хочу сюди!
 

Sveta

33 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «томос»

Шлях до Томасу для України

"Ми приїхали в Україну із надзвичайною місією, представляємо особисто Вселенського патріарха Варфоломія й одночасно Священний Синод Вселенської патріархії Константинопольської для того, щоб продовжити працю над уже вирішеним питанням, що початок процесу надання автокефалії Українській Православній Церкві розпочався. Ми є на прямій, котра йде до фінішної лінії".

"Господь побачив боротьбу українського народу за свою самостійність. Він почув наші молитви і належно оцінив наші труди. Йому стало так угодно, щоби його Всесвятість Вселенький патріарх Варфоломій і Синод Константинопольський сказали омріяне довгоочікуване "так". Помісній автокефальній православній церкві України бути!".

Перша з цих двох цитат від 17 вересня належить Архієпископу Даниїлу, одному з двох екзархів Вселенського патріарха в Україні.

Друга – президенту Петру Порошенку.

Між цими двома заявами – менше місяця. І, фактично, вони можуть слугувати двома маяками, які позначатимуть останній етап здобуття автокефалії православною церквою України.

Перефразовуючи відоме політичне гасло, процес створення незалежної церкви перейшов у фазу "не словом, а ділом". Враховуючи ту нечувану динаміку проходження "українського питання" в Константинопольського патріарха, чекати згаданої вище фінішної лінії доведеться недовго.

Тільки у вересні Константинополь прислав у Київ своїх екзархів, а вже 11 жовтня дав зрозуміти, що питання автокефалії української церкви фактично вирішене.

Однак досі залишилася маса питань, які не були пояснені до кінця: для чого саме приїхали екзархи з Константинополя, як і коли видадуть томос, для чого зняли анафему з патріарха Філарета, що означають ухвалені в Константинополі рішення, як утвориться нова церква, хто її очолить і що буде, якщо буде дозволено сказати, (по)томос…

"Українська правда" продовжує давати відповіді на найбільш важливі питання щодо томосу для України.

Що саме вирішив Синод Вселенського патріархату 11 жовтня? Чи вже українська церква отримала автокефалію?
Буквально в рішенні Синоду йдеться про п’ять пунктів. (Повний текст рішення читайте тут)

Перше – у Варфоломія "підтвердили вже прийняте рішення про те, що Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України".

Президент Порошенко і патріарх Філарет в один голос заявили, що це означає надання автокефалії Українській церкві. Хоча формально цього ще не сталося, але слова з Константинополя дають зрозуміти, що назад дороги немає. Томос буде. Але дещо згодом.

До того, як пояснив Філарет, українські православні ієрархи мають провести об’єднавчий собор і створити нову Православну церкву, яка, власне, і отримає томос.

Друге – Константинополь ухвалив рішення відновити "Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували".

Фактично, це означає, що Вселенський престол проголосив, що Україна була і залишається в його прямому підпорядкуванні. Як пояснюють у церковних колах, таке рішення потрібне для того, щоб ні в кого не виникало сумнівів у тому, що саме Константинополь має надавати автокефалію Українській церкві, а не, скажімо, Москва.

Для цього, до речі, Синод ухвалив третє рішення – скасував Синодальний лист 1686 року, який давав право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита.

Четверте – Константинопольський патріархат скасував "політичні" анафеми, накладені Російською церквою на "Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та їхніх послідовників, які опинилися в схизмі не з догматичних причин".

Усі вони "були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою".

П’яте – Вселенський патріарх попросив усі сторони "утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти".

Чому саме зараз фіналізується процес по томосу? Чому Константинополь пішов на конфлікт з такою сильною церквою, як РПЦ?
Відповідь на запитання, чому отримання автокефалії для української церкви стало реальним саме зараз, складається з кількох менших відповідей, які необов’язково між собою пов’язані.

Перша – політична.

Поки що не відомо, як саме, але цілком очевидно те, що українському президенту Петру Порошенку вдалося вмовити турецького колегу Реджепа Ердогана якщо не сприяти отриманню томосу, то принаймні не заважати цьому процесу.

Річ у тім, що Константинопольський патріархат базується у Стамбулі і завжди мусить зважати на позицію турецької влади. А та, з одного боку, не дуже хоче посилення ролі "грецького" патріарха, з іншого, ніколи не хотіла псувати стосунків із Росією.

Що змусило Ердогана зайняти бездіяльну позицію в церковному "українському питанні" – поки не відомо, але результат цього очевидний.

Однак є інша відповідь на велике питання "Чому зараз?". Умовно її можна описати назвою відомого серіалу "Гра престолів".

У вселенському православ’ї останні роки можна прогледіти відголоски тих же процесів, які стрясають і політичне життя світу – йде велика битва за збереження і розширення свого впливу.

Основних гравців у ній два: Вселенський патріархат, який прийнято називати ще Першим престолом, та патріархат Московський. Довгі роки це була неоголошена війна за домінування між найвпливовішою церквою і найбільшою.

Фактичною точкою неповернення в цій війні став Всеправославний собор на Криті 2016 року, який мав стати першим більш ніж за 12 століть з часу останнього Вселенського собору.  

Проведення цього собору називали ледь не справою життя для Варфоломія. Але в останній момент його проведення в статусі Всеправославного собору зірвалося, адже Російська церква відмовилась приїжджати і "вмовила" залежних від себе патріархів так само проігнорувати запрошення Варфоломія.

Це стало болючим і головне – публічним ляпасом Вселенському патріарху. Один із переданих Варфоломію з Москви "привітів" натякав на те, що перша за чисельністю церква у православному світі не проти приміряти на себе і роль Першого престолу. Якщо не тепер, то в майбутньому.

І цей "привіт" на Фанарі почули. Власне, створення помісної церкви в Україні перекроїть карту православного світу.

Якщо процес поповнення лав нової церкви піде таким темпом, як розраховують у Києві та Константинополі, то в Європі утвориться найбільша православна церква після РПЦ. І лояльною вона буде точно не Москві.

Навпаки, наскільки нова церква здобуде вірян і впливу, настільки Російська їх втратить. Так і не ставши найвпливовішою, вона ризикує стати і не найбільшою.  

Для чого Константинополь призначав своїх екзархів в Україну? Яка їхня функція?
7 вересня офіс Вселенського патріарха Варфоломія поширив офіційну заяву, у якій повідомлялося про призначення в Київ двох екзархів. Кілька днів перед цим у Стамбулі проходив так званий Синаксис – архієрейський собор Константинопольської церкви, на якому багато уваги було відведено "українському питанню".

Синод Константинопольської церкви не став детально описувати місію екзархів, вказавши лише, що вони прямують до Києва "в рамках підготовки до надання автокефалії".

Однак, як уже відомо, головна функція посланців – консультації і переговори з усіма учасниками майбутнього об'єднання церков. Мова не йде про управління українськими православними громадами, на це ієрархи Константинопольської церкви не уповноважені.

З одного боку, вони будуть здійснювати прямий зв'язок зі Стамбулом, тримати свого патріарха і Синод у курсі того, що відбувається. Наприклад, 10 жовтня вони прибули на Синод і доповіли про стан справ в Україні.

З іншого – у Києві ієрархи візьмуть активну участь у підготовці Собору, на якому має створитися майбутня незалежна православна церква України.

На екзархах також лежить відповідальність за діалог із владою. Хоча представники президентської команди, які займаються питанням томосу, вважають за краще сильно не афішувати свої контакти з посланцями Варфоломія, щоб уникнути звинувачень з боку РПЦ.

Однак уже відбулося кілька зустрічей Порошенка з екзархами, про що широко прозвітувала президентська Адміністрація.

Хто вони – екзархи?
Місія представляти Вселенського патріарха в Україні випала двом єпископам Константинопольської церкви. Перший – архієпископ Даниїл (Зелінський), єпископ Памфлійський, чия резиденція розташована в американському місті Нью-Джерсі. Другий – єпископ Іларіон (Рудник), який очолює єпархію в канадському Едмонтоні.

В обох екзархів не просто є українське коріння, вони обидва виросли в західній Україні.

Архієпископ Даниїл народився в Івано-Франківську, йому 46 років. Свій церковний шлях він почав в Україні в Греко-католицькій церкві, навчався в Івано-Франківській семінарії, був висвячений у диякони. У 1996 році майбутній владика й екзарх емігрував до США, де продовжив освіту в папському Католицькому університеті Америки у Вашингтоні.

Однак незабаром перейшов з католицтва в православ'я, ставши в 2001 році священиком Української православної церкви в США. Цю церкву заснували українські емігранти, і в 90-х роках вона увійшла в повне спілкування з Константинополем.

Зараз Даниїл уже архієпископ і очолює Західну єпархію УПЦ в США, у яку входять українські парафії в 13 штатах.

Другий екзарх – єпископ Іларіон родом зі Львова, йому, як і Даниїлу, також 46 років.

До переходу в Константинопольський патріархат був прихожанином і семінаристом УПЦ Московського патріархату. У 1992 році він поїхав на навчання до Греції, де вивчав богослов'я і церковне право. У сферу наукових інтересів Іларіона входили історичні зв'язки Київської митрополії з Константинополем. Якраз ці зв'язки йому як екзарху доручено відновлювати зараз у Києві.

У 2005 році Іларіон був обраний єпископом, а висвятив його особисто Вселенський патріарх Варфоломій у своєму кафедральному храмі на Фанарі.

Уже за кілька місяців, після прийняття сану, Іларіон вперше був залучений до переговорів про українську автокефалію. Коли в червні 2005 року на Фанар приїжджав президент Віктор Ющенко, то його переговори з Варфоломієм перекладав саме Іларіон.

У 2007 році владика переїжджає до Канади, а вже за рік отримує кафедру з центром у місті Едмонтон.

Обидва екзарха – добре знайомі з церковною ситуацією в Україні, вони неодноразово бували в Україні як з особистими, так і з архієрейськими візитами.

З квітня 2018 року, коли українська церковна та світська влада звернулися до Варфоломія з проханням про надання автокефалії, Даниїл та Іларіон активно підключилися до процесу з боку Константинопольської церкви. Саме вони були в делегації Фанара на святкуванні 1030-річчя Хрещення Русі.

Обидва екзархи Вселенського патріархату українського походження
Обидва екзархи Вселенського патріархату – українського походження
ФОТО: ПРЕС-СЛУЖБА ПРЕЗИДЕНТА
Чому це призначення так обурило РПЦ і УПЦ МП?
Новина про призначення екзархів до Києва викликала хвилю обурення з боку Московського патріархату. У численних коментарях представників МП Константинополь і особисто Варфоломія звинувачують у порушенні церковного права, у недипломатичності і навіть нахабстві.

Причина такої реакції проста – Московська патріархія вважає всю Україну своєю канонічною територією. Призначення екзархів не має сенсу, впевнені в МП, а навіть якщо їх необхідно було посилати – предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій і патріарх Кирил мали дати на це згоду.

Емоцій ситуації додала одна "пікантна" деталь. Під час недавньої зустрічі Московського і Константинопольського патріархів у Стамбулі про плани призначити екзархів Кирилу не повідомили. При тому, що рішення було прийнято ще до зустрічі.

У відповідь на дії Константинополя РПЦ на засіданні Синоду 14 вересня прийняла рішення про призупинення поминання патріарха Константинопольського під час богослужінь у храмах Російської православної церкви. Фактично, Кирил зробив великий крок у бік повного розриву відносин з Вселенським патріархом.

Пізніше Синод УПЦ МП висунув вимогу негайно відкликати екзархів з України. Але в Константинополі нагадали митрополиту Онуфрію, що його церква не є самостійним суб’єктом і нічого в патріарха вимагати не може.

І це далеко не всі кроки, на які готова РПЦ. Наприклад, вона дуже прозоро натякає на те, що під боком у Варфоломія давно є невизнана Турецька православна церква, яка давно просить Московського патріарха про визнання. Як і "розкольники" в Елладській церкві.

Куди може завести така практика – ніхто спрогнозувати зараз не зможе.

Яка процедура видачі томосу Вселенським патріархатом?
Чернетка томосу вже написана. Про це кілька місяців тому повідомив архімандрит Кирило (Говорун), священик Московського патріархату, який активно підтримує автокефалію. Текст патріаршої грамоти писали провідні фахівці з канонічного права і церковної історії.

У документі детально прописані історичні передумови надання церковної незалежності, а також перераховані всі юридичні аспекти створення та подальшого життя нової Української православної церкви.

На вересневому Синоді Константинопольського патріархату було заслухано детальну доповідь щодо канонічності надання томосу. Також там розглядалася можливість зняття анафеми з предстоятеля Київського патріархату Філарета.

Після цього надання томосу – справа техніки.

Остаточне рішення прийме Синод Константинопольського патріархату – церковний уряд, до якого входять до двадцяти найбільш авторитетних і впливових єпископів церкви на чолі з патріархом.

За томос Синод буде голосувати. У разі позитивного рішення – патріарх Варфоломій підпише грамоту, після чого створення церкви юридично можна буде вважати доконаним фактом.

Хто має передати томос в Україну і кому саме?
Томос виходить від патріарха Константинополя і Синоду Константинопольської церкви. Питання про те, кому саме буде вручена грамота і хто фізично привезе історичний документ до Києва, поки відкрите.

За однією з версій, томос привезуть на Собор, який, як очікується, незабаром після підписання документа буде скликаний у Києві. У роботі Собору візьмуть участь усі єпископи, які підписали прохання про автокефалію.

За іншою версією – Собор спочатку почне роботу, обере предстоятеля, і вже глава нової церкви отримає грамоту патріарха Варфоломія.

Однак такий варіант не влаштовує єпископів Московського патріархату. Тому що в такому випадку їм доведеться увійти в нову церкву не маючи остаточних гарантій.

Якщо ж собор пройде після оголошення рішення про томос, то боятися РПЦ вже не буде сенсу.

Як повинно відбутись об’єднання українських церков у нову автокефальну?
Об'єднання церков для створення нової помісної церкви – найскладніша частина процесу. Церкви – не фірми, які можуть легко об'єднуватися, зливатися або поглинатися одна іншою.

Церковне об'єднання – результат довгих, як правило, абсолютно закритих переговорів єпископів. З об'єднанням Київського патріархату і Автокефальної церкви більш-менш усе зрозуміло.

Патріарх Філарет в інтерв'ю УП пояснював, що всі єпископи обох церков входять до нової церкви рівно з тими єпархіями і парафіями, які в них є на момент об'єднання.

Складнощі виникають, коли мова заходить про приєднання єпископату Московського патріархату. Невідомо навіть саме число тих, хто буде приєднуватися. Лист до Вселенського патріарха підписали близько десятка єпископів МП, але після оголошення про надання томосу їхнє число може різко зрости.

Сьогодні можна говорити про те, що до нової церкви можуть долучитися до 20 з приблизно 90 єпископів УПЦ МП.

Як буде називатися нова церква?
Проблеми створення нової церкви починаються вже з назви. Логічно було б назвати її Українською православною церквою. Без будь-яких доповнень, як, наприклад, Константинопольська православна церква, Грузинська або Російська. Однак така назва вже "зайнята".

Юридично церква Московського патріархату в Україні називається Українська православна церква – УПЦ. У цій назві закладено канонічну винятковість цієї церкви, її статус єдиної.

Але з отриманням автокефалії ця ситуація повинна буде змінитися.

У патріарха Філарета наполягають, що УПЦ повинна бути перейменована в Російську православну церкву в Україні, тобто фактично повернутися до ролі екзархату РПЦ.

Але такий розвиток подій категорично не влаштовує керівництво УПЦ МП, не кажучи про Москву.

Співрозмовники УП в команді президента Порошенка запевняють, що зараз питання назви церкви активно обговорюється. Однак влада схильна поступитися назвою УПЦ, якщо це зможе зняти додаткове напруження.

У той же час погрози зміною назви та структури розглядаються як додатковий аргумент для усмирення РПЦ і МП.

Хто очолить Помісну церкву? Чи є визначені кандидати?
Хто буде головою помісної Української православної церкви – буде вирішувати Собор, у який увійдуть єпископи-прихильники автокефалії.

Найчисленніша частина єпископату – ієрархи Київського патріархату – висунуть нинішнього главу патріарха Філарета. Зокрема, про це в інтерв'ю УП розповів речник УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря).

Предстоятель УАПЦ митрополит Макарія вже неодноразово заявляв, що претендувати на місце патріарха не буде.

Можна також припустити, що єпископи, які перейдуть з Московського патріархату, теж зможуть висунути свого кандидата. Але цей варіант малоймовірний чисто арифметично.

Філарет у колі прихильників автокефалії просто не має собі рівних за авторитетом і досвідом. Однак останнє слово все-таки за Собором.

Хто має увійти в нову церкву? Як будуть ділитися єпархії між єпископами різних церков після об’єднання?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
 
Що таке томос і чи потрібна для нього згода Російської церкви
Патріарх Філарет: Якщо Томосу нам не дадуть, то це означає, що Москва перемогла Вселенського патріарха
Після Томосу
Найважливішою юридичною одиницею з точки зору світського права в Україні є не церква цілком, не єпархія – а релігійні громади. Саме на них оформлені права власності або користування на більшість храмів.
Логічно було б припустити, що перехід до нової церкви буде здійснюватися саме на рівні громад. З юридичної точки зору, іншого шляху немає.

Проте учасники процесу створення автокефальної церкви дивляться на ситуацію трохи інакше. З церковної точки зору, коли єпископи підписували звернення до патріарха, то робили це від імені очолюваних ними єпархій.

Відповідно єпархії повинні увійти в нову церкву всі цілком, а ті парафії, які вважатимуть за краще залишитися з Московським патріархатом, повинні будуть приймати окремі відповідні рішення.

Однак в обох випадках усе впирається в чинний закон, а він дуже неоднозначний. Сьогоднішнє законодавство приймалося тоді, коли в Україні виникла необхідність врегулювати ситуацію з переходом церков з православної церкви у відроджену греко-католицьку. Коли мова йшла про розподіл монорелігійних груп, то процес ішов досить успішно.

Однак, коли в самій православній церкві стався розкол, то закон виявилося вельми складно застосовувати, оскільки механізми переходу парафій прописані в ньому досить туманно.

Уже кілька років як до Верховної Ради внесено проект закону 4128, у якому процедури переходу виписані однозначно. Цей законопроект привів до серйозних дискусій у церкві та суспільстві, так як в УПЦ МП вважали, що він написаний "під Філарета".

Якщо закон буде ухвалено, то перехід здійснюватиметься загальними зборами парафіян, які повинні повідомити про своє рішення державу. Якщо думка громади розділиться, передбачається можливість почергового відправлення богослужінь у храмі.

Тут, звичайно, є ризики. Адже на збори парафії можливий тиск: від психологічного до адміністративного і фінансового, нарешті. Уникнути маніпуляцій і втручання зовнішніх сил має влада. Як вона буде це робити – поки не відомо.

Окремо варто згадати Києво-Печерську, Почаївську та Святогірську лаври. Усе їхнє майно, на відміну від решти церков, не належить жодним громадам.

Ці святині підпорядковані Кабміну через Міністерство культури, адже є національними заповідниками.

За часів Януковича були спроби передати лаври у власність МП, однак усе, що тоді вдалося зробити, – передати святині в безоплатне користування монастирям Московського патріархату, зокрема Почаївська та Києво-Печерська передані на 50 років.

Відповідно тепер подальшу долю святинь муситиме вирішувати Кабмін. Як і долю десятків інших церков, які включені в різного роду заповідники та музеї.

Сакен Аймурзаєв, Роман Романюк,

На врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України

Президент у Стамбулі взяв участь в урочистому врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України

6 січня 2019 року - 13:09

Президент у Стамбулі взяв участь в урочистому врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України

Президент Петро Порошенко разом з дружиною Мариною Порошенко взяв участь в урочистому врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України, що відбулося в Патріаршому Храмі Святого Георгія.

Грамоту та посох Вселенський Патріарх Варфоломій передав Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію.

Вселенський Патріарх Варфоломій та Митрополит Епіфаній спільно відправили божественну Літургію у Храмі.

До цього Вселенський Патріарх провів урочисту церемонію освячення води в Патріаршому Храмі Святого Георгія.

По завершені Літургії Глава Української держави разом з дружиною взяли участь у церемонії освячення води у затоці Золотий Ріг.

Надання Томосу — це кінець формальної залежності від Росії

“Надання Томосу — це кінець московських спекуляцій щодо того, що хтось є “неканонічним”, – Андрій Юраш
10.08.2018
“Надання Томосу — це кінець московських спекуляцій щодо того, що хтось є “неканонічним”, – Андрій Юраш

Надання Томосу про автокефалію Української Церкви означатиме прощання з Російською імперією. Таку думку в інтерв’ю газеті “Високий замок” виказав директор Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України Андрій Юраш.

“Значення буде глобальним. Надання Томосу — це кінець московських спекуляцій щодо того, що хтось є канонічним, а хтось — «неканонічним», що хтось є нібито «благодатний», а хтось — «неблагодатний». Ми і так все це добре розуміли, для українського суспільства це не потрібно було доводити. Але коли з’явиться томос, тоді і на формальному, еклезіальному рівні, буде зрозуміло, що всі перед Богом є рівними. І що релігійний вибір — справа культурно-цивілізаційна, яка пов’язана з глибшими, внутрішніми, свідомісними переконаннями людини, а не з накинутими зовні. Це буде вільний вибір, не пов’язаний з російсько-радянськими схемами”, – сказав Юраш.

У світоглядному сенсі, запевняє посадовець, Томос стане наріжним каменем переборення нашої духовної, формальної залежності від Росії (бо неформально ми давно вже відірвалися від неї).

“Москва, як той сліпець, постійно кричить, що і далі є духовним зверхником. Надання Томосу означатиме остаточний крах усіх ідеологій Росії. Крах ілюзій окремих людей, груп, окремих ієрархів в Україні, які і далі вірять, що благодать Господня лише може сяяти з Москви, з тих зірок на її Кремлі, якими вона замінила двоголових російських орлів. Надання Томосу означатиме прощання з Російською імперією”, – розповів Андрій Юраш.

Успіхи Президента України Петра Порошенка

Молюсь, щоб церква продовжувала об’єднувати Україну любов’ю і молитвою – Президент Предстоятелю Православної Церкви України  

5 січня 2019 року - 13:53

Молюсь, щоб церква продовжувала об’єднувати Україну любов’ю і молитвою – Президент Предстоятелю Православної Церкви України  

«Ваше Блаженство, після того як золоті чорнила Його Всесвятості лягли на текст Томосу, завтра після вручення Томосу, Ви, базуючись на рішеннях Об’єднавчого собору 15 грудня, Ви стаєте у керма автокефальної Православної Церкви України, визнаної світовим православ’ям. Церкви, яка демонструє любов і яка забезпечує єдність держави»,  - звернувся Президент Петро Порошенко до Митрополита Київського і всієї України Епіфанія одразу по завершенні церемонії підписання Томосу Вселенським Патріархом Варфоломієм.

«Благаю Вас і молюсь, щоб церква продовжувала об’єднувати Україну любов’ю і молитвою», - додав Петро Порошенко.

Глава держави привітав Предстоятеля ПЦУ «з тією величезною місією, яку українці чекали багато поколінь, і яка зараз лягла на Ваші плечі».

«Ще раз наголошую, що ми будемо діяти виключно любов’ю і вірою. І я, читаючи передмову книги Його Всесвятості, знайшов цікаві слова: «Війна во ім’я релігії є війна проти релігії». Я дуже поділяю Ваші слова, Ваша Всесвятосте. І хочу сказати, що саме любов’ю і молитвою зараз об’єднується Україна. Це великий день. Велика подяка всім, хто долучився до цього», - зазначив Президент.

Порошенко з Варфоломієм підписали угоду про співпрацю

Порошенко з Варфоломієм підписали угоду про співпрацю у створенні церкви
Субота, 3 листопада 2018, 
ПРЕС-СЛУЖБА ПРЕЗИДЕНТА

Президент Петро Порошенко і Вселенський патріарх Варфоломій підписали угоду про співпрацю та взаємодію між Україною та Вселенським патріархатом.

"Я від імені українського народу дуже вдячний Його всехсвятості, синоду, всім ієрархам Вселенського патріархату за надзвичайно важливе і мудре рішення про відкриття для української нації дверей церкви і дороги додому", - сказав Порошенко.

"І угода, яку ми сьогодні підписали, завершує цей процес, робить всі умови для того, щоб процес підготовки до собору, процес надання томосу був приведений у абсолютно чітку відповідність до канонів православної церкви", - зазначив він.

Президент наголосив, що 3 листопада – це історичний день для створення Української автокефальної православної церкви.

"Закликаю українців молитися за мир, за єдність української церкви, молитися за те, щоб Господь не допустив провокацій, яких так прагнуть наші вороги, щоб Господь не допустив крові. Ми будемо робити все можливе, щоб якнайшвидше завершити процес надання томосу українській церкві Вселенським патріархом Варфоломієм", - сказав Порошенко.

У свою чергу Вселенський патріарх Варфоломій заявив, що "це виключне право матері-церкви – дарувати автокефалію, коли вона вважає за доцільне, коли всі умови готові для цього процесу".

"Ми переконані, що рішення про автокефалію приведе до єдності всіх православних в Україні", - додав також Варфоломій.

"Дякую за молитви за Вселенський патріархат. Дякую за прекрасний храм святого Андрія, який ви нам передали в Києві, щоб було постійне представництво матері-церкви в столиці України", - зазначив він і висловив сподівання, що незабаром знову відвідає Україну.

Разом з тим, керівник Головного департаменту інформаційної політики Адміністрації президента Андрій Жигулін у коментарі "Українській правді" пояснив, що підписана в суботу угода є угодою про співпрацю у створенні незалежної православної церкви в Україні.

"Вселенський патріарх надає томос, визнаючи незалежність Української церкви, і вручає його обраному на соборі предстоятелю. Українська держава, відповідно до Конституції і законів, надає цим процесам сприяння", - пояснив він суть домовленостей.

"Буде зареєстровано місію Вселенського патріархату в Києві - фактично, посольство, представництво, яке представлятиме Вселенську патріархію в Києві і сприятиме зв‘язкам незалежної Української церкви із Вселенським православ‘ям", - додав Жигулін.

Він уточнив, що відкриття такої ставропігії (представництва) було передбачено рішенням синоду Вселенського патріархату від 11 жовтня

"Згадані рішення - черговий крок до отримання томосу. Його надання прямо зазначене в угоді  - українські єпископи мають зібратись на собор і обрати предстоятеля", - додав Жигулін.

11 жовтня синод Вселенського патріархату підтримав надання автокефалії Українській православній церкві.

Також синод зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та предстоятеля Української автокефальної православної церкви Макарія.

Глава УПЦ Київського патріархату Філарет заявив, що у найближчий час відбудеться об’єднавчий Архієрейський собор для створення єдиної Української помісної церкви.

Катерина Тищенко, УП

Константинополь за отмену его Синодального решения 1686 г

Вся правда и мифы Кремля о синодальном решении Константинопольского патриархата 1686 года

Как и предсказывалось, Московский патриархат не только пошел на разрыв со своим Вселенским «собратом», но и поставил в центр своих обвинений Константинополя отмену его Синодального решения 1686 года. Попыткам опровержения этого пункта из пяти, наличествующих в Коммюнике от 11 октября 2018 г. (почему Вселенский патриархат неправ, аннулировав юридическое обязательство своего письма 1686 года), посвящена чуть ли не половина Заявления Синода РПЦ от 15 октября 2018г.

Вся правда и мифы Кремля о синодальном решении Константинопольского патриархата 1686 года
Андрей Илларионов
экономист

Поскольку именно Синодальное решение 1686 года закономерно оказалось в эпицентре нынешнего конфликта – как уже состоявшегося разрыва, так и возможного предстоящего церковного раскола, поскольку именно на это решение ссылаются в оправдание и в обоснование своих позиций все участники конфликта – и сторонники автокефалии православной церкви в Украине, и ее противники в Московском патриархате, и Синод Вселенского патриархата, то имеет смысл пристальнее приглядеться к тому, что именно содержится в этом документе, и чего там нет, информируют Экономические Новости.

Прежде чем анализировать текст упомянутого решения Синода, следует отметить, что оно явилось лишь одним (хотя и важнейшим) в большом пакете документов, принятых в Адрианополе и Константинополе в апреле-июле 1686 г.:

— соборная грамота Московским царям Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу, а также царевне Софье Алексеевне, подписанная вселенским патриархом Дионисием IV и всем Собором епископов патриархата, от июня 1686 г.;

— соборная грамота всем верующим Киевской митрополии, подписанная вселенским патриархом Дионисием IV и всем Собором епископов патриархата, от июня 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия Московскому патриарху Иоакиму от мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Запорожскому Ивану Самойловичу от 9 мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия царям Иоанну и Петру от мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Самойловичу и всей Западнорусской церкви о признании митрополита Гедеона от июня 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Самойловичу и всей Западнорусской церкви о новоустановленном порядке поставления епископов на Киевскую митрополию от июля 1686 г.

Все эти документы подчинены единой логике, внутренне непротиворечивы, излагают и поясняют один и тот же комплекс решений, принятых синодом Вселенского патриархата, очевидно, в апреле-мае 1686 г.

Кроме этого, существует еще серия посланий главного идеолога решений 1686 года – Иерусалимского патриарха Досифея – от апреля 1686 г., представляющих своего рода «черновики» документов, принятых затем Синодом Вселенского патриархата:

— послание Досифея московскому патриарху Иоакиму;

— послание Досифея московским царям Иоанну и Петру;

— послание Досифея царевне Софье;

— послание Досифея православной пастве Польши и Литвы;

— послание Досифея гетману Самойловичу.

Все указанные документы опубликованы в 5-й части первого тома Архива Юго-Западной России. Важнейший из всего комплекса документов – это Соборная грамота московским царям от июня 1686 г. (т.1, часть 5, сс. 177-181). В сети обнаружились также еще несколько вариантов перевода этой грамоты: академический, на русский язык XVII в., с копии, хранящейся в Национальном банке Греции (В.Г.Ченцова, 2017 г.), на более современный русский язык (блогер Ромиос-фос, 7 октября 2018 г.).

Главная часть указанной грамоты – о правах, передаваемых Константинопольским патриархатом Московскому патриарху, – для удобства читателей воспроизводится ниже.

Перевод грамоты константинопольского патриарха Дионисия и синода о передаче московскому патриарху права рукоположения киевского митрополита, сделанный в Посольском приказе с подлинника

Тем же умерение наше, понеже превысокости вселенского престола получивше еликая сила пещися попечения требующих, познавая, якоже отповедь дати о всех, иже от Бога ей вверившихся, прошение сие зело радостно восприя, и благословную сущу и праведну утвержати писменно разсуди достойно. Тем же убо пиша вкупе иже с нами архиерейским собором и пречестным иже во святом Дусе возлюбленных наших братий и сослужителей, повелеваем, да святейшая епархиа Киевская будет подлежащая святейшему патриаршескому престолу || (л. 30) великого и богоспасаемого града Москвы, се есть хиротонисатися митрополиту Киевскому в ней, егда приключится нужда, от блаженнейшаго патриарха Московского, его же изберут иже во епархии сей подлежащии боголюбезнии епископи, пречестнии архимандриты, преподобнейшии игумены священных и пречестных монастырей, преподобные иеромонахи, благоговейные иереи, преподобнии монахи61 и бояре и прочии, увещеванием и позволением тамошняго великого преславного гетмана, якоже обычай в том месте обыклый, и восприяти от него еже в мемвранах62 глаголемое деяние, и познавати онаго старейшаго и предстателя своего, якоже от него хиротонисающуся и не от вселенскаго, якоже выше реченно, ради места паче мернаго отстояния и ради часто приключающихся посреди двух царствий брани, и образом снисходительным употребляяйся по своему предревнему || (л. 31) обычаю, и подающу со смотрением ему сицевую волю.

Когда же совершает митрополит сей Киевский в сей епархии божественную и священную безкровную жертву, доспоминает впервых пречестное имя вселенского патриарха, яко сущу источнику и началу и предвосходящу всех, иже повсюду при селении и епархии63, потом патриарха Московского, якоже старейшаго своего, никому в том противящуся или прекословящу ни в чесом, якоже благословно и праведно бывшу. А иже паче писанных помысливший или иначе что восхотевший непослушенство или противность показати, Господню повелению противен будет и от онаго мздовоздательства приимет, яко пренебрегатель патриархов, сущих образов Бога одушевленных и живых. Тем же и явления ради дела сего и утвержения сия написася соборная || (л. 32) издателная грамота и во священном кодике написася же нашей Христовой Великия церкви и списавшися. И вручися блаженнейшему патриарху Московскому кир Иоакиму в лете спасительном 1686-м.

61 Исправлено черными чернилами из: монанахи.

62 Помета на левом поле теми же чернилами и тем же почерком, с отсылкой в тексте: ставленая грамота.

63 В греческом тексте: предстоящу везде над всеми приходами и епархиями.

http://www.drevnyaya.ru/vyp/2017_2/part_9.pdf

Копия неизменная патриаршего и синодального послания, данного блаженейшему патриарху Московии, называемого письмом издания, о том, что бы быть митрополии Киевской подлежащей сему патриаршему трону и рукополагаться избранному митрополиту Киевскому от него

Поэтому наша мерность, коей случилось занять выдающийся вселенский престол, и всей силой знающая заботу о том, что должно, и имеющая дать слово о всем от Бога ей доверенном, сие прошение приняла как благословное и справедливое, и решило, что достойным будет утвердить его письменно. И пишет вместе с синодом священных архиерееев и пречестных во святом Духе возлюбленных ее братий и сослужителей определяет, да будет святейшая епархия Киева подлежащей святейшему патриаршему трону великого и богоспасаемого города Московии, то есть рукополагаться в нем тогда, когда приключится нужда, тому, кого изберут сей епархии подлежащие боголюбивейшие епископы, почтенейшие архимандриты, преподобнейшие кафигумены священных и почтенных монастырей, преподобнейшие иеромонахи, благоговейнейшие иереи, преподобные монахи и начальники и прочие, по предложению и разрешению славного великого тамошнего гетмана, согласно возобладавшему в том месте обычаю, и получать от того так называемое, на пергаменте, деяние, и знать его как своего старца и предстоящего ему, будучи им рукоположенным, а не вселенским [патриархом], как выше сказано, по причине обширности территории, и постоянно случающихся между двумя царствами войнами, и образом снисходительным это использовать согласно его древнему обычаю, дано, по икономии, это разрешение.

Когда же будет совершать митрополит Киева в сей общине божественную и священную и безкровную жертву, то поминает в первых почтеннейшее имя вселенского патриарха как действительно источника и начала и надлежащего над всеми [там] общинами и епархиями, а затем московского патриарха как своего старца, ни в чем ему не противящемуся и не противоречащему совершенно как благословно и праведно. Помысливший же противно тому, что написанно, или по как-то по-иному возжелавший неповиновение и противостояние показать, Господнему повелению противостоит, и от него возмездие получит, как тот, кто презрел патриархов, кои есть одушевленные и живые образы Божии». Поэтому для объявления и удостоверения этого дела написано сие синодальное послание в священном кодексе нашей Христовой Великой Церкви, и подписанной вручено блаженейшему патриарху Московии киру Иоакиму в спасительный год 1686 месяц июнь, индикта.

Таким образом, своим синодальным решением 1686 г. Константинопольский патриархат предоставил Московскому патриарху по сути дела единственное право – право хиротонии (рукоположения, возведения в сан) Киевского митрополита, по-прежнему избираемого по древнему обычаю, независимо от Москвы, и то только в исключительных условиях военных действий, постоянно происходивших между двумя государствами (вероятно, Московией и Речью Посполитой).

Разбору соборной грамоты посвящено немало работ. Его ключевые выводы лучше всего сформулированы, очевидно, крупнейшим специалистом по этому вопросу епископом Григорием (В.М.Лурье, Русское православие между Киевом и Москвой, 2009):

«Основные тезисы соборной грамоты к московским царям, то есть главного документа о дальнейшей судьбе Киевской митрополии, сводятся к следующему:

Мы удовлетворяем просьбу, выраженную в царских грамотах и в прошении гетмана Запорожского, хотя она и противоречит церковным правилам: «соизволихом бытии воли вашей <…>, аще и по церковным уставом сие дело есть возбранено» (с. 178). То есть мы говорим вам «да», но делаем это лишь в качестве большого одолжения. Дальше будет видно, что это «да» относится не совсем к тому, о чем просили просители.

А именно, эта просьба противоречит тем «священным правилам», которые «повелевают, яко да сохраняются всякия церкви оправданныя, непоколебимыя и недвижимыя» (с. 178), то есть

границы всех церквей должны, в принципе, сохраняться непоколебимо и неподвижно в том виде, как они засвидетельствованы.

Но мы понимаем, что на практике не всегда можно следовать этому принципу, и что сейчас православная паства Киевской митрополии находится в трудном положении, когда сама ее

вера находится под угрозой. Поэтому мы одобряем хиротонию от Московского патриарха того кандидата, который был выбран «общим советом оной епархии» (с. 178–179). Тут отдается справедливость главному «практическому» аргументу Москвы относительно опасности унии, но тут же делается акцент на том, что одобряется лишь хиротония избранного на месте кандидата, а не назначенного Москвой. Митрополит Гедеон и на самом деле был избран на месте, но грамота, не упоминавшая в данном случае Гедеона, а излагавшая общие принципы, требовала сохранения такого порядка и на будущее (что, впрочем, уже пообещали московские власти в своем сентябрьском 1685 года послании в Киев).

Рукоположенный в Москве Киевский митрополит подсуден патриарху Московскому (с. 179). Таким образом, Московский патриархат становится для Киевского митрополита первичной

инстанцией церковного суда.

Затем было сформулировано важнейшее и абсолютно неприемлемое для Москвы требование. Ввиду его исключительной важности процитируем его целиком:

«Однако для того, чтобы сохранялась там (в митрополии) честь Вселенского престола, и чтобы не было пренебрежения и значительного нарушения в относящихся к нему (церковных) правилах, мы повелели, чтобы в митрополии сей тот, кто будет в то время митрополитом, возносил за священными литургиями на месте патриаршего имени сначала имя патриарха Вселенского, а потом, в соответствии с правилами, патриарха Московского. Последнее по причине хиротонии, которую он получает от (патриарха) Московского, и поэтому должен, согласно правилам, поминать его, а первое – ради памяти древних привилегий Вселенского престола».

Это же требование сформулировано с немного другим обоснованием в остальных документах…

Но и без всякого дальнейшего анализа очевидно, что речь о переуступке Киевской митрополии не шла: Константинополь лишь согласился делегировать Москве какую-то часть собственных прав, так и не отступаясь от юрисдикции над Киевом».

В соборной грамоте гетману Самойловичу от 9 мая 1686 г. патриарх Дионисий «предлагает при любой нужде обращаться в Константинополь, чем ненавязчиво, но отчетливо подчеркивает сохранение собственной юрисдикции над Киевом: «И если когда-либо случится у вас нужда в Великой Церкви Христовой («Великая Церковь» – одно из официальных наименований Константинопольского патриархата), не смущаясь, обратитесь к ее материнской утробе, и получите несомненное разрешение ваших вопросов, и ответы, и предписания». Эта фраза в общем контексте переписки читается как прозрачный намек на сохранение юрисдикции Константинополя над Киевом, а не как простое следствие первенства чести Константинопольского престола».

В майской 1686 г. грамоте патриарха Дионисия московским царям «особый акцент делается на подробностях процедуры избрания кандидата на Киевскую митрополию (с. 174–175). Этим дается понять, что назначение кандидата из Москвы категорически неприемлемо. Обоснование необходимости поминать вначале Константинопольского патриарха тут дано с наибольшей подробностью: «…потому что от него все благое во все пределы вселенной подается, и он является источником всего, и, действуя в порядке снисхождения, по вышеназванным причинам (имеется в виду необходимость дать пастыря украинской пастве), он передает престолу патриарха Московского подчинение сего (то есть митрополита Киевского)». Вот тут уже сказано без всяких экивоков, что подчинение Московскому патриарху Киевского митрополита становится возможным лишь в более общих рамках подчинения этого митрополита патриарху Константинопольскому».

«Теперь можно в самом общем виде подытожить суть официальных документов, выданных в Константинополе:

Киевская митрополия остается в составе Константинопольского патриархата.

Поставление митрополита Гедеона в Москве было незаконным и может быть принято только по икономии, то есть как нарушение, допускаемое в качестве выбора наименьшего зла.

На будущее митрополиты Киевские могут поставляться в Москве и относиться к Московскому патриарху как к первичной инстанции церковного суда.

В процесс выбора кандидата на Киевскую митрополию церковные и светские власти Москвы не имеют права вмешиваться.

В качестве видимого символа сохранения юрисдикции Константинополя над Киевом в митрополии обязательно должно сохраниться поминовение Константинопольского патриарха на первом месте, перед патриархом Московским.

Московский патриарх имеет власть над митрополитом Киевским лишь в пределах тех полномочий, которые делегированы ему патриархом Константинопольским (об этом особенно ясно сказано в послании патриарха Дионисия царям при объяснении смысла богослужебного поминовения патриарха Константинопольского).

Само собой разумеется, что все права Московского патриархата на Киевскую митрополию возникают лишь на основании Соборного решения 1686 года. Тем самым никакая мысль о якобы исконных, с 1593 года, правах Москвы на Киевскую митрополию не допускается.

Другими словами, согласно грамотам 1686 года, Московский патриарх назначается только представителем или наместником Вселенского патриарха в Киевской митрополии. При этом границы Константинопольского патриархата остаются совершенно неизменными, а Киевская митрополия лишь только временно передается в юрисдикцию Московского патриарха ввиду особых и исключительных обстоятельств».

«Таким образом, якобы имевшее место в 1686 году переподчинение Киевской митрополии Московскому патриарху является историческим мифом.

Константинопольский собор 1686 года и патриарх Иерусалимский Досифей отказались признать законным вторжение [Московского] патриарха Иоакима в украинские дела и согласились лишь передать Московскому патриарху права наместника, или экзарха Вселенского престола».

В свете анализа как имеющихся текстов (двух соборных грамот 1686 г., сопроводительных посланий Константинопольского патриарха Дионисия IV, других документов) неопровержимо следует, что никакой передачи канонической территории Киевской митрополии Московскому патриархату в 1686 году с юридической точки зрения не было.

Поэтому высказанное в предыдущем посте авторское мнение «Синодальное письмо Константинопольского патриархата 1686 годапередавало Московскому патриарху… контроль над территорией всей Киевской митрополии» оказалось более близким к желаемой интерпретации решения 1686 г. со стороны Московского патриархата, нежели соответствующим содержанию оригинального текста Синодального письма Константинопольского патриархата.

Отсутствие юридической передачи канонической территории Киевской митрополии Москве в 1686 г. позволило Константинопольскому патриархату в 1924 г. признать на части исторической территории Киевской митрополии создание автокефальной Польской православной церкви, а в 1942-44 г. – осуществить временное восстановление автокефальной Белорусской православной церкви (формально провозглашенной еще в 1923 г.).

Таким образом, Заявление Синода РПЦ от 15 октября 2018 г. в части утверждений о якобы передаче Константинопольским патриархатом Киевской митрополии и ее канонической территории Московскому патриархату подтверждения в документах 1686 г. не находит.

18.10.2018  пол

Україні - українська церква.


Молимося за Єдину Помісну Православну Церкву! Українській державі - Українська Церква!

MV1

MV1

Україна і Томос 2019 рік

НАВІЩО УКРАЇНІ ПОТРІБЕН ТОМОС?
Сергій ІЩЕНКО



Слова з церковного лексикону міцно увійшли в ужиток навіть тих українців, які далекі від релігії. А поява 
в Україні помісної православної церкви стала головною (або, в усякому разі, найбільш обговорюваною) новиною останніх місяців.Чому церковні справи стали 
такими важливими для країни і суспільства?
ТОМОС ДЛЯ ЦЕРКВИ 

Для Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) отримання томосу - дійсно важлива подія.Раніше ці церкви були канонічними. Це означає, що решта православного світу їх не визнавала. Отже, здійснювані в цих церквах таїнства (хрещення, рукоположення в священики, вінчання) вважалися недійсними. 
Тепер вони об'єдналися в нову Православну церкву України, яка отримала визнання від Константинопольського патріархату. 

А ось в Українській православній церкві Московського патріархату (УПЦ МП) 
не задоволені. І справа тут не тільки в конкуренції за прихожан. Верховна Рада прийняла закон, який зобов'язує УПЦ МП вказати в назві приналежність до Росії.Якщо церква цього не зробить, вона втратить державну реєстрацію. Отже - не зможе володіти майном в Україні і взагалі опиниться поза законом. 
УПЦ МП перейменовуватись не хоче і оскаржила рішення депутатів у суді. 

ТОМОС ДЛЯ УКРАЇНИ 

Створення помісної церкви - це крок, який зміцнює незалежність країни. Було несправедливим, що Україна не мала своєї незалежної церкви, тоді як багато країн, в яких православних набагато менше, - мають.Церковне питання стало особливо важливим після початку російської агресії проти України. Багатьох віруючих обурювало, що центр найбільшої української церкви знаходиться в столиці держави-агресора. Тим більше що близькі зв'язки Московської патріархії з російським керівництвом - загальновідомий факт. 
Крім того, незалежність української церкви відновить історичну справедливість. Протягом семи століть православна митрополія в Києві перебувала в складі Константинопольського патріархату і тільки в 1686 році була приєднана до Російської православної церкви. Причому - з грубим порушенням церковних правил.
ТОМОС ДЛЯ ПОЛІТИКІВ
Незалежна від Москви українська церква, єдина і визнана іншим православним світом, протягом декількох десятиліть була мрією для виборців, які традиційно голосують за націонал-демократичні сили. Домогтися церковної незалежності намагалися і Леонід Кравчук, і Віктор Ющенко, але вийшло це тільки у Петра Порошенка. Таким чином, нинішній Президент напередодні виборів значно зміцнив свої позиції. У нього з'явився серйозний козир 
у протистоянні з конкурентами з патріотичного табору. 
Але і для противників нинішнього курсу держави томос, насправді, - 
теж приємний подарунок. Опозиціонери можуть виступити в ролі захисників прав УПЦ МП і залучити на свій бік її прихожан. 
Незважаючи на те що церква в Україні за законом відокремлена від держави, вона впливає на політику, в тому числі на вибори. За даними соціологічних опитувань, майже 60% українців довіряють церкві більше, ніж Президенту, депутатам і партіям.Отже, слово священика може виявитися вирішальним під час вибору, за кого голосувати. Ну а головні українські церкви, схоже, вже визначилися, кого підтримуватимуть на виборах. 
Нарешті, деякі експерти вважають, що політики спеціально роздувають ажіотаж навколо церковних питань - щоб відволікти увагу українців 
від більш насущних проблем. 

ТОМОС ДЛЯ УКРАЇНЦІВ 

Для прихожан колишніх УПЦ КП і УАПЦ життя стане простішим. Зараз нерідкі випадки, коли різні церкви не визнають обряди один одного, вважаючи хрещення дитини або відспівування небіжчика в «чужій» церкві неправильним. 
У січні 2018 року в Запоріжжі навіть був випадок, коли священик Московського патріархату відмовився відспівувати загиблу дитину через те, що ту хрестили 
в церкві Київського патріархату. Тепер страх, що когось 
«неправильно» охрестили або поховали, - зникне. 
Ну а для невіруючих і прихильників інших релігій
не зміниться абсолютно нічого. 

ТРИ ЗАГРОЗИ ТОМОСУ 
ДЛЯ УКРАЇНИ
Для мільйонів патріотично налаштованих віруючих створення незалежної української церкви - це радісна подія. 
Але експерти переконані: це - не тільки привід для радості. Отримання томосу може нести і загрози 
для українського суспільства.
Загроза перша: ЗАНАДТО БАГАТО ПОЛІТИКИ 
З самого початку питання створення української православної церкви було не тільки і не стільки церковним, скільки політичним. У деяких експертів навіть склалося враження, що політики проявили в цьому питанні навіть більше завзяття, ніж священики. Одеський громадський активіст Павло Паламарчук вважає, що це - неправильний шлях. На його думку, є небезпека, що нова Православна церква України буде займатися не проповідями і порятунком душ віруючих, а політінформацією і агітацією. 
Загроза друга: ВСУПЕРЕЧ КОНСТИТУЦІЇ
Згідно з Конституцією, Україна - світська країна, в якій церква відділена від держави, а школа - від церкви. Проте релігійні організації користуються чималими перевагами. Вони не платять податок на нерухомість, оплачують комуналку за пільговим тарифом, мають право відкривати школи і видавати дипломи державного зразка. Чиновники і політики всіляко демонструють свою релігійність. Всеукраїнська рада церков активно втручається в процес прийняття законів, а в Івано-Франківській області облрада рекомендувала школам починати навчальний тиждень з молитви. На думку правозахисників, все це призводить до того, що віруючі і невіруючі опиняються в нерівному положенні. Поява помісної церкви (до того ж, створеної за активної участі Президента 
і правлячої коаліції) може ще більше погіршити ситуацію. 
Тим більше що перед очима в українських політиків - приклад Росії, де православна церква фактично є державною. 

Загроза третя: МИ ЇХ ВТРАЧАЄМО
У захопленому Росією Криму православна єпархія залишається в складі Української православної церкви Московського патріархату і підпорядковується митрополиту в Києві. Така ж ситуація - в непідконтрольних районах Донбасу. Таким чином, місцеві православні парафії вважаються частиною здебільшого 
не російської, а української (хоча й підпорядкованої Москві) церкви. А це - певний зв'язок окупованих регіонів з Україною. Після створення Православної церкви України і рішення Верховної Ради про перейменування УПЦ МП 
цей зв'язок може бути розірваним. 
Загалом, окрім очевидного позитиву, в незалежності української церкви є й «темний бік». 
Втім, чи збудуться побоювання експертів - більше залежить від політиків, чиновників і самого українського суспільства, ніж від церкви. 
ЯК ВЛАШТОВАНЕ СВІТОВЕ ПРАВОСЛАВ'Я?
Зараз у світі існує 14 незалежних православних церков. Це Константинопольська (Туреччина), Олександрійська (Єгипет), Антіохійська (Сирія і Ліван), Єрусалимська (Ізраїль і Палестина), Російська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Греція), Албанська і Польська православні церкви, а також Православна церква Чеських земель і Словаччини. Ці церкви - різні за рівнем свого впливу і за кількістю віруючих. Наприклад, у Російській православній церкві - близько 100 млн прихожан, 
а в чеській - всього 150 тисяч. 
Проте вони вважаються рівними і визнають один одного. Взаємне визнання підтверджується тим, що під час богослужіння глава однієї з церков молиться за керівників усіх інших. Якогось єдиного керівника (на кшталт Папи Римського у католиків) у православних немає. У той же час, так історично склалося, що константинопольський патріарх вважається «вселенським», тобто володіє особливим статусом «першого серед рівних». 
УКРАЇНА НЕ ПЕРША
В історії були випадки, коли Константинопольський патріархат надавав незалежність національним церквам. Наприклад, у 1831 році автокефалію отримала Сербська православна церква, в 1850 році - Грецька, в 1937 році - Албанська, а в 1945 році - Болгарська. А в 1996 році навколо статусу православної церкви в Естонії розгорівся скандал, схожий на нинішній український. Константинопольський патріарх дав місцевій церкві автономію, але в Москві з цим не погодилися. Зрештою, патріархи досягли компромісу. Зараз в Естонії існують дві автономні православні церкви: одна в підпорядкуванні Константинополя, інша - в підпорядкуванні Москви. Відносини між ними складно назвати дружніми. До речі, в світі досить багато православних церков, які ніким не визнані і борються за право вважатися канонічними. Це, наприклад, Македонська і Чорногорська Православні церкви. Є й такі церкви, канонічність яких визнається не всіма. Наприклад, Православна церква в Америці визнана тільки Російською та кількома іншими православними церквами, проте константинопольський патріарх не вважає її незалежною. 

ЩО В РЕЗУЛЬТАТІ?
Православна церква України створена, але все вийшло не зовсім так, 
як розраховували в Києві. 

По-перше,деякі пункти статуту нової церкви дають підстави вважати, що вона буде не цілком незалежна. Наприклад, українська церква не зможе визнати людину святою без згоди Константинопольського патріарха, буде купувати в Константинополі миро (олію для церковних таїнств), 
а главою церкви став не патріарх, а митрополит. 

По-друге, конфлікт з Московською патріархією так і не залагоджено. Москва як і раніше відмовляє українській церкві в праві на існування, а інші православні церкви не поспішають визнавати її незалежність. 

По-третє,передбачалося, що до складу нової церкви увійде більшість 
парафій УПЦ МП. Однак в об'єднавчому соборі взяли участь тільки двоє з майже 
90 єпископів Московського патріархату, а перехід громад у Православну церкву України спостерігається тільки в центральних і західних областях. 

По-четверте,за умовами угоди з Константинополем українська церква втратила зарубіжні парафії. Їх існує близько 80 (вісімдесяти). Згідно з томосом, вони повинні перейти в безпосереднє підпорядкування Константинополя, минаючи Київ. 
Тобто, православні в українській діаспорі залишаться за межами української помісної церквии.
ЦЕРКОВНИЙ СЛОВНИЧОК 

АВТОКЕФАЛІЯ – незалежність церкви. 

ЄВХАРИСТІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ –взаємне визнання церков. Це означає, 
що священики різних церков можуть разом проводити богослужіння, 
а віруючі - разом причащатися. 

ЄПАРХІЯ –церковний округ, керований єпископом або архієпископом. 

ПОМІСНА ЦЕРКВА –незалежна церква зі своєю організацією 
в межах незалежної держави. 

СТАВРОПІГІЯ –особливий статус монастиря чи храму. Він означає, що храм незалежний від місцевого церковного начальства. Наприклад, Андріївська церква в Києві підпорядковується не українській церковній владі, 
а Константинопольському патріархату. 

ТОМОС –указ, який видається головою помісної церкви. 
Зазвичай томос видають з питань, що стосуються церковного устрою.

https://lr.etcetera.media/page4900450.html?utm_referrer=https%3a%2f%2flr.etcetera.media%2fpage4900794.html%3futm_source%3diua2%26utm_referrer%3dhttps%253a%252f%252fwww.i.ua%252f

Томос для України: повний текст історичного документу

Томос для України: повний текст історичного документу
Томос для України: повний текст історичного документу
Опубліковано 05.01.2019  в Новини/Політична правда
 3 115

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

“Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних” (Євр. 12:22–23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.

Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська,— то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України»,-не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви,-який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України.

Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.

До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем “Святіша Церква України”, як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави. І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає “Усiх Єпископів Православних”, а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України.

Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що “якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості”, до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.

Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов’язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами. І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу.

Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві. Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися “зберігати єдність духа в союзі миру” (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.

Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.

Отож, на всiх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.

Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення. Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктiона 12.

Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує 

митрополит Вріульський Пантелеймон,

митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій,

митрополит Германський Августин,

митрополит Транупольський Герман,

митрополит Нью-Джерський Євангел,

митрополит Родоський Кирилл,

митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній,

митрополит Корейський Амвросій,

митрополит Сингапурський Контантин,

митрополит Австрійський Арсеній,

митрополит Сімський Хризостом,

митрополит Чиказький Нафанаїл”.