хочу сюди!
 

ГАЛИНА

59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «українська мова»

Коли забув ти рідну мову

Коли забув ти рідну мову -

яка б та мова не була -

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.

                     Коли в дорогу ти збирався,

                     казала мати, як прощавсь,

                     щоб і чужого научався

                     й свого ніколи не цуравсь.

Ти повернувсь душею бідний,

не просто розгубив слова.

Немов якийсь Іван безрідний,

Іван, не помнящий родства.

                     Не раді родичі обновам.

                     Чи ти об'ївся блекоти,

                     що не своїм, не рідним словом

                     із матір'ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу.

Ти обчухрав себе дотла.

Бо ти зневажив рідну мову,

Ту, що земля тобі дала.

                     Ту, що не вбили царські трони.

                     Ту, що пройшла крізь бурі всі,

                      крізь глузи й дикі заборони,

                      й постала нам у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода.

Адже, набувши вищих прав,

те, що дала сама природа,

ти добровільно занедбав.

                        В пальті строкатім, як афіша,

                        крикливі модні кеди взув.

                        А мати? Де ще є рідніша

                        за рідну, котру ти забув?

Для тебе й Київ - напіврідний,

І Мінськ піврідний, і Москва.

То хто ж ти є? Іван безрідний.

Іван, не помнящий родства!

                                                 Дмитро Білоус.

                     

9-го листопада виходьте на вулицю!

9 листопада – День Української мови та писемності. Виходь на вулицю. Відзначимо наше свято акціями солідарності. У час, коли доля випробовує Незалежну Україну на міцність, у час, про який ТИ розкажеш дітям і внукам: «Ми відстояли нашу країну»

Це – день нашої солідарності. Влада, яка хоче знищити нашу мову, має зрозуміти – ми не дамо їй цього зробити.

Партія Регіонів, комуністи та Блок Литвина внесли до Верховної Ради законопроект про мови, який передбачає «українсько-російську двомовність» і є інструкцією зі знищення української мови. Провідні наукові установи України відзначили, що прийняття проекту призведе до дезінтеграції держави і зникнення українців як народу.

4 жовтня у Києві, а 18 жовтня – по всій Україні люди вийшли на вулиці, протестуючи проти спроб прийняти цей документ. Влада відклала розгляд закону, але не здалася. Янукович і його сателіти планують протягувати вибухонебезпечний проект у листопаді.

9 листопада, в День української мови, виходь на вулицю. Відзначимо наше свято акціями солідарності:

14.30 - збір на Контрактовій площі біля пам"ятника Сковороді, коротка акція й хода до Адміністрації Президента

15.30 – акція протесту біля адміністрації президента
Збір біля будинку Спілки письменників України (вул. Банкова, 2)
Вимагаємо від Януковича займатися обіцяним «покращенням життя», а не нацьковувати «язик» на мову.

17.30 – Мистецьке дійство "Відчуй смак рідної мови" на Майдані Незалежності.
Приходимо зі свічками, смолоскипами й відкритим серцем і разом творимо дійство зі Слова, Руху й Вогню.
(Репетиція мистецького дійства – 8 листопада о 17.30, довідки: 093-0356507)

Разом з нами на акції солідарності вийдуть українці в різних куточках України та світу.

Разом захистимо свою мову і не дамо владі шматувати Україну!

Громадянський рух «Відсіч»
Рух добровольців «Простір свободи»
Громадська кампанія «Новий громадянин»
Тел. 093-5746992, 066-1365984, 067-6561714

УВАГА! Акція проходить під державними прапорами, без партійної символіки. Спроба використання партійних прапорів, банерів тощо буде розцінюватися як провокація

"Майдан".

At

At

Солов’їна, барвінкова, українська рідна мова



Про багатство рідної мови

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році.

[ Читати далі ]

Закон про мови: вихід є!

Осінній наступ влади на державну мову ризикує вилитися у великі заворушення. Попри всі намагання пояснити депутатам, що державна мова - не привід для спекуляцій, а інструмент побудови держави, напруга не зменшується.
Ситуація вперто прямує в глухий кут.

У таких випадках фахівці радять звернутися до більш досвідчених людей та пошукати прикладів для наслідування. Може, знайдеться десь країна, яка розв'язала мовне питання, не порушивши прав національних меншин й одночасно не руйнуючи національну єдність?

Ми озирнулися навкруги, і досить швидко знайшли такий приклад.

На північ він нашої з вами Батьківщини лежить велика країна, яку населяють більше сотні різних національностей. Проте всі вони живуть мирно, не дискримінуючи одна одну й не маючи мовних конфліктів.

Саме тому, у відповідь на заяву депутата Єфремова про відсутність альтернатив його законопроекту "Про мови", ми висуваємо законопроект, позичений у Росії. А точніше, перекладений українською майже дослівно.

Пропонуємо внести його до Верховної Ради як компромісний. Переваг - безліч!
1) Він задовольнить усі сторони. Адже в Росії з мовами все гаразд - і в нас так буде.
2) Ми матимемо повну підтримку цього закону з боку Кремля.
3) Крім того, він забезпечить таку модну зараз уніфікацію законодавства з Російською Федерацією.

Ще раз нагадуємо - це всього лише переклад російського закону про державну мову, у чому кожен бажаючий може переконатися, порівнявши тексти (http://www.rg.ru/2005/06/07/yazyk-dok.html). Отже:

Закон України "Про державну мову" (проект)

Цей закон спрямований на забезпечення використання державної мови України на всій території України, забезпечення права громадян України на користування державною мовою України, захист і розвиток мовної культури.

Стаття 1. Українська мова як державна мова України

1. Відповідно до Конституції державною мовою України на всій її території є українська мова.

2. Статус української мови як державної передбачає обов'язковість використання української мови в сферах, визначених цим законом, іншими законами України та іншими нормативними правовими актами України, її захист і підтримку, а також забезпечення права громадян України на користування державною мовою.

3. Порядок затвердження норм сучасної української літературної мови при її використанні як державної мови України, правил української орфографії та пунктуації визначається урядом України.

4. Державна мова України є мовою, що сприяє взаєморозумінню, зміцненню міжнаціональних зв'язків народів України в єдиній багатонаціональній державі.

5. Захист і підтримка української мови як державної мови України сприяють примноженню й взаємозбагаченню духовної культури народів України.

6. При використанні української мови як державної не допускається використання слів і виразів, які не відповідають нормам сучасної української літературної мови, за винятком іноземних слів, що не мають загальновживаних аналогів в українській мові.

7. Обов'язковість використання української мови як державної мови України не повинна тлумачитися як заперечення або применшення права на користування мовами народів України.

Стаття 2. Законодавство України про державну мову України

Законодавство України про державну мову ґрунтується на Конституції, загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, міжнародних договорах України, і складається із цього закону, інших законів України та інших нормативних правових актів України, що регулюють проблеми мови.

Стаття 3. Сфери використання державної мови України

1. Державна мова України підлягає обов'язковому використанню:

1) у діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій усіх форм власності, у тому числі в діяльності з ведення діловодства;

2) у найменуваннях органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій усіх форм власності;

3) при підготовці й проведенні виборів і референдумів;

4) у конституційному, цивільному, кримінальному, адміністративному судочинстві, судочинстві в арбітражних судах, діловодстві у федеральних судах, судочинстві й діловодстві в мирових, третейських та інших судах України;

5) при офіційному опублікуванні міжнародних договорів України, а також законів та інших нормативних правових актів;

6) у взаєминах органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій усіх форм власності й громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, громадських об'єднань;

7) при написанні назв географічних об'єктів, нанесенні написів на дорожні знаки;

8) при оформленні документів, що засвідчують особу громадянина України, за винятком випадків, передбачених законодавством України, виготовлення бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, оформленні документів про освіту, що видаються освітніми установами, які мають державну акредитацію, а також інших документів, оформлення яких, відповідно до законодавства України, здійснюється державною мовою України, при оформленні адрес відправників та одержувачів телеграм і поштових відправлень, що пересилаються в межах України, поштових переказів грошових коштів;

9) у діяльності загальноукраїнських, регіональних і муніципальних організацій телерадіомовлення, редакцій загальноукраїнських, регіональних і муніципальних періодичних друкованих видань, за винятком діяльності організацій телерадіомовлення й редакцій періодичних друкованих видань, заснованих спеціально для здійснення теле- та (або) радіомовлення або видання друкованої продукції мовами народів України або іноземними мовами, а також за винятком випадків, якщо використання лексики, що не відповідає нормам української мови як державної мови України, є невід'ємною частиною художнього задуму;

10) у рекламі;

11) в інших сферах, визначених законами України.

2. У разі застосування в сферах, зазначених у частині 1 цієї статті, поряд із державною мовою України мов народів України або іноземних мов, тексти українською мовою й мовами народів України або іноземними мовами, якщо інше не встановлено законодавством України, повинні бути ідентичними за змістом і технічним оформленням, виконані розбірливо. Звукова інформація (у тому числі в аудіо-та аудіовізуальних матеріалах, теле- і радіопрограмах) українською мовою й зазначена інформація мовами народів України або іноземними мовами, якщо інше не встановлено законодавством України, також повинна бути ідентичною за змістом, звучанням і способам передачі.

3. Положення частини 2 цієї статті не поширюються на фірмові найменування, товарні знаки, знаки обслуговування, а також теле- та радіопрограми, аудіо- та аудіовізуальні матеріали, друковані видання, призначені для вивчення мов народів України або іноземних мов.

Стаття 4. Захист та підтримка державної мови України

З метою захисту та підтримки державної мови України органи державної влади в межах своєї компетенції:

1) забезпечують функціонування державної мови України на всій території України;

2) розробляють і приймають закони та інші нормативні правові акти України, розробляють і реалізують спрямовані на захист і підтримку державної мови відповідні цільові програми;

3) вживають заходів, спрямованих на забезпечення права громадян України на користування державною мовою України;

4) вживають заходів щодо вдосконалення системи освіти та системи підготовки фахівців у області української мови й викладачів української мови як іноземної мови, а також здійснюють підготовку науково-педагогічних кадрів для освітніх установ із навчанням українською мовою за межами України;

5) сприяють вивченню української мови за межами України;

6) здійснюють державну підтримку видання словників і граматик української мови;

7) здійснюють контроль за дотриманням законодавства України про державну мову України;

8) приймають інші заходи щодо захисту й підтримки державної мови.

Стаття 5. Забезпечення права громадян України на користування державною мовою

1. Забезпечення права громадян України на користування державною мовою України передбачає:

1) отримання освіти українською мовою в державних і муніципальних освітніх установах;

2) отримання інформації українською в органах державної влади, інших державних установах, органах місцевого самоврядування, організаціях усіх форм власності;

3) отримання інформації українською мовою через загальноукраїнські, регіональні та муніципальні засоби масової інформації. Це положення не поширюється на засоби масової інформації, засновані спеціально для здійснення теле- та (або) радіомовлення, або видання друкованої продукції мовами народів України або іноземними мовами.

2. Особам, що не володіють державною мовою України, при реалізації та захисті їхніх прав та законних інтересів на території України у випадках, передбачених законами, забезпечується право на користування послугами перекладачів.

Стаття 6. Відповідальність за порушення законодавства України про державну мову України

1. Прийняття законів та інших нормативних правових актів України, рішень місцевих органів влади, спрямованих на обмеження використання української мови як державної мови України, а також інші дії та порушення, що перешкоджають здійсненню права громадян на використання державної мови, тягнуть за собою відповідальність, установлену законодавством України.

2. Порушення цього закону тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством України.

Стаття 7. Набуття чинності цього закону

Цей закон набирає чинності із дня його офіційного опублікування.

Президент України Віктор Янукович.

Брати Капранови

Що це таке?!

Мешкаючи на сході України, точніше південному сході, в досить великому місті (з досить дивною структурою спальних та робочих районів). Ну якщо б це був еталон міста, або якось історично так повернулося, що це була класична структура міст (починаючи з середньовіччя), то міста б були дуууже незручними. Наприклад німецький стиль будівництва міст - це ринок, ратуша, та на всі чотири сторони вулиці. Досить зручно. Це перейняли й поляки, чехи, хтось ще мабуть. Але моє місто (чому я про структуру? бо мислення моїх співміщан подібне цій структурі)... та чого скаржитися і нарікати? Моє місто схоже з Нью-Йорком у центрі, коли всі вулиці паралельні і перепендикулярні, складаючи строгі прямі кути. Це маленька частина міста, досить приємна, з деякими натяками на інфраструктуру. Невеликі відстані від шкіл, лікарень, магазинів, транспорту, розваг, парків тощо. І це все. Всі інші частини - далеко, огидні спальні райони, так огидні, понурі. Веселить лише кількість супермаркетів, куди всі сходяться туди на вихідних як на розваги. Де ще можна в спальному районі посидіти в чистоті, з кондиціонером та з музикою? Ніде, окрім, супермаркетів... Тож, центр нашого міста. Мені там до вподоби, через все вищеописане і через те, що там мешкає дівчина, яку я люблю (а вона кого любить не знаю). Навіть маршрутки якість чистіші і швидші і таке інше. Але є одне але, а може й два. Наше місто не було б великим, якщо не було б індустріальним. І маємо багато фабрик, металургійних комбінатів, різних дрібніших підприємств, не менш важливих. Точніше, ми їх не маємо, а просто споглядаємо і користуємося податковими надходженнями, які повертаються до нас через держбюджет. Але це окрема розповідь. І от ці 130 заводів, з яких 6 чи більше занесені до переліку наднебезпечних, щось таке по ЦО вивчали, тобто коли, недайбог, аварія -  70% міста потрібно евакуювати, надати медичну допомогу, житло тощо. І уявіть собі близько півмільйона людей евакуюють - наших спринтерів-мерседесів не вистачить, тим більше, якщо кожен ще має перед поїздкою дві гривні заплатити. Але це знову не по темі. І от ці заводи функціонують приблизно на відстані 3-5 км не те щоби від міста а: 1. в зоні міста, 2. 3-5 км від того чудового центру на північ. Про що це? Коли вечором відмикаються фільтри, мешканці міста (не всього) насолоджуються такими запахами, що... Ну він мені нагадує воду Нафтусю до якої домішали цукру. В день в місті сіро-блакитний туман, не зажди, але інколи. І от я не знаю як це все впливає на наші дихальні шляхи, шкіру, зір, імунітет? Ми просто вдихаємо різні оксиди азоту, метан, якісь різні гази, метали. Тому інколи в центрі не те щоби знаходитися неможливо, але якось дивно. Такий запах, колір повітря. Самопочуття добре, настрій теж, але...

     Так от, мої співміщани. Я би не написав цього, якщо б вони цього не сказали. Буду коротко: про українську мову і все що з нею пов'язано. Питанням "ти з західної/Львову?" я вже перестав дивуватися. Колись здивувало питання "ти з Києва?". І це при першій розмові, коли я кажу своє ім'я і можу щось прокоментувати не більше, ніж десятьма словами. "Так ти зі Львову чи Хмельницького?" Ага, значить Хмельницький дрейфує до Львову і я погано обізнаний в геодезії. Інші питання: "ти бандерівець?" (знову наголошую, що вони задаються не після тривалого знайомства, а одразу). От це питання мне вразило - "ти з Польщі?" "Як це?" "ну ти ж українською розмовляєш". Тут я погано обізнаний, не обізнаний, з етногенетикою, лінгвістикою, історією та політикою. "ти з Полтави?", "з якого ти села?", "хто з твоїх батьків бандрівець?" Блін, а може, мельниківець, чи прихильник концепції розвитку України Міхновського, чи Донцова? "Звідки ти?", "ти не місцевий?"... І от недавно задано питання, яке виграло топ-100. Колись, вислуховуючи такі питання, я надто нервуввся, все розповідав і був палким прихильником націоналізму українського. Зараз мені весело. Так от питання від хлопця, з яким 5 хвилин порозмовляв. Він через найкращі побажання, без злих і провокативних думок (це видно було по його зацікавленому обличчю) задає питання "де ти знімаєш квартиру?" "???" "ну так ти ж українською розмовляєш!" От і логіка - всі хто українською - всім квартири на винаєм!! Може я помиляюся, може випадкове питання, такий собі random, може той хлопець не так мислив, а я так мислю, але у всякому разі він не намагався вгадати звідки я, як більшість з впевненістю думаючи що звідки-завгодно, але лише не зі свого рідного, великого, індустріального, брудного, незручного міста, де народився і виріс. Тож це найоригінальніше питання, а якщо й ще прив'язати той логічний ланцюжок - то закривайте вуха - животи від сміху порозриваєте... А може й ні, не всі такий гумор розуміють. Та ж сама особа, яка прискорює стук мого серця (не прокурор і не суддя) зажадала щоб я розмовляв з нею не українською, а то па-па. От це важко...


"Киев всегда говорил по-русски" Ану ж, перевіримо...

Демонструю зразок мови киянина, київського міського чиновника першої половини XIX століття.

Це скан-копії двох сторінок книги: Александр Паталеев, "Старый Киев. Из воспоминаний Старого Грешника"

Книгу створено ще в дореволюційні часи як своєрідний путівник по київській старовині. Є купа класних ілюстрацій, при чому не тільки у вигляді фотографій. А й, наприклад, отаких літературних вставок, як та, що ви можете бачити на двох картинках нижче.

Книгу перевидано у вигляді шикарного, на мій погляд, подарункового видання. Видано мовою оригіналу, тільки тексти подано в сучасному відповідно російському та українському правописі.

Коментувати наведені рядки книги, напевне, немає потреби...






Останнім часом до вжитку імперського агітпропу повертається дедалі більше гнилої антиукраїнської "аргументації", котра, здавалося, як давно бита карта, вже не може застосовуватися. Однак, невігласам на вуха - чого тільки не навішають...

Одним з таких "аргументів" є твердження, що, буцім-то, мовою Києва одвічно був і завжди залишався "русский язык", у значенні "російська мова".

Не викликає заперечень, що Київ ніколи не полишала мова русів. Але не треба плутати її з мовою Московського царства.

Для адекватної більшості киян, та й, мабуть, росіян, антиаргумент, який я тут навів у вигляді копій сторінок книги, є абсолютно зайвим. Бо, хто не бачить, що відбувається з мовою у великих та малих містах України, хто не пам'ятає переказів дідусів-бабусь на цю тему, хто не читав українських класиків, хто не риється в історичній літературі, той принаймні міг багаторазово бачити знаменитий радянський фільм "За двумя зайцами" за мотивами твору Старицького. Той самий, де Проня Прокоповна Сірко(ва) і Свирид Петрович Голохвостий Голохвастов та інші яскраві персонажі. Навіть у цьому російськомовному фільмі чудово видно, як саме імперсько-державна російська мова стала пануючою мовою Києва, витискаючи українську.

Але в наш час, виявляється, певна частина молоді, вихована російськомовними дітьми зрусифікованих Сірків та Голохвостих, не здатна критично сприймати дурний антиукраїнський агітпроп. Таким, дорогі друзі, показуйте оці сторінки з Паталєєва. ;)

"Киев всегда разговаривал по-русски" (Інформаційна оборона)

Демонструю зразок мови киянина, київського міського чиновника першої половини XIX століття.

Це скан-копії двох сторінок книги: Александр Паталеев, "Старый Киев. Из воспоминаний Старого Грешника"

Книгу створено ще в дореволюційні часи як своєрідний путівник по київській старовині. Є купа класних ілюстрацій, при чому не тільки у вигляді фотографій. А й, наприклад, отаких літературних вставок, як та, що ви можете бачити на двох картинках нижче.

Книгу перевидано у вигляді шикарного, на мій погляд, подарункового видання. Видано мовою оригіналу, тільки тексти подано в сучасному відповідно російському та українському правописі.

Коментувати наведені рядки книги, напевне, немає потреби...






Останнім часом до вжитку імперського агітпропу повертається дедалі більше гнилої антиукраїнської "аргументації", котра, здавалося, як давно бита карта, вже не може застосовуватися. Однак, невігласам на вуха - чого тільки не навішають...

Одним з таких "аргументів" є твердження, що, буцім-то, мовою Києва одвічно був і завжди залишався "русский язык", у значенні "російська мова".

Не викликає заперечень, що Київ ніколи не полишала мова русів. Але не треба плутати її з мовою Московського царства.

Для адекватної більшості киян, та й, мабуть, росіян, антиаргумент, який я тут навів у вигляді копій сторінок книги, є абсолютно зайвим. Бо, хто не бачить, що відбувається з мовою у великих та малих містах України, хто не пам'ятає переказів дідусів-бабусь на цю тему, хто не читав українських класиків, хто не риється в історичній літературі, той принаймні міг багаторазово бачити знаменитий радянський фільм "За двумя зайцами" за мотивами твору Старицького. Той самий, де Проня Прокоповна Сірко(ва) і Свирид Петрович Голохвостий Голохвастов та інші яскраві персонажі. Навіть у цьому російськомовному фільмі чудово видно, як саме імперсько-державна російська мова стала пануючою мовою Києва, витискаючи українську.

Але в наш час, виявляється, певна частина молоді, вихована російськомовними дітьми зрусифікованих Сірків та Голохвостих, не здатна критично сприймати дурний антиукраїнський агітпроп. Таким, дорогі друзі, показуйте оці сторінки з Паталєєва. ;)

Чому гобліни не розмовляють українською?

Я, взагалі-то не блогер, а смак до інтернет-боїв розгубив ще на початку даного століття. Але тут знову вліз в оцю халепу, і розібрала мене злість на деяких нерозумних істот.

Тому й вирішив зробити логічний висновок з нелогічної ситуації.

Отже - є Україна. Є український народ. І частина цього народу чомусь гидує власною мовою.

Одразу відкинемо тих осіб російської національності, котрі прибули сюди, впевнені в тому, що там, де ступив свого часу московський лапоть, їм повинні одразу піднести усі пільги, в тому числі і мовні, на блюдечку з блакитною облямівочкою. Що з них взяти - це діти Імперії. Біда їх ще не навчила - ось доведеться в недалекому майбутньому вивчати китайську, тоді зрозуміють.

Але поговоримо про т.зв. російськомовних українців.

Відомо, що за всіх часів московського панування, панство й чиновництво говорило російською. Нею ж велося діловодство. Нею ж навчали в школах та гімназіях. І хоча влада, що за царя, що за генерального секретаря була немилосердною до всього населення, російська мова чітко асоціювалася з владою, а отже - з силою.

Не секрет, що доволі велика частина людей поважає силу і владу. Селективний відбір довів цю масу поважаючих російськомовну владу і московський батіг до критичної точки.

Відомо також, що в Україні за царських часів, фактично не існувало україномовної інтелігенції (родина Косачів, та інші нечисленні винятки не в рахунок). Причини цьому відомі теж - через офіційні урядові заборони українська література, драма і т.п. могла існувати лише в Галичині, де австрійська влада була байдужа до мовного питання. Опісля 1905 року україномовна творчість "вийшла з підпілля", але то була творчість лише письменників-народовців, цілком присвячена багатостраждальному селу та бідноті.

Звісно, така творчість теж була потрібною. Однак, тодішня укр. інтелігенція зациклилась на селянській тематиці. Такий геніяльний виняток, як Леся Українка, котра підняла укр. драму на світовий рівень, знов-таки погоди не робив.

Суспільна думка твориться в великих містах. Це аксіома. А великі міста через відсутність літературних творів на теми козацтва, переможних воєн укр. народу, його ролі у світі як правонаступника Київської Русі, себе з українством не асоціювали.

Трохи відлиги настало в 20-х роках минулого століття. Саме тоді з явилися україномовні твори високого рівня на всі вищезгадані теми. Потім настали 30-ті роки і тотальне знищення. Українство було винищене фізично (виморене голодом україномовне селянство, котре могло б стати мовним резервуаром великого міста) і морально: письменники, поети розстріляні, або вислані, селяни, котрі втекли від розкуркулювання на великі будівництва, змушені були мімікрувати і вивчати мову переможців. Окрім того, продовжувалось, розпочате ще за Імперії, ввезення в Україну етнічних росіян (знов таки на будови віку), та вивезення з України укр. інтелігенції - як в концтабори, так і "по распрєдєлєнію" на інший край держави.

Отже, наприкінці 20-го століття, коли всі перетурбації трохи уляглися:

1. В українських містах Сходу фактично не було українських шкіл. При чому населення цих міст у більшости своїй поповнювалось україномовними селянами області, діти яких вже були повністю русифікованими.

2. В багатьох українських містах не існувало україномовних вузів. Фактично вся вища освіта за винятком кількох західних областей, була російськомовною.

3. В шкільних програмах фактично вивчалася з зарубіжних лише російська література. Тим самим дітей переконували про її величезне місце в літературному масиві (а не те, що вона є рівна серед рівних в європейському суспільстві). Те саме було з фільмами та іншими засобами впливу на розум.

4.Інтелигенція України в більшости своїй розмовляла російською. До 90-х років було чітко сформована суспільна думка - українською говорить лише малоосвічений селянин, з яких городян ненав язливо привчали знущатись, забувши про те, хто їх, цих городян, годує.

5. Людина з інтелігентів, котра вперто розмовляла українською в вузі, на роботі і т.п., ризикувала або вилетіти з вузу (роботи) або й потрапити в холодні місця. За цим пильно стежили певні органи.

Однак, на початку 90-х більшість населення України проголосувало за незалежність. Багато хто свідчить - люди сприйняли спокійно і державну укр. мову. Ясно ж було - ніхто нікого не силуватиме, однак освіта буде українською. Тому, навіть росіяни з приїжджих, віддавали дітей в укр. школи - знадобиться.

Оскільки ж при владі в Україні зосталися фактично колишні комуністи і партократи, то їм стало вигідно утримувати населення України в стані постійної напруги. Тому вони роздули неіснуючу мовну проблему як московський піп кадило. Без цієї "проблеми" не обходилися жодні вибори

Патріотичного виховання українців за ці 20 літ фактично не існувало. А що б простіше - хто поліг за рідну землю, той і герой. А у нас досі при слові УПА у декого очі на лоба вилазять.

І що ж ми бачимо нині?

Виросло понівечене покоління, котре ненавидить свою країну і свою мову. Котре говорить російською, навчається російською, читає книги російською, однак впевнене, що якісь міфічні "націоналісти" йому все те заважають робити.

А за ці 20 років сильна Українська Націоналістична Держава могла виховати таку молодь, щоб її усі боялись і не насміхались.

Сумно жити в орчатнику, панове...

"Займіться ділом, а не язиком!" Дозвольте нагадати...

Акція відбудеться 18 жовтня в обласних центрах України.

Основні гасла акції:

Займіться ділом, а не язиком!

Не нацьковуйте язик на мову!

Владо, не розколюй країну!

Справжнє мовне питання: Де дешевий газ?

"Злидні"... "Нищета"... Стало легше?

http://vkontakte.ru/club20343080