хочу сюди!
 

Sveta

33 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «українська мова»

Уламки соборності

Ви ніколи не замислювались над тим, скільки треба заплатити сучасним пересічним українцям, аби вони змогли повторити подвиг 21-річної давнини – живий ланцюг від Львова до Києва? А якби до Донецька чи Криму?

Україна є єдиною і незалежною уже майже 20 років, з 1999 офіційно відзначає такий собі День соборності, але насправді, як не прикро це визнавати, це скоріше формальна єдність.

Великою помилкою було б вважати, що схід і захід живуть у ненависті одне з одним, більшості, схоже, це взагалі байдуже. Проте вони зовсім різні… Це настільки різні у своїх поглядах світи, що іноді стає страшно – як вони взагалі уживаються поміж собою уже скільки років. Я зі своїм криворізьким суржиком на сході і півдні України не раз чув, що я бандерівець, а то і взагалі фашист. А на заході з цим же суржиком цілком би згодився за клятого москаля. Одне добре, таке мало хто каже в очі. Більшість злобних безхребетних істот в силу свого боягузтва відважуються хіба що на срач в інтернатах. Хоча і клінічні випадки також бувають.

Власне, відрізняють нас тільки 2 питання – мовне і історичне. Але цього більш ніж достатньо. Люди, які є безумовними героями для одних, для інших протягом багатьох років виставлялись підлими злочинцями. Питання дуже спірне і болюче – такі не вирішуються одним махом. Не буде так, що сьогодні Бандера – герой всієї України, а завтра – ні. Насправді – це не більше, ніж маніпуляція недосконалими законами. Адже офіційно таке звання мають і інші люди, померлі до 24 серпня 1991 року, але в них його ніхто не відбирає. Просто діюча влада ще більше розпалює обстановку.

Так само і з мовою – для людей, які з дитинства росли в російськомовному середовищі, насправді не так просто себе переламати. Головне, що вони не розуміють, навіщо це потрібно. Відверте нав’язування викликає ще більший опір. Українські переклади в кінотеатрах, пресі, на телебаченні мають нести певний ефект, але це у будь-якому разі розтягнеться у часі, і незрозуміло, чи взагалі щось дасть. Звісно, бидло ниє і далі нитиме з приводу тих же кінотеатрів – бо їхні тупі і обмежені мізки не здатні осилити ще одну мову. Ба, вони власне і рідну російську частіше за все осилити не можуть – пишуть і говорять з помилками та матюками. Зате скільки самовпевненості… Що там говорити про простих смертних, коли один з очільників держави подає приклад – це ж яким треба бути, вибачте, тупим, щоб після скількох років життя в Україні максимум читати з папірця з таким жахливим акцентом.

Здається, цю державу злегка зачепи – і вона розвалиться як карточний будиночок. Особливо сумно, що нам не потрібні ніякі зовнішні вороги, вистачає внутрішніх. Самі ж західні українці вважають єдино правильною українською свої діалекти. Самі ж східні і південні етнічні українці, але ніяк не росіяни, так сильно ненавидять єдину поки що державну мову і топчуть її при першій-ліпшій можливості. Але і сама Росія не забуває підливати масла у вогонь, то обшуками у українській бібліотеці, то відвертою маніпуляцією нашими першими особами.

І тому у підсумку ми маємо, що сьогоднішнє свято, якщо розібратись, зовсім не виправдовує свого звання. Більшість про нього б і не згадала, якби не дивилась новин, а згадавши, все одно проігнорувала б його значення. Втім, у країні, яка 70 років поклонялась кривавій і дегенеративній Жовтневій революції, це і не дивно.

Відсутність єдності – наша головна біда з хтозна яких часів. І радикальність. Моя думка правильна, а усі інші або дурні, або куплені. А ще хибне відчуття, що ми комусь потрібні - Європі чи Росії. Нікому не потрібні, хіба що у якості дармової сили або гарматного м'яса.

Ніби ж пройшло не так багато часу з 1990 року, але як усе змінилось. Сучасні українці і близько не здатні повторити щось подібне до того дійства, та й думок напевно таких не мають. Відмазки типу дайте нам достойне життя, а тоді в же поговоримо, не приймаються. Навряд учасники першого живого ланцюга були аж занадто багатими і забезпеченими… То ж давайте собі визнаємо – напевно ми все-таки гірші за них. Більш ледачі, пасивні і морально спустошені. Як і вся Україна. І напевно ті, хто хотів бачити її єдиною протягом багатьох століть, дуже б розчарувалися від такого видовища.

Українська Вікіпедія – на 16 місці за кількістю статей



254 297статей і близько 1 мільйона відвідувачів щодня – показники, які роблять українську Вікіпедію однією із найкращих версій у світі. Наразі електронну енциклопедію створюють на 270 мовах. Восени минулого року з’явилася Вікіпедія гагаузькою мовою (мова народу, який проживає в Молдові й Україні).

[ Читати далі ]

Про закриття єдиної українськомовної школи в Лисичанську



Члени Луганського обласного тимчасового комітеру ВО "Свобода" обурені публічною заявою міського голови міста Лисичанська Сергія Дунаєва про можливе закриття ЛСШ № 3 – єдиної в цьому місті школи з українською мовою навчання.

Школа № 3 унікальна для цього донбаського міста — вона існує з 1936 року, 1991 р. перейшла на українську мову викладання, з того часу заклад набув статусу національного. Згуртований учительський колектив на чолі з директором школи А. Соловйовим усі 20 років незалежності наполегливо працював на створення позитивного іміджу як української мови, так і українських звичаїв і традицій, яких навчав своїх вихованців. Нелегко було їм починати цю справу, бо тоді бракувало навіть українських підручників. Директор сам їздив до Львова і привозив звідти навчальну літературу, а колеги зустрічали його з потяга.

У цій школі сьогодні навчається близько 200 школярів, серед яких є діти з вадами зору, діагнозом ДЦП та ін. захворюваннями, причому не всі вони з Лисичанська, є й такі, що мешкають у прилеглих населених пунктах, звідки добираються автобусами, — з Мирної Долини, Лоскутівки, Вовчоярівки, Матроського, Скляного заводу. При цій школі працюють також класи робітничої молоді, діє чимало спортивних секцій.

Батьки провели з приводу заяви С. Дунаєва збори і підготували йому колективний лист, у якому просять "не закривати школу № 3, підійти до цього питання з особливою увагою, розумінням важливості цього навчального закладу в місті". Вони сподіваються на "порозуміння і небайдужість до дитячих сердець" народного обранця.

Лисичанській міській раді підпорядковано сьогодні 23 школи. Жодну з інших шкіл, окрім ЛСШ №. 3, місцева влада закривати не планує. Потребу ж закриття цієї школи міський голова пояснив складною економічною ситуацією в державі і залежністю міста від бюджету.

Чому закривають саме цю школу? Чи не тому, що вона єдина з-поміж інших — українськомовна?

У п. 6 переліку функцій відділу освіти, які розміщені на сайті Лисичанської міської ради (показово, що цей сайт — російськомовний), сказано, що ця структура органу місцевого самоврядування "забезпечує в межах своїх повноважень виконання Конституції України щодо функціонування української мови як державної, надання можливостей навчатись у загальноосвітніх навчальних закладах рідною мовою чи вивчати рідну мову в державних та комунальних навчальних закладах".

Яким же чином це положення узгоджується з заявою міського голови міста Лисичанська С. Дунаєва про закриття школи, яка єдина в цьому місті навчає своїх учнів державною мовою?

Активісти Луганської "Свободи" вимагають від Партії регіонів як майже абсолютної більшості депутатського корпусу Лисичанської міської ради і персонально від С. Дунаєва припинити остаточну русифікацію шкіл цього міста, залишити у спокої педагогічний колектив школи № 3 і дати можливість їм і далі навчати майбутніх громадян Української держави українською мовою.

Прес-служба Луганської обласної організації ВО "Свобода"

Знову про спілкування державною мовою

За часи незалежності України вже так якось склалося, що головними оберігателями і такими що дбають за все українське стали нові українці - галичани. Дарма що самі вони спілкуються   мало зрозумілим своїм галицьким суржиком. Їх ніхто не призначав. Вони самі себе призначили контролерами. І щоб ніхто не забував про їх високе самопризначення, періодично нагадують українцям - вони на варті.

 Депутат Львівщини Шеремета, якому попсували Новорічні свята НЕ ТАКИМ виконанням Гімну України, прийняв на себе нову турботу. Тепер він змусить всіх чиновників перейти на українську:

"Львівська облрада 5 січня прийняла рішення про дотримання на території області законодавства щодо державного статусу української мови. Рішення зумовлене тим, що під час офіційних візитів до Львова урядовці зазвичай
спілкуються російською.

Як вказано у рішенні, офіційні наради та заходи на території Львівської області мають проводитися виключно державною мовою.

Як наголосив депутат від НРУ Святослав Шеремета, це рішення зумовлене тим, що під час офіційних візитів до Львова посадовці Кабміну Борис Колесніков, Анатолій Могильов, Андрій Клюєв не використовують державну
мову.

"Це свідчить про те, що вони або інтелектуально не здатні вивчити українську мову, тоді вони не мають права обіймати ці посади, або ж вони відверті українофоби", – наголосив Шеремета.

З його слів, рішення Львівської облради стосується і "галицьких хрунів"(?), які дуже часто "не мають національної гідності і переходять на "общепонятний".

Львівській ОДА депутати доручили під час проведення офіційних заходів забезпечити неухильне дотримання керівниками і представниками місцевих державних адміністрацій конституційних вимог щодо державного статусу української мови на
території Львівської області."


 Не зрозуміло тільки чому чиновники зі Сходу не роблять як галичани (ті назвали свій полонізований суржик українською мовою).  Могли б і собі два-три слова сказати українською, а решту вже як буде....

Едуард Джафаров

http://joff.ucoz.ru/blog/znovu_pro_spilkuvannja_derzhavnoju_movoju/2011-01-06-39

Олекса Бригас. Мова.

Солов’їна… Калинова… І оспівана, й забута!
Знов взялись за тебе, мово. Знову: «Бути, чи не бути…»
Не вдавалось яничарам порубати ятаганом –
Твоє слово, ніби чари, все загоювало рани, -

То сучасні бузувіри без гармат і кулеметів
Нищать мову, нищать віру, «підсікаючи» на злеті!
Приставляючи параграф темних варварських законів,
Ніби дуло пістолета – чорним отвором до скроні.

То чому ж вам ще не йметься, тісно чом у власній хаті?
Ніби вільні вже, здається… Навіть інколи – багаті.
Рот ніхто не закриває: коли знаєш - Speak in English,
Mw po polsku, як бажаєш; вибирай: іврит чи ідиш.

Послугуйся діалектом, говори хоч на латині –
Тільки мусиш мову знати ту, в якій живеш країні!
Та й не знаю я країни, де б проводились дебати,
Як би мову свою рідну на чужинську проміняти.

Тож, я думаю, не варто без причин ламати списи:
Можеш мов десяток знати – тим, мій друже, і гордися,
А не тим, що ти «базариш» на одній – «абщєпанятной»…
Ось тоді питань про мову не повинно виникати.

Мер Одеси заборонив українську мову в документах



Засідання нового виконавчого комітету Одеської міськради пройшло без використання української мови, а документи міському голові подаватимуть лише російською.

Мер Одеси Олексій Костусєв запропонував спілкуватися російською на першому засіданні нового виконавчого комітету Одеської міськради.

Він попросив прийняти російську мову мовою спілкування в ході проведення засідання. Депутати одноголосно ухвалили рішення.

До того ж мер зажадав, щоб документи міському голові подавали також виключно російською.

У світлі прийнятого рішення, Костусєв заявив, що нова міськрада буде працювати значно ефективніше попередньої і пообіцяв усім нелегку працю на ниві благоустрою життя одеситів.

Відзначимо, попередній міський голова також спілкувався з депутатами російською мовою.

Як повідомлялося напочатку грудня, Одеська міськрада створила робочу групу з розробки програми "Розвиток та збереження російської мови в місті Одеса".

7 вересня у Верховній раді був зареєстрований проект закону "Про мови в Україні", внесений представниками коаліції Олександром Єфремовим, Петром Симоненком і Сергієм Гриневецьким.

Формально цей законопроект не робить російську мову другою державною, але надає їй право "вільного функціонування практично і всіх сферах діяльності", що рівнозначно офіційному статусу. Документом пропонується на законодавчому рівні визнати, що російська є для більшості громадян або рідною, або мовою щоденного спілкування.

Ухвалення закону про мови в Україні парламент відклав на невизначений термін.

ТСН.

Мовне питання

Була в мене хвора. Ні, не так. Ми якось здружилися за час, поки були знайомі, тому просто хворою я її також не можу назвати. Навіть, коли я перейшов на іншу роботу (а разом з цим на іншу спеціальність) - ми все одно достатньо регулярно передзвонювалися а потім ще й переписувалися, коли вона стала користуватися інтернетом. Трохи не дожила вона до свого 29-річчя...

Так ось, пишу про що. Вона була суто російськомовна. Якусь частину свого життя вона взагалі прожила в Монголії. Ну, не знала вона до путя української. А от коли Анюта стала користуватися інтернетом, тоді вона від мене стала отримувати листи українською. Бо свого часу я на українську письмову перейшов та пишу в основному нею (за винятком тих випадків, коли спілкуюся з людьми, які однозначно українську не можуть зрозуміти - це, найчастіше, жителі Росії). Одного разу серед інших слів, які я отримав від Анюти листом, я прочитав наступне:

"Иногда ловлю себя на мысли, что думаю на украинском языке..."

От і слухай тепер про тих нещасних, хто не може чути в Україні українську мову! Я в існування мовного питання тепер зовсім не вірю! Якщо людина нормальна, то вона нормально сприймає й нашу мову. Анюта це також довела...

Етапи нищення української мови.

Етапи нищення української мови.     

Подивіться будь ласка голосування і хто не проголосував прошу прийняти участь. Як бачимо за двомовність дуже малий процент голосуючих, як правило голосують українофоби за російську мову, то хіба потрібно Україні підтримувати українофобські настрої і вводити другу мову? Наш народ на справді на 70% толерантний і терпимий, та голосує не піддаючись на провокативні, конфлікті питання за другий варіант, українці мудра нація, шкода тільки що до влади шобла всяка рветься не розуміючи всієї відповідальності державних посад. 

* 1627 р. — указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. У Москві спалено 'Учительное євангеліє' Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та 'Катехизис' Лаврентія Зизанія Тустановського[124].

            * 1677 р. — Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.

* 1689 р. —синод російської православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том 'Четьї-мінеї' Дмитра Ростовського.

* 1690 р. —московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а І том книги 'Четьї-мінеї' Данила Заточника звелено спалити.

          * 1693 р. — лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
          * 1709 р. — указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
          * 1720 р. — указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, на Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було.
          * 20 грудня 1720р. — Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб «в усіх монастирях, що залишаються в Російській державі, продивитися та вилучити давні грамоти та інші куртіозні листи оригінальні, а також книги історичні, рукописні та друковані [українською мовою).
          * 1721 р. —наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у «синодальну контору» для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора.
          * 1724 р. —друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з російськими. На таку ж суму і за таку ж 'провину' оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
          * 1729 р. — наказ Петра І про переписування на Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.
          * 1740 р. —російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.
          Переписи 1740 —1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних.
          * 1748 р. — наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
          * 1750 р. — після скасування «Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ» у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час 'розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви', опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
          * 1755 р. —наказ Синоду Києво-Печерській лаврі перекласти російською мовою 'Четьї-мінеї' Св. Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик.
          * 1763 р. — указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
          * 1764 р. — скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
          * 1765 р. — ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
          * 1766 р. — Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
          * 1769 р. — Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
          * 1782 р. — Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
          * 1784 р. — Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
          * 1785 р. — наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
          * 1786 р. —Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
          * 1789 р. — у Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано 'Порівняльний словник усіх мов', у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.
          * 1811 р. — закриття Києво-Могилянської академії.
          * 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського братства.
          * 1853 р. — покалічено видання «Літопису» Грабянки.
          * 1862 р. — закрито українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу '0снова'.
          * 1863 р. — Валуєвський циркуляр (рос. Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г.): «[…] ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, […] наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі».
          * 1881 р. — закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
          * 1888 р. — указ Олександра ІІІ «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».
          * 1889 р. — у Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
          * 1892 р. — російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
          * 1894 р. — заборона ввезення українських книг з-за кордону.
          * 1895 р. — заборона української читанки та українських книг для дітей.
          * 1903 р. — на відкритті пам'ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
          * 1905 р. — Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
          * 1906 і 1907 р.р. — закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.
          * 1908 р. — указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
          * 1910 р. — указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.
          * 1914 р. — указ Миколи І про заборону української преси.
          * 1864 р. — тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ з Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
          * 1869 р. — законом чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.
          * 1876 р. — Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав.
         
          [...] Не допускати ввезення у межі Імперії, без особливого на те дозволу Головного Управління у справах друку, будь-яких книг, що видаються за кордоном малоросійським наріччям.
          Заборонити в Імперії друк, на тому самому наріччі, будь-яких оригінальних творів чи перекладів, за виключенням історичних пам'яток, але з тим, щоб і ці останні, якщо [вони] належать до усної народної словесності (як-от пісні, казки, приказки), видавалися без відступлення від загальноросійської орфографії (тобто не друкувалися так званою «кулішівкою»).
          [...] Заборонити також будь-які на тому самому наріччі сценічні вистави, тексти до нот і публічні читання (як такі, що мають наразі характер українофільських маніфестацій).
          Подтримати газету «Слово», що видається у Галичині в напрямку ворожому українофільському, назначивши їй хоча б невелику, але постійну субсидію [збоку дописано: «1000 крб. з сум III жанд., до тексту [...] не вводити, а лише мати на увазі»], без якої вона не може продовжувати існування і повинна буде припинити [діяльність].
          [...] Посилити нагляд з боку місцевого учбового начальства, щоб не допускати у початкових училищах викладання будь-яких предметів малоросійським наріччям.
          [...] Звернути серйозну увагу на особовий склад викладачів в учбових округах Харківській, Київській та Одеській, вимагаючи від попечителів цих округ іменного списку викладачів з позначкою про благонадійність кожного щодо українофільських тенденцій та тих, що позначені як неблагонадійні чи сумнівні, перевести у великоросійські губернії, замінивши уродженцями цих останніх.
          [...] Визнавалося б корисним взяти за загальне правило, щоб в учбові установи округ: Харківської, Київської та Одеської призначити викладачів переважно великоросіян, а малоросіян направляти до учових закладів С.-Петербурзької, Казанської та Оренбурзької округ.
       
            ....із виступу пана Мовчана в ВР. (#) 
          Років 6 тому ознайомився з працями відомого російського політтехнолога Сергія Переслєгіна, який рекомендував, як консультант тоді ще, голові Адміністрації Росії Медведєву, як потрібно діяти щодо України: Україну потрібно розглядати, цитую: „как дешевый источник неоприходованных ресурсов, прежде всего человеческих; утилизация этих ресурсов может проводиться экономико-дипломатическими методами, при слабой Украине, или силовыми, если к власти в республике законным путем или через механизм переворота придет сильный лидер. Одной из необходимых мер является изменение образовательных систем. Понятно, что выбросить из школьного курса украинский язык невозможно. Но необходимо трезво смотреть на вещи, в эпоху регионализации жителям страны украинский язык не понадобится” (сторінка 183) „Самоучитель игры на мировой шахматной доске”.

„Регионализация” – ви почули, яка тягне за собою неминучу федералізацію земля… за для чого, питається, самозрозуміло. Так само як для нас зрозуміло, чому відбувається за наполяганнями Медвєдєва щотижневі зустрічі двох президентів. Так само зрозуміло, де знаходиться кухня, на якій виробляється, дійсно, стратегія гуманітарної політики для нас. Все було розроблено задовго до виборів 2010 року. І тому так стрімко, обвально зникає Україна. Тому і маємо демонстративну зневагу до Конституції і, зокрема, з’яву Закону про мови, підготовленого і профінансованого фондом із промовистою назвою „Русский мир” і підписано Єфремовим, Симоненком, Гриневецьким, які засудили українську мову на смерть і вона взагалі не становить жодної цінності, як саме і країна.


11%, 10 голосів

63%, 57 голосів

1%, 1 голос

10%, 9 голосів

15%, 14 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Диктант національної єдності

Сьогодні день української  мови та писемності... 

Можна  запитати : «Навіщо це все? То ж тільки мова…»  Але  якби не було української  мови,  тоді не було б українського народу, був би він немов сирота, неначе  каліка… Рідна мова – це наш спадок,   дар Божий,  велика цінність, народний скарб.  Для справжнього  патріота наша мова найкраща, найгарніша, найчудовіша.  Неможливо любити Батьківщину,  відмовляючись  водночас від  її рідної мови.  

Україна та українська мова – це одне.  Пам’ятаймо про людей,  які віддали своє життя тільки тому, що говорили українською, крізь  століття  зберегли мову -  душу нашого народу.  Пам’ятаймо про них та шануймо  їх. Шануймо нашу мову – іншої в нас нема і не буде. І нам не треба іншої.  Мусимо  плекати, доглядати, піклуватися  про неї.  Бо це  те  спільне, народне, що належить нам всім і  об’єднує нас.   

Як упізнати, що росіянин – це росіянин, а поляк – це поляк?  Можна  дізнатися  заглядаючи до їхніх паспортів.  Але по суті, завдяки їхнім мовам. Завдяки нашій, ми є українцями.  Тож  намагаймося говорити українською, щоб ніхто, наприклад коли поїдемо за кордон, не плутав  нас з росіянами. Бо інакше, навіщо були ці жертви, нащо  було людям віддавати  життя за мову? Щоб ми тепер соромилися нею говорити? Щоб відмовлялися від неї? Якщо людина почуває себе українцем, тоді говорить українською. Якщо не знає мови, тоді вивчає її. Але, щоб навчитися

чогось,  треба це любити.  І не слід казати, що під батьковою стріхою говорилося російською, тому і я нею говорю. Бо ніхто не забороняє навчатися. А якщо людина виправдовується в такий або подібний спосіб, то це означає, що не любить та не хоче говорити  мовою  своєї держави, що взагалі не вважає українську мову  своєю рідною.  Вже краще було б сказати відверто – «не говорю українською, не вивчу її, бо не хочу, не люблю цієї мови, вона мені чужа». Було б чесно.

Доглядаймо нашу українську  мову щодня, щоб не плювали на неї  люди,  які її не люблять, яким вона заважає, яким вона чужа і,  які мріють, щоб Україна   стала  не україномовною  країною. Але не  будемо зараз  сперечатися на цю тему.  Адже сьогодні свято всіх  тих людей, які люблять та  шанують нашу рідну  українську мову.  

Сьогодні о  16.10, на Першій та Третій програмах Українського Національного Радіо відбудеться всеукраїнський диктант національної єдності. Запрошую  всіх, кому  небайдужа доля нашої України взяти участь в диктанті. Це добра нагода  показати, що ми українці  і  любимо  нашу рідну  мову та  оберігаємо її.   Хай напишуть  диктант також наші діти, адже мова передається з діда-прадіда прийдешнім поколінням, а  вони є нашим майбуттям.   

 

 

Коли забув ти рідну мову

Коли забув ти рідну мову -

яка б та мова не була -

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.

                     Коли в дорогу ти збирався,

                     казала мати, як прощавсь,

                     щоб і чужого научався

                     й свого ніколи не цуравсь.

Ти повернувсь душею бідний,

не просто розгубив слова.

Немов якийсь Іван безрідний,

Іван, не помнящий родства.

                     Не раді родичі обновам.

                     Чи ти об'ївся блекоти,

                     що не своїм, не рідним словом

                     із матір'ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу.

Ти обчухрав себе дотла.

Бо ти зневажив рідну мову,

Ту, що земля тобі дала.

                     Ту, що не вбили царські трони.

                     Ту, що пройшла крізь бурі всі,

                      крізь глузи й дикі заборони,

                      й постала нам у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода.

Адже, набувши вищих прав,

те, що дала сама природа,

ти добровільно занедбав.

                        В пальті строкатім, як афіша,

                        крикливі модні кеди взув.

                        А мати? Де ще є рідніша

                        за рідну, котру ти забув?

Для тебе й Київ - напіврідний,

І Мінськ піврідний, і Москва.

То хто ж ти є? Іван безрідний.

Іван, не помнящий родства!

                                                 Дмитро Білоус.