хочу сюди!
 

Элла

44 роки, стрілець, познайомиться з хлопцем у віці 40-54 років

Замітки з міткою «москва»

Несвидомость = невежество

Всем нам, на просторах сети, неоднократно доводилось встречаться с "исконна русссскими прафослафными пацреотами", которые не устают утверждать что "нікакой Украйни нє било, а всьо вокруг било ісконна русссскає, а патом прішлі палякі і іспортілі русскіх, та єщьо і назвалі іх окраінцамі", а всех, кто считает иначе, оные типы презрительно называют "свидомыми",  в противовес упирая, с гордостью!!!, на свою "исконность", "несвидомость".

Но такие ли, эти люди, "исконные русские" и такие ли они "русские патриоты" на самом деле?

Должен разочаровать их, но они не являются теми, кем себя искренне считают.

 

Во-первых, в 1627 г. Памво Беринда в своем словено-русском Лексиконе (церковнославяно-русском переводном словаре), церковно-славянское слово "невежество",  на русский язык перевел таким любимым всеми "исконна руцкими пацреотами" словом "несвидомость", да еще и сдобрил его, так сказать для усиления эффекта, синонимами "подлость, глупство".

По-этому, не воспринимая русское слово "свидомость" как такое, в действительности это именно исконные пацреоты "убивают в себе рускава"! Да еще, к тому же, декларируя собственную «несвидомость», в противовес «свидомым», они автоматически подписываются в собственном невежестве. Оказывается, «Исконна прафослафные расейские пацреоты» высекли сами себя ! :)

 

Во-вторых, достаточно проанализировать только одну эту страницу "Лексикона", для того, чтобы понять, что большинство "исконна русссских" слов современного российского языка, на самом деле церковно-славянские (старо-болгарские).

Начнем с "начала"!

Старо-болгарское слово "начало" на русском языке будет звучать как "початок", "предмова"!

"Исконна руцкае" слово "начальство" тоже оказывается, на самом деле, старо-болгарским и на русском языке звучит как "панство, князьство, старшинство"!

Старо-болгарское слово "начинание" на русском языке звучит как "справа, ремесло".

"Неблагоразумный" по-русски, на самом деле, будет звучать как "неразумный, глупец, нецнота, злостник, невдячный".

Старо-болгарское слово "небрежение" по русски будет "недбалость"!

"Исконна русссскае" слово "невежа" тоже оказывается старо-болгарским! По русски,  оказывается, будет "простак, неук"!

Невежество - несвидомость, подлость, глупство.

Неведение - неразумие, несвидомость.

Невоздержание - роспуста.

Оказывается, старо-болгасркое слово "невозможно", в XVII в. означало совсем не то, что сегодня

Невозможно - трудно (всего-лишь трудно, но не невозможно:)).

Даже "исконна руссскае" слово "негодование" ТОЖЕ!!! является старо-болгарским (да что ж такое:)))!

Итак, здесь мы снова подтверждаем выводы, сделанные ранее, в статье Так чей же язык русский? : начало формирования российского этноса приходится на ХII – XV века, когда на основе церковнославянской лексики, на финских землях, начинает формироваться язык, на котором говорили жители Московии.

Надеюсь всем "исконным пацреотам" уже понятно, что,  на самом деле,  разговаривают они не на русском языке, а на диком смеси старо-болгарского литературного языка киевского извода и древнего русского языка! Причем старо-болгарской лексики в их языке несравнимо больше!

По-этому, всем настоящим, истинным русским патриотам предлагаю не морочить голову, ни себе ни людям, а как можно скорее взяться за изучение древней русской мовы!

* Буква Ђ (ять)  в церковно-славянских словах читается как [ie], в русских как [i]

Після другого обшуку українську бібліотеку в Москві закрили

Після другого обшуку єдину на території Росії Бібліотеку української літератури в Москві опечатано і зачинено.

Про це власному кореспондентові УНІАН в Росії повідомила директор цього закладу Наталя ШАРИНА.

За її словами, 24 грудня в бібліотеці відбувся другий обшук, в результаті якого було вилучено жорсткі диски з комп`ютерів, а також читацькі квитки.

Директор підкреслила, що обшук проводили на підставі відповідної постанови слідчі відділу по боротьбі з екстремізмом Центрального адміністративного округу МВС Росії по місту Москві Павло ТИМОФЕЄВ і Ацамаз БАГДАЄВ.

Крім того керівник повідомила, що ці співробітники МВС Росії під час щорічного вивозу сміття з бібліотеки – старих буклетів, вивісок, стільців – за участю російських телеканалів: Першого каналу і Вести намагалися підкинути в це сміття принесені з собою видання.

За словами Н.ШАРИНОЇ, спочатку П.ТИМОФЄЄВ намагався покласти цю літературу на книжкові полиці усередині бібліотеки, проте після того, як це помітили співробітники, і «вигнали його з будівлі», він кинув згорток у сміттєвоз.

Директор бібліотеки повідомила, що після того, як згорток дістали співробітники зі сміття, співробітники МВС закрили його в автомобілі.

Н.ШАРИНА також повідомила, що після того було складено протокол, куди було внесено всю цю інформацію, пізніше на місце прибула заступник начальника Управління культури Центрального адміністративного округу Москви Оксана ГРИШИНА і заявила, що бібліотека мала бути закритою раніше на підставі нібито відправленого факсу на адресу Н.ШАРИНОЇ.

Вона зазначила, що по тому бібліотека було закрито і опечатано 24 грудня. Директор бібліотеки підкреслила, що слідчі поводилися неналежно і погрожували їй. Зокрема, вони заявляли: «Ви погіршуєте своє становище».

Н.ШАРИНА повідомила, що завтра має намір за даним фактом звернутися в прокуратуру і службу власної безпеки МВС Росії.

Відповідаючи на запитання кореспондента УНІАН, з чим пов`язані такі дії російської влади проти Бібліотеки української літератури, Н.ШАРИНА сказала: «Це не пов`язано з будівлею. Це пов`язано з чимось серйознішим – з останніми подіями в Москві (з безладами на Манежній площі – УНІАН). Президент Росії сказав боротися з екстремізмом і націоналізмом – ось вони і борються».

Як повідомляв УНІАН, 23 грудня відділ боротьби з екстремізмом МВС Росії вилучив з Бібліотеки української літератури в Москві понад 50 книг для проведення психолого-лінгвістичної експертизи. Це, зокрема, книги про митрополита Андрія Шептицького, про ОУН-УПА, про діяльність руху «Пора», а також екземпляри газет «Нація і держава», «Шлях перемоги», «Українське слово».

УНІАН.

В Москве назревает межнациональная война

В Москве продолжается серия убийств кавказцев и уроженцев Средней Азии. На юге Москвы накануне обнаружено тело выходца из Азии с ожогами ног и с ножевым ранением.


 


Тело мужчины, на вид которому около 50 лет, нашли понедельник у дома 15 по улице Подольских курсантов.


 


Прибывшие на место эксперты констатировали, что смерть мужчины наступила около 11 часов назад. СМИ пишут, что убийства с национальной подоплекой власти РФ расследовать не торопятся, что ведет к обострению конфликтов подобного рода.


 


12 декабря толпа русских напала на гражданина Киргизии Алишера Шамшиева 1973 года рождения. Сначала его зверски избили ногами и руками, после чего нанесли удар ножом. Киргиз скончался на месте.


 


Ранее на русский националистических форумах утверждалось, что в ходе субботнего погрома были убиты 8 кавказцев.


 


Напряженность в Москве растет. СМИ сообщают, что могут произойти новые погромы. Московская милиция проверяет информацию о возможных массовых уличных акциях в среду, в том числе у торгового центра «Европейский» на площади Киевского вокзала, а также возле Курского вокзала и на станциях метро.


 


Уже появились слухи, будто в Москву с Кавказа направляются агрессивные молодые люди, желающие отомстить националистам (хотя какие русские могут быть националистами ведь нации-то такой не существует - КЦ).

                                                                                          http://kavkazcenter.com/russ/content/2010/12/14/77261.shtml

а мне понравилось

Несмотря на стыреную идею и скандал, раздувшийся вокруг фильма,  "Моска, я люблю тебя", лента очень даже ничего. Просто я очень люблю фильмы, состоящие как бы из отдельных историй. А вот "Есть молиться любить" мне совершенно не понравилось, занудство то ещё. Поведение главной героини совершенно не понятно.

37.76 КБ

выложила немного фоток из поездки в Москву с ВИА "Кобза".

участие в хит-параде всех лучших ВИА советских времен (покажут на НГ по ТВЦ), Крокус-сити-холл http://www.hit.topartmoscow.ru/ жаль было мало времени снимать,ходить вообще не было времени на концерт и назад в Киев

http://photo.i.ua/user/468604/226986/

=

сайти ВІА часів СРСР

http://sssrviapesni.narod.ru/sites.html

http://my.mail.ru/community/zabwtoe/tag/%C2%C8%C0

http://www.viaansambles.narod.ru/

Элтон Джон в Москве


Сэр Элтон Джон посетит полюбившуюся ему Москву с программой,
составленной из самых знаменитых хитов за всю творческую карьеру
музыканта. Английский рок-певец, композитор и пианист выступит на сцене
"Крокус Сити Холл" в компании легендарного перкуссиониста Рэя Купера.

[ Читать дальше ]

Приятного аппетита

Суп буйабес «Империал», «Буйабес» Цена: 20600 р. (порция на двоих) Ингредиенты: Дорада (1600 р. за 1 кг) Сибасс (1500 р. за 1 кг) Солнечник (1750 р. за 1 кг) Расскас (1650 р. за 1 кг) Барабулька (2000 р. за 1 кг) Красный император (1400 р. за 1 кг) Барамунди (1600 р. за 1 кг) Омар (1550 р. за 1 кг, на блюдо нужно 650 г)

Лангуст (7250 р. за 1 кг, на блюдо нужно 650 г)

Анастасия Степнова генеральный директор ресторана «Буйабес»

«На буйабесе зарабатываем немного. На это блюдо наценка в два раза меньше, чем в среднем по ресторану. Стоимость складывается вот из чего. Во-первых, сложность приготовления: бульон для буйабеса варится порядка двух суток. Во-вторых, в него входит около 40 видов рыб, в том числе красный император, барамунди и попугай, вместе с морепродуктами — креветками, крабами и лангустами, все это надо купить и привезти в Москву. В-третьих, в буйабес «Империал», в отличие от обычного, мы включаем два самых дорогих продукта — это лангуст и омар. Дороже этих гадов в Москве ничего нет».

http://www.afisha.ru/article/7860/page3/

На "день единства России"... Авантюра русько-літовської шляхти.

1605 рік. Того ж року цар московський ся явил і ве Львові бул. Мнішко (Мнішек), воєвода руський, дочку за него дал і до Москви єго провадил на паньство   і осадил єго бул. Єднак же ляхи хотіли верх мати над Москвою, почали їх зневажати. Москва, видівши, що зле, ізмінила царя, убили, і людей много, а других в неволю побрано, і Мнішко сиділ. І с того ся война почала в Москві і точилася много. Потім през присягу поддалась була столиця гетьманові Жолкувському. Потом знову облегла їх була москва і так їх трапили, же не мали що їсти, а ні пити... (з літопису)

Пропоную Вашій увазі переклад  статті, з білоруського сайту, присвяченої походу польсько-русько-літовської армії на Московію.

4 листопада наш східний сусід відзначатиме День національної єдності - на честь повстання Мініна та Пожарського, що поклало кінець смутному часу в Московській державі на початку XVII ст. і т. зв «польської інтервенції». Образи головних московських повстанців, забронзовілих на Красній площі Кремля, оспіваних аріями і дитячими віршиками «Сусанін-герой», через живучу російську імперської-радянську спадщину до цих пір складають виразний емоційний контекст, через який більшість білорусів сприймає події цієї історії. Деякі - згадуючи, що заведені в болота поляки були не тільки поляками. Але поки Похід шляхти Речі Посполитої на завоювання московського престолу не отримав в нашій національній історіографії істотної уваги, так і залишається ця ностальгія щодо адекватності сприйняття абстрактною і найчастіше - беземоційною. Можна було б традиційно скаржиться, що й тут дали маху літератори, не створили грандіозних у своїй патриотичності творів, але по-перше, та ж нехай і знаменита Клушинская битва - далеко не єдина і не перша у списку неоспіваної військової слави білорусів, а по- друге ... такий, чи близький до такого, твір є.

Московський похід очима солдата

Самуїл Маськевич походив з білоруського шляхетського роду, з села Сервечь під Новогрудком. З 21 року - професійний вояк, як сказали б зараз. Він бився під Кокенгавзеном, воював з повстанцями під час Рокошу проти короля, потім у 1609 р. нанявся волонтером в армію Речі Посполитої, що відправилася ставити на чолі Російської держави сина Сигізмунда Вази, Королевича Владислава. Далі були облога Смоленська, та сама Клушинская битва, взяття Рославля, постій в Москві, і, нарешті, повернення з московської авантюри на Батьківщину. Тут, в Новогрудку, він систематизував свої колишні щоденники, доповнив їх мемуарами, і вийшов знаменитий у вузьких колах «Щоденник Самуїла Маськевича». Згідно з цими нотатками вже зараз можна знімати кіно, правда, не на «Білорусьфільмі» (не тільки тому, що у них декорація згоріла).

Що бачить солдат на війні? Зовсім не те, що придворний літописець. Тут поразку з присмаком зради або кулуарної гризні ніколи не відіб'ється пустоцвітом і патетикою. Тут перемога на жилах, коли один проти п'ятнадцяти - це вже не хвалоспів, це подяка Богу за диво. Непредвзятість - мабуть найкрасивіша риса «Щоденника».

Облога Смоленська.

Маськевич в хоругві князя Порицкого, на чолі гетьмана Жалкевского. Облога важка, довга, нудна. Обстріли, підступи, вилазки. В один день, підкапавши петарду під ворота, нападники вдало підірвали її, так що ворота відчинилися. Сотня шляхти увірвалася в місто, і вже почали московіти кидатися зі стін фортеці, щоб сховатися в церкві, Але  «... через  наше безладдя і наші помилки не благословив Господь Бог цього заходу». За першою сотнею на штурм не пішов ніхто, так як «наші начальники, боячись розкриття своїх планів і зради, не попередили свого часу нікого навіть з тих полковників, які командували піхотою. Говорили, що зрадив угорець Моряк, який був капітаном королівської піхоти. Він не пішов у пролом або тому, що не мав духу, або за згодою з противником ». Облога тривала ще майже два роки.

А поки що московський самодержець Василь Шуйський виступає з 35-тисячним військом, щоб допомогти недотиснутим Смолянам. З цього моменту Королівське військо ділиться надвоє: одна половина, разом з королем і гетьманом, повинна залишатися під Смоленськом, друга, що складається з найманців, - йти назустріч Шуйському. Чи не привід для розколу? Найбільші польські магнати, пани Потоцькі, що привели 2000 вершників, не хочуть виступати «в полі», бачачи швидку здачу цитаделі і бажаючи записати славу за взяття Смоленська на своє ім'я. Гетьман Жалкевський, «бачачи їх нещирість і знаючи, як необхідна ця операція, всупереч звичаю і пристойності» кидає табір, короля і направляє свою частину війська назустріч Шуйському.

Пахолки захопили місто

Вся подальша операція - чиста авантюра від початку до кінця. Трохи більше шести тисяч шляхтичів повинні були розбити укріплену шведським корпусом армію Шуйського і захопити Москву. Як пір’я обсмалити. Що говорити про настрій шляхти в армії Речі Посполитої, коли їх пахолки («пахолак» - зброєносець, слуга), виправлені зібрати провіант під Брянськ, заодно завойовують Рославль.

Частина московського війська (Маскевич дає цифру 8000, але вона явно перебільшена) отаборилася на річці Сеж в очікуванні основних сил Шуйського. Обклавши цю частину двома ротами і козаками, решту своєї армії польний гетьман направляє назустріч Шуйського, щоб застати його зненацька. 2500 вершників (Енциклопедія історії Білорусі дає цифру 6325) і 200 чоловік піхоти, кіннота, кілька легких гармат. 24 червня 1610 цей загін пробирається вночі через ліс і несподівано опиняється перед супротивником. Табір Шуйського захоплена зненацька. Жулкевський підпалює сусіднє село, щоб димом прикрити дійсна кількість своїх вояків, і наказує сурмити в труби, бити в барабани. Союзні з московітами шведи виступають назустріч, війська Шуйського також.

«При нашій малочисельності жахливо було навіть кинути погляд на цю незліченну тьму ворога», - кокетує автор щоденника, і на сторінках закипає бій. «Нехай про цю битву розповідає більш докладно той, хто тільки дивився на неї, але мені важко було, і губи пересихають. Ні, тут він знову кокетує. А, ось «Від світанка літнього дня і до обіду годин п'ять» роти, «яким по вісім або десять разів доводилося сідати на коней і виходити на бій», безрезультатно товкуться по полю, тримаючи супротивника, але не змінаючи його. Поступово приходить протверезіння - їх мало, вони на чужій землі, і на милість розраховувати вже не доводиться. До того ж «у нас у всьому [озброєнні] була недостатність, а в його [противника] збільшувалася і сила, і бадьорість. Незважаючи на це, наші воїни за звичаєм кидаються з хоругвами на передові шеренги ворога з кличем: до бою, до бою! Але даремно. Немає ні сил, ні спорядження. Навіть не видно ні полковників, ні ротмістра. Однак ми вступаємо в битву і змішуємся, як у віри, але це нам мало чого дає: ворог вже бачить нашу слабкість ».

Перемогу в цій битві шляхтичам принесли самі московіти. Два відділи їх рейтарів перейшли в контрнаступ. Один вистрілив і почав повертатися під захист своєї армії, інший став наближатися, щоб дати свій залп. Ось у цей момент або роздратовані дзерзкасьцю ворога, чи то з переляку шляхтюкі йдуть на нову авантюру - налітали на зайняті маневрів райтарскія відділи, зьмятаюць них (ті зьмятаюцца напрочуд легко, хвилина - і всі перші ряди охоплює, хвилями розходиться паніка), а за ними і інше московське військо.

Після цієї битви шведське корпус зраджує Шуйського, той біжить до Москви, не сподіваючись на залишки своєї армади, щоб нарешті знайти там чернецтво, смерть і вічний спокій.

Московський постій

Самуїл Маскевіч у складі королівського війська їде до Москви. Без пострілів, битв столиця приймає на постій жменьку завойовників - ті, щоб не кидалась в очі їх малалікасьць, увійшли «без образу» і відразу розбрелися на постій.Постій, що готувався на місяць, завершився через півтора року. Пізніше історики напишуть, що завершити авантюру Посполитої знаті не дав сам король Сигізмунд - схиляючись до ідеї унії Речі Посполитої з Росією, він не відпустив свого сина до Москви приймати царський титул. Це, а також природний народний гнів проти свавольстваў шляхти, підняв російський народ на повстання і остаточне вигнання інтервентів.

Про витівки шляхти Маскевіч пише з щирою скорботою, хоча з часом, зі зміною настрою в посполитій армії, туга проходить. «Дикість», грубість московського люду штовхає шляхту на переосмислення власних цінностей, так що нарешті в дикій країні їм можна все те ж, що дозволяють собі тубильці. Так, якщо першого товариша-свавольніка шляхта карає смертю за те, що п'яний стріляв по православних іконах, то наступного вирішує карати не за своїми законами, а за місцевими. Замість смерті за насильство над боярською дочкою якомусь пахолку дають батога. У результаті задоволеними залишилися і боярин, і пахолак. Що тепер могло стримати шляхту від насильства, викрадення Жен безчестили?

Їх звичаї

До речі, про брутальність. Маскевіч ніяк не може зрозуміти московітів, проклинають і знущаються зі своїх образів за те, що ті не врятували їх від грабежів або загибелі тварини («ми на вас молимося, а ви!»). Як не зміг він зрозуміти Івана Грозного, який в ході успішної військової кампанії обдарував смоленську церкву Михайла Арханела, аж зробив їй золотий купол, а під час невдалої - наказав обдерти  з її стін все начиння та скарби, а купол знести пострілом з гармати. Маскевіч не розуміє московітів взагалі, для нього це інша культура, причому інша до непристойності.

Занадто компліментарно для московитів початку XVII ст. буде звучати думка, що тут, на сторінках «Щоденника» зустрічаються різні цивілізації. Практично в кожному фрагменті спогадів про московське «гасьцяваньне» Маскевіч дозволяє собі своє благородне презирство.

Йому не подобається московська їжа («крім тієї Здоби, що схожа на французьку»), йому не подобається, як на банкеті їх пригощали медамі («за кожним разом подавали різні, щоб показати, як багато в їх царстві. Наші хотіли напитися і просили підливати, але одного сорту, проте московіти робили по-своєму »), йому не подобаються застольні розваги - мало що тут ніхто не танцює (« вважають, що шановній людині непристойно танцювати »), то немає ніякої музики (для їх, гостей, правда, запрошували лірників, але що там за музика - тремтіння на одній ноті), а весь відпочинок - це танці блазнів і «надзвичайно сороміцькі приспівки».

Та й «одружуються вони майже що як євреї» (будемо милостиві за некоректність, все ж таки син свого часу) - навряд чи зберігаючи нейтральність, зауважує автор. У Москві жінок  тримають під замком і в чорному тілі, все життя не даючи виходити з двору.

Тут не займаються науками, адже вони заборонені за наказом царя («який боїться, щоб не знайшовся хто мудріший його, тому що тоді народ пагребуе їм і вибере царем мудрішого»). Як про дивно дивне Самуїл Маскевіч розповідає про боярина часу Івана Грозного, який мав прагнення до мов і змушений був брати вчителів - німця, поляка - таємно, вночі, переодягнених в російські одяг.

Однак немає ніякої зневаги там, де звичаї московитів співзвучні соціальній філософії самого Маскевіча. «У бесідах наші, вихваляючися своїми свободами, радили їм об'єднатися з польським народом і також придбати свободу. Але росіяни на це прямо відповідали: «Вам добре ваша воля, а нам - наша неволя. У вас не свобода, а свавілля, якого не знаємо ми, тому що у вас сильний пригнічує і грабує слабкого. У нас же самий знатний боярин не має права образити самого останнього простолюдіна, так як на першу ж скаргу цар робить суд і розправу. А якщо ж сам цар зі мною обійдеться несправедливо, так це його царскае права, оскільки він, як Бог, і карає, і простить ».

На батьківщину - розчаровані

Подекуди початковий скепсис Маскевіча гасне. Він починає дивитися навколо очима мандрівників, долею закинутого у цей такий близький і такий далекий світ. Кремль, Китай-місто, майстерність ремесників, зухвалість злодіїв (що не побоялися вдень на увазі вкрасти в Маскевіча коня) - Росія, далека екзотична країна, така ще проста і, іноді, цікава - пливе в «Щоденнику» через дим пожарищ, кров, насильство , не змешиваючись, однак, з цією безглуздою і нещадною війною. Вже не авантюрою, далеко ні.

Обкладений з усіх боків загонами повстанців, від кожного селянина-провідника чекаючи зради, шляхтичі рвуться на батьківщину - лісами, болотами, голодні, злі, не дочекавшись грошей за службу, розчаровані у своєму нерішучому королі і недалекоглядних командирах. Рвуться й прориваються, наостанок, вже на самому пограниччі мало не потрапивши в пастку. Їм все-таки зрадив селянин-провідник. Відрубали голову.

Повернення додому всього в двох рядках - «навмисне затримався у брата, щоб не йти разом з військом через Литву». Не несуть більше за військом крила знаменитої Клушинскої битви. Ось і всі емоції, вся патетика і пафос. Так повертався додому втомлений тридцятидвохлітній воїн. І приблизно так поверталася з дикою чужої країни вся напівзабута авантюра білоруської шляхти.

Дияруш Самуїла Маскевіча По: Антологія давньої білоруським літератури. ІХ - перша половина XVIII ст. - Мінськ: Білоруська наука, 2005.

Кремлевским звездам - 75 лет

                                                                         КРЕМЛЁВСКИЕ ЗВЁЗДЫ

 

В воскресенье исполнилось 75 лет с момента установки первой звезды на башнях Кремля. Изначально звезды были из уральских самоцветов, позднее они стали рубиновыми, таковыми их видят и по сей день москвичи и гости российской столицы. Кремлевские звезды горят всегда.

"Рубиновые кремлевские звезды светят круглосуточно, их не зажигают, и, соответственно, никогда не гасят", - рассказал официальный представитель Федеральной службы охраны (ФСО), доктор исторических наук, профессор Сергей Девятов. Он напомнил, что за всю историю существования кремлевских звезд их демонтировали и реставрировали всего один раз - в 1946 году после Великой Отечественной. Как пояснил Девятов, это было вызвано тем, что "в годы войны звезды, хотя и были закрыты брезентом, получили повреждения от осколков фашистских бомб и снарядов ПВО, защищавших центр столицы от вражеской авиации".

Как сообщил официальный представитель ФСО, все системы, обеспечивающие функционирование кремлевских звезд, проходят регулярную профилактику - звезды моют, заменяют в них отдельные "рубиновые" пластины, проверяется вся электроника, поворотные механизмы. "Кремлевские звезды свободно вращаются, в противном случае ветровая нагрузка при резких порывах ветра могла бы их повредить", - пояснил Девятов.

Он также отметил, что конструкция звезд сделана таким образом, чтобы при необходимости можно было менять находящиеся в них лампы, каждая из которых имеет мощность от 2 до 5 тысяч ватт. Лампы периодически перегорают, но, как заверил представитель ФСО, "одна или две перегоревших лампы никак не влияют на восприятие глазом яркости свечения кремлевских звезд". Управление системами функционирования звезд находятся в Троицкой башне Кремля. По словам Девятова, это оборудование включает и мощные вентиляционные системы, защищающие звезды от перегрева.

Представитель ФСО подчеркнул, что жара и смог нынешнего лета "никак не сказались на работоспособности кремлевских звезд". Девятов пояснил, что "системы вентиляции и специальное рубиновое стекло предназначены для того, чтобы защищать звезды от гораздо более высоких температур, и колебания в 5-10 градусов сверх обычной летней температуры на состоянии звезд никак не сказываются".

Изначально звезды, первая из которых была водружена 24 октября 1935 года на Спасскую башню Кремля, были изготовлены из уральских самоцветов. "Самоцветные" звезды очень скоро пришлось заменить - они быстро начали тускнеть и, кроме того, были непропорциональны шатрам кремлевских башен. Как рассказал Девятов, сегодня одна из первых кремлевских звезд венчает здание Северного речного вокзала Москвы.

В 1937 году на башнях Кремля появляются новые, рубиновые звезды, которые горят по сей день. Их устанавливают на пяти башнях - сначала на Спасской, Троицкой, Никольской и Боровицкой, а затем на Водовзводной башне Кремля. Вид именно на эту башню со стороны Большого Каменного моста в советские времена называли "100-рублевым планом", он был изображен на 100-рублевых советских купюрах.