Прислал знакомый, поэтому отвечать за полную достоверность данного текста не могу. Вроде текст натурально выписан из брошуры, как елемент сексуального воспитания.. И так, собственно ОНО:

Брошюра "Революция и молодежь", изд-во Коммунистического университета им. Я. М. Свердлова, 1924 год.
1. Не должно быть слишком раннего развития половой жизни в среде пролетариата.
Ну тут как бы понятно, в школе рожать не принято!
2. Необходимо половое воздержание до брака, а брак лишь в состоянии полной социальной и биологической зрелости (20 - 25 лет).
Типа если после 25 то это уже перезрелый!? И конечно никаких цо-цо, пока нет обручальный кольцо!
3. Половая связь - лишь как конечное завершение глубокой всесторонней симпатии и привязанности к объекту половой любви.
Интересно, а глубина симпатии в чём измерялась!?
4. Половой акт должен быть лишь конечным звеном в цепи глубоких и сложных переживаний, связывающих в данный момент любящих.
Нет слов, какая лирика! И так пока не испытаеш сложных переживаний - никакого секаса!
5. Половой акт не должен часто повторяться.
Канечно не должен! А то ведь и понравится могёт!
6. Не надо часто менять половой объект. Поменьше полового разнообразия.
Мне тут особо нравится слово "часто"! Тоесть если раз в год менять, то можно?
7. Любовь должна быть моногамной, юноандрической (одна жена, один муж).
Все сексуальные меньшинства расстреливать!
8. При всяком половом акте всегда надо помнить о возможности зарождения ребенка - вообще помнить о потомстве.
Пральна! Думай о детях а не о сексе!
9. Половой подбор должен строиться по линии классовой революционно-пролетарской целесообразности. В любовные отношения не должны вноситься элементы флирта, ухаживания, кокетства и прочие методы специально-полового завоевания.
Тоже вариант! Ебацца по стойке смирна и без намёков тут!
10. Не должно быть ревности.
Какая уж тут ревность....
11. Не должно быть половых извращений.
Ага. Только в темноте и под одеялом! Нет оральному секасу!
12. Класс, в интересах революционной целесообразности, имеет право вмешаться в половую жизнь своих сочленов: половое должно во всем подчиняться классовому. ничем последнему не мешая, во всем его обслуживая.
Апофеоз! Партия наверное и направлять будет и вынять поможет! Первым делом как говорится самолёты....

Прочитав цю статтю http://blog.i.ua/user/2776387/ та подумав...
Ну ладно, ті події - справи давно минулих днів, вже давно
немає в живих жодного свідка, та й усе, що було на папері -
тисячі разів переписано на догоду кожному новому правителю!
***Але все ж знайшлися незаперечні докази фальсифікації!
---
А я хочу нагадати про справи порівняно недавні, з моменту
їх звершення пройшло всього якихось неповних 60 років - але...
ВЖЕ ВСЕ ПІДТЕРТО і ПЕРЕПРАВЛЕНО, СВІДКІ ПРИБРАНІ,
НАУКОВІ ДИСЕРТАЦІЇ НАПИСАНІ!
*** І саме ТАКУ "історію"будуть втюхувати за ПРАВДУ учням...
---
Ось яке цікаве питання: "Скільки дружин було у Сталіна?".
Якщо ДВІ – як говорить офіційна історія – тоді все гладко і спокійно!
Але якщо ТРИ (про третю, кремлівського лікаря, історія замовчує) -
тоді вся наша історія перевертається з ніг на голову, бо тоді
є її ФАЛЬСИФІКАЦІЯ, і мерзенні діла з отруєнням Сталіна, і
"лікарі-отруйники"– і тоді виникає багато "незручних" питань...

Одинз них: "Чому на чолі країни встав не досвідчений
"Кремлівський Вовк" Лазарь Каганович – а придворний
блазень і танцюрист Хрущов-Перлмуттер?".
---
Після смерті Сталіна у відомій "Єврейській Газеті" з'явився
прецікавіший заголовок (зрозумілий тільки "богом вигнаним") -
          "Похорон товариша Амана!".
Щоб було зрозуміліше ВСІМ – довідка: 
"Аман"(Ксеркс) – цар Персії, якому підсунули для втіхи дівицю Естер.
Вона настільки ублажила його, що цар на радощах дозволив "вигнаним"
ЗАХИЩАТИСЯ – і результатом цього "захисту"стало ВИРІЗАННЯ більше 
70.000 невинних сімей персів...
А самого царя Естер зарізала уві сні – і з тих пір увійшла в історію, як
героїчна особистість! Саме її геройство шанують у свято Пурім, головне
пригощання на якому – національне блюдо "Вуха Амана".
---
ФАКТИЧНО ГАЗЕТА ВИЗНАЛА ФАКТ
ЗНИЩЕННЯ Сталіна ЖІНКОЮ!
---
Але вже дуже "незручно" все це виглядало в СРСР – і цей факт
вирішено було ПРИХОВАТИ, а історію – переписати!
І закипіла робота!
Щоб приховати отруєння – треба в першу чергу сховати отруйника!

Третю дружинуСталіна, Розу Каганович, терміново прибрали з країни,
її сліди ретельно зачистили.., її братика, Лазаря Кагановича швиденько
прибрали із самих"верхів влади"...
Словом "Немає людини – немає і ПРОБЛЕМИ!".
Всякі згадки про "героїчне сімейство" Кагановичів випарувалися
не тільки в СРСР,але й на Заході, і навіть в Ізраїлі!
*** Ось як треба творчо працювати!
*** Вот де силища приховування!

Єдиний, хто написав про Розу – був племінник Лазаря Кагановича,
Стюарт Каган, якому дядько розповів подробно про отруєння.
Стюарт думав, що напише бестселер – але "товариші" швиденько
знайшли "родичів", які оголосили його божевільним, і закрили в психушку.
Всі полегшено зітхнули.., АЛЕ!

Але знайшовся в світі один "історик-любитель" – і розкопав в архівах
(правда,не в СССРовскіх – а в АНГЛІЙСЬКИХ) факт існування "героїні",
і те, що вона була третьою дружиною Сталіна, і те, що був такий
Лазар Каганович, її рідний братик...
Ось фото з престижного британського журналу "London Іllustrated News".
У№ 3438 за 14 березня 1953 року, який висвітлює похорон Сталіна, на
387 сторінці поміщена фотографія Рози Каганович разом зі Сталіним!



Під фото напис: "Роза Каганович – Третя Дружина Сталіна".
Це означає, що вона ОФІЦІЙНО була Третьою Дружиною Сталіна!
І заодно – його Особистим Довіреним Кремлівським Лікарем.., який
вірною дорогою привів його до могили...
А на стор.399 -фото Лазаря Кагановича з підписом "Брат дружини Сталіна".

Ось так ПРАВДА завжди пробивається на Світ Божий...  
-------

ОСЬ ТАКІ У НАС ДАВНІ ПРОФЕСІЙНІ ФАЛЬСИФІКАТОРИ ІСТОРІЇ!
Вони можуть будь-яку людину або подію прибрати з історії так,
що не тільки простий люд, а навіть вчені згадувати не будуть!
І навпаки – в історію можуть вставити те, що вони захочуть –
і змусять усіх вірити тому "бреду сивої кобили"...
------------------------------------------
Це зкорочений варіант статті – а ось тут її розміщено повністю:
http://via-midgard.info/news/25530-roza-kaganovich-i-otravlenie-stalina-varfarinom.html   

Все мы родом из так называемой «новой исторической общности» – советского народа, селекционированного, заново созданного Сталиным. Народ терпеливый, раболепный, подозрительный, злобно презирающий рефлексии, значит интеллектуально трусливый, но с известной физической храбростью, довольно агрессивный и склонный сбиваться в стаи, в которых злоба и физическая храбрость заметно возрастают. Вообще-то, эти свойства есть в любом народе, разница только в выраженности. Сталинские же селекционные критерии, были весьма высоки. Эти качества прямо планировались печатью и добровольно-принудительными собраниями как суперважная государственная задача: развитие в народе этих свойств, необходимых строителям коммунизма, но называемых, разумеется, совсем иначе – патриотизм, сознательность, бдительность, верность партии и прочее. Сталин отлично понимал, что без такого народа, всецело и искренне подчинённого ему, его жёсткие, императивные, втиснутые в минимальные сроки, государственные планы рухнут и вёл свой отбор на страх, раболепие, подлость вполне сознательно, хотя и не думал, конечно, в понятиях сельскохозяйственной селекции.Народ создавали методом, профессионально называемым «селекция на провокационном фоне».Селекционной делянкой, а заодно и воспитательными учреждениями, ясно, были лагеря, раскулачивание и коллективизация, чистки, проработки, верноподданные демонстрации, гражданский долг доносительства, уроки ненависти на политучёбе, просто учёба с её  промывкой мозгов и проч. Всё очень просто – строптивые погибали, или сидели подолгу и не рожали детей, а робкие или подлые рожали с той наследственностью, какую предложит отпрыску генная комбинаторика после сталинской селекции. И воспитывали своих детей соответственно собственным жизненным правилам. 

В детстве обо мне очень беспокоились мама и бабушка. Они мечтали видеть меня образованным, умным, добрым человеком. Ну и так далее. Список можно продолжать до бесконечности.

Одним из пунктов их программы был пункт о чистоплотности. О том, что надо мыть руки, чистить зубы. По секрету скажу, что был период, когда это делать совсем не хотелось. Бывало даже, что я шла в ванную, включала воду и просто стояла, делая вид, что активно занимаюсь гигиеническими процедурами. Потом мой маленький обман раскрылся. Ну да ладно. Зубы я ведь все - таки чищу. И это главное.

В транспорте мама мне указывала на небритые потные подмышки некоторых женщин и тихонечко говорила, что это не "камильфо". В советское время частенько подмышки и ноги женщин были небритыми.

Мама и бабушка были врачами. Гинекологами. И вот однажды, когда я была уже юной девушкой, бабушка рассказала мне случай из своей практики, касающийся все той же нечистоплотности некоторых членов нашего общества.

Пришла к ней на прием женщина. Разделась, легла на гинекологическое кресло. Бабушка подошла, глянула. А из, простите, попы торчит газета. "Правда" называется. Кто не помнит,  была такая газета. Еще были "Известия". Тогда еще шутили, что в Советском Союзе две газеты: "Правда" и "Известия". В "Правде" нет известий, а в "Известиях" нет правды. Но я отвлеклась.

Так вот. Обомлела просто бабушка. Кусок газеты большой, с передовицей. Просто хоть садись и читай. Позвала она коллегу и говорит: Вы читали утреннюю газету? Если не успели, то можете просмотреть между делом...

В то время не было туалетной бумаги. Это я пишу для молодых. В то время много чего не было.

Помню, как однажды довелось быть в Могилеве по делам. И смотрим - огромная очередь. Туалетную бумагу продают. Это был 86 год. Простояли мы в очереди часа полтора. Самое удачное было то, что давали ее в неограниченном количестве, сколько унести сможешь. Шли мы потом по городу, обвешанные рулонами туалетной бумаги. Счастливые и гордые. И все прохожие смотрели на нас с завистью. И прикидывали: на сколько же нам ее хватит?

Сейчас туалетная бумага - не проблема. Как не проблема станок для бритья или дезодорант. Многое поменялось в нашей жизни.

Но иногда, когда я вижу небритые подмышки летом, я с улыбкой вспоминаю, как меня приучали к чистоте и аккуратности...

[ Читать дальше ]

Думала над тем, что хорошего было тогда, раньше, в эпоху, которая вызывает теперь столько споров. Ведь сколько я уже написала критических заметок, вызвав негодование защитников СССР!

Образование. Вот чем можно гордиться по праву.

У меня остались самые добрые, самые теплые воспоминания о школьных годах. И не потому, что мы были молоды, полны энергии, планов. И не потому, что была первая любовь, благодаря которой школьные годы вспоминаются с особым, щемящим чувством и пониманием: такого в моей жизни никогда больше не будет. Не будет первого поцелуя возле школьного окошка - неумелого, неловкого, вкус которого навсегда с тобой. Не будет ощущения, что ты везде - на улице, в магазине, в транспорте можешь встретить предмет своей робкой любви. Ты страшишься этого и желаешь. Не будет дискотек с "Машиной времени", начавшей свое триумфальное восхождение... Много чего уже не будет.

Мои школьные учителя. Вот о чем хочется вспомнить.

Они не просто давали настоящие знания. Они учили мыслить. Они учили любить. Учили жизни. Мы были им небезразличны, они знали, кто чем живет и дышит; знали наших родителей, обстановку в семье. Моя мама могла прийти и поговорить обо мне, спросить совета. Я помню сцену, когда учительница литературы и языка просто бросилась к моей маме  и обняла ее, когда я написала удачное сочинение. В ее глазах было столько радости! За меня, за мой успех. Я пишу об этом и слезы наворачиваются на глаза...

Я помню, сколько мы писали сочинений. Как часто приносились картины художников и мы описывали то, что видели. Мы писали изложения. Учили наизусть массу стихов. Я помню, как я боялась, что меня вызовут пересказывать, как несчастный немой Герасим топил еще более несчастную беззащитную Муму. Я боялась плакать перед классом. Меня не вызвали и плакала другая девочка. Она сейчас живет очень далеко, в сытой, благополучной Англии. И мы поздравляем друг друга с праздниками, благо сейчас это возможно. Я обязательно напишу ей и спрошу: ты помнишь, как ты плакала на уроке литературы от жалости?..

И, наверное, сейчас уже не имеет значения, что любое сочинение, будь оно о красоте зимней природы или о Чацком, обязательно должно было закончиться выдержкой из очередного съезда партии КПСС, перечислением всех регалий товарища Брежнева и долгими, продолжительными аплодисментами, переходящими в бурные овации...

Мы принимали тогда эту глупую и лицемерную игру взрослых. Не очень понимая: зачем все это. Бабушка приходила с работы домой и на вопрос, что было на работе, бодро отвечала: ягодичное предлежание в свете решений 20 съезда КПСС! Она была акушером-гинекологом. А с юмором - у нас у всех было в порядке.

Но ушла идеология, ушли в прошлое красные галстуки и октябрятские "звездочки", ушли скучные собрания, на которых никто ничего не слушал.

А что осталось?
С нами осталось неравнодушие. Доброта и чувство сострадания. Остались знания и способность мыслить. Не "клиповое " поверхностное мышление. Умение выразить мысли и вслух и на бумаге.

Осталось то, ради чего мы с нетерпение ждем каждой новой встречи одноклассников, ради которой многие из нас приезжают и прилетают из России, Англии, Америки, Германии, Израиля...

                  ... що був він чудовим пророком

                 Таки "нарожали бабьі" тих, хто з місяць тому проголосував за перейменування у Харкові проспекта Петра Григоренка на честь радянського маршала Георгія Жукова.

              Що ж відомо про особисту роль та вплив Жукова на життя міста Харкова?
              А що зробив Жуков для України?


              Тут відомо більше. Польові військкомати, які здійснили призов 900000 осіб чоловічого населення "визволеної" території  України, що якось пережили, або підросли в умовах німецької окупації. Їх, погано навчених та озброєних, як витратний матеріал, винахідливо кидали на знищення ворожих укріплень. Проте від такого видовища скоріше від укріплень руйнувалася психіка німецьких кулеметників.


                Спогади  Юрія Коваленка, офіцера з особливих доручень командувача 1-им Українським фронтом генерала Ватутіна, а також слова, начебто приписані ним Жукову, давно оголошено фейком барона Мюнхгаузена. Але будь-які сумнівні слова або секретні документи можна реконструювати за практикою їхньої реалізації.
                На що завжди був щедрий Жуков - це на кулі у потилицю особового складу Червоної армії, що під переважаючим натиском ворога відступив, залишив позиції чи просто, на його думку, не відповідав займаній посаді.
                Ніхто поки не оголосив фейком факт біографії українського письменника і фронтовика Анатолія Дімарова, за спогадами якого: "Никаких медкомиссий не было. На фронт забирали калек и больных. Я уже в 20 лет был инвалидом, слепой и глухой от контузии - все равно взяли. И погнали нас на немецкие пулеметы, знаете, с чем? С половинками кирпичей! Мы не были обмундированы, вооружены. Нас гнали целый день по лютому морозу и пригнали в местечко, разрушенное до основания. Выдали половинки кирпичей, показали громадный водоём, скованный льдом, и сказали ждать сигнала - ракеты. А когда она взлетит - дружно высыпать на лёд и бежать на врага, который засел на противоположной стороне за крепким ограждением, и выбивать его оттуда… полукирпичинами! А он пусть думает, что это… гранаты…".
              
               Ніхто не оголосив фейком результати досліджень російських істориків, письменників, мемуари високопосадових радянських воєначальників ... Російський письменник Олександр Бушков у книзі «Россия, которой не было» пише: "Возможно, маршал Жуков по количеству пролитой им крови и шлейфу самолично вынесенных смертных приговоров за спиной в определенные годы превосходит даже Сталина. Это одна из страшнейших фигур русской истории".
               Ось як бачився Жуков із картинки, створеної  радянською пропагандою у світі: "Війну в Європі виграно і ООН не завдячує цим жодній людині більше, ніж Маршалу Жукову"; "Він був компетентним солдатом. Ніхто не зміг би провести кампанії, які він зміг, і не зміг би пояснити їх так ясно з точки зору власних переваг і слабкостей та ін. Крім того, він був добре тренований, чудовий військовий керівник" - Дуайт Ейзенхауер
               А ось як - людьми, що добре його знали:
              "Я добре знаю Жукова завдяки спільній тривалій службі, і маю сказати відверто, що тенденція до необмеженої влади й відчуття власної непогрішності у нього ніби в крові" - С. К. Тимошенко, Маршал Радянського Союзу;
              "Щодо Жукова я перш за все хочу сказати, що це людина виключно властолюбна й самозакохана, дуже любить славу, шану та догідництво перед ним і терпіти не може заперечень" - О. О. Новіков, Головний маршал авіації;
              "Жуков, цей узурпатор і грубіян, ставився до мене дуже погано, просто не по-людському. Він усіх топтав на своєму шляху, але мені діставалося найбільше. Я з товаришем Жуковим вже працював, і знаю його як облупленого. Це людина страшна й недалека. Вищої марки кар'єрист... Слід сказати, що жуковське оперативне мистецтво - це перевага в силах у 5-6 разів, інакше він не буде братися за справу, він не вміє воювати не кількістю, і на крові будує собі кар'єру" - А. І. Єрьоменко, Маршал Радянського Союзу
              "Від моменту приходу товариша Жукова на посаду міністра оборони в міністерстві оборони створилися нестерпні умови. У Жукова був метод - пригнічувати" - С. С. Бірюзов, Маршал Радянського Союзу.
              
               Відзначився також Жуков у численних актах військового мародерства на територіях "звільнених" країн Європи з особистим привласненням вилучених матеріальних цінностей у вагонних нормах. Був засуджений за це радянським партійним керівництвом у 48-му році із оголошенням "попередження" в якості вироку. А частину з пограбованих цінностей йому ще й подарували.
              Брав участь у придушенні повстань: селянського (Антонівського) повстання на Тамбовщині 1921 р. та  Угорського антирадянського повстання 1956 р.
              З особливим гуманізмом проводив наземне випробування ядерної бомби під час військових навчань в Оренбурзькій обл. над головами 45 тис. військовиків, які брали участь у тих навчаннях.

             А ось біолог,

мандрівник-дослідник полярних областей, фотограф, океанограф, метеоролог,

зразковий сім'янин


педагог, професор, ректор Університета Осло,


дипломат, громадський діяч, оголошений співвітчизниками "Норвежцем тисячоліття" національний герой Норвегії та водночас і громадянин Світу, лауреат Нобелівської премії миру 1922 р.,

                На карті Арктики нараховується зо два десятки об'єктів, названих іменем Фрітьйофа Нансена.
                У кінці січня 1923 р. Нансен приїздив до Харкова, щоб погодити з урядом УРСР план боротьби з наслідками голодомору і надати допомогу республіці у важкий час. Він зустрічався з керівниками українського уряду Григорієм Петровським і Християном Раковським. Про свої наміри він заявив так: "По-перше, необхідно надати допомогу потерпілим від голоду, а також допомогти селянам відбудувати своє господарство, щоб вони спокійно зустріли майбутнє. Друге завдання — сприяти підвищенню культурного рівня країни, якій належить велике майбутнє. Необхідно допомогти студентам продовжувати навчання, вчителям — вести педагогічну практику. Пам'ятатимемо, що для цієї мети нам необхідна не тільки їжа, але й книга. На нас лежить великий обов'язок навчити європейські країни взаємної довіри".
                Фонд Нансена становив 250 000 золотих карбованців. Значну частину його склали кошти від врученої у 1922 р. йому Нобелівської премії.
               До України переводилася велика кількість сільгосптехніки, дієтичних харчових продуктів. Місія Нансена також заснувала багато дитячих будинків, зокрема і в Харкові. Усі вони називалися однаково: «Дитячий будинок ім. Нансена». Також на гроші Фонду Нансена в Україні засновані два дослідних господарства.


               На знак пошани до пам'яті Нансена скульптор Олександр Табатчиков створив погруддя великого норвежця.
               І все?
               А як же ж так? Чим же дорогий харків'янам самозакоханий недалекий самодур сталінського зразку, талановитий імперський завойовник, що досконально опанував тактику гарматного м'яса, автор багатьох перемог та плагіатор авторства не меншої кількості перемог Червоної армії у 2-й Світовій війні, мародер Г. К. Жуков? Чому ж досі ніхто не заявив, що був би гордий проживати в Харкові на вулиці Нансена, радий би прогулятися площею чи парком Нансена?

1.Об освещении.Вот когда раньше днем горели фонари на улице мне было жаль зря потраченных средств и люди вот звонили в соответствуюие службы чтоб экономили электричество. Вчера я поймал себя на мысли что мне пох что днем горят фонари- это ж не государственные и не наши деньги, а либо частника в лице ТОВ, ООО, ПП и т.д.  с которого не убудет (ведь он свое все равно возьмет и в миинусе не останется) либо местного бюджета, который все равно скорей всего растаскивается и мне безразлично: больше кому то упадет или меньше.

2. О просвещении.. Вот говорят что раньше уровень образования был выше чем сейчас (а я и сам вижу по подготовке специалистов- те троешники лучше чем нынешние отличники ). И я знаю почему - тогда взяток не так брали, а счас нарочно преподают так чтоб люди не понимали и не знали,чтоб вконце на сессии вымагать побольше денег - ведь валить легче плохоподготовленного студента (и не от того что он плохо учил, а что плохо обьясняли и преподавали).