"Вдовиний лямент", анґлійська народня баляда

Мій любий хату збудував,
берізкой замок уквітчав.
Найкращий, ліпший понад всі
той дім, що любий був підвів.

Колись удень жовнір прийшов,
помітив дім- і геть пішов,
опівночі був гурт привів,
ґвалтовно милого забив,

замордував, пограбував,
чоло`віка на смерть затяв.
Раби втекли аби спастись-
ми з мужем двоє зостали`сь.

Края`ла`м са`ван власноруч,
сама омила ва`жкий труп,
добу сиділа біля ніг-
ніхто живий не допоміг.

На плечі тіло узяла,
ривком, підтюпцем йшла та йшла,
могилу вирила сама,
наклала листя під сав`ан.

Як серце гу`пало в гру`дях
ґди мул на руді кудрі ляг!
Як важко дихати було`
коли присипала`м чоло!

Нікого юж не полюблю`,
про мужа спогад затулю:
з`лоту`ю кудрю залиши`в-
ланцюг несхибний у душі.

переклад з анґлійської Терджимана Киримли

Рясніє соняшник під тином.
На згріві хворі зібрали`сь.
Жінки, і труд, і спів в долині.
У церкві дзвони загули.

Про вирій най птахи розкажуть.
У церкві дзвони загули.
Солодкі співи скрипка вяже-
вина селя`нин надавив.

М`якшають люде- час збирати.
Вина селя`нин надавив.
Відчи`ньте двері, склепи, хати.
Чекайте жовч останніх злив.

переклад з німецької Терджимана Киримли

-Прокинься, Дуґлясе, вставай,- кричить,-
блискучий шо`лом надягай!
Бо кажуть люде, до`нька уночі
зішлась із паном тай лягла!

-Прокиньтесь, сіморо моїх синів,
блискучі шоломи вдягніть,
їзжайте до молодшої сестри,
та й розберіться, з ким лежить!

Тікає на білійшому коні-
а пан на чорному тіка:
на боці -шабля, ще й ріжок висить,
удвох по-про`стому тіка`.

Пан обернувсь почув, побачив тих,
здорових: гнали навпростець...
-Тримай, Марґрет, мого. Я стріну тих
братів, а з ними ще й отець.

Вона тримала манькою шлею,
чекала доки мине герць...
Заколоті брати, сімо`ро юж.
Вже палко рубиться отець.

-О, стримайся Вілья`ме,- каже та,-
доволі шаблею махать.
Палких коханців можу різних мать-
ще`дного ба`тька вже не ма.

Голяндську хустку бу`ла вийняла`,
підтерла ней вітцівську кров.
Голяндська хустка, файні кружева`,
а кров- красніша ніж вино.

-То з ким ти, Маґрет?- він її пита.-
Зі мною? З ними? Обирай!
-Ти всіх порізав до`щент, повбивав.
З тобой, Вільяме, не чіпай...

На білую коняку посадив,
а сам на чорного сіда:
на боці -шабля, ще й ріжок висить.
Тихесенько пішли уда`ль.

Отак і їхали поволі. Ніч була.
Потрохи хмари розійшлись.
Доїхали були до джерела`.
Ліхтарку місяць запалив.

Зійшли попить весня`ної води:
вода холодна та чиста`.
Та й кров хльоснула із його`  груди`.
Заклякла жіночка ота...

Отак і їхали самотні. Ніч була.
Ліхтарку місяці запалив.
Дістались хати матері: ось ворота`.
Вільям коняку зупинив.

-Прокиньтесь,мати. Пані, відчиніть.
Впустіть нас, - каже він.-
Прокиньтесь, мати. Пані, відчиніть.
Я добру дівку сам відбив.

-Кладіть перину. Мати, постіліть.
Нам довго спати,- каже він,-
-Нехай м`якою буде. Мати, постіліть.
Удвох заснемо,- каже він.

переклад з анґлійської Терджимана Киримли

Поль Верлен "Spleen"

Рожi червоні поспі`ль,
чорен посполу хміль.

Бачу, холонеш, любо:
буде на мене загуба.

Небо блакитне занадто,
море а вітер -принада.

Завше чекаю й боюся:
ґвалтом тікати мусиш.

Блискучий лаком гостролист,
самшиту ку`щі, лу`ків зміст
покинув`м геть напризволяще
заради Вас і тільки. На`що?

переклад з французської Терджимана Киримли

Жив-був король у Туле,

фіял успадковав-

коханой подарунок,

та скоро померла.

.

Круль хмілю не цурався,

хиляв одним ковтком;

а келих доливався

надміцним перваком.

.

Прийшла пора вмирати.

Круль землі роздавав-

усе пішло на спадок-

а келих заховав.

.

З усім своїм каґалом

востаннє відгуляв

в батьківській красній залі

на тлі приморських скал.

.

Підвівся мочиморда-

і вихилив фіял,

жбурнув його у море

з високих чорних скал.

.

Упав фіял у море,

ковтнув- и десь пропав.

Упав гуляка-кОроль

и далі не хиляв.

(переклад з німецької....................................Терждимана)

-----------------1.-----------------------------------------------------------------------------------------

Я через кинуту кімнату йшов.

...Блакитна ніч.Зірки мерехкотіли.

У полі десь собаки гучно вили;

а вітер злий наскоком дручив холм.

.

Та ось, нарешті!  Лихоманка пне

із рота моєго криваві рожи;

тичок росте, тремтить, на жало схлжий;

і крапля крові падає. Паде.

.

Із задзеркальной змієвой порожні

встає лице незнанеє, тотожнє.

У скроню б`є сакральная печать.

.

Колишеться плисована портьєра.

В вікно заглянув Місяць- свідок мертвий.

Нас двоє тут живих. То морда час.

-------------------- 2.----------------------------------

Чоловічки, бабва, нещасненькі потвори-

в блакить і рожи зойко горнете-

прискіпливі, ще й повні непокори,

аж доки смерть паяцтво прибере.

.

Ось тіні ваші- гнівнії прокльони,

а ви- опецькуваті як кущі.

Осінній вітер дме жалобні дзвони.

Палахкотять невдалості свічки.

.

То ваша жисть- омани, борюкання:

Піхвяний Бог хіба благословить.

Зостануться в міжзоряном тумані

останніх слів блукаючі хвістки.

(мій переклад з німецької-------------------------------------------------------Терджиман)

Над морем височить важка руїна храма.
А Смерть задобрила сей дикий горб
героїв бронзою та мармуром богов
де трави степові насам вечері правлять.

Бува, чабан, прогнавши череду`,
на дудці заграва стари`й наспі`в-
і Небо аж до обрію приспить,
у чорне вдягне хмароньку руду.

Земля плющем аканти повива,
по-материнськи пестить щовесни`
колони підупалі, ще рясні.

...Але людина гімни забува,
уно`чі не тремтить, небога, ревно
ґди Море ляментує по сиренах.

переклад з французької Терджимана Киримли

Цигани стали до воріт

та й почали співати.

Хазяйка замку :"Га, диви!",

та й вийшла поза грати,

.

танцюючи, зпустилась вниз,

служниця- наперед.

Цигани оком чорним- зирк,

і круть обох ,і верть.

.

"Візьміть-но сте мантілью цю,

на лахми замініть.

Божусь усім ,що є, клянусь:

я з вами! Заберіть!

.

Учора в ліжку спала я,

а поруч- господин.

Сьогодні в сіно лягу я

як ви щонОчі всі".

.

"Лягай у сіно дорога.

Клянись, бо свідок-нож,"-

говОрив цИган Джоні Фа :

"Лишай на пана кош".

.

"Піду у ліжко з Джоном Фа,

бо любий він мені"-

на лезі красно поклялАсь:

"Не мій вже чоловік".

.

Ся повернув той господин,

спитав, де ся поділа.

Усі ревли. Повів один:

"За табором побігла".

.

"Сідлайте вОрона коня,

сідлайте ,ся підводьте.

Ганятись  стачить хІба дня

за жінкой молодою..."

.

Нас було сорок чоловік,

неписаних, немалих.

Лягли сорОк чоловіків,

лягли- і вже не стали.

Зів`яло золото годин,
настав брунатно-сірий вечір.
Чабанська мила дудка вмерла-
вона як синьо-сірий вечір,
зів`яле золото долин.

переклад з німецької Терджимана Киримли