"Кенет", анґлійська народня баляда

"Безсердий лорде, ти мертвець.
Лілея розцвіла:
настав їй раненько кінець,
мороз її прибрав.

Ти реготав, бив злидарів-
у глину трамбував...
Ніхто руки не дасть вдові
коли мине` ваш фарт.

Уходить ніч. Ти п`єш вино.
Дивись-но, не пролий:
мине життя з похмільним сном,
проллються соки всі.

У білом вершники примчать-
я вірю: час прийде`,
загинеш, пане, від меча.
Герб Кенета впаде.

Вив чорний пес: він знак збагнув
невидимий усім:
побачив Марґарет-жону-
лежала у труні..."-

чаклун оті слова гирчав
як ляканий кабан,
а Кенет цілу ніч гуляв
вина здолавши жбан.

переклад з анґлійської Терджимана Киримли

"Пастуший син", анґлійська народня баляда

Раз був собі пастуший син,
по плаю вівці гнав,
гирлигу, дудку відложив,
та й сам хіба не спав.

Туди-сюди ся роздививсь,
у хащі зазирнув:
діваха плавала в ріці`-
він оплески почув.

Отару кинув, ся зпустивсь
на беріг, каже тій:
"Не бійся мене, чуєш ти.
Вдягайся-но мерщій.

Пасує дівці при вікні
єдвабом хустку шить,
а не стри`бати навесні
у прохолодний плин".

"Чобане, плаття не чіпай,
облиш-но, чуєш ти?!
Я дам ті грошей: забирай
скіль можеш унести".

"Я тво`го плаття не візьму,
залишу одяг твій,
хіба що те`бе підійму,
потя`гну із води".

Та й вийшла дівка из ріки-
пастух  дівча прийняв:
"Хутчіше роскоші прикрий..."-
одеженьку подав.

Всадив на біла рисака,
на во`рона сів сам:
пастух -попереду, як брат,
а дівка- як сестра.

Пішла до ба`тьківських воріт,
без стуку відчиня,
ступила тимто на поріг-
льокай `ї зустріча.

Гачок на дверях відкида,
кидає пастуху:
"Отак, сидитиму .....?
а ти стоїш як .......... !

Їзжай собі ,спаситель мій,
Спасибіг за кортеж.
Язби збагнути шось ти зміг,
не стало б зайвих меж...

"Розуюсь, злізу із седла,
по бе`регу зпущусь...
зна`йдеться ще одна така-
хай ріжуть- не впущу!"

"Роби як знаєш, а мене`
такою не знайдеш:
шукай ,де хочеться, проте
судьбу не поверне`ш".

Прислів`я гарне часто чуть,
воно стосує всіх:
"Захочеш- то`бі не дадуть,
бо не зробив, ґди міг".

переклад з анґлійської Терджимана Киримли

-Прокинься, Дуґлясе, вставай,- кричить,-
блискучий шо`лом надягай!
Бо кажуть люде, до`нька уночі
зішлась із паном тай лягла!

-Прокиньтесь, сіморо моїх синів,
блискучі шоломи вдягніть,
їзжайте до молодшої сестри,
та й розберіться, з ким лежить!

Тікає на білійшому коні-
а пан на чорному тіка:
на боці -шабля, ще й ріжок висить,
удвох по-про`стому тіка`.

Пан обернувсь почув, побачив тих,
здорових: гнали навпростець...
-Тримай, Марґрет, мого. Я стріну тих
братів, а з ними ще й отець.

Вона тримала манькою шлею,
чекала доки мине герць...
Заколоті брати, сімо`ро юж.
Вже палко рубиться отець.

-О, стримайся Вілья`ме,- каже та,-
доволі шаблею махать.
Палких коханців можу різних мать-
ще`дного ба`тька вже не ма.

Голяндську хустку бу`ла вийняла`,
підтерла ней вітцівську кров.
Голяндська хустка, файні кружева`,
а кров- красніша ніж вино.

-То з ким ти, Маґрет?- він її пита.-
Зі мною? З ними? Обирай!
-Ти всіх порізав до`щент, повбивав.
З тобой, Вільяме, не чіпай...

На білую коняку посадив,
а сам на чорного сіда:
на боці -шабля, ще й ріжок висить.
Тихесенько пішли уда`ль.

Отак і їхали поволі. Ніч була.
Потрохи хмари розійшлись.
Доїхали були до джерела`.
Ліхтарку місяць запалив.

Зійшли попить весня`ної води:
вода холодна та чиста`.
Та й кров хльоснула із його`  груди`.
Заклякла жіночка ота...

Отак і їхали самотні. Ніч була.
Ліхтарку місяці запалив.
Дістались хати матері: ось ворота`.
Вільям коняку зупинив.

-Прокиньтесь,мати. Пані, відчиніть.
Впустіть нас, - каже він.-
Прокиньтесь, мати. Пані, відчиніть.
Я добру дівку сам відбив.

-Кладіть перину. Мати, постіліть.
Нам довго спати,- каже він,-
-Нехай м`якою буде. Мати, постіліть.
Удвох заснемо,- каже він.

переклад з анґлійської Терджимана Киримли