Саме однотуровий Порошенко та вся його камарилья  -  свої прем'єри, міністри, прокурори, банкіри, демократична парламентська коаліція (вперше в історії у кількості конституційної більшості) - мали нарешті карт-бланш на реформи, заміну олігархічних правил гри на цивілізовані, як вони кажуть, "за європейськими нормами". Проте всі ці 5 років вони заміняли реальні справи самопіаром у жанрі театралізованих постановок, чим і перетворили політпроцес в Україні на огидну суміш цирку, вульгарного шоу та дешевої драми. А тепер вони скиглять, що на підготовану ними ж арену політичного цирку і за відточеними ними ж до ідеалу правилами прийняття рішень у тісних компаніях у закордонному закуліссі прийшли і посунули їх же досвідченіші шоумени та олігархічні режисери!
           Але не той абсурд, що у появі у 2 турі коміка - цей технічний кандидат для того і взяв участь у виборчій кампанії. Справжній ідіотизм -- у потраплянні в 2 тур пана Рашенка та наявності такої кількості його щирих прихильників. І це після п'яти років успішного головнокомандування парадами на Хрещатику, регулярних траншів МВФ, відсутності розслідувань, безкарності вбивць, корупціонерів та колаборантів, мародерства через Укроборонпром, торгівлі з північно-східним окупантом під гаслом "Геть від Москви", небаченої корупції та здирницьких схем+, успішної імітації в чому тільки можна. Вибір чиновників, чий добробут базується на корупції, всіляких прокурорів, міністрів з мільйонними зряплатами, керівників ботоферм, бізнесменів, яким непогано при будь-якій владі, зрозумілий. Але за що голосував ти,  учетверо збіднілий, очманілий від так званих реформ маленький пересічний українцю?
            Тож схаменіться, ПОПолюби, ваш траур насправді недоречний на тлі вашої найбільшої перемоги, яка тільки можлива в цих умовах.

Шановні колеги!

чому часом здається, що у цьому світі більше нічого немає, крім того самотнього ліжка, на якому я зараз лежу? навіть якщо поряд чути голосне клацання клавіш двох комп'ютерів, що стоять на столі поруч. так зазвичай буває, коли страшенно хочеться з кимось поговорити, - натомість розумію, що жоден з абонентів, чиї номери записані у телефоні, не буде радий моєму дзвінку у цю конкретну мить. тому здається, що за вікном нічого немає, нічогісінько, там біла пустота, як у фільмі, де головний герой переживає клінічну смерть, лиш вона не світиться, тому так темно. хоча зазвичай я собі можу уявити в яку сторону від мого ліжка треба було б почати рухатись, щоб дійти до того чи тієї, з ким непогано було б зараз провести час. я не знаю, про що вони думають у цей конкретний момент. я лише знаю, що від мого дзвінка вони не стануть щасливішими, ніж досі. а навіщо тоді такий дзвінок?

учора всі вітали всіх із першим снігом. було троха дивно, що він випав одночасно у різних кутках країни. хоча це зближує. мабуть, я просто пропустила, як сніг падав день перед вчорашнім. зрештою, сніг завжди падає десь. з чого тут робити свято. але свято існує, і знаєте, чому? тому що це привід сказати "вітаю з першим снігом!", ось чому.

у цьому світі нічого не існує для людини поза рештою людей. і не існує тих, хто насправді вважає, що йому більше ніхто не потрібен. ви досі так думаєте? вас не існує. вам потрібні ті, хто кожного дня глузують з вашого вигляду, ті, хто продають, знімають і потім показують вам у найнепідходящіший момент якусь рекламу, ті, хто належать до влади, яку ви так ненавидите. усі вони вам потрібні. бо без них не існує вас. без тих, для кого ви пусте місце, і без тих, хто теж вас ненавидить вас просто не-мааа...

ні, я не копіюю Дереша, в якого здається теж десь було про хлопчака, що витирав пам'ять навколишніх про себе, аби зникнути з цього життя. хоча в цьому теж є дещо цікаве, мені навіть подобається. просто це дивно, - а усі дивні речі заслуговують на те, щоб на них дивитися і про них говорити. може, вони самі цього вимагають? не знаю. ну правда ж, дивно, що вам потрібна та людина, яка вам сто літ не потрібна? що ті, що хочуть потрапити в рай, насправді не хочуть, тому що для цього треба померти? (боже мій, невже я пам'ятаю цю фразу лише з промови Стіва Джобса? я піддаюсь мейнстріму; тепер у мережі буде ще один текст із посиланням на його ім'я.) хіба ж не дивно, що ми так часто думаємо одне, робимо інше? це теж не моя думка, на жаль. цього разу ідея взята з Ніцше: задум - це одне, вчинок - інше, а образ учинку - третє. це дивно. але інакше не може бути.

усе, з чого складається життя людини - це спілкування. я знаю тих, хто похід у туалет називає "поговорити з природою", ба більше, я сама до них належу. спілкування з будь-ким і будь-чим - це наповнення всього нашого життя. було б мабуть цікаво знайти в цьому сенс, вам не здається? а він там є. я навіть скажу, який. і - чорт забирай - це теж не мої слова. сенс не в меті. він в русі.

рухайтесь, дорогі мої, рухайтесь! відірвіть м'яке місце від м'якого крісла і дозвольте йому знайти на себе пригоду. це теж цікаво - з якою швидкістю воно її знайде. і знаєте що? риса, яку я найбільше поважаю у людях, - це якщо вони ні про що не шкодують. це так чудово: знати, що усе, що ти зробив - на краще, навіть якщо одразу по дії стало погано. вірити в це. вірити в те, що усі помилки можна виправити. для того, щоб виправити помилку, найперше необхідно просто її зробити. ні про що же жаліти - і не жалітись. чому другом називають людину, якій можна поплакатись у жилетку? я б назвала другом того, хто вліз би в багно разом зі мною, тому йому не можна плакатись про те, що я, друже, в багні. разом. подати руку. разом. вибратись. і ні про що не шкодувати.

я не належу до тих людей, які мені подобаються. я вже шкодую - що я це написала.