2. веремія.

занурив перо у чорнило
й старанно шкрябаю букви.
згідно правилам каліграфії
виводжу в життя по білому в рисках паперу,
уперше в своєму житті
пишу слово чорнилом (шість років тоді було)...
а що ж то за слово перше?..
не вгадаєш нізащо -
бо не "матуся", ні, а - "рама".
лише зараз,
на схилі років збагнув
сакраментальність першого слова, одягнутого у чорнила:
рама - простір мого існування,
доля моя,
мій хомут, якого люблю
...бо мушу.
а ще я люблю тумани,
вечірню зорю і розсвіти -
особливо влітку,
коли трави і квіти косами
вплітаються в раму мого буття,
коли тополя, верба і калина
ведуть суперечки із світом,
а річка
тоненькою синьою стрічкою
окреслює коло арени цирка -
там малесенькі люди
стріляють водою з пістолів,
з піскОвих гармат і танків
випулюють різнорозмірні й різнофігурні
кольорові льодяники і драже,
розсипаючи цукор у полі бою,
гатять
карамельковими ракетами,
а іграшково кріхітні винтокрили
і пластмасові літачки
кидАють зверху кульки,
що лопаються і спадають
золотою щедрою зливою...
і люди! - співають весело
і йдуть у атаку у танці (наче в балеті!),
обіймаються
і фантани пускають з очей... -
я розсміявся!
від сміху впав аж у крісло.
нюхаю нашатир,
щоб не з"їхати з глузду
і не втратити дійсність, реалність під старість...
- ох! розсмішили ж мене війною!..до сліз -
хапаюсь за кулькову ручку
і на папері виводжу каряво - РАМА -
...аби не забути дитинство...

5. dormiunt in somnis...

...аріаднову змотуєш нитку
по життю що вела на вихід -
кидАєш мотанку в клітку
де палає у попіл лихо -
навмання попрямуєш в сутінь
у пташиний переспів в розсвіт
де сплетені вітром пута
розкидані сітями в льоса -
ординна там дика гординя
в жертовній сп"яніла крові
і в спогад хихикання хтиве
вузлами у темні схрони
де дзвінко співає пісню
у ніч соловей останній
яснИй і веселий місяць
блукає в садах кохання...
по сітям хистким мов по сходам
ступаєш у марево димне
в якому світило сходить
свічею лампади блима -
спіткнешся заплутаний в сітях
в судомі комахою в путах
в годині спекотній літа
у агоністичних рухах -
втупиш до неба очима
погляд у спокій світлий
повіки повільно зачиниш
себе відділяєш од світу -
і вітер огорне пилом
у травах згублене тіло
і вечір розкриє крила
холодною вкриє тінню -
і в темінь як у спасіння
шепочиш молитву власну
й в життя прокинешся тлінне
в сучасність у час злощасний...


______
domniunt in somnis - сон у сні
льос - доля

"Все буде добре" - саме ці слова кажуть, коли хочуть заспокоїти. А чи буде? Цьго не знає ніхто. Але точно якось буде.     "І це пройде" - саме ці слова мудрого Соломона будуть більш точні. Кожна наша дія є поворотом власної долі. З будь-якої точки нашого буття розбігається ціле віяло (веер) шляхів вибору. Прям як у Макаревича "Перекресток семи дорог". Вибирати треба одну і прямо зараз. Всі решта - це те що з тобою могло відбутися, але вже ніколи не відбудеться ("Власть Несбывшегося" Макс Фрай). Здається у цій книзі згадується бібліотека ненаписаних книжок. А скільки у цій "бібліотеці" незроблених відкриттів, несказаних слів, нездійснених зустрічей, пропущених поцілунків і ненароджених дітей?
Можливо ця "Власть" і є основою "кризи середнього віку", коли цього "несбывшегося" накоплюється критична маса? Чогось згадав одне з перших телешоу "Зигзаг удачі", коли один з учасників у студії штовхав вагонетку по стрілкам, але бачив лише кілька сантиметрів перед собою, а інший,бачив всю студію по телевізору і по телефону керував. При досягненні певної мети обидва отримували винагороду. Іноді хотілося б щоб хтось підказав вірний шлях… Але чи буде це тоді твоє повноцінне життя з лише тобою досягнутими радостями і перемогами, лише тобою зробленими помилками і твоїми розчаруваннями?
 Єдине, що засмучує у цій ситуації, безліч невикористаних варіантів...

Микола Рєзанов, один з керівників першої російської навколосвітньої експедиції, в 1806 прибув до Каліфорнії для того, щоб поповнити запаси продовольства для російської колонії на Алясці. 

У нього закохалась 16-річна Кончіта Аргуельо, дочка коменданта Сан-Франциско. Кохання виявилось взаємним. Вони таємно заручились. Для того щоб вони побрались Кончіті треба було мати дозвіл Папи Римського, а Миколі - імператора.

Рєзанов змушений був повернутися на Аляску, а потім йому треба було їхати до імператорського двору в Санкт-Петербург, щоб виклопотати дозвіл на шлюб з католичкою. Однак не судилось! По дорозі він тяжко захворів і помер в Красноярську у віці 43 років (1764-1807). Кончіта до останнього не вірила у слухи про смерть нареченого, що доходили до неї.

Тільки в 1842 англійський мандрівник Джордж Сімпсон, прибувши в Сан-Франциско, повідомив їй детальні обставини його смерті. Лише тоді, через тридцять п'ять років, повіривши що коханого більше немає, вона дала обітницю мовчання, а через кілька років прийняла постриг в домініканському монастирі в Монтерреї, де провела майже два десятиліття і померла в 1857 році. 

А ще через півтора століття, стався символічний акт воз'єднання закоханих. Восени 2000 року шериф каліфорнійського міста Бениша, де похована Кончіта Аргуельо, привіз до Красноярська жменю землі з її могили і троянду, щоб покласти до білого хреста, на одній стороні якого вибиті слова «Я тебе ніколи не забуду», а на іншій – «Я тебе ніколи не побачу».

Ось так історія, що читається як легенда.

До чого це я…

Сьогодні виповнюється 40 років як я познайомився із своєю покійною дружиною, матір’ю моїх синів.

Того місяця коли вона пішла у Засвіти мені виповнилось 43! Доля…

https://www.youtube.com/watch?v=WXsptdINflM

"Юнона и Авось" в ролях: Караченцев Микола, Большова Анна

23. світанок в степу.

а у степу волевольному
три стежини
три біди -
як одна веде до берега джерельцевої води
до журби до калинової друга впала у полин
в різноквітах третя схована  стежка від усіх стежин

третя - там кохання згублене заблукало в забуття
друга - доля
доля страчена пролягає в небуття
а над першою - спів жайвора безупинний в дивосвіт
спів про річку-сум джерельную
про сльозу вербову з віт

а по степу волевольному
не серпанок не туман -
павутинним стелить саваном
день у долі назаклан -
в перехресті у стежинному три пороги без доріг
і над обрій сонцесяяння в саван скутий переліг...

Поняття «ДОЛЯ» на Україні досить поширене серед інших значимих понять, що свідчить про давність його виникнення та непересічну роль у прадавньому світогляді Наших Предків.

“У всякого своя Доля і свій шлях широкий…” – знайомі ще зі школи рядки. Мабуть не дарма  у “КОБЗАРІ” більшість творів заторкують поняття Долі. Причому це стосується як жіночої долі (“Причинна” тощо), так і чоловічої (“Думка” тощо). Але найбільш повно суть поняття долі розкривається у таких творах Пророка Тараса як “Минають дні, минають ночі…” і, особливо, “Доля”.

Свято ДОЛІ (іноді називають Берегинею) сьогодні, на жаль, невідомо широкому загалу українців. Воно займає не тільки почесне, але, одночасно, і особливе місце серед пошанованих свят на Україні. Швидше всього це свято виникло ще до трипільських часів і органічно вписувалося в систему світоглядних сонячних свят.

До нашого часу, на жаль, не дійшли чіткі свідчення про Богиню Долю, але й того що є досить, аби зрозуміти місце  цього свята в житті людини.

Вірування в Долю – своєрідного двійника людини – давні, як світ. О.Потебня у середині XIX століття написав спеціальну розвідку “Про Долю та споріднених з нею істот”. Він порівнював її з такими поняттями як “щастя”, “лихо”, “притча”, “горе”, “біда” тощо.

Наші пращури вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй Долю – добру, або ж лиху (Недолю). Найбільшим багатством вважалося, коли людину наділено щасливою Долею. Але характерно, що з Долею у більшості своїй все-таки пов’язується саме знедоленість, безталання. Доля – одне з втілень Рожаниці. Доля – Богиня, яка наділяє маленьких немовлят при народженні різними якостями. Вона пророкує майбутнє, добру, чи лиху Долю. Для того, щоб Доля була добра – її треба умилостивити. Тому Рожаницям, Богині Долі робили жертвопринесення, щоб вони дарували дитині ДОБРУ ДОЛЮ.

Доля, Доляна називались дівчата, що народжувались в цей час. Іноді це свято називають ще жіночим святом “Дівочої долі”. Це свято серед численних жіночих свят є найзнаменнішим. Недарма Воно відбувається 24 листопада - в час після Покрови, яка започатковує період сватань і весіль. У залишках колишніх обрядодій збереглися окремі форми ворожінь - вечорниці, ворожіння про Долю, ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання “до каші” тощо.

Обрядодій, дійств та ворожінь було безліч:

-  ставлять у воду гілочки вишні, таємно відламаних у сусідських садках. Якщо до Родздва гілочки розпускали квіти – власниця має вийти заміж;

-  гадання дівчат з попередньо заготовленими листочками: кожний на окремого парубка, а яблуневий – на дівування. Лягаючи спати, юнка читала молитву Долі, аби та змилосердилася над нею, а вдосвіта просила найменшого в родині хлопчика витягти одного з листочків – котрого витягав – за того й заміж;

-  в сутінках дівчата ходили “на полювання” – підслуховували під вікнами сусідів розмови і за ними пробували вгадати свою Долю;

-  слухали голос тварин, за яким завбачували професію чи характер свого судженого;

-  вибігали на вулицю і запитували ім’я у першого перехожого, щоб знати, як зватиметься майбутній чоловік;

-   удосвіта до сходу Сонця йшли до криниці і видивлялися на себе: якщо відображення “пощерблене”, то подружнє життя буде невдалим, і навпаки.

З особливим нетерпінням чекали хлопці обряду “Кликання судженого до каші”. У деяких місцях цей обряд мав інше забарвлення і називався “Закликання Долі до каші”. У кожному селі були свої наклички.

Хлопці, що сиділи у схованці, на кожну накличку подавали відповідні згуки. Їм не терпілось - адже більшість з них цілий день постили – “щоб Доля послала гарну дружину”. Голодували переважно ті парубки, які мали намір невдовзі оженитися.

Коли закликання на кашу закінчувалося, юнаки почергово заходили до хати, запитуючи: ”Добридень, пань-матко, вся чесна громадо і хато! Чи дозволите завітати до оселі й привітати з Долею?” Як правило, такий дозвіл давали. Тоді хлопець, переступивши поріг, клав хліб і казав: “Зі святою Долею, з добрим вечором, здоровенькі були!”

Як правило, розміщувалися парами, а тому кожен юнак, приховавши в долонях один і два горіхи, пропонував юнці відгадати де “чіт або лишка”. Якщо дівчина вгадувала на “чіт”, себто парну кількість, то сідали разом, а коли ні – мусив шукати іншу. Отак довіряли Долі.

За вечерею молодь веселилася, співала пісень, в яких згадувалось про Долю. Після обрядової вечері влаштовували різноманітні ігри і розваги, які в кожному селі мали свої відмінності.

Цього вечора дівчата не залишалися на досвітки. Всі розходилися по домівках, бо треба було ще продовжувати “викликати Долю”.

Свято залишало приємні спогади і романтичні сподівання на щасливе подружнє життя, яким неодмінно ощедрить покровителька.

Навіть побіжний аналіз цих обрядів, які дійшли до нас, свідчить, що і дівчата і хлопці у значній мірі довіряли Долі щодо вибору пари для подружнього життя. Більше того, складається враження, що цьому вибору (вибору Долі) довіряли навіть більше, ніж своєму особистому.

Як видно з семантики назви, суті і обрядових дій свята, свято Долі пов’язане з природою, одруженням, магією провидіння та ворожіння, пошануванням пам’яті Предків, тощо, бо свято ДОЛІ є давнім величним світоглядним святом.

Українці, повертаймо свої свята, їх сутність та обрядовість, тоді з нами буде наша щаслива ДОЛЯ!

Зі СВЯТОМ ДОЛІ!

Коли в будинку для людей похилого віку маленького австралійського містечка помер цей дідусь, всі вважали, що він тихо пішов із життя, не залишивши в ньому якогось помітного сліду. Але потім, коли медсестра розглядала його нехитрі пожитки, вона знайшла цей вірш. Його зміст настільки вразив співробітників цієї установи, що вони почали робити копії вірша і роздавати їх усім знайомим.

З того часу заповіт старенького, перекладений на різні мови, вражає людей в усьому світі глибиною і щирістю душі людини, яка його написала…

На жаль, я не знайшов хорошого перекладу цієї поезії українською, тому друкую російський варіант.

 

*     *     *

Входя будить меня с утра,

Кого ты видишь, медсестра?

Старик капризный, по привычке

Еще живущий кое-как,

Полуслепой, полудурак,

«Живущий» впору взять в кавычки.

Не слышит – надрываться надо,

Изводит попусту харчи.

Бубнит все время – нет с ним сладу.

Ну сколько можно, замолчи!

Тарелку на пол опрокинул.

Где туфли? Где носок второй?

Последний, мать твою герой.

Слезай с кровати! Чтоб ты сгинул…

Сестра! Взгляни в мои глаза!..

Сумей увидеть то, что за!..

За этой немощью и болью,

За жизнью прожитой, большой.

За пиджаком, побитым молью,

За кожей дряблой, «за душой».

За гранью нынешнего дня

Попробуй разглядеть МЕНЯ…

…Я мальчик! Непоседа милый,

Веселый, озорной слегка.

Мне страшно. Мне лет пять от силы,

А карусель так высока!..

Но вот отец и мама рядом,

Я в них впиваюсь цепким взглядом.

И, хоть мой страх неистребим,

Я точно знаю, что любим…

…Вот мне шестнадцать, я горю!

Душою в облаках парю!

Мечтаю, радуюсь, грущу,

Я молод, я любовь ищу…

…И вот он мой счастливый миг!

Мне двадцать восемь. Я жених!

Иду с любовью к алтарю,

И вновь горю, горю, горю…

…Мне тридцать пять, растет семья,

У нас уже есть сыновья,

Свой дом, хозяйство. И жена

Мне дочь вот-вот родить должна…

…А жизнь летит, летит вперед!

Мне сорок пять – круговорот

И дети не по дням растут.

Игрушки, школа, институт…

Все! Упорхнули из гнезда

И разлетелись кто куда!

Замедлен бег небесных тел,

Наш дом уютный опустел…

…Но мы с любимою вдвоем

Ложимся вместе и встаем.

Она грустить мне не дает,

И жизнь опять летит вперед…

…Теперь уже мне шестьдесят.

Вновь дети в доме голосят!

Внучат любимых хоровод.

О, как мы счастливы, но вот…

…Померк внезапно солнца свет.

Моей любимой больше нет!

У счастья тоже есть предел…

Я за неделю поседел,

Осунулся, душой поник

И ощутил, что я старик…

…Теперь живу я без затей,

Живу для внуков и детей.

Весь мир со мной, но с каждым днем

Все меньше, меньше света в нем…

Крест старости взвалив на плечи,

Бреду устало в никуда.

Покрылось сердце коркой льда.

И время боль мою не лечит.

О господи, как жизнь длинна,

Когда не радует она…

…Но с этим следует смириться.

Ничто не вечно под луной.

А ты, склонившись надо мной,

Открой глаза свои, сестрица.

Я не старик капризный, нет!

Любимый муж, отец и дед…

…и мальчик маленький доселе

В сиянье солнечного дня

Летящий вдаль на карусели…

Попробуй разглядеть МЕНЯ…

И, может, обо мне скорбя,

                           найдешь СЕБЯ!

-------------------------------------------

Спитався я в Долі - Чи сонце зітхає,

Чи плачуть зірки уночі?

Чи є той щасливий, що волі немає?

Чи є хто живий без душі?..

Доля, сумно всміхнувшись, відповідає:

І сонце зітхає, і плачуть зірки...

Тому що щасливих без волі немає,

Немає живих без душі...

---

...22.05.2001

Якщо ви маєте бажання допомогти дітям, які мають онкологічні захворювання та дітям, що позбавленні батьківського піклування Ви можете долучитися до нашої діяльності, надавши безповоротну фінансову допомогу, благодійний внесок або добровільне пожертвування, які можете здійснити через банківське перерахування або шляхом поштового переказу на рахунок Благодійного фонду http://tyanhel.org.ua/:

р/р: 26000060398106 КОД (ЄДРПОУ): 36321738 Отримувач: БО "БФ ТИ-АНГЕЛ"  Код банку (МФО): 336677 Банк отримувача: ПриватБанк  Призначення платежу: благодійна пожертва (при перерахунку від підприємства - благодійна допомога без ПДВ)

Користувачі системи WebMoney можуть відправляти пожертвування на нашу адресу, скориставшись он-лайн платежем

Гаманець WebMoney в українській гривні - U322622813757 Гаманець WebMoney в доларах США - Z629394958429 Гаманець WebMoney в російських рублях - R414368774592 Гаманець WebMoney в евро - E248002455531 Прохання вказувати призначення платежу! Комісія системи і банку при обналічувані складає 2-4%

Якщо Ви хочете надати будь-яку іншу допомогу (лікарські препарати, витратні медичні матеріали, іграшки, книжки, ігри, матеріали для творчої роботи тощо), зв’яжіться будь ласка з представником фонду Юлією Дем’янчук [email protected] , тел. +38(093) 2532166

Хотілося б поділитися роздумами.Я особисто не розумію людей, які ображаються на свою долю , тому що добра доля нам дається від Господа, коли ми з Ним мирно живем.Але коли людина(навіть в плані вибору супутника життя) сама наломає дров , а потім жаліється, що всі і все винні в її проблемах,це не зовсім розумна людина.Що я маю на увазі-все в наших руках .Існують закони пироди:якщо ми падаєм-ми летимо на землю, а не на небо, як би ми в це не хотіли не вірити ,від цього абсолютно нічого не зміниться.Так само і в духовному житті-як я готуюсь до вступу в подружнє життя-намагаюсь вести з Божою допомогою нормальне молодіжне життя, не приворожую до себе хлопців (дівчат).Чому?Ти що якась ненормальна, Наташка?-поцікавитесь ви.Абсолютно, ні. Просто це питання я вирішую з своїм Батьком-Отцем Небесним.Він набагато краще розуміє, хто мені потрібен, ніж навіть я .Уявіть собі картину:Любите уявляти?Я систематично молюсь Живому Богу  і прошу у Нього супутника життя, який би мене розумів, а я його.,щоби у нас було єднання на 3 рівнях:духовне(спільні духовні цінності,погляди,наміри),душевному(дружні стосунки:різні проблемки довіряють половинці, а не комусь на стороні),тілесні(всього себе віддати для задоволення інтимних потреб одне одного) .Мій майбутній теж систематично молиться, щоб Бог послав йому дружину, таку яка його доповнить. І тут Господь, по Своїй великій милості, якимось чином нас знайомить , або ж ми давно знайомі, а приходить розуміння-це твоя половинка.Бери і дякуй Творцеві!!!!!!Ви скажете, що це  гарна казочка.А я скажу, що не казочка, тому що бачу виконання цієї історії в житті своїх друзів,уже"женатиків"і черговий раз переконуюсь, що це не казочка ,а реальність життя!!!!!Бажання мого серця, щоб багато молодих людей довіряло свою долю не своїм очам(після кількох ночей це проходить,іноді приходить ненависть) ,не порадам друзів, знайомих,ще чогось, а в руки Всемогутнього.Повірте, Він НІКОЛИ НЕ ПІДВОДИВ І ВАС НЕ ПІДВЕДЕ, БУДЬТЕ ПЕВНІ!!!!