хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «археологія»

Як немає печер, треба штучна "печера",

або чому люди почали будувати собі житла.

(С) Каталіна Маркуш

Український історик описав найдавніше в степовій зоні Східної Європи наземне житло з верхнього палеоліту, вік якого оцінюють приблизно в 30 тисяч років. Рештки знайденої неподалік Запоріжжя древньої будівлі вказують, що вона мала округлу форму, розділялася на спальну й робочу зони, та могла слугувати осінньо-зимовим прихистком для групи мисливців на місцевих коней. Результатами свого дослідження автор поділився у журналі L’Anthropology.

Знахідки на місці древнього житла: 1 – фрагмент зуба людини, 2–4 – фрагменти суглобних і трубчастих кісток із гравіюванням, 5 – бурштинова підвіска, 6 – фрагмент вушка голки або намистини, 7 – фрагмент голки, 8-10 – підвіски з перфорованих зубів дрібних хижаків. Інститут археології НАН України
Знахідки на місці древнього житла: 1 – фрагмент зуба людини, 2–4 – фрагменти суглобних і трубчастих кісток із гравіюванням, 5 – бурштинова підвіска, 6 – фрагмент вушка голки або намистини, 7 – фрагмент голки, 8-10 – підвіски з перфорованих зубів дрібних хижаків. Інститут археології НАН України


Чому це цікаво?

              Типовим є уявлення, що десятки тисяч років тому люди ще не вміли будувати собі оселі, тому часто жили в печерах. Однак це лише частково правдиво, оскільки вже в період середнього палеоліту, який тривав приблизно від 300 до 30 тисяч років тому, древні люди стали будувати собі житло. Свідчення цьому археологи знаходили в різних місцях Європи, зокрема на неандертальських стоянках у східній її частині. Однак більшого поширення практика набула в період верхнього палеоліту, що тривав приблизно 35-11 тисяч років тому. Рештки жител із кісток мамонтів та деревини, усередині яких розташовувалося багаття, знаходили й на території України. Вік більшості східноєвропейських будівель з верхнього палеоліту датується орієнтовно 12-17 тисячами років, але зараз науковець Вадим Степанчук (Vadim N.Stepanchuk) з Інституту археології Національної академії наук України описав залишки оселі, які наразі є найстарішими у степовій зоні Східної Європи.

Де знайшли древній будинок?

               Знахідку розкопали на глибині майже тринадцяти метрів на стоянці Міра, що розташована приблизно за 15 кілометрів від Запоріжжя. На те, що колись це було житло, вказує низка знайдених артефактів, як-от ями, попіл, рештки багать, кістки та прикраси із бурштину. Радіовуглецевий аналіз показав, що археологічний шар, де знайшли рештки житла, має вік приблизно 31-28 тисяч років. Це могла бути тимчасова осінньо-зимова оселя мисливців на гаремний табун коней Equus latipes.

                Як показали попередні дослідження, тоді група людей прийшла до сучасного місця розкопок восени й пробула там до весни. Будівництво будинку, схоже, почалося із ритуального закопування в невелику яму кінських кісток. Це місце відтак позначили рогами гігантського оленя (Megaloceros giganteus).

Як виглядало саме житло?

               За результатами дослідження, будівля мала округлу форму з діаметром приблизно чотири метри, а загальною площею — 14,5 кв. метрів. На вигляд вказують ями навколо споруди, що залишилися після жердин та невеликих стовпів. Водночас центральна частина житла, скоріше за все, опиралася на масивніші стовпи з діаметром більшим за 8 см. Автори припускають, що матеріалом для будівництва могла бути деревина сосни, оскільки в межах цього шару її рештки є доволі поширеними, а її довгі гладкі стовбури забезпечують легкість фіксації в різних позиціях. Загалом, оселя могла бути схожою на ярангу — сучасне переносне житло народів Північно-Східного Сибіру.

Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

Будівля поділялася на дві зони: передню та задню. Передня із входом, що найімовірніше, був орієнтований на схід, була місцем, де відбувалася найбільш інтенсивна й різноманітна активність жителів. Тут було знайдено 19 500 крем'яних лусок та відщепів, що складає 35 відсотків від загального числа знайденого в археологічному шарі локації кременю. Також в межах саме цієї зони археологи знайшли майже всі прикраси із перфорованих зубів лисиць та фрагменти кісток з гравіюванням, понад 70 відсотків зубів хижих тварин та фрагмент людського зуба й прикрасу з бурштину.

Водночас задня, спрямована на захід зона відрізнилася бідністю на артефакти. Автор припускає, що ця частина оселі використовувалася як спальня. А ще він не виключає, що між двома «кімнатами» могла розташовуватися свого роду перегородка, яка відмежовувала спальну зону від робочої.

Цікаво, що науковці не знайшли ознак типового використання вогню в центральній частині будівлі. Її обігрів радше відбувався за допомогою вугілля, що його заносили із вогнища зовні житла. Однак в будівлі виявили кілька димових багать, які могли призначатися для відлякування кровосисних комах.

Про спадок невідомого печерного Прометея


Поширення культурного знання розпочалося щонайменше 400 000 років тому

            Нідерландські дослідники запропонували гіпотезу, згідно з якою популяції древніх людей могли навчатися одне від одного ще до поширення сучасної людини, що спростовує ідею про культурну трансмісію як особливу рису Homo sapiens. Доводом на користь цього вони називають стрімке поширення використання вогню приблизно 400 тисяч років тому у різних віддалених одне від одного угрупуваннях людей, яке можна пояснити тісною взаємодією та перейняттям знань через складні соціальні мережі у давніх Homo. Своїми думками вчені поділилися в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

Що вивчали науковці?

              Набуття контролю над вогнем приблизно 400-350 тисяч років тому вважають одним із найважливіших процесів, які сталися за час еволюції людства. Вогонь забезпечив древніх людей до того недоступними вигодами, як-от додатковим захистом від хижаків, можливістю споживання нової їжі, нові способи оброблення матеріалів, подовженням світлового дня та іншими. Проте розведення й підтримання вогнища вимагало пошуку палива та доставлення його до визначеного місця, для чого люди могли кооперуватися в групи. Це могло дати їм додатковий поштовх до соціальної взаємодії та культурного розвитку. Культурна трансмісія, яка полягає у передачі знань, ідей, вірувань та поведінкових ознак між групами та популяціями, є невід'ємною складовою соціального життя сучасних людей.

              Деякі вчені вбачають у цьому причину еволюційної успішності виду Homo sapiens і вважають, що поширення культурних знань почалося приблизно 70 тис. років тому, коли сучасні люди почали ширитися світом. Однак поки що невідомо, чи не з'явилася ця риса ще раніше в інших людей. Вивченням цього питання і зайнялися науковці Лейденського університету та Технічного університету Ейндговена.

Яке дослідження вони провели.

              Вчені провели огляд археологічних даних про використання вогню серед наявної наукової літератури за останні десятиліття. Вони переглядали інформацію, що стосується розкопок у різних локаціях по всьому світі: Європі, Ізраїлі, Азії, північній Африці. Особливу увагу вони звертали на відмінності в кількості свідчень, що датуються до та після відмітки 400 тис. років тому. Ними можна вважати залишки вугілля, обвуглені кістки, які могли залишитися після приготування їжі, або ж каміння та інші об'єкти зі слідами впливу високої температури.

              Докази використання вогню людьми, старші за 400 тис. років, виявилися дуже рідкісними. Однак велика кількість археологічних знахідок вказують на "вибухове" поширення використання вогню серед різних віддалених популяцій після цієї точки на часовій шкалі. Причому це відбувалося протягом відносно короткого періоду, приблизно в 50 тис. років.

Що це означає.

              Можливим поясненням дивного спостереження є те, що різні людські угрупування незалежно одне від одного зрозуміли, як розводити вогонь. Проте коротке часове вікно, під час якого навичка поширилася, вказує радше на те, що угрупування людей навчалися користуватися вогнем одне від одного. Ймовірно, люди різних популяцій та видів взаємодіяли достатньо тісно, щоб уможливити обмін ідеями та технологіями.

              Іншим прикладом ранньої передачі культурних знань автори називають поширення серед людських популяцій леваллуазької техніки оброблення каменю для отримання пласких кам'яних знарядь. Техніка швидко стала набувати популярності приблизно через 100 тис. років після освоєння вогню, і її використовували різні угрупування людей, зокрема поміж ранніх неандертальців та Hоmo sapiens, навіть у віддалених локаціях, як-от у Європі, західній Азії та Африці. Вона забезпечувала кращий контроль над формою кінцевого виробу, тому мала велике значення в культурній еволюції древніх людей. Водночас такий спосіб оброблення каменю помітно складніший за попередні варіанти, тому вчені припускають, що освоїти її можна було лише протягом тривалої та близької взаємодії з носієм знань через активні його інструкції.

              Таким чином, науковці допускають думку про те, що не 70, а вже 400 тис. років тому різні людські популяції могли демонструвати достатню толерантність одне до одного для тісної взаємодії. На їхню думку, використання вогню є найдавнішим свідченням про поширення культурного знання. Це означає, що складні соціальні мережі, передача технологій та поведінки, які ми звикли вважати винятковою рисою Hоmo sapiens, могли існувати ще до появи сучасної людини.

              Водночас автори не виключають, що їхній висновок може бути передчасним, і сподіваються, що їхня робота спонукатиме інших вчених також досліджувати це питання.

Таємниці трипільських біноклів

Трипільські «біноклі» – пам’ятка абсолютно унікальна, яка немає аналогів у жодній іншій культурі світу. Живучи в епоху енеоліту, коли людина ще тільки вчилася обробляти бронзу і мідь, наші Предки виробляли шедеври композиційного мистецтва, які сьогодні є зразком довершеності. Вони не просто малювали, вони розкривали суть Всесвіту, передану їм Богами, де кожна риска була – сакральною, одухотвореною і неповторною.  Ось як пояснював це сам Хвойка: "До всесвітнього потопу на узбережжях морів і океанів, шельфах, покритих родючим мулом, ще 70 тисяч років тому склалися ідеальні умови для розквіту цивілізації високого рівня. Якщо проаналізувати міфи, легенди, історичні відомості, то приходиш висновку, що та давня цивілізація, можливо, перевершувала навіть нашу, сучасну..." 

Джерело: http://spadok.org.ua/trypillya/ta-mnytsi-trypilskych-binokliv

На Львівщині створять історико-археологічний заповідник.

Депутати Львівської обласної ради розпочали роботу над створенням історико-археологічного заповідника на території Стільська Миколаївського району Львівщини.

Таке рішення було прийнято на засіданні постійної депутатської комісії з питань культури, історико-культурної спадщини, духовного відродження та засобів масової інформації Львівської обласної ради. Про це повідомляє відділ інформації та зв`язків з громадськістю Львівської обласної ради.

За словами голови постійної комісії Ореста Шейки, львівський археолог та багаторічний дослідник Стільська Орест Корчинський протягом серпня-вересня підготує проект створення на території Стільського городища і прилеглих територій історико-археологічного заповідника. Після цього профільна комісія підготує проект рішення обласної ради і винесе його на затвердження сесії Львівської обласної ради.

Як зазначив ZAXID.NET Орест Корчинський (до речі, автор відкриття і наразі єдиний дослідник Стілько), Стільське городище – це найбільше місто Європи VIII–ІХ ст. Пам’ятку досліджували з 1980-х років з перервами до 2000 р. «Раніше тут проводилася Верходністрянська археологічна експедиція. Зараз вона не працює з ініціативи Національної академії наук. І безпідставно. Особлива наукова, культурна та історична цінність цієї унікальної пам’ятки у неймовірно великій, як на той час, укріпленій площі міста – 250 га, яка у кілька десятків разів була більшою за площі головних міст тогочасної Європи, зокрема давній Київ мав 9,7 га, вся укріплена площа. Але Стільсько не є окремий унікум, довкола нього ми маємо 60-100 км міста–сателіти, які  мають укріплену площу. Тобто територія, де ми знаходимося, - це фактично центральна частина слов’янського світу, на яких знаходяться замки міст, фортець, що свідчить, що цей регіон не був відсталим  в економічному, політичному і культурному розвитку, як про це писали російські і польські вчені, та й українські вчені першої половини ХХ ст., казали, що це провінція, одні казали, що це провінція Київської Русі, інші казали, що малопольські провінції. Виявилося, що ні на одній ні на іншій території немає таких об’єктів, а звичайно, що будівництво таких об’єктів вимагало грандіозних ресурсів і стабільної політичної потужної політичної організації, це говорить про те, що принаймні у другій половині VIII ст., на нашій території існувала держава, про яку ви чули і знаєте, вона відома з «Повісті минулих літ», з інших джерел – Велика (або Біла) Хорватія», - зазначив Орест Корчинський.

Довідка ZAXID.NET

Як зазначив Орест Корчинський, у 1981–1987 р.р. дослідження (Стільського городища) проводились на кошти Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Зважаючи на особливу наукову історичну та культурну цінність городища, а також для поглибленого вивчення його та інших аналогічних пам’яток у Верхньому Подністров’ї, Академія наук Української РСР створила у 1987 р. постійно діючу Верхньодністрянську археологічну експедицію і надала їй довготривале цільове фінансування. З 1987 до 1992 р. експедиція працювала у складі Інституту суспільних наук АН України (сьогодні Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України), а у 1992 р. була переведена до Інституту народознавства АН України в якому діяла до 2000 р., на правах юридичної особи з окремими фінансуванням та балансом.

В той час, як гуси рятували Рим від кельтського вторгнення,

один "датчанин" упорався зі своєю останньою у житті трапезою...


           Данські науковці реконструювали останню їжу Людини з Толлунда, яка жила приблизно 2400 років тому: незадовго до смерті чоловік міг їсти кашу з ячменю, насіння льону та інших диких рослин із невеликою кількістю риби. На це вказує дослідження скам'янілостей та молекулярних слідів у вмісті кишківника болотяної людини. Відповідна стаття про це доступна в журналі Antiquity.

Що за болотяна людина?

          Кисле середовище торф'яних боліт сприяє доброму збереженню органічних решток. Через це при добуванні з них торфу неодноразово випадково знаходили природно муміфіковані тіла людей. У деяких випадках вони настільки добре збережені, що в них майже цілими наявні шкіра, волосся, нігті, а іноді й внутрішні органи, як-от кишківник. Такі останки, що їх називають болотяними людьми, або болотяними тілами, дають унікальну можливість дізнатися нові деталі про побут древніх людей, включно з їхнім одягом, дієтою, здоров'ям та навіть ритуалами.

            У період залізної доби життя тисяч людей закінчувалося в болотах північно-західної Європи. Як показує вивчення тіл, деякі з них опинялися у в'язкій пастці випадково, однак інших закидували до боліт навмисно. Оскільки у той час болота використовувалися і для ритуальних заховань, то певна частина болотяних людей могли бути жертвами ритуальних дій. Дослідники з Музею Сількеборга припускають, що це ж могло статися із Людиною з Толлунда.

Хто така Людина з Толлунда?

              Людиною з Толлунда називають муміфіковані рештки чоловіка, які знайшли у болоті біля Сількеборга, Данія, ще в 50-х роках минулого століття.


              Дослідження тіла показало, що він жив у 405-380 роках до нашої ери, на початку ранньої данської залізної доби, а помер у віці 30-40 років. Ймовірно, він був повішеним, а через деякий час похований у болоті у позі людини, що спить. Людина з Толлунда відома за свою чудову збереженість: на голові чоловіка й тепер помітні дрібні зморшки та щетина, а в тілі залишилися відносно цілі внутрішні органи, зокрема легені, печінка та травна система.


У новій роботі вчені провели детальне вивчення вмісту травної системи болотяного чоловіка. Вони звернули увагу як на рештки рослин та паразитів, які вивчалися і десятиліття тому, так і на сліди білків та інших молекул, що раніше не ставали предметом досліджень через брак технологій.

Якою була остання їжа болотяної людини з Толлунда.

             Майже весь матеріал містився у товстому кишківнику чоловіка, зокрема рештки злаків, пилку та трохи тваринних залишків. Скоріше за все, останньою його їжею, за 12-24 години до смерті, була каша. Приблизно на 85 % вона складалася з зерен ячменю (Hordeum vulgare), на 5 відсотків — із насіння льону (Linum usitatissimum), а ще 9 відсотків припадали на насіння гірчака шорсткого (Persicaria lapathifolia). Ще приблизно один відсоток припадав на залишки приблизно 20 інших видів рослин. Науковці також знайшли у вмісті кишківника рештки тваринних білків, радше костистої риби, можливо, вугра. Калорійність такої страви оцінили приблизно в 5380 кДж, що становить десь половину добової потреби чоловіка, тому не можна сказати, що він голодував.

            Окрім залишків їжі, у кишківнику болотяної людини були присутні білки та яйця різних паразитів — волосоголовця (Trichuris), ціп'яка (Taenia) та аскариди (Ascaris). Їх чоловік міг підхопити, поїдаючи недостатньо термічно оброблене м'ясо та випиваючи забруднену воду незадовго до смерті.

             Вчені підсумовують, що загалом остання страва людини із Толлунда досить типова. Однак увагу привертає відносно велика частка в ній диких насінин, яких також знаходили у деяких інших болотяних тілах. Це наводить на думку, що подібна добавка могла застосовуватися лише в окремих випадках, можливо, при жертвоприношеннях. Утім, не виключено, що насінини додавалися з метою збагачення поживності або покращення смаку страви.

Про європейську минувшину

Вважається, що люди сучасного анатомічного типу прийшли в Європу 45 тис. років тому. Останні знахідки археологів у печері Мандрен (Франція) внесли зміни у систему датування доісторичних періодів.
         До розчарування шукачів особливої "арійської раси", ось такий вигляд мали організми наших далеких предків.


Людина розумна зі стоянки, одноіменної з сучасним Джебель-Ірхуд, Марокко, 160 тис. років тому

Такими їх зробив палкий клімат їхньої попередньої батьківщини. З якогось моменту тамтешні світочі думки зрозуміли, що хоч в Африці і багато сонця, та місця під сонцем все ж більше в Європі. Досі у своїх піснях вони не радять своїм дітям йти туди гуляти. Не дарма ж ще в Африці вони стали "гомо сап'єнс".


Людина розумна з околиці міста Пшедмость, Чехія, 24-27 тис. років тому

Змінилася не одна сотня поколінь, поки в організмах "панаєхавших" розумників  припинив вироблятися меланін у тих скаженних африканських кількостях. Завдяки чому за кучерявістю і кольором волосся, шкіри, пластикою облич вони стали наближатися до "корінних" мешканців Європи неандертальців. Це, у свою чергу, були ось такі файні хлопці-дівчата.


Чому корінні в лапках? Бо корінні вони були тільки щодо недавно прибулих. Але і їх самих теж винесло якоюсь ранішою хвилею з тої ж таки Африки, і багато сот тисяч років вони жили собі в Європі, не знаючи лиха.   



Вважалося, що з приходом "зайд" "корінні" були піддані витісненню, винищенню і у досить короткому часі (до 3 тис. років) щезли з арени дослідів матері-природи. Це пояснювалося культурними, технологічними, соціальними і комунікативними перевагами представників Homo sapiens.
          Проте розкопки у печері Мандрен виявили в одному й тому ж археологічно-культурному шарі зуби, що належали як неандертальцям, так і людині сучасного типу. У цьому ж шарі знайшли і чимало однотипних кам'яних знарядь праці, не характерних для неандертальської школи. Методами радіовуглецевого датування був встановлений вік цього шару - 56,8-51,7 тис. років. До цього найдавнішими слідами сучасної людини вважалися рештки, виявлені у Болгарії та Італії, яким щонайбільше 45 тис. років. Отже, хронологічна межа появи в Європі предків сучасної людини відсунута на 7-12 тис. років углиб історії. Але і такої ж тривалості слід тепер вважати період тісного співіснування у досить компактному ареалі двох згаданих популяцій людей, коли вони по черзі заселяли одні і ті самі печери. Причини і раптовість зникнення неандертальців, можливо, і не скасовуються, але тепер воно (зникнення) розглядається складнішим за характером і ширше розмазане у часі. Що служить зайвим поясненням наявності неандертальського матеріалу у генотипі сучасної людини. Якщо раніше значний генний обмін приписували популяціям лише у Південній Азії, то тепер погодилися, що і в Західній Європі для цього було цілком достатньо часу.
          

Державний історико-культурний заповідник "БУША"

31 травня відбудеться екскурсія славнозвісним заповідником "БУША",
що в однойменному селі Ямпільського району Вінницької області.
Виїзд із Києва 30 травня (п'ятниця) о 23:00.
Повернення до Києва в суботу ввечері.
Вартість поїздки - 150 грн.
Контакти:
Інформаційний Центр "СВАРОГ" - 223 57 47.


Фотозвіт сайту РОЗУМ можна бачити тут.

Скіфська золота пектораль із Товстої Могили

Скіфська пектораль - найбільш сенсаційна, найбільш сакральна знахідка 20 ст. Скіфи як, наприклад, і кельти - є одні з найлегендарніших народів минулого, про яких складено сила-силенно книжок, досліджень. У всьому світі знають хто такі скіфи, а їх батьківщиною світова наука вже давно визнала - Причорномор'я. Так, саме в Причорномор'ї - від Дніпра до Дону проживали царські скіфи, скіфи-кочівники і скіфи-орії землероби. Це унікальна розповідь про золоту пектораль допоможе Вам відкрити браму безсмертя української культури. Бо археологія корисна тим, що дає підтвердження усім нашим здогадкам, археологія - це факти. Сьогодні ми поговоримо про один із таких фактів. Як Мозолевський її розкопав? Чи знаєте ВИ що курган Товста могила був ритий-переритий, і його не раз грабували чорні археологи, а за кілька годин до того як Борис знайшов її - мали остаточно підписати про знищення кургану - тодішлня влада всі такі поля розробляла тракторами, йшли різні пятилітки, хто більше посії і пожне- тому, сотні інших курганів, на жаль не вдалося врятувати, а разом з ним й інші сенсаційні знахідки. Отож, читайте. Стаття дійсно цікава і набита фактами + фільм про Мозолевського:

http://spadok.org.ua/starozhytnosti/skifska-zolota-pektoral-iz-tovstoyi-mohyly




Сторінки:
1
2
попередня
наступна