хочу сюди!
 

Альона

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «біда»

Допоможіть застерегти від злочину, благаю!

Постараюсь бути максимально короткою.
Як довірлива людина знайшла на OLX оголошення про продаж памперсів за спокусливою ціною, в оголошенні був сайт де зробила замовлення, оплатила переведенням грошей на Приват і чекала товару. Далі історія зрозуміла, телефони вимкнуті, сайт kinder.in.ua  закритий. 1200 грн подарувала шахраям.
Пройшов час, риюся знову по тому оеліксу і знаходжу щось таку ж нереальну ціну, текст оголошення той самий лише інший сайт toys.in.ua- дубляж kinder.in.ua. Цікавість взяла своє, подзвонила, впізнала гадину, фрази ті самі, голос...
Допоможіть, як застерегти таких довірливих як я, чоловік каже даремна справа та й в поліцію йти ні з чим.
Що порадите ?

0%, 0 голосів

90%, 27 голосів

10%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

віршування в окупації

23. світанок в степу.

а у степу волевольному
три стежини
три біди -
як одна веде до берега джерельцевої води
до журби до калинової друга впала у полин
в різноквітах третя схована  стежка від усіх стежин

третя - там кохання згублене заблукало в забуття
друга - доля
доля страчена пролягає в небуття
а над першою - спів жайвора безупинний в дивосвіт
спів про річку-сум джерельную
про сльозу вербову з віт

а по степу волевольному
не серпанок не туман -
павутинним стелить саваном
день у долі назаклан -
в перехресті у стежинному три пороги без доріг
і над обрій сонцесяяння в саван скутий переліг...

Ось така херня, малятка, любі хлопчики й дівчата

Ось така херня, малятка, любі хлопчики й дівчата
(дідусь Панас)



Звичайно, що ніхто не збирається ставити цій людини пам’ятника в Україні, як це запропонував один політичний коментатор зі значною долею іронії або й сарказму, проте маємо однозначно визнати, що ніхто не зробив більшого внеску у від’єднання України від Росії, як цей невиразний чолов’яга майже тотожний за зростом (але не за змістом!) зі Степаном Бандерою чи Миколою Лебедем, Романом Шухевичем та Василем Куком – провідними діячами Організації Українських Націоналістів. Так, беззаперечно, що всі українські націоналісти минулого і сучасного, як і всі дисиденти всередині та інсургенти в діаспорі сукупно узяті зробили менше для реального визволення нашої любої Неньки України з під влади злої мачухи-загарбника – Росії, аніж теперішній Президент Російської Федерації Володимир Путін. Залишилось ще буквально трошки йому постаратися, щоб у світі виник ще один політико-соціальний клон «Північно-Південна Корея» № 2.
Мене, як і багатьох нормальних людей, подібна перспектива не надто тішить. Є, звичайно, хвальки з радісними промовами, що вони вже давним-давно всім-всім казали та доказували про майбутню війну України з Росією і ось, «на щастя», їх прогнози здійснилися: війна йде і ось-ось глобалізується до неймовірних масштабів. Вони передбачили! Нічого сказати: молодці,– накаркати війну розуму вистачило! А запобігти – для того їм, на превеликий жаль, здорового глузду не стачило. Тепер щастя-злощястя нам усім доведеться споживати, бо якось іншого шляху вже насправді не видати. Річ у тому, що неможливо домовитись з неадекватними людьми. Це як би здоровило хлоп починає привселюдно лупцювати свою жінку та дітей, щоб показати свою силу могутню, удаль молодечу, аби його інші остерігалися. Ах, дивіться, який я сильний! – бійтеся всі мене! І хрясь в обличчя жінці, бац копняка синочку, аж той підлетів! І так воно є насправді! Хіба не про подібне говорив привселюдно на одній пресконференції у 2014-му В.В.Путин, що вони свідомо будуть робити «живі щити» з жінок та дітей перед своїми наступаючими військами? Говорив! Особисто! Колись я вже писав, що насправді сильних не бояться – сильних  поважають, а бояться дурних, бо не можливо передбачити, що від них очікувати та як з ними домовитися, бо воно ж дурне і сьогодні каже одне, завтра – зовсім інше, протилежне! Ну зовсім як керівництво РФ.
Навіть не будучи присутнім при переговорах представників від НАТО з тим одним головним від РФ усе можна легко відтворити гіпотетично, бо то виглядало приблизно ось таким чином:
– Вимагаємо, щоб НАТО вивело всі свої війська з Прибалтики, бо то нам становить загрозу.
– Перепрошуємо, але війська НАТО саме для того в Прибалтиці, щоб створювати вам загрозу і стримувати від нападу на наших союзників.
– Наші вимоги є Ультиматум! Якщо ви його не виконаєте, то ми будемо бити Україну.
– А причому тут в наших перемовинах Україна? Вона не є членом НАТО.
– Так саме тому і будемо лупити Україну, що вона не є членом НАТО! Ми ж не настільки дурні, щоб битися з НАТО.
– Але ж згідно «Будапештського меморандуму» Україна є під опікою РФ! Взамін за віддану вам  ядерну зброю, РФ обіцялося захищати Україну від усіх зовнішніх загроз.
– А ми всраці маємо цей договір і робимо, що захочемо! Бо ми є світова ядерна держава і хто нам щось зробить? Воювати через Україну ніхто не стане, як Франція та Великобританія після окупації Польщі у 1939 році одразу оголосили війну Німеччині Гітлера. Часи змінилися: Третьої Світової війни бояться усі, окрім нас в РФ – нам втрачати мало що є. На носу у мене 70-ка! Помирати – так усім!
– Отож і воно, що всі наші договори з РФ і всі наші з вами інші домовленості у вас у сраці знаходяться, а не у процесі їх виконання. Тому НАТО буде нарощувати свої війська на своїх східних кордонах незалежно від подій в Україні. Домовлятися з вами безперспективно!

Дуже сумна казочка вийшла для нас в Україні живущих, любі діточки. Ось така херня, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Отож і на добраніч. Нічка, напевно що буде довгою, дуже довгою. Може навіть і ядерною...

За дідуся Панаса – Богдан Гордасевич
20 січня 2022 р. (7530 - літописний)
Львів-Рясне

16:24 20.01.2022

Врятуй життя

Якщо ви маєте бажання допомогти дітям, які мають онкологічні захворювання та дітям, що позбавленні батьківського піклування Ви можете долучитися до нашої діяльності, надавши безповоротну фінансову допомогу, благодійний внесок або добровільне пожертвування, які можете здійснити через банківське перерахування або шляхом поштового переказу на рахунок Благодійного фонду http://tyanhel.org.ua/:

р/р: 26000060398106 КОД (ЄДРПОУ): 36321738 Отримувач: БО "БФ ТИ-АНГЕЛ"  Код банку (МФО): 336677 Банк отримувача: ПриватБанк  Призначення платежу: благодійна пожертва (при перерахунку від підприємства - благодійна допомога без ПДВ)

Користувачі системи WebMoney можуть відправляти пожертвування на нашу адресу, скориставшись он-лайн платежем

Гаманець WebMoney в українській гривні - U322622813757 Гаманець WebMoney в доларах США - Z629394958429 Гаманець WebMoney в російських рублях - R414368774592 Гаманець WebMoney в евро - E248002455531 Прохання вказувати призначення платежу! Комісія системи і банку при обналічувані складає 2-4%

Якщо Ви хочете надати будь-яку іншу допомогу (лікарські препарати, витратні медичні матеріали, іграшки, книжки, ігри, матеріали для творчої роботи тощо), зв’яжіться будь ласка з представником фонду Юлією Дем’янчук [email protected] , тел. +38(093) 2532166

Генний принцип кацапа - де б ти не жив - це приеднуй до Росії.

.....................
інакше вони не можуть. 
це - генно.
і нехуй до них дойбуватись за це...

Гонтареви, Воробйови, Іванови, Авакови, Кузнецови, Мустафаеви, Павлови ( Моторол) , Толстие ( Гиви) , Тонкие, Безкоровайние, Петрови, и проч. хуїтта...

де б воно не жило - воно хоче приеднати це до матушкі-расеї. ...Генно. так хоче їх душа. Срала вона на закони і кордони. Бо вона так - влаштована!


коли ж вам це все дійде???

Такої життєвої радості усім нам треба вчтитися!!!

Давно нічого не писала у блозі, то часу не було, то вражень... Навіть не вражень, вони у мене є завжди, а чогось такого, що справді зачепить і залишить слід. Майже місяць тому почула декілька слів, котрі дотепер змушують по-іншому дивитися на світ, на матеріальні цінності (якщо це взагалі можна назвати цінностями), на глобальну і, здається, безкінечну гонитву за грошима, на всі ті речі, які давно стали частиною нашого життя, але по суті не є життєвонеобхідними...

Отож, 9 червня, відразу після нашого нашого весілля, вирішила я відвідати своїх родичів, котрі на весілля запрошені не були, але є для мене близькими людьми і частиною мого життя і світогляду. Зайшла до однієї бабусі (дружина рідного брата мого дідуся, якого я не знала ніколи). Жінці вже 90 років, але незважаючи на це людина повна оптимізму і... вдячності!!! Вдячності Богу за те, що у свої роки вона ходить, вона все пам'ятає, вона може говорити і відчувати смак їжі! Єдине, каже, трошки їй некомфортно, що по-трохи втрачає слух, але "це в мої роки нічого, тільки прошу людей голосніше говорити і все". Вдячності родичам, що її незабувають і дбають про неї, хоча своїх рідних дітей вона ніколи не мала. Жодного разу за все своє коротке, порівняно з її, життя я не чула від неї нарікань, жодних, ні на що!!! І тоді, 9 червня, зрозуміла чому!!! Все насправді дуже просто - людина знає, що таке справжня біда, справжня бідність і справжня самотність. Почну з останнього: справжня самотність - це коли ти ще немовля, а у тебе помирає батько, коли тобі 10 років - помирає мама, а найближчі родичі раз на день приносять тобі мінімальну їжу, щоб з голоду не померла через їхню вину. Самотність - це коли ти плачеш на Різдво, бо  всі живі твої найближчі родичі не твоєї віри і не святкують святвечір, не ходять колядувати... І ти розумієш, що навколо люди святкують, а ти одна однісінька і нікому не потрібна... Таке ж на Великдень... і на всі решту свята... І так аж до дорослого віку, поки не вийшла заміж... Справжня біда - це війна! І все, більше нічого писати не буду про це, бо емоцій і їх справжності не передам, і ніхто не передасть, крім тих людей, які це пережили. А справжня бідність - це повоєнний час! Коли з твого і так невеликого будиночку залишилася одна кімната, без вікон, без печі, навіть без нормальної підлоги... "До тепер маю ліжко, яке мені тоді дала двоюрідна сестра, бо їй мене стало дуже шкода... Дала вона мені і подушку і таку убогеньку ковдру, щоб я зовсім не замерзла... отак і жила. А вже коли прийшов сюди дідо (її чоловік, брат мого дідуся), то він вже все доробив, зробив нам хату (йдеться про кімнату, в якій можна приймати гостей, в якій є диван, стіл, шафа і яку до тепер бережуть і дуже нею гордяться! Також годі передати гордість і радість людини, котра веде тебе у цю кімнату і просто з невимовним щастям її показує і з особливим теплом розповідає про спільне фото зі своїм чоловіком, котрий вже давно покійний, але це фото зробили вже після його смерті з двох окремих знимок, щоб була пам'ять), ми мали п'єц, нормальні умови, щоб жити, але напевно в мене доля така, що вже і на старості знов багато років живу сама".

В усьому будинку справді дуже охайно, делікатно і помітно, що дорожать кожною річчю... Але це не те, що я хотіла сказати... Хотіла просто написати декілька почутих речень: "Після війни було дуже тяжко, не було нічого і я була одна, все мусіла сама собі купувати, шукати і робити. Все! В мене нічого не було! І я сама всього добилася, добилася того, щоб жити. І сама собі все купила: і сокиру, і лопату, щоб трошки город посадити і щось мати. Купила собі горнятко, тарілку, ложку, стілець. Все, що треба було для життя"!!!

ЛЮДИ!!! НЕ НИЙТЕ ЧЕРЕЗ КОЖНУ ДРІБНИЦЮ!!!!