На цю думку мене наштовхнули RnR, бандерівець, Man-O-War та Francisk02 – дякую їм(!) :
до Дня створення УПА 14 жовтня змінити стару аватарку на таку, яка сама по собі буде нагадуванням про цей день. Агітація? Чому ні? У коментарях на блогах та на Фокусі з’являться/з’явилися ще і ще нагадування про цю визначну для України дату.
Про всяк випадок підготував кілька аватарів – при потребі скористайтеся.
             
СЛАВА УКРАЇНІ!

Моя позиція є в тому, що вагомою складовою кожного свята є його підготовка, яка і робить свято - СВЯТОМ!
Коли надходить Різдво або Великдень, здавалось стільки турбот зайвих добавляється, але всі вони якісь приємні, тому що завдяки ним відбувається творення настрою і вагомості свят для кожного по окремо і всіх разом.
І навпаки, манера святкування наскоком, бо за день-два про нього згадали і щось на швидку зліпили-притулили, стрічки й шаровари, квіти й гонорари швиденько відробили - і вмить забули. А іноді й того нема.
Не знаю, як кому, але мене дуже і дуже засмучують роздуми над тим, як у Незалежній Україні цьогоріч нікчемно відзначили визначну ювілейну дату, якою є 1000-ліття Софії Київської, а також 150-річчя від часу смерті Тараса Шевченка. Просто дика прірва між значенням події та її відзначенням фактичним в Україні. У тому числі й у любому моєму Львові - щось тут П'ємонтом і не пахне, на жаль.
Розумію, що значною мірою суспільна увага прикута до політичної метушні та проблемам побутового виживання, але невже всі такі немічні й убогі? Та начебто ні: довколо себе бачу повно гарних і розумних людей, які добре виглядають і начебто непогано живуть. Бачу тільки одне виправдання подібній байдужості: тоталітарне минуле, яке привчило людей гидувати всіма офіційними святами, як примусовою фікцією свята і почестей. Цим духом негативізму до чогось офіційно-державного просякнуте все наше суспільство і потрібно чимало часу, щоб люди звикли самі йти і вшановувати своїх героїв і державні події заради свого особистого бажання надати значимості цим реаліям.
Всі ми є свідомі, що державний прапор чи герб, або гімн - все це банально прості матеріальні речі: шматок різнокольорової матері, графічна картинка чи якась там музика і спів, а їх символічної значимості надає емоційне суспільне ставлення до цих речей, як особливої значимості для кожного окремо цих символів його держави. Подібним чином вшанування померлих нічого не змінює для самих померли - вони ж бо мертві. То для чого про них згадувати? Тільки задля того, що це потрібно не мертвим - це потрібно живим.
При тому, що я категоричний противник масовості святкувань, особливо примусово, я також і проти штучної винятковості, коли хтось починає себе вважати за унікального і обраного для месіанської стезі серед стовписька непосвячених і нерозумних чад людських... Для прикладу, такими є масонство, що самоізолюється від людського загалу.
Якась патова ситуація виникає. Для прикладу, я цього року 23 і 24 серпня всіма можливими чинами святкував День Прапора та 20-річчя Незалежності України у Львові, де живу, але досить багато з місцевого люду ставились до цього не дуже привітно, бо я таким чином начебто підтримую теперішню "бандитську владу" в Україні. Я відповідав їм просто і однозначно: мені чхати на владу чи ще когось, бо це є МОЄ СВЯТО! День Незалежності України є моїм особистим святом не залежно від обставин життя і влади - це моє святе свято: день мого визволення з неволі, з тюрми народів - СРСР. І я радів та відзначав усі дати-річниці Незалежності від самого початку і буду далі відзначати скільки вистачить мені життя.
Доречно зауважити, що більшість такого поміркованого люду і в часи Ющенка не дуже то проявляли активність, як і за Кучми - все знаходили причину своєї пасивності. Особливо модно стверджувати, що то є "примітивна шароварщина", а ми ото вже европейскі естети, нам смішити світ отим тупуватим патріотизмом вже не гоже тощо. З того всього мушу зацитувати Івана Багряного: маємо те, що маємо, але зобов'язані все те виправити на краще.
Я закликаю кожного, хто хоче плекати особисту гідність як українця, як людини, що не байдужий до власних етнічних та державних реалій життя, історичних коренів і взагалі до життя - закликаю всіх тих проявляти самостійну активність у подібних починаннях та підтримувати інших - разом ми переможемо!
Коли нас закликають об'єднуватись, то я завжди ставлю найпершим запитання: що це має бути за єднання? У нас загалом чомусь домінує думка, що то має бути якесь фізичне єднання в сильний гурт, як єдину партію яко армію чи навпаки з жорстою дисципліною, підзвітністю та організованністю. Я категоричний противник подібного єднання, тому що історія довела його силу фізичну і безсилля розумове та етичне.
Для мене єднання може відбутись тільки добровільно і виключно навколо ідеї! Ідеї, а не людини! Ми, на превеликий жаль, досі діємо навпаки, тому у нас немає ні нормальних партій, ні сильних лідерів, ні доброї влади - все якісь фантоми. І все наше життя стає суцільним фантомом, яким ми начебто і не задоволені, але мусимо жити, як вже виходить так жити...
Чому я зробив значний акцент на святах? А тому що це є знакові маяки у пізнанні людей як лідерів і потенційних претендентів на державну владу. Лідер має організовувати, збирати, просвіщати, вести людей до святинь, а не до навпаки виглядати коло яких місць люди мають тяглість збиратись і скок-прискок він уже тут піариться, в грудки себе б'є, який він шанувальних цього місця, події, героя тощо.
Також і люди, як маса, в процесі творення святкового дійства краще організовуються і заводять знайомства, обмінюються живою інформацією і думками, що є дуже важливо для нейтралізації політично-технологічного зомбування різноманітними ЗМІ і тому подібним чином. Образно кажучи: підготовка і проведення різних державних свят, відзначення важливих дат, історичних персон є для громадськості тим, що для спортсменів є тренажерний зал - м'язи треба тренувати, щоб на змаганнях перемагати.
Давно над тим думав, але не бачив потреби виголошувати подібну промову, а тепер навпаки  вбачаю, що вона на часі. Помічаю в Україні значний рух ініціативності окремих людей в бажанні змінювати своє життя на краще власними силами, а не вичікує на "ману небесну". Вже мало хто вірить і живе в очікуванні "доброго лідера"-керманича для держави і нього персонально, що всіх охопить турботою і достатком. Не буде цього ніколи! Сам рухайся і роби щось для цього. Щоб жити радісно і святково, треба ясно зрозуміти, що правдиве щастя людині ніхто не подарує - вона сама повинна його створити. Щастя не можна вижебрати - тоді яке це щастя?
І якщо хочеш жити святково - то й живи! Бери і твори це свято: свято поваги до роду, народу, держави, а отже і себе самого, як спадкоємця і сучасника. Власне задля цього і гинули всі ті, кого ми будемо згадувати 14 жовтня на свято Пресвятої Покрови-Богоматері: всіх, хто віддав своє життя за те, щоб зараз ми могли вільно обирати долю, життєву ролю і взагалі бути вільними та щасливими.
Цінуючи Чин самопожертви Героїв кожен поглибить зміст та якість свого життя і щастя сьогодення. Давайте будемо щасливі! Занадто багато людей вистраждали нам цю можливість - бути щасливими.
Будьмо!

Слава Україні!
Героям слава!
http://spavedfront.io.ua/s83480/14_jovtnya_-_svyato_presvyatoe_bogorodici_pokrovi_i_svyato_stvorennya_upa

Богдан Гордасевич
м. Львів

Radmila Korzh

[ Читати далі ]

Завтра 14 жовтня - Покров Пресвятої Богородиці - одне з найулюбленіших православних свят. В давнину до цього часу селяни закінчували збір урожаю, отримували можливість для відпочинку і починали готуватися до довгої зими. Здавна вважалося, що Покров є кордоном між літом і зимою.

Здавна люди вірили, що Покров приносить щастя, любов і благоденство. Саме тому в цей час призначали весілля. Пресвята Богородиця мала охороняти сімейний спокій і хороші відносини між подружжям.

Всі прикмети Покрова Пресвятої Богородиці пов'язані з двома цими складовими життя православних людей.

Оскільки Покров наголошується в самій середині осені, по погоді цього дня помічали, яка буде зима.

Якщо сніг покрив землю, то потрібно чекати сніжної і морозної погоди у всі три зимові місяці.

Відсутність опадів говорить про затяжний осені. Немає снігу на Покров - не буде і на Катю (Святу Катерину - 7 грудня).

Якщо вночі перед Покровою сухо, а небо зоряне, а сам святковий день ясний і погожий, то осінь ще триватиме і не буде снігу аж до самого Михайла (21 листопада). 

Якщо день на Покрову теплий, то й зима буде тепла. Якщо ж надворі холодно, то слід чекати лютих морозів.

На Покрову з давніх часів особливу увагу приділяли вітру. Звідки він буде віяти 14 жовтня – звідти переважатимуть й зимові вітри та завірюхи. 

Якщо на горобині занадто багато грон - зима буде морозною і сніжною. Природа таким чином піклується про залишаються зимувати птахах, щоб їм було чим харчуватися.

Дерева, повністю скинули до Покрову листя, показують на теплий рік. Якщо ж листя залишилися, то треба чекати сильної холоднечі.

На Покрову люди зверталися до Богородиці з проханнями про допомогу і захист. Якщо в цей день молитва була створена щиро, то до наступного 14 жовтня людина буде жити під святим заступництвом. Крім молитви-оберега дівчата просили в Богородиці заміжжя.Тоді як попередній період від Пречистої до Покрови був часом сватання, то з 14 жовтня наставала весільна пора. В народі жартували: "Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а прийде Покрова – зареве дівка, як корова". Пора одружень в українських селах тривала практично аж до початку Різдвяного посту.

14 жовтня в Національному музеї народної архітектури та побуту України на експозиції «Закарпаття» відбудеться  храмове свято «Покрова». Свято Покрови Пречистої Діви Марії належить до найбільш пошанованих осінніх свят. На честь Покрови в Україні засновано чимало містечок, сіл і хуторів, у багатьох селах освячували церкви.

У цей час  не залишалось жодного птаха, який прилітав з півдня. Закінчувалась оранка, сівба, господарі ховали на зиму плуги, борони. З’являлась можливість відпочити від безперервної сільськогосподарської праці.

Особливим це свято було для жінок і дівчат. Цього дня кожна жінка покривала образ Матері Божої рушником і просила Богородицю про допомогу. Молоді дівчата особливо старанно просили Богородицю про омріяне заміжжя, та звертались: "Свята Мати, Покровонько, покрий мою головоньку хоч ганчіркою, аби не залишалась дівкою. А  заміжні  жінки просили ласки у своєї заступниці, аби їх подружнє життя було щасливим.  Жовтень був порою весіль. Якщо дівчину сватали до Покрови. То можна було ще до посту протягом трьох тижнів відсвяткувати весілля.

Ще в 1999 році співробітниками музею, спільно з греко-католицькою громадою церкви було урочисто відкрито та освячено церкву із с. Канора Закарпатської обл., що знаходиться у музеї.

Згідно традиції, в Музеї щороку проходить храм, що розпочинається із святкової літургії та обходу церкви з хоругвами і водосвяттям. Церкву прикрашають смерековими "китицями", гірляндами, вінками, хрестами, рушниками, стрічками та розмальованими свічками "трійцями".

Після привітального слова священника та організаторів свята біля церкви відбудуться виступи фольклорних колективів із Київщини.

Цього року на майдані, біля церкви, можна буде побачити весільний обряд від ф/к «Великодимерські баламути».

Тут вас запросять на народні забави у виконанні Закарпатського, Львівського, Івано-Франківського, Лемківського земляцтв. Храмові традиції на Закарпатті багаті і своєрідні. Повсюди на храмове свято під церквою відбувався "кермаш" – ярмарок, де збираються народні майстри зі своїми виробами. тут можна придбати: обрядове печиво "медівники", рушники, ікони, гончарні вироби, витинанки та знамениті закарпатські мальовані свічки.

Бажаючі можуть долучитися до звичаїв і традицій, характерних для проведення престольного свята на Закарпатті, глибше пізнати особливості народної культури цього краю. Запрошуємо всіх відвідати НМНАП України 14 жовтня 2015 р.

 Свято триватиме з 11. 00 год. до 16. 00 год.