ДРЕВНЯЯ БЫЛЬ…

Как-то игрался с богом бес-злодей

Внедрив в догмат нечистые идеи

И взликовал хитрющий иудей

Славянам уготовив роль плебеев…

Они, наивные, ложь радостно жевали

Поверив комиксам Иудиных страстей

И с той поры жить хлебопашцам не давали

Грабители всех рангов и мастей.

Молчат века – молчат тысячелетья

В липких руках храня тайну начал

Как СТЫДНО!

Мы желаем долголетья

Тем, кто подвергнул нас пожарам и мечам.

Дрожим пред ними, словно лист осины

Целуем пыль у ног пришлых царьков....

Мне кажется –

Мы бы и Путлера, святым провозгласили

Войди он в Киев с парочкой полков…

...обновлённая редакция 28.07.17... хотя написан стих ещё

в 1998г. к 1010-летию крещения Киевской Руси...

Повішав місяць в небі жовту скибку,

Сміливий, не боїться висоти,

Ніч стукає тополею у шибку

І кличе на прогулянку піти.

Вагаюсь. Пропозиція у ночі

Хороша, та в думках відсутній лад:

Якщо піду я, то хіба захочу

Із мандрів повернутися назад?

30.12.2015

Влюбился в душу, не касаясь тела
И ни к чему сейчас ваши насмешки
Живем порою мы очень оголдело
В слиянии тел , в нелепой этой спешке

Где за окном навязанная мода,
А на экранах мнимые пророки
Наверно замечали год от года
Что вы, порой, безумно одиноки

По кругу бег, одни и те же лица
Время летит, не то что бы проходит
И кажется, порой, мне это снится
И не со мной все это происходит

Я каждый вечер вывернут наружу
От этой спешки очень оголтелой
Но смог увидеть и влюбиться в душу
Влюбиться, не касаясь ее тела...

SimpsonGomer

В закате день, как прежде, растворён,

Не до конца. И звёзды – как осадок,

Зачёркивает поезд горизонт

И в никуда везёт без пересадок.

Не близок путь. Как правило, не чист.

Не ехать бы. Дома не видеть, лица,

Но в поезде том доля – машинист,

Его не умолить остановиться.

29.12.2015

Сяє в небі зоря

Золотою, новою копійкою,

Народилась душа,

Та навіщо – не знає ніхто,

Відміряють боги

Шлях життєвий своєю лінійкою,

Та зубами проблем

Компостують у вічність квиток.

Щира, добра душа,

Ти на землю не йшла, не просилася,

Хто тебе скинув вниз?

Не сподобалась чим та чому?

Сяє твоя зоря

Та живе й не вимолює милості,

І що в тебе болить,

Зрозуміло мені одному.

29.12.2015

Твоє слово – зима,

Таке чисте, прозоре й холодне,

І торкнутись його

Не у кожного вистачить духу,

Скільки в ньому знайти

Недосяжної можна безодні!

Скільки можна згубити,

Не шкодуючи жодного руху.

Моє слово – вогонь,

Невгамовний, палкий, небезпечний,

І минати його –

Зберігати спокійне життя,

Але все ж воно є,

Хай чуже і, нехай, недоречне,

І у ньому знайти

Можна всесвіту добре дитя.

29.12.2015

Побудь, день, зі мною, ще трішки, ще мить,

Маленький відрізок у часі,

Бо щось так болить, бо щось так щемить

У подиху, погляді, фразі.

Щось є у душі. Гнів чорний? Та ні,

Його не збирав й не збираюсь,

Воно дуже схоже на вічні пісні,

Яким я вже не опираюсь.

Давай їх зануримо в неба блакить,

Вкрадемо хвилинку у ночі,

Побудь, день, зі мною ще трішки, ще мить,

Послухай, що в серці гуркоче.

28.12.2015

Як добре вниз пролитися, із неба,

Пройтись по душах,

Навшпиньки,

Аби не забруднити їх,

Або не вляпатись самому,

Та залишити слід,

Добрий, майже невагомий.

У спогадах.

А якщо не лишати,

То нащо тоді спускатись?

28.12.2015