У когось в серці все давно дрімає,

А в когось і хвилини не було,

Й тому не ллє добра, не зігріває

Зсередини омріяне тепло,

Шукає щастя, а його – немає…

Та я щасливий, бо іще кохаю

І осягаю рими ремесло.

01.01.2016

Іду у день. Той самий вічний день,

Який усі бажають, та не мають,

Хоч він живе у відчуттях лишень,

Але він є, якщо про нього знають.

Шлях непростий, далекий, та проте

Ніщо на тим шляху не заважає,

І я іду, бо вірую у те,

Що щастю там мене не вистачає.

01.01.2016

Надягнувши блакитний халат,

Підперезалось небо світанком,

Потягнулось солодко та п’янко,

Й загасило нічний зорепад.

І торкнулось промінням чола

Ніжно-ніжно, грайливо, пестливо,

І, нарешті, покликала диво

Кави терпкої чорна смола.

01.01.2016

Минали довгі-довгі дні,

Рвались в напрузі сухожилля,

Життя хмільне варило зілля,

Аби позбутись божевілля,

Шукалась істина в вині,

Але знаходилось похмілля…

31.12.2015

Мій добрий друг, пробач мене за впертість,

За сподівання казку золоту,

За ніжний погляд, за мою відвертість,

За недосяжну зоряну мету.

Пробач за те, що досі намагаюсь

Про себе нагадати зайвий раз,

За те, що не живу, а розриваюсь,

Скупих твоїх очікуючи фраз.

Від мене не побачиш ти облуди,

Шкода, що тебе пам'ять не скубе.

Мій любий друг. І іншого – не буде.

Не вартий спокій доброго тебе.

31.12.2015

Шукаю світло. День і ніч шукаю

І роздираю вічність у мольбі.

Мовчить луна. Вона щось точно знає,

Але знання тримає при собі.

На схід, на захід, північ та на південь,

Куди не йду – один самообман

У сподіваннях, що прийде Великдень

Та розжене в душі моїй туман.

31.12.2015

В полночь брошу взгляд колючий,

И вдогонку – вздох,

Лунный отблеск прячут тучи

Над ковром дорог.

Силуэты веток дремлют,

В снах, поди, тепло,

Поманю звезду на землю.

Пусть отгонит зло.

30.12.2015

Колись давно написав, була домашня робота для доньки скласти віршик як спять  потомлені звірятка. :-)

Присвячується моїй доньці Насті

         * * *

Закінчилась вже доба,

і сонце сіло за горба.

Ось місяць вийшов на стежинку,

там зайчик ліг спочити під ялинку,

заснула і лисичка у норі,

і тихо-тихо на дворі...

Та ні! ось-ось похропує воно

занурив рильце у багно.

За поросятком спить вовчок

під дубом рухнув на бочок.

А натоптавши шлунок медом

під вуликом дріма ведмедик.

Ось так мої малятка,

сплять потомлені звірятка.

Затёрта мглою неба синева,

Живого дня смолкают песнопенья,

В подушке утонула голова,

Пытаясь в снах найти успокоенье,

И никогда не виданный уют,

Снесённые фантазией преграды,

Но сны на зов, как прежде, не идут,

Их заслужить ещё, наверно, надо.

30.12.2015