Интересные и смешные географические названия. Часть 4
- 25.03.10, 13:05
Могут быть повторы, поэтому заранее прощу прощения 
9
хочу сюди!
-
-
36 років, овен, познайомиться з хлопцем у віці 35-40 років
Замітки з міткою «село»
Був минулими вихідними у одному з сіл Львівщини
...Почуттів забажавши незвіданних,
Я поїхав в забуте село,
Де в світлицях хаток поруйнованих
Снігом білим життя замело.
Зупинивши машину край цвинтаря,
Я лишився в мовчанні чекати,
Щоб у тиші буремного вечора
Щось нове в відчуттях пошукати.
...Уявіть, що вовчицею чорною
Ніч пожерла змертвіле село.
Страх стоногою лізе під шкірою,
Хоче в серце встромити жало.
Очі бачать породження розуму,
Що заснув у судомах душі.
Не лишає жах часу на роздуми,
Б’ється думка – втекти поспіши!
Але віра у серці покорою
Повертає тебе до світлин.
Її сила – ніким не поборена!
Поки є вона – ти не один!..
Почуття, що цим описом створені,
То піщинка, порівняно з тим,
Що душа, в прірву скинута гонору,
Відчуває розділена з Ним.
Що ж страшного душі у віддаленні?
Вона бачить не може Творця.
Але навіть з безмежної відстанні
...Почуттів забажавши незвіданних,
Я поїхав в забуте село,
Де в світлицях хаток поруйнованих
Снігом білим життя замело.
Зупинивши машину край цвинтаря,
Я лишився в мовчанні чекати,
Щоб у тиші буремного вечора
Щось нове в відчуттях пошукати.
...Уявіть, що вовчицею чорною
Ніч пожерла змертвіле село.
Страх стоногою лізе під шкірою,
Хоче в серце встромити жало.
Очі бачать породження розуму,
Що заснув у судомах душі.
Не лишає жах часу на роздуми,
Б’ється думка – втекти поспіши!
Але віра у серці покорою
Повертає тебе до світлин.
Її сила – ніким не поборена!
Поки є вона – ти не один!..
Почуття, що цим описом створені,
То піщинка, порівняно з тим,
Що душа, в прірву скинута гонору,
Відчуває розділена з Ним.
Що ж страшного душі у віддаленні?
Вона бачить не може Творця.
Але навіть з безмежної відстанні
Він їй промінь шле свого лиця....
12
Сонце зайде.
Тиша… Тиша!
Ні торохне ...
ані де.
Згодом трохи…
пискне миша,
Що мовчала
цілий день.
Десь їжак
в садку шелесне…
Заспівають цвіркуни.
Тіні довгі –
довжелезні
Завітають... до куми.
А пізніше,
аж під ранок,
На траву впаде
роса…
Вийду я на морок-
ганок…
Крізь туман…
А де коса?!
Щоб косить,
то треба ж косу…
Де ж покинув я її?!
I як був…
пішов я босим…
По траві та по ріллі.
До куми
звернули ноги.
Що я бачу…?!
Вже стріча.
-О! Щоб ти була здорова,-
Наливає первача!
все фото Hatali45
9
Глеб Тюрин - возрождение Севера России!
- 04.11.09, 07:44
Возрождение Русской Деревни (Глеб Тюрин)
У демократии в России не менее глубокие традиции, чем в Западной Европе, доказывает историк из Архангельска Глеб Тюрин. Знание отечественной истории сподвигло бывшего валютного дилера Глеба Тюрина взяться за спасение обескровленных северных деревень. Причем, за американские и европейские деньги. <more>
То, что Тюрин за 4 года сделал в забытой богом архангельской глубинке, не имеет прецедентов. Экспертное сообщество не может понять, как ему это удается: социальная модель Тюрина применима в абсолютно маргинальной среде и при этом незатратна. В западных странах аналогичные проекты стоили бы на порядки дороже. Изумленные иностранцы наперебой приглашают архангелогородца делиться опытом на всевозможных форyмах - в Германии, Люксембурге, Финляндии, Австрии, США. Тюрин выступал в Лионе на Всемирном саммите местных сообществ, его опытом активно интересуется Всемирный банк. Как это все случилось?
После вуза Глеб поехал учительствовать в сельскую школу в самом отдаленном районе Архангельской области. Отдал педагогике семь лет жизни. В начале 90-х вернулся в город, восстановил свой приличный английский, освоенный еще в элитной английской школе, работал менеджером и переводчиком в разных СП и западных фирмах, в американской бизнес-школе, стажировался на Западе, изучал банковское дело в Германии и стал старшим валютным дилером в Архангельскпромстройбанке.
"Это было по-своему очень интересно. Но чувствовал себя таким тикающим механизмом: весь день сидел перед кучей мониторов и щелкал деньги. Иногда по 100 миллионов рублей в день", - вспоминает Глеб. Что испытывает бывший учитель, который продает миллионы долларов при колебаниях курса? Дикий стресс.
А когда он выходил из банка, то видел, как нищие учителя устраивают демонстрации, перед мэрией кричат бабушки, которым не платят пенсию. "Через наш банк проходило по полтора миллиарда долларов в год. Стране не нужны были никакие западные инвестиции, мы могли бы сами полностью модернизировать свою экономику. А вокруг все сыпалось", - с горечью говорит Глеб.
Во время поездки по Скандинавии Глеб как-то оказался в маленьком рабочем поселке и увидел там "кружок будущего". Сидят трезвые работяги и думают, что они будут делать, когда через несколько лет закроется их завод. Сначала он подумал, что они от своего развитого капитализма совсем обалдели. А потом понял, что это тот самый социализм, который мы строили и не построили. И решил то же самое попробовать делать в России. Он придумал и создал Институт гражданских и социальных инициатив - бесприбыльную негосударственную организацию, которая взялась за возрождение архангельской провинции. "Местная власть там живет на дотации сверху, делят их между райцентрами. А на периферию денег уже не хватает. Закрывают школу, потом - фельдшерско-акушерский пункт - все, деревня обречена. Из 4 тысяч деревень через 20 лет хорошо, если останется тысяча", - прогнозирует Тюрин.
Глеб начал ездить по медвежьим углам, чтобы выяснить, что люди там могли бы сами для себя делать. Провел десятки сельских сходов. "Местные граждане смотрели на меня, будто я упал с луны. Но в любом социуме есть здоровая часть, которая способна за что-то отвечать."
А ведь до революции жители Поморья хозяйствовали крепко, жили трезво и зажиточно. На русском Севере были развиты многие промыслы и ремесла, возделывались разнообразные сельхозкультуры, шла бойкая торговля с другими регионами. Крестьяне сами содержали дороги и деревни. Почти в Приполярье получали рожь - 40 центнеров с гектара, держали стада быков, строили просторные деревянные дома-крепости, которым износу нет, - и все это при отсутствии техники, удобрений, гербицидов. Это была веками отлаженная система крестьянского самоуправления. Именно демократические традиции русского Севера сделали край процветающим. А Русский Север в 16-м веке - это половина страны.
Исторический экскурс Глеба Тюрина
До татарского нашествия русские князья были по сути дела избираемыми. Их "приглашали" или показывали им "путь". Так они и странствовали из города в город, из княжества в княжество. С приходом татар и включением Руси в Орду княжеская власть стала наследственной и независимой от народа. В итоге начался массовый исход этого самого народа из страны, от Руси остался пятачок земель.
Одна часть России ушла в Литву, которая стала практически русским государством с литовской элитой и другими прибалтийскими вкраплениями. Она простиралась от Балтийского моря до Черного. И была тогда самым большим государством Европы. Это было довольно демократичное государство с либеральными законами, сильными традициями самоуправлением. Здесь сохранялись многих из прежних демократических традиций Руси.
Это потом, после унии с Польшей полонизация и наступление католицизма заставили немалую часть славянского населения Литвы вернуться в российское подданство (и, кстати, так возникла основа российского верховного дворянства, ведь большинство русских князей - это выходцы из западных земель).
Еще одна часть России ушла на Север, в леса, где возникла и столетия существовала удивительная поморская культура крестьянской демократии (самоорганизации). Крестьяне были свободны (здесь никогда не было крепостного права) и жили самоорганизующимися сообществами (мирами). Уже в XIV - XV веке они свободно покупали и продавали землю. У поморских сообществ (земель) были свои Уставы, по сути дела - конституции. Миры сами избирали судей, и священников, улаживали ссоры и конфликты, договаривались об использовании ресурсов и организации дел. Эти позволило на этой холодной и суровой земле создать процветавшую по меркам того времени экономику. И царь считался с их вольницей. Иван Грозный, провел на севере земскую реформу и убрал там воевод. Явно не по доброте душевной - так он мог больше получить налогов, которые организованные крестьянские миры сами собирали и исправно на телегах привозили в Москву.
Так что, когда говорят, что в России все всегда держалось одними нагайками, это - миф.
После Смуты ситуация стала меняться. Уже первые Романовы провели перепись земель, стали прижимать и обкладывать Поморье, восстановили воеводства. И население Поморья стало уходить в Сибирь, которая была колонизирована за каких-то полстолетия (самая большая территория в мире!), причем сделали это 600 -700 человек!
Какая колоссальная энергия была заложена в этих людях, которые в XVII и в XVIII веках шли в "восточные землицы" пешочком или сплавляясь по рекам. Подумать только: более 20 тыс. километров от Белого до Охотского моря дойти, нарубить деревьев, построить лодки, доплыть до Аляски, ловить там зверей, продавать пушнину на границе с Китаем. Кто-то из этих отважных людей возвращался в Поморье, большинство осели в Сибири. Этот процесс закончился почти на границе с Мексикой, за фортом Росс.
Русский Север стал хиреть. Петр I просто ликвидировал примерно 40 процентов населения Севера, когда строил Петербург и русский флот. И загнал его население в жесткие военизированные рамки. Демократическая традиция самоорганизации северных крестьян была "размазана" тонким слоем по всей Сибири, она ушла "вширь", была как бы вытеснена на периферию, не став сильной системой, которая образовывала страну. Она скорее формировала некий ее подвальный этаж. И все же она была!
К сожалению, эта русская демократическая традиция очень плохо изучена. Немножко ею занимались либеральные историки конца XIX века - начала XX, немножко - русские историки-эмигранты. Но в общественное сознание этот пласт так и не вошел.
* * *
Край черной безнадеги
Но Глеб Тюрин считает, что сегодня нужно не столько спорить о теориях, сколько думать о реалиях жизни. Поэтому он попробовал воспроизвести традиции российского земства в современных условиях.
Вот как это происходило, и что из этого получилось.
- Мы стали ездить по деревням и собирать народ на встречи, организовывать клубы, семинары, деловые игры и бог знает что еще. Старались расшевелить людей, которые сникли, считая, что о них все забыли, что они никому не нужны, и ничего у них не может получиться. У нас есть наработанные технологии, которые позволяют порой довольно быстро воодушевить людей, помочь им по иному посмотреть на себя, на свою ситуацию.
Поморцы начинают думать, и оказывается, что у них много чего есть: лес, земля, недвижимость, другие ресурсы. Многие из которых бесхозны и гибнут. Например, закрытую школу или детсад немедленно разворовывают. Кто? Да само же местное население. Потому что каждый сам за себя и норовит хоть что-то лично для себя урвать. Но они разрушают ценный актив, который можно сохранить и сделать основой выживания данной территории. Мы пытались объяснить на крестьянских сходах: сохранять территорию можно только сообща.
Мы находили внутри этой разуверившейся сельской общины группу людей, заряженных на позитив. Создавали из них некое креатив-бюро, учили их работать с идеями и проектами. Это можно назвать системой социального консалтинга: мы обучали людей технологиям развития. В результате за 4 года население местных деревень воплотили 54 проекта стоимостью 1 миллион 750 тысяч рублей, которые дали экономический эффект почти в 30 миллионов рублей. Это уровень капитализации, которого нет ни у японцев, ни у американцев при их передовых технологиях.
Принцип эффективности
У демократии в России не менее глубокие традиции, чем в Западной Европе, доказывает историк из Архангельска Глеб Тюрин. Знание отечественной истории сподвигло бывшего валютного дилера Глеба Тюрина взяться за спасение обескровленных северных деревень. Причем, за американские и европейские деньги. <more>
То, что Тюрин за 4 года сделал в забытой богом архангельской глубинке, не имеет прецедентов. Экспертное сообщество не может понять, как ему это удается: социальная модель Тюрина применима в абсолютно маргинальной среде и при этом незатратна. В западных странах аналогичные проекты стоили бы на порядки дороже. Изумленные иностранцы наперебой приглашают архангелогородца делиться опытом на всевозможных форyмах - в Германии, Люксембурге, Финляндии, Австрии, США. Тюрин выступал в Лионе на Всемирном саммите местных сообществ, его опытом активно интересуется Всемирный банк. Как это все случилось?
После вуза Глеб поехал учительствовать в сельскую школу в самом отдаленном районе Архангельской области. Отдал педагогике семь лет жизни. В начале 90-х вернулся в город, восстановил свой приличный английский, освоенный еще в элитной английской школе, работал менеджером и переводчиком в разных СП и западных фирмах, в американской бизнес-школе, стажировался на Западе, изучал банковское дело в Германии и стал старшим валютным дилером в Архангельскпромстройбанке.
"Это было по-своему очень интересно. Но чувствовал себя таким тикающим механизмом: весь день сидел перед кучей мониторов и щелкал деньги. Иногда по 100 миллионов рублей в день", - вспоминает Глеб. Что испытывает бывший учитель, который продает миллионы долларов при колебаниях курса? Дикий стресс.
А когда он выходил из банка, то видел, как нищие учителя устраивают демонстрации, перед мэрией кричат бабушки, которым не платят пенсию. "Через наш банк проходило по полтора миллиарда долларов в год. Стране не нужны были никакие западные инвестиции, мы могли бы сами полностью модернизировать свою экономику. А вокруг все сыпалось", - с горечью говорит Глеб.
Ельцинское десятилетие разорило Русский Север похлеще гражданской войны. В Архангельской области без труда можно упрятать Францию. Край богатый, но сегодня это преимущественно глушь, бездорожье, безработица. При советах чуть ли не все население было занято в лесной отрасли и сельском хозяйстве. В 90-м году плановую экономику отменили, рубильник выключили. Молоко, мясо по деревням закупать перестали. За 10 лет жители поморских сел, предоставленные сами себе, что называется, дошли до ручки: живут почти одними огородами и грибами. Кто может - уезжает, большинство - пьет горькую.
Картинка с натуры.
"Когда мы с норвежским Красным крестом после дефолта возили гуманитарную помощь, - рассказывает Глеб, - ко мне подошел один мальчик - их можно было видеть у каждой бензоколонки - и спросил "Телку надо?" "Какую?" "А вон стоит! Трахнуть стоит 50 рублей, минет - 60". Это мальчик из детского дома продает девочек из детского дома. Взял его за шкварник, привез в детдом, но там лишь руками разводят. Маргинальный слой, как раковая опухоль, расползался все дальше. В 90-х в области было два детских дома, сейчас их 37. Население вымирает со скоростью полтора - два процента в год.
Во время поездки по Скандинавии Глеб как-то оказался в маленьком рабочем поселке и увидел там "кружок будущего". Сидят трезвые работяги и думают, что они будут делать, когда через несколько лет закроется их завод. Сначала он подумал, что они от своего развитого капитализма совсем обалдели. А потом понял, что это тот самый социализм, который мы строили и не построили. И решил то же самое попробовать делать в России. Он придумал и создал Институт гражданских и социальных инициатив - бесприбыльную негосударственную организацию, которая взялась за возрождение архангельской провинции. "Местная власть там живет на дотации сверху, делят их между райцентрами. А на периферию денег уже не хватает. Закрывают школу, потом - фельдшерско-акушерский пункт - все, деревня обречена. Из 4 тысяч деревень через 20 лет хорошо, если останется тысяча", - прогнозирует Тюрин.
Глеб начал ездить по медвежьим углам, чтобы выяснить, что люди там могли бы сами для себя делать. Провел десятки сельских сходов. "Местные граждане смотрели на меня, будто я упал с луны. Но в любом социуме есть здоровая часть, которая способна за что-то отвечать."
А ведь до революции жители Поморья хозяйствовали крепко, жили трезво и зажиточно. На русском Севере были развиты многие промыслы и ремесла, возделывались разнообразные сельхозкультуры, шла бойкая торговля с другими регионами. Крестьяне сами содержали дороги и деревни. Почти в Приполярье получали рожь - 40 центнеров с гектара, держали стада быков, строили просторные деревянные дома-крепости, которым износу нет, - и все это при отсутствии техники, удобрений, гербицидов. Это была веками отлаженная система крестьянского самоуправления. Именно демократические традиции русского Севера сделали край процветающим. А Русский Север в 16-м веке - это половина страны.
Исторический экскурс Глеба Тюрина
До татарского нашествия русские князья были по сути дела избираемыми. Их "приглашали" или показывали им "путь". Так они и странствовали из города в город, из княжества в княжество. С приходом татар и включением Руси в Орду княжеская власть стала наследственной и независимой от народа. В итоге начался массовый исход этого самого народа из страны, от Руси остался пятачок земель.
Одна часть России ушла в Литву, которая стала практически русским государством с литовской элитой и другими прибалтийскими вкраплениями. Она простиралась от Балтийского моря до Черного. И была тогда самым большим государством Европы. Это было довольно демократичное государство с либеральными законами, сильными традициями самоуправлением. Здесь сохранялись многих из прежних демократических традиций Руси.
Это потом, после унии с Польшей полонизация и наступление католицизма заставили немалую часть славянского населения Литвы вернуться в российское подданство (и, кстати, так возникла основа российского верховного дворянства, ведь большинство русских князей - это выходцы из западных земель).
Еще одна часть России ушла на Север, в леса, где возникла и столетия существовала удивительная поморская культура крестьянской демократии (самоорганизации). Крестьяне были свободны (здесь никогда не было крепостного права) и жили самоорганизующимися сообществами (мирами). Уже в XIV - XV веке они свободно покупали и продавали землю. У поморских сообществ (земель) были свои Уставы, по сути дела - конституции. Миры сами избирали судей, и священников, улаживали ссоры и конфликты, договаривались об использовании ресурсов и организации дел. Эти позволило на этой холодной и суровой земле создать процветавшую по меркам того времени экономику. И царь считался с их вольницей. Иван Грозный, провел на севере земскую реформу и убрал там воевод. Явно не по доброте душевной - так он мог больше получить налогов, которые организованные крестьянские миры сами собирали и исправно на телегах привозили в Москву.
Так что, когда говорят, что в России все всегда держалось одними нагайками, это - миф.
После Смуты ситуация стала меняться. Уже первые Романовы провели перепись земель, стали прижимать и обкладывать Поморье, восстановили воеводства. И население Поморья стало уходить в Сибирь, которая была колонизирована за каких-то полстолетия (самая большая территория в мире!), причем сделали это 600 -700 человек!
Какая колоссальная энергия была заложена в этих людях, которые в XVII и в XVIII веках шли в "восточные землицы" пешочком или сплавляясь по рекам. Подумать только: более 20 тыс. километров от Белого до Охотского моря дойти, нарубить деревьев, построить лодки, доплыть до Аляски, ловить там зверей, продавать пушнину на границе с Китаем. Кто-то из этих отважных людей возвращался в Поморье, большинство осели в Сибири. Этот процесс закончился почти на границе с Мексикой, за фортом Росс.
Русский Север стал хиреть. Петр I просто ликвидировал примерно 40 процентов населения Севера, когда строил Петербург и русский флот. И загнал его население в жесткие военизированные рамки. Демократическая традиция самоорганизации северных крестьян была "размазана" тонким слоем по всей Сибири, она ушла "вширь", была как бы вытеснена на периферию, не став сильной системой, которая образовывала страну. Она скорее формировала некий ее подвальный этаж. И все же она была!
К сожалению, эта русская демократическая традиция очень плохо изучена. Немножко ею занимались либеральные историки конца XIX века - начала XX, немножко - русские историки-эмигранты. Но в общественное сознание этот пласт так и не вошел.
* * *
Край черной безнадеги
Но Глеб Тюрин считает, что сегодня нужно не столько спорить о теориях, сколько думать о реалиях жизни. Поэтому он попробовал воспроизвести традиции российского земства в современных условиях.
Вот как это происходило, и что из этого получилось.
- Мы стали ездить по деревням и собирать народ на встречи, организовывать клубы, семинары, деловые игры и бог знает что еще. Старались расшевелить людей, которые сникли, считая, что о них все забыли, что они никому не нужны, и ничего у них не может получиться. У нас есть наработанные технологии, которые позволяют порой довольно быстро воодушевить людей, помочь им по иному посмотреть на себя, на свою ситуацию.
Поморцы начинают думать, и оказывается, что у них много чего есть: лес, земля, недвижимость, другие ресурсы. Многие из которых бесхозны и гибнут. Например, закрытую школу или детсад немедленно разворовывают. Кто? Да само же местное население. Потому что каждый сам за себя и норовит хоть что-то лично для себя урвать. Но они разрушают ценный актив, который можно сохранить и сделать основой выживания данной территории. Мы пытались объяснить на крестьянских сходах: сохранять территорию можно только сообща.
Мы находили внутри этой разуверившейся сельской общины группу людей, заряженных на позитив. Создавали из них некое креатив-бюро, учили их работать с идеями и проектами. Это можно назвать системой социального консалтинга: мы обучали людей технологиям развития. В результате за 4 года население местных деревень воплотили 54 проекта стоимостью 1 миллион 750 тысяч рублей, которые дали экономический эффект почти в 30 миллионов рублей. Это уровень капитализации, которого нет ни у японцев, ни у американцев при их передовых технологиях.
Принцип эффективности
"Из чего складывается многократное увеличение активов? За счет синергетики, за счет превращения разрозненных и беспомощных одиночек в самоорганизующуюся систему. Общество представляет набор векторов. Если часть их удалось сложить в один, то этот вектор сильнее и больше чем арифметическая сумма тех векторов, из которых он сложен."
Селяне получают небольшую инвестицию, сами пишут проект и становятся субъектом действия. Раньше человек из райцентра тыкал пальцем на карту: вот здесь будем строить коровник. Теперь же они сами обсуждают, где и что они будут делать, причем ищут самое дешевое решение, потому что денег у них очень мало. Рядом с ними тренер. Его задача - привести их к ясному пониманию, что они делают и почему, как создать тот проект, который в свою очередь потянет за собой следующий. И чтобы каждый новый проект делал их экономически все более самодостаточными.
В большинстве случаев это не бизнес-проекты в конкурентой среде, а этап обретения навыков управления ресурсами. Для начала очень скромными. Но те, кто через этот этап прошли, уже могут идти дальше.
Вообще, это некая форма изменения сознания. Население, которое начинает себя осознавать, создает внутри себя некий дееспособный орган и вручает ему мандат доверия. То, что называется органом территориального общественного самоуправления, ТОС. По существу, это то же самое земство, хотя несколько иное, чем было в 19-м веке. Тогда земство было кастовым - купечество, разночинцы. Но смысл - тот же: самоорганизующаяся система, которая привязана к территории и отвечает за ее развитие.
Люди начинают понимать, что они не просто решают проблему водо- или теплоснабжения, дорог или освещения: они создают будущее своей деревни. Главные продукты их деятельности - новое сообщество и новые отношения, перспектива развития. ТОС в своей деревне создает и старается расширить зону благополучия. Энное количество успешных проектов в одном населенном пункте наращивает критическую массу позитивного, которая меняет всю картину в районе в целом. Так ручейки сливаются одну большую полноводную реку.
Сюжеты доля небольших рассказов
В Коношском районе со времен советской мелиорации летом нет воды. Стали искать выход. Вспомнили: есть артезианская скважина, но надо надо построить водонапорную башню. Если идти обычным административным путем, сооружение потянет на миллион рублей, у муниципалитета таких денег нет. Но людям нечем поить скот и поливать огороды. Что делать? Придумали: собрать водонапорную башню из трех старых. Разработали проект. Район помог с инженерным обеспечением. Работали деревенские бесплатно. Закупили только новые трубы, разводные ключи - вся стройка обошлась в 50 тыс. рублей. И теперь вода здесь есть!
* * *
В соседней деревне Фоминской такая же беда с водой. ТОСовоцы решили привести в порядок родники под деревней. При этом сделали из них еще и местную достопримечательность. Вычистили помойку вокруг источников, поставили бетонные кольца для водозабора, срубы, беседку в традиционном русском стиле, декоративную ограду. И стали заманивать туристов. Как? Очень оригинально. Источники были названы родниками любви и поцелуев. В местном ЗАГСе оставили рекламу. И новобрачные поехали. Родилась традиция. Сейчас там каждое воскресенье свадьба. Едут с райцентра. Каждая свадьба оставляет 500 рублей. Для деревни это деньги. Уже и новые русские приезжают туда отдохнуть - там начали площадку для шашлыков отделывать. А еще тамошний ТОС отстоял лес от вырубки, добился льгот своим ветеранам, взял на себя обмен паспортов и многие-многие другие дела, о которых прежде и думать не могли. Теперь уже и молодежь начала подтягиваться к ТОСу - поверили.
* * *
В поселке Хозьмино Вельского района идея была другая - благоустроить два дома для ветеранов войны. Поначалу это казалось сомнительным. Почему этим двум? И в чем тут развитие? Их аргумент: "Мы сделаем более красивым поселок". Эффект проекта был невероятным. За 250 долларов, выделенных по гранту, они обшили вагонкой два дома, покрасили и украсили резными карнизами и наличниками. Живущие рядом посмотрели и задумались: надо свои дома сделать не хуже. Так возникла целая "музейная" улица домов, украшенных с невероятной фантазией. Идея следующего проекта была более практичной: перепахать все общественные сенокосы и засадить травой, которая даст гораздо больше зеленой массы. После этого тосовцы взялись модернизировать старую изношенную систему отопления поселка, при которой нещадно мерзли зимой, и постоянно висела угроза полного разморожения системы. В 16 домах установили печи или мини-котельные, а освободившиеся мощности отопительной системы направили на школу, клуб, больницу. Эффект проекта: 80 000 рублей в год экономии бюджетных денег. По завершении проекта экономия составит 600 тыс. рублей в год. А еще хозьминцы взялись восстанавливать свою уникальную церковь XVIII века.
***
В деревне Леушинской рядом с Хозьмино группа женщин, создав ТОС, взялась за здание запущенной котельной. Это была страшная мертвая индустриальная коробка из кирпича, заполненная громадами ржавых котлов и труб, в которой выл ветер и напивались алкаши. Тосовки придумали сделать там шейпинг-зал. Подняли мужиков, вытащили котлы, утеплили здание, привели в порядок крыши и стены, настелили полы, все покрасили, установили печь. Теперь тут есть современный спортзал, вокруг которого начала роиться молодежь и подростки, те, что прежде болтались без дела - с ними уже устали "бороться". А район под новый спортцентр дал пол-ставки руководителя спортивных секций.
* * *
В соседней деревне Берег того же Вельского района - масса безработных женщин. Они решили выращивать капусту. Создали производственный кооператив. Им дали безвозвратный грант. Они капусту вырастили, продали, на полученные деньги благоустроили медпункт, обстановку, спортплощадку для детей. И изменили ситуацию в деревне в принципе. Сейчас провели ремонт в клубе и создают там информационный центр ремесел.
* * *
В старинном селе Ошевенск в 40 километрах от Каргополя, ТОС тоже обратился к возрождению культуры и развитию туризма. Места тут живописнейшие, много старины, но все в разрушенном состоянии, нет работы, все пьют. Тосовцы взяли заброшенный купеческий дом XIX века и за два года полностью его восстановили, воссоздав в нем интерьер позапрошлого века. Получилась замечательная маленькая гостиница- музей. Когда энтузиасты начинали, деревня не верила: "Да какой у нас туризм?!" Но когда проект успешно довели до конца, деревенские стали проситься: "Ну, если у вас еще что-нибудь будет, вы уж нас возьмите!" Сюда уже приезжали архангельский Владыко, туристы из Москвы и даже Америки.
* * *
А вот в деревне Заозерье Мезенского района, что на самом севере области, на границе с тундрой, ситуация может показаться на порядок более сложной, чем в остальных архангельских деревнях. В деревне осталось всего двое ребятишек - школу собирались закрывать. Никакого производства, все закрыли. Это почти при полной изоляции от центра областного центра! Разбитая дорога есть только зимой - 550 километров смертной муки. За что тут браться? Стали думать, спорить. И вот что надумали. В районе много одиноких стариков, которым нужна помощь. Их увозят в богадельню областной центр. А что если открыть для них дом престарелых? Нет помещения? Перевезти огромное здание закрытого детсада из соседней деревни!
Взялись и за три года сделали! В январе 2004 года открыли дом престарелых на 14 мест. У многих местных появилась работа, место сбыта с/х продукции.
Чтобы привлечь сюда медсестру (головная боль для многих даже более благополучных деревень!), тосовцы отремонтировали заброшенную квартиру в общежитии и дали объявления в газетах по всей России: "Требуется медсестра. Желательно с детьми. Благоустроенная квартира предоставляется". Оказалось, что в стране полно женщин, которые мечтают уйти от пьющего мужа, да некуда. И к ним приехала одна такая - с двумя детьми-школьниками. А это значит, что и дом престарелых обеспечен медпомощью, и еще школьников добавилось. Значит, школу не закроют.
* * *
В пинежской деревне Йоркино ТОСовские женщины уговорили деревенских мужиков поставить мост через канаву в центре села, подсыпать дорогу. Потом деревня взялась за освещение улиц, укрепление берегов от паводков, летом организовали детский лагерь для учеников художественной школы из райцентра, отреставрировали старинную избу и сделали там музей народного быта и центр ремесел для детей и взрослых.
"Опыт позитивного отношения к жизни. Взгляд из Нью-Йоркино", - так называется книга Глеба Тюрина, которую он написал обо всем, что я попыталась рассказать в короткой версии.
Сюжеты доля небольших рассказов
В Коношском районе со времен советской мелиорации летом нет воды. Стали искать выход. Вспомнили: есть артезианская скважина, но надо надо построить водонапорную башню. Если идти обычным административным путем, сооружение потянет на миллион рублей, у муниципалитета таких денег нет. Но людям нечем поить скот и поливать огороды. Что делать? Придумали: собрать водонапорную башню из трех старых. Разработали проект. Район помог с инженерным обеспечением. Работали деревенские бесплатно. Закупили только новые трубы, разводные ключи - вся стройка обошлась в 50 тыс. рублей. И теперь вода здесь есть!
* * *
В соседней деревне Фоминской такая же беда с водой. ТОСовоцы решили привести в порядок родники под деревней. При этом сделали из них еще и местную достопримечательность. Вычистили помойку вокруг источников, поставили бетонные кольца для водозабора, срубы, беседку в традиционном русском стиле, декоративную ограду. И стали заманивать туристов. Как? Очень оригинально. Источники были названы родниками любви и поцелуев. В местном ЗАГСе оставили рекламу. И новобрачные поехали. Родилась традиция. Сейчас там каждое воскресенье свадьба. Едут с райцентра. Каждая свадьба оставляет 500 рублей. Для деревни это деньги. Уже и новые русские приезжают туда отдохнуть - там начали площадку для шашлыков отделывать. А еще тамошний ТОС отстоял лес от вырубки, добился льгот своим ветеранам, взял на себя обмен паспортов и многие-многие другие дела, о которых прежде и думать не могли. Теперь уже и молодежь начала подтягиваться к ТОСу - поверили.
* * *
В поселке Хозьмино Вельского района идея была другая - благоустроить два дома для ветеранов войны. Поначалу это казалось сомнительным. Почему этим двум? И в чем тут развитие? Их аргумент: "Мы сделаем более красивым поселок". Эффект проекта был невероятным. За 250 долларов, выделенных по гранту, они обшили вагонкой два дома, покрасили и украсили резными карнизами и наличниками. Живущие рядом посмотрели и задумались: надо свои дома сделать не хуже. Так возникла целая "музейная" улица домов, украшенных с невероятной фантазией. Идея следующего проекта была более практичной: перепахать все общественные сенокосы и засадить травой, которая даст гораздо больше зеленой массы. После этого тосовцы взялись модернизировать старую изношенную систему отопления поселка, при которой нещадно мерзли зимой, и постоянно висела угроза полного разморожения системы. В 16 домах установили печи или мини-котельные, а освободившиеся мощности отопительной системы направили на школу, клуб, больницу. Эффект проекта: 80 000 рублей в год экономии бюджетных денег. По завершении проекта экономия составит 600 тыс. рублей в год. А еще хозьминцы взялись восстанавливать свою уникальную церковь XVIII века.
***
В деревне Леушинской рядом с Хозьмино группа женщин, создав ТОС, взялась за здание запущенной котельной. Это была страшная мертвая индустриальная коробка из кирпича, заполненная громадами ржавых котлов и труб, в которой выл ветер и напивались алкаши. Тосовки придумали сделать там шейпинг-зал. Подняли мужиков, вытащили котлы, утеплили здание, привели в порядок крыши и стены, настелили полы, все покрасили, установили печь. Теперь тут есть современный спортзал, вокруг которого начала роиться молодежь и подростки, те, что прежде болтались без дела - с ними уже устали "бороться". А район под новый спортцентр дал пол-ставки руководителя спортивных секций.
* * *
В соседней деревне Берег того же Вельского района - масса безработных женщин. Они решили выращивать капусту. Создали производственный кооператив. Им дали безвозвратный грант. Они капусту вырастили, продали, на полученные деньги благоустроили медпункт, обстановку, спортплощадку для детей. И изменили ситуацию в деревне в принципе. Сейчас провели ремонт в клубе и создают там информационный центр ремесел.
* * *
В старинном селе Ошевенск в 40 километрах от Каргополя, ТОС тоже обратился к возрождению культуры и развитию туризма. Места тут живописнейшие, много старины, но все в разрушенном состоянии, нет работы, все пьют. Тосовцы взяли заброшенный купеческий дом XIX века и за два года полностью его восстановили, воссоздав в нем интерьер позапрошлого века. Получилась замечательная маленькая гостиница- музей. Когда энтузиасты начинали, деревня не верила: "Да какой у нас туризм?!" Но когда проект успешно довели до конца, деревенские стали проситься: "Ну, если у вас еще что-нибудь будет, вы уж нас возьмите!" Сюда уже приезжали архангельский Владыко, туристы из Москвы и даже Америки.
* * *
А вот в деревне Заозерье Мезенского района, что на самом севере области, на границе с тундрой, ситуация может показаться на порядок более сложной, чем в остальных архангельских деревнях. В деревне осталось всего двое ребятишек - школу собирались закрывать. Никакого производства, все закрыли. Это почти при полной изоляции от центра областного центра! Разбитая дорога есть только зимой - 550 километров смертной муки. За что тут браться? Стали думать, спорить. И вот что надумали. В районе много одиноких стариков, которым нужна помощь. Их увозят в богадельню областной центр. А что если открыть для них дом престарелых? Нет помещения? Перевезти огромное здание закрытого детсада из соседней деревни!
Взялись и за три года сделали! В январе 2004 года открыли дом престарелых на 14 мест. У многих местных появилась работа, место сбыта с/х продукции.
Чтобы привлечь сюда медсестру (головная боль для многих даже более благополучных деревень!), тосовцы отремонтировали заброшенную квартиру в общежитии и дали объявления в газетах по всей России: "Требуется медсестра. Желательно с детьми. Благоустроенная квартира предоставляется". Оказалось, что в стране полно женщин, которые мечтают уйти от пьющего мужа, да некуда. И к ним приехала одна такая - с двумя детьми-школьниками. А это значит, что и дом престарелых обеспечен медпомощью, и еще школьников добавилось. Значит, школу не закроют.
* * *
В пинежской деревне Йоркино ТОСовские женщины уговорили деревенских мужиков поставить мост через канаву в центре села, подсыпать дорогу. Потом деревня взялась за освещение улиц, укрепление берегов от паводков, летом организовали детский лагерь для учеников художественной школы из райцентра, отреставрировали старинную избу и сделали там музей народного быта и центр ремесел для детей и взрослых.
"Опыт позитивного отношения к жизни. Взгляд из Нью-Йоркино", - так называется книга Глеба Тюрина, которую он написал обо всем, что я попыталась рассказать в короткой версии.
С "подачи" Тюрина и его Института в Архангельской области было создано около 40 ТОСов - зарегистрированных групп неравнодушных к собственной жизни людей. Реальных органов власти на селе. И эта работа будет продолжена. Сейчас архангельский опыт начинает активно использоваться и применяться и в ряде других российских регионов.
Глеба Тюрина с корреспондентом познакомила Московская школа политических исследований. За приглашение в Голицыно выражаем благодарность директору и создателю МШПИ Елене Немировской.
Справка
Тюрин Глеб Владимирович родился в Латвии в семье журналиста. В раннем детстве с семьей переехал на Русский Север, который считает своей родиной. Ученик выдающегося историка Севера К.П.Гемп. Студенческие годы, став сотрудником проектной группы Министерства Культуры СССР по созданию национального парка на Кенозере, провел в экспедициях по деревням или в архивах Москвы и Питера, Петрозаводска. Семь лет проработал сельским учителем, после чего работал в иностранных бизнес компаниях, в Американской школе бизнеса. Окончил целый ряд курсов и прошел целый ряд стажировок на Западе. Изучал банковское дело в Германии и несколько лет являлся старшим валютным дилером Промстройбанка. В 1997 году создал Институт общественных и гуманитарных инициатив и стал заниматься местным развитием в сельских районах Архангельской области. Автор работ по истории Севера, теории и практике местного развития, обучения взрослых, опубликованных в России и за рубежом. Автор ряда сценариев документальных фильмов и телепередач, снятых в России и на западных телеканалах. Закончил несколько тренинговых школ и курсов, ведет тренинги и семинары в разных регионах России. Лауреат премии Союза журналистов России, победитель первого российского национального конкурса журналистов, пишущих по вопросам местного самоуправления.
Там есть ВИДЕО. Хорошее. :)
Мой источник: http://my.mail.ru/community/yu.ra/FA74F8ECC584D07.html
Регистрируйтесь. Это легко.
И у вас будет ещё один источник для прогрессивной информации и хорошего настроения. :)
0
Новосолоне - українська сільська казка
- 27.10.09, 13:37
Краса для душі
С.Новосолоне, Новомиколаївський р-н, Запорізька обл.
Якось, взимку 2008 року, по телебаченню, в новинах на ICTV, розказали про розмальоване село в
Запорізькій області. Ініціатори розпису – мешканці села. Тепер господарство
славиться не лише врожаями, а й такою рукотворною красою. Мовляв, і вікна
складів цілі стоять, і ставлення до роботи у працівників інше – натхненне. Вони
пишаються своїм місцем роботи і керівником агрогосподарства.
От і захотілося мені побачити добру казку наяву. Одна з дитячих
мрій…
Запросила своїх відважних друзів-мандрівників з туристичного
клубу СКІФИ при КНЕУ ім. Вадима Гетьмана: Віку Білу, Сергія Корнилюка та
Олександра Овчаренка.
Маршрут: Київ-Запоріжжя-Новосолоне-Запоріжжя-Київ.
Мета: переконатися в правдивості даних телевізійного
репортажу, деталізувати інформацію про дане явище, поспілкуватися з
організтором, перейняти досвід.
От і почалося…
Запоріжжя виявилося привітним містом на Дніпрі. Відвідали
острів Хортицю, помилувалися Дніпром та панорамою на Дніпрогес, проїхалися
другим за довжиною проспектом в Україні – пр. Леніна (10,6 км).
Виїхали до Новосолоного. Маршрутка спинилася на в’їзді до с. Підгірне, а далі – пішки. За попередніми даними мали пройти 5-6 км, але це затягнулося на 2 години, в літню спеку, з рюкзаками….
Хоч і по асфальту, але було важко. Коли дійшли до дорожнього
знаку «Новосолоне» - не тямилися від щастя!
Наша радість підсилювалася тим, що паркан одного з подвір’їв виявився-таки розмальованим героями радянських мультфільмів! А перед нами постав величезний вказівник з возом зверху.
Направо підеш – то до току ТОВ «Нива» та до свиноферми.
Наліво підеш – ставеки та відпочинок для рибалов ПП Баранова. От і пішли
наліво, до ставка – ставити табір та влаштовуватися на ночівлю. :)
Пізні наші гості (непрошені), місцева молодь, що завітала до нашого
місця стоянки, виявилися привітними, хоч і слухали голосну музику до 4 ранку.
Зате дрів підкинули нам для приготування сніданку.
Директора, Поплавського Віктора Альбіновича, в господарстві
не було зранку – неділя.
Проте його помічник та пані Катерина – управляюча в с.Новосолоне від Підгірненської сільської ради, були в господарстві і привітно нам усе розповіли та показали.
Головна особливість села
Головна особливість (для мене): директор ТОВ «Нива» - Віктор Альбінович Поплавський, вже 3 роки (з 2006 р.) змінює простір та емоційний стан сільсько-господарського товариства «Нива» на гуморний, веселий, кольоровий (розмаїтий, життєрадісний). (1945??-1990й? колгосп ім. Свєрдлова, куди входять і сільськогосподарські землі с.Новосолоне, в ньому ж
розташовані і тракторна бригада та сільськогосподарські машини).
Зазвичай, будівлі нині розфарбовують для торгових цілей –
привабити покупців, відвідувачів ресторану, відпочиваючих на пляжу чи в парку.
А тут людина почала змінювати своє буденне життя з сірого, звичайного, на яскраве та кольорове.
Зміна відбулася і в душах працівників ТОВ «Нива» (частина мешканців сусідніх сіл), і в мешканців с.Новосолоне. Ними доведено, що сільське господарство є прибутковим, є прогресивним, розвивається, є потрібним і цінним, як для місцевих мешканців, так і для України.
Особливість: це не музей, не творча художня галерея. Це дитяче мистецтво, що функціонує і приносить щоденну радість, надихає на працю, на любов до свого села-Батьківщини, на подальший розвиток.
Виявляється, не лише на свято можна прикрасити оселю та
робоче місце, але й жити щодня в цій атсмосфері. Перетворити будні на свято.
І зовсім ці малюнки на стінах складів та будівель не маркі, не дратують своєю
барвистістю та яскравістю.
За словами помічника директора ТОВ «Нива», такі зміни почалися 2006 р., коли Віктор Альбінович зробив конкурс серед учнів художнього училища в м.Запоріжжі на найкращий малюнок для оформлення приміщень ТОВ «Нива».
І почалося… спочатку розмалювали їдальню в середині, потім стіни внутрішнього
двору їдальні, а потім охопили і площу складів та інших господарських споруд.
Нині розмальованими є, за моїми оцінками, 75% поверхонь будівель та стін
господарства. Робота продовжиться восени. Влітку занадто спекотно.
Господарство взяло на себе оплату праці юних художників, їх
проїзд Запоріжжя-Новосолоне-Запоріжжя, купівлю фарб та пензлів, щіток.
(Ми йдемо знайомитися.)
Отже, нині розмальовані та декоровані в українському стилі з
цікавами історичними експонатами:
- Їдальня ТОВ «Нива» із різним написом «СТРЯПУХА» та
дерев’яними ворітьми.
- Паркан біля їдальні.
- Паркан садиби, розміщеної напвпроти входу до
господарства.
- Управлінська контора, де знаходиться кабінет Катерини
Іванівни, управляючої від Підгірненської сільської ради в селі Новосолоному.
- Комора.
- Погреб (льох).
- Альтанка перед входом до господарства з різьбленим написом «ПОБРЕХЕНЬКИ».
- ще бл. 10 складів та інших господарських споруд та
накриттів.
(Будівля для зважування автомобілів із зерном.)
(Сашка Овчаренко :) )
(Ех, дитинство....)
(Сергій Корнилюк ;))
(Комора-"шинок"... особливо мені сподобалися оті ковбаси під стріхою....)
(Зерно і лебеді)
(Помічник директора, Віка Біла, я, Сергій Корнилюк, Сашка Овчаренко)
(Розмальовані склади)
(отой, зправа - агроном. ;) )
(Пошта у Новосолоному. Квітник із старих шин. :)
(Місцевий Храм.)
(Їдальня для працівників. 8))) Замилуєшся...)
(Пані Катерина в робочому кабінеті.)
(Чудо-дерево з чотирма чайниками, телефонними апаратами та іншою всячиною.)
(Зупинка.)
(Дворик у їдальні.)
(Ідальня всередині. Оце пощастило людям в такій красі обідати...)
(Знамя.)
(Вони бережуть СВОЮ ІСТОРІЮ. І радянську. Там вистачає доброго.)
(Отакі от попереджувальні знаки.)
(Новосолоне - поселення німецьких колоністів. Особливість забудови села - ду-у-уже широкі вулиці.)
("Головний офіс ТОВ "НИВА" - і бюст Свєрдлова.)
Спочатку навіть викладачі художнього училища малювали пару картин, а пізніше – діти та один професійний художник.
Малюють восени та навесні.
Стиль картин: натюрморти, пезажі, панорама, гумористичні
сценки та написи, орнаментний розпис будівель в українському народному стилі.
Якість картин – є і простий дитячий малюнок з великими квітками та метеликами, березовий гай, є і досить детальні професійні малюнки із гармонійним відтворенням пропорцій, чудовим поєднанням кольорів.
Основна риса: насиченість блакитним кольором – це небо з білими кучерявими хмарами чи підводний світ.
В гумористичні та казкові картини вмалювали і сучасників, це
і місцевий батюшка, що ловить рибку в ставку, і агроном, що тягне в жаркому
літньому полі свій заглогший автомобіль «Волга» - а поряд напис «Бурлаки на
Волге», і приватні підприємці ( 100 який вийшли з кольшнього колгоспу ім.
Свердлова, і які часом не знають як дати раду землі, щоб мати гарні статки.)
Дуже гарний орнамент намальовано на управлінській конторі, на коморі, на будівлі з вагами для автомобілів з грузом, на собачій будці.
Різьба по дереву представлена наличниками, воротами, скульптурами з пеньків чи колод, будкою собачою.
Ще на подвір’ї господарства лежить човен, кажуть, що хочуть відтворити козацьку Чайку.
Ніби краєзнавчий музей, виглядає внутрішній дворик ідальні –
стряпухи. Всяку річ можна потрогати. Тільки от написів із поясненнями нема,
тому можна наслухатися байок про те, як ці речі застосовували в побуті наші
прадідусі та прабабусі. :)
Перед входом до господарства стоїть старий залізний дитячий майданчик, яких багато було в 80-і рр. Помічник директора розповів, що Віктор Альбінович викупив ці металеві конструкції у чоловіка, який збирався здати його на металолом. Оце відтоді стоїть він тут.
Пеед цим майданчиком висить напис, трохи прикритий вербовими гілками:
«НІ - РУЙНАЦІЇ СЕЛА!».
А ще недалечко – розкішний лакований віз з усячиною вісить на стовпі.
Той стовп – вказівник. На ньому причеплені таблички з написами:
- тік ТОВ «Нива»;
- ставки;
- відпочинок для рибалок ПП Баранов;
- свинокомплекс.
Отак мрія, бажання та твердий намір на втілення ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ змінив життя всього села та має вплив резонансу на весь Новомиколаївський район.
З історії села
С.Новосолоне було засноване німецькими колоністами в кінці 19 ст., коли набув чинності наказ імператриці Катерини ІІ про заохочення заселення Півдня Новоросії німецькими та австрійськими переселенцями.
Тому бачимо таку особливість забудови поселення, як прямолінійність вулиць, велика їх ширина (10 м від дороги до головного входу в подвір’я) та той факт, що одне поселення могло складатися всього з однієї довгої прямої вулиці (довжина – бл. 3 км), як це є в Новосолоному.
На цій вулиці в двох місцях сьогодні є криниці (1 м від дороги), відкриті для подорожніх.
В селі збереглися дві хати, збудовані ще 1901 р. Хати німецьких поселень були видовжені. Часто криниці німці будували під накриттям сараїв, а не під відкритим небом, як
українці. Нині в селі нащадків тих німців немає, оскільки вони виїхали з СРСР в
30-40х рр.
З історії колгоспу ім. Свердлова
Доки існував СРСР, цей колгосп був дуже заможний та успішний. В їдальні стоїть знамя з написом-вишивкою «Победителю во Всесоюзном социалистическом соревновании работников земледелия 1973 году»! Саме цього року колгосп ім. Свердлова дав найбільний у всьому СРСР врожай!
В ті часи в колгоспі тримали:
- 800 корів;
- 120 коней (Орловської породи – сірі в темні плями);
- 5500 овець;
Займалися садівництвом – досі стоїть щедрий, великий сад.
Займалися розведенням риб у колгоспних ставках, вирощували по 120 т риби на рік. Нині всі ставки здано в оренду. Власники дозволяють ловити рибу за певну плату.
Зараз ТОВ «Нива» - нащадок колгоспу ім. Свердлова (з якого вийшло 100 пайовиків), спеціалізується на вирощуванні соняшника, кукурудзи, пшениці, ячменю.
Тваринництво представлене свинарством. В господарстві вирощують ще й цесарок, проте більше для краси, ніж для прибутку. :)
В селі мешканці займаються розведенням гусей, курей, кіз, рідше корів.
ТОВ «Нива» розвивається. Минулого року в господарство закупили 2 нові комбайни та трактори Holland, що мають дуже високу потужність. Один такий трактор за день обробляє бл. 100 га землі. Нині господарство обробляє 5500 га запорізьких чорноземів.
Центральна садиба ТОВ «Нива», як і (спільна для сіл Новосолоне та Підгірне) сільська рада, розташовані в с. Підгірне (Підгорне).
Там же – спільна для обох сіл, 9-річна школа, куди возять на навчання 17 учнів з с.Новосолоне.
А от поштамп та церква у с.Новосолоному власні.
Храм Зимненської ікони Божої Матері належить до українського православного патріархату, править в ньому молодий отець, що приїхав з Почаєва.
Восени в селі проходять полювання на зайця та на дикого кабана. Диких кабанів вирощують в ТОВ «Нива» саме для цих цілей.
Опалення
Електричне та вугіллям. Електричне опалення на зиму коштує
500 грн за 2008-09 рр., включаючи гарячу воду.
Водопостачання
З прісною водою нелегко. Вода в ставках солона, на дні ставків чорний, як мазут, мул 10-50
см.
Криниці копають на 7-9 м, ставлять насоси.
Бл. 1901 р. німецькі поселенці зробили водоносну жилу – водопровід для поливу городів. Ще три роки тому ця система частково діяла, була водонасосна станція у с.Підгірне. Але пізніше вода зникла, станція закрита.
Тому прісну воду для таких потреб розвозять водовозами, воду заливають у т.зв. басейни – гермеична яма в землі, що згори закрита від сонячних променів і має люк.
Архітектура
Особливою рисою місцевих хат, на мою думку є знак сонця, що сходить, на багатьох причілках хат у Новосолоному.
Він зроблений з дерев’яних планочок та напівкола, що охайно прибиті гвіздками у трикутнику
двоскатної стріхи.
Населення
На щастя, дуже привітні люди. Терплячі, тактовні, з бажанням допомогти як словом, так і ділом. :)
Я тими днями ходила майже увесь час з посмішкою, бо постійно до цього був привід.
Дякую щиро всім ти людям, що допомагали нам у здійсненні
нашої подорожі!
С.Новосолоне, Новомиколаївський р-н, Запорізька обл.
Якось, взимку 2008 року, по телебаченню, в новинах на ICTV, розказали про розмальоване село в
Запорізькій області. Ініціатори розпису – мешканці села. Тепер господарство
славиться не лише врожаями, а й такою рукотворною красою. Мовляв, і вікна
складів цілі стоять, і ставлення до роботи у працівників інше – натхненне. Вони
пишаються своїм місцем роботи і керівником агрогосподарства.
От і захотілося мені побачити добру казку наяву. Одна з дитячих
мрій…
Запросила своїх відважних друзів-мандрівників з туристичного
клубу СКІФИ при КНЕУ ім. Вадима Гетьмана: Віку Білу, Сергія Корнилюка та
Олександра Овчаренка.
Маршрут: Київ-Запоріжжя-Новосолоне-Запоріжжя-Київ.
Мета: переконатися в правдивості даних телевізійного
репортажу, деталізувати інформацію про дане явище, поспілкуватися з
організтором, перейняти досвід.
От і почалося…
Запоріжжя виявилося привітним містом на Дніпрі. Відвідали
острів Хортицю, помилувалися Дніпром та панорамою на Дніпрогес, проїхалися
другим за довжиною проспектом в Україні – пр. Леніна (10,6 км).
Виїхали до Новосолоного. Маршрутка спинилася на в’їзді до с. Підгірне, а далі – пішки. За попередніми даними мали пройти 5-6 км, але це затягнулося на 2 години, в літню спеку, з рюкзаками….
Хоч і по асфальту, але було важко. Коли дійшли до дорожнього
знаку «Новосолоне» - не тямилися від щастя!
Наша радість підсилювалася тим, що паркан одного з подвір’їв виявився-таки розмальованим героями радянських мультфільмів! А перед нами постав величезний вказівник з возом зверху.
Направо підеш – то до току ТОВ «Нива» та до свиноферми.
Наліво підеш – ставеки та відпочинок для рибалов ПП Баранова. От і пішли
наліво, до ставка – ставити табір та влаштовуватися на ночівлю. :)
Пізні наші гості (непрошені), місцева молодь, що завітала до нашого
місця стоянки, виявилися привітними, хоч і слухали голосну музику до 4 ранку.
Зате дрів підкинули нам для приготування сніданку.
Директора, Поплавського Віктора Альбіновича, в господарстві
не було зранку – неділя.
Проте його помічник та пані Катерина – управляюча в с.Новосолоне від Підгірненської сільської ради, були в господарстві і привітно нам усе розповіли та показали.
Головна особливість села
Головна особливість (для мене): директор ТОВ «Нива» - Віктор Альбінович Поплавський, вже 3 роки (з 2006 р.) змінює простір та емоційний стан сільсько-господарського товариства «Нива» на гуморний, веселий, кольоровий (розмаїтий, життєрадісний). (1945??-1990й? колгосп ім. Свєрдлова, куди входять і сільськогосподарські землі с.Новосолоне, в ньому ж
розташовані і тракторна бригада та сільськогосподарські машини).
Зазвичай, будівлі нині розфарбовують для торгових цілей –
привабити покупців, відвідувачів ресторану, відпочиваючих на пляжу чи в парку.
А тут людина почала змінювати своє буденне життя з сірого, звичайного, на яскраве та кольорове.
Зміна відбулася і в душах працівників ТОВ «Нива» (частина мешканців сусідніх сіл), і в мешканців с.Новосолоне. Ними доведено, що сільське господарство є прибутковим, є прогресивним, розвивається, є потрібним і цінним, як для місцевих мешканців, так і для України.
Особливість: це не музей, не творча художня галерея. Це дитяче мистецтво, що функціонує і приносить щоденну радість, надихає на працю, на любов до свого села-Батьківщини, на подальший розвиток.
Виявляється, не лише на свято можна прикрасити оселю та
робоче місце, але й жити щодня в цій атсмосфері. Перетворити будні на свято.
І зовсім ці малюнки на стінах складів та будівель не маркі, не дратують своєю
барвистістю та яскравістю.
За словами помічника директора ТОВ «Нива», такі зміни почалися 2006 р., коли Віктор Альбінович зробив конкурс серед учнів художнього училища в м.Запоріжжі на найкращий малюнок для оформлення приміщень ТОВ «Нива».
І почалося… спочатку розмалювали їдальню в середині, потім стіни внутрішнього
двору їдальні, а потім охопили і площу складів та інших господарських споруд.
Нині розмальованими є, за моїми оцінками, 75% поверхонь будівель та стін
господарства. Робота продовжиться восени. Влітку занадто спекотно.
Господарство взяло на себе оплату праці юних художників, їх
проїзд Запоріжжя-Новосолоне-Запоріжжя, купівлю фарб та пензлів, щіток.
(Ми йдемо знайомитися.)
Отже, нині розмальовані та декоровані в українському стилі з
цікавами історичними експонатами:
- Їдальня ТОВ «Нива» із різним написом «СТРЯПУХА» та
дерев’яними ворітьми.
- Паркан біля їдальні.
- Паркан садиби, розміщеної напвпроти входу до
господарства.
- Управлінська контора, де знаходиться кабінет Катерини
Іванівни, управляючої від Підгірненської сільської ради в селі Новосолоному.
- Комора.
- Погреб (льох).
- Альтанка перед входом до господарства з різьбленим написом «ПОБРЕХЕНЬКИ».
- ще бл. 10 складів та інших господарських споруд та
накриттів.
(Будівля для зважування автомобілів із зерном.)
(Сашка Овчаренко :) )
(Ех, дитинство....)
(Сергій Корнилюк ;))
(Комора-"шинок"... особливо мені сподобалися оті ковбаси під стріхою....)
(Зерно і лебеді)
(Помічник директора, Віка Біла, я, Сергій Корнилюк, Сашка Овчаренко)
(Розмальовані склади)
(отой, зправа - агроном. ;) )
(Пошта у Новосолоному. Квітник із старих шин. :)
(Місцевий Храм.)
(Їдальня для працівників. 8))) Замилуєшся...)
(Пані Катерина в робочому кабінеті.)
(Чудо-дерево з чотирма чайниками, телефонними апаратами та іншою всячиною.)
(Зупинка.)
(Дворик у їдальні.)
(Ідальня всередині. Оце пощастило людям в такій красі обідати...)
(Знамя.)
(Вони бережуть СВОЮ ІСТОРІЮ. І радянську. Там вистачає доброго.)
(Отакі от попереджувальні знаки.)
(Новосолоне - поселення німецьких колоністів. Особливість забудови села - ду-у-уже широкі вулиці.)
("Головний офіс ТОВ "НИВА" - і бюст Свєрдлова.)
Спочатку навіть викладачі художнього училища малювали пару картин, а пізніше – діти та один професійний художник.
Малюють восени та навесні.
Стиль картин: натюрморти, пезажі, панорама, гумористичні
сценки та написи, орнаментний розпис будівель в українському народному стилі.
Якість картин – є і простий дитячий малюнок з великими квітками та метеликами, березовий гай, є і досить детальні професійні малюнки із гармонійним відтворенням пропорцій, чудовим поєднанням кольорів.
Основна риса: насиченість блакитним кольором – це небо з білими кучерявими хмарами чи підводний світ.
В гумористичні та казкові картини вмалювали і сучасників, це
і місцевий батюшка, що ловить рибку в ставку, і агроном, що тягне в жаркому
літньому полі свій заглогший автомобіль «Волга» - а поряд напис «Бурлаки на
Волге», і приватні підприємці ( 100 який вийшли з кольшнього колгоспу ім.
Свердлова, і які часом не знають як дати раду землі, щоб мати гарні статки.)
Дуже гарний орнамент намальовано на управлінській конторі, на коморі, на будівлі з вагами для автомобілів з грузом, на собачій будці.
Різьба по дереву представлена наличниками, воротами, скульптурами з пеньків чи колод, будкою собачою.
Ще на подвір’ї господарства лежить човен, кажуть, що хочуть відтворити козацьку Чайку.
Ніби краєзнавчий музей, виглядає внутрішній дворик ідальні –
стряпухи. Всяку річ можна потрогати. Тільки от написів із поясненнями нема,
тому можна наслухатися байок про те, як ці речі застосовували в побуті наші
прадідусі та прабабусі. :)
Перед входом до господарства стоїть старий залізний дитячий майданчик, яких багато було в 80-і рр. Помічник директора розповів, що Віктор Альбінович викупив ці металеві конструкції у чоловіка, який збирався здати його на металолом. Оце відтоді стоїть він тут.
Пеед цим майданчиком висить напис, трохи прикритий вербовими гілками:
«НІ - РУЙНАЦІЇ СЕЛА!».
А ще недалечко – розкішний лакований віз з усячиною вісить на стовпі.
Той стовп – вказівник. На ньому причеплені таблички з написами:
- тік ТОВ «Нива»;
- ставки;
- відпочинок для рибалок ПП Баранов;
- свинокомплекс.
Отак мрія, бажання та твердий намір на втілення ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ змінив життя всього села та має вплив резонансу на весь Новомиколаївський район.
З історії села
С.Новосолоне було засноване німецькими колоністами в кінці 19 ст., коли набув чинності наказ імператриці Катерини ІІ про заохочення заселення Півдня Новоросії німецькими та австрійськими переселенцями.
Тому бачимо таку особливість забудови поселення, як прямолінійність вулиць, велика їх ширина (10 м від дороги до головного входу в подвір’я) та той факт, що одне поселення могло складатися всього з однієї довгої прямої вулиці (довжина – бл. 3 км), як це є в Новосолоному.
На цій вулиці в двох місцях сьогодні є криниці (1 м від дороги), відкриті для подорожніх.
В селі збереглися дві хати, збудовані ще 1901 р. Хати німецьких поселень були видовжені. Часто криниці німці будували під накриттям сараїв, а не під відкритим небом, як
українці. Нині в селі нащадків тих німців немає, оскільки вони виїхали з СРСР в
30-40х рр.
З історії колгоспу ім. Свердлова
Доки існував СРСР, цей колгосп був дуже заможний та успішний. В їдальні стоїть знамя з написом-вишивкою «Победителю во Всесоюзном социалистическом соревновании работников земледелия 1973 году»! Саме цього року колгосп ім. Свердлова дав найбільний у всьому СРСР врожай!
В ті часи в колгоспі тримали:
- 800 корів;
- 120 коней (Орловської породи – сірі в темні плями);
- 5500 овець;
Займалися садівництвом – досі стоїть щедрий, великий сад.
Займалися розведенням риб у колгоспних ставках, вирощували по 120 т риби на рік. Нині всі ставки здано в оренду. Власники дозволяють ловити рибу за певну плату.
Зараз ТОВ «Нива» - нащадок колгоспу ім. Свердлова (з якого вийшло 100 пайовиків), спеціалізується на вирощуванні соняшника, кукурудзи, пшениці, ячменю.
Тваринництво представлене свинарством. В господарстві вирощують ще й цесарок, проте більше для краси, ніж для прибутку. :)
В селі мешканці займаються розведенням гусей, курей, кіз, рідше корів.
ТОВ «Нива» розвивається. Минулого року в господарство закупили 2 нові комбайни та трактори Holland, що мають дуже високу потужність. Один такий трактор за день обробляє бл. 100 га землі. Нині господарство обробляє 5500 га запорізьких чорноземів.
Центральна садиба ТОВ «Нива», як і (спільна для сіл Новосолоне та Підгірне) сільська рада, розташовані в с. Підгірне (Підгорне).
Там же – спільна для обох сіл, 9-річна школа, куди возять на навчання 17 учнів з с.Новосолоне.
А от поштамп та церква у с.Новосолоному власні.
Храм Зимненської ікони Божої Матері належить до українського православного патріархату, править в ньому молодий отець, що приїхав з Почаєва.
Восени в селі проходять полювання на зайця та на дикого кабана. Диких кабанів вирощують в ТОВ «Нива» саме для цих цілей.
Опалення
Електричне та вугіллям. Електричне опалення на зиму коштує
500 грн за 2008-09 рр., включаючи гарячу воду.
Водопостачання
З прісною водою нелегко. Вода в ставках солона, на дні ставків чорний, як мазут, мул 10-50
см.
Криниці копають на 7-9 м, ставлять насоси.
Бл. 1901 р. німецькі поселенці зробили водоносну жилу – водопровід для поливу городів. Ще три роки тому ця система частково діяла, була водонасосна станція у с.Підгірне. Але пізніше вода зникла, станція закрита.
Тому прісну воду для таких потреб розвозять водовозами, воду заливають у т.зв. басейни – гермеична яма в землі, що згори закрита від сонячних променів і має люк.
Архітектура
Особливою рисою місцевих хат, на мою думку є знак сонця, що сходить, на багатьох причілках хат у Новосолоному.
Він зроблений з дерев’яних планочок та напівкола, що охайно прибиті гвіздками у трикутнику
двоскатної стріхи.
Населення
На щастя, дуже привітні люди. Терплячі, тактовні, з бажанням допомогти як словом, так і ділом. :)
Я тими днями ходила майже увесь час з посмішкою, бо постійно до цього був привід.
Дякую щиро всім ти людям, що допомагали нам у здійсненні
нашої подорожі!
3
Давній герб Лютої
- 09.10.09, 11:37
- Історія
Герби сільських громад, так само, як і інші давні символи, невіддільні від нашої історії. Їх зображення найчастіше знаходимо на давніх сільських печатях. Давня печатка села Люта, Великоберезняського району Закарпатської області, цікава ще й тому, що упродовж багатьох віків це поселення було найбільшим на території Ужанської Верховини.
По зовнішньому колу печатки читаємо угорський напис – «Люта – гелізек – печатйе», при цьому останні два слова подані скорочено. У перекладі на українську мову напис має таке значення: «Люта. Місцева печатка». Всередині кола печатки – символи Лютянської сільської громади, що є, по суті, її давнім гербом. Тут зображено косу, сокиру і дворучну пилу. Тобто ті знаряддя праці, котрі допомогли і першим, і наступним поселенцям та їх нащадкам вижити серед підхмарних гір і полонин. Чому саме коса, сокира і пила, а не плуг чи мотика стали своєрідними візитками найбільшої на Ужанській Верховині громади? Це пояснюється особливостями господарювання наших предків. Віденська урядова комісія року 1570-го охарактеризувала господарство нашого краю так: «Сесі люде, котрі од Мукачева аж до Тренчина по селах межи горами живуть урядові ніякий хосен не приносять, лиш ліси рубають і из дня на день крадуть… Не много сіють, лиш ячмінь, жито і овес, і то мало, но за то суть великими скотарями. Страх много скота (волів, овець, коров, коз) мають і для сего готові и найкрасші дубові і букові ліси вирубати, ораниці на луки і на пасовиська обернути. Торгуют і купчат купленою і домашньою худобою. От великої свободи обогатіли, утыли і змоглися. Богачі і много у них дукатов… Наложити треба на них великі податі і або повинуються, або утечуть назад за Карпати» (цит. за книгою І.М. Кондратовича «Історія Підкарпатської Русі для народа»). Іван ЦИГАНИН, с. Тихий.
3
Село Пінчуки.Україна
- 08.10.09, 14:57
Село Пінчуки
Київська обл. Васильківський район
Україна 2009р. (2)
Между деревнями Фастовец и с. Пинчуки, на протяжении 15 верст, находится более 20 курганов. Васильков (Киевск. губ.)Місто пережило набіги печенігів, 14 разів стояв ворог під його стінами Тричі під стінами Василева ( так звалось тоді місто), стояли війська Юрія Долгорукова, саме його син перейменував місто на Васильків. Через місто проходив стародавній Галицький торгівельний шлях. Географічне розташування міста сприяло його економічному розвитку. У 1240 році Васильків був зруйнований ординськими загарбниками. В другій половині ХІІІст. місто перейшло у володіння Києво-Печерського монастиря, а з середини ХІУст. місто стало належати Литовській державі.
Уездный город Киевской губ. в 36 1/2 верстах к ЮЗ от губ. г., при р. Стугне, приток Днепра. Когда основано здесь первое поселение, неизвестно; но уже в веке здесь существовало урочище Василев. Во время княжения Владимира в посаде Василеве был устроен двор, куда ссылались из велико княжеских теремов в заточение жены, состарившиеся или нарушившие уставы гарема. Близ этого посада, в лесах и ущельях, идущих к нему от р. Днепра, любил охотиться великий кн. Владимир. В 996 году печенеги, во время набега на Русскую землю, приступили к Василеву со значительными силами, против которых Владимир не устоял и должен был укрыться под мостом. Там он дал обет соорудить в Василеве церковь св. Преображения, если избавится от гибели. Неприятель удалился, и Владимир исполнил свой обет. В 997 году в посаде Василев родился св. Феодосий. Колодезь его существует и до сих пор; над ним устроена часовенка, известная под именем "каплицы Феодосия". В 1091 г. великий князь Андрей Юрьевич, внук Владимира, по завещанию своих родителей подарил посад Василев Киево-Печерской лавре, а в 1157 г. Василев делается уделом князя Василька. В 1238 году город испытал бедствия монгольского нашествия; в 1320 году завоеван был Гедимином; во время польского владычества подвергался неоднократно разорениям крымских татар и запорожцев. В 1586 г. заведовавший Киево-Печерскою лаврою епископ Хребтович заложил здесь замок. В 1686 году В. достался России и до 1785 года находился в собственности Киево-Печерского монастыря, а потом поступил в казну. До 1795 года В. был пограничным и таможенным городом, а в 1796 году сделан уездным городом Киевской губ. Местоположение города красиво. На восточной стороне его тянется тройной ряд валов и насыпей; вышина их около 2 саж.
Концы наружных валов с одной стороны упираются в р. Стугну, а с другой — в ручей Василев. По преданию, эти валы, а также и вал, который находится в 4-х верстах от города, служили границею между Россиею и Польшей. В 1/2 версты от города находятся земляные укрепления на 4 орудия. В предместье города В., за Стугной, находится курган в 7 саженей высоты. Всей городской земли у города 10880 десят., из которых около 900 десятин под городским поселением. Жителей в 1889 году считалось 17794, из них 8946 мужского пола, 8848 женского пола. По вероисповеданию:
православных 10833, раскольников 27, католиков 22 и 6912 евреев.
По сословиям более всего мещан — 13925 ч., затем 3335 кр., дворян было 151 ч., духовных 36, купцов 90, почетных граждан 6. В городе 2 ярмарки, мыловаренный завод с производством на 3300 руб. в год, завод восковых свечей, с производством на 2000 руб., 4 кожевенных завода с производством на 38000 руб. и 1 кирпичный завод с производством на 3000 р.; 3 православных церкви, 1 синагога и 2 молитвенных еврейских дома, больница; 2-х классные училища, мужское и женское; несколько частных начальных школ, как русских, так и еврейских. Климат города здоровый, прирост населения — 1,3% в год.
Васильковский уезд — в средней части Киевской губ.; пространство 81,9 кв. м., или 3961,7 кв. версты. Поверхность довольно волнистая; кряжи возвышенностей переходят из Киевского уезда в Васильковский и оканчиваются, не доходя р. Ротка. Между pp. Ротком и Каменкою, впадающими в Рось, простирается значительная плоская возвышенность, составляющая среднюю полосу В. уезда и ограничивающаяся pp. Упавой и Стугной. Западная сторона уезда более низменна, и только по берегам р. Роси, Каменки и Упавы видны небольшие возвышения, а северная часть, смежная с Киевским у., представляет некоторые черты Полесья. Около м. Белой Церкви простирается обширная равнина, по направлению к Василькову, Фастову и Миравке, ширина ее от села Миравки к Фастову 40 в., а длина от Белой Церкви до Стугны 80 в. Судоходных рек в уезде нет, но вообще рек и истоков много. Главные р.: Рось, Ирпень, Роток, Каменка, Настаевка и др. Озер в уезде нет, но реки образуют широкие разливы, напр., при г. Василькове пруд, образуемый рекою Стугною. Болота незначительны. Почва уезда плодородна и состоит из неглубокого пласта чернозема; примесь глины в черноземе находится в полосе от р. Каменки на ЮВ, не доходя до р. Роси. Земли в уезде 346147 десятин; из нее казне принадлежат 23648 десятин, удельному ведомству 26262 десятины, монастырям и церквям 4890 десятин, городским обществам 2805 десятин, дворянам 83916 десятин, в наделе у крестьян 200648 десятин, у крест.-землевладельцев 2753 десятины, у прочих сословий 1225 десятин. У народо населения было в 1889 г. лошадей 34361, рогатого скота 49525, овец 66849, свиней 32825, коз 512. Всего населения уезда было в 1889 г. 263261 чел. (127748 муж. и 135513 женщ.). По вероисповеданию: православных 217559, раскольников 1310, римско-католик. 4723, евреев 39639 чел. По сословиям: дворян 1931, духовного звания 729, почетных граждан 270, купцов 684, мещан 43286, крестьян 197773, колонистов 1616, военного звания 15767, иностранных подданных 1135. Жители уезда занимаются хлебопашеством, разными промыслами и торговлею. Самые значительные поселения в уезде — местечки Белая Церковь и Фастов, села Винцентовка, Езерна, Плисецкое, Большое Половецкое, Малое Половецкое, Прилесское.
В уезде существуют 2 еврейские колонии. Свеклосахарных заводов 5, с производством в год на 2793000 рублей. По посеву свекловицы В. уезд занимает седьмое место в губернии (засевает от 5 до 6 т. десятин в год). За свекло сахарными заводами следуют мукомольни, которых 7 с производством на 458 т. руб., 3 винокуренных завода, которые выкурили 6823 т. градусов спирта, 1 пивоваренный завод с производством на 56 т. руб., 1 табачная фабрика с оборотом в 90 т. руб., 1 маслобойня с произв. на 12 т. руб., 1 машино строительный завод (106 т. р.), 1 завод металлических изделий (40 т. р.),
4 кожевенных завода (37500 р.), 1 завод восковых свечей и
1 кирпичный, с производством каждый на 2 т. р. Кроме того, в уезде 3 конских завода (85 производителей и 205 маток). В археологическом отношении В. уезд представляет много интересного. Золотые монеты были найдены в м. Фастове и с. Прилесах. В 1852 г. на полях между с. Марьяновкою и Пинчуками найдены металлические вещи, орудия и посуда дохристианского периода. По дороге из м. Фастов в с. Великую Снетинка находится большой курган, называемый "Острая могила".
Между дер. Фастовец и с. Пинчуки, на протяжении 15 верст, находится более 20 курганов. Валов и окопов в уезде много;
так, напр., от дер. Дмитровка и Валица до уровня Свиной пролегает вал длиною 4 версты. В м. Фастове находится окоп, называемый "Папиевский замок". В 3 верстах от д. Фастово, на полях между с. Марьяновка и Пинчуки, находятся 2 окопа: "Перепят и Перепятиха", а между с. Прилесы и Малой Половецкой — окоп "Ядемга". В м. Фастово и с. Мотовиловка открыты подземные ходы, но ни вещей, ни костей в них не найдено. См. Киевская губ. http://dic.academic.ru
Село Пінчуки пролягло вздовж річки Роток (літописна назва Рут), яка фактично висохла, залишилося лише русло та окремими місцями болото.
Заснування населеного пункту Пинчуки, яке прийшлося на кінець X ст. - початок XI ст. (950-1015 рр.) і було пов'язано з боротьбою Київського князівства з печенігами.
Київський князь Володимир укріплюючи своє князівство, організував військові поселення.
Одним із таких поселень були Пінчуки, які розташувалися в дубовому лісі серед пнів зрубаних дерев, а тому і назва - Пеньчуки.
У 1922 р. була знайдена цікава історична знахідка, виорано невеликий горщик із срібними монетами, на яких було зображення Київського князя Володимира. Ця знахідка підтверджує історичну правдивість заснування військового поселення Пеньчуки (Пінчуки).
У 1159 р. грамотою Великого князя Андрія Долгорукого, колишнього Київського князя (1155-1159 рр.), поселення Пінчуки віддане Київському Печерському монастирю, який володів ним до середини XVI ст.
На початку другої половини XVI ст. Литовський князь Сигізмунд Август поселення Пінчуки віддав у власність пану Черниєвському, який володів ним до другої чверті XVII ст.
(Очерки по історії Київської землі* с. 409, автор Н. Клемолинський). Таким чином село стає закріпаченим.
Пан Черниєвський засновує фільварок, ставить свого економа, який стягує з селян натуральний податок (зерно, мед, тварин, птахів тощо). ("Фільварок" - це маєток)
У XVII ст. селяни відробляють по 1-2 дні на тиждень.
У силу свого розвитку натуральне господарство залишилося грошовим. У 1765 р. Білоцерківське староство, у володіння якого перейшли Пінчуки після розгрому Васильківщини кримськими татарами (1640 р,). Одержувало грошових прибутків від села, яке складалося з 92 дворів з населенням 470 осіб, -1932 золотих і від корчми - 3000 золотих. Непосильна кріпацька праця, надмірні грошові податки призводили до активних протестів селян, що виливалися в окремі вбивства орендарів (у 1786 р. був убитим селянами Пінчуків орендар корчми).
Грамотою короля речі Посполитої Станіслава-Августа Понятовського від 1З грудня 1774 року Пінчуки віддані як подарунок графові Ксаверію Браницькому, нащадки якого володіли селом до 1861 року, а маєтком -до 1917 року (архівні дані).
Кріпацтво посилилося. Селяни Пинчуків відмовлялися виконувати панщину, робили збитки фільварку тощо.
Кінець частини (2)
Далі буде...
вик. [email protected]
2
Село Пінчуки.Україна
- 08.10.09, 14:38
Село Пінчуки. Україна.
Київська обл. Васильківський р-н
2009р. (1)
Міста і села України несуть на собі відбиток багатьох історичних епох, є свідками визвольного поступу українського народу до незалежності. І сьогодні самобутність нашого краю виявляється в щирій любові жителів до рідної землі, майстерності, творчості, вірі у зміцнення молодої демократичної держави.
Село Пінчуки Україна Київська обл. Васильківський район
Розташоване за 21 км на південь від районного центру Васильків, за 2 км від автостради Київ - Одеса. До найближчої залізничної станції Устимівка - 1З км.
Населення 614
Площа 27,504 км
площа - 844 га,
кількість дворів - 502
Густота населення 22,32 осіб/км
Поштовий індекс 08661
Географічні координати
50°00 пн. ш. 30°1312 сх. д.
Середня висота над рівнем моря 171 м
День села - 21 вересня.
На Васильківщині та в селі Пінчуки люди жили
понад тисячу років тому.
Перших переселенців приваблював теплий клімат і густі ліси з всіляким добром, повноводна Стугна, багата на рибу.
Знаряддя праці виготовлені з каменю, знайдені неподалік Гвоздова
(8 км. від Василькова), де ще за часів кам'яного віку жили люди. Вони виконували нехитрі роботи кам'яними сокирами, ножами, шкребками.
А велика кількість знайдених крем'яних наконечників для стріл говорить про те, що для предків велике значення мало полювання.
Археологи відшукали залишки жител, зроблених з глини, розташованих півколом.
Обігрівались вони печами, мали вікна овальної форми. Особливо використовувалися кам'яні та крем'яні мотики, серпи з кісток з крем'яними вкладками, зернотерки, ліплений глиняний посуд.
На території Гребінок (ЗО км. від Василькова),
Село Пінчуки – між Гребінками і Васильковом
археологи дослідили поселення, в якому жили наші
предки - східні слов'яни.
Житла будували з глини та дерева, поклонялися багатьом богам, про що свідчать залишки капищ.
Починаючи з 966 р., після смерті князя Святослава, Київська Русь вперше зазнала того, що згодом розвинеться в хронічну виснажливу політичну недугу, чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні.
Після тривалих міжусобиць в князівському роді Київський престол зайняв Володимир Святославович (978-1015).
Князю дісталася тяжка спадщина, країна була розорена постійними війнами, посилювалася загроза з боку кочівників - печенігів, що стояли за р. Стугною, фактично під стінами Києва.
До того ж і варязька дружина (використана князем у боротьбі з Ярополком) намагалася диктувати князеві свої умови.
З великими зусиллями князю вдалося приборкати їх, надавши їм землі і частково спровадивши їх до Візантії.
Одним із головних завдань, що поставали перед князем на початку його перебування на Київському Князівському столі, було утримання понад двадцяти різних племен і народностей, як слов'янських так і не слов'янських, під владою Києва, тобто об'єднати Русь.
Протягом 981-984 рр. Володимир приборкав повсталих в'ятичів, радимичів, хорватів, дулібів, встановив для них данину -„відрала", приєднав міста Червеньської Русі Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, Полоцьк, що належали ляхам.
Також приєднав землі ятвягів, які жили між Німаном та
Західним Бугом.
З 985 р. воював з надволзькими болгарами. Поступово примножуючи свої здобутки, Володимир створив найбільшу в Європі державу, що простягалася від Балтики до Чорного і Азовського морів, від Волги до Карпат.
Зміцнивши міжнародне становище своєї держави князь розпочав упорядкування її внутрішнього життя.
Володимир вирішив провести ряд реформ:
- адміністративну:
ліквідував племені княжіння, поділив усю країну на вісім округів,
округи на волості, на чолі яких поставив довірених осіб, або своїх синів;
- військову:
замінив племінну організацію війська на феодальну - службу за право володіти сімейною власністю;
- оборонна:
повів широке будівництво фортець - укріплень навколо Києва, які стали опорними пунктами в боротьбі з печенігами;
- судову:
прагнув розмежувати єпископський та градський суди;
- вів широке градобудівництво:
заснував нові міста, такі як Володимир на Волині,
Василів на Київщині; - релігійну:
спочатку Володимир прагнув у порядкувати систему язичницьких вірувань у своїй державі.
З цією метою він створив язичницький пантеон із шести головних богів, але переконавшись у неможливості таким чином об'єднати державу і запровадити єдиний культ, він ознайомився з іншими релігіями і вирішив прийняти християнство за Візантійським обрядом.
Наслідком християнізації Русі було зміцнення Київської Держави, її міжнародного авторитету, подальший розвиток культури.
Разом з тим посилилася влада феодалів над трудящими масами. За часи правління Володимира Святославовича Київська Держава достиглая кульмінаційного пункту в своєму розвитку, стала однією з наймогутніших європейських держав, яка істотно впливала на міжнародні відносини.
На протязі Х-ХТ ст. в Київській Русі спостерігалося зростання продуктивних сил, подальше вдосконалення знарядь праці, запровадження нових, прогресивніших методів обробки землі, що сприяло підвищенню врожайності та розширенню посівних площ.
Поряд із землеробством і скотарством розвивалися ремесла, з'являлися нові міста, пожвавлювалася торгівля.
Це зумовило значні соціально-політичні зміни у східних словлян. З розкладом родових відносин формувалося класове, феодальне суспільство.
Віче, на якому вирішувалося життєво важливі питання племені, втрачали своє значення. Зростала роль представників знаті - князя, дружинників, старійшин.
Розширювалася влада князівської адміністрації - намісників, воєвод,
тисяцьких, її унів та інших. З цих верств поступово народжувався клас великих землевласників - бояр. Отримуючи земельні наділи від князя за службу вони перетворювали їх на свою вотчину.
Переважну частину населення складали особисто вільні селяни - смерди, вони сплачували данину лише князеві й виконували різні роботи. В той час у вотчинах почали з'являтися різні категорії залежних селян - рядовці, закупи, та інші, які з тих чи інших причин мусили іти у найми. Працювали тут і холопи, що власне були на становищі рабів.
Таким чином формувалася соціальна структура майбутньої державності. На Русі поширювалася передова візантійська культура, зокрема писемність, хоч і до цього там розвивалася власна писемність, архітектура, мистецтво.
Кінець частини (1)
Далі буде...
вик. [email protected]
2
30 волонтерів готові відроджувати українське село
- 08.10.09, 10:49
Підготовлено першу групу волонтерів, які житимуть і працюватимуть в українських селах, допомагаючи їм знайти власні ресурси і розробити план стратегічного розвитку та відродження.
30 волонтерів безпосередньо стали учасниками проекту «Корпус Волонтерів для сільських громад України», що реалізується за підтримки Української Громади.
Детальніше читайте тут.
3
