Простирадло - утікало 
І білизна - хай їй грець 
І матрасик, мов карасик 
Від мене забрався геть.

Я за мапу - мапа в шафу, 
Я за пензлик - той нишком 
І сховався під ліжком.

Я хочу поїсти сало, 
Відрізаю шмат чималий, 
Але кляті ті шмати 
Від мене - під три чорти.

Що за жарти недолугі, 
І чому всі речі вщерть 
Заюрмились, схаменулись 
І сягнули шкереберть?

Чобітки за рушниками, 
Рушники за мотузками, 
Мотузки за чобітками, 
Все батьківське надбання 
Шаленіє, скаженіє 
І тікає навмання?

Раптом просто із горища 
Клишоногий, наче рак 
Шкутильгає водомийщик 
І до мене мовить так: (далі за посиланням):

http://www.greenmama.ru/nid/1467357/#id1467406

Шкіромий (Переклад з рос. Oлександра Тарасенко, серпень 1993)

17. Хто все перевіряв на терезах ума,

Для того жоден день не проминув дарма:

Або вимолював собі прощення в Бога,

Або за глек державсь руками обома.

18.Коли ви зійдетесь у злагоді та згоді,

Милуйтесь друзями, дивуйтесь їхній вроді!

Коли ж підчаший вам налле вина хмільного,-

Й мене, нещасного, згадайте при нагоді.

19. Я вивчив образи живого й неживого,

Проник у саму суть високого й низького,

Але без сорому я визнаю, що досі

Від хмелю кращого я не знайшов нічого.

20. Із тих, що рушили в дорогу невідому,

Хто звістку нам подав, хто повернув додому?

Нічого не лишай на цім розпутті спраги,

Бо повернутися не пощастить нікому!

21. Коли напровесні красуня біля гаю

Мені в коновочку наллє вина до краю,

(Хай вибачать мені це непристойне слово) -

Будь я собакою, коли про рай згадаю!

22. Мене не радує тверезість, а пиття

Вселяє в мозок мій шкідливе сум'яття.

Та є середній стан - не перше і не друге.

Я вічний раб його, бо він і є життя.

23. Блажен, хто ці часи прожив на вольній волі,

Нічим не дорікав ні Богові, ні Долі,

Хто кожну мить життя приймав як подарунок,

Не спав, шукав забав і мав вина доволі.

24. Ця піала вина - всіх вір і раю варта,

А крапелька його - вінця Китаю варта.

Всіх радощів життя ця дивная гіркота,

Що в чарку з глечика я наливаю, варта.

25. Чи є людина, щоб не мала плями,

Не ошерхалась у рови та ями?

Якщо за зло мене ти злом караєш,

Яка різниця, Пресвятий, між нами?

26. Плює услід мені судьба моя проклята.

Як не стараюся, дарма, все йде до ката.

Душа збирається. «Побудь»,- кажу - і чую:

«Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!»

27.  В одне вікно дивилися двоє.

 Один побачив дощ і бруд.

Інший - листків зелених в'язь,

весну і небо голубеє.

В одне вікно дивилися двоє…

28. Я думаю, що краще одиноким буть,

Чим жар душі «кому-небудь» дарить.

Безцінний дар віддав кому попало,

Зустрівши рідного, не зможеш полюбить.

29. Дарить себе - не означає продавати.

І поруч спати - не значить переспати.

І не помститися - не означає все пробачить.

Як і не поруч бути - не значить не любить.

30. Один не відчува троянди подих,

31. Хто зрозумів життя, той більш не поспішає,

Смакує кожну мить, спостерігає,

як спить дитина, молиться старий,

як дощ іде, і як сніжинка тане ..

1. Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,

       Ще жодному із нас не підживляв надій:

       Де знайде зігнуту під тягарем людину,

       Іще один тягар накидає він їй.

2. Ні, не гнітять мене перестороги і жалі,

       Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

       Того, що суджено, боятися не треба.

       Боюсь неправедно прожити на землі.

3. Коли єство моє ліпив Творець із глини,

       Зарані відав він про всі мої провини.

       Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче

       В день суду ввергнути в палаючі глибини?

4. Недоброзичливість ніколи не могла

Узяти верх: до злих вертались їх діла.

   Я зичу благ тобі - ти зла мені бажаєш:

Ти благ не діждешся, я не побачу зла!

5. Минають весни, зими пробігають,

Листочки книги нашої гортають.

Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю,

Ніяких ліків од журби не знають.

6.Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.

З людьми на відстані привчайся розмовляти.

До найвірнішого пригляньсь розумним оком -

Дивись і ворога зумієш в ньому розпізнати.

7. Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?

Коли піду я геть, що в світі я порушу?

Кого я не питав, ніхто не пояснив,

Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

8. Я не шукаю втіхи у вині,

Аж поки горе не наллє мені;

В чужу солянку не вмочу я хліба,

Аж поки серце не спряжу у вогні.

9. До гончара недавно я забрів,

Що з глини би й Бога виліпить зумів.

Та бачив я (сліпий хіба не бачив),

Що він не глину мне, а прах батьків.

10. Як скажуть вам, що я лихий пияк,

Невірний і найгірший із гуляк,-

Це правда. В кожного своя вподоба.

I в мене теж. Такий у мене смак!

11. Чи діждемо жаданого спокою,

Чи дійдемо до хати над водою?

О, як я хочу після тисяч років

Зійти на землю хоч травичкою малою!

12. Вино нам вічність одкриває - пий!

Від нього серце оживає - пий!

Хоч палить, як вогонь, зате турботи,

Немов жива вода, змиває - пий!

13. Хвилину радості в турботах не губи,

На порох не стирай під жорнами журби!

Немає жодного, хто б угадав майбутнє.

Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!

14. Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.

Живу без випивки - чи виживу, хто зна?

Та найдивніше те, що від ції хвороби

Немає й засобу, крім доброго вина.

15. Душа моя болить, я думаю про друга,

А в друга милого на серці інша туга.

Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки,

Коли вже й лікаря перемогла недуга?

16. Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився,

Але від того світ на краще не змінився.

Я радий і тому, що на шляху важкому,

Не знавши радості, не дуже вже й журився.

17. Ті, що вірують сліпо, - шляху не знайдуть,

      Тих, хто мислить, - сумніви вічно гнітуть.

      Боюсь я, що голос прогримить колись:

      "О, невігласи! Дорога не там і не тут! "