Зараз я вам розповім про одну цікаву церкву, яка заходиться приблизно у півгодини пішки від мого дома. Знаходиться  вона в селищі Краматорівка, котре розташоване на території теперішнього місті Кривий Ріг. Колись Краматорівка була заповнена людьми та досить активно розвивалась. Але діяльність шахти Гвардійська утворила під селищем величезні пустоти, які в будь-який момент можуть посісти та все піде під землю, що й сталося в деяких місцях. Тому з Краматорівки людей повідсиляли. Як і в кожному населеному пункті повинна бути церква. Тут це була церква Олександра Невського. Збудована була у 1909 році та представляла собою хрестово-купольний храм з прямокутною аспидою та невеличкою дзвіницею. Всередині до купола здіймалися восьмигранні стіни. Церква була під покровительством В.Г. Мухіна, відомого на той час гірничого інженера. Церква була зруйнована у 60-ті роки комуністами. Але віряни залишились, "свята" земля теж, і ось у 2004 році на поприщі старого храму, від якого навіть фундаменту не лишилось, було вирішено збудувати його заново. Але тут була одна проблема - будування тут суворо заборонено, бо за 100 м від були великі провалля у землі глибиною до 100м. Не довго думаючи там просто забетонували підлогу, поставили тин, хрест та ікони. Так звана open-air церква. Священик освятив, все як треба, цивільно. Чим вам не святе місце? Ось фотопідбірка того місця, яка надана моїм братом isodeska

Церква Олександра Невського, фото 50-х років.

Ось такий вхід у теперішню версію церкви


Головна святлиця

Алтар

Іконостаз




Який висновок ми можемо зробити? По-перше, якщо люди дійсно вірять, ніщо ім не завадить, навіть думка про те, що одного разу можуть опинитися на дні 50-ти метрової ями, закиданої камінням. По-друге, для таких місць не обов'язково виділяти мільйони, навіть бюджету в тисячу гривень інколи може вистачити.

З уваги на те, що історія Московського Патріархату в Україні віддавна обплутана безліччю міфів хитрих російських політтехнологів, не лише церковним, але й світським журналістам важливо знати хоча б ключові етапи правдивого становлення цієї Церкви. Без елементарного знання ключових подій та дат, кожен, хто буде писати про РПЦ чи УПЦ МП ризикує своїм текстом заплутатись сам і заплутати інших.

Навіть прості знання з історії України можуть розтрощити ущент лукавий міф про «Русскую Матєрь-Церковь для Церкви Украинской». Вочевидь, це питання зовсім не богословське, а історичне. Ми маємо справу виключно з самоідентифікацією, вічною проблемою українців : ким ми є? Чиї ми діти? Куди йдемо?

1. Єдиною законною (Канонічною) Церквою з часів Хрещення Руси-України 988 року на наших землях була Київська Митрополія Константинопольського (Вселенського) Патріархату.

2. На час, коли відбувалось Хрещення Руси-України у святу Православну віру, територія Московії була мінімум глибоко язичницькою, максимум – покрита непрохідними болотами. Від згадки про хрещення Києва до першої літописної згадки про заснування Москви минуло 160 років.

3. Київський митрополит був фактичним предстоятелем автокефальної Церкви, і, згідно древніх літописів, користувався усіма відповідними привілеями глави незалежної Церкви. У 1147 році в Києві собор духовенства вибрав митрополита Клима Смолятича вже без Царгородського благословення, цим започаткувавши багатовікове змагання за незалежність Української Православної Церкви.

4. 1169 року Суздальський князь Андрій «Боголюбський» сплюндрував Київ, пограбував та спалив місто, прихопивши з собою «Вишгородську» чудотворну ікону Божої Матері, яку росіяни тепер звуть «Владімірской».

З літопису про захоплення Києва

5. Після того, як Київська Русь стала сильно страждати від систематичних набігів татар, Київ перестав бути центром держави. Князі, а згодом і Київські митрополити страхом змушені були утікати фактично в іншу країну - Володимиро-Суздальське князівство, щоб там рятувати своє життя. Згодом, центром цього князівства стала Москва. Першим відомим нам митрополитом-зрадником був Кирил ІІІ, ставленик князя

Данила. Кирил прибувши до Києва у 1246 році, досить швидко його покинув, переїхавши до Володимира над Клязьмою. Так само робили і його наступники. 1300 року митрополит Максим, родом грек, остаточно переніс митрополичу кафедру до Володимира. Це значно допомогло у подальшому формуванні окремої митрополії на півночі Київської Русі, з якої постала Російська Церква.

6. Галицькі князі вже 1303 року заручившись підтримкою Царгородського (Вселенського) патріарха Афанасія, отримали для своєї єпархії статус митрополії, а першим митрополитом там став грек Ніфонт. В 1347 року «на прохання» Московського князя Симеона Галицьку митрополію було ліквідовано. За щедрі дарунки князів патріарший собор виконував навіть такі дивні забаганки.

7. 15 грудня 1448 року собор духовенства московської Церкви розірвав канонічне спілкування з Вселенською патріархією, самовільно поставивши митрополита Рязанського Іону митрополитом (Київським) Московським. Через десять років по цьому Московський собор формалізував цей акт церковного сепаратизму, чим фактично ствердив про автокефальність Московської Церкви. Вселенська Патріархія, як і інші Помісні Церкви світу, не визнавали канонічності цього діяння не менш, як 150 років.

8. Після проголошення автокефалії Московського митрополії УПЦ, колись єдина Православна Церква Сходу Європи остаточно розділилась на дві частини. Київська митрополія, до якої входили православні церкви України та Білорусі й далі залишались під духовної опікою Вселенського Патріарха. Упродовж більше двохсот років ці Церкви жили окремим життям, тож доволі безглуздо виглядають постійні спроби росіян привласнити собі історію Української Церкви у той період, включно з золотим періодом української богословської творчості за Святителя Петра Могили.

9. Низка причин, серед яких – політичний та економічний упадок Києва, і на противагу цьому - зміцнення Москви, призвів до того, що в грудні 1684 року московіти роблять спробу домовитись з Царгородом про те, щоб надалі Київських митрополитів можна було поставляти не у Царгороді, а у них же - в Москві. З уваги на існуючі міжцерковні та політичні стосунки, це виглядало доволі конкретною вимогою Царгороду відмовитись від України. 8 листопада 1685 року в Москві Луцького єпископа Гедона Святополк-Четвертинського було поставлено у Київські митрополити.

10. Царгородський патріарх Діонісій піддавшись тиску Турецького візира та спокусі вигідного заробітку, 1686 року таки відпускає Україну Москві, видавши про це офіційну грамоту. Натомість, патріарх отримав за це «три сорока соболів і двісті червоних».

Неканонічність згаданого акту було категорично засуджено Церквою вже упродовж першого року. Хоча самого Діонісія покарали, знявши з нього священицький сан, повернути Україну в підпорядкування Константинополя сил уже не було.

Історія з найдавніших часів навчає нас тому, що російська влада та російська церковна ієрархія завжди працювали задля однієї мети - підпорядкувати світську владу України – владі Кремля, а Українську Церкву – Російському Синоду і Патріарху. Той, хто цього не розуміє –повний безумець.

http://t-v.te.ua/kultura/desyat-faktiv-z-istoriyi-moskovskogo-patriarhatu/

 В священичому служінні Господь дає мені переживати знаки Його присутності та любові. "Ісус Христос - учора і сьогодні і на віки той самий!" (Євр. 13, 8)  Одного дня, а це було в 2005р., тоді я жив на квартирі, до мене приїхав чоловік із с.Йосипівки просячи св.Тайни Сповіді для своєї мами. Він розказав про важкий стан її здоров"я. Моя мама, продовжував чоловік, часом втрачає свідомість, та не розмовляє. Приїхавши до них додому застав пані Розалію при свідомості, що було знаком Божої опіки. Вона з радістю приступила до св.Тайн і на кінець уділив їй св.Тайну Єлеопомазання.

  
Луків селище міського типу в Турійському районі Волинської області. Назва селища, імовірно, походить від слова «лука» луг, ділянка, вкрита травянистими рослинами.
Селище відоме з 1537 р. як Лукове і належало в той період Холмській землі. В 1557 р. польський король Сигізмунд Август грамотою дозволив Станіславу Мацейовському (Мацієвському) перейменувати село Лукове на Мацеїв (Maciejw), а згодом містечку було ще й надано магдебурзьке право та право на будівництво замку.


Дивитись про Луків

Подививсвя батюшка на золотий ланцюг завтовшки з палець, на непідробний переляк в очах про можливий страшний суд, на мерседеса на стоянці і наче щось  радісно залоскотало у грудях: Ну что же, сыне мой! Будем спасать твою душу. Однако это дело зело долгое и очень дорогое. Ты же видишь, раб божий , на храме нашем купола прохудились, во дворе тротуарная плика выкрошилась, да и мне на службу добираться не на чем. Жигули совсем сгнили! Да не оскудеет рука твоя щедрая. Сделаешь  богоугодное дело. А там, глядишь, перед Господом и грехи твои отмолим. Уразумел?

- Уразумел, батюшка! Согласен на все! Стану вашим Спонсором.

Частина 2. Минув рік. На церкві вже виблискували позолотою новенькі бані та хрести, подвір"я було вимощене свіжою тротуарною плиткою, пасували до архітектури храму щойно збудовані цегляні колони огорожі. Сама огорожа хизувалася досконалим ковальського мистецтвом. Батюшку переповнювала радість. Життя набувало нового змісту. Він погладшав і був свідомий того, що кохана донечка вже має змогу отримати освіту в Англії, а його мерседес виблискує полірованим капотом на церковній стоянці. Одне непокоїло батюшку. До нього вчора заходили братки і цікавились "спонсором", пропонували свої послуги за спасіння душі. - До чого цей візит? Ніяк не второпає  батюшка, але підсвідомість  підказувала йому щось недобре.

 Частина 3. Невдовзі передчуття справдилися. Загинув "Спонсор"! У дивній автокатастрофі закінчилось його земне буття. Вночі на одному з поворотів траси біля Кацапетівки, на швидкості 150 кілометрів на годину автівка Спонсора за сухої дороги, при повному місяці  врізалася у бетонний відбійник. Відспівали раба божого та й поховали з почестями. На панахиді серед натовпу батюшка помітив тих трьох стрижених, що приходили до нього напередодні та цікавились Спонсором. Обмінялися поглядами. Батюшка все зрозумів – оці  троє також прагнуть спасіння душі.  Доведеться і їм відпускати гріхи. Вони мають дорого за це заплатити. Досвіду батюшка вже набув. А тут спало на думку, що його хатинка у селі, яка залишилася після смерті мами, вже не відповідає його статусу. Мабуть треба побудувати щось пристойніше з сауною та басейном, капличку у дворі поставити....,  а може «свечной заводик» прикупити.            Пасма диму від  ладанки  лагідно огортало у труні  тіло небіжка, його  нова молода дружина  через силу вичавлювала  з себе вдовині сльози. Секретар небіжчика  підтримував  вдову за плече, намацуючи її молоде хтиве тіло.  Все це бачив небіжчик але до всього земного  йому було вже  якось байдуже. Останнє, що непокоїло  Спонсора  у земному бутті, так  це потужний спалах білого сліпучого світла серед ночі на трасі. Потім сильний удар.

Частина 4.

  На трасі  якось швидко  все відбулося. Ні страху, ні болю Спонсор не відчув. Душа стрімко відділилася від тіла і вже згори він бачила трьох братків, які хутко завантажили в автівку якусь апаратуру та зникли, розчинившись у пітьмі ночі. На панахиді по собі Спонсор у натовпі виокремив  3 - людей , які нетерпляче  чекали на закінчення молебну біля вінка   із скорботним написом. Матінко моя! Так це ж помічники його опонента на виборах і одночасно конкурента у бізнесі.   Нещодавно  вони мали наглість пропонувати мені продати їм мій сирзавод та безцінь   та зняти свою кандидатуру з виборчих перегонів. Як не дивно, злості  у Спонсора вже не було, шкодувати  за земним життям якось не хотілося. Його чекала вічність. Він вже відчував майбутню свободу і  легкість  безтурботного буття. І від цього  на  Душі було радісно і  спокійною. Як добре, що батюшка встиг відпустити всі  його земні гріхи, а він не шкодував на це грошей! У доброму гуморі, з передчуттям вічного благоденствія Спонсор   постав перед страшним судом, але вирок був коротким, наче постріл з його улюбленого ТТ.

-У   ПЕКЛО!

Частина 5.

Не очікував такого Спонсор,ошукав його хитрий  батюшка. Заволав сердешний:- Так я ж... давав гроші на позолоту  хрестів та бань церкви, привів до ладу подвір"я, побудував огорожу, придбав батюшці мерседеса, відправив його дочку на навчання до Англії., роздавав  гречку та олію своїм виборцям..... Я ж спокутував гріхи..., молився, не пропускав  жодної служби...! Ставив пам’ятники  та  з усією душею любив і шанував загиблих ворогів своїх..  Так я ж…

- Ми все це врахували! Тому буде твоя душа  спокутувати гріхи у VIP відділенні Пекла , разом з такими як ти....  Надамо тобі персонального  золотого казана  з  імпортними " живицею, сіркою нефтю," на вибір як в  "Енеїді" Котляревського, та платинову пательню з антипригарним покриттям для лизання. Похнюпився Спонсор. Страшний суд а не Печерський!  ....Не залякаєш, Не купиш, не зателефонуєш...  - І на тому спасибі.... Ледь вичавив із себе. Підхопили архангели  Спонсора по під руки та й потягли у пекло до чортів!

Згадую, коли я, будучи комуністом, тайком відвідував храм з радісним відчуттям ризику, зі співаючим серцем вигнанця й переможця, який робить подвиг відриву від зовнішнього фальшивого, нудотного життя. Тут усе було по-іншому: у спеку — прохолодь, у холоднечу — теплінь. Тут мене слухали й співчували мені домашні лики святих, тут лікував мене ладан. Я не знав, кому ставити свічки, мені просто подобалося приручати віск і стежити, як жертовно тане в ім’я Святості Христової. Я соромився хреститися, входячи сюди, але для мене, хрещеного комуніста, тут був притулок, рятувальна станція, киснева барокамера. Дихай, блудний сину! Дихай!