Ниос, озеро-убийца. Озеро тысячи смертей. Ниос, озеро-убийца.


Экспедиции ученых завершают
следствие по
случаю, произошедшему 21 августа 1985 года. Именно в этот
день над северными берегами озера Ниос в западной части
Камеруна прошло облако удушающего газа, которое оставило
после себя 1746 погибших. В поселке Ниос, Субум, Ча и Фанг
почти не осталось жителей, погиб весь домашний скот, птица и
даже насекомые.[ Читать дальше ]

Озеро Саляр де Уюни  

ФОТО: озеро Саляр де Уюни.Самое большое солевое озеро на планете, его площадь составляет 4085 квадратных миль. Расположено оно в южной части Боливии и ежегодно привлекает тысячи туристов, желающих взглянуть на эту красоту. Очень красивые снимки!!!

 

[ Читать дальше ]

     Ловля карпа на макушатник может быть эффективной на любых водоемах. Этот метод активно применялся в прошлом, но сейчас, с появлением новых видов и способов ловли, он стал терять популярность. Кроме того, поскольку в макушатнике 4 крючка, эта снасть запрещена на всех соревнованиях и считается неспортивной. На Западе макуху вообще не рассматривают как приманку, поэтому вряд ли найдется хоть одна фирма, изготовляющая «макушатники». Но такое отношение к этой снасти является неоправданным, и вы можете в этом убедиться.

        «Золотым временем» для ловли карпа на любую снасть является конец весны и начало лета. В этот период рыба активно кормиться (при темп.воды 19-22*С), постоянно меняет места своей стоянки, а в ее рационе начинает преобладать пища растительного происхождения. Для ловли на макушатник лучше всего подходят средние по размеру водоемы без течения с чистым дном. Но не всегда удается найти такие «идеальные» озера...Отличным местом тогда может стать и озерцо с заросшим травой дном со средней глубиной 2-2,5 метра и с ямами до 3-4 метров.

    Днем или ночью? Макушатник отлично работает в любое время суток. Лишь перед рассветом и глубоким вечером клев ухудшается по той причине, что рыба поднимается в верхние слои воды ,а ваша снасть лежит на дне. Днем клев будет непостоянным и станет активнее со второй половины дня. Рыба днем попадается некрупная.

   Подкормка Перед ловлей следует обильно подкормить место. Для подкормки лучше использовать крупное зерно(перловку, кукурузу) и горох. Они являются неприступными для мелочи (в отличии от пшена и др. крупы) и неплохо привлекают крупную рыбу. В корм можно добавить немного молотой макухи или другие привады (например «Шелс для карпа»). В течение дня следует лишь изредка подбрасывать корм , и то, если нет клева. А вот вечером, перед ночной ловлей, не следует жалеть корма, ведь ночью в воду лучше ничего не бросать.

      Несколько конструкций мукушатников:

   На дворі стояв благодатний серпень. Сонце щедро дарило своє тепло матінці природі. В один з таких днів я, прогулюючись по старому ринку( лучанам він звісно добре відомий), зустрів свого товариша Сергія, відомого в колі своїх друзів як заядлого рибалку і мисливця. Зустрілися якраз навроти прилавку, за яким жіночка з села продавала білі гриби. Після взаємних привітань мова зайшла звичайно про гриби. Подивившись на прилавок, на гриби на ньому Сергій сказав що знає де можна такі назбирати і запропонував з'їздити туди. Хочу сказати що гриби це моя слабкість. Люблю рибалити але гриби на першому місці. А тут Сергій добавляє що там є усе, і грибів повно і рибалка чудова. Ну як було не скористатися таким запрошенням. І от владнавши одні, відклавши інші справи ми вирушаємо.
   Виїхали ще затемна. Авто Сергія швидко наближало нас до завітної місцини. Прибули на місце коли тільки-тільки почало сіріти. Зустрів нас Андрій Сергія друг, теж фанат рибалки і полювання. Як згодом вияснилося, що приїхали ми до нього додому. А живе він на березі прекрасного невеликого озера, що заховалося серед неозорих лісів Полісся. Відразу по приїзді відпливли рибалити, резонно вирішивши що гриби нікуди не втечуть. Повернувшись з рибалки, я не встиг дійти до хати як остовпів. За три метри від будинка я побачив гриба

 А трохи в сторону я замітив ще і ще

  Обходивши лишень кругом хати за якихось 15 хвилин ми назбирали цілу кучу білих грибів







   І все це тихе полювання в радіусі 50 метрів. Вражень від усього цього не передати. У Вас напевне виникло запитання відносно рибалки. Вона теж була чудова, але вже буде інша, не менш захоплююча, розповідь.

  Приїхавши додому я не втерпів щоб не похвалитися результатами грибалки перед сусідами. Нехай пробачать мою нескромність але похвалитися справді було чим.
  Фотографії мені любязно надав Сергій.

Самое токсичное озеро на планете
 

Медь, кислоты, цинк, мышьяк, токсчиные отходы производства -
вот все что плавает в этом озере Беркли.
Точнее озером
назвать его сложно. Скорее бассейн.
В 1995 году стая гусей
села на "воду" и больше никогда не взлетела. 342
туши вытащили спасатели.


[ Читать дальше ]

Такое чудо света находится в Колумбии. В воде содержится около 88 разных видов солей и при их испарении получается такая красота.

[ Читать дальше ]

  Первые лучики солнца,пробившись сквозь густые заросли кустарника и стойкий запах хвои прервали ее сон.Пение птиц,свежесть трав омытых утренней росою,тихая гладь воды красивого озера-первое,что ворвалось в ее сознание.Домик в лесу,на берегу озера-прекрасное начало отпуска.Из того,что окошко уже открыто,поняла-он уже не спит,но где он?-думала она накинув легкий халатик и тут же увидела его силуэт у воды.Он,рыбачил,хотя обещал взять и ее на рыбалку.Наверное,как всегда ему было жаль ее будить,прерывая сладкий сон в такую рань.Ступая босиком по росе,осторожно спустилась вниз к воде и увидела ,что возле мужчины на берегу трепыхалась мелкая рыбешка.Он был полностью поглощен рыбалкой.Отойдя подальше,чтобы не вспугнуть рыбу,она сбросила халатик и осторожно вошла в прохладную,еще не успевшую прогреться на солнышке чистую,прозрачную воду,от которой на секунду перехватило дыхание,быстро поплыла на противоположную сторону берега,согреваясь от интенсивных движений.Он,увидев ее,плывущую,помахал рукой,пригрозив,чтобы не заплывала далеко.На этот жест она лишь улыбнулась в ответ,продолжая плыть.Достигнув берега,вышла из воды,подставив обнаженное тело ласковому солнышку.Мужчина уже не мог сосредоточить внимание на поплавке,любуясь ее красивым телом и смелостью,с которой она так загорала,не боясь быть застигнутой врасплох случайным свидетелем происходящего.В это время люди потихоньку подтягивались к озеру,чтобы насладиться отдыхом на природе,а ее халатик остался на противоположном берегу.Казалось,что это ее совершенно не смущало,закрыв глаза,она устремилась лицом к солнцу,как будто собиралась взлететь.Немножко согревшись,поплыла обратно.Увидев,что она возвращается,мужчина снял одежду и вошел в воду,поплыл ей навстречу.Глаза его искрились,улыбка сияла на лице.Встретившись в воде,тела непонятным образом переплелись в синхронном танце.Его руки скользили по ее телу,лаская грудь и попку."Хочу в наш рай"- улыбаясь сказала она.Мужчина не возражал.Вода была прохладной,хотелось поскорее добраться к домику,в уютное гнездышко,где никто не потревожит,где можно спокойно наслаждаться друг другом с утра  до вечера,сколько хватит сил и желания.Выйдя из воды,крепко обнял ее,нежно поглаживая мокрое,упругое тело."Если он сейчас меня поцелует,будет трудно от него оторваться"-подумала она.Мужчина,как будто угадав ее мысли взял одежду,ведро с уловом,пошел к домику,сопровождая даму и любуясь ее прелестями.Ему очень нравилось,то,что женщина совершенно не стеснялась своей наготы.Это возбуждало,заставляя сердце биться все чаще.Только ступив за порог и защелкнув дверцу,прохладные,мокрые тела слились воедино,чтобы провалиться в сладкую пропасть,отключившись от внешнего мира и предаться неуемной страстной любви.Сейчас весь мир существовал только для них двоих,окутывая тела густым запахом пьянящей хвои...

 

фото: http://www.aram.am/images/Autumn.jpg

 

В фиолетовой дымке

Над сиреневым озером

Золотистыми искрами

Встретил тополь меня –

Это осень-волшебница

Так его разукрасила,

Одарив его россыпью

Золотого огня.

Солнце тёплыми пальцами

Гладит ивы склонённые,

Нежный ветр расплетает

Косы грустных берёз;

А вот с этого деревца,

Как малыш заигравшийся,

Он сегодня нечаянно

Лист последний унёс.

Серебристые росы

Сверкают меж травами,

Добавляя сияния

Голубым небесам…

Выйди утром из дома

К реке или озеру –

Эту сказку волшебную

Увидишь ты сам.

Епіграф.

Волинь - край оповитий легендарними історіями і подіями. Багато їх сягають своїм корінням часів, коли ще славнозвісного графа Дракули не було і в проекті. А є і зовсім сучасні, свідками яких стало багато волинян. Однак і ці події вже перетворились в легенди Лесиного краю.

Історія, про яку йдеться, трапилась у 19 столітті (друга половина) і вона дуже тісно пов`язана не тільки з минулим, а й з сьогоденням одного з волинських сіл, справжнім серцем якого є - ОЗЕРО.

*****************************************************************************************

Вона була прекрасна. Ніжна, тендітна, з чарівним голосом, ангельським виразом обличчя. Притягувала й одночасно відлякувала від себе загадковою таємничістю чогось казкового і разом з тим рокового, фатального.

Місцеві люди щанобливо називали її "пані", навіть страхались, остерігаючись згадувати ім`я. Чи закохувались у неї? Так, закохувались та, не отримуючи відповідних почуттів, доходили до божевілля, а то й ішли добровільно з життя, втративши надію на взаємність.

Вона була недоступна. Серце її належало тільки одній людині, котру, разом з тим, ніколи не бачила, оскільки пані була... сліпа.

Будучи одруженою за шляхтичем (якого і кохала), не знала матеріальних нестатків, але заразом і не відзначалась кричущою пишнотою уборів чи високомірними манерами. Полюбляла прогулянки. Мала добру пам`ять і гарний слух, тому часто ходила гуляти сама, не потребучи якихось поводирів чи охорони. Її поважали.

Привітність, людяність, краса і доброта - все це якимось чином гармонізувало у шляхетній пані, здавалось навіть час не здатен заволодіти нею. Та, як дуже часто трапляється, любов змінила усе.

Її чоловік - власник земель, являв собою повну протилежність дружині. Пізніш зрозумієте чому. Не сказати, що був позбавлений вроди, але характер мав злющий і відзначався у поводженні з підлеглими селянами надзвичайною жорстокістю.

Найулюбленішим місцем для прогулянок пані був берег великого мальовничого озера, що знаходилось прямо в селі.Там вона проводила багато часу гарними літніми вечорами. Стояла подовгу біля води, слухала шепіт грайливих хвиль і мелодію співів озерної живності. Кажуть, могла навіть спілкуватися з рибами, котрі завше плавали поруч  у прозорій воді. Її в цей час ніхто не тривожив. Вона була щаслива.

Тільки чоловік був сам не свій. Чим довше дружина була на березі озера, тим більше він сердився, справа доходила навіть до люті. Пан ревнував дружину і зненавидів синій простір води. Часто жбурляв каміння, лаявся до озерних глибин і в цей час озеро, здається, аж починало закипати, вода мутнішала, риба ховалась, зривався різкий неприємний вітер.

Люди боялись і підходити до берега. "Ще чого! Потрапити під гарячу руку!" Обходили озеро десятою дорогою аби не потрапити на очі розлюченому поміщику. Старі баби хрестились і шепотіли: "Це до добра не доведе."

Одного разу, спекотного літнього дня, вже ближче вечора, пан повертався з далекої дороги - їздив на ярмарок, стрічався з іншими друзями-поміщиками, був у гарному, як кажуть, настрої. Хоч і не їхав галопом, але спека ж, коні хотіли пити та і до озера від дороги рукою подати. Вирішив дати коням (а це були його найкращі) попити.

Заїхавши до півметра у воду, натягнув віжжі.

 - Тпру!! - Зупинився.

Тиша. Коні тамують спрагу, помахуючи хвостами. Пан навіть згадав якусь веселу пісеньку і мугикав, наспівуючи її під ніс, граючись батогом.

Раптом, якась величезна тінь вийшла з глибин і почала стрімко наближатись.

Помітивши її коні захрипіли подались назад і стали дибки. Пан з несодіванки оторопів і мало не впав з воза.

 - Що за чортівня?! - Вилаявся опам`ятавшись.

 - Но!! - Цвьохнув коней і смикнув щосили віжжі намагаючись виїхати чимкоріш з страшного вже тепер озера. Але коні зненацька тільки рвонули далі вперед, ще більше заглибившись у воду. А та кругом аж пінилась, бурлила, покрившись темінню.

Пан скочив у воду. Схопив одного зконей за уздечку, щоб розвернути. Але де там! Вода вже по груди. Стала якась в`язка і важка. Тварини й людина біля них бились відчайдушно, сіпались у різні сторони, пробуючи вирватись з пекельного полону. Та вже нічого не могли вдіяти.

 - Люди!! Людоньки-и-и!!! Допоможі-і-і-ть!!! - Очі поміщика, наповнені страхом і безвихіддю, стали великими, відчуваючи близький кінець.

Щось наче окутало їх - і пана, і коней, в міцні обійми й з страшенною силою почало затягувати в каламуть.

Селяни не поспішали на допомогу, пам`ятаючи про грізний норов шляхтича. Та й чи могли б вони його врятувати?

 - А-а-а-а!!! - Кричала безпорадно людина, іржали перелякано коні. Але недовго... За кілька хвилин останні звуки їх життя стихли. Назавжди..

Кілька селян, що через кілька хвилин насмілились таки підбігти, побачили тільки піднятий мул - дорогу смерті, що вела на глибину.

Чутка про загибель пана враз облетіла все село. Донеслась вона і до панських покоїв.

Від несподіваної жахливої новини пані мало не знепритомніла. А потім ще більш жахливий крик вирвався з її грудей. Раптово  лице красуні понівечили біль і розпач втрати. Та найбільше на ньому відобразилась небачена доти ненависть до останнього часу наче друга, а тепер найбільшого ворога - озера.

Челядь хотіла її зупинити, та пані своїм незрячим поглядом віджбурнула їхні намагання. Дика, неприборкувана сила з`явилась у неї і повністю запанувала над її єством.

Прибігла до озера, впала біля води й ридала до безтями. Рвала на собі одяг, немов хотіла і себе порвати на шмаття.

 - Де ти?! Де ти?! Нащо покинув мене-е? Вернись! - Звала вона коханого, Але не тримувала відповіді. Відповідала їй тільки тиша. Тиша занімілого озера, яке тепер по-справжньому злякалося свого страшного вчинку.

Перестала плакати. Сили для розпачу полишили її. Натомість виникли нові, більш потужніші - сили ПОМСТИ!

Звелась на ноги і рвучко попрямувала до води. Зайшовши у неї ненависним незримим зором окинула синю далечінь.

Зняла з руки обручку, подаровану чоловіком і проказала грізним голосом нелюдської люті. Настільки сильним, що по всій окрузі почули його.

 - Ти забрало у мене коханого, ти вбило його, віднявши у нього життя.

Тепер я навіки позбавлю тебе життєвих сил і поховаю від живого світу!

Проклинаю тебе! - І з цими словами пані жбурнула обручку у воду.

 - Як я не бачила, будучи сліпою, земного світу, так і ти тепер осліпнеш і станеш незрячим...

В цю мить і тиша зупинилась. А пані кинулась уперед і промовивши

- Йду вже зараз коханий до тебе. - Пірнула під поверхню води. Навічно...

 

Епілог.

Цю історію очевидці боялись згадувати - не те що розказувати. Серед сучасних жителів села її знають одиниці і майже всі вони досить похилиго віку. По різному можна ставитись до цього, але факт залишається фактом. Пройшло усього-навсього 100 років і досить велике, глибоке, з твердими берегами і чистою, прозорою водою озеро - зникло з лиця землі. Вкрившись з неймовірною швидкістю шаром рослин товщиною до метра, заросло кущами й деревами. Вода у ньому така ж чорна як ніч.

Місцеві рибалки тим не менш ще й досі у поодиноких калюжах серед цієї трясовини виловлюють щуки, карасі і іншу озерну рибу. Коли йдеш по цій місцині - поверхня загрозливо глибоко вгинається і відчувається, що під нею - величезний простір води,

 який так і називають - "Сліпе озеро.."