Стівен Пайфер був послом США в Україні від 1997-го до 2000 року. Це були роки першої каденції президента Леоніда Кучми. Сьогодні Пайфер працює аналітиком в одному з найпрестижніших політологічних центрів Вашингтона – Brookings Institution. Він далі цікавиться Україною, пише багато про проблеми енергетичної безпеки. У розмові з Радіо Свобода він кілька разів наголосив, що корупція, особисті й корпоративні інтереси є найбільшою небезпекою для України сьогодні. Встановлення національної ідентичності, на його думку, є найбільшим досягненням за 20 років незалежності.

- Що, на Вашу думку, є найбільшою перешкодою на шляху демократизації і реформ в Україні?

С.П. -  Великою проблемою для України є те, що особисті й корпоративні інтереси випереджають національні. Це, отже, є проблемою для демократії. Багато політичних сил в Україні аж ніяк не цікавляться демократичними питаннями, їхня мета – це особиста вигода, а також корпоративна вигода.

- Чи Ви бачите спосіб цю проблему подолати, переконати політичних гравців в Україні, що національні інтереси є їхніми інтересами – якщо ці інтереси будуть забезпечені, тоді й їхні особисті та корпоративні інтереси матимуть кращі можливості? Чи може це свідомість, яка потребує більше часу, щоб проявитися? Може, це розуміння, яке або є, або його нема?

С.П.  Це потребує часу і є різні способи, як це осягнути. Електорат тут може відіграти важливу роль: просто не голосувати за тих, хто не підтримує національні інтереси. Одним із прагнень Помаранчевої революції було намагання прогнати стару гвардію з політики. На жаль, з різних причин, помаранчевий уряд не покращив ситуацію і не здійснив своїх обіцянок, що й викликало багато скептицизму серед населення. Щоб воювати з цим явищем, треба мати добрі антикорупційні закони, які неупереджено втілюються в життя. Я вважаю, що в Україні антикорупційні закони використовуються для переслідування опозиції, а це шкодить демократії та шкодить Україні.

- Здається, корупція існує в Україні споконвіку. Ми добре знаємо, що Україна успадкувала глибоко закорінену систему радянської корупції, яка з радянської просто перетворилася на капіталістичну. Ми дуже часто чуємо, що Україна має добрі антикорупційні закони, однак ніхто не збирається втілювати їх у життя. Кожен український президент говорив про боротьбу з корупцією, скликав антикорупційні комітети й комісії. Видається, що корупція – це єдине, що зростає в Україні.

С.П.   Багато країн воює з корупцією. Скоріше чи пізніше, ті, хто має найбільше користі від корупції, почне цікавитися верховенством права, щоб зберегти і забезпечити те, що вони здобули корупційним шляхом. Я припускаю, що українські олігархи воліли б не думати про те, хто буде наступним президентом, не журитися, що після виборів вони можуть втратити велику частину свого майна. Створення системи, де панує верховенство права, є корисною і для олігархів, однак поки що вони не поспішають її розбудовувати. Але, врешті-решт, думаю, що українське населення мусить знайти спосіб, щоб змусити український уряд застосовувати антикорупційні закони рішуче і справедливо.

- Навіщо олігархам боротися за верховенство права? Вони просто домовляться з будь яким новообраним президентом. Ситуація, яка зараз існує в Україні, не вимагає, щоб вони підтримували і розбудовували верховенство права для того, щоб зберегти свою власність.

С.П.   Так. Саме в такій ситуації я бачу велику користь у договорі з ЄС про Зону вільної торгівлі та нову угоду про асоціацію. Україна буде змушена змінити деякі закони і грати за європейськими правилами, я думаю, це матиме позитивний вплив і змусить Україну робити те, чого вона не хоче робити. Попри те, що багато українських політиків говорить про Зону вільної торгівлі з ЄС, вони не розуміють, наскільки радикальними будуть ці зміни, які вимагатиме від України цей договір. Отож, цей зовнішній стимул може змусити Україну взятися за корупцію.

- Що б Ви назвали найбільшим досягненням за ці 20 років незалежності? 

С.П.   Я думаю, що є досягнення. Пригадайте, як 15-16 років тому дехто запитував, чи вистоїть Україна як незалежна держава. Мені здається, що сьогодні в Україні існує сенс національної ідентичності, як у західній, так і в східній Україні. Може, на сході це почуття не є таким вираженим, однак мені видається, що які проблеми не існували б, українці готові вирішувати їх як нація, в рамках їхньої національної держави. Ця національна ідентичність є позитивним досягненням.

З економічного боку, ці 20 років були складними. Але якщо подивитися на інші колишні республіки, там теж з економікою складно. Це нелегкий процес – перейти з командної економіки на ринкову. Є злети, і є падіння, але загалом є трішки прогресу. Українська зовнішня політика є непростою, але українські відносини із Заходом нині є доконаним фактом. Є певні речі, про які Україна може сказати, що вона їх досягла.

20 років української незалежності дали мішаний результат. 4-5 років тому в Україні панувала складна демократія, це були наслідки Помаранчевої революції. Існувало розуміння демократії, і це розуміння перетворювалося на державні інституції. Сьогодні існують побоювання, що Україна відступає від цих демократичних досягнень, і з точки зору західних аналітиків це дуже розчаровує.

- Чи вірите Ви, що правителі України та її люди хочуть того самого?

С.П.   Це перегукується з інтересами правителів. Я думаю, що правлячий клас хоче бачити Україну успішною державою, тому що вони розуміють, що це їхнє політичне підґрунтя, ключ до виборів і таке інше. Але з іншого боку, є різні інтереси: національні, корпоративні, особисті й партійні, і мені не зовсім подобається, як ці інтереси перемішані в Україні.

- Говорячи про Україну, часто доводиться говорити й про Росію. З американської точки зору, яку роль відіграє Росія в українських успіхах і невдачах? Чи Україна могла досягнути більше, якби Росія не була її сусідом?

С.П.   Це гіпотетичне запитання. Україна має спільну історію з Росією, має з нею економічні зв‘язки. Україна мусить мати відносини з Росією, отож краще, щоб ці відносини були позитивними. Я не думаю, що Росія хоче відновити СРСР, однак у сфері так званих привілейованих інтересів Росія прагне обмежити Україну.У питаннях, які є критичними для Москви, Росія хотіла б, щоб Україна їй підкорялася, а це обмежить українські зовнішньополітичні можливості. Росія не хоче бачити Україну в НАТО і останнім часом стало ясно, що Росія також не хоче бачити Україну в ЄС, оскільки це справді відтягне Україну від московської геополітичної орбіти і зменшить російський вплив над Україною.

Для України останніх 20 років були викликом: зберігати стабільні відносини з Росією і поширювати й поглиблювати  відносини із Заходом. Є певний поступ у цих питаннях, однак тут я повертаюсь до своїх побоювань щодо згортання демократії в Україні останнім часом.

Я думаю, що Янукович прагне кращих відносин із Заходом і ближчих стосунків з ЄС. За останній рік він постійно говорить: я хочу увійти в зону вільної торгівлі з ЄС, я не готовий входити в митний союз з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Він дотримується цієї позиції, попри великий тиск з боку Росії. Однак якщо в Україні згортання демократії буде тривати, Януковичу буде дуже важко розбудовувати й поглиблювати українські відносини з Європою та США.

- Що, на Вашу думку, може переконати Януковича та його партію діяти по-іншому? Чому вони так віддано відкидають усі здобутки Помаранчевої революції, як наприклад, свідоме громадянське суспільство, громадську активність та діяльність? Президенти повинні радіти, коли в них активна й дієздатна громадськість.

С.П.   Абсолютно, зокрема, якщо ця громадськість на вільних та справедливих виборах 2010 року обрала Януковича президентом. Партія Регіонів та Віктор Янукович скористалися з вільних, демократичних виборів, і важко зрозуміти, чому вони від цього тепер відходять і намагаються зменшити демократичний простір в Україні.

- Може вони просто не розуміють демократії?

С.П.   Може, вони не довіряють демократії. Якщо ви справді вірите в себе і в свою програму, політику, вам немає чого боятися демократичних виборів. Тому я думаю, що, може, вони не довіряють демократії.

- Ви вже згадували мантру Президента Януковича про те, що він хоче інтегрувати Україну в Європу, він прагне членства України ЄС. Однак те, що відбувається всередині України, суперечить оголошеним намірам. Скільки часу залишилося Януковичу, щоб звести його заяви і його дії в одне русло, перед тим, як терпець Заходу увірветься?

 С.П.   Він вже платить за свої кроки. Кілька місяців тому один високопоставлений український урядовець запитав мене, що потрібно, щоб Януковича запросили до Вашингтона або щоб Президент Обама відвідав Київ. По-перше, щось конкретне, відповів я, оскільки цей Білий Дім організує зустрічі, які дають реальні результати. А по-друге, і це ще важливіше, треба коригувати те, що відбувається у внутрішній політиці України,бо за теперішніх українських реалій, я не бачу, чому хтось хотів би запрошувати Януковича до Америки.Час Президента Обами обмежений, він готується до передвиборної кампанії, що зменшить його можливості займатися закордонною політикою, отож яка тут користь? Якщо Обама запросить Януковича до Вашингтона, його розкритикують в Конгресі і в пресі. На тлі того, що відбувається в Україні, я аж ніяк не бачу ані візиту Януковича до Вашингтона, ані візиту Обами до Києва.

- Американці, як правило, є дуже патріотичними. На недавнє святкування американського Дня незалежності до столиці прибули тисячі людей, відбулися грандіозні концерти та інші заходи, ну і, звичайно, прекрасний салют. Чи Ви зустрічали багато патріотизму у Ваших контактах з українськими урядовцями?

С.П,   Я думаю, що українці вірять в Україну, і це є одним із найважливіших досягнень останніх 20-ти років. Звичайно, є різниці між тим, як американці й українці проявляють свій патріотизм, і я не сказав би, що українці є менш патріотичними, ніж американці. Це нюанс, але це такий нюанс, який журналісти часто оминають, коли вони пишуть, що ця частина України є прозахідною, а інша проросійською. Я вважаю, що люди в Україні вірять в Україну але й водночас хочуть мати нормальні відносини з Росією, однак це не те саме, що бути проросійським. Януковича називають проросійським, я вважаю, це просто оманливий і лінивий вислів.

Янукович дотримується політики, яка більше цікавить Росію, ніж, скажімо, політика Віктора Ющенка, але це не плазування перед Москвою, це намагання досягти певного результату. Є безліч справ, на які Україна дивиться зовсім по-іншому, ніж Росія. Ось зараз Росія дуже тисне на Україну, щоб та увійшла в Митний союз, однак Київ не здається.

- Цей Митний союз раптом став великою справою. Навіть Кучма свого часу не захотів входити в Єдиний економічний простір.

 С.П.   Це продовження російських інтересів щодо колишніх радянських республік. Спочатку було СНД, тоді Організація колективної безпеки, Митний союз – це найновіший російський фокус. 2003 року Кучма заявив, що готовий долучитися до Єдиного економічного простору, але лише в рамках договору про зону вільної торгівлі, оскільки вступ до неї не загрожував би українському вступі до СОТ. Вступ до Митного союзу не лише ускладнить правила СОТ, а також загрожуватиме укладенню угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.

- Ви вважаєте, що в Україні існує національна ідентичність, як на заході, так і на сході України? Україна є різноманітною країною з різними регіональними відмінностями, як і, до речі, США. Нью-Йорк суттєво відрізняється від Техасу, північ від півдня. Але щось тримає ці відмінності разом. В Україні часто говорять про національну ідею, про потребу її якось сформувати, мовляв, національна ідея – це якась програма чи рецепт. 

С.П.   Сполучені Штати, як незалежна держава, мають понад 200 років історії за собою. Україна має лише 20, хоча має довгу історію ще до незалежності. У 1994-1995 роках американська розвідка підготувала аналіз «Україна, нація в небезпеці». Цей аналіз ставив питання: чи існуватиме Україна за 5-10 років? 1998 року я прибув в Україну, і я зрозумів, що це вже не є серйозним питанням. Чергові опитування свідчать про те,що національна свідомість в Україні росте.Навіть під час Помаранчевої революції,коли у Сєверодонецьку відбувся сепаратистський з‘їзд, сепаратистські тенденції все одно були відкинуті. Тоді я читав різні звіти про те, що мери поверталися з Сєверодонецька, звітували перед радами, а ради відкидали положення цього з‘їзду. Це зрілість. Люди не підтримували Ющенка, але вони хотіли, щоб Україна була єдиною і цілою. Єдине місце, що може непокоїти, це Крим, але мені видається, що навіть там вирішують проблеми в рамках цілісності України.

- Що, на Вашу думку, є найскладнішою радянською спадщиною, яку Україна мусить ще подолати?

С.П.   Ті розподіли, через які українці дивляться на свою історію. Навіть таке болюче питання як Голодомор ще не має однозначного тлумачення і бачення. Щодо спадщини, то 1991 року перед Україною стояли три важливі виклики: розбудувати модерну економіку, розбудувати відкрите, демократичне суспільство і розбудувати міжнародні відносини з країнами, з якими Україна таких відносин взагалі не мала. Ці три напрямки розбудовувалися під тінню радянського минулого України, ця розбудова триває і ще триватиме.

- Нещодавно на конференції у Вашингтоні Збігнєв Бжезінський зробив такий прогноз: наступних 5 років будуть вирішальними для України. Якщо Україна сконсолідує свою державність, далі крокуватиме демократичним шляхом, сумарним ефектом такого розвитку буде демократичним поштовхом для Росії. Що Ви думаєте з цього приводу, чи вважаєте, що Україна робитиме конкретні прогресивні кроки чи  вона буде продовжувати свій танець: один крок вперед, два назад?

С.П.   Я не дуже хочу робити п‘ятирічні прогнози, 5 років тому хтось інший теж напевно констатував, що наступних 5 років будуть вирішальними. Україна йде своїм не зовсім рішучим шляхом вже довго. Враховуючи те, що відбувається в Україні зараз, є причини для непокоєння. Не розумію, чому Київ не усвідомлює, що кращі стосунки із Заходом посилять його позицію щодо Москви. Недавно білоруський президент Лукашенко намагався розбудувати мости із Заходом. Однак події, що сталися в Білорусі минулого грудня після президентських виборів, спалили ці мости. Тепер Лукашенко має справу лише з Москвою, і вони його аж ніяк не церемоняться з ним. Київ повинен це розуміти.

Прем‘єр Азаров майже щотижня нарікає на високу ціну російського газу, на розбудову «Південного потоку», отож Київ повинен поставити собі запитання: якщо наші відносини із Заходом були б міцнішими, чи могли б ми краще захистити свої інтереси перед Росією? Я вважаю, що згортання демократії в Україні безпосередньо ускладнює українську зовнішню політику.

- Мені здається, що намагання України догодити Москві  не дають ніякого результату. Харківські угоди не усунули проблеми ціни газу. Українське бажання отримувати дешевий газ скоріше чи пізніше мусить десь і якось закінчитися.

С.П.   Так. Мені видається, що Київ висунув Харківську угоду, що знизила ціну на газ для України на 100 доларів за тисячу кубів тому, що це вважалося необхідним для українського економічного менеджменту. Чимало людей, що дуже добре розбираються в міжнародних газових ринках, стверджують, що Київ міг би виторгувати нижчу ціну без того, щоб залишати Чорноморський флот в Україні ще на 25 років. Багато країн, які мають довгострокові контракти з «Газпромом», переглянули свої домовленості без того, щоб здавати свої позиції. Україна нині розуміє, що Харківські угоди нічого не розв‘язали, і Україна повинна серйозно взятися за свої енергетичні проблеми, чого вона за останніх 20 років ще не зробила.

Наприкінці 90-тих років провідна міжнародна енергетична компанія вивчала полтавські газові родовища. Їхній висновок – Україна може збільшити видобуток вітчизняного газу з 18-20 мільярдів кубів на рік до 30-40 мільярдів кубів. Треба просто розвивати існуючі поклади.

- Для того були потрібні інвестиції?

С.П.   Так, але вони б оплатилися. Проектувалося подвійне виробництво за 5-7 років. Що сталося? Нічого. Щоб втримати низьку ціну газу для споживачів, заплативши високу ціну за імпортований російський газ, українські уряди, як за Кучми, так і за Ющенка та Тимошенко, так само і за Януковича, за видобутий вітчизняний газ платять низьку ціну. Американська компанія, що працювала в Україні, згорнула свою діяльність після 8 місяців, бо ціна, яку вони отримували за цей український газ, навіть не покрила кошти видобутку. Україна кидає гроші в Росію і платить у 4-5 разів більше за російський газ, ніж за власний.

- Але ця система певній групі людей заробляє мільярди.

 С.П.   Безперечно. Саме тут особисті й корпоративні інтереси переважають над національними. Уявіть собі, якою була б газова криза 2009 року, якби Україна, замість того, щоб видобувати 18 мільярдів кубів видобувала б 40 мільярдів.

Утримуючи низьку ціну на газ для споживачів, Україна усунула будь-який стимул заощаджувати  газ. Україна має найбільш енергетично екстенсивну економіку світу. Вона використовує удвічі більше енергії, ніж Польща, у 5 разів більше, ніж Німеччина. Так, це буде боляче, якщо ціна газу стане дорожчою для споживачів, але вони якось пристосуються. Власна продукція газу й серйозна програма енергозбереження могла б сьогодні привести Україну до того, що вона могла б задовільняти 80-85% своїх газових потреб. Однак послідовні погані газові рішення різних урядів зробили це неможливим.

Саме тут я хочу Януковичу віддати належне. Минулого року в рамках домовленості з МВФ Україна погодилася підняти ціни на газ приблизно на 30%. На жаль, у цьому році Україна своїх обіцянок не виконала і тому не отримала від МВФ грошей.

Нібито знову точаться бесіди про полтавські газові родовища. Мова йде про офшорний видобуток газу, про сланцевий газ. Тут головне, щоб Україна створила правильний інвестиційний клімат, щоб місцеві гравці не усунули тих, хто готовий робити інвестиції.

- Отже, 20 років своєрідного прогресу, але не такого прогресу, який міг би бути, якби українське керівництво ухвалювало розумніші рішення.

С.П.   Так. Пригадаймо дев‘яності роки. В Україні тоді багато говорили про третій шлях економічного розвитку. Якщо подивитися на ці країни, які взялися за серйозні економічні реформи – Польщу, Чехію, Болгарію – скрізь потерпіла економіка, вона зменшилася. Але за 4 роки відбулися зміни, і їхні економіки почали зростати. Україна ухвалювала половинчасті економічні рішення, і її економіка падала й падала. Скорочення, яке мало б тривати 3-4 роки, в Україні розтяглося на 8 років.

Щодо демократії, то 4-5 років тому українська демократія була кострубатою, але люди вірили, що їхній голос був чогось вартий. Україна ще має бурхливе громадянське суспільство, але багато що повертається назад. Україна не Білорусь, не Казахстан і не Азербайджан. Чотири роки тому ми вважали, що Україна йде шляхом Польщі, сьогодні так ніхто не вважає.Це все ще можна налагодити, але чи цей уряд спроможеться, ми ще побачимо.

- Як би Ви привітали українців з 20-ю річницею незалежності  держави?

С.П.   Я хочу привітати український народ з 20-ю річницею Незалежності. Країна домоглася певного прогресу.Але я думаю, що Україна ще має потенціал, щоб стати сучасною європейською державою, і я сподіваюся, що керівництво країни допоможе їй стати саме такою.

ПРиганнали продали курортні місця в Криму і національну безпеку москалям тіпа в обмін за знижку на газ, а ті прикинулись дурниками і дивуються про які знижки йдеться. Тобто кинули як лохів...

воно (тобто Табачник), кого ПРиганали призначили на посаду міністра освіти і який всіми своїми діями старається знижчити усе українське, обмовилося - воно себе ідентифікує із Московією

******* Хорошковский жалуется Фирташу:

- Все надо мной прикалываются из-за того, что мнеприсвоили звание генерала армии, а я никак не пойму, зачем мне надо это звание! У меня и так все в шоколаде!

- Это сейчас, а надо смотреть в будущее. Через пару лет Януковича могут поднять на вилы, Азарова - порвать на части, меня - повесить, зато тебе, как генералу, положен расстрел!

*** На Крещатике притормаживает автобус с иностранными туристами. Они видят как из подворотни выползает мужик. Руки- ноги оторваны, карманы чикнуты, а во лбу - клеймо.
Иностранцы в экстазе:

"О ми знать! Это ваш главный коррупционер! Его мистер Президент каленный железо наказать!!!!"

"Увы..Это всего лишь частный предприниматель, который попытался найти защиту от коррупции в Печерском суде",сказал гид.

*** Так как в суде над Луценко объявлен месячный перерыв из-за того, что судьи уходят в отпуск, оппозиция требует, чтобы Юрий тоже отдохнул и был переведен в одну из тюрем Крыма.

* -Счастливчики, - так говорят о ветеранах, не доживших до пенсионной реформы.

*** Как сегодня жить в нашей стране:по закону, по понятиям или по совести?Оказывается по ситуации...Потому как самый главный закон у нас подлости,власть без понятия,а совести у нее никогда и не было.

 В сети Интернет появилось видео «Песня о генерале», в котором нынешний руководитель СБУ Валерий Хорошковский представлен несколько в ироничной форме. В ролике высмеивается тот факт, что Хорошковский стал генералом.

Соответствующий приказ Виктор Янукович подписал 12 августа. Согласно документу действительному государственному советнику таможенной службы, главе Службы безопасности Украины Валерию Хорошковскому присвоено звание генерал армии Украины.

Первый заместитель председателя партии ВО «Батьківщина» Александр Турчинов, который в свое время возглавлял СБУ, удивился тому, что Хорошковскому присвоили звание генерала армии. «Это не специальное звание, это военное звание, и поэтому мне странно, как гражданскому человеку можно сразу присвоить звание генерала армии», - сказал Турчинов журналистам. На вопрос, о чем может свидетельствовать присвоение этого звания Хорошковскому, Турчинов предположил: «Наверное, президент, который присвоил такое звание, доволен работой «Службы безопасности Украины».

Досить довго нав'язувалась українцям думка про "русский язык" як мова, яка найбільше нагадує стародавню мову, якою говорили наші предки за часів Київської Русі. На мою думку, це робили такі "проффессіаннали" типу Дмитра Табачника. Це такі і їм подібні люди дозволяють собі заявляти, що українці це насправді західна частина московитів. Подібні до Табачника "деятели" переписували і переписують підручники на промосковський лад. Причому вони щей говорять, що вони відновлюють справедливість і пишуть "справжню" історію України. В такому разі більшість людей вибирають для прочитання і сприйняття те, до чого вони звикли - тобто до СРСР-овської історії.

1. Міста України, в яких була радянська влада говорять на московській мові набагато більше, ніж простолюд із сіл поблизу за "пару" кілометрів від цих міст. Адже московська мова вимагалась буквально кругом починаючи навіть від детсадка (це я говорю не із теорії, а із власного досвіду!). В школах, ВУЗах, в судах, держзакладах... короче кругом нав'язувалась московська мова.

В той час як в селі люди не піддавались такому тотальному омосковленню... Люди із села майже по всій Україні говорять на українській, а в містах на московській мові, і є очевидним перенавчання на іншу мову від тої, на якій землі вони живуть. На західній Україні набагато менше часу була царська Московія і СРСР вони сприймали із супротивом; як наслідок - тільки на західній Україні спостерігається такий великий відсоток україномовних громадян в містах.

2. Якщо столицею Київської Русі був Київ, і якщо "русский язык" був найближчим до сучасного "русского", то чому так далеко від столиці люди із сіл розмовляють на "русском языке"? Тобто найближче від Києва йде українська мова, потім чуть далі за 100 км - білоруська, а вже аж потім "говорят на русском". Факт? - факт!

3. Ви чули від московитів і московито-подібних "украинский патриот"? Для них не існує патріотів України. Ви чули від них таке? Я ні. Для них градація слідуюча:

або ти брат "русскому" народу і слухаєшся їх якому богу служити, яку історію вчити, і на якій мові говорити...

або ти "бандерськая националюга и сволочь"

..третього не дано - немає в їх термінах "украинский патриот"!

4. Вистрілювали українську інтелегенцію, яка "заікалась" про національність? Відправляли їх на різні заслання? А розстріли в різних "Биковнях", яких по Україні розкидано не мало. На хвилинку тільки уявіть - в Биковні розстріляні без суда і слідства десь 100 тис. людей. І хто тоді правив цим... навіть "звірством" буде м'яко сказано? Московити і їх "шестеры" тут в Україні...

І нехай на хвилинку московити і їм подібні подумають щоб залишилось від "русской культуры", якщо б їх цвіт нації вістрілювали сотнями тисяч? І лише потім заікаються про "неконкурентноспособность" української мови в порівняні із "русским языком"... Я можу погодитись из такими... заявителями, але якою ціною "русский язык" вибивав рідну для України українську мову, треба пам'ятати...

 Говорили що голод в Україні має "природній" характер?

Чи я щось тут придумую і якісь наклепи пишу?

Народ же прагне до простішого і кращого життя. Московити показували фільми на московській мові, і в цих фільмах показували любов, дружбу... причому інші мови недопускались - тільки повинні фігурувати "русский человек" і "русский язык". Тим самим роблячи підсвідому паралель хто є самим культурним, самим сильним, самим розумним...

Як довго нам, Українцям, доведеться терпіти це знущання. Може вистачить захищати Януковича чи Тимошенко.Може вистачить обирати МЕНЬШЕ ЛИХО.Є Україна, є Українці. Янукович --- не наш президент.Тимошенко --- не наша опозиція.УКРАЇНЦІ, ЛЮДИ,  ПРОКЛЯНІТЬ СВОЄ ОДВІЧНЕ РАБСТВО. ПОРВІТЬ КАЙДАНИ. РОЗПЛЮЩТЕ ОЧІ. Вони у ВАС відбирають Україну, минуле, майбутнє і щоденне життя. 

 UAINFO

     Вслед за президентом Абхазии Сергеем Багапшем московские врачи-вредители отправили на тот свет и премьер-министра Крыма Василия Джарты. Как и предшественник, Джарты скончался не на операционном столе (престиж российской медицины не пострадал), операция прошла успешно, пациент умер. Об этом сообщает vintovkin. Автор пишет, что деятельность Джарты в Крыму никак не устраивала Кремль.

 «Джарты сильно ограничил деятельность промосковских организаций, в которые традиционно вкладывается Кремль для того, чтобы поддерживать напряженность в Крыму. Джарты не спешил отдавать свой Крым Москве в придачу к военно-морским базам».

   Москва давно славится традициями своей медицины еще со времен знаменитого дела «врачей-вредителей». Даже главный конструктор Сергей Королев скончался от того, что «при удалении полипа из заднего прохода ему повредили крупный кровяной сосуд и не смогли остановить кровотечение». Каждому, кто изучал анатомию на первом курсе, известно, что от заднего прохода до крупных кровеносных сосудов даже резекционным ножом резать и резать. Не говоря уже о петлевом ноже, которым положено вырезать такие полипы.

Операцию Королеву проводил лично тогдашний министр охраны здоровья. Возможно, и ныне премьер-министра оперировал не простой хирург, а лично российский премьер-министр? Он так любит все делать сам!

Джарты скончался в крымском пансионате «Глициния», где проходил реабилитацию.

Директор Института глобальных стратегий Вадим Карасев.

Украина подошла к революционной ситуации. Она заключается в том, что контракты между обществом и государством,  на которых покоилась стабильность политического режима последние 20 лет,  оказались разорванными. Правящий класс пытается сохранить себе все привилегии, а издержки переложить на народ. О ключевых противоречиях в политической системе Украины, рисках, которые ждут страну читайте в беседе Юрия Романенко с директором Института глобальных стратегий Вадимом Карасевым.

Юрий Романенко: Вадим Юрьевич, на Ваш взгляд, какое влияние окажет дело Тимошенко на дестабилизацию политической системы Украины. Станет ли оно Рубиконом, после которого начнутся процессы, которые приведут к качественной иной модели государственного устройства, созрели ли для этого предпосылки?

Вадим Карасев: Дело в том, что до судебного процесса и ареста Тимошенко кризисогенные источники и факторы были невидимы, что создавало иллюзию, что в стране нет системных рисков и угроз для стабильности, что президентство Януковича будет беспроблемным, как первый срок Кучмы. Обратите внимание, что ни одно президентство, кроме первого срока Кучмы не было спокойным. Кравчук – кризисное президентство, он даже до конца не досидел свой срок. Примеры из недавней истории не буду приводить, поскольку там и так все ясно. Я не говорю уже о Кучме конца 90-х-начала 2000-х.

Юрий Романенко: В первой каденции у Кучмы не было серьезных политических проблем, хотя экономические были.

Вадим Карасев: Просто тогда в Украине не созрели политико-экономические силы для того, чтобы бросить вызов президентской власти.

Юрий Романенко: «Сыновья и дочки Кучмы» еще только взрослели.

Вадим Карасев: Да, первый революционный цикл, связанный с распадом СССР и формированием украинской государственности закончился досрочным уходом Кравчука и досрочными выборами парламента и Президента. Первый президентский срок Кучмы пришелся на паузу истории и только. Когда созрели новые политические игроки, а, главное, внутренние и внешние условия, изменились мотивационные контексты, международная геополитика – тогда с дела Гонгадзе начался второй срок Кучмы, который закончился Майданом.

В 2010 году создавалась иллюзия всесилия. Особенно, после того, как в результате блицкрига Януковичу удалось нагнуть продажные парламентские элиты и создать коалицию «тушек», а затем ему удалось склонить судей, которые через решение Конституционного суда вернули политический режим модели 1996 года. Это дало Януковичу президентские полномочия Кучмы. Тогда казалось, что все решено, но манипуляции с конституционными документами еще не означают воссоздание той исторической, политической и главное государственной реальности, которая им соответствовала и, собственно, потребовала именно таких конституционных полномочий. Сегодня другое время.

Юрий Романенко: Можно даже обозначить, что у нас сегодня «другое». Во-первых, появился класс олигархов со своими ресурсами. Изменились движущие силы, которые формировали политический режим 1996 года и движущие силы, которые определяют его сегодня.

Вадим Карасев: А как эти силы изменились?

Юрий Романенко: В 1996 году не было олигархов. Второе, не было класса мелкой и средней буржуазии.

Вадим Карасев: Олигархи как раз были созданы президентской конституцией, потому что глава государства выступал «крышей» для них. Президент назначал тех или иных бизнесменов или просто искателей приключений в этой дыре истории, которая возникла после развала СССР и обвала экономики.

2010 год была классической победой олигархии, для которой очень дорогой оказался проект парламентско-президентской республики. Олигархи захотели не просто быть под крышей, но и создать коллективное руководство во главе с президентом. Нынешняя конструкция власти - это историческая сделка высших администраторов и политиков с олигархическими кланами. Последние обеспечили поддержку власти в обмен на дальнейшее перераспределение активов, концентрации капитала и так далее.

Что произошло за полтора года после президентских выборов? Доходы всех олигархов, которые вмонтированы в конструкцию власти значительно увеличились, монополизм в украинской экономике и политике увеличился. Фирташ фактически получил под контроль монополию по производству химических удобрений. Ахметов – металлургическую, Коломойский – авиаперевозки, Иванющенко – сельскохозяйственный рынок и импорт. Поэтому в 2010 году состоялся классический захват государства несколькими олигархическими группами. Впрочем, это была высшая точка, триумф олигархии за которым последует ее трагедия в русле жанра «триумфа и трагедии».

Юрий Романенко: Объясните, почему?

Вадим Карасев: Если в 90-е годы олигархи выполняли прогрессивные функции, когда был союз национал-демократов и олигархов, который под президентской крышей обеспечивал недопущение реванша левых сил или интеграции СССР на псевдокоммунистической, компартийной основе. В нынешних условиях олигархи играют регрессивную и даже реакционную роль. Они тормозят буржуазно-экономическое развитие на всем постсоветском пространстве. Этап олигархического развития себя исчерпал, страна стоит перед необходимостью создания буржуазного государства-республики среднего класса.

Стоит понимать, что Украина, Россия, а также ряд других постсоветских государств не перешли к демократическим капиталистическим обществам, как это сделали Польша, Чехия, Балтия в рамках ЕС, не потому что кто-то чего-то не хотел или мешал, а потому что страны были к этому не готовы. В них не было тех буржуазных сил, которые бы формировали исторический спрос на буржуазно-демократический этап своего развития. Даже украинская демократия 2000-х годов была олигархической демократией, а не массовой демократией. Революция низов 2004 года была узурпирована демократией верхов, где ни один из олигархических кланов не имел преимущества над другим. Равновесие сил стимулировало демократическую конкуренцию между ними.

Юрий Романенко: Только сделаем важную оговорку, что демократическая конкуренция была наверху, а внизу все очень жестко было и есть.

Вадим Карасев: Я и говорю - есть демократия верхов и популизм низов. Политики использовали патерналистские или популистские инструменты для того, чтобы управлять низами. Разница между популизмом и патернализмом размыта, но если говорить в рамках этих категорий, то патернализм – собственность Партии регионов, а популизм – собственность БЮТа.

Если мы посмотрим на темы, которые будоражат страну – мажорство, формирование наследственных феодальных практик при формировании элиты депутатского корпуса, изъятие налогов у мелкого и среднего бизнеса, демонстрационное потребление роскоши и т.д. Все эти темы, которые провоцировали буржуазно-демократические движения, а затем и революции. Что такое борьба за капитализм? Это борьба против привилегий и за право.

Чем отличается привилегии от права? Привилегиями пользуются индивиды, а право безлично. Привилегиями пользуются некоторые, а правом пользуются все.Если говорить в рамках этого анализа, то распад экономики СССР привел к комерсализации административных, производственных структур, которые оставались нетронутыми в течение почти 20 лет. Комерцианализация монополий - это и есть феодализм, а не капитализм. Когда есть газпромовская или жкховская монополия, которая комерционализируется – это шаг к феодализму, а не капитализму.

Капитализм отличается от феодализма тем, что и при феодализме, и при капитализме есть коммерция, но при феодализме нет конкуренции, а при капитализме есть. Капиталистический рынок – это конкурентный, а не монопольный рынок.

20 лет мы комерционализировали экономическую, производственную структуру, которая осталась в наследство от СССР, создавая тем самым не конкурентный, а монопольный капитализм. Здесь есть противоречие в определении, потому что монопольный капитализм - это или феодализм, или империализм в ленинском понимании. 20 лет сохранялись остатки социализма, связанные с производством социальных благ и услуг, как правило бесплатно. Почему возможен был такой одномоментный, с исторической точки зрения, подъем олигархов? Почему так быстро окрепла монопольная политика и появились миллиардеры? Почему расцвела безответственность элит, которые все эти годы делили и перераспределяли, фактически живя в режиме захватнических войн?Все это происходило потому что с советских времен продолжала существовать социальная сетка безопасности, которая была характерной чертой советского социализма.

Вряд ли я ошибусь, когда скажу, что в постсоветское время функционировало два договора между властью и населением, которые не смотря на кризисные моменты в экономике, позволяли сохранять политическую систему нетронутой. Менялись люди, но конструкция оставалась; менялись персоны, но классовый олигархический состав элиты сохранялся.

Первое – это коррупционный договор, который заключался в следующем: мы, наверху, приватизируем все, что можем, а вы приватизируете все, что можете внизу. Мы приватизируем государственные активы, а вы приватизируете государственные функции. Например, врач, учитель, милиционер, налоговый инспектор. Когда налоговик приходит и требует от торговца взятку, то он приватизирует государственную функцию.

Юрий Романенко: При этом он действует не как самостоятельная фигура, не как маленький феодал-шляхтич, который безумствует на своей территории. Он действует как субъект, вмонтированный в систему, которая все денежные потоки собирает вверху.

Вадим Карасев: Но при этом он уже производит не государственную услугу, а изымает ее. Например, ГАИ не выполняют услугу по производству безопасности на дорогах, а изымают излишки, которые не смогло изъять государство через бюджетную легальную систему, при этом не доплачивая тому же инспектору легальную зарплату. Поэтому инспектор вынужден компенсировать свою зарплату в полторы тысячи гривен, стоя на морозе, тем, что изымает это неформальным путем, минуя все государственные структуры.

Этот коррупционный пакт давал относительную стабильность, потому что до поры до времени это всех устраивало. Верхи устраивало, потому что позволяло несказанно обогащаться и управлять в ручном режиме различного рода коррупционными вертикалями. Низы были довольны, потому что их не трогали и дали возможность выживать, обеспечивая шанс на невмешательство в их маленькие коррупционные гешефты.

Второй договор, заключался в том, что продолжала существовать остаточная социальность в государстве. Она состояла в том, что при всем при том, что нужно было доплачивать за медицину, образование, пожарную безопасность, состояние дворов и так далее, тем не менее, все это было бесплатно и не покушалось на основы социальной безопасности людей.

Юрий Романенко: Важное уточнение, «как бы бесплатно»

Вадим Карасев: «Как бы», но все-таки, человек знал, что при какой-то ситуации, когда у него не будет денег, у него есть бесплатный минимум, на который он может надеяться. Поэтому продолжал существовать социальный договор. Остатки государства, как трофей растаскивало, утилизировало все общество, только каждый на своем участке.

Наконец, есть третья составляющая, которая определяла рамки государственной системы Украины последние 20 лет и на которой вообще она держится, не смотря на то, что СССР давно уже нет и, не смотря на то, что автор этой ключевой, осевой, фундаментальной с структуры умер 5 марта 1953 года. Это сталинская государственность в основу которой была положена силовая, репрессивная машина – прокуратура, суды, спецслужбы, МВД.

Таким образом, 20 лет сохранялась остаточная социальность, трофейное государство, которое позволяло паразитировать на перераспределении активов плюс сохранялась сталинская репрессивная машина, которую у нас называют вертикалью власти.

Юрий Романенко: Но она приватизировалась постепенно, на позднем этапе произошла ее приватизация.

Вадим Карасев: Она приватизировалась кем? Она приватизировалась высшей элитой, потому что еще при Сталине силовые органы подчинялись партийному контролю. Не было гражданского контроля, но партийный контроль всегда был. Мы помним ожесточенные схватки силовиков и партийцев: Берия и Хрущев, Берия и Жуков, затем Брежнев ставил службы безопасности под партийный контроль, когда поменял Семичастного на Андропова.

В чем фундаментальный социальный кризис сегодня в Украине? Власть начала борьбу с коррупцией, но не с коррупцией, как системой, а с коррупционерами, причем низового уровня. Тем самым власть пошла на разрыв коррупционного договора. Коррупция на миллиарды возможна через тендеры, откаты, через вхождение в долю крупного бизнеса, а на низовом уровне коррупцию пытаются извести. Борьба с взяточничеством – это борьба с мелкой коррупцией, по-сути - перевод стрелок, вместо того чтобы бороться с ней как с системой. Коррупция - это то, что формировало сделку и делало систему относительно стабильной. Реформы, на которые пошел Янукович и которые считает своим основным политическим товаром на внутреннем и внешних геополитических рынках, вместо того, чтобы быть основой легитимности его, как президента, ударили, прежде всего, по остаткам социального государства. Они направлены на демонтаж «социалистической социальности». Образование – меньше госзаказов, а больше платного, медицина, пенсионная реформа – тоже самое. А еще на очереди реформа ЖКХ.

Юрий Романенко: То есть произошел разрыв еще одного контракта.

Вадим Карасев: Совершенно верно, но при этом разрыв таких контрактов - не трагедия, если он дополняется формированием или заключением нового контракта. Например, либерального, договора о свободе. Все свободны, все подчиняются правилам, действуют только законы.

Юрий Романенко: Это то, что сделал Саакашвили в Грузии, который понимая, что государство неспособно выполнять социальный контракт, снял с него все обязательства, а в обмен дал экономические свободы в обмен на жесткое выполнение законов и норм. Причем, грузинский пример интересен именно факторами, которые детерминировали такую стратегию реформ – достижение уровня «нуля», когда у государства вообще не осталось ресурсов. Это очень часто забывают апологеты грузинских реформ.

Вадим Карасев: Не только Грузия, но и другие страны. Это локковский договор. Право на жизнь, свободу и собственность. Вместо государства Гоббса, гоббсовского равновесия, где страх обменивается на безопасность и защиту, приходит локковский договор о свободе. Социализма нет, начинается капитализм, нет коррупции, а конструируются прозрачные финансовые потоки, контроль за ними со стороны парламента. Именно для этого существуют парламенты и их служебная функция – контролировать финансовые потоки, а не для того, чтобы превращать парламент в ристалище боев различных кланов и депутатских групп. Однако, в Украине мы не видим договора о свободе, наоборот, мы видим усиление репрессивной составляющей или реанимацию сталинской государственности.

Юрий Романенко: Но включенной в олигархическо-феодальную систему, точнее говоря системы.

Вадим Карасев: Правильно, включенные в систему денег. Сталинская силовая машина была эффективной почему?

Во-первых, она контролировала потребление элит и как только они выходили за рамки дозволенного, они направлялись в ГУЛАГ.

Во-вторых, сталинская репрессивная машина выполняла функции ротации элит. То, что в демократии делается с помощью выборов, у Сталина выполняли репрессивные службы, которые чистили элиты. На смену зарвавшимся элитам приходили новые на освобожденные места.

Отсюда проистекают корни ностальгии по Сталину у многих людей в Украине, а наши публицисты винят людей в этом и говорят, что у них сталинские настроения. Они не понимают одну вещь, что репрессивная машина Сталина была направлена против элит, а не против масс. Она вычищала коррупцию среди элит и люди поддерживали это. Теперь, когда люди хотят Сталина, то они не хотят сталинизма….

Юрий Романенко: Они хотят справедливости в отношении элит.

Вадим Карасев: Совершенно верно. Они хотят справедливости в отношении элит и это нужно понять. Здесь возникает вопрос. Почему Путин на Селигере и вся наша постсоветская элита, когда говорят о Сталине, то утверждают «да, это было великое время, но это были ужасные репрессии». Они не хотят сталинизма не потому, что Сталин великий и ужасный, что у него руки по локоть в крови, а потому что он больше всего бил по элитам. Поэтому они хотят оставить сталинизм без Сталина. Им нужен хороший сталинизм, который дает возможность держать в повиновении массы, но при этом сохранить все хорошее, что было для элиты. Плохое оставить в истории, а все хорошее от Сталина оставить для себя. Так не бывает.

Теперь возвращаемся к нашей ситуации и фиксируем, что произошло за последний год.

Во-первых, разорван коррупционный договор. Причем разорван неубедительно, поскольку, как я говорил выше, нужно менять конструкцию власти. Власть, которая опирается на контроль за экономическими потоками, для того чтобы манипулировать экономическими интересами, создавать ренты и дополнительные прибыли путем монополизации не поборет коррупцию. Она будет только процветать. Взяточничество будет, потому что людям нужно выживать. Для того, чтобы люди нормально жили нужна нормальная экономика с широкой налогооблагаемой базой, стабильным внутренним экономическим ростом, а он невозможен, потому что экономика контролируется олигархами не для того, чтобы экономический рост был постоянен, не для того, чтобы он расширялся и росло благосостояние всех, а для того, чтобы контролировать экономику, управлять политиками. Ведь в этом случае ты отсекаешь финансовых доноров от оппозиции. Получается замкнутый круг. Ты хочешь, чтобы люди получали деньги с бюджета, но ты управляешь бюджетом так, что мало возможностей получать постоянно растущие доходы. Ты только увеличиваешь расходы, залезаешь в долги, отсюда высокие долги перед МВФ, но долговой рост не может продолжаться бесконечно. Страна попадет в ловушку долгового роста, когда не будет хватать новых кредитов, для того чтобы погасить старые. Рано или поздно кредитор последней инстанции скажет: Хватит! Или отберет у тебя все, как Россия сейчас отбирает у белорусов. Кстати, у Украины кредиторы тоже могут скоро что-то забрать.

Во-вторых, разрушен социальный договор. Люди недовольны реформами. Они не хотят таких реформ, которые не дают экономических свобод, возможности реализовать себя как предприниматели. Предприниматели не в смысле бизнесмены, а в смысле предпринимательские таланты. В условиях рынка все предприниматели, поскольку обладают человеческим капиталом. Это слово сейчас затерли. Капитал это тогда, когда ты можешь получить прибыль. Когда ты обладаешь массой талантов, но этот ресурс не приносит тебе прибыли на рынке образования, медицины – это не капитал.

На этом фоне идет укрепление силовой машины, хотя нужно отказываться от сталинских механизмов государственности и менять их на другую либеральную, буржуазно-национальную государственность. Не государственность, как инструмент в руках элит, причем государство в прокурорско-карательном смысле слова, когда ты ставишь своих прокуроров, милицию, сбушников. Когда мы отказываемся от хорошего сталинского наследия, а карательное только усиливаем. Вот это как раз и является фундаментальным источником кризиса. Страна уткнулась в тупик и это не только Украина. Все постсоветские страны уткнулись в тупик. Беларусь по своему, Россия по своему, Казахстан и Узбекистан, где правят автократы, по-своему. Сейчас они поумирают и что там будет? В России никак не могут определиться, кто будет следующим президентом. Батька Лукашенко тоже не знает, что ему делать: продаваться с потрохами или маневрировать.

Юрий Романенко: Маневрирует.

Вадим Карасев: Маневрирует, но пространство для маневра уменьшается. Весь постсоветский мир пришел к своему логическому завершению.

Юрий Романенко: Не только постсоветский

Вадим Карасев: Это другая вещь, мы сейчас ее затронем. Сегодня постсоветский мир делает расчет с двадцатым веком. Именно сейчас. Высшая точка сталинской государственности – 1945 год и 40-50-е годы прошлого века. Холодная война, ядерное оружие, геополитическая империя, два блока – США и СССР. Все, что было после Сталина – нисходящая линия, медленное умирание.

Юрий Романенко: Началась утилизация сталинского проекта.

Вадим Карасев: Да. И в независимой Украине она протекала не в рамках СССР, а в рамках новых независимых государств.

Юрий Романенко: Утилизировались ошметки СССР.

Вадим Карасев: Но осевая конструкция осталась старой. Только сегодня мы уткнулись в то, что либо нужно на основе этой конструкции лепить что то новое. Путин предлагает Таможенный союз и Единое экономическое пространство, реанимацию индустриальных цепочек, космос, ВПК.

Юрий Романенко: Причем это не в реальности реанимация, а просто предлагается объединение гниющих ошметков СССР.

Вадим Карасев: Собрался консилиум врачей и предлагает отправить больного в реанимацию. Вот искусственная вентиляция легких – это Таможенный союз.

Юрий Романенко: Здесь важно сделать важное уточнение. Ведь речь идет не о том, что пришивается рука, которая дальше может работать, а просто сшиваются трупные ошметки. Разлетелся человек, они хотят всю эту мертвечину сшить. Нет базиса нового проекта. Вот в чем суть. После развала царской империи ее территории сшивались новым проектом – советским. Сейчас такого базиса нет, и именно потому лично я со скепсисом смотрю на Таможенный союз.

Вадим Карасев: Согласен. Именно потому ТС представляет собой попытку подменить внутренние модернизационные реформы геополитическим расширением. Если Украина войдет в ТС, то Россия получит полноценный выход к Черному морю, или можно будет на базе Украины, Казахстана, Беларуси и России создать «зерновой ОПЕК». Внутренняя политическая экономия подменяется геополитикой.

Юрий Романенко: Причем скрепленную олигархическими интересами ФПГ.

Вадим Карасев: Правильное замечание, потому что украинским олигархам нужно будет выбирать. Или встраиваться в новый национально-буржуазный тренд – тренд создания европейской свободной экономики и играть в рамках правил, конкурентного рынка, а не монополий. Либо идти на олигархический союз в рамках Таможенного союза и неоСССР. Тогда олигархи могут получить скидку на газ.

Юрий Романенко: Олигархи, но не население, как показал опыт 2010 года.

Вадим Карасев: Население тоже может получить кое-что, потому что рост рентабельности предприятий увеличит бюджетные доходы. Во всяком случае, Путин же предлагает премию в 6-9 млрд. долларов ежегодно за вступление в ТС. Это наполняет бюджет и даст возможность сохранить остаточную социальность и всю конструкцию в целом.

Если социального государства не будет, то рано или поздно будет революция. Революция не в смысле Майдана и изменения персона, а революция в смысле институтов, которая поменяет конструкцию государства, сделает ее правовой, европейской, национальной, сделает ее государством-республикой. Это будет не бесформенная демократия 2000-х годов, потому что у нее не было государственно-национальных форм, скорее она была способом поддержания игры между олигархическими кланами. Фактически произойдет вмонтирование в европейский мир – мир буржуазных государств-наций, где доминируют права и право, а не привилегии.