Дело было очень давно, почти за 2 тысячи лет до нашей эры.

Смотрю 4-й эпизод бесконечной правовой собачьей песни. 

То есть, смотрю и слушаю препирательства сторон на очередном заседание Оболонского суда и начинаю тихо бешенеть. 

Начинаю тихо озлобляться и громко ненавидеть нашу убогую юридическую систему и её правовую казуистику.

Нет, конечно я не сторонник импульсивных минутных решений и мгновенных расстрелов преступников прямо 
в зале суда – но… Но, есть огромное НО...

Демократические процедуры – работают только в демократическом государстве. 
Но в нашей гнилой правовой системе – подобное дотошное, буквоедное соблюдение процедур – ведет к полному развалу и уничтожению украинского государства.

Это же полный мрак – элитные казнокрады, саботажники и махинаторы, идейные колаборанты и просто гопстопники-бандиты – вдоль и поперёк игнорируют и растаптывают все правовые нормы и законы нашей державы.

Но при этом, по отношению к себе – эти же, творящие беззаконие шакалы – требуют законности. И попав в юридический капкан, подымают страшный вой ругая государство за несоблюдение законов.

И в этом казуистическом процессе такая хрень творится, что просто Красотища... 
Адвокатам - заоблачные гонорары от преступников, судьям-прокурорам - служебный рост и те же гонорары от державы... и преступников, 
Короче - Держава загибается, но все как бы при деле)))

зы… для самосохранения, неустоявшееся государство – не должно играться в демократию там, где казнокрады, предатели и бандиты беспредельничают. 
И мне, так же как нардепу Юрию Берёзе хочется – "Взяти кулемета та викосити всю оту мерзотну погань…"

зы.зы... а пока – до следующего эпизода правовой собачьей песни)))

16.06.17

Итак – "Украина победила", "это победа Украины", "47..лярдов списано"... и прочие уря,уря уря)))

Таким восторженным громогласным хором наши каналы и канальи – комментируют решение Стокгольмского суда…

Празднуют "победу" все – и виновница торжества Юля, и её многолетние оппоненты. 
И я не пойму – кто же всё-таки победил? Ведь так не бывает, чтобы одновремённо могли стать победителями столь разные, почти враждебные политсилы…
В чём собственно говоря, победа?

Неужели нашей власти надо было столько лет ковыряться в носу, чтобы понять – работать надо! Надо добросовестно исполнять свои чиновные обязанности…

За что же так дружно ругали Юлю? Ведь по её газовому Контракту – каждые полгода, его можно было пересматривать. 

И все кто желал, все европейские государства - пересматривали этот контракт в связи с изменениями цен на нефть... 
Все - кроме Украины. Ведь Юлю отстранили от должности и посадили на 7 лет, и она никак не могла повлиять на изменение контракта. То есть, претензии к ней могут возникать лишь теоретически...

Возникает громадный вопрос к тем высокопоставленным чинам, которые не пересматривали Юлин контракт. Почему вы его не пересматривали?   Из-за политической мести или по убогости своего мышления, непомерной жадности или по злому антигосударственному умыслу?  Почему???

зы...все подозрения в том, что Юля мне мама родная; или я её тайный поклонник; или же выполняю её проплаченный заказ - гневно отвергаю. 

Отвергаю в связи с полным отсутствием подобных халявных заказов, родственных и любовных связей... Хотя, конечно - мне, бедному пенсионеру - лишняя копейка не помешала бы))))

 

Лана (Олена) Зеркаль
заступниця міністра закордонних справ України

(FB)

Міжнародний суд ООН [проміжним рішенням 19 квітня] визнав обґрунтованість позиції України та зобов’язав Російську Федерацію вжити заходів для припинення і недопущення подальших порушень Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації.

Зокрема, стосовно ситуації в Криму Суд ООН наказав Російській Федерації:

1. Утриматись від збереження або накладання нових обмежень на можливості кримськотатарської спільноти зберігати свої представницькі інституції, включаючи Меджліс кримськотатарського народу.

2. Забезпечити доступність освіти українською мовою.

Суд також зобов’язав обидві сторони утримуватись від дій, які б погіршували чи розширювали предмет спору, або ускладнювали його розв’язання.

Сьогоднішнє рішення Суду є важливим для міжнародного права, яке доводить свою дієвість у відновленні справедливості у світі.

Ми цінуємо зваженість суддів Міжнародного суду ООН, які винесли це рішення.

Це рішення визнало серйозність ситуації, до якої приводять дії Російської Федерації, і те, що громадяни України потребують захисту.

Це стосується як Криму, так і Донбасу, про що Суд чітко зазначив.

Шкода, що Міжнародний суд ООН не вважає доцільним застосування тимчасових заходів також по відношенню до дій Російської Федерації на сході України.

Тим не менш рішення Суду щодо застосування Конвенції про протидію фінансуванню тероризму є позитивним з огляду на таке:

• Суд підтримав позицію України, що події, які представила Україна підпадають під дію Конвенції;
• Суд підтримав позицію України щодо дотримання досудової процедури;
• Суд формально визнав prima facie (попередню) юрисдикцію щодо цієї Конвенції;
• Суд визнав недостатніми докази “правдивості для застосування” (plausibility) прав:
  (параграф 75 рішення) У цій справі події, на які посилається Україна, мали наслідком смерть та травмування великої кількості цивільних. Однак для того, щоб визнати, чи права, які прагне захистити Україна, є правдивими для застосування, необхідно визначити, чи є достатні підстави вважати, що інші складові, зазначені у частині першій статті 2 [Конвенції], такі як намір чи усвідомлення [виконавців] та елемент мети, зазначений у частині 1 (b) статті 2 [Конвенції]. На цій стадії процедури Україна не надала Суду докази, які б давали достатньо підстав вважати правдоподібним, що ці складові наявні.

Таким чином:

• з огляду на те, що це перше рішення Суду щодо цієї Конвенції – ми маємо дуже конструктивний підхід Суду;
• Суд визнав логіку України у підходах до застосування Конвенції щодо протидії фінансуванню тероризму;
• В України є достатньо розуміння, які саме докази ми будемо представляти на стадії слухань по суті.

До того ж Суд повернувся до питання подій на Сході з власної ініціативи. У пункті 104 рішення Суд визначив, що очікує від Сторін роботи над повним виконанням Мінського пакету заходів.
Підкреслюємо, що навіть у цьому питанні Суд використав логіку України щодо сумісності судового процесу і Мінського процесу.

Ми очікуємо, що Російська Федерація невідкладно і повною мірою виконуватиме рішення Суду та припинить порушення міжнародного права по відношенню до України.

Ми закликаємо всю міжнародну спільноту надзвичайно ретельно стежити за виконанням Росією рішення цього Суду та притягати Росію за відповідальність за кожен факт порушення цього рішення.

Ми продовжуємо ретельно готуватися до слухань по суті, аби остаточно довести свідоме і зухвале порушення Російською Федерацією норм міжнародного права.

Сьогоднішнє рішення Суду не звільняє Російську Федерацію від обов’язку дотримуватись зобов’язань за обома конвенціями.

Повний текст рішення – тут.

* * *

У травні Міжнародний суд ООН визначить календарний розклад розгляду по суті справи “Україна проти Росії”, сказала Олена Зеркаль журналістам після слухання ухвали Суду щодо тимчасових заходів.

“Зараз ми виходимо на наступну стадію – це розгляд справи по суті. У травні ми будемо тут збиратися сторонами, щоб Суд визначився, яким буде календарний розклад розгляду справи по суті”, – цитує Зеркаль УНІАН.

Ефремова подвезли поближе к его вотчине - в Луганскую область. 

Нова редакція закону "Про судоустрій і статус суддів" набула чинності одночасно з конституційними змінами в частині правосуддя.

Закон передбачає ліквідацію вищих спеціалізованих судів і створення нової структури Верховного Суду як єдиного суду касаційної інстанції.

Новий Верховний Суд, відбір до складу якого вперше буде проходити на конкурсних засадах, повинні сформувати до 30 березня 2017 року. Конкурсний відбір суддів Верховного Суду мають провести до 30 листопада, повідомляють "Українські новини".

Разом з тим, законом передбачено створення Вищого антикорупційного суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності (Вищий патентний суд) - має бути створений протягом року, тобто до 30 вересня 2017 року, а також місцевих окружних судів. Терміни створення Вищого антикорупційного суду і місцевих окружних судів у законі не визначені.

Апеляційні суди в нових апеляційних округах повинні бути створені до 30 вересня 2019 року.

Також, до 10 жовтня цього року Рада зобов'язана передати у Вищу раду правосуддя матеріали на тих суддів, які претендують на обрання безстроково і не розглянуті парламентом. Законом передбачено моніторинг способу життя судді для перевірки відповідності його рівня задекларованим доходам.

Відтепер суддя, крім декларації про доходи, повинен подавати декларацію сімейних зв'язків і декларацію доброчесності. Неподання зазначених декларацій може стати підставою для притягнення судді до кримінальної відповідальності і звільнення.

Крім того, створюється Громадська рада доброчесності, яка збирає й аналізує інформацію про суддю і подає Вищій кваліфікаційній комісії суддів висновок про його невідповідність критеріям професійної етики і доброчесності.

Дисциплінарні провадження щодо суддів будуть передані у Вищу раду правосуддя, а Вища кваліфікаційна комісія судів (ВККС) зосередиться на вирішенні кваліфікаційних питань, включаючи проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, відкритих конкурсів на посади, спеціального навчання суддів.

Законом також передбачено суттєве збільшення окладів суддів - з 1 січня 2017 року зарплата суддів Верховного Суду зросте вшестеро - з 13 до 75 мінімальних заробітних плат (близько 110 тис грн).

Також, передбачено створення Служби судової охорони (до 1 січня 2018 роки) і Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи.
http://ipress.ua/news/v_ukraini_startuvala_sudova_reforma_182433.html

БЕЗ ПРАВА НА ОСТАННЄ СЛОВО

Зрештою суд перейшов до стадії дебатів. Після виступу на стадії дебатів прокурора Армасова, який попросив для «особливо небезпечного рецедивіста» 10 років позбавлення волі та 5 років заслання (аркуш справи 306-307 том 6), — кульмінація процесу: слово надається захиснику Медведчуку.

Його промову в дебатах (напрочуд небагатослівну) варто зацитувати повністю (аркуш справи 307-308 том 6):

«Товариші судді!

Предметом судового розгляду, ось вже на протязі трьох днів являється кримінальна справа по звинуваченню Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочинів, передбачених ст. 62 ч. 2 КК України та ч 2 ст. 70 КК РРФСР. Кваліфікацію його дій я вважаю вірною.

Але при винесенні вироку я прошу урахувати всі обставини, які характеризують особу підсудного, його відношення до праці, фізичний стан та стан здоров'я, всі ці обставини заслуговують уваги і потребують ретельного вивчення з Вашої сторони.

Це пов'язано не тільки з вимогою закону але й з тим, що тільки враховуючи їх при обранні міри покарання Ваш вирок, винесений в нарадчій кімнаті, буде обґрунтований та справедливий»

Віктор Медведчук
адвокат В.Стуса
        
Цікаво, що ж говорив Василь Стус в своєму останньому слові.

Але раптово виявляється, що можливості виголосити останнє слово суд Стусові так і не надав.

У розписці, складеній дисидентом після ознайомлення з вироком (аркуш справи 366-367 том 6) читаємо:2

Василь Стус
поет, правозахисник
«До протоколу вважаю за необхідне внести такі уточнення:

- Я вимагав розглянути в судовому засіданні головне питання — злочин скоєний КГБ УРСР перед Українським народом, його культурою, я вимагав судити КГБ УРСР як терористичну організацію;
- Я вимагав оголосити та надати мені для користування Загальну декларацію прав людини, прийняту ООН, матеріали Хельсінкських домовленостей — і суд, і протокол обійшли ці вимоги;
- Суд ухилився від розгляду питання про застосування до мене фізичних тортур в СІЗО КГБ 07.08.1980, а в протоколі не зазначив ні про мої вимоги судити винних у розправі, ні про саму наявність таких заяв — вимог;
- Мені не дали виголосити своєї звинувачувальної промови
т. зв. останнього слова, суддя заборонив мені говорити»
        
Отже, відповідно до заяви Стуса, йому не дали можливості виголосити останнє слово — хоча в протоколі вказано, начебто Стус в останньому слові заявив (аркуш справи 308 том 6):1

Василь Стус
поет, правозахисник

«Я не визнавав і не визнаю себе винним. До самої смерті я буду стояти на обороні правди від брехні, чесних людей від убивць,
Ісуса Христа від диявола!»
Оголошення вироку відбулося наступного дня — 02 жовтня 1980 року.

Стус вирішив вирок не оскаржувати — він не мав віри в радянські суди.

А також розумів, що цей вирок для нього фактично є смертним — адже він не витримає чергового багаторічного перебування в таборах (аркуш справи 365 том 6).
ПОЗИЦІЯ МЕДВЕДЧУКА:
що не сходиться
Медведчук кілька разів публічно коментував свою позицію під час того судового процесу. Так, у 2012 році Віктор Медведчук прокоментував свою захисну діяльність: "У ті часи була стаття, яка передбачала за такі дії кримінальну відповідальність. Він [Стус] був засуджений за цією статтею" (Видання «Українська правда» від 04 квітня 2012 з посиланням на відеоблог).

У цьому відеоблозі адвокат підтверджує факт того, що він визнав у судовому процесі вину свого підзахисного. Більше того, Медведчук послався на те, що начебто сам Василь Стус в судовому засіданні заявив, що він «всегда выступал и будет выступать против советского строя и советской власти».

Однак, при детальному вивченні протоколу судового засідання такої заяви ми в документі не побачили. Жодної згадки про таку позицію Василя Стуса немає в матеріалах справи.

Окрім того, адвокат Медведчук стверджує, що вирок по Стусу був скасований на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року у зв'язку зі скасуванням ст. 62 КК УРСР. Але насправді ця стаття була виключена з Кримінального кодексу лише Законом України від 17.06.1992 року. Та й матеріали справи свідчать про зовсім інше.

А саме: ще 18 липня 1990 року прокурором УРСР Потебеньком М.О. було внесено протест з посиланням на те, що в діях Василя Стуса взагалі не було складу злочину — оскільки він «публічних закликів до насильницьких дій з метою підриву та ослаблення Радянської влади не висловлював» (аркуш справи 372 - 388 том 6).
        
2 серпня 1990 року Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду УРСР розглянула протест Прокурора УРСР та вирішила протест задовольнити, вирок скасувати, а справу закрити у зв'язку з відсутністю складу злочину (аркуш справи 389 - 396 том 6).
Мотиви, з яких Верховний Суд УРСР скасував вирок були такими:
«... публічних закликів до насильницького повалення, підриву чи послаблення Радянської влади він не допускав. Допустимими методами Стус боровся за становлення демократичних засад в суспільстві, проти окремих порушень, допущених в той період».
        
Отже, Верховний Суд УРСР ще в 1990 році (у період чинності відповідної статті Кримінального кодексу і майже рік до прийняття закону про реабілітацію жертв політичних репресій) прямо підтвердив позицію, яку займав Стус у суді. Той факт, що Стуса виправдав ще радянський суд (!) за чинного радянського законодавства (!!) безперечно підтверджує, що в адвоката були всі правові підстави заперечувати та не визнавати вину Стуса в Київському міському суді. Ось вам і «на розгляд суду»…

Саме тому виникає питання: чи належним чином захищав адвокат Медведчук свого підзахисного?
ЗАКОНОДАВСТВО ТА АДВОКАТСЬКА ЕТИКА В РАДЯНСЬКИЙ ЧАС:
адвокат Медведчук не мав права на таку позицію
Для того, щоб розібратися з цим питанням, звернемося до законодавства та спеціалізованої літератури того часу.

Відповідно до ст. 23 Основ кримінального судочинства СССР від 25.12.1958 року:

По-перше, «Защитник обязан использовать все указанные в законе средства и способы защиты в целях выяснения обстоятельств, оправдывающих обвиняемого или смягчающих его ответственность, и оказывать обвиняемому необходимую юридическую помощь.

С момента допущения к участию в деле защитник вправе: иметь свидание с обвиняемым; знакомиться со всеми материалами дела и выписывать из него необходимые сведения; представлять доказательства; заявлять ходатайства; участвовать в судебном разбирательстве; заявлять отводы; приносить жалобы на действия и решения следователя, прокурора и суда. Кроме того, с разрешения следователя защитник может присутствовать при допросах обвиняемого и при производстве иных следственных действий, выполняемых по ходатайствам обвиняемого или его защитника».

І тут виникає питання: чи виконав адвокат Медведчук свій встановлений законом обов'язок — використав всі засоби та способи з метою з'ясування обставин справи, що виправдовуть обвинувачуваного?!

Матеріали справи свідчать, що адвокат Медведчук не заявив жодного протесту чи клопотання, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подав жодної скарги, пояснення, доказу тощо!

Це можна було б назвати бездіяльністю, але адвокат може заперечити, що він сам самостійно визначає стратегію захисту. А от як бути із визнанням адвокатом вини клієнта, коли той її заперечує? Чи має (мав) на це право захисник?

Чинний наразі Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прямо забороняє адвокату займати у справі позицію всупереч волі клієнта (п. 3 ч. 2 ст. 21), але можливо в радянський час були інші правила та заборони у адвокатів?

Виявляється, що ні. Загальна спрямованість діяльності адвоката виключає можливість визнання вини клієнта. Відповідно до ст. 7 Закону Союзу Радянських соціалістичних республік «Про адвокатуру в СРСР» від 30.11.1979 року – «адвокат зобов'язаний у своїй діяльності точно й неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби й способи захисту прав і законних інтересів громадян і організацій, які звернулися до нього за юридичною допомогою».

З цього приводу писали в тому числі і радянські класики юридичної науки. Наприклад, Строговіч М.С. (Курс советского уголовного процесса, т. 1, с. 247-248): «Если обвиняемый не признал себя виновным, отрицает предъявленное обвинение, то адвокат ни при каких условиях не может занять иную позицию в деле, он обязан доказывать невиновность своего подзащитного».

Також в юридичній літературі того часу зазначали: «Признание адвокатом виновности подсудимого при отрицании последним своей вины следует рассматривать как нарушение профессионального долга, завуалированную форму отказа от защиты, а следовательно, грубое нарушение права на защиту» (Гинбург Г.А., Поляк А.Г., Самсонов В.А. — «Советский адвокат» М., Юридическая литература, 1968, с. 8).

При цьому деякі автори у своїх професійних публікаціях вказували, що якщо вина клієнта доведена, і немає найменших сумнівів щодо доведеності його вини, адвокат має право після отримання згоди клієнта визнати його вину, а якщо клієнт не надає таку згоду, адвокат зобов'язаний відмовитись від справи, якщо він не згодний з позицією обвинувачуваного (Петрухин И. Доказательства невиновности и позиция адвоката в суде. — «Советская юстиция», 1972, № 10).

Згаданий Строговіч М.С. (Курс совесткого уголовного процеса, т. 1, с. 247-248), до речі, по суті, описав ситуацію, що склалась у справі Стуса, тільки от позиція адвоката тут мала би бути інакшою: «Если подсудимый отрицает свою виновность, а защитник утверждает, что подсудимый виновен, но заслуживает снисхождения, это значит, что защитник оспаривает оправдательные доказательство, представленное обвиняемым…., а это есть обвинительная деятельность, а не защитная».

Підсумовуючи, ми доходимо двох основних висновків:

    В.Медведчук, будучи адвокатом та захищаючи В.Стуса, не використав всі засоби та способи з метою з'ясування обставин справи, на виправдання обвинувачуваного, та не надав останньому належної юридичної допомоги, чим порушив вимоги ст. 23 Основ кримінального судочинства СССР від 25.12.1958 року (чинного на момент розгляду справи нормативного акта).

    Визнаючи в суді вину свого підзахисного Стуса (при запереченні вини самим підзахисним), адвокат Медведчук порушив свій професійний обов'язок, фактично відмовився від захисту Стуса, чим грубо порушив право останнього на захист у суді.


Зрештою, такі дії адвоката Медведчука створили ґрунт та сприяли прийняттю неправомірного судового рішення (що згодом було підтверджено судом вищої інстанції), виконання якого за реалій радянської репресивної системи, на жаль, призвело до смерті Василя Семеновича Стуса.
ДЕЯКІ СВІТОГЛЯДНІ ВИСНОВКИ:
особиста позиція авторів
Ми — Українська адвокатура, що історично та за багатьма ознаками є спадкоємницею радянської адвокатури, яка породила адвоката Медведчука, повинні вибачитися перед громадянами України — країни, яка зараз, як і в минулому столітті, бореться за свою незалежність.

Вибачитися за продажність, непрофесійність, колаборацію представників професії з імперським антиукраїнським режимом.

Адвокатура в Україні зараз переживає складні часи. Складні часи переживає і українське суспільство.

Багато адвокатів, які у період Майдану віддано захищали права затриманих громадян і хоробро, ризикуючи життям, боролися з репресивною машиною, зараз представляють інтереси суддів, які підозрюються у вчиненні злочинів — винесенні неправосудних рішень, через що було заподіяно в т.ч. смерть, втрату здоров'я, порушено гідність людей, щодо яких вони проголосили неправосудні рішення.

Проте суть адвокатського покликання — захищати права підзахисного. Адвокати виконують свою роботу. Професійно. Достойно. І ніхто, як нам відомо, не визнає вину своїх підзахисних. Навіть в таких непростих, а подеколи — очевидних, справах.

Коли знайомишся з матеріалами справи КДБ УРСР проти Стуса, розумієш, які були настрої у суспільстві. Це прекрасно розуміють ті, хто працював та жив у часи Союзу. Не було і не могло бути масового протистояння суспільства проти влади. Цінність свободи слова та право на власну думку, право на розвиток нації десятиліттями випалювалися радянською (московською) владою — війною, репресіями, Голодомором.

Дуже небагато було тих, хто міг протистояти словом, ще менше було тих, хто діяв. Проте від адвоката Медведчука не вимагалося ставати дисидентом, як його підзахисний, робити гучні заяви, проголошувати промови, конфліктувати з репресивним імперським апаратом. Його професійним обов'язком було робити свою роботу — якісно, професійно, згідно з вимогами чинного законодавства. Вже це — як підтвердив згодом суд вищої інстанції — могло б призвести до виправдання Василя Стуса, або ж хоча б до призначення йому більш м'якого покарання. На вагах було життя людини. На жаль, адвокат зі своїм обов'язком не впорався. Більше того, захисник Медведчук фактично став посібником сторони обвинувачення, діяв усупереч і нормам права, і вимогам професійної етики.

Відновлення історичної справедливості, встановлення істини, визнання прорахунків є запорукою розвитку адвокатури в Україні.

Закликаємо українську адвокатуру, як особисто кожного адвоката так і в особі представницьких органів адвокатури, зокрема Національну асоціацію адвокатів України, публічно визнати порушення адвокатом Віктором Медведчуком прав його клієнта Василя Стуса на захист.

Слава Україні!
Епілог

Василь Стус,поет, правозахисник

« Як добре, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь».

Матеріал підготували:
Роман Титикало
адвокат, к.ю.н. член дисциплінарної
палати Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури
Костін Ілля
адвокат, член Ради адвокатів Київської області, голова комітету захисту прав адвокатів
Текст підготовлено за допомогою та підтримки Громадського руху ЧЕСНО
http://www.pravda.com.ua/cdn/graphics/2016/08/stus/
 
А фільм СТБ про Стуса таки знову раджу - реально шедевр. І про сценариста Сергія Стеценка ми ще почуємо в якості українського режисера. Талановитий!
http://www.stb.ua/ua/episode/den-nezavisimosti-vasilij-stus/

Оригінал публікації Кириченко, ч.1 - http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1980/Svoboda-1980-102.pdf
ч.2 - http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1980/Svoboda-1980-104.pdf


БГ: Василь Стус і Віктор Медведчук - це два антагонізми, наявний приклад протистояння Добра і Зла за часів СРСР, як і в цілому епохально. І хоча Віктор Медведчук дотепер живий - він є давно труп, від якого смердить смертю, а Василь Стус навпаки і мертвий вічно живе з нами у сяйві безсмертя і любові.

СТУС БЕЗ ШАНСУ НА ЗАХИСТ: "ведмежа послуга" Медведчука

Правовий аналіз судової справи дисидента 35 років потому

Василь Стус помер у тюремному карцері табору особливого режиму ВС-389/36 (Росія). Це сталося 31 рік тому — 4 вересня 1985 року. Віктор Володимирович Медведчук виступав захисником у процесі над поетом і дисидентом. До цього ще ніхто не оцінював його адвокатську роботу з професійної точки зору, зокрема у розрізі дотримання правил адвокатської етики.

Після смерті Стуса Віктора Медведчук очолив адміністрацію президента Леоніда Кучми, згодом він став кумом президента Російської Федерації Володимира Путіна, який хрестив його доньку Дарину, а в даний час представляє Україну в Мінському переговорному процесі, адвокати вивчили архіви справи й готові поділитися своїми висновками.

Ми детально ознайомилися з архівною кримінальною справою №5 Слідчого відділу Комітету державної безпеки УРСР за обвинуваченням Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочину, передбаченого ст. 62 ч. 2 КК УРСР та ст. 70 ч. 2 КК РРФСР («Антирадянська діяльність і пропаганда»), а також із законодавством, що регулювало адвокатську діяльність того часу та спеціальною й науковою літературою того часу.
ЗНАЙОМСТВО З МЕДВЕДЧУКОМ:
«Другий прокурор мені не потрібен»
Кримінальна справа відносно Стуса була порушена 13 травня 1980 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було застосовано 15 травня 1980 року. Поета звинуватили в тому, що він вчинив дії з виготовлення, зберігання і розповсюдження «з метою підриву та ослаблення радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад», чим начебто скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. 2 КК УРСР, як особа, раніше судима за особливо небезпечний державний злочин (обвинувальний акт складений 10 вересня 1980 року та затверджений заступником прокурора Української РСР 12 вересня 1980 року).

Стусу інкримінували в тому числі написання листів Андрію Сахарову, Петру Григоренку, Левку Лук'яненку, Анні-Галі Горбач з Німеччини, члену
«Міжнародної Амністії» Кристині Бремер, лист до Президії Спілки письменників України, віршів «Безпашпортний закріпачений …..», «Існує тільки дві форми ….», «Ось Вам сонце, сказав чоловік з кокардою», «Колеса глухо стукотять ….» та ще багато чого.
Адвокат Медведчук В.В. вступив у справу на підставі ордеру №058310 від 24 вересня 1980 року, виданого Шевченківською юридичною консультацією Київської міської колегії адвокатів.

Після вступу у справу, 24 вересня 1980 року, адвокат Медведчук написав заяву про надання дозволу на побачення в СІЗО КДБ УРСР з підсудним Стусом «для согласования вопросов, касающихся его защиты в суде».
 
Про що саме вони розмовляли та як погоджували позицію — невідомо, ця інформація захищена адвокатською таємницею, і навряд чи ми колись про це дізнаємося.

Хоча друг Стуса дисидент Євген Сверстюк пригадував:

Євген Сверстюк
письменник, філософ
«Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката», (Сверстюк Євген. Одвічний сценарій // Українське слово. - 2000. - 26 травня)
Подібні спогади і в дружини Стуса — Валентини Попелюх.

Цікаво, що Медведчук навіть не ознайомлювався з кримінальною справою та не подавав такого клопотання — на цій стадії справу вивчала інший адвокат — Людмила Петрівна Коритченко, яка з невідомих причин відмовилася брати дальшу участь у процесі (аркуш справи 179, том 6).

За збігом обставин перш ніж захищати Стуса Людмила Коритченко була адвокатом у справі іншого політв'язня — дисидента Юрія Бадзя — засудженого за антирадянську пропаганду на 7 років ув'язнення та 5 років заслання. Юрій Бадзьо розповідає Громадському руху ЧЕСНО, що в суді не було змагальності, а суть захисту тоді зводилася не до заперечення обвинувачення, а до пом'якшення вироку.

Юрій Бадзьо
літературознавець, публіцист
«Влада запропонувала свого адвоката і я не робив з того проблеми... Захищали нас за одною логікою: знайти у нашій поведінці позитивне і це протиставити уже звинуваченню і самій ідеї злочину. Розумієте, всі ці процеси були позбавлені змагальності з владою, з прокуратурою і прокурорами. Ішлося якось про витлумачення ситуації адвокатом так, щоби пом'якшити вирок. До того ж адвокат — це єдиний зв'язок із родиною. Я був з адвокатом Людмилою Петрівною в добрих стосунках, моя дружина Світлана Кириченко — теж. То я не маю ніяких претензій до Людмили Коритченко. Вона приходила до мене, ми говорили, вона частувала мене шоколадкою, напевне, від дружини. Все було так по-людськи»
Окремо варто зупинитись на ставленні Василя Стуса до адвокатури та захисника. Так, 3 вересня 1980 року обвинувачений звернувся із заявою, в якій прохав надати можливість ознайомлюватися зі справою за допомогою
«міжнародного адвоката» залученого за допомогою організації «Міжнародна амністія» чи «Пен-клуб», зазначаючи що «Інститут політичної адвокатури в СРСР практично відсутній (на судах офіційні адвокати СРСР виконують функцію другого прокурора). А другий прокурор мені не потрібен» (аркуш справи 168, том 6).
Як і варто було очікувати, старший слідчий майор Селюк відмовив в наданні незалежного адвоката Стусу
ПРОЦЕС:
Стус наполягає — ні в чому не завинив.
Адвокат визнав провину підзахисного

О 10 ранку 29 вересня 1980 року розпочався судовий розгляд справи в Київському міському суді на вулиці Володимирській.

Процес відбувався в закритому режимі, на засідання не допустили навіть дружину Стуса Валентину Попелюх. Цікаво відстежити лінію поведінки адвоката Медведчука на різних етапах процесу.

По суті, свій захист Стус здійснював самостійно. Він заявив відвід всьому складу суду, розпочавши його словами «Любий склад суду....» Стус посилався на те, що радянський суд за визначенням не може розглянути його справу об'єктивно.

Підсудний також заявив клопотання про надання можливості бути присутнім в судовому засіданні представникам міжнародних організацій, у тому числі —
«представникам комісії по правам людини ООН», «представникам міжнародної юридичної асоціації — міжнародна амністія» та іншим.
Стус вимагав відкритого та гласного розгляду його справи:

Василь Стус
поет, правозахисник

«Я вимагаю, щоб у судове засідання мали доступ представники зарубіжної і радянської преси, а також ті особи, які хочуть бути присутніми у судовому засіданні»
Цілком справедливі вимоги. Якою ж була реакція адвоката Медведчука?

Він не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання підзахисного, а натомість заявив, що покладається «На розгляд суду».

А суд, звісно, не задовольнив відвід (аркуші справи 259-260, том 6), і клопотання про публічний розгляд справи теж фактично відхилив.

Стус, вочевидь, розуміючи, що адвокат Медведчук його захищати не буде, заявив:

«Я відмовляюсь від адвоката Медведчука і взагалі від любого Радянського адвоката. Я вимагаю адвоката з міжнародної правової організації»
Прокурор попросив відхилити клопотання Стуса щодо залучення адвоката з міжнародної правової організації, мотивуючи це тим, що така участь не передбачена радянським законодавством. На думку прокурора, участь Медведчука в процесі обов'язкова, бо «підсудний... не має юридичної освіти і свої інтереси сам не зможе в повній мірі захистити». І Медведчук з прокурором погоджується, відмовляючи Стусові в праві на захист міжнародними правниками, а щодо участі в процесі своєї кандидатури покладається на розсуд суду:

«В першій частині я згоден з прокурором. А що стосується моєї участі у судовому засіданні — це право підсудного і я покладаюсь на розсуд суду»

Віктор Медведчук
адвокат В.Стуса
Після роз'яснення прав обвинуваченому Стус заявив, що йому потрібен перекладач «на той випадок, якщо свідки будуть давати покази російською мовою» (аркуш справи 264 том 6).

Після оголошення обвинувального висновку, на запитання головуючого підсудному — чи зрозуміло обвинувачення та чи визнає він себе винним, Стус відповів:

Василь Стус
поет, правозахисник

«В чому саме обвинувачують мені зрозуміло. Але винним я себе не визнаю»
Вважаємо цю позицію, висловлену підсудним Стусом з самого початку судового розгляду, принциповою та дуже важливою. Виходячи саме з неї, захисник мав би будувати свою стратегію захисту. Але адвокат, як ми переконаємося, обирає інший шлях.

Надалі Стус відмовляється давати покази, він обрав тактику мовчання та ігнорування, доки суд починає досліджувати матеріали справи – листи поета, його вірші, висновки експертизи, а також проводить допит свідків. І тут роль адвоката також є цікавою.

Зокрема, один зі свідків обвинувачення — Сірик Микола Іванович — стверджував, що начебто зустрічався з поетом у штрафному ізоляторі, коли той відбував попередній строк.
«Я пришол к выводу что Стус откровенный враг Советской власти...», — заявив Сірик, стверджуючи, що Стус йому говорив, «что украинцы хотят выйти из «оккупации» России. Стус предлагал вести против Советской власти террористические акты», «он призывал меня вести против Советской власти агитацию и пропаганду аж до террора, что все средства против Советской власти хороши»

Микола Сірик
свідок обвинувачення
Ці репліки викликали у Василя Стуса відверте обурення:

Василь Стус
поет, правозахисник

«Сірика я не знаю, це провокатор. Я з ним не знайомий, я з ним ніколи й словом не обмовився»
Медведчук тим часом мовчить. Він не поставить цьому свідку жодного запитання. Зате при допиті відомої представниці дисидентського руху Михайлини Коцюбинської, яка, звісно, дала позитивну характеристику Стусу, він запитає про те, як свідок може охарактеризувати політичні погляди Стуса, а також про вірші поета, які мають антирадянську спрямованість (аркуш справи 300 том 6).

Цікава відповідь свідка Михайлини Коцюбинської на питання Стуса:1

Михайлина Коцюбинська
свідок у справі
«Мені відомо, що порушення таємниці листування карається законом. Кристина Бремер, член соціалістичної партії ФРН, до українського націоналізму не має ніякого відношення. Мені не відомо, що 08 серпня 1980 року в КДБ до Стуса застосовували фізичні тортури, але якщо про це говорить Стус — то це правда»
Ще більш яскравий та цікавий виступ свідка Кириченко Світлани Тихонівни:5

Світлана Кириченко
свідок у справі

«Я не буду відповідати ні на які питання в цьому суді, який Стус не визнає чинним. Я буду давати свідчення тільки в тому суді, де Василь Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних»
Головуючий одразу почав попереджати свідка про відповідальність за відмову давати покази за ст. 179 Кримінального кодексу УРСР, але і це не злякало свідка, вона відповіла: «Ніяких свідчень в цьому суді я давати не буду».

Прокурор почав вимагати у суду порушити кримінальну справу відносно свідка, а захисник Медведчук знову заявив «Я покладаюсь на рішення суду» (аркуш справи 302 том 6).

Суд пішов в нарадчу кімнату та згодом оголосив ухвалу, якою порушив кримінальну справу відносно Кириченко С.Т. за ст. 179 КК УРСР (аркуш справи 261-262 том 6).
Можна лише захоплюватися мужністю Світлани Тихонівни, яка вистояла проти тиску репресивної радянської системи та не зрадила Стуса, отримавши 3 місяці виправних робіт та постійне переслідування
Інший свідок Андрієвська Валерія Вікторівна, 1938 року народження, також дала позитивні покази відносно Василя Стуса та вказала, що:

Валерія Андрієвська
свідок у справі

«Стус обдарована людина. В листі, якому писав Стус своїм друзям
у м. Києві в тому числі і мені, немає ніяких антирадянських проявів»

Что говорить о нашей безопасности, если в Киеве угнали бронированный джип даже у Саакашвили стоимостью  около 6 миллионов гривен.

В Украине началась долгожданная судебная реформа, которую многие успели назвать революционной и прогрессивной. Теперь украинцам обещают много реорганизаций судебной системы, а именно: ликвидировать специализированные суды, ввести антикоррупционные суды, выбирать судей по открытому конкурсу, парламент лишить права на кадровые решения в судебной сфере, увеличить судьям зарплаты для победы над коррупцией в судебной системе... Мизрах Игорь разбирался, какими будут последствия реформы, и кто выиграл в результате принятых законов, и действительно ли является судебная реформа по своей сути реформаторской.

Во вторник, 14 июня, в Верховной Раде мог случится скандал. В этот день депутаты должны были назначить пожизненно почти 800 судей, среди которых был не один десяток достаточно одиозных.

После поднятого шума депутаты перенесли эти вопросы на следующий пленарный вторник, и спикер Андрей Парубий пообещал депутатам рассмотреть каждого судью отдельно. И это случилось после того, как решили голосовать в очередной раз "списком"....

Пожизненное назначение 800 судей оставалось подвешенным почти три года. Еще в ноябре пришлого года тогдашний спикер парламента Владимир Гройсман предлагал им пройти открытый конкурс для назначения. Рассмотрение же вопроса сейчас многие сочли за плевок в сторону судебной реформы, принятой парламентом две недели назад.
Судебная реформа, о которой в Украине говорят уже не один год, наконец-то, получила свое логическое воплощение. Так, в четверг, 2 июня, Рада приняла изменения в закон "О судоустройстве и статусе судей" и проголосовала во втором чтении за изменения в Конституцию в части правосудия.

Предложенные правки внешне выглядят революционными: уже скоро будут ликвидированы высшие специализированные суды, назначение и увольнение судей не будет зависеть от парламента, появятся антикоррупционные суды, отбор судей будет проводиться по конкурсу, а одеть судейские мантии после этого смогут адвокаты и ученые, даже не работавшие ранее судьями. Но как всегда, суть проблем кроется в нюансах.

Кто же выиграл, а кто проиграл от принятых изменений, выяснил Игорь Мизрах.

Тяжелое наследие
Проводить какие-либо изменения в судебном секторе является излюбленным занятием всех украинских президентов. Как правило, большинство реформ сводились к вопросу, кто получит реальный контроль над судебной системой.
Особых масштабов судебное реформирование достигло при Викторе Януковиче, который руками бывшего замглавы своей администрации Андрея Портнова, в 2010 - 2014 годах, полностью "перекроил" работу судов в стране.
Верховный Суд, который подозревался Банковой в нелояльности в связи с решением об отмене второго тура президентских выборов в декабре 2004 года, был тогда, фактически, лишен полномочий. Реальные функции по рассмотрению кассационных жалоб перешли к трем высшим специализированным судам: Высшему специализированному суду по рассмотрению гражданских и уголовных дел (ВССУ), Высшему хозяйственному суду (ВХСУ) и Высшему административному суду (ВАСУ). Вместо единой кассации получились сразу три, их решения по схожим спорам часто противоречили друг другу.
Но самое опасное было в том, что на все ключевые должности в судебной системе, как правило, назначались люди, лично близкие к Виктору Януковичу или его окружению. Например, ВХСУ в годы президентства Януковича возглавлял его близкий друг еще по Донецку Виктор Татьков, ВАСУ руководил еще один выходец из Донбасса Игорь Темкижев, а председателем Конституционного Суда был земляк президента из Енакиево Вячеслав Овчаренко.
Высший совет юстиции (ВСЮ), главный орган ответственный за наказание судей за проступки, контролировали регионалы Сергей Кивалов и Александр Лавринович. В составе самого совета было много членов, лояльных к президенту и его политике, поэтому часто они закрывали глаза на проступки и злоупотребления "нужных" судей.
Ключевые суды страны при Януковиче регулярно получали "усиление" за счет выходцев из юго-восточных областей, в основном из Донецкой области, невзирая на их реальный уровень квалификации.
Такая практика не могла не привести к проблемам. Во многих центральных судах появились касты неприкасаемых судей, которые пользовались покровительством  первых лиц государства и их окружения. Им было позволено практически все, а они, не стесняясь, выносили решения по звонку, за деньги или просто по просьбе. Особо печальной репутацией пользовались тогда хозяйственные суды.
По словам самих судей, широкое распространение в те годы получила практика административного давления, когда председатель суда старался склонить судью к принятию того или иного решения. Часто приходили разные люди, близкие к главе суда и делали намеки, что вот есть дело "хорошего человека", по которому нужно принять "правильное решение". Иногда председатель мог позвонить или зайти в кабинет к судье лично.
Впрочем, как уточняют сами судьи, абсолютизировать судебную коррупцию при Януковиче не стоит. Многие отказывались выносить немотивированные решения и за это, как правило, ничего не было... Также, по словам судей, такие решения касались, в основном, имущественных, земельных, политических или бизнес споров, не затрагивая основной массив дел, по которым чаще всего и судятся граждане.

Битва за реформу
Основная схватка за будущую реформу развернулась между НФ во главе с тогдашним премьер-министром Арсением Яценюком и АП, опиравшейся на фракцию президента в парламенте.
"Фронтовиков", обещавших ликвидировать высшие спецсуды и вернуть полномочия Верховному Суду, ситуативно поддерживал председатель Верховного Суда Ярослав Романюк.
Председатели высших спецсудов, в свою очередь, старались найти поддержку на Банковой. Основным камнем преткновения тогда был вопрос, кто и как будет отбирать, назначать и наказывать судей, а также целесообразность массового увольнения судей назначенных на должности во времена Януковича.
Зимняя схватка 2015 года, закончилась компромиссом - принятием закона "Об обеспечении права на справедливый суд" в феврале. Закон вернул часть утраченных полномочий Верховному Суду, который наконец-то заработал как полноценная кассация, но при этом сохранил и высшие спецсуды.
Главное достижение состояло в том, что все судьи страны должны были пройти аттестацию, во время которой их обязывали не только подтвердить уровень своих знаний, но и объяснить источники происхождения депозитов, автомобилей и недвижимости. Такая аттестация началась в феврале 2016 года и длится до сих пор.
Ключевая битва за судебную систему началась в конце 2015 года. Победу, в условиях пошатнувшихся позиций Яценюка, на этот раз одержала Банковая. Через Конституционную комиссию и Совет по вопросам судебной реформы - органы, занимавшиеся разработкой изменений в Конституцию в части правосудия, заместителю главы АП, курирующему вопросы судебной системы, Алексею Филатову и БПП удалось протолкнуть свои основные принципы реформы.
Предполагалось вместо ВСЮ создать Высший совет правосудия (ВСП), где будут решаться все вопросы судейской жизни, в частности, вопросы назначения, увольнения, перевода судей.
Эти функции предполагалось отобрать у президента и Верховной Рады. Речь о ликвидации специализированных судов уже не шла, как не упоминалось о массовых чистках судей. Недовольные представители НФ и "Самопомочи" тогда обвинили Администрацию президента в стремлении получить контроль над судебной системой.

Торги за Конституцию
В первом чтении в феврале парламент отдал 244 голоса за изменения в Конституцию. Помимо БПП, и, несмотря на активную критику, законопроект поддержали "фронтовики", "Батькивщина" и "Воля народа".
"Самопомочь", "Оппозиционный блок" и "радикалы" Олега Ляшко, сославшись на то, что реформа не содержала крутых изменений, не поддержали правки в основной закон. Кроме того, нардепы вспомнили также и о том, что в условиях военного конфликта всякие изменения в Конституцию запрещены.
Ко второму чтению в июне, где требовались уже не менее 300 голосов, стало понятно, что без дополнительных голосов, голосование провалится.
По словам Леонида Емца, "Народный фронт" в обмен на свои голоса потребовал принять базовый для судей закон "О судоустройстве и статусе судей" максимально в своей редакции.
"Фронтовики" хотели, как и прежде, ликвидации высших специализированных судов, создания антикоррупционных судов, проведения конкурсов на должности судей Верховного Суда и судей апелляционных судов, в которых смогут принять участие адвокаты и ученые и фактически уволить 1 800 судей, назначенных в 2008 - 2013 годах на пятилетний срок.
"Эти судьи в основном назначались при Януковиче или работали при нем. Если они хотят снова работать судьями, пусть идут на конкурс на равных условиях с другими", - заявил министр юстиции Павел Петренко. Избежать кулуарных переговоров за голоса было невозможно.
Появление нового текста законопроекта "О судоустройстве и статусе судей", стало неожиданностью даже для участников всех реформаторских групп, не говоря уже о самих судьях. Самым интересным был способ, которым предлагалось ликвидировать высшие специализированные суды. По замыслу авторов, их предлагалось, по сути, не ликвидировать, а просто включить в состав нового Верховного Суда в качестве автономных палат со своим аппаратом и новыми председателями.

Судьям, которые сейчас работают как в спецсудах, так и в Верховном Суде, предложили или идти в новый единый суд по конкурсу, перевестись в другие суды низших инстанций или уволиться.
С принятием документа торопились. Голосование было назначено на 2 июня, вместе с изменениями в Конституцию. Накануне простой опрос в парламенте показал, что большинство депутатов толком не знают положений документа.
Профильный комитет собрался для обсуждения законопроекта о судоустройстве лишь утром в день голосования. НФ, менее чем за час, с голоса удалось провести все предложенные ранее поправки, без какого либо возражения со стороны главы комитета Руслана Князевича и с нерешительным возражением Филатова, отметившего бессмысленность нового конкурса для судей-пятилеток с учетом того, что они и так уже проходят аттестацию.
Против законопроекта выступили только присутствующие судьи. Глава Верховного Суда Романюк, ранее добивавшейся ликвидации высших спецсудов на условии сохранения существующей структуры Верховного Суда и работающих в нем судей, сказал, что в таком виде реформа не имеет смысла. Но со своим мнением судьи остались в меньшинстве. Традиционно не обошлось без нарушения регламента. По закону, выводы профильного комитета должны предоставляться депутатам за семь дней до голосования, но никак не за полчаса до него.
С учетом уступок "Народному фронту" и "Оппозиционному блоку" шансы на успешное голосование за изменения в Конституцию существенно выросли, что и подтвердило голосование – 335 голосов был поданы "за". Против, как и раньше, были "Самопомощь" и "радикалы" Ляшко.

Новая судебная реальность
Если не обращать внимания на патетические заявления политических лидеров о стартовавшей 2 июня "перезагрузке" судебной системы и внимательно прочитать текст принятых изменений, то судебная реформа не выглядит чем-то неординарным.
Доступ граждан к правосудию вовсе не облегчается. Суды по-прежнему будут делиться на общие местные (сейчас районные), а также административные и хозяйственные суды.
Последние два вида судов есть и будут только в областных центрах, а их апелляционные инстанции представлены по одному суду на несколько областей, что очевидно доставляет неудобства гражданам, которым все так же придется ездить за десятки и сотни километров  на судебные заседания, которые к тому же часто переносятся. Предложение Верховного Суда отменить специализацию судов и ввести специализацию судей внутри судов, не прошло.
Президент сохранил влияние на суды. После консультаций с ВСП, он может вносить в парламент проекты законов о ликвидации или создании судов. Президент остается и последней инстанцией в назначении судьи.
Согласно принятым изменениям президент не сможет затягивать подписание указа о назначении судьи более месяца, однако как это будет действовать в отечественных реалиях, где госструктуры не отличаются четкому следованию законам, сказать сложно. В свое время Виктор Ющенко и Виктор Янукович часто держали судей "на крючке" месяцами, под разными поводами не подписывая их документы.

Система специализированных судов с отдельным аппаратом никуда не делась. В Верховном Суде будет несколько внутренних специализированых автономных палат и своя внутренняя кассация - Большая палата Верховного Суда, которая в отдельных случаях будет пересматривать решения низших палат.

По сути, воспроизводится существующая сейчас система из разных спецсудов, но только под вывеской единого суда. Дополнительно могут быть созданы отдельные Высший антикоррупционный суд и Высший суд по вопросам интеллектуальной собственности.

Что касается антикоррупционных судов, то на Банковой сообщили, что там не в восторге от этой идеи и рассматривают ее лишь как уступку "Народному фронту" за голосование по Конституции. Не ясен смысл существования этих судов. Сейчас актуальна борьба с коррупцией, а через несколько лет будет актуальна борьба с чем-то другим. Так что, под каждый тренд создавать специальные суды и тратить на них массу бюджетных денег?

Создание Высшего совета правосудия вместо ВСЮ и устранение парламента, который оказался абсолютно недееспособным в вопросе увольнения и назначения судей, с одной стороны может быть позитивным. С 2013 г. Верховная Рада не назначила на должность ни одного судью. С другой стороны, очевидно, что разгорится борьба за контроль над ВСП  и выборами в его состав. Кто получит контроль над ВСП, тот, по сути, и получит влияние на судебную систему страны.

Без изменений в процессуальное законодательство и ограничения граждан в праве кассации, судебная система может оказаться в коллапсе. Сейчас все высшие спецсуды вместе рассматривают 180 тыс. дел в год. Новый Верховный Суд с учетом необходимости набора нового состава (как минимум 100 человек) может просто не справиться с работой, которую ранее делали 300 судей спецсудов.

Во всей остальной судебной системе дела не лучше. В среднем, в 2015 году на одного судью обычного районного суда приходилось 60 дел самой разной сложности в месяц. С учетом того, что в последнее время из судебной системы уволились сотни судей, а еще у почти 900 судей (из 7,4 тыс. их общей численности) отсутствуют полномочия, реальная нагрузка на судей часто даже выше. Например, в Окружном административном суде Киева из 51 судьи, реально работают 17 судей, а фактическое число работающих судей, с учетом отпусков и больничных, доходит до 13-15 судей. Очевидно, что в такой ситуации качество правосудия часто хромает, а дела рассматриваются месяцами.
Но главное, о чем говорят эксперты и сами судьи, без изменения морали и огромного финансирования, судебная реформа будет обречена. Если не изменить психологию, то, что помешает в будущем не давить на судей или не предлагать им "интересные предложения"?
Если не увеличить уровень судейского вознаграждения, не увеличить финансирование судов, многие их которых просто разваливаются от старости, то, что будет мешать судьям идти на такие "интересные" предложения?
У судьи сейчас зарплата в среднем 13-15 тыс. гривен в месяц. Сейчас это небольшие деньги, а хорошие юристы за пределами суда получают больше.

Поэтому, что бы действительно судьи работали правильно, нужно в первую очередь дать хорошую зарплату, а во торгую очередь исключить любое административное влияние на судью.

Сегодня ещё готовятся Переходные положения, которые во многом расставят точки на "і", как будет внедрятся новая реформа в жизнь, когда заработают новые суды, как будут проходить конкурсы и кто будет определять руководящие должности в судах...

Украина за последнее время привыкла к громким реформам. Хотелось бы, что бы эта реформа действительно положила начало честному и справедливому правосудию в Украине.

mizrakhigor.com