Кожен має про нього свою уяву. Хтось - як національність. Хтось - як громадянство. Хтось - як етнічну приналежність.

А як думаєте Ви?

надпись на футболке...

...Легкомыслие!- Милый грех,
Милый спутник и враг мой милый!...

Марина Цветаева




и все таки она...

та ще й українською мовою:

Від сьогодні Білий дім у Москві переходить на «кремлівський» режим роботи зі ЗМІ. Як повідомляє «Газета.ru» з посиланням на «КоммерсантЪ», від тепер вільний доступ акредитованих журналістів у Будинок уряду закрито, а спілкування ЗМІ та уряду зводитиметься до щотижневих прес-конференцій за підсумками засідань уряду, протокольним заходам за участю прем'єра та віце-прем'єра, а також офіційним прес-релізам.

Прес-служба Білого дому пояснила такі зміни технологічним прогресом у методах розповсюдження інформації. Тепер на всі запитання журналістів щодня в робочі дні з 9.00 до 20.00 відповідатиме черговий прес-служби по телефону. Неофіційні комунікації ЗМІ зі співробітниками Білого дому, раніше також обмежені, від 7 квітня знаходяться під негласною, але повною забороною.

"Главред".

Прочитайте нижче історію цієї компанії і Ви переконаєтеся у правильності заголовку цієї замітки.

http://www.obolon.ua/ua/company/history_and_traditions/history/

Опитування: Кого б Ви хотіли бачити наступним мером Києва?

На чем ездят президенты? На роскошных лимузинах?

Не совсем. 90% годового «пробега» Владимира Путина приходится на авиатранспорт. Однако не стоит умалять значение автомобилей в жизни президента. Помимо ежедневных поездок по Москве, где главу государства обслуживают три основных автомобиля (причем два из них – мини-вэны), его лимузин путешествует по миру и доставляет хозяина на все деловые встречи. А иногда автомобиль становится «убежищем» для встреч: лимузинные переговоры предполагают максимальную скрытость от посторонних глаз и ушей. Как и хозяин, большую часть перемещений автомобиль совершает по воздуху, иногда путешествует в железнодорожном вагоне, то есть живет в президентском комфорте. Даже мойщики обязаны иметь высокую квалификацию и быть надежными людьми.



Нередко роль лимузина сводится к представительским функциям, как это было под Чебаркулем. Все шесть президентов добрались от аэропорта к полигону на вертолетах, и лишь последние несколько километров одолели на лимузинах. Таких церемоний требует этикет встреч столь высокого уровня, ведь куда торжественней появиться перед публикой из двери лимузина, чем пытаться поймать прическу, раздуваемую потоками вертолетного ротора.



Владимир Путин приехал в составе кортежа из четырех Mercedes-Benz – два E-класса, два S-класса. Машины этой же марки использовали президенты других стран. В качестве машин сопровождения выступали Mercedes-Benz G-класс, и это был самый большой product placement немецкой фирмы на Урале.

Но если Ху Цзиньтао, лидер КНР, на родине предпочитает ездить на Audi A8, то Владимир Путин использует Mercedes-Benz регулярно. Пользуясь случаем, мы разузнали о президентской машине побольше.

Мир больших цифр

По оценкам, автомобиль президента РФ стоит около 40 миллионов рублей ($1,5 миллиона). Внешне он похож на Mercedes-Benz S-класса предыдущего поколения, но цена красноречиво свидетельствует о его необычности. Ведь даже «властелин прайс-листа» новый S63 AMG c 612-сильным мотором в длиннобазной версии стоит лишь девять миллионов рублей.



Комфорт и скоростные качества являются первостепенными для любого VIP-автомобиля, однако машину, которая не уступит президентскому лимузину по этим параметрам, можно купить за сущие копейки – миллиона за четыре. Откуда берутся оставшиеся 90% стоимости?

Владимир Путин использует Mercedes-Benz S-Guard Pullman, однако Mercedes как таковой является лишь поставщиком основных компонентов. Дорогостоящие работы, включая финальную сборку, осуществляются небольшими подразделениями немецкого концерна.

Сначала в кузов серийного S-класса вваривается вставка, превращающая его в стретч (Pullman). В отличие от свадебных лимузинов автомобиль Путина – маломерка: база увеличена на метр, а общая длина лишь немногим более шести метров. Для примера, по Челябинску ездят лимузины длиной 11 метров, но, разумеется, для президентского кортежа такие «крокодилы» не подходят – слишком неповоротливые.

Мрачные факты

Но не удлинение виновато в стоимости автомобиля. Обеспечение безопасности – вот главная статья расходов. Использование президентом автомобиля является ежедневной необходимостью, но именно автомобиль наиболее уязвим для атаки террористов.



История знает немало печальных примеров. Одним из первых громких покушений в автомобиле было «сараевское убийство» эрцгерцога Франца Фердинанда, положившее начало Первой мировой войне. Автомобиль непривычной нам марки Grf & Stift хранится в венском музее, и над правым задним крылом видно отверстие от пули, убившей жену эрцгерцога Софию. Сам Франц Фердинанд носил бронежилет и был поражен в голову.

В 1963 году в Lincoln Continental был застрелен президент США Джон Кеннеди. 13 мая 1981 года турецкий экстримист совершил попытку покушения на Папу Римского Иоанна Павла Второго, который приветствовал публику из Mercedes-Benz G-класса на площади Святого Петра. С тех пор папамобиль накрылся пуленепробиваемым стеклянным коконом.

В 1995 году нападению подвергся премьер-министр Испании Хосе-Мария Аснар – бомбу заложили в автомобиль, но политик «опоздал» на взрыв и отделался ранением. Из новостных сводок вы помните нападение на грузинского лидера Эдуарда Шеварднадзе в 1998 году. Mercedes-Benz S-Guard попал под шквальный огонь из автоматов и гранатометов «Муха», но броня спасла Шеварднадзе жизнь.

Молчаливый охранник

Так что бронирование – вовсе не прихоть. Автомобиль президента России подготовлен по совершенно секретной программе в специальном подразделении Mercedes-Benz в Зиндельфингене, откуда выходят «броневики» с индексом Guard. Данные о клиентах и их автомобилях засекречены без срока давности – фирма хранит в тайне любые подробности с тридцатых годов прошлого века. Более того, в случае уничтожения автомобиля, Guard старается не оставлять улик, передавая поврежденные автомобили для исследования в свои лаборатории с последующим уничтожением.



Впрочем, кое-что о технологии известно. Для бронирования S-класса используется восьмимиллиметровая многослойная сталь, листы которой интегрируются в кузов автомобиля. Пассажирский отсек превращается в подобие монокока из высокопрочной стали, выдерживающий выстрелы из оружия класса B7, например, из немецкой винтовки Heckler und Koch с использованием бронебойной пули. 55-миллиметровые стекла лимузина обеспечивают класс защиты B6, то есть остановят свинцовую пулю из такой же винтовки.

Эти данные более или менее справедливы для «гражданских» версий, которые покупают бизнесмены и политики средней руки – стоимость нового S-Guard составляет 20 миллионов рублей ($800 тысяч). Автомобиль президента России бронирован по специальной программе, которая включала дополнительный цикл испытаний, в частности, обстрелы более мощными видами оружия. По оценкам специалистов, машина президента бронирована с использованием металлокерамических пластин, которые отличаются высочайшей термопрочностью и способны остановить бронебойно-зажигательную пулю.



При попадании в обычную броню такая пуля способна струей раскаленных газов «вымыть» металл из места контакта, однако керамика ей не по зубам. Вероятно, и стекла лимузина толще стандартных 45-55 миллиметров, ведь такое стекло способно остановить пули с относительно невысокой кучностью стрельбы.

Помимо защиты от стрелкового оружия, лимузины бронируются снизу и сверху против мин и гранат, а также защищаются на случай химической атаки: салоны герметичны, а в случае длительного пребывания в опасной зоне начнет работать автономная система воздухоснабжения.

Полная масса президентского автомобиля превышает четыре тонны, поэтому ходовая часть и двигатель подвергаются серьезной модернизации: например, подвеска практически полностью оригинальная. Мощность двигателя засекречена, однако у нового S-Guard она составляет 517 л.с., и вряд ли у президентского стретча, пусть и прошлого поколения, она меньше.

Но нет брони, которая могла бы сопротивляться вечно, и крайне важно, чтобы автомобиль сохранил мобильность после атаки и увез пассажиров из зоны обстрела.



Шины Michelin PAX стоят порядка 350 тысяч рублей за комплект, но позволяют перемещаться на большой скорости даже в случае сквозного прострела, для чего внутри шины на обод колеса наварено резиновое кольцо. Бак автомобиля нечувствителен к прострелу и обладает способностью к самогерметизации. Защищается не только пассажирский отсек, но и основные агрегаты (например, радиатор), повреждение которых может привести к остановке автомобиля.

Однако если по автомобилю начали стрелять, значит, служба охраны уже провалила задание. Броня является последним форпостом обороны, и в первую очередь важно не подпустить нападающих к линии атаки. Президенты «бродящих» республик нередко доходят до крайностей: одно время при движении кортежа президента Узбекистана Ислама Каримова автоматчики стояли каждый 20 метров, движение перекрывалось за квартал, а прохожим запрещалось даже смотреть на кортеж.

В дни ШОСа столь радикальных мер не предпринималось, но все мы помним тщательную подготовку подъездных путей от челябинских аэропортов до чебаркульского полигона. На встречах такого уровня очень важны «запасные выходы», поэтому город держали в состоянии боевой готовности.

S-Guard – не единственный автомобиль президента: также есть микроавтобус Mercedes-Benz Sprinter и Volkswagen Caravelle – машины неприметные и более удобные для работы и совещаний. На этом фоне служебный мини-вэн KIA Carnival челябинского предпринимателя Семена Мительмана вовсе не выглядит нонсенсом.

А как решают автомобильный вопрос лидеры других стран?

Ярмарка патриотизма

Для президентов стран с развитым автопромом правилом хорошего тона считается использование отечественной продукции. Педантизм некоторых достоин восхищения – во время правления Жака Ширака Renault еще не производила модель Vel Satis, худо бедно подходящую для постройки лимузина, и президент Франции передвигался на Renault Safrane. По ценовой категории он не попал бы даже в нашу рубрику VIP-autochel: цена базовой версии не превышала 50 тысяч евро. Конечно, машина Ширака стоила дороже, но 300 тысяч долларов – один их самых скромных результатов для президентского автомобиля. Нынешний президент также относительно скромный – использует Citroen C6.



Больше всего повезло немецким лидерам, которые могут использовать «мерсы» и «бэхи» на законных основаниях. Тем удивительнее, что Герхард Шредер предпочитал Volkswagen Phaeton. Возможно, дело в личной привязанности: Шредер был членом наблюдательного совета Volkswagen, когда компания решила строить Phaeton – одну из самых неудачных моделей VW последних лет, и в некотором смысле считал ее своей. Нынешний канцлер Германии Ангела Меркель старается не обидеть никого: к VW Phaeton, BMW 7 серии и Mercedes S-класса недавно добавился Audi A8 с мотором W12. Перед важной встречей госпоже Меркель приходится думать о выборе не только наряда, но и автомобиля.

А у кого из европейских лидеров самый экспрессивный автомобиль? Конечно, у итальянского. Еще Сильвио Берлускони предпочитал ездить на элегантном Maserati Quattroporte с восьмицилиндровым мотором, как у Ferrari F430, и коробкой передач с подрулевыми переключателями (Duo Select), а теперь марку «пиарит» Романо Проди.

Цивилизованный мир относится к китайским машинам настороженно, но Ху Цзиньтао одно время ездил на экзотическом китайском лимузине Red Flag, хотя основное производство автомобиля было прекращено в 1983 году. Ходили разговоры о возрождении марки и создании конкурента Rolls-Roys. Получится или нет, покажет время, а пока лидер КНР «вынужден» использовать Audi A8.



Джордж Буш укрывается за броней Cadillac DeVille (DTS) и чаще других возит автомобиль по всему свету. Угроза покушения высока, и служба безопасности президента не доверяет чужим автомобилям.

В названии «Кадиллак ДеВилль» есть доля лукавства. Когда у инженеров спросили о родстве лимузина с серийным автомобилем, они признались, что из стоковых компонентов позаимствовали лишь эмблемы. Хотя внешне автомобиль похож на легковушку, в его основе – шасси джиэмовского пикапа. Оно очень кстати, поскольку снаряженный вес автомобиля составляет 4,5 тонны. Любопытно, что, расхваливая автомобиль президенту, джиэмовские инженеры напирали на шикарный интерьер, развлекательную систему с CD-проигрывателем на 10 дисков и сиденья с функцией массажа. Президенты других стран больше озабочены качеством связи и удобством ведения переговоров. В этом смысле быть президентом США приятнее всего.

Автомобиль Буша с пятидюймовой броней и специально разработанным двигателем стоит порядка двух миллионов долларов, однако высокая цена – не гарантия надежности. Так, в июле этого года президентский лимо позорно заглох по пути к американскому посольству в Риме, и это уже не первый случай. Кстати, машина президента США может претендовать на звание самого неказистого президентского автомобиля: броня «торчит» слишком явно.



Что касается Владимира Путина, его увлечение отечественными автомобилями носит частный характер. Он известен любовью к первой машине – «Запорожцу», и владеет отреставрированной Волгой ГАЗ-21 1956 года выпуска. В гараже особого назначения в состоянии боевой готовности стоит ЗИЛ-41052. Это один из самых гениальных бронированных лимузинов, кузов которого варился из специальной стали, образуя очень прочную (и очень тяжелую) бронекапсулу.

И все же в большинстве случаев российский лидер предпочитает немецкую технику, и ситуация вряд ли изменится в обозримом будущем. Одно время ходили слухи о разработке нового президентомобиля ЗИЛ-4112, но пока публике показали лишь пластилиновый макет.

Артем КРАСНОВ, специально для VIPautochel.ru

Активіста Всеукраїнської громадської організації Альянс «Майдан» Тараса Токаря призначено членом Громадської ради з питань забезпечення прав людини при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області.

Днями відповідне рішення прийняте начальником ГУ МВС України у Полтавській області, генералом Михайлом Цимбалюком після зустрічі з активістом ВГО Альянс «Майдан». Під час зустрічі з головним міліціонером Полтавщини Тарас Токар навів ряд прикладів де відверто порушуються права людини і, зокрема, дестабілізація роботи Полтавської обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного, яка у цьому році відзначатиме своє 70-річчя.

http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1206941233.html

Варіанти відповіді:

Герб Полтави

Прапор Полтави



Перша письмова згадка про літописну Лтаву знайдена на сторінках Іпатієвського списку «Повісті минулих літ» 1173 року. Саме від цієї дати було прийнято розпочинати відлік «віку» Полтави до 1999 року. У 1974 році вперше урочисто було відзначено 800-річчя Полтаві. Але місто виникло значно раніше за час згадки про нього у літопису. Пізніші археологічні дослідження простежили безперервне проживання людей у Полтаві аж до рубежу VIII—IX ст.

Засноване слов'янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст., поселенням XIV, XV віків. Розкопки, проведені в історичному центрі Полтави вченими Обласного центру археології управління культури Полтавської облдержадміністрації (Соборний майдан, вул. Спаська, Першотравневий проспект), виявили ділянки міської забудови, вулиці, житло, господарські і виробничі приміщення давніх полтавців. Ці наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-літнього віку Полтави у 1999 році. Тож нині офіційним часом заснування Полтави вважається 889 рік.

Топонімічні відголоски віддалених епох знайшли відображення й в особливостях назви міста, яка поступово змінювалася: Лтава-Олтава-Полтава. Найбільш розповсюдженими є кілька версій. Дослідники вбачають можливі значення цієї назви як похідні від слов'янських слів «огорожа», «огороджене тином місце», пов'язують із давньоруською традицією найменування поселень за ім'ям найближчої водної артерії — струмка Лтави — правої притоки Ворскли, Походження останньої назви виводять навіть до давнього арійського словосполучення «заболочена річка».

У ХІ-XVIІ ст. Полтава існувала на порубіжжі між Руссю і Диким Полем кочівників, згодом — між Великим Князівством Литовським і Золотою Ордою, між Річчю Посполитою і Московським царством. Прикордонні умови життя України, постійні взаємозапозичення і міжетнічні зіткнення спричинили до формування особливої верстви місцевого населення — козацтва, яке й визначало історію укріпленого форпосту на Ворсклі упродовж XVI-XVIII ст. У численних війнах місто зазнавало неодноразових руйнувань, але постійно відроджувалося. Історичний документ 1641 р. вперше засвідчив існування Полтави як міського центру.

Очолена козацтвом всенародна Визвольна війна проти Польщі перетворила Полтаву понад 350 років тому на військово-адміністративний центр Полтавського полку в складі Гетьманської України (з 1648 до 1775 р.). У загальному соціально-політичному піднесенні Лівобережжя Дніпра того часу Полтава вирізнялася побудовою Хрестовоздвиженського монастиря, появою визначних творів козацького літописання С. Величка і Г. Грабянки, поезій І. Величковського. Полтавський полковник М. Пушкар 1657—1658 рр. відзначився невдалою спробою перетворення міста на центр визвольної боротьби народу проти його гноблення багатіючою козацькою старшиною. В соціальному конфлікті козацької верхівки з простим народом Полтава пройшла шлях Руїни, що підготувало їй на початку XVIII ст. особливу роль не тільки у вітчизняній, а й у світовій історії.

Коли багатовекторні європейські інтереси перетнулися у Північній війні Росії зі Швецією в Україні і остання, в особі гетьмана І. Мазепи, отримала історичний шанс досягти самовизначення в окремій державі, саме під Полтавою було підірвано союзні плани І.Мазепи та Карла XII. Населення міста підтримало російський гарнізон під командуванням полковника О. Келіна. На 3 місяці вони скували шведську армію, яка втратила на валах і бастіонах невеличкої козацької фортеці кращі свої сили. Цим для армії Петра І було створено передумови перемоги над військами Карла XII та І.Мазепи. Майже 300 років тому Полтавська битва стала поворотною в тогочасній європейській історії, на два століття визначивши подальшу долю України.

До поч. XIX ст. Полтаву завдяки пам'ятній битві, відвідали цариця Катерина II, полководці О.Суворов, М.Кутузов, відомі мандрівники. Маленьке містечко з чепурними побіленими будиночками, козацькими храмами залишилося на віки в анналах подорожніх записів.



У 1802 р. 8-тисячне місто стало губернським центром. У зв'язку зі 100-річним ювілеєм Полтавської битви столиця губернії почала забудовуватися кращими зодчими як «малий Петербург». Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний всесвітньо відомий ансамбль Круглої площі.

У першій чверті XIX ст. творчий геній полтавця І. Котляревського дарував Україні власну літературну мову і започаткував нову українську літературу «Будеш, батьку панувати Поки живуть люди, Поки сонце в небі сяє Тебе не забудуть», — так оцінив історичну постать І. Котляревського Т.Шевченко. 1818 р. у Полтаві росіянин М. Новіков заснував масонську ложу «Любов до істини», серед членів якої були І. Котляревський і В.Лукашевич. З її інтелектуального потенціалу, збагачуваного участю майбутніх декабристів М. Муравйова, П. Пестеля, М. Бестужева-Рюміна, С. Волконського, В. Лукашевич виніс ідею створення першої української національно-визвольної політичної організації — Малоросійського товариства.

У 1846 р. полтавські інтелігенти В. Білозерський, Г. Андрузький та ін. увійшли до заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства, причому В. Білозерський став автором його Статуту а Г.Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки» і серед її штатів вперше окреслив межі України «з Чорномор'ям, Галичиною та Кримом».

Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX ст. повітове училище, чоловіча гімназія, інститут шляхетних дівиць, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». До початку 1860-го р. у місті з 30 тис. жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист й український правопис, а Т.Шевченко надіслав 1000 примірників свого «Букваря». В українських Афінах, як називали тоді Полтаву вчилися й формували свій майбутній творчий геній математик В.Остроградський, письменники Л.Глібов, М.Старицький, М.Гоголь, вчений і громадський діяч М.Драгоманов та ін.

Помітне і тільки їй властиве місце посіла Полтава в капіталістичному розвитку Росії другої половини XIX — поч. XX ст, який завершився революційним крахом імперії у 1917 р. Місто не стало індустріальним: хоч на початку 1870-го р. у ньому з'явилася залізниця з депо і майстернями, а в 1889 р. — чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914 р. у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.

Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як П.Мирний, І.Нечуй-Левицький і В.Короленко, В.Докучаєв і В.Вернадський, М.Вавилов і М.Скліфосовський, М.Кропивницький та ін. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання «Кобзаря» та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, відділенням Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства…

Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток «Унія» у 1874-75рр. сформулював політичну мету — досягнення національної незалежності України, — яку успадкували його наступниками. Об'єднані у «вільні громади» полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900р. Революційну українську партію. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917—1920рр. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП М.Міхновського з брошурою «Самостійна Україна» мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді юного полтавця С.Петлюри. Відкриття у 1903р. пам'ятника І.Котляревському об'єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.

У Полтаві також своєрідно перетнулися загальноросійський і єврейський ідейно-політичні потоки. Царський уряд використав це провінційне місто для адміністративного заслання своїх політичних супротивників, та останні знайшли тут опору для зміцнення. У 1896р. Полтавська нарада місцевих і київських соціал-демократів намітила плани підготовки І з'їзду РСДРП і видання нелегальної всеросійської марксистської газети. У 1900р. висланий до Полтави лідер соціал-демократії Ю.Мартов створив тут одну з груп сприяння газеті «Іскра». Полтавець А.Луначарський виріс до керівника діячів більшовизму наркома освіти і теоретика культури.

Входження Полтавщини до визначеної царизмом межі осілості євреїв у імперії зумовило формування в центрі губернії (де проживало понад 10 тис. євреїв) єврейської общини. У 1904р. в Полтаві утворилася єврейська соціал-демократична партія на чолі з Бороховим. Тут почалася політична кар'єра полтавця Бен-Цві Іцхака, другого президента Ізраїлю 1950-х рр.

У революційних подіях 1917—1920 рр. Полтава не стала політичним центром, її духовний потенціал у той час відзначався ідейними злетами, належно оціненими лише в кінці XX ст. Ю.Кондратюк у 4-х зошитах розрахував можливості космічних польотів у міжпланетному просторі. Шлях до сердець дітей торували видатні педагоги А.Макаренко і Г.Ващенко. У місті був заснований один з трьох в Україні національних університетів з історико-філологічним, правничим і медичним факультетами. Відомий археолог і педагог М.Рудинський створив художній музей, 1920-30-ті рр. в історії Полтави позначилися поступовою індустріалізацією. У 130-тисячному (в 1939р.) місті 42 тис. робітників працювали на 83 промислових підприємствах, обсяг продукції яких у 20 разів перевищував дореволюційний рівень. З 1935р. розпочалася реконструкція міста і до 1941р. в ньому було збудовано 25 багатоповерхових будинків, розширено водопровід, споруджено електростанцію і каналізацію, на вулицях з'явилися автобуси, а в будинках зазвучало радіо. Полтавці були забезпечені доступною системою охорони здоров'я: 7 поліклініками та більш ніж 40 іншими медичними закладами. Було створено національну державну систему освіти з 5 інститутів (2,5 тис. студентів), 8 технікумів і 38 середніх шкіл (понад 17 тис. учнів) та ін. В 60 різноманітних навчальних закладах училося близько 30 тис. чол. Крім того, працювало 35 бібліотек, 11 клубів, 4 музеї, 2 театри (з Полтави почалася творча кар'єра І.Козловського) і 2 кінотеатри, капела бандуристів на чолі з Г. Хоткевичем (на її основі у Києві згодом створили капелу бандуристів України), 2 науково-дослідних інститути (кормів і свинарства) та гравіметрична станція астрономічних досліджень. Місто прикрасили пам'ятники Т.Шевченку (1926 р.) і М.Гоголю (1934 р.).

Лихо фашистської окупації Полтави, яка стала штабним центром групи армій «Південь» і яку відвідав Гітлер, перетворило значну частину досягнень в руїни. Було знищено всі 83 підприємства, електростанцію, водогін, каналізацію, 2/3 житлового фонду, навчальні і медичні заклади, театри, бібліотеки… Розстріляно і закатовано 18200 полтавців, в тому числі 5087 дітей. До Німеччини вивезено 20800 чол. Та нескореним лишився дух полтавців, серед яких антифашистську боротьбу вело 5 підпільних груп. Так, робітники паровозоремонтного заводу зірвали всі спроби окупантів налагодити ремонт паровозів для своїх потреб. Водночас, після звільнення Полтави від фашистів Червоною Армією 23 вересня 1943р., вони вже з грудня відновили роботу одного з цехів, а в 1944р. завод запрацював на повну потужність. У грудні 1943р. до Полтави було завезено 12 тис. шкільних підручників і 4 тис. наукових та художніх книг. У 7 школах відновили навчання більше 10 тис. учнів. Повернулися з евакуації і розпочали заняття педагогічний, інженерів сільськогосподарського будівництва і сільськогосподарський інститути (в січні 1945 р. в них уже навчалося 1,5 тис. студентів).

Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося в 1950-х рр., пізніше — почалася газифікація міста, з'явилося телебачення. З 1962р. вулицями закурсували перші тролейбуси. Символами відродженої духовності полтавців стали нова будова театру ім. М.Гоголя (1958р.) і відбудова з руїн, залишених фашистами, унікального будинку краєзнавчого музею (1964р.).