Русские за УПА
- 29.01.12, 10:20
З нагоди 94-річниці подвигу героїв Крут відбудуться урочисті заходи з ушанування пам’яті української молоді, яка загинула в нерівному бою біля станції Крути 29 січня 1918 р., відстоюючи зі зброєю в руках незалежність Української держави.
В акції очікується участь представників національно патріотичного молодіжного руху, громадських організацій та проукраїнських політичних сил. Запрошуються до участі всі небайдужі патріотичні політичні сили і громадські організації!!! Захід розпочнеться 29 січня 2012 р. о 12.00 (Меморіал пам'яті героїв Крут, залізнична станція Крути, Ніжинський р - н, Чернігівська обл.).Співтовариство "ВАРТА" пропонує всім учасникам та однодумцям ДОЛУЧИТИСЯ ДО підтримки заходу із вшанування ГЕРОЇВ КРУТ і ЗОКРЕМА, поміняти тимчасово свої аватарки на ТЕМАТИЧНІ....
ДЯКУЄМО ДРУЗІ!!! Слава Україні! Героям СЛАВА!
30 червня 1941 року , один з провідників ОУН за 8 днів після початку війни оголосив Акт відновлення української держави.
Бої УПА тривали до 1961 року , а останній партизан УПА вийшов з лісу тількі у 1991 році,після отримання Україною незалежності. Люди які поклали своє життя саме за незалежну Україну є пасинками для власної Батьківщини.
1 грудня 2011 року Слов'янська міська організація Всеукраїнського об'єднання "Свобода" змонтувала партійний намет у мікрорайоні Артема. Націоналісти поширювали свободівську газету, вітали земляків з пам'ятною датою, запрошували їх до розмови.
"Приємно було, що нас, наш намет і газети люди вже впізнають, – говорить свободівець Сергій Лілеєв. – Деякі слов'янці вже роблять свої зауваження чи уточнення до матеріалів газети ВО "Свобода" попередніх номерів, а значить – читають уважно. На вітання з 20-ю річницею проведення референдуму про незалежність України почули цілий перелік негараздів, з якими стикаються люди. Однак спогади про Совєцький Союз та бажання до нього повернутися – поодинокі. Трапився прикметний випадок. До намету одночасно підійшли два чоловіка і взяли газети. Літній чоловік сказав, що зараз стало краще жити, бо Янукович добавив до пенсії 20 грн., а Ющенко в 2002 добавляв по 50 копійок. Ми уточнили: Ющенко-бо став Президентом в 2004. Розмову перервав другий чоловік: "Гордість треба хоч якусь мати. Тягнибока треба – він порядок наведе!". На цьому і розійшлись".
Заступник голови обласної організації ВО "Свобода" Михайло Нечипоренко пояснював слов'янцям, що українська нація продовжує свій шлях до свободи і незалежности: "Наші предки вважали, що краще загинути в бою з ворогом, ніж потрапити в полон і померти рабом. Проте воля до життя і неспроможність себе захистити змусили більшість українців терпіти століттями рабське ярмо. Можемо згадувати якісь приємні моменти для українців при польській окупації чи австро-угорській, чи московській, проте окупант - завжди окупант. Тому українські лицарі духу завжди бажали свободи своїй нації, ставали на шлях боротьби за незалежність України. Наші предки казали: "За свободу платять кров'ю". Тому здобуття у 1991 році незалежности України шляхом референдуму багато хто сприймає як бутафорну перемогу. Бо українці так і не прийшли до влади в Україні, на разі влада – окупаційна, а тому боротьба триває.
Українці мають усвідомити: проблема – не в незручностях і труднощах, а в тому, хто дає цьому раду і для чого. Адже коли молода сім'я вирішує жити окремо від батьків, проблем у їхньому житті не меншає, проте молоді радо господарюють самі. Так і ми – не боїмося труднощів і негараздів. Ми хочемо бути господарями у своїй, Богом даній країні".
В дні святкування 20 річніці Незалежності України, на порталі було багато заміток в яких йшлося про те, що незалежність їм нічого не дала і що вони стали жити гірше!
Так от я звертаюся саме до таких користувачів! Якого хуя Ви тоді нічого не робили, а зараз серете на блогаг типу яка Україна хєрова і шо вам в совку жилося краще? Я розумію що зміна влади, розвал совка, незалезність, всиляли надію на краще майбутнє! Але ж Ви бачили що Україна занепадає, що рівнь життя падає! То що, не можна було зібрати майдан і скандувати що ви хочете назад в совок (до росії)? А? Тим більше якщо в совку і справді так афігенно жили, як ви любите розказувати, то б підтримку людей Ви б точно мали! І зараз з би ніхто не розєднував Украаїнців мовним і бандерівським питанням! Всі б пишалися що живуть в найбільшій країні і офіційною мовою, швидше всього, була б російська! І тоді б я був патріотом саме такої країни! Однак я виріс в незалежній країні і я хочу бачити її саме такою, незалезною і суверенною! І нєхуй мандіти як вам погано живеться! Краще перестаньте лаятися між собою, ось якраз в цих рядках все сказано:
А насправді так просто змінити життя!
Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,
Полюбити свою землю, свою рідну природу,
Відчути себе часткою єдиного народу.
Бо ми не безрідні, бо ми – українці!
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Досить боятися вірити в краще,
А своє на чуже не міняти нізащо!
Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без "правобережних", без "лівобережних",
Добрих, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих.
Лиш уявіть, якою стане країна,
В якій кожна людина живе як людина,
В якій все, що хороше, – значить і наше!...
Але поки, на жаль, все зовсім інакше...
От скажіть: яка різниця хто якою мовою розмовляє? Всі чудово одне однго розуміємо! Чи не так? Замість того щоб плакати за совком і обсирати україну, краще робити все щоб наша країна процвітала!
Дмытро ДОБРЫЙ.
Внимательно присмотревшись к происходившему 25 августа 2011 года в центре Киева, может сложиться впечатление, что празднование 20-летия государственной Независимости Украины 61-летнему Виктору Януковичу не просто претило, а вообще было крайне неприятно. Он и его ближайшее окружение постарались сделать всё от них зависящее, чтобы на следующий 2012 год вообще изъять из календаря эту «красную» дату. Оснований у них будет предостаточно.
А чего там?! Военного парада нет второй года подряд, то есть со вступления «железного Хозяина» в должность президента.Нет парада — нет и праздника. Из-за «нехватки средств» якобы.Вместо военного парада Вооружённых Сил Украины на этот раз был устроен парад спецподразделений «Беркут» и «Ягуар». Роль салютных залпов с 14.00 выполняли отравляющие пары слезоточивого газа и... средства для уничтожения тараканов. Эту низость МВД Украины вынуждено было признать только спустя сутки.
Впервые в истории независимой Украины в Киеве был введён режим «комендантского часа», как достаточно ёмко отметил юрист по образованию Александр Данилюк. Уличное движение было полностью перекрыто не просто в историческом центре города, а вообще по всему периметру в радиусе 5 км от Майдана Независимости. Празднование Дня Независимости Украины властями фактически было запрещено.
Стоит отметить, что таких контрмер в попытках обуздать демократическую оппозицию ни в России, ни в Беларуси, чей синтезированный репрессивный опыт лихорадочно копирует Администрация президента, никогда не было. И можно сказать, не будет. Потому что это сразу бы разрушило миф о полном контроле над ситуацией со стороны центральных исполнительных и правоохранительных органов власти.
Подобные действия по отношению к местному населению российские федералы разрешают себе только на территории оккупированных республик Северного Кавказа и части до сих пор незаконно удерживаемой суверенной территории Грузии во время проведения «контртеррористических операций» (КТО). В российском законодательстве есть даже понятие режима контртеррористической операции, признаки такого рода операции и т. д. Всё как и полагается для обеспечения безопасности своих сотрудников и «мирного населения» при «подавлении» «очагов сопротивления» со стороны «незаконных вооружённых формирований» (в околокремлёвской публицистике «террористов»).
Подобные контртеррористические методы работы возглавляемого им Главного управления МВД Украины в АР Крым широко использовал Анатолий Могилёв в общении с коренным крымскотатарским населением полуострова. В «Крымской правде» он называл их «пособниками Адольфа Гитлера». Не церемонился министр и с другими депортированными в советское время народами. Дело дошло до того, что Меджлис крымскотатарского народа разослал во все иностранные государства, дипломатические представительства и ведомства заявление об угрозе начала на полуострове самой настоящей гражданской войны. Однако, кого Могилёв считает представляющими угрозу здесь в Киеве? Где здесь «пособники Адольфа Гитлера»?
[ Читати далі ]
Тут я маю на увазі не лише урядову команду, яка економить на українській мові й на проведенні врочистого параду. Не менш значущою є й байдужість більшої частини суспільства, яка живе за принципом: «Беріть собі дівчину – віддайте пироги!». Або навпаки – гіперактивність іншої його частини, яка через власну глупоту готова занапастити незалежність, аби лиш потім мати мучеників і ворогів.
Ми ніяк не втямимо, що поміж виходом із Єгипту та входженням у землю обіцяну була гора Синай – місце, у якому народові було дано новий моральний закон його життя. Втім, якщо судити за Біблією, то ми вже близько до цього визначального моменту. Бо, іронічно кажучи, наші танці довкола золотого тільця в самому розпалі. Туди стягнулася вся наша «еліта», увесь політичний і керівний бомонд, – такі впізнавані постаті з майже відверто виставленою наготою. Їхні танці дикі й навіжені – куди там нашій цнотливо-артистичній Руслані!
І від цього видовища було би зовсім кепсько на душі, якби не знаття, що вони лише ілюструють собою особливості Господнього плану, а не визначають його. Бо в той час, коли вони так завзято витанцьовують, хтось, вибраний Богом, на самоті продирається крізь хащі на гору, щоб дочекатись від Нього скрижалів нового закону.
Сумно? Безнадійно? Але ж сказав-бо апостол Павло свої парадоксальні слова, що не одному додали оптимізму: «А де збільшився гріх, там зарясніла благодать» (Рим. 5:20).
Це правда, що благодатні люди поки що туляться неприкаянно по задвірках нашого суспільства. Це правда, що холодно жити в цьому жорстокому й байдужому світі. Тож навіть Мойсеєві свого часу довелося у відчаї розтрощити кам’яні скрижалі, що їх він тільки-но отримав від Бога, щоб від цього опритомнів увесь народ. Що розтрощимо ми й від чого опам’ятаємося – не знаю. Але знаю, що обов’язково настане мить, коли ми як народ наситимося гріхом і неправедно набутим багатством, коли знову запрагнемо чогось чистого й світлого. Не було в історії цивілізації настільки великого гріховного занепаду, щоб люди не запрагли вирватись із нього до Світла, яке, будучи спершу висміяним і збезчещеним, згодом стає щораз привабливішим. І тоді заблукані народи приймають у свої душі новий закон свого буття.
Але що означатиме новий моральний закон нашого життя для нас, українців ХХІ століття, що борсаються сьогодні в оцій напівздобутій та вже напівутраченій незалежності?
Будьмо відповідальними за своє життя і за життя свого народу. Намагаючись уникнути громадянської відповідальності, ми лише примножуємо наші нещастя.
Не намагаймося перекласти свій хрест на плечі свого ближнього. Його тягар лише обтяжить хрести наших дітей, а ми самі без хреста й так не залишимось.
Не пожадаймо долі іншої, обираючи іншу країну, а з нею й народ, бо ключ до нашої долі – у нас самих.
Не зрікаймося свободи, бо згодом навіть дітям нашим доведеться платити за неї удвічі більше.
Не мирімося з неправдою довкола себе, бо настане мить, коли нікому буде сказати слово правди, коли облуда вразить нас самих. Але пам’ятаймо, що правда – це любов, і не можна подолати неправду, сповнюючись ненависті.
Втішаймося розмаїттям ідей, яке є відображенням розмаїття Всесвіту. Єдиноправильні ідеології, що нівелюють це багатство, рівнозначні імперіям, що деформують етнічне розмаїття світу.
Не будьмо сліпими кошенятами, що не бачать довкола себе ні загрози, ні джерела спасіння. Радіація є загрозою для нашого організму, хоч ми її й не бачимо. Божа рука є нашою опорою, хоч ми її також не помічаємо.
Перетворити земне життя на рай нам не під силу, але зробити його менш диявольським і більш людяним ми можемо і повинні. І тоді виявиться, що найбільшою гарантією нашої державної незалежності є наша особиста незалежність від беззаконня і зла.
Мирослав Маринович