Слово «манга» доволі багатозначне. Це і політичні карикатури в газетах, і досить популярні в усьому світі японські мальовані мультфільми. Але для японця це, перш за все, комікси. 4,5 млрд. одиниць книжково-журнальної продукції друкується в Японії щороку. Чверть цього числа – це комікси, що видаються у вигляді журналів або книг. Десятки видавництв щотижня постачають на книжкові ринки яскраві журнали, що за товщиною конкурують з телефонними книгами. Кожен з них містить по 10-15 різноманітних історій, які друкуються з продовженням у кожному наступному номері. Значна їх частина розрахована на дитячу аудиторію. Є комікси для хлопчиків, і комікси для дівчаток. Їх зміст помітно різниться. Разові тиражі найпомітніших з них досягають 3-5 мільйонів. Проте, також є манга для юнаків та дівчат, чоловіків і жінок. Також є десятки спеціальних видань, що присвячені науковій фантастиці, пригодам із життя роботів, космонавтів або гангстерів, уфології, демонології, азартним іграм, спорту...

Манга, що користується попитом, видається у вигляді книг (нерідко серіями у 10-20 томів), що розходяться країною десятками мільйонів примірників. А на основі кращих з них створюються багатосерійні мультфільми аніме.

Півстоліття тому комікси видавалися лише для дітей. Дорослі ж надавали перевагу газетам і книгам. Зараз же у світ манги втягнулося практично все доросле населення країни. Журнали коміксів можна зустріти скрізь. Десятки назв на вибір пропонують книжкові магазини і газетні кіоски. Для тих, хто не уявляє ночі без улюбленого чтива, цілодобово працюють книжкові автомати з продажу манги. Якщо виходити з того, що в країні щорічно видається понад мільярд екземплярів манги, то на кожного дорослого і дитину припадає по 10 журналів, а на родину – 27. Проте самі лише ці цифри ще не відображають масштабів повального захоплення коміксами. Бо багато хто, прочитавши свіжий випуск, залишає його на задньому сидінні автобуса, на багажній поличці потяга, на столику в кафе. І до покинутої манги одразу тягнуться руки нового читача. Нерідко можна побачити дорослого, який з захопленням гортає журнал для школярів. Опитування, які провели в ряді японських університетів, показали, що з десяти найпопулярніших серед студентів періодичних видань чотири належать до манги. Середньостатистичний читач «проковтує» мангу на 320 сторінок за 20 хвилин. Іншими словами, на кожну сторінку коміксів японець витрачає 3,75 секунди, встигаючи при цьому вловити прочитане досить добре. І справа тут не в якомусь особливому таланті. Просто японська манга помітно відрізняються від американських і європейських коміксів.

Техніка створення манги наближена до японського кінематографу – принципи символізму, ті ж прийоми розкадрування, монтажу. Якщо американських художник прискіпливо проробляє всі деталі картинки, то для автора манги досить лише натяку. Запитально піднята брова героя говорить японському читачеві значно більше, ніж багатослівні коментарі в американському коміксі. Як і японська поезія, мистецтво манги тягнеться до цінностей несказанного. Час дії вони показують, наприклад, малюючи за спинами героїв сонце, що сходить чи заходить; місце дії – фоном, на якому відбувається подія; настрій – малюнком зламаної гілки, листка що падає, сльози, яка котиться по щоці. Тому японський читач не розглядає кожну картинку, вчитуючись у слова діалогу. Він пробігає поглядом по сторінці, сприймаючи її як єдине ціле, проковтує історію як порцію гарячої локшини – не жуючи.

Вміння працювати не тільки з текстом, а й з зображуваним рядом, увійшло, можна сказати, в генетичний код японців. Бо вся історія цієї країни пов'язана з ієрогліфікою – писемністю, яка наближена до картинки набагато більше, ніж будь-яка азбука світу.

Проте, феноменальна любов японців до манги пояснюється не тільки традиційним наданням переваги картинці над текстом. Манга відкриває японцеві вікно у нездійсненне. В бетонних лабіринтах урбанізованої Японії дітям не залишається місця для ігор. Манга дозволяє подумки насолоджуватись простором. Школа робить з дитини суворо стандартизовану деталь для конвеєра масового виробництва. В читанні коміксів молодь знаходить відповіді на питання особистості, яка пригнічується. Зайнятий з ранку до вечора в конторі або на виробництві дорослий японець у читанні манги шукає для себе можливістю розслабитись, помріяти про щось, не пов'язане з роботою. Манга для японців – не просто легке чтиво. Це наркотик, що затягує не гірше за героїн чи гашиш. Ось чому відкинувши щойно прочитаний журнал для дітей японець тягнеться до нового випуску манги, мріючи знову зануритись у світ фантазії.

Феномен популярності коміксів в Японії привернув увагу видавців, які за своїми інтересами дуже далекі від створення розважального чтива. Першими нові прийоми освоїли історики, що створили шкільні підручники, зміст яких ставав досить доступним навіть для найтупішого. Потім у вигляді манги стали виходити і деякі книги на кшталт серії «Життя чудових людей».

Легкість засвоєння матеріалу, який викладено у картинках, просто приголомшує. Враховуючи це, японські видавці почали видавати серію книг «основи економіки». Складні економічні поняття розкривалися художниками манга в конкретних ситуаціях як цікавий пригодницький сюжет. Будь-яку книгу з цієї серії можна перегортати за годину-дві. При цьому в голові залишаються чіткі формулювання економічних законів, схеми маркетингу, принципи взаємодії ринкових механізмів.

Будівельна фірма «Тайсей» випустила для своїх робітників комікс-інструкцію із застосування нової технології в будівництві багатоповерхових будівель з залізобетону. Страхова фірма «Сумітомо» оформила у вигляді манги коментарі до важких випадків визначення величини страхових виплат при ДТП. А машинобудівельне підприємство «Марудзюн» скористалося послугами художників манга для створення нового каталогу запасних деталей. Психологи, вихователі і дослідники в один голос стверджують, що комікси здатні передавати інформацію набагато ефективніше, ніж «голий» текст. Манга виробляє у читачів здатність швидко схоплювати «суть» проблеми, не покладаючись на принципи лінійної логіки. Саме у манзі експерти бачать причини того, що юне покоління в Японії з таким успіхом оволодіває комп'ютерами і основами програмування.

Аніме причаровує дітей та дорослих десятиріччями, проте сам жанр не стоїть на місці – комерційний і розважальний аспекти аніме продовжують розвиватися завдяки зусиллям багатьох компаній та художників.

Сила сюрпризів та відкриттів
Музей Джіблі, Мітака

Тоторо, персонаж аніме, вітає відвідувачів при вході до музею Джіблі. Директор музею – Міядзакі Хаяо, режисер «В полоні у духів» – фільму, що отримав премію Оскара за кращій повнометражний анімаційний фільм на 75-й церемонії вручення нагород Американської академії кіномистецтв. На вході до музею є вивіска зі словами Міядзакі: «Коли ви заходите до музею Джіблі, ви потрапляєте у казку, де ви – головний персонаж». Музей розташований в Мітака, місті, що знаходиться трохи західніше від центрального Токіо.

Музей дозволяє вам вивчити аніме виробництва студії Джіблі, компанії, що заснована паном Міядзакі та його партнерами. Всередині будівлі ви пересуваєтесь по лабіринту в світі аніме, до того ж кожен експонат приховує в собі якийсь сюрприз чи відкриття. Відчините двері – і, можливо, ви побачите себе самого, чи, принаймі, своє відображення у дзеркалі. Персонажі аніме Джіблі ховаються, вичікуючи слушної нагоди, щоб зненацька вискочити. Викопні рештки вимерлих морських тварин – трилобіти – приховані серед каміння. Як і сказано на вивісці Міядзакі, в цьому музеї ви стаєте героєм чи героїнею анімаційної казки.

Один з кращих експонатів, на думку дітей, це велетенський м'який кіт-автобус на другому поверсі. Дітям з ним весело та затишно, вони стрибають вгору-вниз, смикають кота за хвіст, і взагалі роблять все, що заманеться. На даху музею стоїть вояк-робот, виставлений там з якоїсь таємничої причини. Він нерідко виступає в якості фону для фотографування.

Постійні експозиції включають в себе зал під назвою «Місце народження фільму». Тут ви побачите приладдя та матеріали для створення анімаційних фільмів, а також стіл, що завалений напівготовими малюнками. Триває процес створення аніме? В атмосфері відчувається напруження, нібито режисер Міядзакі намагається щосили перетворити якусь свою задумку в кадр аніме. А в підвалі, в кінотеатрі «Сатурн» демонструються короткі оригінальні анімаційні фільми.

Квитки до музею придбаються за попереднім замовленням. Щоденний ліміт відвідувачів 2400 чоловік, а одночасно в музеї може знаходитися до 600 чоловік. Обмеження кількості відвідувачів надає кожному з них можливість найбільш повно дослідити музей.

Тривимірні герої аніме чекають на відвідувачів. Відчинено з 10:00 до 18:00, вихідний – вівторок.
Веб-сайт (англійською мовою дається тільки інформація про наявність квитків): www.ghibli-museum.jp  © Museo d'arte Ghibli

Центр створення аніме
Адміністративний район Сугінамі, Токіо

Кажуть, ніби японська аніме-індустрія оцінюється в 5 трильйонів йєн. З приблизно 440 компаній-виробників аніме близько 80% розташовано в Токіо. Багато з них з'явилися ще на світанку буму аніме в адміністративному районі Сугінамі, що знаходиться в західно-центральній частині Токіо. Більш половини анімаційних компаній Японії розташовані тут або в сусідньому муніципалітеті, адміністративному районі Неріма.

В 2000-му році муніципальна адміністрація Сугінамі вийшла з ініціативою, запропонувавши визнати той факт, що виробництво аніме являє собою важливу галузь японської економіки. Для подальшого просунення індустрії спільно з аніме-компаніями був розроблений «Проект аніме-раю для Сугінамі». Програма включає щорічний анімаційний фестиваль, що організований місцевою адміністрацією та аніме-компаніями, а також поїздки до центрів створення аніме для дітей початкових та середніх шкіл міста. Інші програми також дають місцевим мешканцям можливість ознайомитися з індустрією.

По громадській та приватній ініціативі ті, що навчаються, проходять піврічний курс в центрах створення аніме. Програма розпочалася в 2002-му році. Муніципальна адміністрація також співробітничала з місцевою компанією в створенні першого спільного аніме «Сайонара Мідорігайке». Випущений в липні 2003 р., він вирізняється місцевим колоритом Сугінамі.

Адміністративний район Сугінамі зараз закликає державний уряд заснувати архів анімаційних фільмів для збору матеріалів, проведення досліджень, та навчання майбутніх аніматорів. Основним призначенням архіву буде просування анімації як ключової індустрії і підвищення рівня анімаційної поп-культури. Адміністративний район Сугінамі пропонує виділити кошти, на які можна побудувати архів на території району. Ці спорудження перетворять адміністративний район на центр створення аніме.

Фестиваль манга щопівроку збирає все більш шанувальників
Ярмарок коміксів

64-й Ярмарок коміксів проходив у серпні 2003 р. в Токіо Біг Сайт, виставковому центрі, що за розміром дорівнює 12 футбольним полям. Ярмарок, що називається також Коміке чи Комікет, дозволяє окремим художникам або невеликим творчим колективам продемонструвати книги коміксів, які вони вже опублікували. В ярмарку взяли участь 36 000 чоловік. Відвідали ярмарок близько 400 000 чоловік, що є неймовірно великою кількістю, враховуючи той факт, що Коміке тривав лише три дні.

Виставковий центр був переповнений стендами, на яких виставлялися манга та матеріали, що пов'язані з анімацією, надані окремими особами чи групами за інтересами. Тисячі відвідувачів насолоджувалися ярмарком – деякі захоплено гортали манга, решта жваво перемовлялися з учасниками. Декотрі жінки були одягнені в маскарадні костюми персонажів аніме, закликаючи людей до своїх стендів. Таке перевдягання в персонажів називається «костюмована гра» (скорочено косплей, або на японській лад – коспуре).

Коміке став важливою подією. В першому з них, що проходив в 1976 р. у невеликому виставковому залі в Токіо, взяли участь 32 чоловіка, а відвідувачів було не більше 700 чоловік. На протязі наступних 27 років манга та аніме отримали бурхливий розвиток.

Коміке – це карнавал, а також місце, де мангака-початківці можуть оцінити, наскільки публіці подобаються їхні історії та художні навички. Що не кажи, більшість з 460 000 чоловік, що прийшли на виставку, є справжніми знавцями манга.

Кожен з цих ярмарків приваблює до себе все більше шанувальників аніме та манга, а також надихає людей і самим спробувати свої сили в манга. Декотрі художники-початківці, що брали участь в минулих виставках, зараз професійно працюють в цій індустрії.

Фото 6. Коміке – це триденний фестиваль, що проводиться щорічно в серпні та грудні. Кожен день присвячується окремому аспекту світу манга – відеоігри, аніме та креативна манга.

Анімація з людським підходом
Ямамура Коджі, режисер фільму «Голова-гора»

«Голова-гора (Атама Яма)» режисера та художніка-аніматора Ямамури Коджі став номінантом в категорії «кращий короткометражний анімаційний фільм» на 75-й церемонії вручення нагород Американської академії кіномистецтв в 2003-му році. Він отримав нагороди в багатьох країнах, включаючи гран-прі Аннесі за кращій короткометражний фільм на міжнародному фестивалі анімаційних фільмів Аннесі у Франції. Цей фестиваль є свого роду старішим та найкрупнішим фестивалем в світі.

Ямамура почав створювати анімаційні фільми, коли був учнем середньої школи, а по закінченні університету Токіо Джюкей працював здебільшого над короткометражними анімаційними фільмами для дітей. Фільм «Голова-гора» отримав визнання в багатьох країнах, став улюбленою розвагою для дітей та дорослих.

Ця історія почалася з ракуго (традиційних японських комічних монологів, що виконуються на сцені), і Ямамура каже, що він захоплюється ними ще зі школи. Оповідання під назвою «Атама Яма» – суцільна нісенітниця. Вкрай скупа людина поковтує кілька вишневих кісточок замість того, щоб викинути їх, і одна з них пускає пагони у нього на голові. Дерево росте, а в пору цвітіння люди приходять відпочити в його затінку. Людина гнівається і викорчовує дерево, та незабаром в цій ямці утворюється ставок, і люди приходять порибалити чи покататися на човнах. Людина настільки зневірюється, що сама кидається в ставок.

Ямамура взяв оповідання за основу, і надав йому сучасного вигляду. Майже всі малюнки він зробив самостійно – загалом більш 10 000 зображень. Його 10-хвилинний фільм супроводжується піснею під акомпанемент традиційного інструмента, що називається шямісен. Малюнки зроблені від руки, а ефект легкого мерехтіння надає фільму особливого колориту, що недосяжний за допомогою комп'ютерної графіки, яка в наш час є основним напрямком в анімаційних фільмах.

Ямамура каже: «Здається, техніка створення зображення вражає глядачів більше за сюжет і якимось чином впливає на них. В більш довгих фільмах на першому місці стоїть сюжет, але в коротких життєво важливий художній відтінок».

Він наполягає на тому, щоб його роботи називали анімацією, а не аніме: «В англомовному світі вся японська анімація типу манга називається “аніме”. Але анімація може бути чимось більшим, ніж просто манга в вигляді фільму – можна застосувати широкий діапазон прийомів, керуючи ляльками-маріонетками, формовочною глиною, рухливими шматочками розрізаного паперу і тому подібне. Ці прийоми додали більше сенсу в чимало анімаційних фільмів. В Японії для простоти заведено казати “аніме”, але я за анімацію в широкому сенсі цього слова, що означає “оживлення чогось”. Ось чому мені не подобається, коли мої фільми називають аніме».

Очі Ямамури блищать, коли він додає: «Я маю намір продовжувати створювати короткі високохудожні анімаційні фільми».