хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «память»

Наш святой долг.

     20 лет отделяют нас от того выстраданного дня, 15 февраля 1989 года, когда последнее подразделение советских войск перешло через речку  Пянж на свою территорию, покинув соседний Афганистан и покончив с никем не объявленной жестокой и бессмысленной войной, растянувшейся на долгое десятилетие…

Сотням тысяч советских солдат, принявших военную присягу на верное служение своей Отчизне, волей судьбы  и приказов тогдашних правителей страны пришлось пройти через горнило страшной войны в Афганистане, выполняя свой воинский долг.

 Более 15-ти тысяч молодых ребят разных национальностей полегли смертью храбрых на чужой земле. И как бы ни отдалялась во времени та война, Афганистан остается и останется навсегда незаживающей раной в сердцах матерей погибших, их вдов, повзрослевших детей-сирот, друзей-побратимов, вернувшихся живыми, всех честных людей, у кого есть совесть, кому присущи сострадание и чувство справедливости.

Трудно искать правду, виновных в той бессмысленной войне. Но наш гражданский и человеческий долг – сберечь память о молодых героях, которых уже не вернуть.

 Вечная им память...

Дети и классики )))

С чего то вдруг детство золотое, беззаботное вспомнилось. Это было в первом классе, пришли в школу детишки, учительница знакомится с классом, просит самых смелых рассказать любимый стишок. Выходят мальчики, девочки и рассказывают пр заек, мишек, елочки...цветочки. Ну и меня вынесло, не знаю, с какого побуждения. А так как врать не умела, чтобы понравиться, рассказала действительно... любимый стишок. А.С. Пушкин. "Два ворона".

Ворон к ворону летит,
Ворон ворону кричит:
Ворон! где б нам отобедать?
Как бы нам о том проведать?

Ворон ворону в ответ:
Знаю, будет нам обед;
В чистом поле под ракитой
Богатырь лежит убитый.

Кем убит и от чего,
Знает сокол лишь его,
Да кобылка вороная,
Да хозяйка молодая.

Сокол в рощу улетел,
На кобылку недруг сел,
А хозяйка ждет милого
Не убитого, живого.
  (с)


Бедная моя первая учительница.... Как и всем последующим, трудно ей, наверное, со мной пришлось. Пока искала любимый стих в инете, чтобы не набирать самой (ленива патамушта), нашла еще один, не менее милый... Люблю Пушкина. )))

Уродился я, бедный недоносок,
С глупых лет брожу я сиротою;
Недорослем меня бедного женили;
Новая семья не полюбила;
Сударыня жена не приласкала.
(с)


А ты помнишь?


Вспомни свою первую или любимую игрушку....
Как же я любила маленького медвежонка с глазами пуговками.
И еще у меня была шарманочка,
 кругленькая, с ручкой и при вращении тренькала смешно ...

Чёрная метка...









    Гуру (наш случайный знакомый) задаёт такой темп, что психика "плывёт". Уже "автопилот". Ночной спуск с перевала. Умные так не делают. Проводник упрям - мы ДОЛЖНЫ прийти за час до рассвета. Иначе город СПРЯЧЕТСЯ от нас. Город - это легенда для беспокойных сердец, Беловодье. Дороги туда показать ни кто не может. Педерасты.

Его техника спуска... может, он не человек? Гуру спускается прыжками. Легко - как горная кошка. Накинув мрак на плечи, раскинув цепкие руки. Кто он вообще такой. Русский в стране черкесов. Холодные ладони. Твёрдые, как армейская подошва. Безрукавка. Татуированные руки. Два ножа. Черный хайратник. Седина. Глаза отливают сталью. Движется как человек который о-о-очень далеко ушёл по Пути Война. Говорит - егерь. Егеря не носят ножны на бедре. И егеря точно не меняют направление в прыжке - словно та летучая мышь, нетопырь. Егеря в горах гости - а этот явно дома. Урод.

Город Поющих Статуй. Увидеть и умереть. Утром, за час до рассвета, ветерок крепчает и скалы начинают петь. Так поют, что кровь стынет. Усраться. Воют как голодные. Медленно, всплывает солнце. Восход раскинулся крестом. Красиво и жутко. Эоловый город. Люди, лошади, дома с окошками - токо всё каменное. Говорят, что ночью они ходят, а утром засыпают. Ссуки хитрые такие.

В городе ВХОД. Треугольный пролом в скале. Одеть каски, аккумулятор в подсумок, зажечь коногонки, шагаем в липкую глину. Торопимся. Фокус - если идти быстро, то глина твёрдая как асфальт, а остановишься - липнешь, отрываются подошвы. Скала прошита ходами на много километров. Гуру движется в мраке лабиринта уверенно и гибко.

Зал Обвалов. Вторая легенда. Огромный подземный колодец размером с маленький стадион. Заполнен громадными глыбами. Глубина не известна. Глыбы шатаются от лёгкого толчка ладони. Можно спускаться между ними. Покачиваются все, и те, что внизу, и те, что вверху, и те, что рядом. Сначала прикольно-адреналиново, а потом острый приступ клаустрофобии - совершенно животный, неуправляемый ужас.

Гуру исчез. Мы вышли из под земли через 2 дня. Очень далеко от Города. Повезло. Случайно наткнулись на маркер-трассу. Трос, который пробрасывают спасатели, чтобы ориентироваться под землёй в бесконечном лабиринте ходов. Нам обьяснили про Гуру... это Проводник - тоже легенда. Типа чёрной метки. Встретив его в горах, карачаровцы молятся, а черкесы стреляют.

 


17%, 18 голосів

10%, 11 голосів

3%, 3 голоси

9%, 10 голосів

3%, 3 голоси

6%, 6 голосів

3%, 3 голоси

30%, 32 голоси

12%, 13 голосів

7%, 7 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

В Малині вшанували пам'ять 1312 жертвам нацизму.

12 листопада в місті Малин було відкрито пам’ятний знак жертвам нацизму. Пам’ятний знак встановлений поблизу місця де в роки фашистської окупації було знищено 1312 жителів нашого міста, серед яких були зовсім маленькі діти та дорослі. Представники різних конфесій та національностей. Практично в ті трагічні роки на цьому місті фашистами було розстріляно кожного 10 жителя нашого міста.  джерело Місто Мала

"Ми звинувачуємо"

З 11 по 20 листопада 2008 року у Києві проводитиметься виставка «Ми звинувачуємо! Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу».

Виставка експонуватиметься у двох місцях: у Музеї видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького (вул. Саксаганського, 97) – з 11 по 20 листопада, а також в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара» (вул. Івана Мазепи, 29) – з 11 по 15 листопада 2008 року.

Стихи моего друга....

У меня есть друг... Мы не виделись по воле обстоятельств уже несколько лет. Но это не мешает мне помнить о нем и уважать его как художника и поэта. Вот нашла его стихи, которые написаны давным давно... Я думаю, что он не обидится, если я их покажу и вам, читателям моего блога.

    ЛЮБИТЬ...

     Сказал-украл

     и написал.

     А там где взял

     осталась пустота.

     Непрочитанная

     авторучкой избитая

     втиснутая в клетчатую

                          бумагу

     мысль подобная

     трепещущемуся флагу.

     Играю в рифмы.

     Флагу-флягу

     жене-аванс

     забору-кошку

     трубе семейство пауков.

     Птице крошку.

     И пошло-поехало:

     Для ветра-ветви

     Для щуки-воду

     Художнику природу.

     А кролику с печальными

                            глазами

     -душистотравную свободу.

     Поэту-водку

     Течению-чужую лодку.

     Колодцу цепь с ведром,

     собаке-кость

     противной бабке злость.

     Пошло-поехало:

     жизнь-песня

     в которой можешь

     все изменить.

     Фальшивить, по теченью

                           плыть.

     Менять размер,

     октавы,ритм.

     Задраить люки,

     на дно упасть

     ЖИТЬ,БЫТЬ

     ПЛЫТЬ,ПИТЬ

     ЛЮБИТЬ

     ЛЮБИТЬ

     ЛЮБИТЬ

     ЛЮБИТЬ...

     ЛЮБИТЬ

     ЛЮБИТЬ............!

                                                            стихи Игоря Захарова "Захара".

 

Роясь в старых бумагах....



Откопала сегодня среди бумаг.... жили же люди ))

Интересно, их тоже волновали проблемы инфляции?

morgun

День пам`яті Георгія Гонгадзе

16 вересня на Майдані незалежності традиційно відбудеться акція, присвячена пам’яті журналіста Георгія Гонгадзе, де журналісти, громадські активісти та небайдужі громадяни вшанують память Георгія та інших загиблих журналістів.

На акції за традицією буде заборонена партійна та організаційна символіка і гасла на підтримку тієї чи іншої партії або організації. Це не заважає членам всіх політичних партій та громадських організацій взяти участь у акції як звичайним громадянам.

Ми, як і в 2005-му, 2006-му, 2007-му роках, звертаємося до всіх бажаючих долучитися до організації акції. І знову констатуємо, що особливого прогресу у розслідуванні вбивства журналіста не відбулось. Не в останню чергу і через те, що в Україні досі не досягнуто тих високих стандартів журналістики, за яке віддали життя Георгій та інші його загиблі колеги. Бо журналістика так і не стала четвертою владою.

Більше того, ми бачимо, що багато хто в Україні (і з політиків, і з журналістів, і з інших середовищ) хотів би забути про справу Георгія Гонгадзе, і прагне, щоб про це забуло суспільство. Але ми нагадаємо! Бо, доки жива пам’ять, доти залишаються надія і ймовірність, що розслідування загибелі Г. Гонгадзе та інших журналістів будуть доведені до кінця, що знищення людей за висловлені ними думки не стане нормою, що в суспільстві не зникнуть моральні принципи, за які Георгій та його колеги віддали свої життя, що ми нарешті колись житимемо в нормальній країні, де правитимуть закон і мораль, а не цинізм і понятія.

Акція, як і в попередні роки, розпочнеться о 19.00 на Майдані Незалежності. Так само, як і в 2005-му, 2006-му, 2007-му роках її організаторами є звичайні громадяни, а не партії чи громадські організації. Тому на акції традиційно не буде трибун і ораторів, персональних промов та списку організаторів, а використання символіки будь-якої партії або організації, підняття за допопомою гасел чи в інший спосіб питань, які не стосуються теми акції, вважатимуться як піар та аморальна спекуляція на смерті журналістів і неповага до пам’яті загиблих. Це не заважає членам всіх політичних партій та громадських організацій брати участь в акції як звичайні громадяни.

Кошти для проведення акції збираються за допомогою пожертв серед всіх небайдужих громадян. І кожен може внести свій внесок в її проведення. Жертводавці, як і організатори, не рекламуються. Єдине ім'я, яке ми оприлюднили - це невідома широкому загалу дівчина з Києва, визначена організаторами як одержувач коштів, які жертводавці перераховують за допомогою переказів (тел. 8066 1365984, Катерина).

Ми, як завжди, маємо прохання до журналістів:
1) Висвітлити цю акцію, ігноруючи спроби будь-яких політичних чи громадських структур афішувати свою причетність до неї.
2) Взяти участь у акції та вшанувати пам’ять Георгія Гонгадзе, допомігши, по можливості, в її організації та висвітленні.
3) Розмістити оголошення про акцію в своїх виданнях чи озвучити з телеекранів.