Поясніть, якщо хлопець, який мені подобається просить, щоб я дивилася за дівчиною, яка йому подобається поки він поїде зі своєю дівчиною у відпустку, що мені робити? Мені шо два тижні посміхатись цій кралі та розповідати їй, який він класний? За що він так зі мною? Бо він знає, що мені подобається. Як після такої смс: "сделай так, чтобы она меня не забыла. ты можешь, я знаю" можна спокійно думати, чи працювати. Намагаюсь заспокоїтися.. Мабуть завтра все буде простіше, та я не буду паритись цим питанням. Мабуть.. 

Мне нужен Ты,
Твоя улыбка,
Твое дыхание на ушко.
Хочу быть я
Твоей любимой,
А не какой-то там подружкой.
Хочу быть я
Твоим Цветочком,
Сиянием твоих счастливых глаз.
Мне нужен ты,
Твоя улыбка. Тебя
Хочу сегодня...Здесь...Сейчас...

Спостерігати його цікаво
Сумувати за ним устала
Зігрівають лише його руки.
Голос його – блаженні звуки.

Дбати зовсім не важко.
З лагідною посмішкою: «Сашка»
Навіть, якщо тебе сварить
Тебе це трошечки бавить.

Разом ранок
З сонцем поміж нами.
І такі смішні наставляння мами.

Значить то є він
Значить ти є з ним!
Значить, можна мрії
відпустить по хвилі

І віддатись щастю.
Вже сьогодні, в цьому часі.
Не чекай до завтра
І не плутай карти
Не перевіряй!
Просто Відчувай!

моЙо

Уже два тижні, як я засинаю і прокидаюся поруч із коханим чоловіком.   

 

Бажаю і вам, аби осінь виявилася щедрою на бажані вам події, тобто, хай вона обдарує кого коханням, кого новими друзями, кого новою роботою, а ще кого вдалими фінансовими оборудками... (далі список продовжується згідно ваших
потреб) Ну, коліться, кому що хочеться надбати/знайти/вибороти?

  

 

   

Любов. Кохання. Кохання з першого погляду. Існує чи ні? І що це взагалі? В кожного знайдеться своя відповідь. Можливо природний інстинкт до продовження роду? Закохались-одружились-діти. Чому ж тоді часто буває так що:" Вибач,я закохався в іншу",чи "Я зустріла іншого"? Потім "Я зустрів другу...Третю...Четверту... Вибач! Вибач! Вбач!". Чому ж цей інстинкт ніяк не зупиниться,штовхає далі і далі? А може це хвороба? Полюбив одну. Зустрів другу,першу покинув. Зустрів третю-покинув другу. А були б ліки ніхто нікуди не бігав би. Випив таблетку і ніхто тобі вже не треба,окрім тієї єдиної чи єдиного. Хіба ж може здорова людина переступити через сім'ю,дітей,спільні прожиті роки і заради любові піти до іншого-іншої? А може тоді це не була любов? А просто стан "алкогольного сп'яніння"? А що,схоже! П'яна людина здатна на речі,які б тверезою ніколи б не зробила. Тут і тяга до подвигів, веселощів,безумств. Закохані теж готові на будь який подвиг,чинять безумства, від радості готові кричати на весь світ. На другий день -похмілля! А коли дізнаєшся,що виробляв вчора: "Ой як соромно! О це я дав жару. Як людям в очі дивитися?" Так само і з любов'ю. Проходить,залишаючи "похмілля". А тоді "І навіщо я за тебе вийшла? І що я в тобі знайшов? Якби я знала що ти такий..." Отож любов чи з першого погляду чи з сотого має бути любов'ю,яка не помічає вад,яка пробачає провини,яка не примушує підлаштовуватись одне до одного...Любов'ю яка яка сумує,коли ви хоча б секунду не разом,яка хвилюється,коли ви хоча б секунду не разом,яка чекає ,коли ви на секунду не разом...
Моя "половинка" проста українська дівчина. Не кінозірка, не модель "плейбоя",не має багатих батьків,але з першої ж зустрічі я відчув до неї, те що відчувають до брата чи сестри. І з кожним днем вона стає мені все ріднішою і ріднишою. То може це і є основою чистої відвертої любові? Може треба шукати серед натовпу рідну душу,а не кидатися на шикарних дівчат з ідеальними формами чи на супер мачо з крутим авто? Рідну душу,з якою просто і легко, з якою ти сам собою. Багато скажуть що це маючня божевільного,а дехто буде зі мною згоден. Хай там як, а справжню любов я бачу саме такою.

Ось...

наче все є..і наче нічого..

наче любиш...і наче пустка..

хвилинки прозріння...а далі знову рожеві окуляри..

і хто вигадав це кохання?

хто вигадав, цю залежність?

що руйнує розмірене життя в руїни...

що сліпо віриш в ідеальність..