НЕМАЄ НІЯКИХ ТАЄМНИХ СКЛАДНИКІВ...є тільки ТИ!!!

  День Святого Валентина (Валентинів день, День Закоханих) — відзначається в деяких культурах 14 лютого.
Романтична легенда про Святого Валентина
Християнського проповідника Валентина посадили в римську в'язницю за віру і невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в'язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.
За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) прислав їй зворушливий лист, який підписав «Твій Валентин».
У пам'ять про це тепер у День Святого Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки у вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони..
Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.
Історично-релігійне підґрунтя
Святий Валентин
За церковною легендою, християнський священик (за деякими версіями, єпископ) Валентин жив у римському місті Терні за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.). Є відомості, що, поруч з основним покликанням, Валентин займався природничими науками та медициною.
Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це наприкінці 269 року його заарештували, перевезли до Риму й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув до християнства батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого 273 року.
496 року Папа Римський Геласіус оголосив 13 лютого днем Святого Валентина. Але широкої популярності в Західній Європі це свято набуло з XIII століття. В США його відзначають з 1777 року.
Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання (ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії). За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.
А загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. Але пам'ять жодного з них 14 лютого не вшановують. Натомість цього дня католики римського обряду відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи.
У давні часи природні чинники та події позначалися не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день вшановувала Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на час, коли відзначають день св. Валентина, припадає період парування птахів. Це й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські звичаї.
Крім того, вважається, що День Святого Валентина збігся з давньоримською традицією ворожіння під час новорічних святкувань (за римським календарем, новий рік починався саме в середині лютого).
Як День Святого Валентина відзначають у різних країнах
Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до урни відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження.
Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг. Наприклад, в Англії існувало повір'я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.
Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».
Французи перші ввели «валентинки» — любовні послання у вигляді вірша (створення першої валентинки приписується Шарлю, герцоґу Орлеанському, який, сидячи 1415 року в одиночній камері в'язниці, боровся з нудьгою писанням любовних послань власній дружині). Втім, найбільшого розквіту валентинки досягли у XVIII столітті.
Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.
Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.
В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закожаних» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілзації.
Православна альтернатива
Російська Православна Церква «католицькому» Дню Святого Валентина протиставляє свій «День закоханих» — День Святих Петра та Февронії 8 липня. У ролі заступників подружньої любові та вірності РПЦ шанує святих чудотворців Петра і Февронію.
Романтична історія кохання цього подружжя докладно змальована автором XVI ст. Єрмолаєм-Еразмом в «Повісті про Петра та Февронію», що була написана невдовзі після канонізації подружжя. В «Повісті» розповідається історія кохання муромського князя до селянки, які жили щасливо на межі XII та XIII ст., померли в один день, заповідаючи поховати себе в одній, заздалегідь приготованій, домовині. І хоча люди декілька разів ховали їх окремо, їхні тіла кожного разу чудесною силою опинялися разом.
День Святих Петра та Февронії відзначається не так романтично, як це роблять католики 14 лютого. Цього дня в православній традиції не прийнято робити подарунки в формі сердець або проводити вечори при свічках. Православні у цей день моляться в храмах. У своїх молитвах молоді люди мають просити Бога про велику любов, а представники старшого покоління — про сімейну згоду. Вважається також, що святі Петро і Февронія низводять небесне благословення на тих, хто укладає шлюб.
У жіночому монастирі Мурома досі зберігаються мощі «святих благовірних князів Петра і Февронії, скоропомощствующих на укріплення та збереження сім'ї».

Захотілося зробити конкурс кращої пісні про кохання
1.ОЕ-Така, як ти
2.Тартак-Я не знаю
3.Пономарьов-Я люблю тільки тебе
4.Корс-Я чекатиму
5.Козловський-Знаєш
6.Гвердцителі-Чарiвна Скрипка
7.Бумбокс - Поліна
Можна додавати свої пісні...Голосувати за ті , що більше характеризують кохання у Вашому житті, тобто "те, що моє", "схожі з життям", "схожі з мрією"

У цьому світі є одне питання, Воно складне водночас і просте. Звучить воно: «А що таке КОХАННЯ? Яке воно: чи грішне, чи святе?» Я думаю: прекрасний дар кохання – Це ніжність рук, обійми, почуття У тихі ночі зоряні стрічання І клятви бути разом все життя, Коли за відстань чуєш серця стуки, Тремтять в чеканні серце і душа, Коли після тривалої розлуки Коханий знов до тебе поспіша, Коли ти бачиш його погляд ясний І посмішку на лагідних вустах, А серце, повне ніжності і щастя, З грудей нестримно рветься, наче птах, Це ніжні-ніжні теплі поцілунки, Кохані руки у твоїх руках, Прості дрібнички, милі подарунки, Кохання – зірка, що освітить шлях. Та є і без взаємності кохання, Коли душа від холоду тремтить, Коли не світиться в очах бажання, Теплом коханий погляд не горить, Коли тепло своє віддати хочеш, Летиш, немов метелик на вогонь, Слова любові лиш собі шепочеш, ЙОМУ несеш тепло своїх долонь. Та бачиш тільки лід у його серці, Чужі для нього теплі почуття. Крізь стінки льоду ніжність не проб’ється, Зламається, мов гілочка, життя Тоді тьмяніє враз барвистий килим, Що для кохання виткала весна, Стає для тебе білий світ не милим Й життя, немов, повз тебе промина. І серце рветься, мучиться, страждає, Томиться у печалі й самоті, Та все одно – лише його кохає – Єдиного й чужого у житті. Кохання – дар небес, що дав Всевишній, Його людині треба берегти. Це світлий Янгол і Диявол грішний, Що поруч йдуть одвічно у житті. Взаємність завжди зігріває душу, Тоді, неначе казка, кожна мить, А невзаємність з ніжних хвиль на сушу Кохання човен викинуть спішить. Є ліки від нещасного кохання. Хоч панацея, кажуть, тільки час. Це – вірші – серця трепетні зізнання, Вони душевний сум розвіють враз. А коли щастя ти пізнав в коханні, Які прекрасні пишуться вірші! В них ніжні сни, надії, сподівання І світле щастя й радість у душі. Пливіть в житті на кораблі Кохання, Лиш шторм на морі вашім хай буде. І знайте: в мить розлуки, в мить стрічання Лиш вірна Муза вас не підведе.

Відпусти мене, не муч і не тримай
І не прив"язуй знов мене до себе,
І рештки спогадів і почуттів розмай
На вітрі в полі, хай летять у небо...

Не можеш бути ти навіки мій,
І не твоя я вже давно, хоч і з тобою...
Розбилось дзеркало тих наших мрій,
І небо плаче за вікном холодною грозою.

Дай сил мені забути й діла йти,
І бути знов коханою, п"янкою,
І почуття й довіру знову берегти,
Але вже з іншим, але не з тобою...

Бо хочу бути я щасливою, і знаю я,
Що день такий настане зовсім скоро
Із неба буде литись зливою вода,
А я пірну в п"янке кохання море....

Як тебе я можу не кохати?
Твої очі ясні, посмішки промінь
Хочу дуже я тебе пізнати
Та на крилах щастя полетіти в височінь.

Ти для мене - подих, сяйво серед ночі
Як з тобою бути хочу понад все...
Хто ти є? Ти - радощі дівочі
Лише ти для мене посмішку несеш.

Ти такий дбайливий, щірий, сильний,
Ти для мене все, моє життя.
Навіть не жалію, мій єдиний,
Що відкрила тобі свої почуття.

Як закрию очі - тебе я згадаю,
Наче зараз дивишся ти крізь мене
Лише про одне тебе благаю -
Дай можливість бути ближче до тебе.

Наче вітер ти в моє життя увірвався
Серце моє все заполонив.
Нема поряд тебе - й світ весь обірвався
Душу ти мою в полон схопив.

Та для мене цей полон - відрада,
Все, що маю, то твоє завжди
Як побачу тебе - знову рада
Залишайся ти зі мною поруч назавжди.

Подарую тобі трохи втіхи,
Море ніжності та океан любові,
Придушу в обіймах міцних,
Зацілую тебе гаряче до болі.

Мне нужен настолько сильный мужчина, который не будет спрашивать: «Тебе не холодно?», а просто заботливо накинет мне на плечи свой пиджак…

Мне нужен настолько сильный мужчина, к которому можно будет забраться на колени и без объяснений уткнуться лицом в сильную грудь и плакать, при этом, чувствуя, как сильно бьется его сильное сердце, и его сильные руки сильно обнимают меня… Мне нужен настолько сильный мужчина, который каждый раз после вкусного обеда (ужина, завтрака), приготовленного мной только для него, будет сильно прижимать меня к себе и шептать на ухо: «Спасибо, милая. Ты лучше всех»… Мне нужен настолько сильный мужчина, который найдет в себе силы всегда быть рядом и не только на словах… Мне нужен настолько сильный мужчина, которому ничего не надо доказывать, которого можно было бы любить просто за то, что он такой сильный… Мне нужен настолько сильный мужчина, которому можно было бы доверять во всем и не бояться, что его сила вдруг испариться…

Мне нужен настолько сильный мужчина, чтобы я могла спокойно засыпать на его сильном плече и слышать сквозь сон, как его сильный голос шепчет: «Спи, малыш. Я рядом. Я не сплю. Я охраняю твой сон»… Мне нужен настолько сильный мужчина, который будет сильно целовать меня каждый раз, когда он уходит на работу и снова возвращается в наш сильный дом… Мне нужен настолько сильный мужчина, который ради меня будет готов на все самые сильные поступки… Мне нужен сильный мужчина. Мне нужен настолько сильный мужчина, который на восхищенные вопросы друзей: «Кто это?», будет сильно отвечать: «Это моя любимая»… Мне нужен настолько сильный мужчина, на которого можно часами смотреть влюбленными глазами, гладить по волосам, целовать…

Мне нужен настолько сильный мужчина, о котором хотелось бы заботиться, которому хотелось бы отдаваться полностью, без остатка, навсегда…

У великому ставку симпатичний пуголовок
одружився з рибою. Та ось настав день, коли у нього виросли ноги і, як
це звичайно відбувається з пуголовками, він почав поволі
перетворюватися у жабу.
Тоді пуголовок мовив рибі:

— Мушу піти за моїм призначенням і жити на землі. Тому й тобі треба б призвичаїтися до нового життя.

— Дорогий мій, — заперечила дружина, — але що я робитиму там зі своїми жабрами і плавниками? Загину!

Пуголовок (властиво, вже майже жаба) зітхнув:

— Кохаєш мене чи ні?

— Звичайно, кохаю, — зітхнула рибка.

— То підеш зі мною, правда ж? — підсумував пуголовок.

Чоловік і жінка сиділи разом біля вікна і дивилися на весняний
городець. Вони сиділи близенько одне до одного. Жінка мовила:
— Я кохаю тебе. Ти гарний, 6агатий і вдягаєшся зі смаком. А чоловік відповів:

— I я кохаю тебе. Ти як чарівний сон, ти мов щось занадто цінне, аби тримати в руці... ти пісня моєї мрії.

На ці слова жінка, розгнівана, відвернулася від вікна і вигукнула:

— Облиш мене, прошу тебе. Я не фантазія, не щось, що з’являється тобі у
снах. Я жінка і хочу, аби ти прагнув мене як дружину, як матір наших
дітей, яких колись народимо.
Вони розійшлися.

Чоловік ствердив:

— Отак ще один сон розтанув у імлі. А жінка зітхнула:

— I що мені з чоловіка, який зробив з мене фантазію, мрію?

Іноді буває так, що душа перетворюється на пустелю під впливом несприятливих зовнішніх чинників...
Так можна жити роками...
Доки в один момент не розумієш, що душа оживає, напоєна краплями життєвої вологи...
Дощ кохання перетворює душу на оазис... Спочатку можна і не помітити змін у собі...
Але крапельки зливаються в струмочки, які згодом стають ріками, доки не зіллються в широку, глибоку і повноводну річку...
Якщо кохання справжнє і взаємне, дві річки в душах двох людей зіллються в океан...
Щоб подарувати двом закоханим тепло і спокій свого безкраю...