хочу сюди!
 

MELANA

39 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 49-51 років

Замітки з міткою «влада»

Таблетка для згадки

Що потрібно, щоб обратися президентом в 1 тур? "Допомога" орди війною, наполохане суспільство і трохи брехні.

Кінець 2014, Левко Лук'яненко про Петра Порошенка:

Я підтримував його за двох умов. Перше – він сказав, що коли стане президентом, він продасть свій бізнес. При чому, продасть – не передасть брату, куму, свату чи дружині, а продасть відкритим способом, продемонструвавши народу договір про продаж. Хай би ті гроші лежали в банку й потім знову їх можна було запустити в бізнес. В усякому разі, не було би важелю, який на нього впливає. Для мене це надзвичайно важлива річ. До того ж, я звертався до виборців, щоб вони його підтримали, щоб можна було обрати президента в один тур. Вибори в один тур були критично важливими. Якщо б цього не сталося, тоді б вибори затягнулися – це маса коштів і держава б думала про вибори, а не про війну із Росією. Сам я тривалий час підтримував Анатолія Гриценка. Коли зрозумів, що в нього немає шансів на перемогу, хоч я йому і симпатизую, я вирішив підтримати Порошенка. (ось так і працює ця зомбуюча "попередня соціологія" з титулами прохідних і непрохідних - моя вставка)

Я знаю, що є проблема справедливості в суспільстві, але вона можлива лише за умов законності. А законність можлива в тому випадку, коли розділені влада і бізнес. Коли ж бізнес і влада поєднані – це найбільше лихо, яке може бути в країні. Ми це мали і при Януковичі, і при Кучмі. 23 роки Україну не будували, а руйнували. Тому проблема відокремлення влади від бізнесу – це перша і найважливіша вимога та завдання після перемоги в революції. Зрощення бізнесу і влади веде до того, що бізнес купує суддів і вони виносять рішення, залежно від того, хто більше заплатив. Це – ліквідація третьої влади. Янукович поставив собі на службу судову систему, включаючи Конституційний Суд.

Нині я обурений тим, що президент пообіцяв, але не зробив. Якщо його завод є в Липецьку, в Росії, то виникає питання. З якої ласки йому дозволили вести нормальну економічну діяльність і що за цим стоїть? Адже спочатку діяльність заводу була призупинена, а потім – відновлена. Як це впливає на політику? Якщо президент не захоче виконувати цю обіцянку, хай він готується до нової революції. Він її спонукає.

...почитаємо згодом і твої виправдання з обуреннями.

Влада. Що таке - влада. Влада на Планеті Земля.

Люба Людина, що добилася Влади у Світі - Мае Силу.
Найсильніша Людина над деякими на любій грані влади стае - Президентом.
.
Президент фірми у кількості 4-х чоловік - називаеться Бригадир. І одночасно - Президент. Фірми. 
Бригада складаеться зазвичай з 4 -10 - 2000 чоловік.
Бригада у 3000 чоловік не може бути. Такою важко управляти, у кожної Людини характер, характери тягнуть у різні сторони, створюеться неуправляема маса людей, там піде розділення на підрозділи 100%.
.
Розглянем початок, елементарну частку початкову Влади на практиці виконання одиниці творення події Буття Сьогодення, та і минулого, отже, Планети Земля. Людства. Суспільства -
.
Один (перший) - виконавець, трудяга, раб.
Другий - Його Начальник. Відділу вже. Начальник над ним. Начальник Відділу. Начальник відділу творення чогось, якїсь праці. Виконання ії.
Третій - Замісник Президента (директора). Начальник начальника відділу само собою.
Четвертий - ви вже зрозуміли, - Президент. Директор Фірми. 
Начальник оцим двом начальникам.
.
Директор. Начальник. повний. Над ними. Трьома.
.
Все. Це вже перша Конкретна ступінь влади. На Планеті Земля.
.
Якщо над Директором немае Власника, чи папи, чи такого самого директора над ним, чи мента смотрящего, чи мента даючого на це гроші, чи не даючого гроші, - але отримуйочого з цього зиск, чи голови райдержадміністрації, чи родича голови райдержадміністрації, -
.
Все. Вважай ти чітко побудував Першу Ступінь Влади Над Людьми. Незалежну ні від кого.
- Залежну від влади, від держави, від сильних держави, від сильних Світу, - Але Це Первинна Комірка Влади. Яку ти побудував.
.
Інакше - Ніяк. Те, що у цьому ланцюжку з 4-ох Людей другий мае Вже Владу над Першим, а Третій над Другим - мае мало значення. Да, Мають, але Меньше Значення. Бо вони усередині Системи, 
-а Четвертий все ж - Голова Системи. Він Все Створив. Він діе Рухае Світом. Він ставить Задачі по діям світу, по іх виконанням надовго. На 5-ть років найближчих. Він - Генератор виконання. Задач Світу. Захопив Владу. Відповідае Світу. Відповідач - Світу. Е Потреба якась у Світі - він ії береться возьметься виконати Надовго і з типу з гарантіею.
Він Чуе Потреби Світу Краще, ніж ці трое ідіотів - слабаків - 

.Четвертий ( Директор міні-фірми, міні Створення Світу, Міні Створення Влади, Міні Світу, МікроВладиСвіту, Фактаж Влади над Людьми у мікроформі дієвій на Планеті Земля) мае Повну Владу Над Основою мікростворень Людей у формування, у бригади, у колективчик.
у групку. трое - вже групка. Хто стане в Голову Групи з троьох? Добре, хтось став.
Як вони будуть виконувати Задачу? Один-два виконуюють, третій збирае інформацію про події - плоди. Виконали Задачу - молодці, Що Далі?
Чекати, доки Задача з'явиться Знов Сама? Да, Задачі Можуть з'являтись раз пораз, підряд. 
А якщо задачі - раз в місяць? Группа закисне, розійдеться. Розпадеться.
- Тобто повинна бути Людина - яка ці Задачі Завдае Постійно. Хтось вище тебе.
.
Отак і з'являеться Завдавач Задач Виконувачам мінімальної групи. Директор. Директор 3-ох чоловік.
4-ий. Директор.
І це - Основа Планети Земля.
.
і так дійдем до верхівки влади на Планеті Земля - до Президента Країни.
Там е конкуренти, - бізнесолігархи, картелі олігархів, президенти інших краін, але Найвища Ступінь Влади - це Президент Країни.
.
Ось Так Ступінь Влади На Планеті Земля.

Яничари



Доборолась Україна до самого краю,

                 Гірше ляха свої діти

                 Її розпинають

                                   Т. Шевченко


Зліше смерті та пекуча рана,

Гірше безнадійності розлук:

В синові пізнати яничара,

Вирваного із батьківських рук.

 

Як пророче і сумне видіння:

Замість неба тліє чорний  дах.

Яничарів проросло насіння

На елітних і густих ланах.

 

Годувала їх земля, поїла,

Відчинила житниці навстіж…

Тож  диявольська, напевно, сила

Викупила душі їх за гріш.

 

Сіллю матерям лікують рани,

Кров козача укриває стяг.

Скіфські стогнуть жалібно кургани,

Пеклом їх веде Чумацький шлях

 

Знала б та калина, що ростила

Злую долю в травах лободи,

В річці би вражину утопила,

Щоб народ позбавити біди.

2013

 

Вірш написано ще за часів Януковича. Час іде, а він, по-моєму, не втрачає актуальності.

 

За народною легендою, Чумацький Шлях – це дорога, що веде у вічність. На середині вона розгалужується у протилежні сторони (рай та пекло).

Яничари — регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у 14 — 19 століттях, поповнювалася примусовим набором дітей християн.

 

 

 

 

 

Стріляючи у владу не влуч у себе

Стріляючи у владу не влуч у себе



Напочатку проста загадка: що є легше: поміняти погану владу на іншу погану, чи на хорошу? Ясно без роздумів, що обміняти погане на погане найпростіше, бо де того доброго відшукати?.. Інша справа, що а нащо погане міняти на погане? Іронічна політична загадка: як тоді бути на виборах нам?
Звичайно, що всі ми люди розумні, отож свідомо поганого не обираємо, а майже завжди думаємо, що обираємо краще від наявного з «попередников», але найчастіше чомусь виходить, що погану владу змінює інша погана влада, як в якомусь зачарованому колі, і нам доводиться ще радіти, що нова влада не є значно гіршою за попередню. За Ющенка і Юлі було абзець, але коли до влади прийшов типу «досвідчений господарник» Янукович – настав повний …ець! Такі ось викрутаси в маси!
Начебто, що нам заважає поміняти погану владу на хорошу і потім міняти хорошу владу на ще кращу? Що? Чому так не стається, хоча і здавалось би всім того дуже хочеться?
Можу пояснити і зроблю це на реальному випадку. Відбулися вибори, а десь за півроку зустрічаю я одного досить заполітизованого колегу, який дуже злосно заявляє мені: -Цю нікчемну владу треба поставити до стінки і розстріляти!  Вона є злочинна! Буде іншій владі в науку, щоб боялася!
Оскільки я знав за кого перед тим агітував і голосував цей чоловік, бо ж сам розповідав і це була саме діюча влада, то я хитро його запитав: -А ти певен, що наступна влада буде кращою? Бо якщо її будуть обирати ті самі виборці, які обирали цю, то вона апріорі буде знову злочинною – чи не так? 
Мій співрозмовник не вловив моєї підступності в запитанні і дещо розгублено промовив: -То що ж тоді робити?
А я на те саркастично підсміхнувся: - Все дуже просто вирішується: ставимо до стінки і розстрілюємо не тільки саму злочинну владу, але і всіх тих, хто її обирав. Все! Питання вирішено! Ясно як день, що виключно погані виборці вибирають погану владу!
Більше при мені мій знайомий влади не розстрілював і я його розумію: жити хочеться кожному за будь-якої влади.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

Люблю я бути українцем 

Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці – педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці – стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки – гонорові тощо, ну а українці - ? 

Для мене як українця, важко визначити рису, яку можк побачити з боку тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив як САМОЛЮБСТВО. 

Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи не було це найвищим проявом самолюбства? 

Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого бойового порядку, що називався «галас». 

Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її багатометровими піками, чи крицева міць та організованість німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства – організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно, хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або ж якщо невміло – легіон програвав. 

Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягненні, а їх озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом, швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та відчайдушність. 

Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландсхнетами, що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі, проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську, то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких козаків-характерників, постійних мешканців Січі. 

Феномен Запоріжської Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи, і маси. На Січі не існувала статуту чи регламенту як такого, а всі правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати – віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею) засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою. 

Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні національності, але всі мали бути православними християнами. Всі заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував диктаторських повноважень. Коли ж війна скінчалась – з нього за всі помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала винним. 

Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати, наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того, щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче. На мою думку, це однин з найунікальніших станів і методів бою, коли покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від надання помочі. 

Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру, які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої нації. Українці добрі пильні господарі у власному обісті, але доволі погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця. 

Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?» 

Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто не наближалась з своєю поміччю, бо поб’ю-поруйную… 


Що головне? Національна ідея? То прошу! 

Коли я почув від правлячого на той час президента України Кучми слова, що національна ідея не спрацювала і з того наші біди, то коментар був один: це на тобі, убожество, жодна ідея не спрацювала: ні комуністична, ні соціалістична, ні тим більше – націоналістична! Бо для кожного нормального патріота України було ясно, що національна ідея попереднього періоду спрацювала! Спрацювала у своєму абсолютному об’ємі! Що головним було для нас, українців, раніше? Щоб постала Самостійна Соборна Українська Держава - це було національною ідеєю багатьох поколінь для українських патріотів і це сталося 24 серпня 1991 року! 
Якою є українська національна ідея від того видатного часу? Ясно теж цілком однозначно: національною ідеєю відтепер є РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ! 
Так і тільки так! На теперішньому етапі для України національна ідея полягає в одному: у реальному процесі розбудови української державності! Що для цього потрібно в першу чергу? Однозначно найголовнішим є громадянська єдність. Єдність і ще раз – єдність! Мобілізація інтересів основної кількості громадян України довкола ідеї побудови міцної суверенної світової держави. Мобілізація більшості українських громадян без уваги на їх національну приналежність. Тобто маємо національну ідею при відсутності нації-гегемона, яка її впроваджує? Так! На моє тверде переконання, в сучасному світі у функції держави не повинно входити питання національної політики взагалі, подібно до релігійного відокремлення всіх взаємозобов’язень. Обов’язок держави є міграційна і трудова політика, але ніяк не національна. Комусь дивно? Для когось обурливо? А я вважаю, що надання найменшої національної преференції одному породжує негативне ставлення у всіх інших націй і народностей, а це роз’єднує і послаблює громадську спільноту. 
Ставимо питання: що потрібно українцям? Чи українцям потрібно, щоб вони законодавчо були виділені в окрему вищу національну касту в Україні, чи їм потрібна економічно сильна, стабільна державність? Ясно що вибирати треба або одне, або друге. Я обираю сильну і стабільну державу, а тому твердо переконаний у тому, що в Україні ні українській, ні жодній іншій нації не повинно надаватись будь-якої державної підтримки або щось інше, окрім загального законодавчого захисту, чинного в міжнародних обширах всього світу. 
Обов’язкове знання української мови для всіх громадян України не є і не може бути темою національного приниження, бо на території України це є мова міжнаціонального спілкування, як в кожній суверенній державі світу нею є мова домінуючого етносу. Вводити законодавчо в Україні мовою міжнаціонального спілкування російську як другу офіційну є просто абсурдом і прямим шляхом до деструкції всього державного управління. А ще більше: прямим шляхом до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Повторюю і наголошую: всі національні та мовні питання мають вирішуватись тільки на рівні місцевих громад без втручання вищих державних інстанцій, якщо рішення місцевих громад не виходять за межі їх повноважень. Хочуть ввести у себе на місці дві чи три, чи пятимовність тощо – прошу, але все виключно власним коштом місцевої громади. Все. Крапка. Тема вичерпана. 
Стосовно української нації, як автохтонної, то для неї головним є припинення багатовікової дискримінації з боку різних окупаційних режимів – це найголовніше! Відтепер є всі умови для самовідродження української нації навіть без режиму державного стимулювання щодо того. Обійдемось! Єдність України нам важливіша! 
Відтепер головною національною ідеєю для України у ХХІ столітті є жити в Україні як повноцінний законослухняний громадянин держави і наполегливо працювати на свій особистий добробут і, відповідно, - державний, через сплату податків і творення національного прибутку. Ну а якщо є в тому емоційна потреба: бути щирим патріотом України, не залежно від національності. Все. Заможна Україна – найкраща країна! Це і є наша національна ідея на теперішній час. 

Богдан Гордасевич 
м. Львів 

Додаток до теми з думок і висновків під час обговорення цієї доповіді. 

1. Головним є, щоб всі, хто працює на державних посадах отримує платню з держбюджету України, досконало володіли українською мовою і вживали її під час виконання державних обов’язків. А ще вся документація має вестися виключно українською мовою без винятків, щоб не виникало колізій різного тлумачення і плутанини в діловодстві та законодавстві. 
2. Знання мови іншого народу вказує на повагу до нього з боку мовця, навіть якщо він володіє мовою недосконало. Коли кажуть, що хочуть краще пояснити свою думку, то повірте – це краще зробити мовою слухача, якому серце підкаже все, що не стало зрозуміло розумом. 
3. Також загальновідомо, що знання мов є одним з показників інтелекту людини. Тому коли я чую, що людина понад 10 років прожила в Україні або взагалі народилась і жила постійно тут, але не володіє українською мовою, то для мене автоматично це стає ознакою духовної та інтелектуальної убогості особи, особливо якщо це якийсь «купка в ямі», тобто носій наукового звання, політолог чи ще якийсь гуманітарій з елітної спільноти. Своє спілкування з такою особою я намагаюсь звести мінімально в часі, чому дуже допомагає кнопка виключення теле- і радіопередач. Це не означає, що я не реагую подібним чином на різні бздури українською мовою, але принаймні тут є більша часова затримка. А, наприклад, я ще нічого не знаю про діяльність нового російського посла в Україні п. Зурабова, але те, що він вивчив українську мову в мене особисто викликає наперед вже повагу до нього і однозначний респект. 
4. В української нації органічно нема від природи бажання домінувати і звеличуватись над іншими народами, про що свідчить вся наша історія і багатовікове мирне співжиття з багатьма національностями. Для українців головне є: ви нас і наше не чіпайте! 
Це добре видно з вірша-звернення до братів-слов’ян http://blog.i.ua/community/1925/395879/ 
5. Нарешті, питання розвитку української національної духовності. Я категорично проти того, щоб якийсь маловідомий чинуша-держслужбовець визначав, що є духовним і потрібним українцям, а що – ні, і відповідно, на що він дасть державні (тобто наші з вами!) гроші чи не дасть. Тобто я проти прямої фінансової державної діяльності чи якоїсь підтримки в цьому питанні, а за якнайширшу участь громадськості. Хочеш розвивати українську культуру і духовність – давай сам своїми грошима стимулюй цей процес! Купуй українські газети, книги, музику, фільми, етновироби ну і все інше. 

Богдан Гордасевич

Як у 1992 році московські рейдери у рясах захоплювали лавру.


Києво-Печерська Лавра як чоловічий монастир за часів Радянської влади двічі припиняла свою діяльність. Перший раз монастир закрили у 1930 році, одночасно пройшов погром і по Києво-Печерському заповіднику (створеному у 1926 році), керівництво якого було репресовано. Тоді ченці і науковці заповідника були по один бік барикад, вони протистояли владі. Як не дивно, але відновилися богослужіння під час німецької окупації у 1941 року. Вже вдруге комуністична влада закрила Лавру на початку 1960-х. Духовну семінарію розігнали. Значна кількість ченців перейшла працювати в музеї на території заповідника на різні посади, навіть прості господарські, аби тільки залишитись у Лаврі. І тільки 1988 року з нагоди святкування 1000-річчя Хрещення Русі діяльність монастиря було відновлено.

З розвалом Союзу в Україні створюються українські православні церкви. З часом - у 1992 році - одна з найбільших православних святинь України потрапляє до УПЦ Московського патріархату. Чому так склалося?

Єпископ Євстратій (Зоря), Речник Української православної церкви Київського патріархату:
--- У 1992 році митрополит Філарет був священноархімандритом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. У нього досі зберігаються всі оригінали документів про передачу у користування корпусів Києво-Печерської лаври у 1988 році (на той час в Україні існувала лише одна православна церква – Авт.). І корпус митрополичий у Лаврі – це була його офіційна резиденція. Після Харківського собору УПЦ (організованим КДБ), де був обраний предстоятелем митрополит Володимир, за розпорядженнями Івана Салія (тодішній голова Київської міської держадміністрації – Авт.) охоронців резиденції митрополита Філарета було викинуто. Насправді, це було захопленням Лаври з боку Московського патріархату. Це був бунт проти митрополита Філарета як проти священноархімандрита Лаври. Я думаю, не Іван Салій приймав це рішення, його приймали вище, але він був посередником-виконавцем, і він дав розпорядження надіслати ОМОН, який став на захист Московського патріархату, а прихильників митрополита Філарета звідти вигнали.
Якби влада Кравчука тоді не стала на сторону Московського патріархату, то Лавра залишилася б за митрополитом Філаретом і належала б Київському патріархату.

Дмитро Степовик, доктор філософії, мистецтвознавства, богослов’я:
--- 1988 року за клопотанням тодішнього керівника київської митрополії Блаженнішого митрополита Філарета (Денисенка) тодішня влада у зв’язку з 1000-літтям Хрещення Русі дозволила відновити монастирське життя у Лаврі. І це, звичайно, було українське православне життя. Хоча тодішня митрополія перебувала у зв’язках із Москвою, але йшлося вже про відродження справжньої української незалежної церкви. І це закінчилося у 1990-му році у червні місяці проголошенням незалежної церкви Київського Патріархату і обранням Мстислава Скрипника Патріархом.
Спочатку співіснували дві церкви, між ними був діалог, який закінчився об’єднанням у червні 1992 року Української православної церкви на чолі з Патріархом митрополитом Філаретом з українською автокефальною православною церквою Патріарха Мстислава. Утворилася єдина УПЦ КП. Тож в Лаврі було українське монастирське православне життя, до вторгнення з Москви у 1992 році під залякуванням тодішнього президента Єльцина – “перекроем краник”. Тоді Кравчук здався під тиском деяких міністрів, голови СБУ і т.д. і вирішив їх пустити, мовляв, хай церковники самі розбираються. Якби вони знали, чим це все закінчиться, вони б цього необачного кроку не зробили. Тож 1992 року тодішнє політичне керівництво України пустило цілий поїзд московських попів до Києва, багато з них були на службі РФ і вони рейдерськими методами захопили Лавру, Покровський жіночий монастир і Флорівський жіночий монастир на Подолі, багато церков. Вони провели у Харкові церковний псевдособор, без згоди і без присутності тодішнього керівника української православної церкви Філарета, усунули його від влади і поставили свого ставленика, митрополита Володимира Сабодана, досить старенького і хворого. І з того часу у Лаврі запанував Московський Патріархат і сьогодні вони приймають лютого ненависника України Кирила, який має при собі кілька сотень особистої охорони. Він навіть говорить не як духовний пастор, а як залякуючий лідер, якого наставили політики в Москві: “Раскольники, присоединяйтесь к кораблю спасения”. І його колючий погляд, і його оточення – це відродження порядків, які існували навіть не за Брежнєва, а за Сталіна.
Відомо, як Кирило був введений у РПЦ. Коли він ставав єпископом у 1976 році, то одним з тих, хто висвячував його, був нинішній Патріарх Київський Філарет, який йому сказав: “Ви не по божому благословенню стали єпископом, а по настоюванню влади і КДБ”. І тому Кирило до цього часу його ненавидить.
Мене дивує наша влада, яка схиляється і влаштовує відвертому неприятелеві України майже царський прийом. Була у нас державний секретар США, все пройшло тихо, приїхала-поїхала. А тут ледь не квіти йому під ноги кидають. Це рабський синдром з боку нашої влади перед Москвою і такі дії викликають неприязнь і огиду з боку українського народу.

Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, заввідділом релігійних процесів в Україні Інституту філософії НАНУ:
--- 1992 року з Москви були завезені представники силових структур, які під виглядом монахів захопили Лавру. Московська челядь на соборі у Харкові утворили УПЦ МП, яка почала існувати як автономна, але ця автономність тільки на словах, а насправді РПЦ.


Україні пороблено!? Або - відьма гарантує...


Пуста справа стверджувати те, що державна влада завжди і всюди була, є і буде елементом насилля. 
Бо ця безаперечна аксіома відома всім народам ще з темних печерних часів і її нікому доводити не треба.
А от стверджувати і навіть криком кричати про те, що наша українська влада є безсумнівним світовим лідером в царині законодавчої дурості та взірцем управлінської сваволі – треба кожного божого дня!

Треба, бо ті ганебні політичні і соціальні дурощі, які витворяють наші чиновні шахраї та короновані дурисвіти – в ніякі ворота не лізуть. 
Який закон, постанову чи дію нашої влади не візьми та проаналізуй – повсюди з них вилазить неприкрите чиновне безглуздя та юридичне невігластво. 
І при відсутності незалежного критичного аналізу та відповідальності владних бонз за свої дії чи бездіяльність – в цих самозакоханих "гарантів" починають відростати роги непогрішимості та відвертих диктаторських забаганок…

Бо вони витворили таку закостенілу Систему Влади, при якій навіть позачергова революційна зміна очільників центральної влади не суттєва. 
І за умови відсутності зовнішнього політичного впливу, періодична внутрішня перетасовка колоди верховних вождів, гетьманів чи гарантів-нуворишів, практично не впливає і не змінює українську владну конструкцію.

Адже відразу після спонтанних народних бунтів, переворотів чи революцій, ця інфекційна бюрократична побудова – як міфічна гідра відразу ж відтворює свої отруйні чиновні голови.
Знову і знову заповзаючи у владу така небезпечна заразна структура як страшна середньовічна чума – безжально руйнує український державний організм. 
І з кожною зміною очільників-гарантів, владна бюрократія стає ще більше жадібною та ненаситною, руйнівною і соціально жорстокою!

От і нинішня влада – це ядуча агресивна суміш брехні та підлоти, саботажу та лизоблюдства. Така гримуча суміш, яка відразу ж смертельно вражає імунний захист тих, хто попадає в її лабети. Насмерть вражає кожного чиновного неофіта, чим і забезпечує своє системне безсмертя.

Таке враження що Україні пороблено!
Тому і реформувати або хоч якось змінити на краще таку антидержавну українську Систему Влади ніяк не вдається ані мирним соціальним революціям, ані кривавим народним бунтам… На жаль!

Зі… хоча… Може десь в глибинах українських чорноземів, визріє якесь велетенське соціальне цунамі, яке потопить нашу злодійську зрадливу владу в хвилях повномасштабної української революції!
Є й безкровний рецепт від відьми-лісової як позбавитися цих здирників та клептоманів. 
Треба оцих жадібних падлюк напоїти варом із мухоморів та блідих поганок))))

Відьма гарантує, що пороблене як рукою зніме!

2.10.18


Шоб ви вже вдавилися отим "покращенням")))


Почув телеканальну новину про "покращання" народної пенсійної долі на 50-60 гривень і рішив – піду в народ, вислухаю пряму й чесну вуличну майданну думку про це міфічне покращення. 
Отож іду собі по вулиці, їду в бусі-тролейбусі і слухаю непричесані вуличні міркування народу. І вони, скажу я вам чесно – зовсім не патріотичні і далеко не літературні.

Особливо чоловічі матюки – я навіть не наважусь приводити деякі, наскрізь зрадофільні народні перли. 
На жаль, наші слизькі телеканальї не хочуть їздити в бусах-тролейбусах та знімати такі щирі прояви народної нелюбові до влади.

Але звідкіля з’являється така щира народна нелюбов, яка інколи перетворюється в люту ненависть до своєї влади?
Хто ж той лютий ворог? Ворог – який перетворює із віків толерантних гречкосіїв, нащадків древніх трипільців, гелонів, неврів, скіфів, сарматів чи тих же українців – на нинішніх злющих зрадофільців?

Чому нинішня майданна сірома, оці озлоблені мужлани та їхні агресивні жіночки – навіть падлюку Путіна матюкають значно менше, ніж нашу падлюку владу)))

Може тому, що простий народ бачить, що отака ворожа чиновна влада вже побудувала сама собі в Україні соціальний чиновний рай. Побудувала та отримуючи мільйонні зарплати-пенсії-премії... їй, владі – начхати на кинутий напризволяще ниций люд.

І тому, дивлячись на чиновну безкарність та дурість - не маючи жодних соціально-професійних перспектив в рідній українській державі і біжить наша молодь за далекі закордони. 
Біжуть наші сини-доньки та онуки світ за очі, біжуть подалі від такої дурної людиноненависницької влади...

А приречений на злиденне існування пенсійний український люд, щиро матюкає свою злодійську владу. 
І матюкаються посивілі сіромахи-гречкосії вкрай непатріотично якраз отою клятою російською мовою, бо в українській мові навіть нема відповідних епітетів чи метафор...
Матюкають вони оте довбане пенсійне підвіщення, матюкають так – що в мене навіть вуха в’януть. Та ще більше ніж чергове фейкове "покращення" – матюкають вони відверто антилюдську владу.

Бо якраз оця, вкрай ненаситна влада і є отой головний ворог нашого народу! 
Тільки лютий ворог міг творити такі системно-дурні, шахрайські закони чи людиноненависницькі постанови. 
Творити оту фантастичну різницю в оплаті праці чи пенсійному забезпеченню простого робочого люду і ненаситної чиновної зграї. 
Творити зловмисно чи від природної убогості, творити та вперто впроваджувати в державі вкрай несправедливі кримінально-правові, соціальні-трудові чи пенсійні закони, опираючись на які влада може без кінця дурити і грабувати свій народ. 
Ті закони, які гублять українську державу і ведуть її до загибелі…


зі... Історія вчить, що такі несправедливі суспільні взаємовідносини між народом та владою – неодмінно ведуть держави до занепаду і краху. 
Тобто, на жаль – через системну дурість влади і Україну очікує занепад. 
І в кращому випадку, нашу державу жде неухильна трансформації на декілька дрібнофеодальних утворень.

А в гіршому - повна втрата незалежності, чергове поглинання її сусіднею імперією зла і перетворення на периферійне губернське захолустя...


зі.зі... "шоб вони вже вдавилися отим "покращенням" – це самий м’який вираз, з почутих мною в чернігівських бусах-тролейбусах)))

3.07.18


Чотири роки президентства Порошенка

Чотири роки президентства Порошенка: головні досягнення та невдачі
07.06.2018
Рівно чотири роки пройшло з того моменту, як 7 червня 2014 року Петро Порошенко склав присягу президента України. Тож традиційно річниця його інавгурації є гарним приводом підбити підсумки роботи діючого глави держави, котрий, що не є секретом, планує йти і на другий президентський термін. Звісно, електоральні позиції Порошенка зараз не такі міцні, як на дострокових президентських виборах-2014 – тоді він переміг вже у першому турі, отримавши 54,7% голосів українських виборців, тепер же поточні рейтинги лише дозволяють йому залишатися в групі претендентів на другий тур, натомість Порошенко є серед лідерів за показниками недовіри громадян. І це, безсумнівно, виступає певним лакмусовим папірцем цілої серії невдач президента, але переважно у внутрішній політиці. Водночас більшість його досягнень сконцентровані на зовнішньому фронті, і цю своєрідну візитну картку президентства Порошенка відзначають в експертних колах передусім.

Загальні тенденції
Попри поверхневі суспільні враження, що з кожним роком поточна президентська діяльність обростає одними мінусами, більш уважне та поінформоване експертне середовище бачить не лише негатив, а й здобутки Порошенка. Наприклад, за даними щорічного опитування Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва 55 експертів, яким треба було виставити оцінки четвертому року каденції президента за 10-тибальною шкалою, останні результати роботи глави держави отримали в середньому 5 балів. Для порівняння: торік діяльність Порошенка була оцінена в 4,7 бали, в 2016-му – 4,5 й тільки в 2015-му, у перший рік президентства, трохи вище – 5,3.

Якщо ж говорити про конкретні напрямки, то, найкраще, на думку експертів, президент протягом року справлявся із провадженням зовнішньої політики (6,5 бала), найгірше – із реалізацією кадрової політики (3,2). Взаємодію з парламентом експерти оцінили в 5 балів, взаємодія з урядом отримала 5,2, врегулювання збройного конфлікту на Донбасі –  4,9, виконання функцій гаранта Конституції та прав і свобод громадян – 4,8, проведення реформ – 4, взаємодія із суспільством – 3,6, ну і виконання передвиборних обіцянок оцінене ще нижчим балом – 3,5.

До речі, якщо проводити паралелі із минулорічним експертним опитуванням “Демініціатив”, найгіршої динаміки зазнало оцінювання роботи Порошенка саме з кадрами. І це цілком зрозуміло, бо чого тільки вартувала довжелезна затримка із призначенням нового керівника Нацбанку Якова Смолія замість Валерії Гонтарєвої, яка поставила справжній рекорд із тривалості власної відпустки. Разом з тим впродовж року найбільше змінилася в бік покращення оцінка щодо врегулювання збройного конфлікту на Донбасі (майже на цілий бал, а це багато), що, само собою, пов’язано із ухваленням цього року парламентом так званого закону про реінтеграцію Донбасу та початком його виконання шляхом недавнього переформатування АТО в операцію Об’єднаних сил ЗСУ.

ТОП-5 досягнень
Якраз пункт про посилення обороноздатності країни та продовження реформування української армії потрапив до першої п’ятірки головних досягнень президентської діяльності за минулий рік, посівши в цьому своєрідному рейтингу, створеному за оцінками опитаних “Демініціативами” експертів, четверте місце. Решта ТОП-5 здобутків пов’язана із зовнішньою політикою, що також є прямою прерогативою президента. Так, беззаперечним лідером є запровадження у червні 2017 року безвізового режиму із країнами Євросоюзу, принади чого вже відчули на собі багато українців, подорожуючих Європою.

Друге місце за кількістю експертних згадок отримала домовленість щодо постачання летальної зброї із США. Вирішення цього питання офіційний Київ домагався ще за попереднього американського президента Барака Обами, але безрезультатно. Тому з приходом у Білий дім Дональда Трампа дипломатична проактивність Порошенка дійсно принесла свої плоди – виділення Україні вкрай необхідних для стримування російської агресії “джавелінів” й іншої сучасної зброї стало реальністю. Із цим беззаперечним здобутком йде в комплексі інший – продовження режиму санкцій проти Росії та збереження навколо даного питання міжнародної коаліції, попри будь-які політичні й економічні трансатлантичні суперечки. Це досягнення Банкової експерти розмістили на п’яту позицію.

А ось символічну “бронзу” експертного співтовариства виборов ще не здобуток, а лише намір – щодо створення в Україні єдиної помісної церкви. В принципі, надання Константинополем томосу українським православним може взагалі стати історичним досягненням всього президентства Порошенка, навіть затьмаривши вікопомний безвіз. Щоправда, невдача в цій делікатній релігійній площині здатна викликати таку хвилю критичних стріл, котра накриє мідним тазом будь-які політичні перспективи діючого глави держави.

ТОП-5 невдач
Тим більше, критикувати Порошенка дійсно є за що, і це в черговий раз підтвердило наведене дослідження Фонду “Демократичні ініціативи”. Найвагоміші претензії президенту експерти висувають щодо відсутності прогресу у боротьбі із корупцією, що виглядає цілком очікувано. Адже практично у всіх соцопитуваннях наступною проблемою, яка найбільше хвилює широкий загал українців після російсько-української війни, зафіксовані саме антикорупційні пробуксовки влади.

Наступною невдачею за останній рік команди Банкової в експертних оцінках значиться схоже питання – блокування процесу створення спеціалізованого Антикорупційного суду, а на четвертому місці цього “мінусового” ТОП-5 розмістилася вимога щодо е-декларування антикорупційних активістів та членів неурядових організацій. Між іншим, в обох випадках всю відповідальність покладено не на Верховну Раду, котра може розв’язати ці проблеми всього двома результативними голосуваннями, а безпосередньо на Порошенка. Тому від сьогоднішнього ухвалення в другому читанні та в цілому закону про Вищий антикорупційний суд залежить не лише наступний транш МВФ, але й перетворення ключової невдачі президента за четвертий рік каденції у справжнє досягнення. Те ж саме стосується й е-декларацій для НДО.

Зрештою, в першу п’ятірку головних президентських промахів потрапили ще дві глобальні проблеми – це повільний загалом темп реформ, а також недостатній рівень комунікації із суспільством з одночасним падінням народної довіри до Порошенка. Втім, і те, і інше взаємопов’язане, адже без налагодження дієвої комунікативної функції про любе реформування ніхто не знатиме, навіть якщо воно реально відбувається. Приміром, низька ефективність влади в інформуванні стосовно тієї ж самої медичної реформи створила стійке враження про її хибність. А “на горіхи” отримують не стільки в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун або прем’єр Володимир Гройсман, скільки гарант Конституції.

Очікування від п’ятого року президентства Порошенка
Очевидно, що останній рік своєї президентської каденції Порошенку найбільше уваги слід приділити внутрішньополітичному напрямку, який відверто “провисає”. Ось і експерти, що брали участь в дослідженні “Демініціатив”, також очікують на три вагомі президентські кроки як раз у внутрішній політиці.

А саме: на реальну боротьбу з корупцією разом із встановленням на ноги Антикорупційного суду, якісне завершення всієї судової реформи та, що отримало найбільше експертних згадок, на ініціювання виборчої реформи. Однак є серйозні сумніви в тому, що п’ятий рік президентства Порошенка буде взагалі супроводжуватися якимись системними змінами. Бо країна вже цієї осені вступить у великий передвиборчий цикл, який не завершиться майбутніми президентськими виборами, а продовжиться аж до жовтня 2019 року, коли українці оберуть нову Верховну Раду.

Тож недивно, що й в експертних колах в актуальному пріоритеті – очікування наступної виборчої гонитви. До слова, більшість опитаних Фондом “Демініціативи” цього року експертів (32) вважають, що, скоріше за все, Порошенко не буде обраний на другий термін, але певні шанси у нього є. Водночас майже третина (16 експертів) схиляються до того, що нинішній президент буде вдруге переобраний, хоча й мають сумніви щодо цього. Звичайно, думки всього 55 експертів не можна вважати істиною в останній інстанції, але певний тренд вони таки окреслюють.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу
https://uain.press/politics/841671-841671

Для Дніпропетровських.......

Хотілось би почути думки самих жителів....

17%, 2 голоси

75%, 9 голосів

8%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.