видео вдогонку
- 28.04.10, 10:17
Вопреки тому факту, что украино-российский договор все же был ратифицирован Верховной радой, отечественная оппозиция ликует – наконец-то у них появилась возможность проявить свои организационные возможности и ораторское искусство в деле. Видимый повод есть – Черноморский флот РФ еще на 32 года остается в пределах территории Крыма. И вовсе не важно, что то количество военной техники, которое расположено в Севастополе и флотом-то нельзя назвать, ни по функциональному, ни по количественному признаку. Главное – что-то российское будет на территории чего-то украинского. Словом, в этой то «мутной водице» Тимошенко попробует снова объединить всех, кто проиграл выборы президента под своим крылом: от Тягнибока до Ющенко.
Тот факт, что оппозиция, когда речь заходит об аргументации рисков, которые якобы таит «Харьковский договор», терпит повальные коммуникативные поражения от представителей Партии регионов «по всему фронту» - от политических ток-шоу до парламентского согласительного совета, вовсе не смущает «украинских флотофобов». Главная задача оппозиции – убедить в своей правоте не политических оппонентов, а протестный электорат, которого значительно поубавилось в стране за последние несколько лет. Перспектива новых выборов не меняет методы убеждения у национал-демократов и ВО «Свободы» (просто соратники Тягнибока очень не любят, когда их ставят на одну ступень с национал-демократами, которых радикалы кличут не иначе, как «бутафорскими шароварщиками»): лозунги вместо аргументов, митинги вместо работы и, в целом, трактовка политической деятельности как постоянных криков, изобличений и борьбы за власть.
Следуя этой незамысловатой логике, лидер ВО «Свобода» Олег Тягнибок не нашел ничего лучше, как снова начать говорить о революции. Дословно, экс-кандидат в президенты от радикальных националистов сказал следующее: «Украину ждет третья революция – национальная и социальная. Народ сметет промосковскую администрацию, и это будет совсем другая революция, в отличие от тех, которые произошли в 1991 и 2004 годах». При желании, этот молодецкий призыв можно подвести под ст. 436 Уголовного кодекса Украины (до трех лет лишения свободы за пропаганду военного конфликта и изготовление материалов с аналогичными призывами), но до этого не дойдет, так как создание оппозиционных «мучеников» - не лучший способ борьбы за государственную стабильность.
Так или иначе, но за совместной работой Ющенко, Тимошенко, Тягнибока и Яценюка в одной команде будет очень забавно понаблюдать, если объединенной оппозиции все же суждено состояться. Создание такого объединения может служить сигналом для букмекерских контор, принимать ставки на то, кто первый со скандалом покинет оппозицию, и на то, сколько она просуществует во времени в целом.
http://globalist.org.ua/?p=42603Щоби забезпечити себе газом, державі слід вкласти у розвідку покладів близько 200 мільйонів доларів. Газ лежить на глибині 5-6 кілометрів, одна свердловина обходиться у 5-6 мільйонів доларів. Але ж ми відкриваємо ресурс, який коштує 3-5 мільярди”.
Чи буде сучасний уряд вкладати у це кошти чи їм простіше продовжувати розкрадати кошти із кредитів та перегоном газу чужого?
Вот, говорят, украинцы как и все постсоветское пространство, деградируют, что нет у нас ничего яркого, нового и полезного. Не согласен я. Есть вещи, которые, кроме наших соотечественников, никто в мире не может сделать лучше.
На ваш суд два шедевра – заграничный и наш.
ФРАНЦИЯ, ВИАДУК МИЙО
Виадук Мийо (le Viaduc de Millau) – вантовый автодорожный мост, проходящий через долину реки Тарн вблизи города Мийо (Франция). Это самый высокий транспортный мост в мире, одна из его опор имеет высоту 341 метр – немногим выше, чем Эйфелева башня, и всего на 40 метров ниже, чем Empire State Building.



Виадук Мийо состоит из восьмипролётного стального дорожного полотна, поддерживаемого восемью стальными колоннами. Дорожное полотно весит 36000 тонн, имеет длину 2460 метров, ширину 32 и глубину 4,2 метра. Каждый из шести центральных пролётов имеет длину 342 метра, два крайних – по 204 метра. Дорога имеет небольшой уклон в 3%, спускаясь от юга к северу, и кривизну радиусом 20 километров, чтобы дать водителям лучший обзор. Движение осуществляется в две полосы в каждом направлении. Высота колонн варьируется от 77 до 246 метров, диаметр самой длинной колонны – 24,5 метра у основания и 11 метров у дорожного полотна. Каждая опора состоит из 16 секций, каждая из которых весит 2230 тонн. Секции собирались на месте из частей массой 60 тонн, 4 метра шириной и 17 – длиной. Каждая из опор поддерживает пилоны высотой 97 метров. Сначала были собраны колонны, вместе с временными опорами, затем части полотна выдвигались через опоры при помощью гидравлических домкратов, управляемых со спутника, на 600 миллиметров каждые 4 минуты. Виадук был создан по контракту французского правительства с «Эйфаж груп» – французской конструкторской компанией, построившей также Эйфелеву башню – сроком действия на 75 лет. Корпорация будет взимать пошлину в соответствии с тарифом: €4,90 – для лёгких автомобилей, за исключением пиковых месяцев (€6,60 в июле и августе) и €20 – для больших автомобилей. В отдельные летние дни по мосту проходит более 50000 машин. •~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~• Виадук Мийо (le Viaduc de Millau) Бюджет: 475 млн. долларов. Построен за 3 года. Открыт 16 декабря 2004 года. Официальный сайт: [www.leviaducdemillau.com]; 1,6-мильный виадук Мийо описывают как один из самых прекрасных мостов в мире. Он одновременно является и произведением искусства, и инженерным шедевром. Архитектор моста, сэр Норман Фостер, утверждает, что езда над долиной реки Тарн на высоте 270 метров дает незабываемое ощущение «полета на машине». •~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•
Украина, Киев. Автомобильный мост через Днепр (мост Кирпы)
Является частью Дарницкого железнодорожно-автомобильного комплекса. Общая протяженность моста 1,066 км, 6 полос движения автомобильного транспорта. Точных характеристик элементов моста нет в открытом доступе. Но понятно, что сваи моста не выше Эйфелевой башни, стандартный проект железобетонного моста, без технических и творческих изысков.


то тоже шедевр. Наши чиновники проявили невероятную изобретательность в том, чтобы раздуть бюджет моста до космических размеров, вытянуть эти деньги, успешно списать их, так и не построив при этом мост (по официальным данным мост готов на 98%). Известно, например, при среднерыночной стоимости заливки одного куба бетона в 2 тысячи гривен некоторые подрядчики брали за эту работу 4 тысячи. Вы думаете, это легко? Отнюдь. Ну, стоит мост от силы 300 миллионов долларов, а ты поди-ка, попробуй его растянуть до восьмисот сорока. Наши безликие бюрократы-воры – это элита, можно отправлять смело за рубеж на селекцию. Можно было бы организовать курсы повышения квалификации для зарубежных чиновников-казнокрадов. Проблема в том, что во всем мире они не могут работать – нет условий. Этот вид обитает только у нас, он уникален (как и уникальна стойкость украинских людей к подобным явлениям). •~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~• Украина, Киев. Мост Кирпы Бюджет: 840 млн. долларов. Строится 5,5 лет, еще не построен. Официальный сайт: нет (бюджет не позволяет, наверное). •~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~•~• Итак, для тех кто не понял повторяю. Украина, Киев. Мост Кирпы Бюджет: 840 млн. долларов. (строится почти 6 лет) Виадук Мийо (le Viaduc de Millau) Бюджет: 475 млн. долларов. (построен за 3 года) Вопрос, сколько еще надо денег, чтобы наши чиновники наконец-то НАЖРАЛИСЬ???
Холодний Яр – це Святе місце для кожного Українця. Він зберігає в собі загадки багатьох історичних подій рідної Батьківщини: Коліївщини, Визвольних змагань Козацького спротиву та Повстанського Руху. Наразі 18 квітня, в с. Мельники Чигиринського району Черкаської області відбулося вшанування Отамана полку гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупака та його козацтва. Було запрошено всіх бажаючих приєднатися до цього свята, чим і скористався Харківський осередок Організації.
Наш шлях пролягав на Черкащину через Кам’янку – Грушківку, по місцях, де кожен клаптик землі є свідком героїчної минувшини нашого народу з прадавніх часів. Ми рушили в славний козацький край – легендарний Холодний Яр, де розгорілося полум’я Гайдамаччини, хутір та гетьманську столицю Богдана Хмельницького Суботів.
Щойно ми потрапили до Чигирину – перед нами постали мальовничі краєвиди, вражаючі й одночасно захоплюючі місця, які оживають в уяві героїв роману Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр». Під час поїздки до Мельників місцевий таксист розповідав нам, як комуністична влада послідовно нищіла все, що пов’язано з історичною пам’яттю нашого народу, просто фізично зрівнював з землею цілі хутори, затоплюючи навіть цвинтарі… Так були поховані під Кременчуцьким водосховищем і плавні поблизу Холодного Яру, і Великі Луки – місця панування нескоримого українського духу, чину Спротиву.
Урочистості почалися 17 квітня на околиці села Розумівка, що в Олександрівському районі Кіровоградської області. Тут, в урочищі Чорний Ворон, представники Історичного клубу “Холодний Яр”, Історичного товариства “Чорні запорожці”, Козацько-стрілецького братства з Луцька, партії “Батьківщина”, Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, ОУН, “Щирого братства” та інших козацьких формувань вшанували світлої пам’яті отамана Чорного Ворона (Миколу Скляра) і триста його козаків, які полягли в бою з будьонівцями 1920 року. Урочистості відкрив кобзар Василь Литвин піснею “Ой умер козак”.
Також були проведені вшанування у Соснівці, Цвітній та Цибулевому, де на полі під Соснівкою у вересні 1920 р. червоний ескадрон курсантів Єлисаведградської кавалерійської школи порубав близько 70 хліборобів Соснівки, Девятки, Скаржинки і Тирнавки, які виступили із протестом проти свавілля червоних продзагонів. “У людей були порубані обличчя, шиї, руки, плечі, спини, – розповідав свідок тих жахливих подій. – Люди кричали від болю, засохлі рани розривались, кровоточили. Рядна – хоч викручуй від крові… Очі відкриті, в них застиг жах… Голови покладені на праве плече, на одній шкурочці держаться…” Червоні довгий час не давали поховати цих людей, обстрілюючи похоронну процесію з гармат, а тоді, “щоб покарати Соснівку, червоний бронепоїзд із гармат, прямою наводкою, розстрілював селянські хати, – розповідала Марія Кирилівна Павловська, 1913 р. нар., із с. Соснівки. – А двох наших сільських хлопців укинули в топку паровоза…” До майже розораного кургану, де колись збиралися на нараду люди, які виступили проти диктатури чужинців, було покладено квіти, запалали свічки. Молодь, взявшись за руки, слухала кобзаря Тараса Силенка, що заспівав полеглим старовинну пісню, яку, напевно, і вони колись співали… У неділю 18 квітня від самого ранку скликав козацтво до Мельників, столиці Холодноярської республіки, величезний тулумбас. До Мельників приїхали козаки і козачки також з Києва і Київщини, Галичини й Волині, Харкова і Херсона, Одеси і Житомира, Кіровограда і Кіровоградщини, Черкас і Черкащини, Закарпаття, Запоріжжя, Рівного, Нікополя, Перемишля та багатьох інших міст та сіл. “Окупанти століттями нищили українську провідну верству, – продовжував Роман Коваль, – мужів довір’я, отаманів, українську шляхту – нашу аристократію. Окупанти розуміли, що військо без отамана – зграя, що народ, позбавлений еліти, – отара. Саме тут, у Холодному Яру, і в минулих століттях, і тепер панує національний дух, до могил наших збираються українці, які мають національну честь і готові у боротьбі відстояти її”. Промовляли на меморіальному мітингу Левко Лук’яненко, Василь Литвин, Олександр Стець, письменники Володимир Яворівський, Іван Драч та Василь Шкляр. У вшануваннях взяли участь нащадки повстанських родів, зокрема Василя Чучупака, Олександра Кваші, гайдамацького ватажка ХХ ст., Семена Неживого та козака Армії УНР Олексія Здоровецького. За півгодини на мельничанському цвинтарі на могилах Василя Чучупака та братській могилі холодноярців відбулися панахиди, але завершальним акордом вшанувань стало освячення зброї на берегах Гайдамацького ставу. Також 18 квітня силами Українського козацтва в Чигирині було поставлено меморіальну дошку наказному отаманові Вільного козацтва Іванові Полтавцю-Остряниці.
Бачили б ви, як горіли очі людей, коли вони від’їжджали у рідні місця, які просвітлені у них були обличчя, яке бажання працювати, яка впевненість, що ми таки виборемо національну свободу на рідній, та поки не своїй землі.
Це був перший виїзд невеличкої групи Харківського осередку, але в наступному році ми обов’язково зберемо когорту Патріотів зі всієї України – щоб глибокими та безмежними Холодними Ярами прокотилося гучне «Одна – Раса, Одна – Nація, Одна – Батьківщина, це – Україна!!!»