хочу сюди!
-
-
56 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 30-51 років
Замітки з міткою «дети»
Забавный детский мир )))
- 27.12.09, 10:33
- ЖИТТЯ ТРИВАЄ
5
Маленькие прелести )))
- 26.12.09, 11:22
- ЖИТТЯ ТРИВАЄ
[
3
За что мы любим своих детей, когда они рождаются…?
- 24.12.09, 21:15
За что мы любим своих детей, когда они рождаются…? Да ни за что! Мы их
любим потому, что любим! Друзей мы любим за то, что привлекли наше
внимание своим характером, поступками, отношением, действиями,
поведением. Родителей… они нас воспитывали! Плохо или хорошо, но они
воспитали. И самое главное – они дали нам жизнь. Жену или мужа… :) Я
процитирую представление любви, четырёх летнего ребёнка, между мужем и
женой: «… это когда человек любит тебя, он по-особенному произносит
твое имя. И ты знаешь, что твое имя находится в безопасности, когда оно
в его рту…». Мило, правда?
Так или иначе, во всех этих или других
примерах – нашу любовь заслуживают. Поведением, поступками, чистотой
сердца, внешностью, характером, делами и т.д., можно долго и много
перечислять из-за чего в наших сердцах рождается это чувство, любовь.
Может это грубо и резко звучит, но Бога, мы тоже любим не просто так.
Благодаря Ему – мы имеем спасение, жизнь вечную. С Ним, мы всегда в
безопасности. Бог нас сотворил, наделил дарами и талантами,
дав возможность самореализовываться. А дети? Что они сделали такого,
что мы их так любим? Ничего! Ребёнок только родился, а наше сердце уже
переполнено, этим сказочным чувством, любовью. Мы прощаем ему наши
бессонные ночи, плачи (когда он что-то хочет, а сказать не может),
когда он шкодничает. Наша жизнь радикально меняется и появляется много
хлопот. По большому счёту, мы (родители) имеем одни неприятности. Но
какие они сладкие и милые. Ты не понимаешь, как ты мог раньше без этого
жить. Странно. Хлопот больше, а любви к ребёнку ещё, гораздо, больше.
Мы прощаем, прощаем, даём шансы, помогаем. Со временем, дети нас
начинают радовать и проявлять уже свою любовь к нам. Но это уже другая
история. В начале этого не было…
Я только что задумался…. А Бог? Ведь это Его модель!
любим потому, что любим! Друзей мы любим за то, что привлекли наше
внимание своим характером, поступками, отношением, действиями,
поведением. Родителей… они нас воспитывали! Плохо или хорошо, но они
воспитали. И самое главное – они дали нам жизнь. Жену или мужа… :) Я
процитирую представление любви, четырёх летнего ребёнка, между мужем и
женой: «… это когда человек любит тебя, он по-особенному произносит
твое имя. И ты знаешь, что твое имя находится в безопасности, когда оно
в его рту…». Мило, правда?
Так или иначе, во всех этих или других
примерах – нашу любовь заслуживают. Поведением, поступками, чистотой
сердца, внешностью, характером, делами и т.д., можно долго и много
перечислять из-за чего в наших сердцах рождается это чувство, любовь.
Может это грубо и резко звучит, но Бога, мы тоже любим не просто так.
Благодаря Ему – мы имеем спасение, жизнь вечную. С Ним, мы всегда в
безопасности. Бог нас сотворил, наделил дарами и талантами,
дав возможность самореализовываться. А дети? Что они сделали такого,
что мы их так любим? Ничего! Ребёнок только родился, а наше сердце уже
переполнено, этим сказочным чувством, любовью. Мы прощаем ему наши
бессонные ночи, плачи (когда он что-то хочет, а сказать не может),
когда он шкодничает. Наша жизнь радикально меняется и появляется много
хлопот. По большому счёту, мы (родители) имеем одни неприятности. Но
какие они сладкие и милые. Ты не понимаешь, как ты мог раньше без этого
жить. Странно. Хлопот больше, а любви к ребёнку ещё, гораздо, больше.
Мы прощаем, прощаем, даём шансы, помогаем. Со временем, дети нас
начинают радовать и проявлять уже свою любовь к нам. Но это уже другая
история. В начале этого не было…
Я только что задумался…. А Бог? Ведь это Его модель!
9
Про кохання та гроші (продовження)
- 24.12.09, 16:32
- Женский клуб
Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57
sTESHk@ Коментар:... склалося враження, що я недочитала про кохання. Тема актуальна і болюча. Про неї можна розказати ширше, враховуючи те, що контингент читачів - переважно молодь.
Відповідь: Назвою попередньої замітки була заявлена тема кохання та грошей. Насправді, я не мав наміру розкривати цю тему, просто у назву замітки поставив яскраву фразу, взяту з запитання. Але, оскільки ця тема викликала інтерес, продовжимо саме її.
У минулій замітці я обмежився тезою про те, що Любов та гроші відносяться до різних реальностей.
Хотілося б зауважити, що вираз "різні реальності" я використав не у якості метафори. Мова йде про існування різних площин реальності, в яких існують та діють різні реальності самої людини. Спробуємо це пояснити.
В одній з, ще неопублікованих, Бесід, я описую людину через малюнок хатинки. Це - моє улюблене пояснення, я нерідко використовую його у своїй практичній роботі.
Давайте разом, пройдемо через це пояснення, оскільки воно допоможе нам у подальшому розгляду.
Уявіть, що на чистому аркуші малюємо будиночок: дві вертикальні рисочки - стіни, над стінами трикутничком малюємо дашком, та нарешті, горизонтальна лінія - підлога.
Завершимо наш малюнок віконечком та дверми.
Ми усі, у своєму дитинстві, малювали такі будиночки. На небі ми розмальовували сонечко та хмарки, а на землі - дерева, та квіти.
Але сьогодні ми намалюємо у будиночку людину - це буде чоловік, або жінка, стать та вік цієї людини нехай будуть такими же, як і у вас, тому, що ця людина у хатці, ЦЕ - ВИ.
Нехай наша хатка буде не такою, якою ми бачимо її ззовні, а начебто кімнатою, яку ми розглядаємо зсередини.
Так от, людина у кімнаті це - ви.
А сама кімната нехай буде символом усього вашого життя: тут ваша робота, або навчання, місце, де знаходиться ваша родина та друзі, тут ваші мрії та прагнення.
Тепер розпочнемо саме пояснення.
Людина у хатці, мовою психології називається особистістю (русск. - личность).
Особистість, це людина, наповнена соціальним змістом - знаннями, ідеями, соціально обумовленими бажаннями, це - соціальна істота, - це людина, як результат двох протидіючих сил: соціального виховання з однієї сторони, та опору людини цьому вихованню, з іншої.
Якщо розглядати людину, як посудину, то те, чим наповнена ця посудина і є особистістю.
І ще одне пояснення: особистість - це є звичайна людина у своєму звичайному, буденному стані свідомості, тобто ми з вами у даний момент часу.
Особистість є тією нашою частиною, яку ми усвідомлюємо у собі. Тобто, наші особливості, психологічні якості, емоції, думки - усе це є проявом особистості.
Іноді молоді люди просять мене, щоб я охарактеризував їх психологічно. Вони цікавляться собою, саме своєю особистістю.
Про особистість ми вияснили усе. Додамо тільки останнє: усі, або майже усі люди впевнені, що їхня людська природа вичерпується особистістю, що ВОНИ САМІ І Є ОСОБИСТІСТЬ, і що окрім особистості в них нічого більше не існує. Це є важливим, дуже важливим моментом.
Виходить (повертаємося до малюнку), що для нас:
- єдиною внутрішньою реальністю є людина у хатці (наша особистість),
- єдиною зовнішньою реальністю є хатка, тобто (матеріальний вимір реальності разом з цивілізацією, людством та культурою)..
У нашій свідомості це виглядає так:
начебто ми, реальні люди живемо у реальному світі.
Продовжимо наше малювання (ви напевно здогадалися, що малюнок - не закінчений).
Наша хатка має одну таємницю - підвал. Чому це є таємницею?
Справа у тім, що про існування цього підвалу не знає людина, що живе у кімнаті.
Давайте намалюємо під хаткою прямокутник - підвал, розміром менший, ніж кімната: менший, але глибокий. На цьому наша таємниця не закінчилася - навпаки переходимо до найважливішого.
У куточку підвалу давайте намалюємо маленьку людину - дитину. Ця дитинка сидить у куточку на якомусь ящику та тремтить - їй темно, холодно та одиноко.
І нарешті розкриємо нашу таємницю вже остаточно: -
ДИТИНА У ПІДВАЛІ - ЦЕ МИ САМІ, МИ - СПРАВЖНІ ....!
Що робити з цим знанням, з дитиною у підвалі - окрема тема, поговоримо про це іншим разом. Сьогодні ми просто зазначимо цей факт, та будемо опиратися на його існування.
Дитина у підвалі це те, якими ми були у дитинстві, як ми відчували, бачили світ та діяли у ньому. В певний момент нашого життя цю дитину заморозили, відділили від нас та замурували у підвал. Цей процес я вже описував у вигляді замороження та закриття нашого Серця у дитинстві.
Можна сказати, що дитина у підвалі, це наше закрите Серце. Мовою психології ця дитина називається словами сутність, самість.
Нагадаю, що темою нашої замітки є не визволення нашої сутності, а тема кохання та грошей, як явищ, що належать різним реальностям.
Так само, до різних реальностей відносяться дві сторони людини: її особистість та дитина - сутність.
Оскільки ці наші частини знаходяться у різних реальностях, звичайна людина, яка є носієм особистості та повністю ототожнює себе з нею, навіть не здогадується про існування своєї дитинки - сутності. Але, незважаючи на це, сутність людини приймає участь у її житті та проявляє себе у різних ситуаціях.
Наприклад, людина спілкується, але відчуває сором'язливість - тут проявляється сутність. Людина обіймається та відчуває приплив почуттів - тут також - сутність.
Не маючи можливості увійти у свідомість людини прямо, сутність нерідко проявляє себе через емоції, почуття.
Але найяскравіше проявляє себе сутність у Любові, оскільки це почуття повністю належить сутності.
Саме з цієї причини навколо людського Кохання існує стільки таємниць, адже воно є проявом нібито неіснуючої сторони людини.
Почуття Любові є проявом нашої дитини - сутності.
Давайте подивимося, як наша дитина у підвалі відчуває та проявляє Любов, та якою є мова Любові.
Любов проявляє себе:
- мовчазно, або тяжкомовно,
- скуто та зосереджено,
- з великою силою бажання.
Вам доводилося спостерігати, як поводить себе дитина, коли відбувається щось важливе?
Дитина у цей момент стає уважною та зібраною, а її очі набирають виразу глибини та мудрості дорослої людини. Саме таким є прояв Любові - мовчазність, глибина та зосередженість.
Любов, є почуттям, яке належить саме дитині у підвалі.
Проявити свою Любов та реалізувати її, є засобом дитини - сутності вийти з підвалу у справжнє відкрите життя, тому прагнення Любові є дуже сильним, настільки, наскільки може бути сильним та нестримним бажання людини (маленької дитини) вирватися із темниці на волю.
Любов проявляє себе скуто, тяжкомовно, та з великою силою бажання. Уявіть собі ситуацію, коли у темницю - підвал проникає промінь світла та ніжного тепла. Можете собі уявити, як здригнеться дитинка назустріч цьому? Але, вона так довго сиділа у пітьмі та холоді, що її відчуття заніміли.
Як тільки проміннячко тепла проникає у темницю, дитина -сутність миттєво відсилає назустріч своє тепло. Так між людьми виникає тоненька ниточка - зв'язок. Якщо цей зв'язочок не реалізується, він може зберігатися десятками років.
Так іноді зберігаємо ми у душі свої юні закоханості.
І ще одне: якщо зв'язок є, про його існування завжди знають обидві людини.
Підемо далі. Що відбувається із зв'язком, із почуттям, яке виникає?
Тепер люди можуть відкритися та йти назустріч одне одному. Саме тут можуть виникнути різні складності.
Оскільки Любов іде від дитини у підвалі, людина починає до неї прислухатися, навіть - довіряти, та діяти так, як дитина підказує.
Але потім починаються варіанти: на сцену виходить монстр - Особистість, яка бере ініціативу у свої руки, та починає діяти по - дорослому.
Коли від імені Любові виступає Особистість, міняється усе, почуття, слова, дії.
Особистість:
- вміє гарно промовляти Слова Кохання (зникає тяжкомовність),
- діє продумано.
Не забувайте, що Любов належить до тієї площини реальності, де існує наша дитина - сутність.
Справжній розквіт Любові відбувається тоді, коли наша дитина визволяється із темниці, виходить на світло та починає жити у Світі.
Саме так відбувається духовна трансформація через Любов.
Якщо людина не відважується на це, вона повертається до свого буденного, життя намагаючись втримати свою Любов у цій площині.
Що відбувається з Любов'ю тут, ви знаєте.
А іноді трапляється так, що Любов захвачує, та переводить у площину буденності "Особистість з Гаманцем в руках".
Оскільки така особистість взаємодіє зі світом через гроші, то і стосунки з Любов'ю, вона також проявляє грошима. Вона дає гроші, коли відчуває Любов, не дає, коли не відчуває.
Але усе це вбиває Любов тому,
що Любов та гроші відносяться до різних реальностей.
І наостанок, якщо до вас прийшло Кохання, і ви освічуєтесь у ньому, не говоріть пишних слів - вони вбивають Любов.
Пам'ятайте, що Любов мовчазна, тяжкомовна та зосереджена, як наша дитина-сутність.
sTESHk@ Коментар:... склалося враження, що я недочитала про кохання. Тема актуальна і болюча. Про неї можна розказати ширше, враховуючи те, що контингент читачів - переважно молодь.
Відповідь: Назвою попередньої замітки була заявлена тема кохання та грошей. Насправді, я не мав наміру розкривати цю тему, просто у назву замітки поставив яскраву фразу, взяту з запитання. Але, оскільки ця тема викликала інтерес, продовжимо саме її.
У минулій замітці я обмежився тезою про те, що Любов та гроші відносяться до різних реальностей.
Хотілося б зауважити, що вираз "різні реальності" я використав не у якості метафори. Мова йде про існування різних площин реальності, в яких існують та діють різні реальності самої людини. Спробуємо це пояснити.
В одній з, ще неопублікованих, Бесід, я описую людину через малюнок хатинки. Це - моє улюблене пояснення, я нерідко використовую його у своїй практичній роботі.
Давайте разом, пройдемо через це пояснення, оскільки воно допоможе нам у подальшому розгляду.
Уявіть, що на чистому аркуші малюємо будиночок: дві вертикальні рисочки - стіни, над стінами трикутничком малюємо дашком, та нарешті, горизонтальна лінія - підлога.
Завершимо наш малюнок віконечком та дверми.
Ми усі, у своєму дитинстві, малювали такі будиночки. На небі ми розмальовували сонечко та хмарки, а на землі - дерева, та квіти.
Але сьогодні ми намалюємо у будиночку людину - це буде чоловік, або жінка, стать та вік цієї людини нехай будуть такими же, як і у вас, тому, що ця людина у хатці, ЦЕ - ВИ.
Нехай наша хатка буде не такою, якою ми бачимо її ззовні, а начебто кімнатою, яку ми розглядаємо зсередини.
Так от, людина у кімнаті це - ви.
А сама кімната нехай буде символом усього вашого життя: тут ваша робота, або навчання, місце, де знаходиться ваша родина та друзі, тут ваші мрії та прагнення.
Тепер розпочнемо саме пояснення.
Людина у хатці, мовою психології називається особистістю (русск. - личность).
Особистість, це людина, наповнена соціальним змістом - знаннями, ідеями, соціально обумовленими бажаннями, це - соціальна істота, - це людина, як результат двох протидіючих сил: соціального виховання з однієї сторони, та опору людини цьому вихованню, з іншої.
Якщо розглядати людину, як посудину, то те, чим наповнена ця посудина і є особистістю.
І ще одне пояснення: особистість - це є звичайна людина у своєму звичайному, буденному стані свідомості, тобто ми з вами у даний момент часу.
Особистість є тією нашою частиною, яку ми усвідомлюємо у собі. Тобто, наші особливості, психологічні якості, емоції, думки - усе це є проявом особистості.
Іноді молоді люди просять мене, щоб я охарактеризував їх психологічно. Вони цікавляться собою, саме своєю особистістю.
Про особистість ми вияснили усе. Додамо тільки останнє: усі, або майже усі люди впевнені, що їхня людська природа вичерпується особистістю, що ВОНИ САМІ І Є ОСОБИСТІСТЬ, і що окрім особистості в них нічого більше не існує. Це є важливим, дуже важливим моментом.
Виходить (повертаємося до малюнку), що для нас:
- єдиною внутрішньою реальністю є людина у хатці (наша особистість),
- єдиною зовнішньою реальністю є хатка, тобто (матеріальний вимір реальності разом з цивілізацією, людством та культурою)..
У нашій свідомості це виглядає так:
начебто ми, реальні люди живемо у реальному світі.
Продовжимо наше малювання (ви напевно здогадалися, що малюнок - не закінчений).
Наша хатка має одну таємницю - підвал. Чому це є таємницею?
Справа у тім, що про існування цього підвалу не знає людина, що живе у кімнаті.
Давайте намалюємо під хаткою прямокутник - підвал, розміром менший, ніж кімната: менший, але глибокий. На цьому наша таємниця не закінчилася - навпаки переходимо до найважливішого.
У куточку підвалу давайте намалюємо маленьку людину - дитину. Ця дитинка сидить у куточку на якомусь ящику та тремтить - їй темно, холодно та одиноко.
І нарешті розкриємо нашу таємницю вже остаточно: -
ДИТИНА У ПІДВАЛІ - ЦЕ МИ САМІ, МИ - СПРАВЖНІ ....!
Що робити з цим знанням, з дитиною у підвалі - окрема тема, поговоримо про це іншим разом. Сьогодні ми просто зазначимо цей факт, та будемо опиратися на його існування.
Дитина у підвалі це те, якими ми були у дитинстві, як ми відчували, бачили світ та діяли у ньому. В певний момент нашого життя цю дитину заморозили, відділили від нас та замурували у підвал. Цей процес я вже описував у вигляді замороження та закриття нашого Серця у дитинстві.
Можна сказати, що дитина у підвалі, це наше закрите Серце. Мовою психології ця дитина називається словами сутність, самість.
Нагадаю, що темою нашої замітки є не визволення нашої сутності, а тема кохання та грошей, як явищ, що належать різним реальностям.
Так само, до різних реальностей відносяться дві сторони людини: її особистість та дитина - сутність.
Оскільки ці наші частини знаходяться у різних реальностях, звичайна людина, яка є носієм особистості та повністю ототожнює себе з нею, навіть не здогадується про існування своєї дитинки - сутності. Але, незважаючи на це, сутність людини приймає участь у її житті та проявляє себе у різних ситуаціях.
Наприклад, людина спілкується, але відчуває сором'язливість - тут проявляється сутність. Людина обіймається та відчуває приплив почуттів - тут також - сутність.
Не маючи можливості увійти у свідомість людини прямо, сутність нерідко проявляє себе через емоції, почуття.
Але найяскравіше проявляє себе сутність у Любові, оскільки це почуття повністю належить сутності.
Саме з цієї причини навколо людського Кохання існує стільки таємниць, адже воно є проявом нібито неіснуючої сторони людини.
Почуття Любові є проявом нашої дитини - сутності.
Давайте подивимося, як наша дитина у підвалі відчуває та проявляє Любов, та якою є мова Любові.
Любов проявляє себе:
- мовчазно, або тяжкомовно,
- скуто та зосереджено,
- з великою силою бажання.
Вам доводилося спостерігати, як поводить себе дитина, коли відбувається щось важливе?
Дитина у цей момент стає уважною та зібраною, а її очі набирають виразу глибини та мудрості дорослої людини. Саме таким є прояв Любові - мовчазність, глибина та зосередженість.
Любов, є почуттям, яке належить саме дитині у підвалі.
Проявити свою Любов та реалізувати її, є засобом дитини - сутності вийти з підвалу у справжнє відкрите життя, тому прагнення Любові є дуже сильним, настільки, наскільки може бути сильним та нестримним бажання людини (маленької дитини) вирватися із темниці на волю.
Любов проявляє себе скуто, тяжкомовно, та з великою силою бажання. Уявіть собі ситуацію, коли у темницю - підвал проникає промінь світла та ніжного тепла. Можете собі уявити, як здригнеться дитинка назустріч цьому? Але, вона так довго сиділа у пітьмі та холоді, що її відчуття заніміли.
Як тільки проміннячко тепла проникає у темницю, дитина -сутність миттєво відсилає назустріч своє тепло. Так між людьми виникає тоненька ниточка - зв'язок. Якщо цей зв'язочок не реалізується, він може зберігатися десятками років.
Так іноді зберігаємо ми у душі свої юні закоханості.
І ще одне: якщо зв'язок є, про його існування завжди знають обидві людини.
Підемо далі. Що відбувається із зв'язком, із почуттям, яке виникає?
Тепер люди можуть відкритися та йти назустріч одне одному. Саме тут можуть виникнути різні складності.
Оскільки Любов іде від дитини у підвалі, людина починає до неї прислухатися, навіть - довіряти, та діяти так, як дитина підказує.
Але потім починаються варіанти: на сцену виходить монстр - Особистість, яка бере ініціативу у свої руки, та починає діяти по - дорослому.
Коли від імені Любові виступає Особистість, міняється усе, почуття, слова, дії.
Особистість:
- вміє гарно промовляти Слова Кохання (зникає тяжкомовність),
- діє продумано.
Не забувайте, що Любов належить до тієї площини реальності, де існує наша дитина - сутність.
Справжній розквіт Любові відбувається тоді, коли наша дитина визволяється із темниці, виходить на світло та починає жити у Світі.
Саме так відбувається духовна трансформація через Любов.
Якщо людина не відважується на це, вона повертається до свого буденного, життя намагаючись втримати свою Любов у цій площині.
Що відбувається з Любов'ю тут, ви знаєте.
А іноді трапляється так, що Любов захвачує, та переводить у площину буденності "Особистість з Гаманцем в руках".
Оскільки така особистість взаємодіє зі світом через гроші, то і стосунки з Любов'ю, вона також проявляє грошима. Вона дає гроші, коли відчуває Любов, не дає, коли не відчуває.
Але усе це вбиває Любов тому,
що Любов та гроші відносяться до різних реальностей.
І наостанок, якщо до вас прийшло Кохання, і ви освічуєтесь у ньому, не говоріть пишних слів - вони вбивають Любов.
Пам'ятайте, що Любов мовчазна, тяжкомовна та зосереджена, як наша дитина-сутність.
15
''Меня родили!''
- 24.12.09, 15:56
У-а-а! У-а-а! У-а-а! У-а-а!
Кто кричит? Наверно, я! Но, похоже, не одна! Голосит здесь вся семья!
— Кричит, слышите, кричит!
"Они еще спрашивают! Попробуй не услышать эти вопли. Мои догадки оказались суровой реальностью: эти ужасные звуки издаю я! Сделайте с этим что-нибудь! Успокойте же меня, наконец! Спать хочется!"— Ну, как, доктор? — Все в порядке! Роды прошли успешно. Мамаша и ребенок чувствуют себя хорошо. — Вы только посмотрите, какой чудный ребеночек!
"Так вот в чем дело! Свершилось то, о чем в последнее время все вокруг только и говорили.Меня родили!"
* * * "Вроде бы все успокоилось. Опять стало хорошо, тепло и тихо, почти как прежде. Вот только яркий свет мешает спать. Сон, конечно,непоправимо испорчен, но зато можно разглядеть, что происходит вокруг.Белый потолок, голубые стены. Одна стена наполовину прозрачная. За ней толпятся большие люди. У них очень странный вид: растерянные взгляды и одинаковые, будто приклеенные, улыбки на лицах. Ведут они себя тоже странно. Тычут пальцами в стекло, что-то кричат.Действительно, странные, здесь ведь все равно ничего не слышно.Повсюду в каких-то корзиночках лежат одинаковые тряпичные свертки, которые иногда шевелятся и издают какие-то звуки. Значит, они живые.Я лежу в корзинке вместе с одним из сверточков. Он тихонько посапывает и мило улыбается. Спит и, наверное, видит сны о своей прошлой безмятежной жизни. Мне тоже необходимо немного вздремнуть, сегодня был трудный день. Я потом подумаю, как жить дальше!"
* * *"Да разве это жизнь?! Я вообще имею право в этой новой жизни поспать спокойно! Опять шум, крики, суета! Глаза не открываются, голова отказывается соображать. Что могло стрястись за то время, за которое даже выспаться невозможно?!
Все сверточки, как сговорились, вопят так, что стены дрожат. Ничего себе компания подобралась. Мой сосед тоже проснулся и никак не может вникнуть в суть происходящего вокруг. Лежит, глазенками испуганно моргает и с огромной надеждой смотрит на меня.Какой же он все-таки беспомощный!"— Собирай их быстрее, грузи на каталки. — Хоть часок от них отдохнем.
"Грузить куда-то, видимо, собираются все эти орущие свертки. Так им и надо! От них действительно можно устать. Я еще не знаю, сколько это —"часок", но, думаю, достаточно, чтобы в тишине собраться с мыслями.Но, похоже, мои планы не без чужой помощи стремительно меняются.Покой нам теперь может только сниться. Нас с соседом тоже схватили и куда-то потащили. Послушайте, вы, нас-то за что? Мы вообще только что проснулись. Интересно, а чего это сосед молчит, не возмущается? Что мне, больше всех надо...
Стоп! Если меня тащат вместе со всеми, это может означать только одно: я такой же сверток, как и все остальные?! Значит, мы все здесь и есть те, кого родили! А за стеклом те, кто нас родил или имеет к этомупроцессу хоть какое-то отношение.Я поняла, это те, о ком говорят — родители и родственники!"
* * *"Еще совсем недавно мне казалось, что больше всего на свете мне хочется спать. А раздражать меня может только яркий свет и постоянный шум.
Оказалось, что казалось. Сейчас я вообще сомневаюсь, что смогу уснуть до тех пор, пока меня не перестанет сверлить мысль о том, что я очень сильно чего-то хочу. Более того, я начинаю понимать, что если я не получу того, чего хочу, то буду орать как все остальные, а может быть, еще громче. Уж я-то знаю, как я могу это делать!Однако больше всего меня пугает другое. Глядя на соседа, я понимаю,что он сейчас испытывает те же самые чувства и тоже вот-вот заревет.Этого-то я точно не переживу. Он ведь такой беспомощный!
Эй вы, заканчивайте эту экскурсию по коридорам! Нам все равно, кроме белых потолков, ничего не видно.Мы, между прочим, есть хотим!"
* * *— Мамаши, быстренько разбирайте своих ребятишек. Слышите, как голосят? Как будто год не ели! — Да накормите уже их хорошенько, чтобы они спали как сурки. А то вы тута ими любуетесь, а мы потом тама чем их кормить должны? Будут опять орать, будто мы их щиплем.
"Ага, мы победили! Наши вопли сделали свое дело. Сейчас нас будут кормить. Моего соседа берет какая-то толстая тетка. Ох, и страшно мне за него. Он такой беспомощный!Вот и меня кто-то взял. Интересно, это кто. Хотя мне уже ничего не интересно. Этот кто-то так вкусно пахнет! Я сейчас немножечко поем, а потом подумаю, как жить дальше!"— Сыночек мой, Сашенька! Кушай, мой родной, кушай, мой сладкий!
"Это громче всех приговаривает та толстая тетка, которая уволокла моего соседа. Значит, он сыночек Сашенька. Вот и познакомились. Тетка смотрит на Сашеньку очень ласково, значит, он ей нравится и она его не обидит. Да и ему с ней, судя по всему, хорошо. Теперь я за него спокойна, можно заняться своей жизнью. Пора разобраться в себе.Что я уже о себе знаю? Меня родили, я умею кричать, я умею хотеть. Иногда хочу спать, иногда хочу есть и еще много чего хочу.
Сейчас, например, хочу вспомнить, почему мне кажется такой знакомой эта добрая тетенька, которая меня накормила. Мне кажется, да нет, я просто уверена, что я её очень хорошо знаю. Какая-то она родная...Ну, конечно же, родная! Это же ей первой меня показали и поздравили с рождением дочки. Так значит она моя мама! А я — дочка! Как же приятно, а главное сытно, было познакомиться. Сегодня просто какой-то день знакомств.
Значит, не такие уж мы все одинаковые, как кажемся на первый взгляд.По крайней мере, мы с соседом точно разные. Он — сынок. Наверное,поэтому такой беспомощный!"* * *
"Я здесь третий день и уже много чего знаю о моей новой жизни.Мне точно известно, что все люди делятся на больших и маленьких.Большие делятся на тех, кто нас родил и кормит — это мамы, и тех,кто постоянно торчит за стеклянной стеной. Их роль в нашей жизни для меня еще не совсем ясна.
Маленьких поделили на сыночков и дочек. Пока мне не понятно, по каким критериям происходит это деление, поэтому приходится верить взрослым на слово. Как мама называет, то ты и есть.
А еще я узнала, что все взрослые считают себя очень умными иуверены, что знают все, а про нас в особенности. Знали бы они, как жестоко ошибаются!Вот уже битый час нянечки и дежурная медсестра суетятся возле моего соседа Сашеньки. Он ревет как резаный. Повторюсь, что я много чего узнала за последнее время. Сейчас я примерно знаю, что "час" — это вполне достаточно, чтобы успокоить грудного ребенка. Но при одном условии: если знать, что его не устраивает.
Вот этого-то суетящаяся возле моего соседа толпа взрослых и не знала. Его перепеленали. Он ревет! Его напоили. Он вопит! Его накормили. Сашка надрывается! Позвали дежурного врача. Доктор его всего осмотрел, пощупал, потыкал, пожал плечами и ушёл. Все остальные последовали за ним.Наконец-то! Господи, какой же ты беспомощный! Потерпи еще немножечко, сейчас я тебе помогу".
— Ой, смотрите, что происходит!— Ты чего его за нос кусаешь?! — Вот, наверное, чего он ревет, она его кусает!
"Да не я его кусаю, глупые! Комары! Я сама видела, какой комарище сидел у него на носу. Вот у него нос и чешется, а как он его почешет?! Непонятно им, чего это он разревелся. Сухой, сытый, здоровенький,так доктор сказал, чего ему не хватает. Им кажется, что это все, что нам нужно для полного счастья. А где наше право на личную жизнь, на свободу действий? Вот если бы у вас чесался нос, а руки были бы связаны, и сказать бы вы об этом не могли, что бы вы тогда делали?! Кто же ему поможет, кроме меня? А меня обвинили во всех Сашкиных бедах. Нужно же им было хоть чем-то оправдать свое бессилие! Да ладно,я переживу! Главное, что сосед мой теперь лежит, смотрит на меня и улыбается. Счастливый!"* * *
"Наступил радостный день в нашей жизни. Мы-то этого еще не осознаем,но мамы ждали этого дня с нетерпением. Сегодня нас выписывают домой.Я еще не знаю, что такое дом и действительно ли этот день окажется для меня счастливым, но то, что он оказался очень познавательным, — это бесспорно.
Как любят говорить взрослые, век живи, век учись! Сегодня я познала очень важную вещь. Главный критерий, по которому взрослые определяют, кто мы, — это цвет ленточки!
Нас выписали из роддома вместе с мамами. На улице нас встречали те,кого мы видели за стеклом. Они стремительно выхватывали нас из маминых рук. Настолько стремительно, что мне показалось, будто этот процесс происходил по принципу "кто кого успеет схватить". Впрочем, я могу ошибаться. Затем они долго и внимательно смотрели на ленточку. В завершении всей этой процедуры те, кому достались "пакеты" с голубой ленточкой, радостно вопили: "Сыночек мой дорогой! Наконец-то папа тебя увидел!"Я была с розовой ленточкой, поэтому надо мной пробасили тот же текст, заменив "сыночка" "доченькой". Значит, это наши папы! Вот так состоялось очередное знакомство. Судя по тому, как развиваются события, мне предстоит еще со многими познакомиться. Такова жизнь!
За всей этой суетой совсем упустила из виду своего соседа. А вот и он. Ему достался очень большой папа. Он такой же толстый, как Сашкина мама, и взгляд у него такой же добрый, как у неё. Они идут к машине.Сейчас уедут и увезут моего соседа. Как же он теперь без меня, ведь он такой беспомощный! Хотя, судя по всему, ему повезло с родителями, и они ему обязательно помогут.Счастливого тебе пути!"
0
Родителям посвящается....
- 23.12.09, 21:05
Словно ветер,
Мы выросли с тобой давным-давно.
Мы взрослые,
И в то же время дети -
Для мамы с папой.
Сколько лет прошло
А мы все также чувствуем участье,
Родительскую близость и любовь,
И понимаем, что ведь это счастье,
Когда роднятся души, а не кровь.
Любимые родители. желаем,
Чтоб счастливо вы жили много лет,
Чтобы с улыбкой каждый день встречали,
А жизнь дарила радость вам и свет.
Летят года,
Весь мир вокруг меняя.
Но неизменно только лишь одно -
Родительская, чистая. святая
Любовь, с которой нам всегда светло.
ПОЗВОНИ СВОИМ РОДИТЕЛЯМ! ИМ НЕОБХОДИМО ТВОЁ ВНИМАНИЕ!
ПОЗВОНИ СВОИМ РОДИТЕЛЯМ! ИМ НЕОБХОДИМО ТВОЁ ВНИМАНИЕ!
10
Малыш (с)
- 22.12.09, 23:02
... И не надо прислонять к животу ухо и задавать идиотский вопрос. Не надо! Мальчик я или девочка? Мальчик я, мальчик! Или девочка? Попробуй здесь в темноте разобрать.
Моя мамаша непременно хочет, чтобы я был парнем. Мальчику проще - мальчику замуж выходить не надо.
А мне чего-то не хочется. Мужики все ненормальные какие-то. Мой дед, например. Через каждые полчаса орать начинает: «Началась, началось! Скорую, скорую!» И так уже пятый месяц.
Папаша мой тоже ненормальный. Бросил нас, когда мне и трех месяцев от зачатия не исполнилось. Говорит, еще неизвестно, чей я ребенок. Как это чей?! Как это чей? Я что, не помню, что ли, чей! Да я каждого по голосу узнаю — не отвертитесь.
Девочкой тоже быть не очень и охота.
Ну, допустим, бабушка у меня еще ничего. Она у нас в ресторане работает. Без нее мама и я давно бы умерли с голоду. Моя добрая бабушка нам про это каждый день напоминает.
А подруги мамины? Тсс... Только тихо. Не любят они меня. Говорят, что от меня избавляться надо. Чего я им сделал? Говорят, что если будет девочка, то будет несчастной, как они, а если будет мужик, то лучше этого гада заранее прибить.
Во! Снова пришли, советы давать, как нам с мамой выкидыш сделать. Ванную с горчицей, по их совету, мы уже принимали. Иглами кололись. Вчера нас даже скелетом из-за угла пугали. Мамка едва заикой не стала, а я от смеха чуть не выкинулся.
А сегодня решено со шкафа прыгнуть. И раз, и два, и три! Полетели! Клевое ощущение! Как на самолете. Правда, немного из иллюминатора дует, но все равно здорово. Маманю вот только жалко - мне-то ничего, а она при заходе на посадку весь зад отбила.
Дуры бабы, зря стараются. Я вообще отсюда выходить не намерен. Чего я там у вас не видел? Ваших проблем, что ли?! Короче, решил держаться за ребра до последнего.
Вот и сейчас моя маманя в очереди стоит. Очередь странная какая-то. Одни слепые. Все толкаются, на ноги наступают, а как на цены посмотрят, так прищурятся, и переспрашивают, сколько, сколько?!
Гражданин сзади, не толкайтесь своим пузом! Тоже что ли беременный? А чего ребенок так странно булькает? Утонул, что ли?
И вы, мужчина впереди, не давите на живот. Не мне - маме. Извинился! Он еще издевается. И сумку до дому донести взялся! Ну точно слепой. Не видит, что мы беременные?! Телефон позвонить спрашивает. Говорит, что это любовь с первого взгляда. Он к тому же еще и дебил. Разве в наше время с первого взгляда в кого-нибудь влюбляются? Я понимаю, взгляда со второго или с третьего.
Дура! Телефон не дала, да еще соврала, что у нее строгий и ревнивый муж. А меня ты спросила? Может, я о таком отце всю беременность мечтал, а у нее телефона лишнего не нашлось.
Эй, приятель, стой! Стоять, я тебе говорю! Ты моей дуре-то не верь. Ты мне верь! Нет у нас мужа никакого - одни сволочи. Муж нам во, как нужен!
Отец! Батяня! Папка! Папулечка!.. Зараза! Ушел! И этот ушел!
И нашу сумку с собой унес. Наверное, от волнения. Тут и мамка моя чего-то разволновалась.
Ой, мамочки! Кажется, начались эти, как их там, схватки! Во, как маманя кричит! Как мучается, бедняжка! Но я все равно не выйду. Рожайте кого угодно: ежиков, слонов, орангутангов - но только не меня.
А это кто еще нас со всех сторон щупает? Не лапай! Не лапай, мою мать, я сказал! А мне плевать, что гинеколог. Ну чего уставился, бесстыжие твои глаза? Выходить?! Хитрый какой. Кому я там нужен. Лучше сам залезай - близнецом будешь.
А это еще что? Что-то теплое, ласковое. Рука! Мягкая мамина рука! Она меня гладит! Значит, мама меня любит! Значит, я кому-то нужен!
Ну ты, гинеколог, слышишь! Так и быть, я выйду. Только без рук давай. Без рук, я сказал! Он еще мне будет рассказывать, как правильно рождаться. Вообще, ты лучше подальше встань. А то спиртом разит, аж в глазах темно.
Ну вот, с этой суматохой забыл, как там: вперед ногами или головой? Ногами вперед или головой? Ах да, сейчас головой, а вперед ногами - это потом. Итак! Мой Выход!.. А-а-а! Ну чего смотрите? А-а-а! Я уже орать устал. А-а-а! Ну аплодируйте же наконец!..
Моя мамаша непременно хочет, чтобы я был парнем. Мальчику проще - мальчику замуж выходить не надо.
А мне чего-то не хочется. Мужики все ненормальные какие-то. Мой дед, например. Через каждые полчаса орать начинает: «Началась, началось! Скорую, скорую!» И так уже пятый месяц.
Папаша мой тоже ненормальный. Бросил нас, когда мне и трех месяцев от зачатия не исполнилось. Говорит, еще неизвестно, чей я ребенок. Как это чей?! Как это чей? Я что, не помню, что ли, чей! Да я каждого по голосу узнаю — не отвертитесь.
Девочкой тоже быть не очень и охота.
Ну, допустим, бабушка у меня еще ничего. Она у нас в ресторане работает. Без нее мама и я давно бы умерли с голоду. Моя добрая бабушка нам про это каждый день напоминает.
А подруги мамины? Тсс... Только тихо. Не любят они меня. Говорят, что от меня избавляться надо. Чего я им сделал? Говорят, что если будет девочка, то будет несчастной, как они, а если будет мужик, то лучше этого гада заранее прибить.
Во! Снова пришли, советы давать, как нам с мамой выкидыш сделать. Ванную с горчицей, по их совету, мы уже принимали. Иглами кололись. Вчера нас даже скелетом из-за угла пугали. Мамка едва заикой не стала, а я от смеха чуть не выкинулся.
А сегодня решено со шкафа прыгнуть. И раз, и два, и три! Полетели! Клевое ощущение! Как на самолете. Правда, немного из иллюминатора дует, но все равно здорово. Маманю вот только жалко - мне-то ничего, а она при заходе на посадку весь зад отбила.
Дуры бабы, зря стараются. Я вообще отсюда выходить не намерен. Чего я там у вас не видел? Ваших проблем, что ли?! Короче, решил держаться за ребра до последнего.
Вот и сейчас моя маманя в очереди стоит. Очередь странная какая-то. Одни слепые. Все толкаются, на ноги наступают, а как на цены посмотрят, так прищурятся, и переспрашивают, сколько, сколько?!
Гражданин сзади, не толкайтесь своим пузом! Тоже что ли беременный? А чего ребенок так странно булькает? Утонул, что ли?
И вы, мужчина впереди, не давите на живот. Не мне - маме. Извинился! Он еще издевается. И сумку до дому донести взялся! Ну точно слепой. Не видит, что мы беременные?! Телефон позвонить спрашивает. Говорит, что это любовь с первого взгляда. Он к тому же еще и дебил. Разве в наше время с первого взгляда в кого-нибудь влюбляются? Я понимаю, взгляда со второго или с третьего.
Дура! Телефон не дала, да еще соврала, что у нее строгий и ревнивый муж. А меня ты спросила? Может, я о таком отце всю беременность мечтал, а у нее телефона лишнего не нашлось.
Эй, приятель, стой! Стоять, я тебе говорю! Ты моей дуре-то не верь. Ты мне верь! Нет у нас мужа никакого - одни сволочи. Муж нам во, как нужен!
Отец! Батяня! Папка! Папулечка!.. Зараза! Ушел! И этот ушел!
И нашу сумку с собой унес. Наверное, от волнения. Тут и мамка моя чего-то разволновалась.
Ой, мамочки! Кажется, начались эти, как их там, схватки! Во, как маманя кричит! Как мучается, бедняжка! Но я все равно не выйду. Рожайте кого угодно: ежиков, слонов, орангутангов - но только не меня.
А это кто еще нас со всех сторон щупает? Не лапай! Не лапай, мою мать, я сказал! А мне плевать, что гинеколог. Ну чего уставился, бесстыжие твои глаза? Выходить?! Хитрый какой. Кому я там нужен. Лучше сам залезай - близнецом будешь.
А это еще что? Что-то теплое, ласковое. Рука! Мягкая мамина рука! Она меня гладит! Значит, мама меня любит! Значит, я кому-то нужен!
Ну ты, гинеколог, слышишь! Так и быть, я выйду. Только без рук давай. Без рук, я сказал! Он еще мне будет рассказывать, как правильно рождаться. Вообще, ты лучше подальше встань. А то спиртом разит, аж в глазах темно.
Ну вот, с этой суматохой забыл, как там: вперед ногами или головой? Ногами вперед или головой? Ах да, сейчас головой, а вперед ногами - это потом. Итак! Мой Выход!.. А-а-а! Ну чего смотрите? А-а-а! Я уже орать устал. А-а-а! Ну аплодируйте же наконец!..
3
Полянка с ёжиками, грибочками и ёлочкой.
- 22.12.09, 20:32
- Стих_и_я
Рецепт:
Взбить 2 столовых ложки мёда,4 яйца и 1 стакан сахара Затем смешать100 граммов растопленного масла, 3 стакана муки и 2 чайные ложки соды, гашенной уксусом. Теперь соедините обе массы, ещё перемешайте, и раскатайте большой корж(2см.высота)Выпекать на противне, на маленьком огне.Пока он печётся, разотрите пол литра сметаны, стакан сахара и 100 грамм масла.Получаем крем.Теперь выньте корж, дайте ему остыть и натрите на крупной тёркеСмешайте массу с кремом, добавьте измельчённые орехи И вылепите туловище большого ежа и маленьких ежат.Их надо обкатать в смеси сахара с маком( 0,5 стакана сахара растереть с 0,5 стакана мака).Купите лущенные семечки в пакетиках или сами надлузайте.И повпихивайте их.Это будут иголочки ёжиков.
Повторить, но вылепить грибочки и ёлку.Растопить шоколадку(орех измельчённый+) полить шоколадом головки грибочков и орнамент веток.Посыпать грибочки и ёлку кокосовой стружкой.Также на блюдо можно положить малину(если есть).
Особенно порадуются дети.Приятного !
8
