Ох, страшно мне... даже очень....выходные довольно бурные были - конкретнее - вечера выходных. Вчера праздновали бёздык знакомой - ей не очень повезло родиться 29 февраля - решили ПЕРВЫЙ день весны отпразднуем на славу - ну все видели - снег за окном и холод  навели на мысль,что греться надо с бОльшим энтузиазмом. - сказано - сделано.
Вечер 1 марта перешёл в ночь и плавно так - в мой день рождения. А сегодня - то НА РАБОТУ!!!!!!!!!!!! но - горжусь собой - встала почти как обычно - всё равно опоздаю. Утро вроде как утро - НО - сразу бок  - Неро не захотел записывать мне на диск мой сериал! пришлось сбрасывать на флешку всего 3 серии вообщем - ладно поматерилась и отстала.
Потом братик мне выдаёт - ДАЙ МНЕ 130 ГРИВЕН! я стаю такая в акуе! а на меня ещё пялится его девушка (не знаю,чего меня так задело) - оказывается на флешку ему надо - договорились,чт о я сама всё куплю.
Выхожу из дома - понимаю,что забыла кольцо одеть и веську на шею - огорчилась немного ,себя поругала за несобранность.Побежала к остановке - купила кефир в магазине.


Зря.....я вам скажу - купила я в бутылке положила в сумку......... Почти доехав до работы в маршрутке освободилось место - я села и решила,что неплохо бы кефирчика бахнуть!...открываю сумку - и ОКУЕВАЮ ТИХО(как я не выматерилась на всю маршрутку - не знаю) - КОШЕЛЁК И ОДНО ОТДЛЕНИЕ В СУМКЕ ТАКОЕ БЕЛОЕ......БЕЛОЕ....РАЗМАЗАННОЕ....Крышка в бутылке хреновая оказалась. Боковым зрением вижу 2 улыбки людей, которые видать увидели мой минутный шок и неспособность разговоаривать, а уж потом и по губам читать научились.Ладно способность двигаться ко мне вернулась - надо же на работу всё таки попасть.
Выхожу с маршрутки  - стоит машина моих сотрудников - я иду с бутылкой кефира, испачканной сумкой и матерюсь ещё больше - присутствие какого-то в офисе мне мешает смотреть сериал! а тем более этих мальчиков.
Ладно вымыла я сумку, вымыла кошелёк, кефир злополучный поставила подальше и села за комп. делать отчёт и смотреть почту. Звонит мне бухгалтер и говорит,что она придёт хрен знает во скока - я ей нужна ...и бла-бла-бла. Я ей говорю о том,что у меня дендрик - и ура всё благополучно - завтра на работу не выхожу. НО......СОТРУДНИКИ НАЧАЛИ -  что тебе подарить и когда ты будешь праздновать.....чёрт....минут через 15 успокоились.
Итак, раздражающие факторы почти исчезли - остался шеф -который мне должен документы .
ЕДИНСТВЕННЫЙ ПЛЮС ПОКА -  я разобралась с отчётом,в пятницу - не понимала.
УТРО - насыщено эмоциями - А ЧТО ЖЕ БУДЕТ ВЕЧЕРОМ

Учасники_з’їзду_українських_письменників_з_нагоди_100-річчя_виходу_в_світ_«Енеїди»

Фактчекінг міфів про єдину надлюдину української літератури
Мар'яна Вербовська, 28 травня

28 травня, виповнюється 100 років з дня смерті Івана Франка. Із такої нагоди ми вирішили перевірити, наскільки правдивими є історії про масона, ловеласа та вегетаріанця.

ZAXID.NET разом із трьома франкознавцями – Богданом Тихолозом, Наталею Тихолоз та Ярославою Мельник – провів фактчекінг найпопулярніших міфів про Івана Франка.

Франко – масон

Насправді ні. Франко був абсолютно відкритим у своїх текстах та політичній діяльності.

Робити висновки про приналежність його до таємного руху масонства за текстом «Каменярі» (а масонство у перекладі з англійської означає «вільне каменярство») – не конструктивно.

Інші ж прив’язки Франка до руху масонів наразі теж не знаходять свого підтвердження.

Франко спав у домовині

Це правда. Таке було, коли він навчався у Дрогобицькій школі отців василіян і мешкав у своєї тітки Кошицької.

Тітка разом з чоловіком мали столярню, в якій розмальовували дерев’яні скрині та виготовляли домовини. Іноді трун було так багато, що не було, куди їх складати, відтак домовини клали одну на одну.

Тоді траплялося, що малому Франкові доводилося спати у труні. Коли його мати дізналася про те, де ночує син, то зробила тітці скандал.

Франко – вегетаріанець

Не зовсім. Іван Франко справді рідко вживав м'ясо, але це було пов’язано з тим, що у той час не вживали багато м’ясних страв. Його улюбленими кулінарними пристрастями були гриби та риба.

Однією із найпопулярніших страв на столі у родини була риба у галяреті, яку зараз називають «рибою по-жидівськи». Рибу Франки їли у найрізноманітніших варіаціях – смажили, вудили, маринували. Франко не любив алкоголю, але у добрій компанії він міг випити вина. Згадують, що він любив медовуху. Також любив малиновий джем та малиновий сік. Навіть його персонажі часто їдять малинові та смородинові конфітюри.

Усі Франки дуже любили фрукти і мали великий сад, де були вишні, черешні, яблука, груші, сливи, кущі смородини та малини – цими фруктами та ягодами вони щедро пригощали усіх друзів.

Іван Якович виділявся ще й тим, що у той час, коли весь Львів пив каву, то він із родиною любив заварювати фруктові чаї. Щоправда зранку він любив заварити «триповерхову» каву, яка складалася з натуральної кави зі сметанкою та свіжої печеної булочки. Це називали «стоячою» або «триповерховою» кавою. Така кава була класичним сніданком багатьох Франкових героїв.

Кухня Франків була оригінальна тим, що стала синтезом різних традицій – галицької, бойківської, центральноукраїнської та гуцульської.

Франко мав два імені

Це правда. Оскільки Франко був пізньою дитиною (батьку на момент його народження було 54 роки), то вдома вирішили максимально його оберігати.

До п’яти років Івана Франка називали Мироном. У той час вірили, що коли по дитину прийде нечиста сила, то вона його просто не знайде – бо нікого в хаті не кликатимуть Іваном.

Це ім’я надзвичайно подобалося матері Франка – Марії. Воно ж стало причиною множення Франкових псевдонімів, яких він мав кілька десятків. Його навіть називають рекордсменом за кількістю псевдо в українській літературі, більше мав тільки Олександр Кониський.

У своїх творах Франко називав іменем Мирон тільки близьких йому персонажів, які передають його переживання чи здібності.

Франко – екстрасенс

Частково це правда. У одному із найвідоміших автобіографічних творів «Під оборогом» Іван Франко описує сцену, де мольфар відганяє від села велику грозову хмару.

Франко описує, як гуляв біля села і побачив темну грозову хмару. Силою свого духа він ці хмари розігнав. Знесилений втратою енергетики, п’ятирічний хлопець засинає. Коли мати знаходить його і чує цю історію, то дуже лякається.

Деякі епізоди життя Франка свідчать, що він мав екстрасенсорні здібності. Зокрема, він бачив видіння смерті свого сина Петра. Йому наснився сон про те, як його син впав у яму. Петро справді загинув за невідомих обставин під час примусової депортації до СРСР. Останні десять років свого життя він проводить у розмові з духами, пише про них не тільки у листах чи нотатках, але й у наукових працях. Франко видав поему Адама Міцкевича «Wielka utrata» і посилається на те, що дух самого Міцкевича сказав йому, що це, власне, його твір.

Франків нахил до містицизму в останні роки життя, ймовірно, міг бути й наслідком інтенсивного лікування. Йому приписували старече слабоумство та психічні захворювання.

Можливо, галюцинації стали наслідком неправильного лікування та погано встановленого діагнозу. Його лікували препаратами з миш’яку, ртуті та йоду, які і є галюциногенами. Окрім того він мочив руки в у креозоті, який має токсичну дію та впливає на нервову систему.

Франко не вчився і не викладав у львівському університеті

Це не зовсім правда. Франко вступив в львівський університет як один із найкращих випускників Дрогобицької гімназії. Він успішно навчався і отримував стипендію, але згодом, як сам пізніше писав, «на його голову впав безтолковий політичний процес».

Франка ув’язнили, але насправді не вигнали за це з університету. На відміну від Російської імперії, де за політичні переконання могли вигнати, у Австро-Угорській імперії цього не сталося. Франко вийшов із в’язниці і поновився на навчанні, але втратив можливість закінчити його, коли його заарештували вдруге.

Насправді саме в’язниця зруйнувала його кар’єру та особисте життя. На час студентства припала його перша любов – Ольга Рошкевич. Його навіть одобрили батьки Ольги, називали «майбутнім міністром Австро-Угорщини». Тобто не можна казати, що його вигнали з університету – він сам був змушений перервати навчання, прослухавши тільки сім семестрів.

Пізніше його дружина Ольга Хоружинська наполягала на тому, щоб він захистив докторську дисертацію. Вона вірила, що так родинна зможе отримати стабільне джерело прибутку. Тоді Франко дослухав останні семестри навчання у Чернівецькому університеті, докторат він захищав уже у Відні, після чого хотів продовжити наукову і викладацьку кар'єру у Львові.

Але й тут у нього не склалося – спочатку на кафедрі української словесності не було місця, пізніше його не дуже сприймали у викладацькому середовищі, бо він був надзвичайно яскравий та полемічний. Насправді Франко мав дар науковця і викладача. Так, після габілітаційної лекції у Львівському університеті студенти його винесли на руках і навіть підкидали так, що подерли фрак, який він спеціально позичив у друга, польського поета Яна Каспровича.

Але насправді не університетське середовище виштовхнуло його з роботи. Причиною того, що Іван Франко не став професором стали не викладачі, а політика намісника Галичини – Казимира Бадені. Коли Іван Якович приїхав до міністра освіти у Відні, той його гарно прийняв, але з розмови Франко зрозумів, що йому нічого не світить, зокрема через своє політичне минуле.

Франко – олігарх

Насправді ні. Франко ніколи не був багатим. Його прибуток був непостійним, навіть були періоди, коли він голодував.

Коли Франко був студентом, то казав, що змушений переходити тільки на капусту та хліб. Коли гроші закінчувалися, то він їхав у батьківську хату у Нагуєвичах – вдень працював на городі, а вночі писав тексти.

Франко ставився до грошей як митець. Він ніколи не був надто ощадливим, але не треба з нього робити вар’ята-безсеребреника. Основний прибуток Франка – це гонорари за тексти, зокрема в польській та німецькій пресі. Як і зараз, жити з гонорарів було дуже складно.

У шкільні роки він виконував домашні завдання замість своїх менш здібних однокласників, підробляв репетитором. Однією з найбільших статтей витрат була оплата за орендовану квартиру. Майже 16 років родина Франків змінювала зйомні квартири і тільки у 1902 році Іван Франко спромігся збудувати власний дім.

Гроші на будинок Франки частково взяли зі залишку посагу Ольги Хоружинської, ювілейного дару, який зібрали студенти на «25-річчя творчої діяльності Франка». Окрім того, Іван Франко взяв кредит у банку на завершення будівництва. Цей кредит письменник так і не встиг виплатити, цим займався вже його син Тарас.

Франко – донжуан

Це неправда. Франко дуже часто закохувався і любов йому являлася частіше, аніж тричі.

Інша річ, що коли про це говорять некваліфіковано, то це виглядає так, що він був розпусником, ловеласом чи Доном Жуаном. Це не так, бо більшість його любовей були тільки літературними – він не стільки хотів возз’єднатися у сімейній гармонії із цими пасіями, скільки закохувався у ці образи, а потім гірко розчаровувався.

До прикладу у «Зів’ялому листі» він пише:

«Ні, не тебе я так люблю,
Люблю я власну мрію!
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію».

Його першим і найбільшим коханням була Ольга Рошкевич. Він був молодий, мав великі плани, можливо, якби був ініціативніший, вони могли втекти разом до іншої країни.

Тому, схоже, що всі подальші любові Франка були ерзацами його перших стосунків. Ні полька Юзефа Дзвонковська, ні поштова співробітниця із Трускавця Целіна Зигмунтовська не мали тих рис, якими їх наділяв Франко. Він просто фантазував.

У одному з листів до Осипа Маковея Франко запитав, чи є у нього дівчина, а коли дізнався, що нема, то написав, що треба негайно закохуватися – у поета повинна бути жінка і щороку інша. Тільки тоді він буде писати про любов «живо» і люди будуть це читати.

Віктор Петров у книзі «Романи Куліша» пише, що Куліш не вмів любити і не любив любові. Про Франка так не можна сказати, він любив любов, щоразу дуже переживав, а потім детально це описував у свої творах. Його найкращі твори, як-от «Зів’яле листя», це не стільки реальні його стосунки, скільки сублімація, фантазія його пристрастей, які вилилися у літературну форму.

Франко мав отримати Нобелівську премію

Частково, так і було. Франка справді висували на Нобелівську премію, це зробив священик Йосип Застирець.

У 1915 році він звернувся до нобелівського комітету із пропозицією про висунення Франка. Але, на жаль, його лист надійшов до Стокгольма із запізненням, коли питання про лауреатів було вирішене, а список претендентів уже був затверджений.

Франкознавці зауважують, що у цьому році Іван Якович мав усі шанси отримати Нобелівську премію, адже його робота була відомою у Європі.

Справу із висуненням вирішили перенести на наступний рік. Але у 1916 році Франко помер, а, згідно з правилами Нобелівського комітету, премія вручається тільки живим претендентам.

Франко – родич Кульчицького, який відкрив першу кав’ярню у Відні

Це правда. Мати Франка – Марія Кульчицька, належить до роду шляхти Кульчицьких.

Цей рід пов'язаний із засновником віденської кав’ярні «Під синьою фляшкою» Юрієм Кульчицьким, який і був автором рецепту «віденської кави».

http://zaxid.net/news/showNews.do?lovelas_mason_i_vegan_kim_buv_franko&objectId=1393078

2008-01-03 09:33:39

Джон Рональд Руэл Толкин (англ. John Ronald Reuel Tolkien; 3 января 1892 — 2 сентября 1973) — английский писатель, лингвист, филолог, основоположник культурного течения названного его именем извесного нам как "Толкинизм". Своими легендарными книгами "Хоббит" и трилогией "Властелин колец" он создал мир, в котором живут десятки тысячь людей по всему земному шару. Толкин был оксфордским профессором англосаксонского языка (1925—1945), английского языка и литературы (1945—1959). Ортодоксальный католик, вместе с близким другом К. С. Льюисом состоял в литературном обществе «Инклингов». В 1972 году Толкин получил звание Командора Британской империи.

Некоторые художественные произведения Толкина были изданы посмертно. Среди них и «Сильмариллион», книга, которая собрала воедино сказки, легенды, изобретённые автором языки и литературные эссе о вымышленном мире под названием «Арда», и, в частности, «Средиземье» (англ. middle-earth, от древнеанглийского слова «middangeard» — земля, населённая людьми), интерпретируемом как «альтернативное» прошлое реального мира. Собрание этих произведений Толкин назвал «легендариумом». Большая часть посмертно опубликованных книг основана на заметках писателя, выпущенных под редакцией его сына Кристофера Толкина. Другие художественные публикации Толкина не относятся к его «легендариуму», некоторые сказки до публикации автор рассказывал своим детям.

Каждый год по его книгам проходят игры и другие мероприятия (балы, турниры, АДнД). Память о великом мастере живет в сердцах милионов и лиш не многие десятки тысяч воплощают легенды в реальность перображаясь орками, гоблинами, назугами ну и всякими эльфами...

А ведь если скинуть вековую пыль - то ему всего 16 лет... :)

Поздравляю вас последователи Мордора с днем рождения професора, создателя Саурона!

Нам нужен мир, и желательно весь!

Оригинал: http://www.mordor.kiev.ua/ru/newsrpg/news/2008-01-03-09-33-39.html

зі Святом Трійці, любі друзі!
щастя, радості, любові!

=

щиро дякую всім 87 блогерам та друзям, що привітали мене з днем народження!

такої уваги та навали листів, вітань, поштівок я ніколи не відчувала, е-мейл просто пухне від ваших теплих слів! дякую!!!!

=

звіт про день народження буде згодом

а зараз я іду до батьків, які теж будуть мене вітати

 

Долгое время отмечать день рождения никому в голову не приходило.

Есть разные гипотезы о том, откуда пошла традиция праздновать дни рождения. По одной из них, все началось с культа Митры — древнеиранского бога Солнца, который доставили в Европу воины Римской империи. Некоторые традиции митраизма и языческих обрядов (например, Сатурналий) — культовые трапезы, обычаи делать друг другу подарки — были первыми прототипами деньрожденных празднеств. По другой версии, день рождения еще древнее. У диких племен существовали поверья, что в день появления на свет человек делался особо уязвим для злых духов, и соплеменники окружали и защищали его своими пожеланиями, а потом и подношениями. Прототипами дней рождения, возможно, были дни, когда все племя во главе с вождем и шаманами приходило поклониться своим идолам. Праздновать день рождения начали в Древнем Египте, позже этот обычай распространился и на Ассирию. Но он касался только людей выдающихся — фараонов и царей, а также их наследников мужского пола. Первые письменные свидетельства о праздновании дней рождения египетских фараонов относятся примерно к 3000 году до н.э. Во дворце устраивали пир, в котором принимали участие помимо знати и слуги и рабы. Нередко по случаю дня рождения фараона из тюрем выпускали заключённых. Долгое время дни рождения женщин не только не отмечали, но даже не записывали. Насколько известно, первой женщиной, которая удостоилась ежегодного праздника, была Клеопатра II, царица Египта (185—116гг. до н.э.). Древние греки отмечали дни рождения своих богов 12 раз в год (так, день рождения Артемиды, богини Луны и охоты, праздновали шестого числа каждого месяца). Что же касается простых смертных, то такой привилегией пользовался только глава семьи — муж и отец, и то лишь один раз в году. На женщин и детей особого внимания не обращали. Но ни тогда, ни позже, в Средние века, дни рождения людей почти не отмечали. В основной своей массе человечество не пользовалось календарями. И жизнь каждого человека в отдельности ничего не значила. С распространением христианства традиция отмечать чьи-либо дни рождения исчезла. Ранние христиане рассматривали мир как место скорби и считали, что радостное событие — не рождение, а уход человека, его избавление от греховного мира. Кроме того, традиции, унаследованные от язычников — египтян, греков и римлян, не поощрялись церковью И только в годы Реформации возможность устроить праздник вне зависимости от дней, посвященных каким-либо святым, вдруг показалась очень привлекательной. Вначале торжественные дни рождения были привилегией королей. Затем к церемонии допустили детей — первой страной, которая начала отмечать детские дни рождения, стала Германия. Постепенно позиция церкви смягчилась, и к XII веку приходские священники завели книги регистрации рождения и крещения. Тогда в семьях и начали отмечать дни рождения не только взрослых мужчин, но также женщин и детей. В XIII веке у немецких крестьян сложился ритуал детского дня рождения. Ребёнка будили на заре песнями и подносили ему пирог со свечами. Но пирог не съедали, а постепенно сгорающие на нём свечи заменяли новыми вплоть до вечера, когда семья собиралась на ужин. Именинник задувал свечи и загадывал желание. Чтобы желание сбылось, надо было держать его в тайне, а все свечи задуть одним выдохом. После этой церемонии пирог делили между собравшимися. Свечей на нём было столько же, сколько лет виновнику торжества плюс одна свеча, символизировавшая сам момент рождения. Как на Рождество или на Новый год всем приносит подарки Санта-Клаус или Дед Мороз, так на день рождения приносил подарки особый «деньрожденный гном». Эта фигура сохранялась в немецком фольклоре вплоть до начала ХХ века. Ну а сейчас Happy Birthday распевают на многих языках и во многих странах. В России именины начали отмечать только в XVII веке. Накануне варили пиво, пекли пироги и каравай и пели про него песню. Царские дни рождения отличались особой пышностью, а караваи раздавались народу. Известно: на именины Елизаветы Петровны было потрачено столько денег, что на них можно было построить три шикарных дворца с обстановкой. Именины членов императорской фамилии и церковных иерархов назывались тезоименитствами. А вот дни рождения в России стали праздниками только в XIX веке — и то у дворян и богатых купцов. Ни в православной, ни в католической традиции праздновать день рождения было не принято. Католики отмечали только дни рождения святых, православные — только три рождения: Рождество Христа, Богородицы и Иоанна Крестителя. А вот протестанты считали иначе — и отмечали дни рождения простых смертных.

В России после революции именины не праздновались. И даже «Муху-цокотуху» Корнея Чуковского в 20-е годы запрещали, в том числе за пропаганду того, что «Нынче Муха-цокотуха именинница…»

Ну вот и случилось. И внезапно как-то. Почему этот день рождения не вызвал никаких эмоций? Ну вообще никаких. Разве что звонок Макса и подарок в 100 долларов. Все остальное не то. И не тронуло и весьма противно. Как теплая минералка в жару. Кстати, тоже в тему. В смысле противно.

Настораживает, что это случилось со мной впервые. А ведь разное уже бывало. И радовался и грустил по этому поводу. Часто просто не отмечал. А как-то в загул уходил с двумя ведрами плова, которые на тележке пешкодралом пёр почти 6 километров на Батурина. Там мы крутой центр в Крыму сооружали, чтобы ЭКО делать. Строили все с нуля, яйцеклетки выращивали и прочие генетические чудеса творили, гремя на весь постсоветский простор достижениями. Тот день рождения небось до сих пор помнят те, кто остался в живых (увы)...

Кстати, недавно искал свои научные работы по допплерографии. Ни за что не догадаетесь, где нашел. В списке литературы докторских диссертаций за 2008 год одного из Московских Институтов. Казалось бы - кайф. А в чем?

Может в том, что вчера по пять, но большие, а сегодня по три? Да и не в этом дело, положа руку на... Главное в том, что "вчера и сегодня". Вчера и сегодня никогда не встретятся. А завтра вообще существует лишь в воображении. Да и не факт, что вообще наступит.

Хотя раки были отменные, севанские. Отметили мы скромно, но с присущей мне изюминкой. А вообще, идите-ка вы все на хрен. Пусть это будет моей ступенькой мудрости к нирване.

Из удивительного - никогда не думал, что рак - это crayfish. Что такое cray? Откуда? Непонятно. Непонятно вообще откуда в раке и лангусте этот fish. Еще более непонятно, почему он cray - ведь такого слова нет.

Короче - всех с праздником! (забыл добавить - фото, как и всегда авторские)

7 февраля день рожденье ну просто космической девушки. В этот день в 1963 родилась Гайдемари Стефанишин-Пайпер, американская астронавтка украинского происходения. Ее родители эмигрировали в Америку с Западной Украины. Так папа был родом из села Якимовка Каменко-Бузского района. Это Львовская область.
В Америке жили в городке Сент-Пол, штат Миннесота, там большая громада греко-католиков. Гайди была "пластуном" и танцевала в Украинском ансамбле. А после школы училась в Массачусетском технологическом. Дальше прошла обучения в центре ныряния во Флориде, получила звание военно-морского офицера-ныряльщика и офицера-спасателя. 9 лет служила на флоте. Она COMMANDER, это как капитан ІІІ ранга
В 1996 году Гайдемари отобрали кандидатов в астронавты и после огоромного количества тестов, зачислили в Космический центр имени Линдона Джонсона. Она брала участие в подготовке команды «Колумбии», в составе которой были и первый украинский космонавт Леонид Каденюк.
А 9 сентября 2006 Гайди Стефанишин совершила полет в космос на шатле «Атлантис» была на борту 12 дней, совершила 2 выхода в космос.
Американская космонавтка прилетала в Украину в 2007 году. Навещала свои родню во львовской области. И, сктати, среди многих наград у нее еще есть награда от Президента Украины - орден княгини Ольги III степени.