Не спиш…
Який кумедний збіг.
Мовчиш…
То й добре, мій хороший.
З-поміж усіх
моїх скарбів
Любов до тебе –
найдорожчий.

Він – поза межами
жаги,
В гіркому,
чорному мовчанні.
Я не ховалась
від богів.
Вони позаздрили,
звичайно.

Не я – тепло
твоїх безсонь
І сонний усміх
прокидання…
Але – ти тут.
Моїм ласо.
Моїм невидимим
арканом.

Світаннями
мого вікна.
Легким вогнем
мого багаття…
Що з того,
що немає – «нас»?
Я є. Люблю. 
І тим багата.

Без жодного
«якби», «або»,
Без майбуття,
мети і мрії
Живу. Співаю.
І любов,
Мов дитинча,
під серцем грію.

Оскар Уайльд :
" Иллюзия — высшее наслаждение "

" Настоящая жизнь человека - зачастую та, которую он не ведет " 

" Образование - превосходная вещь, если только вы помните, что ничему из того, что стоило бы знать, вас никогда не научат "

" Большинство из нас - это не мы. Наши мысли - это чужие суждения; наша жизнь - мимикрия; наши страсти - цитата! "

" Всякий раз, когда со мной соглашаются, у меня обязательно возникает чувство, будто я не прав "

" Общественное мнение торжествует там, где дремлет мысль "

"Лучшее, что можно сделать с хорошим советом, это пропустить его мимо ушей. Он никогда не бывает полезен никому, кроме того, кто его дал"

" В истины веры верят не потому, что они разумны, а потому, что их часто повторяют"

" Хотите понять других – пристальнее смотрите в самого себя "

" Святость создается любовью. Святые – это люди, которые сильнее всего любили "

" Всегда прощайте своих врагов; ничто другое не раздражает их так сильно "

" Будь собой. Прочие роли уже заняты "
Оскар Уайльд.

Увидеть целый Мир в Песчинке малой,
И Небеса в лесном Цветке,
И Вечности для часа мало,
И Бесконечность уловить в руке.

Уильям Блейк

   Життя нашої душі починається з Хрещення, зміцнюється через Миропомазання, доповнюється через Пресвяту Євхаристію. Коли втрачаємо життя душі, відновлюємо його завдяки Покаянню або Єлеопомазанню. Священство і Подружжя передає це життя душі з покоління в покоління. Завдяки сімом святим Тайнам отримуємо ласку Божу якраз у такі моменти нашого життя, коли найбільше їх потребуемо.

Чит. далі.

Пролетіло що й не помітили. Ми зазвичай так говоримо про час. Це один з головних вимірів, після простору, але перед любов’ю . Не можна змінити минуле, але можна змінити майбутнє. Його значення в житті кожен оцінює по своєму. Час – це той вимір, якого нам завжди бракує. Немає часу зупинитися, озирнутися, подумати, немає часу по справжньому любити, немає часу вчитуватися в книги, немає часу піти на кладовище щоб згадати рідних, немає часу відстояти службу в церкві, немає часу написати листа, подзвонити рідним, немає часу послухати вранішню солов’їну пісню, немає часу помилуватися багряним заходом сонця, немає часу щоб подивитися в найрідніші очі, щоб навіки залишились твоїм спомином, навіть немає часу сказати слова любові своїм рідним і близьким людям.

Час, як і смерть, обдурити не можна. Це факт. Але якщо запалити своє серце вогнем любові до Бога та людей, то час затримає свій біг, а смерть відступить сама. Адже любов – це та ниточка, яка пронизує всі часи, об’єднуючи долі людей, зв’язуючи піднебесся та землю. Після простору і часу любов – це найголовніший вимір. Любов здатна на будь-яке диво, вона непереможна, хоча звісно лише щирість допомагає їй жити. Щира любов найцінніший дарунок на цьому світі.

Так гарно та звабливо українська народна пісня звучить у виконанні російського
"Кубанського козачого хору" з концертної сцени в братському Бєлграді!

Моє покоління ще памятеє ті часи, коли наші народи не шукали за що можна облаяти
та виказати претензії один одному, а доброзичливо жили і розвивалися поряд!!!
А покоління моїх батьків живе з чітким розумінням того, що СИЛА НАША - В ЄДНОСТІ!
Але, лише без царьків, ідеологій, та різних там "...ізмів" в головах людей.
Тупізм - перекладати вину комуністів на плечі російського народу тоді, коли насправді ноги у цієї ідеологічної
провокації ростуть з Німечини. Хоча й сам німецький народ в цьому не винен!...
Такі недалекоглядні маразматики з обох боків борються лише за можливість продовження рабоволодіння
"фінансистів-олігархів" над душами й працею словянських народів.(((

Викажіть кожний свою думку про значення дружби між нашими народами та про розпал "ворожого" ставлення
між ними силами ПРавителів обох наших країн через новітні закони та СМІ:

Жінка-вода
Осінні дощі.
З неба впадуть, як надії її.

Жінка-ріка,
що у море впадає
Вся у коханні себе розливає.

Жінка мінлива мов гірський ручай.
Сьогодні її ти, завтра - "Прощавай!"

Жінка - сніги,
що навесні
нове життя дарують тобі.

Вирішила написати цю замітку, спровокувати вас на роздуми. Адже інколи так важко зрозуміти здавалось би прості речі, які водночас і дуже складні. Адже коли рушійною силою до пошуків пари стає не потреба у вирішенні якихось проблем , не вигода, не прагнення покращити щось в своєму житті за рахунок партнера, не забаганка мати в своєму житті ніби фетиш картинку з журналу де зображена усміхнена пара з дітьми, або красиві заручини. То якось так зупиняєшся, дивишся на все те без захвату, і думаєш: а навіщо?

Тим більш, в жодній з відвертих розмов з друзями і подругами так і не знайшла впевненої відповіді навіщо саме воно було потрібно. Чоловіки здебільшого починають жалітися, що їх мало не силоміць затовкали у те заміжжя, чи то серйозні стосунки. Жінки здебільшого відверто зізнаються, що думали про забезпечення майбутніх дітей, і про народження тих самих дітей, як запрограмовані. А потім майже не бачаться зі своїми обранцями, які зраджують десь у відрядженнях, або з секретарками. Або ж навіть не наважуються на такі радощі і обов'язково тікають від своїх обраниць в компанії де обов'язково жаліються на жінок, плачуться і нарікають. Або ж і просто втомлено зітхаючи говорять "ні-ні, все дуже добре, я щасливий, але щось таки змінилося". Зазвичай останні просто надто виховані, аби сваритися на ту, яку самі обрали.

То навіщо воно потрібно тоді? Якщо дівчина/жінка завжди хороша тільки тоді, коли тримається десь подалі, і з'являється тільки тоді коли потрібна.

В мене питання до тих пар, що впевнено кажуть "Ми разом бо кохаємо одне одного". Що для вас кохання?
І питання до всіх інших: "Що для вас щастя?".

Виявилося, що в реальному житті неможливо бути ідеальною жінкою. Бо таки завжди знайдеться те, до чого обов'язково, вибачте, доє*уться.
Якщо бути порядною - надто порядна, хочуть більже вогню, більше жару, нудна.
Якщо бути гарячою - надто розпусна, бля*ь, хвойда і т.д.
Якщо хочеш зробити когось радіснішим і щасливішим - ти тряпка.
Не хочеш - стерва.
Правильна - ботан.
Не правильна - розбишака.
Якщо хочеш дітей - ти стрьомна.
Якщо не хочеш дітей - ти стерво і феміністка.
Якщо ти любиш готувати - дістала вже своїми кастрюлями
Якщо припиняєш готувати - ти ледащо і не турботлива.
Коли думаєш і намагаєшся підтримати цікаві розмови - надто розумна і стрьомна.
Коли не думаєш і намагаєшся триматися на другому плані - ти тупоголова блонді.

А ще чомусь старомодно пропонувати бути дівчиною, але дуже не старомодно ображатися, коли окрім тебе є ще й інші. А чого ти чекав? Ми ж нічого не обіцяли одне одному... Чи як? Дуже весело іноді дізнатися, що в тебе є виявляється громадянський чоловік, про якого ти і не підозрювала, але він так вирішив, а ти тепер зрадлива хвойда, бо шукала далі.
Чоловіки! Ви завжди думаєте що все стається саме по собі мовчки? Чи я чогось не розумію?
А женитеся тільки тоді, коли свати швабрами й віниками в спину женуть до раксу? Або коли вона залетіла?
Коротше, я щось торможу, чи як? Все справді так смішно?
Нічого не домовлено, не розібрано на словах, а потім сидите з чарочкою і нарікаєте, що всі такі-сякі. А ви щось пояснюєте? Про щось домовляєтеся, коли в вас стосунки?

Тоді з якого моменту вважати що ти чиясь дівчина? Коли вдруге сходили на побачення? Чи з того моменту як поцілувалися? Чи з якого моменту?

Що для вас кохання-любов?
Коли будь-яка більш-менш симпатична жінка десь там вдома є?
Чи це щось таке, що відбувається якийсь короткий час на перших порах побачень з новою дівчиною?
Чи це платонічна дружба (завжди прийти на допомогу, підставити плече, врятувати, тощо)?

Адже зараз мені здається, що усі стосунки приречені перетворитися на безглузде протистояння, і ненависть з охолодженням одне до одного.
А ще мені починає здаватися, що чоловіки принципово не можуть любити і поважати людину, яка побувала нижче поясу: "Одні жінки ніколи не піднімуться вище поясу, а другі - ніколи не опустяться нижче серця". То що, ідеальний варіант - фригідність? Чи як? Чи де інде, тільки не зі своїм?

І ще. Чому ви, чоловіки, так любите повторювати, що вам ніхто не потрібен? Це справді так? Чому? Чому від сучасного чоловіка все частіше чуєш, що він хоче дітей але тільки не жінку поруч. ? Це якась принципова неприязнь до протилежної статі? Чи незмога знайти спільну мову і порозумітися?

Прошу до роздумів, критики, вираження власної думки!

Вот вилка падает, мол, женщина придет.
Я улыбаюсь, от того, что не поверил.
В природе должен наступить переворот,
Чтоб эта женщина коснулась этой двери,
Рукой дрожащей дотянулась до звонка
И не нажала, а ударила два раза,
Сразила взглядом, словно холодом клинка,
А следом бросила бессмысленную фразу...

Потом, с намереньем пройти меня насквозь,
Проникла в комнату и, примостившись в кресле,
Заговорила так, как будто ей пришлось
Вчера родиться или только что воскреснуть.
И, оглядев мое жилище с высоты,
Увы, никак не меньшей птичьего полета,
Ей до меня так захотелось снизойти:
Богиней, сосланной с Олимпа на болото.

Но вдруг заплакала и сделалась смешной,
Такой беспомощной, влюбленной и... любимой...
Жизнь как прыжок из поднебесья затяжной:
Или в объятия друг другу, или – мимо.
И мы в прыжке уже не чувствовали тел,
А прижимались все тесней – к душе душою.
Но я боялся, потому что не хотел
Впервые в жизни ощутить ее чужою...

И шел на кухню, размышляя о своем,
И на двоих готовил крепкий черный кофе,
Потом курил в окно и сквозь дверной проем
Едва косился на ее античный профиль.
Но вилка падает, а не наоборот...
Я нагибаюсь к ней, и сам себя ругаю,
И улыбаюсь: разве женщина придет?
А если даже и придет, увы - другая.