Сподобалось:
Тиха місячна ніч над
принишклим селом
Оповила біленькі оселі.
Лиш пустун-вітерець
над люстерком-
ставком
В срібних хвилях гойда
каруселі.
Продерчав десь деркач
у заплавах ріки,
На хвилину
сполохавши тишу,
Очерет з осокою про
щось гомінкий
Тихо шепче і чубом
колише.
Запізнілий туман, мов
отара овець,
Суне попаски вбрід
понад лугом.
Замаячив ледь-ледь
вдалині острівець
Й непомітно сховався
за пругом.
Тишу ночі німу в
світанковій зорі
Горлані-когути
розірвали.
Зарум’янився день, біг
на кожен поріг,
Ясні зорі на небі
згорали.
Зажеврів горизонт
акварелями фарб,
Ожило,
закрохмалилось небо,
І заграв промінець в
хмарках сотнями барв,
І несміло поповз понад
степом.
Народивсь новий день,
прокидалось село,
Сни міцні, сни химерні
зникали.
Закипіло життя –
ожило, попливло,
Срібні роси по шибці
сповзали.
Придивися,
прислухайся, дух
затамуй –
Це не можна в словах
передати.
Неповторну красу
бережи, не руйнуй!
І не дай їй з планети
зникати!
Автор: Віктор
Геращенко

Тендітне і пластичне. Мовби скло
Тримається і далі трості майстра.
Усе, що поміж нами пролягло, –
Засяє? Згасне? Aspera? Ad astra?

Не знаю. Айстри – ще вони цвітуть.
А зорі? Саме час для зорепаду.
Розплавлена миттєвість – наче ртуть,
Швидка й минуча. І немає ради.

Та є різниця – «йтиму» чи «прийду».
Різниця є: «було» - чи «залишилось»…
І знає лише втомлений склодув,
Чи справді вийшла казка – як хотілось.

Закоханість у кращому разі являє собою лише міру
Вашої попередньої самотності.

Еріх Фромм.

 Марічка Бурмака

Коли по місту розтікається синь,
І, ніби в каві, розчиняється сон,
Коли чекати не лишилося сил,
Ледве чутно скажу.
Коли у сутінках зникають сліди,
І ти не знаєш, що сказати – мовчиш,
Коли один ти у квадраті зі стін,
Я подумаю лиш:

Приспів:
Не забувається любов, не забувається,
Необережно знов і знов серця торкається.
Не забувається любов, не забувається,
І непомітно знов і знов все повертається.

Коли закреслені старі номери,
І божевілля ти не звеш на ім’я,
Про те, що віятимуть теплі вітри,
Скаже хтось і це буду я.
Коли здається, ніби холодно знов,
І неважливо, хто кого залишив,
Можливо, хтось тебе чекає давно,
Хтось такий, як і ти.

Друзі! Все проходить, а Любов залишається. Нехай ваше життя   наповниться безцінним даром Божої Любові.

                     Зоря  Ісуса….

Якось на моєму подвір’ї калина за ніч розцвіла.
Зоря  Віфлеємська  в  сузір’ї над світом на небо зійшла.
У сяйві вечірньому гори, у росах весняних земля.
Всі ріки стікаються в море, а сльози кохання -  в серця.

 З тобою всю долю пройдемо. На двох в нас і добре, і зле.
Крізь роки любов пронесемо, Любов  від розлуки спасе.
І доля до нас  посміхнеться і віра засяє в серцях.
Недобре, погане минеться, на двох ми поділимо шлях.

У квітах Карпатські долини, у сяйві вечірня зоря.
Як біле суцвіття калини любов в наших душах зросла.
Любов до життя, до Ісуса, що наші серця зігріва.
До нього щоденно горнуся, Він Доля моя і твоя.
           З повагою і любов"ю, Михаіл.

Самотня жінка незаміжня

Палкі плекає відчуття

Такі, що  відчуваєш ніби

На  небесах своє  буття...

 

Твоє  чуття – то потяг  палкий

До  спілкування залюбки...

...та  не завжди  чекає  юнка

саме  тебе цієй  пори...

Аааа! Я снова живой И всех люблю!