Л.О.

Відстань в сотні миль.

Нас з тобою, рідненька розділяє.

Чи будемо разом іти ми по життю.

Цього з нас ніхто не знає.

       Ми говоримо слова кохання.

         Серця наші, як свічки палають.

         Від заходу сонця, й до світання.

         Про нову зустріч вони благають.

Та не суджено завжди бути разом.

Перешкоди різні на заваді.

Й чим довшу розлуку нам доля дасть.

Тим більше зустрічі своїй, будемо раді.

             Дмитро Дідківський.

              31 січня 1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113713/

Під конвоєм.

Із суду вели під конвоєм.

Біля паркану стояла дівчина моя.

Мене проститися з нею не пустили.

І по її щоці бігла сльоза.

       Конвою, лютий, дай мені хвилину.

       Я маю їй дещо сказати.

       З нею нас навіки розлучили.

       Адже мене повинні розстріляти.

Не плач люба, кохана моя.

Така вже доля – скоро я загину.

Ти тільки себе, прошу бережи.

Від мене, чекаєш ти дитину.

       І будуть весною, каштани ще цвісти.

       І будуть літом, пускати пух тополі.

       Ніколи більше не побачу цього я.

       Ніколи більше не побачу волі.

Прощай кохана, навіки прощай.

Прощай люба, моя рідна, мила.

Ніколи більше не побачу тебе.

Ніколи не побачу свого сина.

       Коли він з’явиться на світ.

       Про все розкажеш йому, моя мила.

       Про те, як я провину на себе взяв.

       Про те, як мєнта ти замочила.

Дмитро Дідківський.

9 грудня 1997 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113593/

Сьогодні  листаючи свій старенький блокнотик натрапив на свої переклади та варіації своїх же віршів. Трішки замислившись вирішив їх всіх виложити для Вас. Читайте й не судіть строго.

Серце.

Серце в тебе,

Як троянди квіти.

Що кохання в світі є,

Йому не зрозуміти.

7 грудня 1997 рік.

P.S.  Російска версія цього вірша звучить так: http://blog.i.ua/user/730468/113482/

Щиро Ваш Дмитро Дідківський.

* * *

У жадобі ідейної висі
зіп'ялись на словесні котурни
і шпурляють недокурки мислі
у невпізнані прірви, як в урни.

Бідні лицарі коньюнктури!
Ви ж забули істину просту,
що найвищі у світі котурни
не замінять власного зросту.

***

***

Хуліганка, Хуліганка

Моє серце ти забрала.

На булавку наколола

І в колекцію поклала.

Буде кращім експонатом

Серед інших,це я знаю.

А для тебе згадкой буде

Те, що я тебе кохаю.

То ж колись ти зрозумієш

Всю любов мою гарячу

І повернеш мені серце

Разом із своїм в придачу.

Як забути тебе, Україно, ти ж кохана моя Батьківщина?! Як забути дея народилась? Де живу і навчаюся я? Де росою світанків умилась? Де родилася ненька моя!!! Довго, довго ти страждала Незалежності чекала, гніт репресій ти терпіла, захищалась ти уміло! А тепер на радість нам і на злість всім ворогам, розрослася ти вербою, сонце світить над тобою..

Ліля (Лессі).

http://narod.i.ua/user/1096008/profile/

м. Рівне.

Опівночі півпляшки залишилось.

Неонів зграя зірки підміняла.

Мовчав сп"янілий не від шнапсу Штірліц.

Ісаєва від ревнощів палала.

.

   Був бармен хіба істинним арійцем.

   Німкеня чисто Вагнера співала.

   Кидав шифровки неконкретний Штірліц-

   Ісаєва одну-таки спіймала.

.

Поза порогом вили хижі злидні.

Портвейн кривавий доля відливала.

Війна гніздечка навманець трощила.

Держава ситу пайку обіцяла.

.

   Був Чорт продюсером, а Бог- завмагом.

   Ховався відчай глянцевим запалом.

   Лизала спину дюжина гулагів,

   А голівуд плював у вічі калом.

.............................................................

Абрам в мундирі згадував про Цилю.

Музики ніби клезмер загравали.

Гелгочучі агенти ізраїлю

у кнайпі прикордонній їли сало.

Дивлюсь в телевізор:

Verweibliche Mutter!

чому я не "боїнг",

чому не комп"ютер?!

       Глитав пасажирів,

       команди ковтав-

       і землю б покинув,

       зірки рахував...

Не крил, ані розуму

Боже не дав:

в болоті я виріс,

віршів наскладав.