хочу сюди!
 

Лана

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 40-57 років

Замітки з міткою «вірші»

Сліпі не бачать

Пролог

[І бачив в хаті тій я пекло
Писав Шевченко десь, колись
А що змінилося? Та звісно
Повиростали діточки...]
------------------------------------------
Сліпі не бачать - їм так зручно
Навіщо чути про любов
Свої гріхи солодші гучно
Вони не знають свою кров

Нема бажання - в цьому скудність
Людського бачення життя
Винагороди хочуть всюди
Бодай самі - саме сміття 

Розплющиш очі - бачиш небо
Та розтинаєш хмари гнів
А ті, хто мали бути поруч
Сказали ти - не є наш дім

Та почали в своїх городах
Брехню саджати, лити бруд
Хіба отрута має вроду
Невже цьому навчив вас кут?

Чому ви всі - настільки проти
Чому затьмарена душа
Бо може горді ви, черствоту
Собі кладете до човна

Навіщо ти життя даруєш
Якщо не любиш його сам
Чи може віриш що байдужість
Не є твоя, а чужих мам?

Не знаєш ти, бо ти не хочеш...
Себе змінити, серця стук
Ну що ж, ти вибрала відсутність
Та вподобання до дівок

Тобі пошана, купа лайків
Та лизожопові слова
А ось тобі, ганьба та байки
Ви їх всі видумали вкрай

А ти, сиди, та рот запели
Роби все тут, бо ти раба
Та паспорта не дам, бо мелиш
Може втічеш в свій рідний край

А ти також, хороша, ганра
Бо діточки вже власні є
А ти ще краща, бо вдягнулась
У релігійнеє шматьє

Навіщо до вас приїжджати?
Дивитись щоб як живите?
Ті гени скачуть як солдати
Наче в театрі вар'єте

Мені ж ти серце не відкриєш
Лише відвернешся, зітхнеш
Я не приємний тобі, видно
Не лицемірю бо, клеймиш

А може ще тому що й зовні 
Тобі дивитись більш не файно
Там де малеча - тим пошана
Кажу "брудні ви" -в мені мара!

Як легко брата засудити
Сусіда, дяька чи сестру
Себе товкаєш на поважність
Дітей своїх катуєш... сум

Сліпі не бачать - не про тіло
Сьогодні вам я тут пишу
Давай залишим тему віри
Та взагалі, все про любов

Про що тоді нам розмовляти
Коли ви зовсім вже не ті
Позбулись щирості кохати
Та розповсюджуєте гнів

Про що тоді йти може мова
Коли затьмаренне буття
Не розумієте ви Бога
Себе на його місце? Так!

Все сумно так. Настільки прикро
Коли не бачить себе люд
Коли не хоче знати Бога
У своіх грудях, там де стук

Сліпі - не бачать. Ати бати
Як відрізнить: добро чи зло?
Їх вибір буде - катувати
Себе, та інших. Ну та й що....

Їх вибір - найчорствіший скибки
Бодай то хліб - а ви про що?
Що трапилось, Спитай у квітки
Якщо побачить зможеш знов!

RANA - Timelessly with You - (R&K)

Гадюччя

Гадюччя повзає, безчестя
Серед сестер моїх крізь плечі 
Он по землі повзуть так тихо
Отруту щоб пускати вміло 

До тої нечисті, гидотно 
Всіляке павучіння лізе 
Сплочено виросте гнильє то
Зубами щоб кусати світло

Бодай живуть в чужій гой шкірі
Не розуміють вмісткість слова 
Життям бо знехтували, Бога
Перетворившись на чужого 

Не видно зовсім, але кажуть 
Що правда є для них брехнею 
В багно неправди досі вірять 
Настільки марні їх зусилля 

Повзе гадюка за змією
Та їздить в гості до невіри
Зигзагом шлях свій стелять всюди
Та прикидаються що білі 

Що є для людства в цьому світі 
Святим, коли серед цієї родини
Не буде мати, ні дитини 
Лиш власна гордість, его, ніби

Для тебе не існує Бога 
Ніби нема в житті святого 
Змії хай стане кістка в горлі 
Горить хай в пеклі, неістота 

Гадюччя повзає, шипить он
Серед сестер, що в церкву ходять 
По стінам Вавилону кодлом 
Свою отруту всюди гонять 


Коли в Небес вихідний



Вже нудно
без болю стає так незвично
 коли Небеса "відпустку" вмикають
 і катування - карання - Нема

Прекрасний Києве на предковічних горах!


Прекрасний Києве на предковічних горах!
Многострадальному хвала тобі, хвала!
Хай на просторищах, де смерть, як ніч, пройшла,
Воскресне день життя і весен неозорих!— 1943





  Максим Рильський

Осінній сон

Ось і осінь прийшла золотавая,
Сонця промені ще зігріва...
І наснився той сон барвистий,
І розбурхав осінню тиш...

І з'явився у сні моєму Той,
Хто душу мою зачепив...
Зачепив, закружляв у танці...
В танці незді'йснених мрій...

І здавалося, ось - твоя Мрія...
Той, хто робить тебе щасливою...
Але надто я захопилася і не знала,
Що це лише СОН...

І відкрила я душу з надією,
Що зумію зігріти Його,
Давши часточку свого тепла,
Що би стало Йому затишніше
В прохолодні осінні дні...

Покружлявши у танці осінньому,
Наче листя, що пада з дерев...
Вітром дунуло, прохолодою...
І те листя змело в далечінь...

І нехай нездійсненна Мрія
Буде мо'їм ОСІННІМ СНОМ
І дає мені радісні спогади..
Віру в себе, Надію й Любов!

Я так пишу

Я так  пишу
без  всяких  романтизмів
дурниці  різні
що то  "прийде " Згори
і  Стукне  боляче
(новітнім  Словом)
у  макітру .