Високоповажні іноземні гості! Друзі України!

Ваша Святосте!

Шановні предстоятелі церков і лідери релігійних організацій!

Дорогий український народе!

Щороку пізньої осені на ці дніпровські кручі приходять тисячі людей. Вони прибувають із різних куточків України та з далеких країн. Їх приводить сюди бажання вшанувати загиблих і нагадати світові про один з найбільших злочинів ХХ століття – про Голодомор, влаштований Кремлем.

Геноцид був дуже ретельно спланований. Ним хотіли вирішити назавжди українське питання, яке століттями не давало спокою Росії, та й відверто кажучи і досі не дає. На початку тридцятих років ще свіжою була пам’ять про Українську національну революцію, століття якої ми відзначаємо цього року. Наша революція виявилася надто романтичною, надто вже сподівалася на мир і братерство, надто мало дбала про армію. Через те й була придушена навалою з півночі. Але пробуджена революцією національна свідомість – точно залишилася.  

Російсько-більшовицька тиранія невтомно гасила той вогонь свободи, але він все одно то жеврів, а то й загорався з новою силою. І місяця не минало без повстань, бо хлібороби не хотіли віддавати зерно, хліб задарма. Бувало, відхилялися від «курсу партії» українці-керівники міністерств, заводів, установ: навіть на засіданнях парткомів час від часу лунали виступи проти диктату Москви. Українізацію, яку Сталін розглядав як тимчасову подачку, націонал-комуністи сприймали всерйоз і енергійно проводили, зміцнюючи нашу українську ідентичність. Потаємну думку мільйонів висловило коротке гасло Миколи Хвильового: «Геть від Москви!»- разом з іншим у нашій мовній стилістиці тих часів: «Дайош Європу».

В ті ж роки відбувся розквіт української культури. Ніколи раніше не з’являлося в нашій  Україні одночасно стільки геніальних письменників, поетів, художників, режисерів, акторів, музикантів. Це ті, які стали «розстріляним Відродженням».  

Посіяні Українською національною революцією зерна дали добрі сходи. Кремль страшився майбутнього «врожаю». Сталін так і написав Кагановичу: «Украину можем потерять». Зі страху й ненависті виріс задум злочину. Спочатку неправедним судом судили і знищили тих, хто дав можливість народу пізнати самого себе, хто об’єднував його навколо цінностей і смислів. А потім взагалі спланували вбити всіх, хто здатний до опору. Вбити лише за те, що вони українці… За те, що вже самим фактом усвідомлення себе окремими народом ставлять під загрозу існування імперії.

Дослідники на основі документів і свідчень дуже докладно описали, як спускалися з Москви нереальні плани хлібозаготівель,  що прирекли Україну на масовий голод. Ми знаємо, як відбувалося занесення сіл на «чорні дошки». То означало – оточення військом, заборону виїзду, вилучення будь-якої їжі і вимирання чоловіків, жінок, дітей. Так, вони вбивали не лише дорослих. Вбито і півтора мільйона дітей!   

Відомо й те, як оголошували куркулями сотні тисяч господарів і разом з родинами засилали їх на Сибір, аби вже там виморити як не голодом, так холодом; як не морозом, так каторжною працею.

Рафаель Лемкін, автор самого терміну «геноцид», один з тих, хто добився прийняття Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, зробив такий висновок: «Радянський геноцид в Україні був не просто випадком масового вбивства, але саме випадком геноциду, знищення не лише окремих людей, але й усієї нації».

Протягом десятиліть за одне лише згадування про Голодомор можна було заплатити роками неволі. Та в тисячах і тисячах українських родин продовжували згадувати імена загиблих родичів. Пошепки переповідали страшні подробиці. У таємних щоденниках записували спогади. Обговорювали це на своїх гуртках шестидесятники. Цього року пішов з життя один з них, Іван Драч. В ці дні Іван Федорович завжди приходив сюди. Влітку 1986 року він першим на з’їзді письменників публічно оголосив вимогу владі дати відповідь про те, що ж коїлося в Україні в тридцяті роки.

Чимало небайдужих людей за межами СРСР берегли пам’ять про злочин Голодомору. Розповідали про нього з церковних кафедр, писали репортажі в газетах і просто листи зі зверненнями до урядів. В усіх кінцях світу українська громада на повний голос нагадувала про Голодомор. 

Тридцять років тому комісія Конгресу США офіційно встановила, що Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців. Цього ж року Сенат американського Конгресу визнав Голодомор геноцидом. Загалом півтора десятки держав на рівні парламентів кваліфікували голод тридцять другого – тридцять третього років саме як геноцид.

Сьогодні в Києві на міжнародному форумі «Україна пам’ятає – світ визнає» були присутні представники п’ятдесяти країн.

Напередодні ми почули від Папи Франциска слова вшанування жертв Голодомору. Зі співчуттям та підтримкою до українського народу звернувся Вселенський Патріарх Варфоломій. «Ця трагедія, - зазначив Його Всесвятість, - говорить сама за себе, серед інших жорстоких вчинків проти людства та Божого творіння, здійснених у двадцятому столітті, саме Голодомор стоїть окремо».

У зверненні Його Всесвятість ще раз наголосив, що «Священний Синод вирішив надати автокефалію Православній Церкві в Україні, щоб вона приєдналася до повноти Православ'я в єдності та внутрішньому мирі». Рішення, яке ми українці очікували десятиліттями і навіть століттями, - прийняте, і ми за нього надзвичайно вдячні нашій Константинопольській Матері-Церкві. Очікуємо найближчим часом остаточно юридично та канонічно буде оформлена автокефалія.

Дорогі українці!

Ми провели декомунізацію і стерли імена катів нашого народу з карти України, прибрали їхні ідоли. Цей процес має бути завершений. Звертаюся до Верховної Ради щодо перейменування Дніпропетровської області на Дніпровську. Днями вніс до Верховної Ради відповідний законопроект. Закон вимагає це рішення провести через зміни до Конституції.

Позавчора, і дуже дякую Парламенту України і народним депутатам, Верховна Рада в першому читанні вже схвалила зміни до Конституції, які зобов’язують українську владу забезпечити вступ України до Європейського Союзу та НАТО, які карбують в Основному законі наш курс на Євросоюз та НАТО. Це – частина нашої стратегії, яку ми послідовно впроваджуємо протягом останніх чотирьох з половиною років.

Лише інтеграція України до євроатлантичного простору гарантує нам і мир, і безпеку, і незалежність, і подолання бідності. Щойно цитував Хвильового: «Геть від Москви! Дайош Європу!». Від цієї стратегії ми не відступимо. Україна обов’язково стане повноправним членом НАТО і повноправним членом Європейського Союзу!

І не буде більше ані Голодомору, ані Великого терору, ані русифікації. Як писав Тарас Шевченко: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!»

Історична відповідальність за Голодомор лежить на Російській Федерації як правонаступниці СРСР, і той злочин не має терміну давності. Росія знову, як і сто років тому, розгорнула агресію проти України щоб повернути її назад, в імперію. У Кремлі знову ненавидять і бояться вільної європейської України. Але, я точно знаю, вони вже не зможуть повернути назад колесо історії. 

Україна впевнено йде своїм шляхом. 

Ми пам‘ятаємо! Ми – сильні!

Вічна пам'ять жертвам Голодомору!

Вічна пам'ять усім, хто віддав життя за свободу і незалежність України!

Оголошую загальнонаціональну хвилину мовчання.

https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-pid-chas-vshanuvannya-pamyati-zhe-51290

«Бібліотека снайпера», том 3, частина 1

The Ultimate Sniper: An Advanced Training Manual For Military And Police Snipers / by Major John Plaster

Це оновлене та розширене видання книги «Ultimate Sniper», яке містить інформацію про снайперські гвинтівки, оптичні приціли, боєприпаси та обладнання, останні тактики й техніки з досвіду війни з тероризмом, аналіз нових технологій, а також — детальні балістичні траєкторії та дані для снайперських боєприпасів та інш.

Автор книги — майор Джон Пластер, офіцер спецназу США у відставці, якого вважають авторитетним спеціалістом в галузі снайпінгу й тактики ведення снайперської війни.

Купити книгу: http://tactica.kiev.ua/shop_1/biblioteka/246-dzhon-plaster-sovershennyj-snajper-seriya-biblioteka-sna.html

Я - УКРАИНА! ЧЕМ Я ВАМ НЕ НРАВЛЮСЬ?

Добрая - плохо. Жесткая - тоже плохо.
Не удержала Крым - плохо. Собралась с духом и вцепилась в Донбасс - опять плохо. 
Гимн мой вас раздражает, а мова режет слух. По флагу моему топчетесь, но требуете с меня и пенсий, и льгот, и халявы. 
Зарплата у вас маленькая - я виновата. Дом старый и покосившийся - само собой я. Кто же еще...

Власть не такая, система не такая, законы не такие. Евробляхи запрещаю, контрабанду или неуплату налогов - вы убить меня за это готовы. Взятки полицейским я, видимо, даю. В ВУЗах за те же взятки не ваши дети учатся - так получается? Медицинскую реформу делаю - не так. А не сделаю - все равно не так. 
Армия есть - рожденная из пепла! . А то что не было ее вообще - вас не волнует. 
Летом слишком жарко, а зимой слишком холодно. Кто виноват? Государство!

Вы готовы мусор сюда нести с соседского двора, "путиных" в дом приглашать, разрушать и убивать - но виновата опять я. Гоню этот мусор обратно - и вы меня проклинаете. 
Позвольте, я вас не заставляю любить Бандеру и цитировать Шевченко. Не настаиваю на вышиванках в каждом доме и клятвах в любви до гроба. 
БУДЬТЕ ПРОСТО ЛЮДЬМИ. Гражданами прежде всего. Потому что именно вы меня и создаете. Именно вы лепите ту Украину, которая потом подвергается критике. Вы сами в ответе за то, что построили или к чему не приложили усилий.

Я не требую любви, но ожидаю уважения. Чем я хуже Швейцарии - если у меня тоже есть земля, и солнце, и зелень? У меня есть больше, чем есть в Швейцарии, но еще у меня есть вы. Постойте - так может в этом причина? Там живут люди - и здесь живут люди. У них государство - и у вас государство. Им дано меньше, чем вам. Но они создали больше чем вы - неужели так получается? Как там в Конституции:
- обязанность не причинять вред природе, культурному наследию, возмещать причиненные убытки;
- обязанность уплачивать налоги и сборы в порядке и размерах, установленных законом;
- обязанность защищать Отечество, независимость и территориальную целостность Украины, уважать ее государственные символы.

Разве в других странах нет обязанностей? Или вы думаете, что есть только права? Это двусторонние обязательства, и если я стараюсь, а вы нет - то куда мы придем? Обратно в Россию?
Странно все это. Смотреть в сторону, где граждан не уважают, живя в стране с невероятной свободой. Странно не ценить, что имеешь. Любая страна строится людьми. И я строюсь вами. Именно вами. И когда же вы поймете: уезжая в более благополучную страну и восторгаясь высоким уровнем жизни, вы даже приблизительно не желаете понять одной вещи. Этот уровень жизни кем-то был создан, а вы просто приезжаете на все готовое. Там кто-то долгие годы создавал систему, писал законы и что важно - выполнял их. Но вы-то приехали, когда ДО вас постарались. Граждане. Не халявщики.

Создать то же самое здесь - ваша задача. А я лишь следствие ваших усилий. Потому-то так чертовски обидно - иметь ТАКИХ граждан на этой Богом поцелованной земле. Которые позовут убийцу в дом, а потом свалят в "стабильное и надежное государство" , в Европу. Потому что Украина плохая. Не такая, что бы ни сделала. 
Включите мозги, уважаемые. И имейте совесть. 
Имейте смелость быть гражданами СВОЕЙ страны. Украины.
Елена Кудренко