"Знов шаленію від твоїх долонь,
торкань неначе ненавмисних,
вдаю байдужість, а натомість в серці жевріє безодня і вогонь,
і повстають всі почуття проти пересудів зловісних.

Шалена доля невблаганна знов і знов докупи зводить нас, 
і попри всі старання стримати не можем пристрасть...
Ти прагнеш Бога віднайти, шукаєш істину в його словах,
а я... його уже знайшла. В коханні щирім, чистім..."    Теплый дождь
                                                                                                         http://blog.i.ua/community/2051/565097/
До тебе лину... із своїм  проханням...
Мені, будь ласка, послугу зробіть.
Допоможіть... у здобутті... Кохання.
Та Істину, якщо можливо... дайте зрозуміть.

В нав'язаного бога вже  давно не вірю...
Але й тоді... коли б він десь... колись і  був.
Тієї не лишусь... зневіри.
Нажаль народ давно своїх Богів забув.

Де ті боги, що землю захищать допомогали?!
Слов'янський де Перун?! От бач... Його Іллєй назвали.
А де Стрибог, що вітер присилав?!
Ярило де...  Слов'янський бог Кохання?!
Сварог,  Мокоша... Велес і Сімаргл?!
 
І де поділися боги ті справедливі?!
Що поміч надавали в іншому Житті.
Я думкою... якщо кудись порину...
Себе відразу... потім не знайти.

То Істину в Коханні ... бачиш тільки?!
То може... і мені даси... відчути почуття...
Того вогню... що буцім-то... ящірка...
І в моє заповзе... буденнеє  життя.

"в чоловіків завжди щось невчасно закінчується.."                 Angel W

Нестримні почуття... у мене запалали...
Коли зізналася мені...ти у своїм ...коханні.
У пам'яті... навіки очі, мовби, із смарагду...
У серці... губи  -кольору коралу.
І голос, мов... журлива пісня... хвилі.
"На що ти милий... та й мене ..покинув?!
На що ти Щастя та й зі мною не діждався?!
А десь, як Вітер той ...не знамо де хитався?!"

А Вітер... взяв ...та так заплакав... гірко.
Не чутно, щоб не думали, що він уже ганчірка.
"Я щастя так бажав, але не знав... де взяти.
І до якої... зазирнути... хати.
Не хтів образити ніколи свою милу...
Що тільки Вітра свого... вона і любила..
І тільки їй зізнаюсь у коханні...
ЇЇ вуста я поцілую...зрання...!"

 Не розпачливий зойк...                                                  із душі виліта. Не тужливе зітхання...                                                  з грудей моїх... лине. То верхівки дерев...                                        за вікном розхитав... Вітер...                 що важко назвати...                                                          грайливим. Осінь...                 холодом дмухає...                                                         в душу мою. Гомін чується ледве ...                                           журба журавлина. Осінь...                знов ти до мене...                                                     перетворюсь... Я без  любові твоєї ...                                              в крижину. Дай мені, Осінь ...                                                                   хоч краплю... тепла... Дай мені, Осінь ....                                  хоч краплю... кохання! Осінь... ти Осінь ....                                  бач...  яка... золота... То ж бо й лишилось...                                     Що тільки... зітхання.  

Не розпачливий зойк...                                         із душі виліта. Не тужливе зітхання...                                         з грудей моїх... лине. То верхівки дерев...                                        за вікном розхитав... Вітер... що важко назвати...                                                   грайливим. Осінь... холодом дмухає...                                                  в душу мою. Гомін чується ледве ...                                            журба журавлина. Осінь...                 знов ти до мене...                                                   перетворюсь... Я без  любові твоєї ...                                         в крижину. Дай мені, Осінь ....                                   хоч краплю... тепла... Дай мені, Осінь ....                                   хоч краплю... кохання! Осінь... ти Осінь ....                                   бач...  яка... золота... То ж бо й лишилось...                                      Що тільки... зітхання.

Любов була?!...                       а чи ніколи у житті...                                                  ніколи, чуєш?!                                                                             не було того кохання?!...                                                                                                                   я вже не знаю... Була ,          здається, мить...                                     одна єдина...                                                          коли, можливо...                                                                                       ти... мене кохала. Не знаю                достовірно...                                      я того. Плин Часу...                     все зігнав до купи...                                                       все... І хтось...               зурочив наші почуття.                                                     І ти зневірилась...                                                                               в мені...                                                                                             та у коханні. Ти кажеш,                   що зустрінемось... колись...                                                                      Можливо... зорі іздалеку нам провістять...                                                      не близьку Путь.                                                                                    І ми зустрінемось...                                                                                                                   Мабуть... Кохання, дійсно...                             довго жевріти не вміє...                                                                   і це невпинно... І чи горіти рівно...                           а чи в пожежу  буйну...                                                                виростать...                                                                                     йому...                                                                                                кому це знать?! Але я буду...                   довго ждать...                                          Твоїх очей... зелених...                                                                                 світла... З тобою...                      буду...                                  Зустрічі... чекать! P.S. конструктивна критика приймається з задоволенням

Сто рецептів
почуттів,
Сто рецептів -
болю
Сто твоїх
і моїх - світів
І лиш один -
любові...
Сто митей
самотності,
Сто років
мовчання,
Сто табу
і умовностей,
І лише одне -
кохання.
Сто доторків,
сто цілунків,
сто гарячих
у серце комет,
сто мелодій,
сто малюнків...
Сто кроків -
назад,
і лиш один
вперед...

                                                                        продовження теми http://blog.i.ua/community/2051/536203/
Ой, лихо-лишенько, що ж я наробила?
Гадки не маючи Майстра спокусила...
Теперь прийде попід хату з оберемком квітів,
Куди ж його сховатися? Підкажить же діти/
Бо той Майстер - справжній майстер дівчат завлікати
речами солодкими...
Ой, мамо дорогенька, зачиняйте хату                                  Anafidream

 
Мене спокусила ... двері зачинила...
а потім гадала: "Що ж я наробила?!..."
Бо як я не прИйду ... більше до дівчини -
Будеш сльози лити... Заллєшь скатертину.
Буде річка ціла з сльоз твоїх біжати...
Заллє полонину... все довкола хати.
Будеш тоді кликать... Помочі просити...
Що ж ти наробила?!... Як же будеш жити?!                      Master

Знала, що словам солодким не слід довіряти,
Що треба дією їх перевіряти
Як почув ти про дітей
Та замкнені двері,
Вже не треба ні любощів,
ні смачної вечері
А я крадькома в віконце тебе виглядала,
Не спала всю ніченьку - на тебе чекала
                                                                                                   Anafidream
Я сидів на ґанку... Біля хати нічку...
Бачив як топила... Ти дровами пічку.
Спокій твій беріг я... Примостився нишком-
Ноги зігрівала... Твоя мила кішка.
Я сидів на ґанку... В хаті було тихо...
Лише на світанку... Півень кукурікав.
Коли ти чекала... Коли чатувала,
То хоча би вийшла...Та поцілувала.
А як обіцяєш... Народити сина...
Буду я з тобою... Кожную хвилину.
А як подаруєш... Ще й красуню доньку.
Всі майбутні роки... Будем жить нівроку.                                 Master

Олю...Олю, ой яка ти гарна...
Зі мною зустрілась... та й вже покохала.
І вже я ... і любий, та вже... і коханий. 
І мене цілуєшь... з вечора до рання. 
Я до тебе прИйду... з квітів оберемком...
Ой, як приголублю... запалю серденько.
Буду тебе пестить, буду обнімати... 
Що моя рідненька...буде маму звати.
"ОЙ, ти мамо ... мамо дорогенька...
Не приходь сьогодні, не відчИню хату!
Не приходь і завтра, бо пришов мій милий...
Будемо кохатись... з любим місяць цілий...!" 

"Я пропадаю без обійм твоЇх, без щирих слів, що щастям серце повнять, без вуст п’янких, що медом мене поять, моя душа холодна, ніби сніг.

 

Порожній звук - відлучені серця,

життя повз нас біжить, як пізній потяг,

і в нім осінніх днів останній потяг,

який ми не збагнули до кінця…"                                          Angel W  

                                                                           http://blog.i.ua/community/2051/532952

Я думав ти мене давно забула... І серце оповило все журбою. І сум туманом хижим в душу прокрадався. Та голос, мов почув твій, і одразу схаменувся. Кричала то душа твоя... безгучно розідравши простір... Кричала із останніх сил, благала лиш зігріти... І кригу розтопити , шо на душі створилась. І враз... у мене відросли, немовби, крила... І сила вітру понесла мене до тебе. Далеку відстань подолав миттєво. І в ту ж секунду зміг я обійняти, Такую рідну ... та зеленооку, Що ніжно-ніжно на мене дивилась. І цілував вуста твої та очі, і пестив я такі ласкаві руки... І зігрівались від обіймів душі... Серця від поцілунків... запалали...                                        Master