На одной лесной поляне жили два друга суслика. Были они самыми обыкновенными сусликами, запасались зерном на зиму, прятались от сов и лис, но …и опять это но, как всегда!

Так вот, отличались они тем , что один из сусликов всегда был жизнерадостным,  с удовольствием собирал зёрна трав и злаков, радовался летнему дождю, с восторгом встречал восход солнца и,  как должное, принимал приход зимы. Другой же каждый день встречал, как наказание, солнце слепило ему глаза, зёрна были подгнившие, коренья невкусные и водянистые, и зиму он встречал с твёрдым убеждением, что эту-то он  не переживёт,  уж точно! Шерсть у этого суслика была блёклая,вся в репьях и мордочка всегда унылая, тусклые глаза постоянно слезились! Жизнерадостный и  счастливый суслик решил помочь своему менее счастливому собрату, и как-то великолепным летним утром, когда его сосед безрезультатно пытался отодрать очередной репей со своей шкурки, обратился к соседу!

-Здравствуйте сосед-с улыбкой обратился счастливый суслик к своему товарищу! -Гм…,-только и услышал он в ответ. -Замечательный день сегодня,- попытался он завязать разговор. -Грустный суслик посмотрел на соседа уничтожающим взглядом и сказал: -Ну что может быть хорошего в этой жизни, посмотри на меня!У меня вся шкура в репейнике, блохи заели, да и к тому же сегодня с утра уже жарко…Он уныло покачал головой с подранными  ушами и продолжил отдирать непослушную колючку! Жизнерадостный суслик внимательно посмотрел на вход в норку своего унылого соседа и озабоченно покачал головой! -Сосед, -снова обратился он к пыхтящему зверьку - я понял причину твоих неудач!!!Посмотри на свою нору!!!И он лапкой указал на тёмное отверстие в кочке, возле которого трудился над своим туалетом неудачник!! -А что с ним не так?- Внимательно осмотрев свой дом, спросил суслик! -Ну как же,- подбежав поближе ,быстро застрекотал жизнерадостный сосед! -Смотри, - прямо над входом в твой дом растёт колючий репейник и каждый раз, когда ты вылезаешь или залезаешь в нору, он цепляет на тебя свои колючки, чтобы ты разносил его семена по всей округе, а прямо над твоим домом разлилась не просыхающая лужа и по каплям просачивается в твоё жилище, и твоя шерсть постоянно мокрая и лапы мёрзнут и болят. А ветка этого могучего дуба закрывает тебе солнечный свет, и в твоей норе всегда холодно, сыро,и темно и…. -Всё, всё хватит,- остановил его сосед! -И что ты предлагаешь? -ТЕБЕ НАДО МЕНЯТЬ ОКРУЖЕНИЕ!!! ТВОЁ ОКРУЖЕНИЕ ГУБИТЕЛЬНО ДЛЯ ТЕБЯ! Посмотри на мой дом! И счастливый суслик указал на свою норку, -посмотри! Вход в мою норку окружён цветами колокольчиков и каждое утро, когда я выхожу встретить восход, они освежают меня утренней росой, напоенной ароматом нектара, и тёплое солнышко мгновенно высушивает мою шерстку, и я наслаждаюсь теплом и запахов цветов. Домик мой находится на возвышенности рядом с красавицей берёзой и ночьюя наслаждаюсь пением моего друга соловья. Свежий ветер проветривает мою норку и терпкий запах пряных трав пропитал стены моего жилища, запах которых я ощущаю и зимой! -И что ты предлагаешь?- прервал его хмурый сосед! -Хочешь изменить свою жизнь? МЕНЯЙ СВОЁ ОКРУЖЕНИЕ!!! -Но это же надо искать новое место, рыть заново нору, а вдруг она мне не понравится, а тут репейник, зато свой родной, - и суслик зашипел от боли поранив лапку о острую колючку! -НЕ…ты говоришь глупости…окружение…окружение…Причём здесь окружение? Колючки -вот причина!!  Охая и цепляясь всклокоченной шерстью за влажные стенки своего сырого жилища, суслик неудачник полез в свою нору! А счастливый пожал плечами, смешно покрутил усами на забавной мордочке, весело свистнул и  побежал в гости к своей подружке, всегда весёлой и жизнерадостной белке.

Приглашаю в субботу на свой тренинг...Святослав Саражин

О дисгармонии личности психологи и психотерапевты пишут чаще, чем о гармонии. Возможно, потому, что состояние гармонии единственное, а дисгармоний много. Это аналогично тому, что состояние здоровья также одно, а расстройств много.
Изучение гармонии личности актуально по меньшей мере по двум причинам. Во-первых, многие расстройства психики начинаются с различной глубины дисгармонии личности. Поскольку исходным и желанным (для возврата) состоянием является гармония, то необходимы по возможности наиболее точные знания о ней. Не имея ясных представлений о цели, очень легко пройти мимо нее. Во-вторых, поскольку сравнение — основной прием научного анализа, природу дисгармонии личности познать можно лишь в сопоставлении с гармонией.
Подробно о гармонии личности читайте на сайте Мастерская гармоничной личности раздел "Гармоничная личность"

Давным - давно в море- океане, находился остров, может, он и до сих пор там. На острове стоял, сверкая в лучах солнца, великолепный город. Дворцы из розового мрамора отражали яркие солнечные лучи, прохладные струи многочисленных фонтанов дарили свежесть! Хрустальные витрины многочисленных лавок привлекали заморских покупателей  ярким товаром. Со всего света стекались они, чтобы приобрести несказанные богатства сказочного города. Но, что нужно было всем этим людям, почему, как бабочки на свет лампы слетались они к этим витринам? Ответ прост, - товар в витринах лавок был необычный! За хрустальными стёклами лавок в ярких упаковках, дотошный покупатель мог выбрать: мудрость старцев, сострадание, доброту, радость ребёнка. Любовь была разложена аккуратно по полкам и по разделам: первая любовь, последняя лебединая песня, любовь к Родине и любовь к родным, любовь к себе .Из- под полы покупатель мог получить искусство плетения интриг и хитрость, и за большие деньги- подлость и коварство, но таких было немного. И самым уважаемым человеком в городе был человек по имени Наставник. Он выполнял очень, очень важную миссию.И если бы не он, ни один корабль не смог бы попасть на остров! Фарватер к острову в изобилии покрывали острые ,как кинжалы, коралловые рифы, которые, как ножом, вспарывали брюхо корабля, и в голубую прозрачную воду из трюмов сыпался драгоценный груз: сила убеждения, красноречие, честность ,открытость, и вездесущие акулы проглатывали яркие упаковки, с удивлением прислушиваясь к странным ощущениям ,когда любовь к ближнему своему или религиозный экстаз проникал в их холодные сердца!

Как только над горизонтом всходило солнце, и первые яркие лучи  освещали бирюзовые воды океана, Наставник восходил на самую высокую скалу, окидывал горизонт ясными глазами и, указывая на то или иное судно, отдавая команды громовым голосом, проводил его между рифами! Капитану корабля всего лишь оставалось следовать указаниям Наставника, чтобы успешно добраться до порта! Но не все слушали Наставника, гордые капитаны, просоленные всеми ветрами, считавшие себя морскими волками, пробовали самостоятельно пробираться к волшебному городу. И к радости мудрых, честных, открытых, сердечных, но голодных акул, гибли среди коралловых рифов. Были и такие, которые прислушивались к указаниям Наставника, но в последний момент, послушавшись многочисленных советчиков, отклонялись от курса!!! И их с большим удовольствием принимали сердобольные акулы, с покрасневшими от слёз жалости глазами, откусывая от них по маленькому кусочку, потому что рыдания сдавливали их бездонные глотки! Были и такие, кто понадеялся на свои знания и советы знатоков, но, застряв в лабиринте острых, как бритва скал, взывал о помощи к Наставнику, и тот в своей мудрости, конечно, помогал им! И когда солнце медленно погружалось в океанские глубины, на берегу Наставника встречали толпы людей с кораблей, которые благополучно достигали гавани. Эти люди были счастливы, они достигли цели. Путь был бы намного опаснее и дольше, а то и просто невозможным ,если бы не он со своими мудрыми указаниями и советами! И его спрашивали: « Откуда у него эта мудрость?» И Наставник отвечал: « Всё очень просто!!! Он много- много раз ходил этой дорогой между острыми рифами, благодаря мудрому Наставнику, который был до него! И когда пришло время, просто взял эту миссию на себя!».

Святослав Саражин

   Ця стаття деякою мірою є продовженням до попередньої статі "Синдром великого міста", але тепер з загального, я волію перейти на особистісне... Мова піде про заступництво і заступників... Оскільки я працюю у досить великому робочому колективі томі маю змогу спілкуватися з людьми різних соціальних прошарків з різними життєвими пріоритетами, дізнаватися різні позиції стосовно однієї проблеми... Періодично я моделюю якусь життєву ситуацію і розпитую як та чи інша людина на неї відреагує... Тож, ситуація: пізно у вечорі ви йдете з роботи, заходити у свій район і в одному з провулків бачите як двоє б'ють одного - ваша реакція...
  А що треба робити?..
Спершу я напишу відповідь однієї пані яка належить до Свідків Ієгови... А відповідь дуже проста: "Ой... Навіть не знаю... А що треба робити?" Знаєте панове, це смішно!!! У вас на очах б'ють людину, а ви не знаєте що робити!? Я не кажу, що треба кидатися на захист бідолаги ризикуючи власним життям (мертві ви вже нікому не допоможете), але ж панове, на вулиці друге тисячоліття і в кожного в кишені як мінімум один мобільний телефон, невже так важко дістати мобільний і викликати міліцію!!! Але ж, доки та міліція з'явиться неборака заб'ють до біса, тому треба діяти швидко! Бігати і стукати по-квартирах з криками "Допоможіть - вбивають!!!" немає сенсу - людям начхати кого там вбивають, аби до їхньої квартири не дісталися. На цей випадок психологи рекомендують єдиний і безпрограшний варіант, кричіть: "Горимо!!! Народ, ми горимо!!!" - діє безвідмовно, адже життя чиєїсь людини це одне, а ось власне майно - це геть інше... А є ще один варіант, як сказала моя знайома: "Я це називаю - пустощами..." Треба просто стати за рогом і здавлено кинути: "Шухер! Менти йдуть..." У зловмисників спрацює елементарний інстинкт самозбереження і вони навіть не подумають про те, хто це крикнув...
  А може сам винний...
  Є ще одна категорія людей - принципові... "Я не йду за натовпом! - кажуть вони. - Бо натовп то тупа скотина яка за першої ж нагоди задавить тебе і навіть не подивиться, що пройдеться по живій людині..." Ще вони кажуть "Я зневажаю людей бо вони егоїстичні і меркантильні істоти - кожну людину можна купити за десять срібняків і примусити забути про гідність..." А особливо мені подобається вираз: "Чого я буду когось рятувати, а може він сам винен..." Цікаво, а якби такій принциповій людині сказали: "На тобі сто гривень і гарантію конфіденційності - іди виклич міліцію..." Шановні "принципові" обійшовши стороною людину яка потребує допомоги, ви автоматично входите до "клубу сірої маси" якій начхати на всіх окрім власної жалюгідної шкурки... Чи може людина, яка проігнорувала як іншу людину забивають мов худобу вважати себе такою, що має гідність?.. Якщо ви гадаєте, що "так" - то у вас дуже сильно викривлене розуміння гідності... Я вже мовчу про гуманність... Люди зараз розуміють антигуманність лише коли розмірковують на тему "Політики - гади, вони знущаються над народом...", " Ой бідний я нещасний, бо з рокфеллери з мене кров смокчуть мов упирі... А сусіди-іроди будять мене о четвертій ранку своїми тупаннями - ніби коні бігають по-квартирі!!!" - цим обмежується розуміння людей про антигуманні дії... Решта ж - витребеньки для тих, кому нічого робити... "А, що як він сам винен і йому зараз роздають за заслугами..." - "А, що як ні? А, що як зграя тупого бидла просто вирішила побити якогось молодика, який на їхню думку ніс сумку не з того боку? А, що як в того молодика у дома молода дружина і мала дитина? А, що як матір дізнавшись про таку жахливу смерть своєї дитини піде і наковтається таблеток з горя, бо в неї вже нікого не лишилося? А, що як... А, що як?.. А що як завтра ви вийдете зі своєї роботи пізніше ніж зазвичай і на вас накинеться двоє громил яким ви не сподобалися через колір вашого пальто? - Приємно вмирати за 500 м. від власного під'їзду і на останньому диханні, лежачи на брудній вулиці бачити як за ріг швидко забігає якийсь чоловічок аби його не помітили ті, хто з вас дух витрушують?" Тваринна жорстокість сліпа і для того аби вирватися, їй не обов'язково мати серйозний привід - головне знайти відповідний об'єкт... І, чи маєте ви право обирати - кому жити, а кому - ні? Може той кого лупцюють і справді заслужив, але, чи гідні Ви це визначати, чи може хай у цьому розберуться уповноважені органи...
  Мені ніхто не допоміг... Чому я повинен...
 А, ось це вже геть окрема категорія людей... З такими сперечатися доволі складно, переживши напад якихось гопників лише через те, що в них шарф був неправильного кольору і при цьому бачивши як свідки просто проходили повз, вони виробили чітку настанову: "Мені ніхто не допоміг, то чому я повинен?"... Тут можна сказати лише одне - невже ви хочете бути такими ж сволотами, як ті, хто пройшов повз? А уявіть, коли б хтось свого часу заступився за вас? Гадаю за заступництво ви були б вдячні принаймні кілька років... Невже ви не хотіли б, аби вас пам'ятали за дійсно благородний вчинок - навіть якщо до цього, і після цього ви нічого подібного не робили і не зробите...
"Зона сутінків"
В США з 60-х і досі виходить дивовижний серіал, який називається "Зона сутінків", цей серіал вирізняється з-поміж інших ти, що кожна серія є ніби ілюстрацією до приказок, вона несе повчальний характер і намагається якимось чином змінити зашкарублу людську свідомість і примусити задуматися, чи правильно люди живуть... Одна з не надто нових серій була присвячена приказці: "Перш ніж зрозуміти людину - походи в її черевиках"... Тобто, перш ніж зрозуміти людину - ввійди в її ситуацію... Головний герой став свідком того як група бандитів напали на темношкірого, і хоч він міг його врятувати просто відкривши дверцята свого автомобіля, та він полишив бідолагу і поїхав собі далі... Наступного дня, зі статті в газеті він дізнається, що то був професор університету якого забили до смерті... І тут дивовижним чином герой білошкірий герой поступово сам стає темношкірим і зрештою опиняється в такій самій ситуації, що й той професор - його лишають на розправу купці бандитів... І коли герой вже помирав, раптом повернувся в ту фатальну ніч коли залишив темношкірого на поталу розлюченим хуліганам... Та переживши страх того бідолаги він і хвилини не вагався чи треба йому допомогти - ТРЕБА, і край!
   Перш ніж зрозуміти людину - походи в її черевиках...

Міське явище.
"Синдром великого міста" - так називають це явище американці... Ну, американці називають його коректно, нормальні-ж люди називають його просто, але більш влучно "міський пох*їзм" (вибачте за грубість, але не існує слів які можуть означити більш м'яко таке поводження )... Що це за явище? Я розповім про нього на основі практичних досліджень деяких соціальних програм, власного досвіду і досвіду моїх ближніх... Тож, поїхали!..
   Вперше я почула про цей термін в одній з американських програм,  для його  демонстрації за приклад взяли експеримент проведений в Нью-Йоркові... Посеред білого дня в одній з точок авеню (широка вулиця) одного з нью-йоркських районів було встановлено кілька прихованих камер і розроблено невеличку виставу в двох діях... Вистава дуже проста: чоловік близько п'ятдесяти років, досить посередньої зовнішності йде авеню разом з людським потоком несучи в руках паперовий пакет з апельсинами і раптом непритомніє... Звичайний трудовий день, широкою вулицею снують люди - кожен у своїх справах, і раптом один з пішоходів падає... Минає хвилина, друга... Пішохід лежить, але ніхто на нього не зважає і людський потік не припиняючи свого руху оминає "дивний об'єкт" лише зрідка кидаючи в його бік порожні погляди... Нікому навіть в голову не прийшло приділити хвилину свого часу аби дізнатися, чи "об'єкт" взагалі живий... Але зачекайте, це лише перша частина експерименту... У другій частині на "сцену" виходить ще один актор... Тож, кілька годин по-тому, та сама гамірна авеню, та сама ситуація, але тепер до "знепритомнілого" підбігає ніби-то стурбована громадянка яка починає усіляко допомагати йому... І, о диво!!! Раптом авеню застигло і згуртувалося навколо чоловіка, йому допомагало піднятися щонайменше троє осіб, а ще з-пів десятка бігали довкола і збирали апельсини які розсипалися з його пакету...
   "І що?.. - скажете ви - це ж американці, вони всі ідіоти і егоїсти..." "Справді?.." - відповім я... Та ви спершу дослухайте до кінця... Подібний експеримент свого часу проводився в одній з програм Стогнія, але там акцент робився на соціальному положенні "непритомного"... Тобто, був "потерпілий" одягнений у бідний одяг і "потерпілий" у досить не поганих одежах... "Посередність" пролежала край дороги майже годину і люди просто проходили повз нього, а за цей час можна було десять разів померти від інфаркту... "Клієнт по-дорожче" так пролежав понад 20 хвилин доки до нього не підійшла група молодиків (хто-знає, може планували обібрати) і побачивши, що дядько живий подалися своєю дорогою...
А тепер увага, особиста думка Опівнічної щодо "синдрому великого міста"... На цьому порталі я зіштовхнулася з двома статтями де під цим синдромом автори мають на увазі: "колосальний інформаційний тиск який щодня відчувають мешканці мегаполісів, і який призводить до депресій..." і далі бла-бла-бла про те які міщани бідні і нещасні через напругу на роботі і інформаційне завантаження у дома... Я вже шостий рік живу і працюю в Харкові, який не можна назвати маленьким містечком, спілкуюся з корінними харків'янами і людьми які прожили у цьому місті десятиліття і знаєте, що насправді тисне на міщан - мозок набитий дебільними серіалами і телешоу... А робота... Ну, кому ви про це говорите!? Відпрацювавши свої 8-12 годин на зазвичай нудній і абсолютно безвідповідальній роботі частину якої просиджують у "Контакті" сіра маса сідає в метро  тягнеться по-домівках де приймає ванну, готує напівфабрикати і завантажує мозок новою "дозою" тупих російських серіалів про якихось слідчих під прикриттям... Депресія, а як же без неї, коли ти міняєш прогулянку свіжим повітрям у паркові Англійського типу тупим просиджуванням перед монітора... Але, знаєте в чому іронія, маса кожен з індивідуумів якої з таким щирим захватом ладен розповідати про благородність і відчайдушність якогось кіношного персонажа в житті не здатен навіть руку подати незнайомцю який  перечипився і впав, або поцікавитися як почувається людина яка лежить у невідведеному для лежання місці... Та коли індивідууми збиваються в натовп вони перетворюються у безлике тіло під назвою "стадо" яке здатне реагувати лише коли хтось з нього виявить зародок лідерства і "спрямує стадо" - саме це демонструє нам дослід американців... Ну, американський дослід - хоча б дає надію на можливу зміну настрою у соціумі, а ось слов'янський досвід показує, що наш менталітет у глибокій... Ямі...
   Практичний досвід ближніх...
Прийшла я нещодавно з роботи до дому і не встигла переступити поріг квартири як моя молодша сестра починає скаржитися і лаятися російськими матюками просто не тямлячись від збентеження. Висловившись вона нарешті розповіла про причину свого кепського настрою... Все почалося у ранці коли вона їхала в вагоні метро на роботу... Стоїть вона собі, з ранку як завжди настрій депресивний (телевізора нема, роботу ненавидить, електрочайник до сказу доводить і взагалі все задовбало і спати хочеться)... Тож їде вона і нікого не чіпає, аж раптом парубок який стояв перед нею похитнувся і знепритомнів... Вона тільки й встигла, що схопити його під руки і разом з ним сісти на підлогу вагону... Тож,  сидить моя сестра і оніміла від збентеження озирається довкола тримаючи голову непритомного молодика на колінах... "А вони стоять втупивши телячі погляди поперед себе (далі йде потік нецензурної лайки)... Відморозилися!!! (знову лайка) І роблять вигляд ніби нічого не трапилося!.. Я вже не витримала і почала кричати... А вони знаєш, що зробили?!. Повідходили у боки і знову відморозилися..." Зрештою якийсь дядько не витримав гучних приріканнь моєї сестри (а варто відзначити, що коли вона нерву голос в неї стає нестерпно високий, особисто в мене волосся на потилиці дибки стає) і вставши з місця допоміг їй посадити непритомного на сидіння після чого сестра могла спокійно приводити молодика до тями з допомогою води яку купила шляхом до метро... Коли ж він більш-менш отямився, моя сестра жартома запитує нещасного : "Ну, що курили з ранку?.." "...А він подивився на мене розгубленими очима і слабеньким голосом відповідає: "Я... Каву попив..." і бачу парубок знову "від'їжджає"... " Далі розповідати немає сенсу, але факт лишається фактом, люди які пишно пусто-дзвонять про своє благородне радянське минуле яке нібито виховувало в них високі моральні цінності - просто по-розходилися у боки і увімкнули режим "ігнорування"... Це надзвичайно яскраве підтвердження карикатури на яку я наштовхнулася в одного блогера, все дуже просто - вагон метро з пасажирами і міркування кожного сходяться до однієї думки: "Ну, що ви сидите тут потупивши телячі очі!  Однорідна сіра маса!.. Один я мислячий і індивідуальний, а ви всі - худоба..."
  Мій власний досвід...
   Мій власний досвід надзвичайно виразно показав наскільки глибоко в'ївся соціальний пох*їзм в голови міських мешканців, наскільки природнім він є для них і наскільки смішними є їхні дорікання типу - "У містах усім на всіх наплювати і від цього почуваєшся самотнім і непотрібним навіть у натовпі..." Питання - "А особисто Ви зробили бодай щось аби це виправити?.."
   Їду з роботи в годину пік, стою в досить заповненому вагоні метро і читаю книгу... Аж раптом мені стало кепсько... Відчуваю, що зараз знепритомнію... Звісно ж, молодик який сидів не надто переймався тим фактом, що я двічі мало не впала але і в мене не було сил бодай щось сказати, я намагалася встояти і молилася аби не втрати свідомість прямо в вагоні... Щойно потяг зупинився я мов п'яний бугай кинулася на двері, а вже на платформі відключилася... Крізь чорноту відчула як хтось мене підхопив за плече і вклав на лаву... Скільки так пролежала не пам'ятаю... А ось, що чітко пам'ятаю, так це невдоволений чоловічий голос який привів мене до тями: "Спати в метро не можна..." Перша моя думка була, що це певно охорона метрополітену, але ж ні... Піднімаюся, а то пробурмотів вже не молодий пан який сидів до мене спиною і чекав на свій потяг... Як би ж я не була тоді така слабка... В мене питання до таких "розумників"... Дівчина вдягнена як офісний працівник, у окулярах, з інтелігентною зовнішністю лягла на лаві... То, що мать вашу, вона віддала останні гроші на костюм і тепер немає де спати, тому вирішила виспатися в метро!!! І це хвалена чоловіча логіка?! Чи може для більшої переконливості в тому, що людині кепсько їй треба впасти на підлогу і битися у передсмертних конвульсіях?! Чомусь охоронцям метрополітену, які проходили повз я не здалася сонною і вони відразу ж побігли за допомогою...
    Гадаю, додавати щось, уже немає жодного сенсу... "Синдром великого міста" - це по-суті синдром однієї людини (і я не виражаюся фігурально) яка не вважає за потрібне піклуватися про когось окрім себе, свого сина-роздовбая, дочки чиї клубні тусовки треба оплачувати, або онука якому на десятиліття ви хочете придбати новий ноутбук, а для цього треба напружено працювати - решта ж хай котиться до бісової матері... Або, чи є вам якесь діло до непритомного юнака коли через 15 хв. почнеться ваш улюблений серіал, а ви ще в вагоні метро...
   Синдром великого міста - це пох*їзм однієї людини...

У великого короля было три сына, и он хотел выбрать одного — наследника.
Это было очень трудно, потому что все три были очень разумными, очень храбрыми.
И они были близнецами — все одного возраста, — так что невозможно было решить.
Он посоветовался с великим мудрецом, и тот дал ему идею.
Король вернулся домой и попросил всех троих сыновей прийти.
Он дал каждому сумку цветочных семян и сказал им, что он должен совершить паломничество:
—
Оно займёт несколько лет — один, два, три, может больше. И это
испытание для вас. Эти семена вы вернёте мне, когда я вернусь. И тот,
кто лучше сохранит их, тот станет моим наследником.
И король отправился в паломничество.
Первый сын подумал: «Что мне делать с семенами?» Он стал держать их в
железном сейфе — когда отец вернётся, они будут такими, как были.

Второй сын подумал: «Если я буду хранить их так, как это делает мой
брат, они умрут. А мёртвые семена — вообще не семена». Он пошёл в
магазин, продал их и получил деньги. И при этом подумал: «Когда придёт
мой отец, я пойду в магазин и куплю новых семян, я дам их отцу лучшими,
чем они были».
А третий сын пошёл в сад и высыпал семена, где только было свободное место.
Через три года, когда отец вернулся, первый сын открыл свой сейф. Семена умерли и завонялись. Отец сказал:
—
Что это? Разве эти семена я дал тебе? Они должны быть способны
расцвести цветами и дать прекрасный аромат — а эти семена воняют! Это не
мои семена!
Сын возразил, что это те же самые семена, но отец сказал:
— Ты — материалист.
Второй сын бросился в магазин, купил семян, вернулся домой и преподнёс их отцу.
Но отец сказал:
— Но они не те же самые. Твоя мысль лучше, но всё же это не то качество, которое я хотел бы видеть в тебе. Ты — психолог.
Он пошёл к третьему сыну в большой надежде и страхе одновременно: «Что он сделал?»
А третий сын повёл отца в сад, где цвели миллионы цветов вокруг. И сын сказал:
— Это те семена, что ты дал мне. Как только они созреют, я соберу их и верну тебе.
Отец сказал:
— Ты — мой наследник. Вот так и нужно поступать с семенами!
Запасающий не понимает жизнь, подсчитывающий ум также потеряет её.
Только творящий ум может понять её.
В этом красота цветов — они не могут быть запасены.
Они олицетворяют Бога — Бога нельзя накопить.
Они символизируют любовь — а любовь нельзя сохранить.
Это не случайно, что цветы являются символом любви, во все века, во всех странах, в любых обществах.
Любовь подобна цветам — если она зацвела в тебе — тебе нужно делиться ею, отдавать её.
И чем больше ты её отдаёшь, тем больше она растёт в тебе.
Если ты продолжаешь отдавать, придёт день, когда ты станешь неизменным, бесконечным источником любви.

Знаете ли вы, что цвет  оказывает ощутимое влияние на Ваши эмоции и  настроение ?  Цвет  может вызывать огромное количество эмоций – от спокойствия и тревоги до счастья и печали .
Подробно читайте в статье "Изменить настроение с помощью цвета одежды"

Ритм життя стає більш швидким, події змінюються наче кадри кіноплівки. Стрес стає звичним супутником життя.
Як його зупинити?
Стресс и здоровье