Счастье - придавать кому-то Ценность

Щастя - й надавати комусь Цінність

Насолоджуватись щастям – велике благо, мати можливість давати його іншим – ще більше. 
Френсіс Бекон

Жило-было три умных брата и четвертый – не-дурак. И ушли они как-то из дома – счастье искать. Шли по дороге, шли – и видят Счастье в яме сидит.

– Чего ты хочешь? - спрашивает Счастье у старшего.

– Хочу умным быть, - и дало ему Счастье книжек умных. 5 штук.

– А ты чего хочешь? – у второго спросило.

– Я сильным стать хочу, - и получил второй брат от Счастья маску, гирю и пистолет.

– А тебе чего? – у третьего поинтересовалось Счастье.

– Я хочу быть богатым, - и вручило Счастье третьему брату 300 гривен. Мелкими монетами.

– Ну, а ты чего хочешь? - спросило у четвертого Счастье.

– А ты чего хочешь? – спросил вместо ответа младший брат.

– Я хочу из ямы вылезти, - ответило Счастье.

Младший брат протянул руку Счастью, вытащил его из ямы да пошел по дороге дальше.

А Счастье за ним побежало…

силою нікого щасливим не зробити...

Вчора їхав з навчання додому. Я трохи затримався в універі, один дипутат разом з ректором агітували голосувати за певного кандитата, нащастя одна з маршуток які їдуть в моє містечко проїджає майже поряд з моїм універом, тому мені не треба було пертися на автобусну а просто пройтися десь метрів 300-400 до зупинки. Зупинивши свій Еталон звичним помахом руки відчинились двері, я зайшов в салон. Перші ряди сидінь були занняті, я почав шукати очима два вільні місця (не люблю сидіти біля проходу), знайшов, майже в самому кінці Еталона. Я пробрався на те місце, передав гроші за проїзд  і почав вмощуватись, їхати мені десь так півтори дві години, тому дістав наушники і почав їх помалу розплутвуати. Оглянувши автобус щоб подивитись чи нікого знайомого нема, я помітив знайоме обличя, це був напарник водія того самого автобуса. Він просто сяяв, очі блищали а на обличі була посмішка. Він був щасливий! Я спочатку подумав що чувак трішкі випив, але згодом помітив що з ним сиділа досить приваблива жіночка віком десь 25-27 років, доречі забув згадати чуваку десь під 30. Трішкі поспостерігавши за їхніми рухами зрозумів що вони пара. Він робив все для того щоб ця поїздка для неї була комфортною, їй це подобалось і вона дякувала йому поцілунками і пестощами. Я ж відкинув спинку сидіння, впихнув в вуха не зручні наушники (блін, ваукумкі дорогі стали) і повернувся до вікна.

Напевно все таки коли ти когось кохаєш і це кохання взаємне, тоді ти сама щаслива людина на землі. Ех, хороше відчуття напевно!

Щастя поруч -
          всього лиш за крок..
хто ж той крок
          допоможе зробити?
хто підкаже,
          яка із думок
в Тобі зіркою
          буде горіти?..

Хто оцінить Твої почуття
й не захоче Тебе відпускати?..

Якби було те вчасне знаття –
хто тоді б став від щастя тікати.

Листопад, Старе Довге Місце, 2009

Сьогодні я передивлялася інтереси однієї моєї нової подруги... мене найбільш зацікавила українська демонологія))))))))) і давай я нишпорити в гуглі, натрапила на Вікіпедію...(не раз вона мене спасала) І що ви думаєте... сиджу, читаю там про різних Відьм, русалок, Мавок, Вихорів(до речі дуже цікавий... без живота. всі тельбухи на зовні... о дає...)... І натрапляю на ПОВІТРУЛЮ... читаю про неї, а перед очима Я САМА... і тут мене осінило!!! та я ж справжнісінька повітруля!!! тільки от крила мої при народженні хтось вкрав... тепер у мене є ціль в житті: ЗНАЙТИ СВОЇ КРИЛА... Я МЕГА щаслива... завжди ваша...ПоВіТрУлЯ))))))))))) Стаття з Вікіпедії

Повітруля – національний український міфологічний позитивний персонаж жіночої статі.

Асоціюється із стихією вітру (дочка гірських вітрів) – легка, здатна пересуватись у повітрі, не торкаючись землі, часто змальовують з крилами та вбраною в квіти з голови до пят. Хоча здебільшого описується як красуня, вміє змінювати зовнішність з молодої на стару і навпаки. Залюбки допомагає закоханим у любовних справах. Походить з Карпатського регіону. Вважається, що якщо комусь дев'ять ночей поспіль сниться кохана, то на десятий в її образі спускається з полонини повітруля. У чабанів, які ні в чому не відмовляють свої коханкам-повітрулям, вівці завжди цілі...

Повітруль можна віднести до демонологічних персонажів так званої «нижчої міфології» (як і русалок, мавок), яка відзначається стабільністю і збереглася майже в незмінному вигляді дотепер, бо зазнала меншого впливу християнства, ніж «вища» (віра в головних богів).

легенди та повір*я Улітку юнак-вівчар повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його здогнати, а кохана прийшла до його колиби. Він одружився з нею. Народився хлопчик. Одного разу чоловіка не було, і повітруля вкрала свої крила, хоча старий вівчар радив їх спалити на вогнищі. Вона й відлетіла до своїх подруг — вітряних жінок не зміниш. Вони, як вовки, все в ліс, у шкоду тобто дивляться. Дуже тужив за нею вівчар, не знаходив собі місця. Нарешті він залишив побратимів-вівчарів і пішов у ліси шукати дружину. І знайшов у печері, з сином. «Іди звідси по-доброму, — говорила та, — а то прилетять мої сестри з нашою матір’ю і розірвуть тебе на клапті». Але він спалив її крила, заборонив залітати в шкоду і привів до вівчарської колиби...

   

Niech sie wszystko odnowi, odmieni.... O jesieni, jesieni, jesieni ..... Niech sie noca* do glebi przezrocza nowe gwiazdy urodza* czy stocza* , niech sie spelni, co sie nie odstanie, chocby krzywda, chocby bol bez miary, nieslychane dla serca ofiary, gniew czy milosc, zycie czy skonanie, niech sie tylko cos predko odmieni. O jesieni!... jesieni! ... jesieni! Ja chce burzy, zeby we mnie z sila* znowu serce gorzalo i bilo, zeby zycie unioslo mnie cala* i jak trzcine w objeciu lamalo! Nie trzymajcie, nie wchodzcie mi w droge juz sie tyle rozpryslo wedzidel ... Ja chce szczescia i bolu, i skrzydel! i tak dluzej nie moge, nie moge! Niech sie wszystko odnowi, odmieni! ... O jesieni! ... jesieni! ... jesieni.

                                     

  Про щастя...

Посперечалися якось "новий" українець, француз та американець про те, що є щастям.

Американець:

- Щастя - це коли сидиш на веранді своєї вілли, по-троху п*єш джин, дивишся на океан та милуєшся своєю яхтою...

Француз:

- Ні, щастя - це коли сидиш в затишному фешенебельному ресторані, п*єш "Кліко", поруч з тобою справа сидить дівчина, а зліва, - ще одна дівчина, але ти знаєш, що вдома на тебе очікує третя...

"Новий" українець:

- Та хіба то щастя. Щастя - це коли зрання виходиш зі свого маєтку, йдеш до басейну, а тут зненацька під*їжджають два автобуси: з одного вилітає "Беркут", з іншого - податкова, оточують тебе, жбурляють на землю та питають:

Це Конча-Заспа, будинок 7 ?

А ти їм відповідаєш:

- Ні-і, 9.