1. Ми переходимо у контрнаступ.

“- Я-то думал, все проще будет. А они не сдаются…
– Мы их чем здесь только не лупим нах…й. А они не сдаются…
– Честно говоря, я их даже уважать начал…”
(З перехвату СБУ розмови російських агресорів).

Десь колись читала, що найсильніший ляпас опоненту – це коли ти його не помічаєш, бо тоді ти даєш йому зрозуміти, що він надто незначний для тебе. Якби ще зараз не війна, то ми дійсно не мали б помічати існування рашистів. Добре їм чи погано – байдуже. Є справи важливіші.

Але під час цієї війни можна дещо змінити погляди, і тоді я насмілюся сказати так. Ми переходимо у контрнаступ, і це не лише військовий термін. У контрнаступ в репутаційному плані, економічному, політичному. Ми вирвемо своє з переписаної нашої історії, з засекречених архівів, свою правду з багатовікової брехні, якою, як пилом, росіяни присипали все наше існування як окремої держави.

Додам навіть, що тримайтеся, суки, бо тепер ми змусимо вас поважати сильнішого, “нравітся-нє нравітся…” Хоча й має значення, ХТО нас поважає. Набагато цінніша повага Америки та Європи, ніж повага до нас пустого місця, яким є “рассия”.
Але най буде, як то кажуть.

2. Польський генерал Вольдемар Скшипчак висловив думку, що Польща повинна заявити свої права на окупований Росією Калінінград, який належить до Східної Прусії.

Насправді, немає майже ніякого патріотизму в росіян щодо цілісності своєї країни. Слухайте, це тільки теорія, і лише одиниці будуть відмовлятись від європейського рівня життя. Я роблю такі висновки з того, що в Україну вони прийшли воювати за гроші. І грабують українські будинки заради наживи. “Командіровка окупілась” – це те, заради чого вони воюють. А тому на перше місце росіяни ставлять лише меркантильні інтереси, прикриваючись патріотизмом на словах. Його там немає ніякого.

Згадайте дідів на палицях, яких після парадів масово вони викидають до сміттєвих баків. Згадайте про кількість бажаючих отримати американську візу. Згадайте про американізовану Москву в частині понтів, брендових магазинів, дорогих німецьких авто – де він, той патріотизм?!

А тому можна сказати полякам: беріть, друзі, той Калінінград. Тільки без росіян. Бо країни Балтії зараз потерпають від таких “російських патріотів”, які чомусь до Росії повертатися ніяк не хочуть.

3. До попереднього пункту: міністр внутрішніх справ Естонії повідомляє, що росіяни вербують шпигунів серед естонців заради інформації про стан справ на естонському кордоні та й іншого.

Які такі естонці можуть бути російськими шпигунами, як думаєте? Дуже велика вірогідність, що це колишні росіяни з естонськими документами, які естонцями так і не змогли стати.

Такі “громадяни” можуть збирати інформацію про місію НАТО в Естонії, яку очолює Великобританія, яка (місія) збільшилась вдвічі.

Інше питання, які сили мають росіяни для того, щоб зазіхатися на НАТО? Бо окрім терору в них сил немає. Терор, насправді, може робитися незначними силами, була би політична російська воля…

4. Кумедна історія трапилася з американським журналістом Еліотом Екерманом.

Він написав статтю для видання TIME. Йому хтось з українців сказав, що український хлібобулочний виріб, який дуже популярний в нашій країні, називається “rusni-pyzda”, а не паляниця. А американець взяв та написав для багатомільйонної американської аудиторії цей термін.

І лише потім дізнався правду та виправив на “”palyanytsia”. Не треба було, як вважаєте? 

ЗВЕРНЕННЯ  ДО  ВСІХ  БРАКОНЬЄРІВ  УКРАЇНИ,  ЯКІ  ПРОЖИВАЮТЬ

НА ТЕРИТОРІЯХ, ТИМЧАСОВО  ЗАСМІЧЕНИХ  ОРДИНСЬКИМИ  ПРИБУЛЬЦЯМИ!

Чекаю, коли на росії почнеться гіперінфляція, а паперу на друк нових грошей не буде — і вони ухвалять закон, що можна кульковими ручками домальовувати нулики на банкнотах.

Дмитрий Чекалкин

Соловьев (на самом деле Шапиро) 22 февраля: «Бровь поднимем, и Украина поймет все! Возьмем Киев!»

Соловьев (на самом деле Шапиро) 22 марта: «Ни о каком быстром решении речи и не идет. Противостоит вторая в Европе армия после нашей, которую 8 лет готовили»

Борислав Береза

Генерал-майор Дмитро Марченко мабуть перший за десятки років генерал, який воює, перебуваючи під заставою. І робить він це захищаючи Миколаївську область.

А ДБР - це не перший орган, який сьогодні відважно боронить Україну від рашистів у найгарячіших місцях на Івано-Франківщині та Львівщині.

Дмитрий Чекалкин

ДБР-ровцы ещё и попросили у Шмигаля доплату к зарплате в размере 30 000 грн. на период военного времени... Перетрудились, бедняги!

Євген Шлапак

Переконаний, що велика частина українців не знає чому він під заставою, чому його судять, і де саме він зараз командує.

Ця більшість вважає Орестовича і Кіма рятівниками ситуації.

Ми вистоїмо та переможемо, бо наші воїни роблять все для цього! Вірте в ЗСУ!

Сталкер

Совершенно случайно дата начала

путинской "спецоперации" совпала с днём рождения НСДАП - 24 февраля 1920 г.

Влад Мороз

Співпадіння з днем народження НСДАП - зовсім НЕ співпадіння. Впевнений, що це була присвята хуйла своїм "духовним" попередникам.

Kristina Berdynskyh

Разговаривала сегодня с раненой 7 летней девочкой (ранения осколками обеих ног). И она мне говорит: «Я хочу, чтобы Путина пытали». Вот такие мечты сейчас у украинских детей и такое ужасное детство.

Тарас Березовец

Туры в Узбекистан за картами VISA и Mastercard предлагают россиянам.

Стоимость тура в Ташкент на одного человека — 23 тысячи рублей за пару ночей. В цену включен трансфер. Впереди туры за сахаром в Могилёв и туры за стиральным порошком в Астану.

Профессор Талк

Все желают смерти Владимиру П., а я не желаю. Это было бы не педагогично. Хочу, чтобы его скинули бабки в вязаных беретах! Они сейчас злость на сахаре тренируют, но скоро они разорвут и самого!

Наша Канада

россия, краткое описание: полезные ископаемые в глубине и бесполезные ископаемые на поверхности.

Россияне согласны хоронить 1000 молодых пацанов каждый день, лишь бы не трогать старую безумную крысу.

Дмитрий Чекалкин

По оперативной информации, полученной из больниц Гомеля, известно что немало российских солдат поступает с ранением в руку или ногу. У них в больничной карте написано "Нарушение правил обращения с оружием". Отсюда делаем выводы, что россияне предпочитают самострел, а не встречу с ЗСУ. И это правильный выбор.

Тетя Роза

В России пахло нефтью и бензином.

Теперь запахло керосином.

Жириновский умер, так и не узнав, что мечта его жизни о бомбёжке Киева сбылась. Прощай, мерзкий кремлёвский паяц. Надеюсь, тебе в аду не придётся долго скучать без твоего плешивого хозяина.

— Изя, пишут, что Жирик всё! Ты можешь хоть сейчас сказать о нём что-нибудь хорошее?

— Ну, что же... Жириновского с нами больше нет. И это хорошо!

Правительство РФ приняло решение засекретить местонахождение Шойгу до 2050 года.

Шойгу уже 12 дней нет на публике. Но как-то всё же не верилось. И только опубликованное сегодня грубо смонтированное видео с Шойгу даёт, походу, надежду...

Путин легко добился исключения России из G7. А вот с G20 такой трюк никак не выходил. Но Путин был настойчив. И вот вроде таки очередная геополитическая победа!

Helgi Sharp

Російсько-український олігарх Павло Фукс напередодні відкритого вторгнення росії платив місцевим жителям Харкова за малювання свастики на стінах – джерела.

Про це пише американське видання Rolling Stone з посиланням на кілька джерел в американській розвідці та в Україні.

За інформацією видання, Фукс платив через посередників від 500 до 1500 доларів за малювання нацистських графіті. Це мало створити правильний інформаційний фон перед вторгненням і довести "нацифікованість" України.

Rolling Stone нагадує, що Фукс єврей і є одним з основних спонсорів побудови Меморіалу жертвам Голокосту в Києві. Однак, ймовірно, це не завадило йому одночасно стати спонсором вигаданої росією "нацифікації" України.

Вахтанга Кіпіані

Знову побачив білборд "НАТО, закрий небо!".

Це все одно, що "Родина британців Джонсонів, заплатіть за комуналку українській родині Петренків!".

Якщо ми не входимо, а донедавна і не хотіли (опитування у поміч) бути членами Альянсу і роками пояснювали собі і світу, що нам на шпагаті прекрасно живеться і пишалися, ггг, нейтралітетом і багатовекторністю, то претензії до організації, де ми не були і не є, м"яко кажучи, абсурдні.

З таким самим успіхом ми можемо вимагати чогось від ОДКБ чи ОПЕК, не будучи їхніми членами.

Дмитрий Чекалкин

Білий Дім не запровадив санкцій проти рашистського олігарха Абрамовича через особисте прохання Зеленського. Той твердив, що Абрамович суттєво допомагає, як посередник у пошуку компромісів з путіним.

Але не встигла ця новина охолонути, як американська розвідка сповістила, що нема ніяких підтверджень причетності Абрамовича до переговорного процесу.

Гроші та активи Абрамовича насправді належить Путіну.

Тщательней надо, ребята!

На России разгоняют фэйки о якобы заготовленных медалях "За взятие Крыма", якобы обнаруженных в Херсоне.

Лапти, на украинском инициалы Зеленского пишутся В.О., а не В.А.

Ну и должно быть не "За взяття", а "За повернення".

Россия восстанавливает свое единство — трагедия 1991 года, этой страшной катастрофы нашей истории, ее противоестественный вывих, преодолены. Да, большой ценой, да, через трагические события фактически гражданской войны, потому что сейчас пока еще стреляют друг в друга братья, разделенные принадлежностью к русской и украинским армиям, — но Украины как анти-России больше не будет. Россия восстанавливает свою историческую полноту, собирая русский мир, русский народ вместе — во всей его совокупности великороссов, белорусов и малороссов. Если бы мы отказались от этого, позволили бы временному разделению закрепиться на века, то не только предали бы память предков, но и были бы прокляты нашими потомками — за то, что допустили распад Русской земли.

Владимир Путин взял на себя — без капли преувеличения — историческую ответственность, решив не оставлять решение украинского вопроса будущим поколениям. Ведь необходимость его решения всегда оставалась бы главной проблемой для России — по двум ключевым причинам. И вопрос национальной безопасности, то есть создания из Украины анти-России и форпоста для давления на нас Запада, это лишь вторая по значимости среди них.

Первой всегда оставался бы комплекс разделенного народа, комплекс национального унижения — когда русский дом сначала потерял часть своего фундамента (киевскую), а потом вынужден был смириться с существованием двух государств уже не одного, а двух народов. То есть или отказаться от своей истории, согласившись с безумными версиями о том, что "только Украина это и есть настоящая Русь", или же бессильно скрежетать зубами, вспоминая времена, когда "мы потеряли Украину". Вернуть Украину, то есть развернуть ее обратно к России, с каждым десятилетием было бы все сложнее — перекодировка, дерусификация русских и настраивание против русских малороссов-украинцев, набирала бы обороты. А в случае закрепления полного геополитического и военного контроля Запада над Украиной ее возвращение к России стало бы и вовсе невозможным — за нее пришлось бы воевать с атлантическим блоком.

Теперь этой проблемы нет — Украина вернулась к России. Это не значит, что будет ликвидирована ее государственность, но она будет переустроена, переучреждена и возвращена в свое естественное состояние части русского мира. В каких границах, в какой форме будет закреплен союз с Россией (через ОДКБ и Евразийский союз или Союзное государство России и Белоруссии)? Это будет решаться уже после того, как будет поставлена точка в истории Украины как анти-России. В любом случае — завершается период раскола русского народа.

И вот тут начинается второе измерение наступающей новой эпохи — оно касается отношений России с Западом. Даже не России, а русского мира, то есть трех государств, России, Белоруссии и Украины, выступающих в геополитическом плане как единое целое. Эти отношения вступили в новый этап — Запад видит возвращение России к своим историческим границам в Европе. И громко возмущается этому, хотя в глубине души должен признаться себе, что по-другому и быть не могло.

Неужели кто-то в старых европейских столицах, в Париже и Берлине, всерьез верил в то, что Москва откажется от Киева? В то, что русские вечно будут разделенным народом? Причем в то же самое время, когда Европа объединяется, когда немецкие и французские элиты пытаются перехватить у англосаксов контроль над евроинтеграцией и собрать единую Европу? Забывая, что объединение Европы стало возможным только благодаря объединению Германии, которое произошло по русской доброй (пусть и не очень умной) воле. Замахнуться после этого еще и на русские земли — верх даже не неблагодарности, а геополитической глупости. Не было у Запада в целом, и уж тем более у Европы в отдельности, сил удержать в своей сфере влияния, а тем более забрать себе Украину. Чтобы не понимать этого, нужно было быть просто геополитическими дураками. Точнее, был только один вариант: сделать ставку на дальнейший развал России, то есть Российской Федерации. Но то, что он не сработал, должно было стать понятно еще двадцать лет назад. А уже пятнадцать лет назад, после Мюнхенской речи Путина, даже глухой мог услышать — Россия возвращается.

Точнее, был только один вариант: сделать ставку на дальнейший развал России, то есть Российской Федерации. Но то, что он не сработал, должно было стать понятно еще двадцать лет назад. А уже пятнадцать лет назад, после Мюнхенской речи Путина, даже глухой мог услышать — Россия возвращается.

Сейчас Запад пытается наказать Россию за то, что она вернулась, за то, что не оправдала его планы поживиться за ее счет, не дала расширить западное пространство на восток. Стремясь наказать нас, Запад думает, что отношения с ним имеют для нас жизненно важное значение. Но это давно уже не так — мир изменился, причем это прекрасно понимают не только европейцы, но и управляющие Западом англосаксы. Никакое западное давление на Россию ни к чему не приведет. Потери от возгонки конфронтации будут с обеих сторон, но Россия готова к ним морально и геополитически. А вот для самого Запада повышение градуса противостояния несет огромные издержки — и главные из них вовсе не экономические.

Европа, как часть Запада, хотела автономии — немецкий проект евроинтеграции не имеет стратегического смысла при сохранении англосаксонского идеологического, военного и геополитического контроля над Старым Светом. Да и не может быть успешен, потому что англосаксам нужна подконтрольная Европа. Но получение автономии необходимо Европе и по другой причине — на тот случай, если Штаты перейдут к самоизоляции (в результате нарастания внутренних конфликтов и противоречий) или сосредоточатся на Тихоокеанском регионе, куда перемещается геополитический центр тяжести.

Но конфронтация с Россией, в которую втягивают Европу англосаксы, лишает европейцев даже шансов на самостоятельность — не говоря уже о том, что точно так же Европе пытаются навязать разрыв с Китаем. Если сейчас атлантисты радуются тому, что "русская угроза" сплотит западный блок, то в Берлине и Париже не могут не понимать, что, потеряв надежду на автономию, европейский проект просто рухнет в среднесрочной перспективе. Именно поэтому самостоятельно мыслящие европейцы сейчас совершенно не заинтересованы в строительстве нового железного занавеса на своих восточных границах — понимая, что он превратится в загон именно для Европы. Чей век (точнее полтысячелетия) глобального лидерства в любом случае закончен — но различные варианты ее будущего все еще возможны.

Потому что строительство нового миропорядка — и это третье измерение нынешних событий — ускоряется, и его контуры все четче проступают через расползающийся покров глобализации по-англосаксонски. Многополярный мир окончательно стал реальностью — операция на Украине не способна сплотить против России никого, кроме Запада. Потому что остальной мир прекрасно видит и понимает — это конфликт России и Запада, это ответ на геополитическую экспансию атлантистов, это возвращение Россией своего исторического пространства и своего места в мире.

Китай и Индия, Латинская Америка и Африка, исламский мир и Юго-Восточная Азия — никто не считает, что Запад руководит мировым порядком и уж тем более устанавливает правила игры. Россия уже не просто бросила вызов Западу — она показала, что эпоху западного глобального господства можно считать полностью и окончательно законченной. Новый мир будет строиться всеми цивилизациями и центрами силами, естественно, вместе с Западом (единым или нет) — но не на его условиях и не по его правилам.

Великий російський бізнес готовий до радикальних кроків. Окремі олігархи навіть обговорюють можливість фізичного знищення Володимира Путіна, повідомляє українська розвідка. Gazeta.ua поцікавилася кончиною найвідоміших диктаторів ХХ століття. Історія показує, що вони зазвичай закінчують безславно. Голландський історик Франк Дікетер у виданні History Extra пише про смерть лідерів тих режимів, які сформували історію останнього століття:

"Тирани, що захопили владу, рідко закінчують дні, мирно лежачи в ліжку в колі сім'ї та друзів. Навіть такі люди, як Сталін і Мао, які померли природнім чином, були самотніми фігурами, що страждали від параної, особливо в кінці життя. Історія показує, що диктаторам, які захопили владу, незмінно доводиться утримувати її за допомогою все більшого насильства, що створює ще більше ворогів, яких слід усунути. Якщо диктатор може захопити владу, інші можуть теж, що підвищує ймовірність удару в спину. Завжди є суперники, часто настільки ж безжальні. Оскільки конкурент може виникнути з оточення диктатора, він має постійно чистити ряди наближених".

У багатьох випадках настає параноя, оскільки диктатори всюди бачать справжніх і уявних ворогів. Генсек Комуністичної партії СРСР Йосип Сталін домігся того, що тільки в період з 1934 по 1939 рік понад 1,5 млн людей спіймали спецслужби, допитали, катували і в багатьох випадках стратили. Він продовжував бачити змови всюди, і в наступні десятиліття мільйони людей розстріляли або відправили в трудові табори.

Але культура страху навколо Сталіна вплинула і на його власну смерть. 1 березня 1953 його знайшли на підлозі, в калюжі власної сечі. У його мозку розірвалася кровоносна судина, але ніхто не наважився потривожити його в спальні. Медична допомога теж затримувалася, бо оточення вождя боялося зробити хибний дзвінок. Сталін помер 5 березня.

Схожа параноя охопила і лідера Комуністичної партії Китаю Мао Цзедуна. В останнє десятиліття свого життя він став дуже підозрілим і почав нацьковувати близьких один на одного. Люди в оточенні були змушені доводити безмежну вірність, засуджуючи членів сім'ї, друзів і колег. Кампанія терору зруйнувала життя десятків мільйонів людей. Коли в його близького соратника Чжоу Еньлая діагностували рак, Мао відмовився дозволити йому лікування, доки не стало запізно, і Чжоу помер у грудні 1976 року. Сам Мао помер через вісім місяців, 9 вересня 1976 року.

Сталін і Мао померли природною смертю, але не всім диктаторам так пощастило. Після вторгнення союзників на Сицилію 1943 року "Велика рада" фашистів виступила проти італійського диктатора Беніто Муссоліні. У липні король Віктор Еммануїл III наказав армії заарештувати Муссоліні. Жоден член партії не виступив проти, попри попередню урочисту клятву захищати лідера до смерті. Муссоліні ув'язнили на острові Понца, неподалік італійського узбережжя.

Однак у Муссоліні залишився друг. Адольф Гітлер організував зухвалу рятувальну операцію, відправивши на звільнення дуче групу десантників. Операція увінчалася успіхом, дозволивши Муссоліні сформувати нову фашистську адміністрацію на півночі Італії.

Кінець дуче настав через два роки, коли його і кількох послідовників схопили антифашистські партизани біля озера Комо. 28 квітня 1945 року його розстріляли, тіло завантажили у фургон і відвезли до Мілана, де підвісили вниз головою на балці.

В останні місяці війни Гітлер сховався в бункері в Берліні, збудованому під новою канцелярією. Це була "остання станція у втечі від реальності", - писав улюблений архітектор фюрера Альберт Шпеєр.

Вирішивши принести смерть і руйнування Німеччині, яка, на його думку, не заслуговувала на нього, Гітлер наказав продовжувати боротьбу. 20 квітня 1945 року, у день 56-річчя Гітлера, в Берлін потрапив перший ворожий снаряд. За кілька днів навколо бункера не залишилося нічого, крім уламків.

Почувши про негідну поведінку з тілом Муссоліні, Гітлер наказав спалити його решки, щоб завадити будь-якому оскверненню. 30 квітня 1945 року він наклав на себе руки, застрелившись. Тіло Гітлера і його давньої коханки Єви Браун, з якою він одружився днем раніше, і яка сама наклала на себе руки, прийнявши ціанід, витягли з бункера, облили бензином і спалили.

У 1961 році всього за 100 м від бункера Гітлера був побудований бетонний бар'єр. Берлінська стіна була для Східної Німеччини вирішенням проблеми масової втечі її громадян на захід через відкритий кордон Західного Берліна у розпал Холодної війни. Після падіння стіни в листопаді 1989 року впали незліченні статуї диктаторів.

По всій східній Європі люди скидали статуї Володимира Леніна, руйнуючи їх молотками чи обезголовлюючи. 2014 року ця хвиля докотилася до східної України. Послідовники Леніна також падали у немилість.

У випадку з комуністичним диктатором Румунії Ніколає Чаушеску, який правив з 1965 до 1989 року, момент падіння можна визначити майже до хвилини. 21 грудня 1989 року він з'явився на балконі штаб-квартири партії у центрі Бухареста, щоб виступити на масовому мітингу, організованому на підтримку режиму. Усього чотирма днями раніше, 17 грудня, Чаушеску наказав своїм силам безпеки Секурітате відкрити вогонь по антиурядових акціях у місті Тімішоара. У той час як таємна поліція диктатора десятиліттями жорстко контролювала свободу слова та ЗМІ, невдоволення його режимом зростало.

Через кілька хвилин після того, як Чаушеску почав говорити, люди в натовпі почали свистіти. Той підняв руку, вимагаючи тиші, не раз постукуючи мікрофоном, але шум продовжувався. Чаушеску виглядав приголомшеним. Його дружина Єлена нахилилася вперед, звертаючись до натовпу: "Мовчати! Що з вами не так?". Чаушеску вирішив продовжити промову. Хрипким голосом намагався задобрити демонстрантів, пропонуючи підвищити мінімальну зарплату. Але його явно трясло. Мітинг перетворився на бунт, змусивши лідера та його дружину втікати на гелікоптері. За кілька днів їх вистежили та судили.

Після винесення смертного вироку пару відвели до холодного двору поряд із туалетом. Чаушеску співав "Інтернаціонал". Єлена кричала лайку, коли їх розстріляли.

Диктаторам іноді вдається відстрочити день відплати після смерті. Іспанський диктатор, генерал Франциско Франко, спочатку був похований у Вальє-де-лос-Каїдос - колосальному меморіалі, збудованому за його вказівкою на згадку про загиблих з обох сторін у громадянській війні в Іспанії. Його не турбувало, що політичних в'язнів використовували як рабів на будівництві. Але у вересні 2019 року тіло Франка ексгумували і помістили на більш скромній сімейній ділянці.

Так само Сталін був забальзамований і похований поруч з Леніним. Після того, як його наступник Микита Хрущов засудив тирана, тіло Сталіна витягли з мавзолею на Красній площі в 1962 році та поховали на Красній площі.

Після розпаду СРСР трапилася ще не одна революція проти диктаторів. Одна з них припала на Арабську весну. З 2011 року було повалено або серйозно пошарпано кілька режимів.

Лівійський диктатор Муаммар Каддафі був одним із наймерзенніших в арабському світі, і після понад 40 років перебування при владі зустрів смерть у 2011 році. Каддафі опинився у пастці після того, як заліз у дренажну трубу, намагаючись урятуватися від повстанців. Він благав зберегти йому життя, коли його спіймали під час кривавої громадянської війни. Каддафі побили, розділи догола, і знущалися з нього, перш ніж застрелити.

У деяких випадках тиранам вдавалося встановити власне потомство, побічно продовжуючи правління. Франсуа Дювальє, також відомий як "Папа Док", був диктатором Гаїті протягом 14 років. Спочатку його поховали на Національному цвинтарі Гаїті, коли помер у квітні 1971 року, але пізніше перенесли до грандіозного мавзолею, зведеного сином, який змінив його на посаді президента, Жан-Клодом Дювальє. Але коли в 1986 році сам режим "Бебі Дока" впав, розлючений натовп зруйнував місце останнього спочинку його батька.

Північна Корея, без сумніву, найуспішніший приклад сімейної династії диктаторів, оскільки Кім Чен Ин уважно стежить за гігантським мавзолеєм, де лежить його дід, "Великий вождь", і батько, "Дорогий вождь", які спочивають у скляних трунах. По всій країні стоять пам'ятники, які нагадують населенню, що Кім Ір Сен та Кім Чен Ір "вічно з нами". Це невелика втіха, але, якщо вірити історичним даним, їхня спадщина теж зустріне ганебний кінець.