Как на меня напал пьяный мужик, которого я чуть не убил
- 02.09.17, 16:18
Гора хрестів у Литві.
В 12 км від Шяуляю біля шосе Шяуляй-Рига між селами Юргайчу і Доманту знаходиться одне з найбільш відомих місць сучасної Литви – Хрестова гора.
Хрестова гора – це археологічна пам’ятка. На старих картах пагорб позначався як Пілієс (тобто – Городище, або Замкова гора).
У наукових джерелах його називають городище Юргайчу (або Доманту (Domantai) Kryzi kalnas. Городище розташоване біля заплави річки Кульпе. Воно має форму видовженого по лінії майже схід-захід пагорба з двома підвищеннями на кінцях і сідловиною посередині. Площа верхньої ділянки20х25 м, площа за підошвою пагорба 40х70м, висота 6-8 м. Навколо підніжжя пагорба видно залишки рову. Історики ототожнюють городище з дерев’яним замком Кулє (Куляй) за співзвучністю назви з сучасною назвою ріки Кульпе. Він згадується у переказах втраченої Римованої хроніки Лівонії Бартоломія Хьонеке 1315-1348 р. У ній згадується похід у лютому 1348 р. магістра Ливонського ордену Госвіна фон Геріке на Жемайтію і Шяуляй тоді були знищені замки Дубіса (городище Бубяй), Бусіне (Буліне), Куляй (Кулє), Ceila (Zela, Шяуляй або городище Кудінай біля нинішнього містечка Шаулєнай).У 1991 і 1993 рр. На городищі були проведені розкопки під час яких виявили залишки будівель з вогнищами , мідні прикраси, зброю кераміку, побутові речі 14 ст.
Перша згадки про хрести на пагорбі відноситься до 1850 р. У 1885 р. Російський археолог Покровський включив гору до зводу археологічних пам’яток краю. Опис гори станом на 1895-1898 рр. Опублікував історик Л. Кшивицький (L.Krzywicki) він нарахував близько 130 хрестів.
Кількість хрестів у різні роки:
1900 |
130 |
1902 |
155 |
1922 |
50 |
1938 |
понад 400 |
1961 |
зруйновано 5,000 |
1975 |
зруйновано 1,200 |
1990 |
близько 55,000 |
2006 |
понад 100,000 |
|
|
|
|
Етнографічні перекази – досить типові мандрівні сюжети. Появу хрестів пов’язують з церквою чи монастирем, який «пішов під землю», з сюжетом про чудесне зцілення хворої дівчинки, після того, як батько поставив там хрест (відносять подію до 1847 р.), з хрестами в пам’ять загиблих під час повстання 1830-1831 рр. Краєзнавчі нариси вказують на різке збільшення хрестів після повстання 1863 р, і після заборони 8 червня 1864 ставити і ремонтувати хрести вздовж доріг , на полях і у лісах. (Указ Муравйова). Заборона діяла до 14.03.1896 – імператорський указ відмінив її. (Муравйов - гродненський, мінський і віленський генерал-губернатор (1863–1865). Керівник придушення повстання 1863 р і очільник політики русифікації краю. Під час придушення повстання офіційно страчено 128 чол[28], ще від 8,2 тис[29] до 12,5 ти[5] чоловік було відправлено до заслання, у арештантські роти чи на каторгу, Сам визнавав 500 страчених за своїми наказами. Муравйов - рідний дядя Бакуніна).
У 1923 р. встановили храмове свято Гори хрестів. У 1929-1935 рр. на горі стояла каплиця, але її визнали недоречною за своїм виглядом. У 1961 р і 1975 р гору зачищали бульдозерами, палили хрести, встановлювали «карантини», охорону. 3 1971 р. Брали пісок для будівельних потреб. У 1985 р. відбулося останнє руйнування радянського часу.. З 1988 р. – включено до культурного спадку (16.08.1988) . В 1990 р. група студентів Шяуляйського педагогічного інституту під керівництвом професора Безаро нарахувала на Горі 14387 хррестів и 40944 маленьких розп’ять. http://www.francis.ru/index.php/ru/frantsiskanskij-orden-miryan/63-frantsiskanskij-orden-miryan/materialy-fom/dukhovnost/fretreasure/336-mountcr
На Горі хрестів після 1988 р. відбувалися акти вандалізму. Вбздійснив 73літній чоловік Йозас Ванцевичус, вигоріло 10 м.кв. Нещодавно – впорядковано місцевість довкола.
Папа римський Іван Павло II 1 червня 1990 року в Римі, в каплиці Св. Казимира сказав: «Народ, який с такою витривалістю і вірою йде на цю гору поставити новий хрест, вірить в життя, вірить у воскресіння». 7 вересня 1993 г. папа Іван Павло II відвідав Хрестову гору, провів на ній богослужіння і благословив Литву. Папа встановив на горі свій хрест, на якому було закріплено його зображення на фарфорі. Через рік тут було встановлено скульптуру розп’ятого Христа, в пам’ять перебування Понтифіка горі хрестів.
Це стало початком всесвітнього визнання Гори хрестів. Її відвідують політики. Багато хрестів встановлені військовослужбовцями – представниками підрозділів і частин армії НАТО, які по-черзі здійснюють навчання чи службу на території Литви, зокрема на військовому летовищі Шяуляя. Хрести встановлюють професійні і громадські об’єднання з різних країн, паломники, віруючі різних релігій. На горі багато православних хрестів, є знак з Зіркою Давида.
Литовські хрести – предмет окремого вивчення, надзвичайно декоративні і виглядають архаїзовано. Залізні хрести виковують у вигляді саулюте-сонця. До традиційних хрестів відносять і стовпи-стогастульпіси з мініатюрними капличкам. Дуже популярним є сюжет Христа, що сидить підперши голову - Smutkelis.
В 2003 р було н6араховано близько 200 тис хрестів від одного до семи метрів. 52 хреста занесені до Реєстру культурних цінностей Литви.
За горою на схід збудовано монастир Францисканців. Костел монастиря має скляний олтар з видом на гору. Проект монастиря приготували архітектори Анджело Полселло і Нунізіо Ріммаудо; куратором будівництва був головний архітектор Шяуляйського району А. Юкна. Закладний камінь привезли с гори Ла Верна (місце появи стигматів у св. Франциска), закладний камінь освятив Папа Іоан Павло II. У камінь вміщено капсулу з документами про заснування монастиря. Споруду, яка розташована у 300 м від Гори Хрестів, допомогли збудувати братія францисканці з тосканської провінції. Збудований монастир був освячений 8 липня 2000 р.
У монастирі були обладнані келії, каплиця, бібліотека. Каплиця прикрашена вітражами Альгірдаса Довіденаса, на тему істории францисканського ордену, виразний олтар і скинія (автор - художник Рімантас Сакалускас). На рельєфах олтаря показано подібність Гори Хрестів и гори Ла Верна.
Джерела.
https://www.castle.lv/litva/croix.html#1
Рената Рімша. Городище Куле или Дауманта, ныне - Гора Крестов (14 век).
https://krass56.ru/downloads/Lietuva.pdf
Досторимечательности Литвы.
https://en.wikipedia.org/wiki/Hill_of_Crosses
http://www.siauliurajonas.lt/pranciskonai-308-moncula.html
Францисканский монастырь у Горы Крестов
http://www.icrap.org/ru/ginet-pilsudski6-1.html
Б. Гинет–Пилсудский. Литовские кресты
Образованный человек не в силах поверить, что его сознанием легко можно управлять через социальные сети. Он убежден, что распознает ложь, быстро раскусит происки ФСБ.
Люди, считающие себя умными, смеются над мемом: «…а то Путин придет». А почти сто лет назад забавной казалась фраза: «… а то Гитлер нападет».
И Европу потрясли масштабы деяний гитлеровской разведки, миллионные финансирования шпионской сети, сотни тысяч, если не миллионы ее агентов – как среди зеленщиков и портовых рабочих, так и среди графьев и генералов. И уже стало не смешно, и у всех возник один и тот же вопрос: как мы могли это проглядеть?
Так совпало, что в дни скандала с закрытием российских Однокласников и ВКонтакте на глаза попалась книга немецкого журналиста времен Второй мировой Курта Рисса, «Тотальный шпионаж» называется. Написана она еще в октябре 1941 года, в самое тревожное для Европы время, когда исход той, великой войны был еще не ясен.
Понятия «гибридная война» тогда не существовало. Но выход за рамки классической военной стратегии в планах Гитлера уже был прописан. Только называлось это «тотальной войной». Соответственно и шпионаж был «тотальным».
ПАТРИОТЫ. ОРГ. USA
…22 марта 1941 года в Нью-Йорке американские патриоты в очередной раз собрались протестовать против «зрады». Людей на улицы вывел комитет с вдохновенным названием: «Америка превыше всего!» Это уже был не первый подобный митинг. Закоперщиком протестов стало Чикаго, а «зрадныком» – президент Америки – за то, что «развязал войну против братского германского народа».
В президиуме акции сидел, и как пишет Курт Рисс, «в течение всего митинга самодовольно улыбался и время от времени помахивал маленьким американским флажком», гражданин США, владелец небольшой фирмы на Нижнем Бродвее – Вальтер Шелленберг…
Да-да, тот самый, что в фильме о Штирлице!
Именно он, как оказалось, и устраивал все эти тотальные шабаши «американских патриотов». Как руководитель американской сети немецкой разведки. Когда в США попытались взять его с поличным, Шелленберг улизнул с дипломатическим паспортом немецкого атташе в Лиссабон.
Как можно быть немецким атташе при американском гражданстве? – изумлялся Рисс. Нас сегодня подобный феномен уже не удивляет.
Шелленберг поставил работу на широкую ногу. В США едва начали чесаться по поводу вражеского влияния, а в стране уже насчитывалось 50 тыс. немецких агентов.
«Домашняя прислуга, продавцы в бакалейных лавках, парикмахерши, сестры милосердия, шоферы, оперные певицы, счетоводы — все они посылали еженедельно свои доклады в региональные офисы». Не брезговали фейками, сплетнями и анекдотами. Шелленберг все пускал в работу. Обрывки подслушанного давали ключ к раскрытию крупной бизнес-сделки, помогали оценить моральное состояние армии и народа или назвать точную дату отплытия судна со стратегическим грузом. Данные стекались в офис организации с умиротворяющим названием «Германо-американский союз». Пятая часть пересылалась лично Шелленбергу, а от него, переполовиненная, отправлялась в Германию. Просматривали и печатную продукцию. За неделю газетных и журнальных вырезок набиралось на хороший грузовик.
«Германо-американский союз» казался безобидной культурной организацией. На самом деле это был тщательно налаженный военный аппарат. Его сотрудники проходили подготовку в лагерях. Под его крышей орудовали регулярные отряды штурмовиков, официальной численностью в 5 тыс. штыков, но на деле – гораздо более многочисленные.
ВКОНТАКТЕ С ГИММЛЕРОМ
Впрочем, Шелленберг был лишь исполнителем. Теоретические основы концепции «тотального шпионажа» были заложены еще до прихода Гитлера к власти. Случилось это в Мюнхене, в доме капитана Эрнста Рема. На секретном совещании присутствовали Геббельс, Гиммлер, Гесс и другие вожди партии.
По тем временам шпионаж был отдан на откуп исключительно профессиональным разведчикам. Геббельс настоял, что он должен быть всепроникающим, всеобъемлющим и… всенародным. На вопрос: «Где мы найдем людей для этого?», Гесс ответил: «Если мы не сможем их найти, мы их создадим».
Начали с того, что шпионить обязали практически все государственные органы. У военного министерства была собственная разведка. У Гестапо, руководимого Гиммлером и Гейдрихом, свой иностранный отдел. Внешнеполитическую разведку гитлеровской партии возглавлял Альфред Розенберг. Специальной службой министерства иностранных дел руководил Риббентроп и его ближайший помощник Канарис. Иностранный отдел министерства пропаганды курировал лично Геббельс. А были еще – организация немцев, живущих за границей, иностранный отдел министерства экономики и имперское колониальное управление.
Для всех партийных боссов игра в шпионов была любимым коньком. А правила ее писал совершенно секретный «Объединенный штаб связи».
Руководящие принципы «тотальной разведки» сформулировал лично Гесс: «Каждый может быть шпионом; каждый должен быть шпионом; нет тайны, которую нельзя было бы узнать».
«Суммы, затрачиваемые гитлеровским режимом на пропаганду и шпионаж за границей, – пишет Рисс, ссылаясь на расследование одного американского журналиста, – составляли в конце 30-х годов вторую по величине статью расхода в секретном государственном бюджете Германии».
ПРУССКИЙ МИР ЭРНСТА БОЛЕ
Эрнст Вильгельм Боле родился в Англии. Но оба его начальника – партийный Розенберг и министерский Риббентроп были выходцами из Пруссии и научили его, как правильно бороться с врагами рейха за рубежом. В феврале 1934 года Боле был назначен начальником «Аусландс-организацион», контролирующей жизнь и деятельность немецких эмигрантов за рубежом.
Так одномоментно агентами Гитлера стали 30 миллионов немцев, разбросанных по миру. Тридцать миллионов беспрекословных шпионов!
Большинство из них давно натурализовалось. Но «цепкие лапы родины» не отпускали. Для тех, кто не желал сотрудничать по-доброму или, еще хуже – сдавал немецких шпионов властям, существовали отделения «Комитета по расследованию и урегулированию» – тайного трибунала гитлеровской партии. «Предателей» похищали, судили и убивали.
Весной 1934 года в Берлине прошел конгресс зарубежных немцев. Выступая перед ним, Гитлер сказал: «Вы – наши передовые посты. Вы должны подготовить почву для атаки. Считайте себя мобилизованными; на вас распространяются все военные законы».
Включая, как мы уже сказали, расстрел за измену родине…
Боле сказал конкретнее: «Мы признаем, что любой немец может шпионить в нашу пользу». Причем «шпионить можно везде», – добавлял он. От немцев в мире нет секретов.
ДВОЙНОЕ ГРАЖДАНСТВО ОТ РИББЕНТРОПА
.......
читати повністю тут.