хочу сюди!
 

Альона

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «москалі»

Міфи і правда про російські матюки

Комплекси неповноцінності московитів утримують більшість представників цього народу в полоні нецензурних слів і виразів, які просто протиприродні жодній нормальній людині, котра себе поважає. Навколо російських матюків існує величезна кількість міфів, що не відповідають дійсності. Наприклад, російські лінгвісти та історики поширили про матюки два міфи: що росіяни почали матюкатися у відповідь на «татаро-монгольське іго», і що матюки – гейби «породження слов’янського язичництва».

Насправді слов’яни ніколи не матюкалися. У тому числі у білорусів і українців, як і в поляків, до російської окупації 1795 найгіршими лайками були лише «курва» (продажна дівка) і «холера» (хвороба). Ні Київська Русь, ні Велике Князівство Литовське, ні Річ Посполита не зберегли жодного документа з матом і жодного розпорядження влади про боротьбу з лайкою, хоча в Московії подібних документів чимало. Якби не російська окупація, то білоруси (литвини), українці та поляки не матюкалися б і сьогодні. Сьогодні, до речі, поляки все-таки майже не матюкаються, а словаки і чехи ВЗАГАЛI не матюкаються. І це цілком нормально, бо більшість народів світу не знають матюків – як не знали їх і слов’яни, балти, романці, германці. Сексуальна лексика у них вкрай мізерна (у порівнянні з російською), а багато мов взагалі при лихослів’ї не використовують сексуальні теми. Наприклад, французьке «con» передає з різними артиклями назву і чоловічого, і жіночого статевого органів, а межа лихослів’я французів – просто назвати опонента цим словом. І лише тільки в англійській мові і лише на початку ХХ століття, і лише в США – з’явилася лайка «mother fucker», аналога якій немає в Європі, і яка булла калькою російських матюків – її і внесли у мову США емігранти з Росії (див. В.Бутлер «Походження жаргону в США», 1981, Нью-Йорк). Таким чином, матюки – це зовсім не «породження слов’янського язичництва», бо слов’яни-язичники не матюкалися. Міфом є і судження, що «у стародавній Русі матюкалися». У Київській Русі ніхто не матюкався – матюкалися лише в Московії, але вона-то саме Руссю і не була. Перші згадки про дивну звичку московитів говорити матюками історики знаходять у 1480 році, коли князь Василь III нарівні з сухим законом вимагав від московитів перестати матюкатися. Потім Іван Грозний велів «кликати по торгах», щоб московити «матюками б не сварилися і всякими б огидними промовами кепськими один одного не докоряли». Відтак німецький мандрівник Олеарій, який приїхав до Московії, з сумом зазначив найбільшу поширеність матірщини: «Малі діти, ще не вміють назвати ні Бога, ні мами, ні батька, вже мають на устах непотрібні слова». У 1648 році цар Олексій Михайлович задумав «видалити заразу» і видав царський указ, щоб «пісень бісівських не співали, матірно та всією нікчемною лайкою не лаялися… А які люди почнуть кого сварити матюками і всякою лайкою – і тим людям за такі супротивні християнському закону за шаленства бути від Нас у великій опалі і в жорстокому покаранні». Московський священик Яків Кротов зазначає: «Впродовж і XVII, і більшої частини XVIII століття в Московії спокійно ставилися саме до нецензурної лайки. Простий приклад: поблизу Савіно-Сторожевського Звенигородського монастиря, розташованого в трьох кілометрах від Звенигорода, протікає струмочок, і у всіх писарських книгах, починаючи з кінця XVI століття, коли була складена перша, абсолютно нормально писарі фіксували назву цього струмка, що протікав по землі, яка належала монастирю. Перша літера була «п», друга половина закінчувалася на «омий». Хто ходив сюди митися від Звенигорода, за кілька кілометрів? Не зовсім зрозуміло. Але, так чи інакше, наприкінці XVIII століття, коли проводиться генеральне межування Росії, складання повної карти Російської імперії, за указом Катерини Великої всі назви, які містять в собі непристойну лексику, матюки в корені, замінюють на більш благозвучні. З тих пір перейменований і цей звенигородський струмок». До тієї пори на картах Московії-Росії існували тисячі топонімів та гідронімів, створених на основі матюків. Нічого подібного в цей час ні в Білорусі-Литві, ні в Русі-Україні тоді не було – там народ матюки не знав. Цю обставину начебто можна було б пояснити тим, що білоруси і українці ніколи не були під Ордою, а московити в Орді триста років жили, а потім у ній владу захопили, приєднавши Орду до Московії. Адже раніше радянські історики так і вважали: що мати московитів стали нібито їхньою відповіддю на «татаро-монгольське іго». Наприклад, Володимир Кантор, белетрист і член редколегії російського журналу «Питання філософії» писав: «Але в Росії з’являється під час татар слово «Еблі», яке нам, російським людям, зрозуміло, пов’язане з ганьбою матері і так далі, тюркською означало просто одружитися. Татарин, захоплюючи дівчину, говорив, що він «Еблі» її, тобто бере її. Але для будь-якого російського простолюдина, у якого відбирали доньку, дружину, сестру, він здійснював насильство над жінкою, і внаслідок це слово набуло абсолютно характеру зґвалтування. Що таке матюки? Це мова тих, кого зґвалтували, тобто того нижчого шару, який відчуває себе весь час поза зоною дії високої культури і цивілізації, приниженим, ображеним, зґвалтованим. I як кожний зґвалтований раб, він готовий застосувати це насильство стосовно до свого товариша, а якщо вийде, зрозуміло, і до благородної людини». На перший погляд, версія здається правдивою. Однак вона помилкова. По-перше, нинішні татари Казані (тоді булгари) точнісінько так «знемагали від татарського ярма» (бо Казань була рівною мірою васалом татар, як і Москва), але жодних матюків чомусь не народили світові. По-друге, татари Орди не були тюрками, а були сумішшю тюркських і фіно-угорських племен. З цієї причини вони приєднали до Орди фінів Суздаля-Московії (мордва, мокша, ерзя, мурома, меря, чудь, мещера, перм) і прагнули об’єднати всі фіно-угорські народи, що йшли з Волги до Європи, в тому числі дійшли і до Угорщини, народ якої вважали «своїм по праву». По-третє, ніякого «татарського ярма» не було. Москва платила татарам тільки податок (половину якого собі за працю з його збору залишала – на чому і піднеслася) і виставляла своє московське військо для служби в армії Орди. Ніколи не було такого, щоб татари захоплювали в дружини дівчат Московії – це сучасні вигадки. У раби – захоплювали під час воєн, але точно так слов’ян сотнями тисяч за рабів захоплювали власне московити (наприклад, 300 тисяч білорусів були захоплені московитами у рабство у війні 16541657 рр.). Але рабиня – це не дружина. Взагалі кажучи, вся ця версія Володимира Кантора «висмоктана» з пальця лише на двох сумнівних підставах: на наявності у мові тюрків слова «Еблі» (одружуватися) і на міфі про горезвісне «татарське іго». Цього дуже мало, тим більше, що без пояснення залишаються інші головні матюки російської мови. А вони ж то як утворилися? Хоча мушу зауважити, що ця гіпотеза Кантора – вже певний прорив у темі, адже раніше радянські історики взагалі писали, що московити просто перейняли матюки у татаро-монголів, мовляв, – ті навчили московитів матюкатися. Проте ні в мові тюрків, ні в мові монголів жодних матів немає. Так от, – є дві поважні обставини, що повністю спростовують гіпотезу Кантора про походження одного з російських матюків від тюркського слова «Еблі» (одружуватися). 1. Розкопки академіка Валентина Яніна в Новгороді призвели у 2006 році до відкриття берестяних грамот з матюками. Вони набагато давніші, ніж прихід в Суздальське князівство татар. Що ставить жирний хрест на взагалі спробі істориків пов’язати мати московитів з мовою татар (тюркською). Мало того, ці матюки на берестяних грамотах Новгорода сусідять з елементами фінської лексики – тобто, люди, що їх писали, були не слов’янами (колоністами ободритами Рюрика, що припливли з Полаб’я і побудували тут Новгород), а місцевими слов’янізованими колоністами Рюрика фінами (або саамами, або чуддю, вєсью, муромою). 2. Є в Європі ще один народ, окрім московитів, який матюкається вже тисячу років – і тими ж самими РОСIЙСЬКИМИ МАТЮКАМИ. Це – угорці. Вперше про угорські матюки російські історики дізналися зовсім недавно – і були вкрай здивовані: адже угорці – не слов’яни, а фіно-угри. Та й не перебували ні під жодним «татаро-монгольським ігом», бо пішли з Волги в Центральну Європу за століття до народження Чингисхана і Батия. Наприклад, московський дослідник теми Євген Петренко вкрай збентежений цим фактом і визнає в одній з публікацій, що «це цілком заплутує питання походження російських матюків». Насправді це не заплутує питання, а як раз і дає повну відповідь. Угорці використовують мати, абсолютно аналогічні матам Московії, з самого часу приходу до Європи з Волги. Зрозуміло, що гіпотеза Кантора про походження одного з російських матюків від тюркського слова «Еблі» (одружуватися) – ніяк не може бути застосована до угорців, бо тюрки не змушували їх дівчат силою вступати до шлюбу. Та й тюрків ніяких навколо угорців в Центральній Європі немає. Євген Петренко зазначає, що сербський матірний вислів «єбєням слунце в пичку» з’явився історично недавно – всього років 250 тому, і був перейнятий сербами в угорців в період, коли Сербія потрапила з турецького ярма під владу Австро-Угорщини при імператриці Марії-Терезі. Угорські літописи ще середньовіччя переповнені такими матюками, які більше ніде і ні в кого навколо (слов’ян, австрійців, німців, італійців та ін, в тому числі турків) не існували. Їх сербам тоді несли угорська колоніальна адміністрація, угорська армія і угорська аристократія. Чому ж матюки угорців абсолютно ідентичні матюкам московитів? Відповідь може бути лише одна: ЦЕ – УГРО-ФIНСЬКI МАТЮКИ. Нагадаю, що угорці, естонці, фіни й росіяни – це один і той самий фінський етнос. Росіяни, щоправда, були почасти слов’янізовані київськими попами, що насадили у них православ’я. Але от дослідження генофонду російської нації, що проводилися у 2000-2006 роках РАН, показали, що за генами росіяни абсолютно ідентичні фінському етносу: мордві, комі, естонцям, фінам і угорцям. Що й не повинно дивувати, бо вся Центральна Росія (історична Московія) – це земля фінських народів, а всі топоніми її – фінські: Москва (народу мокша), Рязань (народу ерзя), Муром (народу мурома), Перм (народу перм) і т.д. Єдиною «білою плямою» залишається питання стародавньої наявності матюків в Естонії та Фінляндії. Судячи з того, що берестяні грамоти Новгорода з матюками могли з великою ймовірністю писатися саамами (а не чуддю або муромою), що так само колись населяли Естонію і Фінляндію, матюки повинні бути здавна в естонців і фінів теж. Цей нюанс потребує уточнення. З іншого боку, у фіно-угорських етносів матюки могли породити саме угри. Тобто угорці і споріднені до них народи, що залишилися жити в землях майбутньої Московії. Угорська група мов включає сьогодні тільки угорську мову і обсько-угорські хантийську і мансійську. У минулому ця група була куди більш потужною, в тому числі, імовірно, включала народ печенігів, що пішли з угорцями в Центральну Європу і по дорозі розселилися широко над Кримом і в степах Дону (їх нібито винищили татари). У самій же Московії головним етносом був мордовський етнос мокша (моксель на його мові), що дав назву річці Моксва (Moks мокша + Va вода), змінену київською мовою на більш милозвучне слов’янам «Москва». I етнос ерзя (зі столицею Ерзя і державою Велика Ерзя, пізніше зміненою на Рязань). У пермської групи комі і удмуртів виділялася держава Велика Пермі. Все це – історична територія споконвічного поширення матюків.
Джерело - duhvoli.com.ua

Алкоголь перетворює тебе на москаля

В России 75 000 человек ежегодно погибают от водки Около 3 млн. человек в России вовлечено "в тяжелое и болезненное пьянство". 1/3 всех психических заболеваний связаны с алкоголизмом 90% дебильных детей рождается от пьющих родителей. Почти 100% осужденных за хулиганство совершили проступки в пьяном виде. 3/4 уголовных дел совершено под влиянием алкоголя. Хроническая алкогольная интоксикация убавляет жизнь в среднем на 17 лет . от злоупотребления алкоголем умерли 513 100 человек -- это 31% всех смертей, из них 344 400 мужчин и 168 700 женщин....!.Турции -- потреблялось 1,3 л чистого алкоголя на душу населения...!В Швеции -- 5,2 л.. В Финляндии -- 6,6 л В Великобритании -- 7,2 л В США -- 8,4 л В России -- 14,2 л.....! File:Alcohol by country.svg ПИЙ В МІРУ, НЕ ПЕРЕТВОРЮЙСЯ В МОСКАЛЯ!

Тролінг москалів;)

Трохи гумору

Тролінґ москалів - дуже давня забава українського народу, котрою він займався, певно, ще до появи самих москалів. Сьогодні його можна зустріти повсюдно: на бордах, в жжешечці, на форумах. Цим праведним ділом займаються як українці так і всі кому не в ледащо: поляки, грузини, білоруси, та й власне москалі не проти познущатись один з одного, що є свідченням їхньої "високої" культури.

Історія

Першими хто тролив москалів були руські князі Аскольд і Дір, які згідно літопису захопили Київ, чим доставили гузноболю новгородському князю Рюрику. В 13-15 століттях москалів товсто тролили монголо-татари. Вони любили набігати на московські землі, і знищувати все що там є. Також любили викликати до себе якогось князька, а подорозі висвятити його в іслям, частенько ваблячи до діла інших князів Московії. Та найбільшого розквіту тролінґ москалів досяг в 18-19 століттях. Зокрема в творах українських письменників: Котляревського, Квітки-Основяненка, Шевченка.

Блюдолизи; аж ось і сам, Високий, сердитий, Виступає; обок його Цариця - небога, Мов опеньок засушений, Тонка, довгонога, Та ще, на лихо, сердешне Хита головою. Так оце-то та богиня! Лишенько з тобою. А я, дурний, не бачивши Тебе, цяце, й разу, Та й повірив тупорилим Твоїм віршемазам.

- Типовий тролінґ москалів Тарасом Григоровичем

Наші дні

Основною базою тролінґу москалів є славетний Учан. Правда поки що безосібних мало, і їхні спроби потролити москалоту залишаються непомітними. Однак деякі виправи все ж досягають своєї мети, як-от війна за Навінкі. Проте кращі часи тролінґу москалів ще попереду, і саме ти безосібний можеш це зробити. Тому не соромтесь браття, і тролімо їх де завгодно, коли завгодно, та скільки завгодно. І хай прибуде з вами Бобул.

Методи тролінґу москалів

Щоб потролити москаля не треба навіть сильно напружуватися. Достатня написати на якомусь москальському форумі "москаль" чи "кацап". Та це не личить порядному безосібцю. Тому розглянемо продвинутіші способи.

  • Політичний: сказати, що в москалів нема демократії, і їхнього президента назначають.
  • Етнічний: нагадати, що москалі нащадки фіно-угрів.
  • Лінгвістичний: москалі, на відміну від тих же українців, чи азіатів, знають тільки свій діалект.
  • Воєнний: сказати про епічно зафейлену війну з фінами, чи про Чечню.
  • Ностальгічний: москалі просрали спочатку імперію, потім союз.
  • Кавказький: нагадати, що в Маасквє, і найбільших містах число кавказців зростає не по днях, а по годинах.
  • Кримський: нагадати в кого Крим.
  • Ресурсний: сказати що Росія - сировинний придаток Європи (й України в тому числі).
  • Якість vs. Кількість: москалі ніколи не могли робити якісні товари, та й воювати нормально не могли, тому брали кількістю.
  • Територіальний: при найбільші площі Ерефія залишається відсталою.

Поки все. По можливості список буде доповнюватися.Також приклади затролених кацапів можна зустріти на Учані. Це російськомовні (або й україномовні: ґуґл-перекладачем і мавпа може користуватися) треди, у яких якийсь москалик пише що ми лохи, салоїди, свині тощо. Не варто звертати уваги на таку примітивну спробу "потролити", - москалі просто дивуються, що ми щось можемо робити самі.

                                                                                                                                             www.dramatica.org

Злочинна діяльність спецзагонів МГБ на Західній Україні

ФЕВРАЛЬ 1949 Р. ЗАПИСКА ПРОКУРОРА КОШАРСКОГО Н.С.ХРУЩОВУ

«Совершенно секретно»

Военный прокурор войск МВД Украинского округа 15 февраля 1949 г. № 4/001345

Секретарю Центрального Комитета КП(б) Украины товарищу Н.С.Хрущеву

«ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА О ФАКТАХ ГРУБОГО НАРУШЕНИЯ СОВЕТСКОЙ ЗАКОННОСТИ В ДЕЯТЕЛЬНОСТИ т. н. СПЕЦГРУПП МГБ» 

Министерством Госбезопасности Украинской ССР и его управлениями в Западных областях Украины, в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются т. н. спецгруппы, действующие под видом бандитов «УПА». Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умело, по-настоящему конспиративно и чекистски подготовленными людьми, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья. Однако, как показывают факты, грубо-провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилия над местным населением, не только не облегчают борьбу с бандитизмом, но наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности и бесспорно наносят вред делу социалистического строительства в Западных областях Украины.

Например: 1. В марте 1948 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грицки Дубовицкого р-на Ровенской области — Паламарчука Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов «УПА», жестоко истязала Паламарчука Г.С. и его дочерей Паламарчук А.Г. и Паламарчук З.Г., обвиняя их в том, что, якобы, они «выдавали органам МГБ украинских людей». «Крылатый» и участники его группы подвергали пыткам Паламарчук А. Г. и Паламарчук З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья. Участники спецбоевки предупредили членов семьи Паламарчука о том, что если они посмеют заявить органам Советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа. На основании полученных таким провокационным путем «материалов», 18 июля 1948 года Дубровицким РО МГБ Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники райотдела МГБ во время допросов их также избивали, заставляли продолжительное время стоять на ногах и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами. В результате вмешательства Военной Прокуратуры провокационный характер обвинения Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. был установлен, и постановлением УМГБ от 24 сентября 1948 г. дело по обвинению указанных лиц было прекращено.

В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой МГБ из с. Подвысоцкое Козинского р-на Ровенской области был уведен в лес местный житель Котловский Федор Леонтьевич, которого участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя его в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива и в том, что якобы он выдавал органам Советской власти бандитов. Эти провокационные действия преследовали цель путем истязаний и угрозы лишения жизни заставить Котловского дать показания, что он является врагом советской власти. В результате истязаний Котловский находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г. По заключению больницы, Котловскому Ф.Л. были нанесены тяжелые телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела.

В ночь на 22 июля 1948 г. той же спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив Михальчук С.В., инвалид Отечественной войны. В лесу Михальчук был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами. Продержав Михальчука в течение 2 суток в лесу, участники спецгруппы его отпустили, причем в результате избиений он в течение 7 дней находился на стационарном излечении в больнице.

В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка Репницкая Нина Яковлевна, рожд. 1931 г. (т.е. 17-ти лет. В.К.). В лесу Репницкая была подвергнута пыткам. Допрашивая Репницкую, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии Репницкая была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении. Из приведенных выше примеров видно, что действия т. н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями. Не располагая достаточными материалами, т. н. спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, не причастные к украинско-бандитскому националистическому подполью.

Наряду с этим следует указать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен ОУНовскому подполью, которое о нем предупреждало и предупреждает своих участников. В частности, об этом свидетельствует факт обнаружения у убитого бандита «Гонты» полного отчета о провокационных действиях спецгруппы МГБ в отношении гр-на Котловского. Не являются также секретом подобные «операционные комбинации» и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилия, например: В августе 1948 года Военной Прокуратурой было прекращено дело арестованных Львовским областным Управлением МГБ Стоцкого Степана Петровича и Дмитрук Екатерины Григорьевны. Указанные лица в сентябре 1947 года были незаконно арестованы и поскольку никаких материалов об их антисоветской деятельности не было, они были пропущены через спецбоевку МГБ, где в результате применения незаконных методов допроса вынуждены были оговорить себя. Насколько жестокими были пытки, которым подвергались указанные выше граждане, свидетельствует тот факт, что Стоцкий с 22 сентября 1947 года по январь 1948 года находился на излечении в Лопатинской больнице и в стационаре внутренней тюрьмы УМГБ по поводу глубоких и обширных язв, образовавшихся в результате физического воздействия на мягкие ткани тела. В процессе следствия выяснилось, что Стоцкому стало известно, что его избивали не бандиты, а лица, имеющие отношение к органам МГБ. В связи с отсутствием материалов для предания суду, СТОЦКИЙ и ДМИТРУК, почти спустя год после их ареста, из-под стражи были освобождены.

В апреле 1943 года Львовским Облуправлением МГБ была освобождена из-под стражи Зацерковная Мария, рожд. 1927 года, арестованная Заболоцким РО МГБ Львовской области. В процессе расследования дела было установлено, что Зацерковная была пропущена через спецбоевку, где, будучи избитой и под угрозой повешения, вынуждена была оговорить себя, что состоит в «ОУН» и является станичной. 10 октября 1948 года Здолбуновским райотделом МГБ, Ровенской области, был арестован за пособничество бандитам житель хутора Загребля, Здолбуновского района Дембицкий Петр Устинович. Дембицкий обвинялся в том, что по заданию бандитов «ОУН» собирал для них зерно. Расследованием установлено, что в сентябре 1948 года к нему в дом явились вооруженные бандиты и потребовали, чтобы он среди жителей хутора собрал для них 30 центнеров хлеба. Боясь репрессии за невыполнение этих требований, Дембицкий обратился к некоторым жителям хутора с просьбой собрать зерно, но в этом ему граждане отказали. Спустя несколько дней к Дембицкому вновь явилось несколько человек вооруженных и, дав ему время один час, приказали собрать у жителей хутора зерно и доставить в указанное место. Боясь неизвестных, Дембицкий запряг свою лошадь, погрузил на повозку 3 мешка лично ему принадлежащего зерна и повез это зерно в указанное неизвестными место. Однако неизвестные, как оказалось, участники спецгруппы МГБ, доставили Дембицкого в райотдел МГБ, где был составлен акт о задержании Дембицкого с поличным. После ареста Дембицкого, в Военную Прокуратуру явилась его жена, которая среди посетителей вела разговоры о том, что под видом бандитов действовали сотрудники МГБ, запугавшие и спровоцировавшие её мужа.

Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам, путем насилия и запугивания, все же удается получить «признательные показания» от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование неизбежно вскрывает провокационную природу этих «признательных показаний», а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого случая (провокаций) во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами. Выступая в роли бандитов «УПА», участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией. Однако серьезная опасность подобной деятельности заключается не только в этом. Выступая в роли украинских националистов, участники спецбоевок идут дальше по линии искусственного, провокационного создания антисоветского националистического подполья.

Как показало расследование, проведенное Управлением Охраны МГБ Ковельской ж. д. по делу Ногачевского Ф. И. и других, спецгруппа Ровенского Областного Управления МГБ в составе «Степового», «Верхового» и других, действуя провокационным путем, проводила среди граждан Козинского района, Ровенской области, антисоветскую агитацию, обрабатывала граждан в националистическом духе, создала из местного населения антисоветскую националистическую группу в составе 9 человек, через которую проводила сбор денежных средств и продуктов питания, якобы для нужд «УПА». Не говоря уже о том, что подобная «деятельность», которую кое-кто пытается оправдать соображениями оперативного характера, прямо направлена против мероприятий партии и правительства, проводимых в Западных областях Украины,— кто может поручиться за то, что «обработанные» таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт, диверсию или иное злодеяние. Ведь имеют же место факты, когда в результате беспечности и притупления бдительности со стороны отдельных работников МГБ даже агентура МГБ выходила из-под контроля органов государственной безопасности и занималась антисоветской деятельностью.

Например: в ночь на 13 сентября 1948 года в с. Ставки, Ровенского района, Ровенской области, участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохраны Ковалишин и совершен террористический акт над жительницей с. Ставки Кучинец Лидией Фадеевной, являвшейся секретным сотрудником органов МГБ. Как установлено предварительным и судебным следствием, организаторами данной националистической группы и инициаторами убийства гр-ки Кучинец Л. Ф. являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ — Парфенюк Н. В. и Грицай С. И., которые в результате преступного делячества и притупления бдительности со стороны Нач-ка РО МГБ майора Егорова к уголовной ответственности привлечены не были.

Получив данные о причастности Парфенюка и Грицая к националистической организации, разоружению бойца группы самоохраны и убийству гр-ки Кучинец Л. Ф., Нач-к РО МГБ майор Егоров вызвал Парфенюка и Грицая в РО МГБ и, установив в беседе с ними, что они являются организаторами и участниками перечисленных выше преступлений, тем не менее не арестовал их, а по «оперативным соображениям» отпустил. Воспользовавшись этим, Парфенюк и Грицай, предупредив о возможных арестах других участников террористической группы, скрылись. Участники спецбоевок МГБ совершают ограбления местных граждан. По сообщению Козинского райпрокурора, Ровенской области, в июле 1948 года на территории района ими были ограблены граждане Швейда Йосиф, Грабовский Иван и другие. Подобные факты имели место и в других областях и районах. Эти грабежи, как и другие нарушения советской законности, оправдываются также оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим Министром тов. Савченко, который в беседе со мной заявил: «Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют». Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматриваются как неизбежное зло и политические последствия подобных эксцессов явно недооцениваются.

Насилия и грабежи, даже самый факт появления в населенном пункте спецбоевок, действующих под видом банды, как и любое бандитское проявление, действует на жителей устрашающе и несомненно мешает делу социалистического строительства в Западных областях УССР, создает у некоторой части населения ложное мнение о том, что бандитское подполье еще сильно, что его следует бояться и т. п. ОУНовские бандиты терроризируют граждан, желающих вступить в колхозы, но если в селе появляется не ОУНовская банда, а действующая под видом банды спецбоевка, от этого положение не меняется.

В этом отношении характерен следующий случай: 28 сентября 1948 года в Каменец-Подольский горотдел МГБ колхозники села Завалье по телефону сообщили, что в селе появилась вооруженная банда в составе 12 человек, которая подошла к кооперативу и колхозному амбару, проверила замки, а затем проследовала в направлении с. Слободка-Рихтецкая. Фактически это была не ОУНовская банда, а спецбоевка Тернопольского областного управления МГБ. Характерно, что эту спецбоевку приняли за банду не только колхозники, но и работники Каменец-Подольского горотдела МГБ, откуда для ликвидации «банды» на грузовой автомашине была направлена группа сотрудников и офицеров Каменец-Подольского военного училища МВД.

Эта «операция» закончилась тем, что в результате аварии автомашины были убиты офицеры — ст. лейтенант Харченко И. П. и лейтенант Кирпачев В. М., а 16 офицеров и шофер-солдат Кондрацкий получили телесные повреждения. Примеры из деятельности спецгрупп, повлекшие преступные результаты, можно бы было продолжить, но материалы, которыми располагает Военная прокуратура, конечно, не исчерпывают всех случаев нарушения советской законности, допускаемых спецгруппами. Факты, о которых я докладываю Вам, были вскрыты в процессе расследования конкретных следственных дел, однако не каждый случай нарушения советской законности находит свое отражение в следственных делах и расследуется. Мне кажется, что большинство фактов именно не расследуются.

Больше того, если Военная прокуратура и ставит перед МГБ УССР вопросы о наказании преступников, грубо попирающих советские законы, то со стороны МГБ УССР это не находит должного и быстрого реагирования: выискиваются не столько доказательства преступной деятельности лиц, грубо нарушивших закон, сколько различные поводы для того, чтобы «опровергнуть» факты, сообщенные Военной прокуратурой, и заволокитить следствие. Например, о фактах грубейшего нарушения законности спецбоевиками УМГБ Ровенской области Военная прокуратура сообщила в МГБ УССР еще в начале октября 1948 года, но тем не менее преступники были арестованы только в феврале с. г., причем до ареста их Начальник Управления МГБ по Ровенской области тов. Шевченко пытался «опровергнуть» факты, вскрытые Военной прокуратурой, и убедить секретаря Ровенского обкома КП (б)У тов. Бегму, что эти факты якобы расследовались и нашли подтверждение.

Органы МГБ под руководством партии проводят огромную работу по выкорчевыванию остатков украинско-националистического бандитского подполья, в борьбе с которыми хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость. Но несмотря на сложность обстановки и коварность врага, недопустимы нарушения партийных и советских законов, недопустимы нарушения постановлений СНК СССР и ЦК ВКП (б) от 17 ноября 1938 года и постановления ЦК КП (б) У от 23 января 1948 года, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали. Поэтому, как коммунист, для которого партийные решения являются незыблемым законом жизни, я считаю своим долгом о приведенных выше фактах доложить Вам.

Военный прокурор войск МВД Украинского округа

полковник юстиции Кошарский

Листопад 1944 р. Тернопільський обком КП(б)У

ПОСТАНОВА БЮРО ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ОБКОМУ КП(Б)У ПРО ПОРУШЕННЯ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ЗАКОННОСТІ ПРАЦІВНИКАМИ НКВС У с. КРИВЕНЬКЕ ПРОБІЖНЯНСЬКОГО РАЙОНУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25 листопада 1944 р.

ДОПОВІДЬ ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА тов. БАРТКОВА

До обкому КП(б)У надійшла доповідна записка секретаря Пробіжнянського РК КП(б)У Шинкаренка про факти грубого порушення революційної законності групою працівників НКВС і начальником штабу 174 ОСБ майором Полянським у с. Кривеньке Пробіжнянського району. Завдяки здійсненій перевірці шляхом виїзду на місце і матеріалам слідства, проведеного військовим прокурором військ НКВС, установлено:

21.10.44 р. до с. Кривеньке прибула група у складі 15 чол. для виселення сімей активних членів ОУН і УПА. У селі група була обстріляна бандою, що знаходилась там. Втративши 3-х чол. убитими, група повернулась до райцентру. Вранці 22 жовтня для ліквідації банди у с. Кривеньке з м. Чорткова прибули бійці військ НКВС близько 60 чол., на чолі з майором Полянським і представником УНКВС мол. лейтенантом Молдовановим, але бандитів у селі не виявили. Перебуваючи у нетверезому стані, майор Полянський, мол. лейтенант Молдованов розстріляли ні в чому не винних громадян віком від 60 до 80 років у кількості 10 чол. і спалили 45 будинків з надвірними будовами, хатнім майном і великою кількістю намолоченого хліба. Серед убитих 5 сімей е червоноармійськими (Капустяник В., Поломар М., Остапчук І., Савуряк А., Київський П.). З числа 45 спалених будинків близько 20 є червоноармійськими. Присутні при підпалюванні дворів і розстрілах громадян начальник райвідділу НКДБ Бєляєв, начальник райвідділу НКВС Костін, райвоєнком Кондрашкін не вжили рішучих заходів для припинення провокаційних дій з боку майора Полянського і молодшого лейтенанта Молдованова, а навпаки, були безучасними свідками, коли їх підлеглі брали активну участь у розстрілах громадян і підпалюванні дворів. Помічник оперативного уповноваженого райвідділу НКВС Литвак п’яним особисто розстріляв двох старих людей і дав наказ спалити два будинки. Помічник оперативного уповноваженого райвідділу НКДБ Полянський спалив п’ять будинків. Оперативний уповноважений райвідділу НКВС Смирнов застрелив за наказом Молдованова старого. Начальник паспортного столу райвідділу НКВС Фірсов забирав горілку в будинках громадян села, напився мертвецьки п’яним загубив головний убір і п’яним же був доставлений у райцентр. Працівник районного військового комісаріату капітан Починець особисто підпалив будинок, брав участь у пиятиці. Бійці вказаної групи за наказом майора Полянського і молодшого лейтенанта Молдованова стріляли гусей, займались мародерством, користуючись панікою серед населення, що була викликана пожежами й розстрілами. Бюро обкому КП(б)У вважає подібні дії майора Полянського і молодшого лейтенанта Молдованова провокаційними, спрямованими на те, щоб викликати невдоволення з боку населення. Бюро обкому КП(б)У постановляє:

·         Доручити військовому прокурору військ НКВС тов. Барткову упродовж 10 днів закінчити слідство і передати матеріали військовому трибуналу на майора Полянського і молодшого лейтенанта Молдованова, і помічника оперуповноваженого Пробіжнянського РВ НКВС Литвяка, як на організатора підпалення будинків і розстрілу ними ні в чому не винних громадян с. Кривеньке.

·         За невжиття заходів з метою припинення провокаційних дій у с. Кривеньке зняти з роботи заступника РВ НКВС Пробіжнянського району тов. Костіна і начальника РК НКДБ тов. Бєляєва. Питання про партійність тт. Бєляєва і Костіна розглянути після закінчення слідства.

·         Доручити начальнику облуправління НКВС тов. Малініну притягти до відповідальності учасників підпалювань дворів і розстрілу у с. Кривеньке оперуповноваженого РВ НКВС Смирнова, начальника паспортного відділу РВ НКВС Фірсова, оперативного РВ НКДБ Полянського.

·         Зобов’язати секретарів партійних організацій УНКВС і УНКДБ обговорити дане рішення на закритих партійних зборах первинних партійних організацій УНКВС і УНКДБ.

·         Зобов’язати секретаря Пробіжнянського РК КП(б)У тов. Шинкаренка подати допомогу у придбанні лісу для будівництва помешкань для сімей червоноармійців, що були спалені.

Секретар Тернопільського обкому КП(б)У ]

В. Дружинін

* * *

ВИТЯГИ З АРХІВІВ

"25 октября 1944 г. участковый уполномоченный Порицкого района Волынской области Воротников получил задание от начальника районного отдела НКВД задержать в селе Ляхово гражданина Парфенюка, якобы дезертировавшего из Красной Армии. Взяв четырех бойцов из местной охраны общественного порядка, Воротников в 20.00 окружил дом Парфенюка и ворвался в него. В доме находилась семья Парфенюка: жена, два сына, три дочери, из них одна трехмесячного возраста. Не обнаружив Парфенюка, Воротников застрелил его жену, пятнадцатилетнего сына, трех дочерей, в том числе трехмесячного ребенка (!). В живых остался только младший сын, который спрятался на печке. Расстреляв семью Парфенюка, Воротников с целью сокрытия своего преступления поджег дом и сарай Парфенюка, однако после его отъезда дом был спасен жителями села. Возвратившись в районный центр, Воротников объяснил, что якобы "из дома Парфенюка в него стреляли бандиты”. При расследовании Воротников был уличен оставшимся в живых сыном Парфенюка, после чего он сознался в совершенном преступлении. Впоследствии установлено, что гражданин Парфенюк находится в Красной Армии и никогда из нее не дезертировал. (Центральний Державний архів громадських об’єднань України. Фонд 1. Опис 30. Справа 183. Лист 6).

"…в ночь на 30 октября 1944 г. в село Смородовэ была направлена группа работников Млиновского РО НКВД Тернопольской области под руководством милиционера Шваба и участкового уполномоченного Клименко с заданием установить, посещают ли бандиты дом священника Прибытовского. Прибывшая группа, вместо продуманных действий по выполнению задания, подошла к дому священника и открыла беспорядочную стрельбу, в результате чего был зажжен сарай. Войдя в дом, прибывшие работники НКВД нанесли несколько ударов Прибытовскому, разбили всю его мебель. Не успокоившись на этом, участковый уполномоченный Клименко и милиционер Шваб вывели на улицу священника Прибытовского, его жену, одиннадцатилетнего сына, 70-летнего отца и дочь, всех их поставили на колени перед горящим сараем, а в это время забрали всю одежду и ценности, принадлежащие семье священника. После совершенных издевательств участковый уполномоченный Клименко отвел в сторону священника Прибытовского и расстрелял его” (там же, лист 6). 

ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА НАЧАЛЬНИКА ОТДЕЛА КОНТРРАЗВЕДКИ "СМЕРШ” ВНУТРЕННИХ ВОЙСК МВД ПОЛКОВНИКА ПАВЛОВА ЗАМ.НАРКОМА Т. СТРОКАЧУ, № 5694/30 ОТ 18 ИЮЛЯ 1946 Г. "ОБ ОТРИЦАТЕЛЬНЫХ НАСТРОЕНИЯХ СРЕДИ ЛИЧНОГО СОСТАВА ЧАСТЕЙ И СОЕДИНЕНИЙ ВВ МВД УКРАИНСКОГО ОКРУГА”:

"…на протяжении II квартала 1946 г. среди личного состава оперативных войск МВД Украинского округа зарегистрировано ряд случаев, когда отдельные военнослужащие войск МВД, имея широкое общение с окружением в районах западных областей Украины, подвергаются влиянию враждебной среды и ОУНовского подполья, скатываются не только на путь преступлений, но и являются носителями разных антисоветских настроений. Причем по своему содержанию нездоровые высказывания распространяются по двум основным направлениям: во-первых, в направлении клеветы на колхозное строительство и восхваление единоличной жизни крестьян в западных областях УССР и за границей; во-вторых, нежелание вести борьбу с украинско-немецкими(!) националистами. Об этом свидетельствуют следующие факты: — рядовой взвода связи третьего стрелкового батальона 332-го стрелкового полка Захаров в беседе среди бойцов на тему борьбы с ОУНовским подпольем 2 мая 1946 г. заявил: "Самостийники живут лучше, чем наш народ. Поэтому они и борются за свои интересы и борьбы не прекращают, а наоборот, ушли в глубокое подполье, и все же ведут борьбу с советской властью”; — рядовой второго стрелкового батальона 332-го стрелкового полка ВВМВД Ушаков, будучи недовольным службой в войсках МВД по поводу проводящихся операций с бандитами в начале июля 1946 г. в присутствии старшего сержанта Сулейманова заявил: "Разве в этом доме мы найдем врагов советской власти, тогда как население сел отдает нам все до последнего куска хлеба? Зачем нас гонять по селам и заставлять наводить страх на этих людей?”.

…командир 3-го взвода первой стрелковой роты 86-го стрелкового полка младший лейтенант Н. Казаков, участвуя со своими подразделениями в проводимых операциях по борьбе с бандами УПА, систематически нарушает революционную законность: производит незаконные задержания местных жителей, подвергает задержанных во время допросов нечеловеческим пыткам, в результате чего одна из задержанных, гражданка Дума, будучи на допросе, умерла…

…практика нарушений советской законности и допросов задержанных лиц, в том числе и женщин, с применением избиений и прочих пыток в первом батальоне 86-го стрелкового полка вошла в систему, и командованием батальона такая практика поощряется. Больше того, заместитель командира батальона капитан Шашин лично сам неоднократно участвовал в подобных "допросах” задержанных и применял к ним пытки. … Такая практика избиения задержанных и применения к ним пыток введена работниками местных органов МВД в лице начальника Подгаецкого РО МВД лейтенанта Юрьева и его заместителя старшего лейтенанта Рылова”

ПЕКЛО:НКВД на Західній Україні в 1939 - 1941 рр.

Організатори і виконавці масових етнічних убивств на території України у довоєнний період
Товарищ Цисаров, оперуполномоченный НКВД в Черткове: "ДАЙ НОЖ! РЕЖЬ ГРУДЬ!"

Центральне керівництво масовими убивствами
товарищ Чернышев - зам. народного комиссара внутренних войск НКВД СССР. товарищ Волхонский - зам. начальника 1 отдела тюремного управления НКВД СССР, капитан госбезопасности СССР. товарищ Сергиенко - народный комиссар внутренних дел УССР, майор государственной безопасности. товарищ Ткаченко - зам. народного комиссара государственной безопасности УССР, майор госбезопасности. товарищ Филиппов - начальник тюремного управления НКВД УССР, капитан госбезопасности. политрук Демехин - зам. начальника тюремного управления НКВД УССР. товарищ Коршевер - зам. начальника отдела тюремного управления НКВД УССР, лейтенант госбезопасности. товарищ Панин - представитель республиканского НКВД в Бережанах, капитан государственной безопасности. товарищ Попереля В.Н. - старший инструктор политотдела тюремного управления НКВД УССР.
Львівска область
товарищ Харитонов Л.П. - прокурор Львовской области (с 04.10.1939 по 29.06.1941 и с 10.11.1943 по 01.09.1944). товарищ Дятлов - начальник УНКВД по Львовской области, капитан милиции. товарищ Сергиенко В.Т. - начальник УНКВД по Львовской области. товарищ Коноваленко О.А. - заместитель начальника УНКВД по Львовской области. товарищ Михайлов - заместитель начальника УНКВД по Львовской области. товарищ Шумаков - начальник следственной части УНКВД по Львовской обл. товарищ Козлов - начальник следственной части УНКВД по Львовской обл. товарищ Лерман - начальник тюремного отделения УНКВД по Львовской области, лейтенант государственной безопасности. товарищ Попов А.В. - начальник тюрьмы НКВД № 1 товарищ Шевченко И.Д. - начальник тюрьмы НКВД № 2 товарищ Козин П.А. - политрук тюрьмы НКВД № 2 товарищ Запутуряев Г.М. - сержант в тюрьме НКВД № 2 товарищ Гуткова В.Г. - секретар тюрьмы НКВД № 2 товарищи Соломенников Ф.К., старшина Струнников В.М., Сорокин Е.М, командир отделения Шадский О.И. - соучасники массовых убийств в тюрьме НКВД № 2 товарищ Лаврышев Д.П. - секретар коммунистической партийной организации ОУНКВД товарищ Арсеев - опер. уполномеченный тюремного отделения во Львовской обл. товарищи Стадниченко И.А., Дорфман О.Ш., Климочкин П.П., Селивестров С.Ф., Мухин В.О., Гуленко П.Е., Приз М.К., Гандин В.И., Зеленский В.П., Лвчинников О.Т. - убийцы из следственного обласного УНКВД товарищ Малишев М.В. - начальник Бибрского НКВД товарищ Евграфов - начальник Бродского НКВД товарищ Волков О.П. - начальник Буского НКВД товарищи Калинин О.П., Телушкин Б.С. - Вынниковский НКВД товарищ Нусимович О.В. - Глынянский НКВД товарищ Крикун А.М. - Горынецкий НКВД товарищ Матвеев З.А. - Городоцкий НКВД товарищ Андреев П.А. - Дунаивецкий НКВД товарищи Гусев И.М., Гриднев Ю.П. - Жовковский НКВД товарищ Бурков И.Д. - Золочивский НКВД товарищи Губаренко С.Р., Дарченко Ф.Г. - Камянко-Струмиловский НКВД товарищ Кравченко М.П. - Краковецкий НКВД товарищ Насад Т.А. - Красненский НКВД товарищ Литунов Ф.И. - Куликовский НКВД товарищи Русанов Я.Ф., Дегтярец Г.С. - Лопатинский НКВД товарищи Сырцов И.Ф., Хомутов С.В. - Львовский НКВД товарищ Челандин О.О. - Ляшковский НКВД товарищи Часукий С.М., Панин И.О. - Немировский НКВД товарищ Гаспаров А.И. - Ново-Ярычивский НКВД товарищ Горбач Д.П. - Олесковский НКВД товарищ Попов И.А. - Перемышлянский НКВД товарищ Куприянов И.Г. - Подкаменский НКВД товарищ Коломийчук В.И. - Поморянский НКВД товарищ Чорных И.И. - Поныквинский НКВД товарищи Клохтин И.Д., Черпаков К.Д. - Рава-Руський НКВД
Тернопільська область
товарищ Чоботов - начальник НКВД в Тарнополе. товарищ Глова - опер. уполн. Тарнопольского НКВД, младший лейтенант товарищ Максимов - начальник НКВД в Бережанах, Тарнопольской обл. товарищ Красан - начальник тюрмы в Бережанах. товарищ Молитвинов - политрук тюрмы НКВД в г.Бережаны товарищ Вадис - рай. НКВД в Бережанах, капитан государственной безопасности товарищ Литвин - опер. уполн. Бережанской тюрмы. товарищ Рябов - начальник тюрмы НКВД в г.Кременец товарищ Левчук - начальник тюрмы НКВД в г.Черткове товарищ Евстратенко - начальник райотдела НКВД в Копычынцах, Тарнопольськой обл. товарищи Булатов, Ралко, Петров, Погребной, Коган - следователи рай. НКВД в Копычынцах товарищ Глиняной - начальник следственно-оперативного отдела рай. НКВД в Копычынцах товарищи Зимин, Федосеев, Кушнир, Пасечник, Хатомченко, Сергиенко, Артеменко, Тергер, Волосян, Зорин, Скрипник, Холоимов, Лебелинский, Иванов, Фтин, Петрухин, Гончаренко - убийци из следственно-оперативного отдела рай. НКВД в Копычынцах
Станиславівська (Івано-Франківська) область
товарищ Михайлов - начальник УНКВД по Станиславской обл. товарищ Грицюк - начальник тюрмы НКВД в Станиславове (ныне г.Ивано-Франковск) товарищи Бурмистров, Жданов, Овчинников, Скорик, Судаков, Авиенко- сержант госбезопасновти, Двинин- политрук, Клименко- интендант 2-го ранга, Стругин- секретарь-интендант 2-го ранга, Тараканов- военный юрист 1-го ранга, Тихонов- сержант госбезопасности, Храбров- техник-интендант 1-го ранга - убийци из Станиславского (Ивано-Франковского) УНКВД
Дрогобицька область (сьогодні входить до складу Львівської)
товарищ Крыгин - обласной прокурор товарищ Зачепа И.И. - начальник обласного УНКВД товарищ Рогов И.П. - Бирчанский НКВД товарищ Осадчий Г.И. - НКВД г.Борислава товарищ Павлишин А.И. - Дрогобицкий НКВД товарищи Побережный Ю.М., Басалаэв А.К. - Добромыльский НКВД товарищ Коваленко В.Т. - Дублянский НКВД товарищ Булыгин Г.Г. - Жыдачивский НКВД товарищ Ромазанов Г.М. - Журанивский НКВД товарищ Лозовой И.Н. - Комарнивский НКВД товарищ Колесников Б.И. - Крукеницкий НКВД товарищ Борисов Д.О. - Лавочнянский НКВД товарищ Махиня П.Л. - Лисковский НКВД товарищ Хименко И.С. - Перемышльский НКВД товарищ Власов И.М. - Пидбужский НКВД товарищи Авераянов С.В., Бадматов Т.А. - Рудковский НКВД товарищ Дронников П.Т. - Самборский НКВД товарищ Казанкин О.О. - Сколевский НКВД товарищ Климов К.И. - Старосамборский НКВД товарищи Купчин О.И., Григорьев В.С. - Стрыйский НКВД товарищи Анаьенко Г.И., Кочетов И.Х. - Стрилковский НКВД товарищ Кульпин А.Е. - Судово-Вышнянский НКВД товарищ Филимонов М.О. - Турковский НКВД товарищ Камсков С.П. - Устрико-Долышнянский НКВД товарищ Оганезов Я.Г. - Хыровский НКВД товарищ Лещенко И.И. - Ходоровский НКВД
Вінницька область
оварищ Морозов - начальник НКВД, капитан госбезопасности СССР товарищ Соколинский - преемник тов. Морозова, майор госбез. товарищ Корабльов - преемник тов. Соколинского, майор госбез. товарищ Шаблинский - преемник тов. Корабльова, кпитан госбез. товарищ Ширин - начальник секретного отдела товарищ Томчиский - начальник особого отдела товарищ Бельский - начальник комендатуры НКВД товарищ Мойсеев - преемник Бельского товарищ Татарчук - преемник Мойсеева товарищ Берестенко - преемник Татарчука товарищи Шакалов, Островский, Весенев, Криворучко - убийцы из следственного отдела НКВД товарищ Журавльов - начальник тюрьмы НКВД в Виннице товарищ Абрамович - преемник Журавльова товарищ Стан - преемник Абрамовича товарищ Беккер - начальник спецотдела политзаключенных товарищ Орденчук - заместитель Беккера товарищ Розенбаум - преемник Беккера товарищ Машевский - начальник оперативного отдела
"Ця різня за своїми розмірами й звірствами переходить всі жахіття, що їх знало людство.":
ЛЬВІВ: У 2001 році проголошений Церквою Блаженним-Святим отець Зиновій Ковалик був жахливо замучений червоними поганами-антихристами в далекому 1941. Його довго і страшно катували, а потім розіп'яли на стіні тюремного коридору. В розпорений живіт кати засунули мертву недоношену дитину.; "У багатьох трупів були "майстерно" відрізані голови." САМБІР: "По кімнатах і коридорах лежали постріляні старики, жінки і діти."; "Кожний із цих трупів мав зв'язані за спину колючим дротом руки, в устах повно дрібно посіченого скла або ганчірки, поламані руки, ноги і ребра, повідрізувані вуха, виколені очі, а в жінок, крім того, вирізані груди й здерта шкіра. Большевики здирали шкіру із волоссям і чоловікам."; "... Були теж помордовані діти, понад 50 осіб..."; "МИ ВБИЛИ ТРЬОХ ЕНКАВЕДИСТІВ... Ми, напираючи лавою з тюрми на стріляючих зі скорострілів енкаведистів... премо вперед. Енкаведисти під нашим напором відступають, хоч озброєні скорострілами, наганами і гранатами. У висліді енкаведисти почали втікати, показалося, що вони в дійсности боягузи. По дорозі вбили ми цеглами і дрючками з водопроводних рур ще на коридорах тюрми трьох озброєних наших катів. Шкода, що тільки трьох..." СТРИЙ: "На подвір'ї лежало дві сотні трупів порозстрілюваних людей з повідрізуваними вухами, носами, пальцями, повиколюваними очима. Біля стіни стояли чотири величезних котли із звареними людськими тілами. В кожному з них було по 3-4 трупи."; "На гаку висів труп в'язня головою в низ над загаслим багаттям із зовсім спеченою головою, а на долівці лежало цілковито спечене тіло дитини." ЗОЛОЧІВ: "... нелюди-большевики саджали на палі, вбивали цвяхи в голову, під нігті, виривали кусками тіло, обривали носи, вуха (живцем дерли пояси з шкіри.)" БІБРКА: "У Бібрці енкаведисти замучили адвоката д-ра Кульчицького: відрізали вуха і ніс, потім кинули в окріп..." ДОБРОМИЛЬ, КОМАРНО, ПЕРЕМИШЛЯНИ, ТУРКА, ДРОГОБИЧ, ЖИДАЧІВ, СОКАЛЬ, ЖОВКВА, ГОРОДОК, ХОДОРІВ, ЩИРЕЦЬ, БУСЬК, КРАСНЕ, КАМ'ЯНКА СТРУМИЛОВА, РУДКИ, ПІДБУЖ ЛУЦЬК: "... з 22 по 25 червня москалі почали масово вбивати ув'язнених у Луцькій тюрмі. Основна маса була розстріляна в ніч на 25 червня. Із 5950 тисяч врятувалось тільки 45, котрих москалі невстигли розстріляти, бо на подвір'я тюрми несподівано увірвалися німецькі вояки." КОВЕЛЬ, ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, ЛЮБОМЛЬ, КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ ТЕРНОПІЛЬ: "Коли я увійшов у тюрму... Трупи помордованих були жахливо змасакровані, мали повідрубувані чи викручені руки й ноги, повипалювані очі. Московські катюги вживали до свого кривавого ремесла сокир, щоб завдати своїм жертвам як найбільших мук. У жінок, які я бачив по камерах, були повідрізувані груди і повикручувані руки й ноги та порозбивані голови."; "В одній камері я побачив трупи двох молодих дівчаток, пов'язаних із собою колючим дротом. В одної був розпорений живіт і в нього вложено кота, в другої була здерта з рук шкіра по лікті, на рани насипано ячмінних остюків і знову засунено шкіру. В камері на першому поверсі я побачив на стіні, прибитий цвяхами, труп 30-літнього мужчини."; "Були трупи мужчин із відрізаними головами." КРЕМЯНЕЦЬ: "Згідно з оповіданнями очевидців найстрашнішу смерть мав православний владика Cимон. Звироднілі енкаведисти обсмалили єпископові бороду, відрізали п'яти, ніс та язик й викололи очі." ЧОРТКІВ: "Мужчина і жінка - обоє мертві - були притулені спиною до стіни і підперті кілками, щоб не впали. У нього дітородний орган перетягнутий колючим дротом, а їй теж встромили в статевий орган жмут колючого дроту"; "Тулуби і навіть голови в замордованих мужчин і жінок були обмотані дротом. У декого з чоловіків колючий дріт був пропущений між ноги. Він з'єднував перев'язаний одним кінцем статевий член із кістями рук, скрученими іншим кінцем за спиною. Задні проходи у тих мужчин були затичені шишками, а статеві органи жінок - пляшками."; "Я помітила, що на голові, у тих місцях, де хрящі, плоть повідпадала. Чому? Посередині камери знаходився металевий бак, від якого відходили труби, завтошки, як рука. Тими трубами надходила пара і виїдала плоть..."; "Ми піднялися на другий поверх, до стіни були прибиті жінки. Висіли жінки розп'яті. Зовсім голі. Груди були вирізані, очі виколоті."; "Ай, Надя Юрчинська! Провідник ОУН. Московські звірі жорстоко поглумилися над нею - з її грудей стримів простромлений наскрізь колючий дріт." БЕРЕЖАНИ: "...Тіла знищених безневинних людей мали сліди жахливих тортур. У них були вирізані язики, вуха, носи, виколоті очі, поясами знята шкіра, відрубані кінцівки. Багато частин тіла були пробиті цвяхами, мали сліди опіків. Особливо витонченим по жорстокості тортурам піддавали дівчат...", "...Серед ув'язнених були і зовсім юні - учні 7-го класу школи, і старезні пенсіонери..." ГУСЯТИН, КОПИЧИНЦІ, ЗАЛІЩИКИ, КОЗОВА, ПІДВОЛОЧИСЬК, ХОРОСТКІВ, ПІДГАЙЦІ, ЗБАРАЖ, ВЕЛИКІ БІРКИ, ТЕРЕБОВЛЯ, БУЧАЧ, ЗБОРІВ, ПОЧАЇВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬК (в минулому Станіславів): "... В одній із камер було дуже багато крові. Там ще було декілька трупів, що були приперті до стінки. Там же стояла бляшана посудина, подібна на відро. Коли я заглянув туди, то побачив очі і відрізані вуха... В одної жертви я бачив, що в ніс було забито два цвяхи, в іншої був знятий скальп. В одної жінки були відрізані груди, а в іншої був розпоротий живіт і плід дитини лежав їй на грудях. Люди покликали нас з братом до одного з трупів і сказали, що то наш батько. В цьому трупі не було очей і був відрізаний ніс. Деякі трупи були чорні. Люди говорили, що ті жертви вбивали струмом..."; "... Біля однієї жінки я бачила мертву дитину, яка напевно народилася в тюрмі. Трупи були всі голі і чомусь коричневі, напевно їх вбивали струмом, в крайньому разі так тоді говорили дорослі. Це була жахлива картина. В багатьох були повикручувані ноги і руки, що було зв'язано не з передсмертною агонією, а із слідами катувань, тому що ноги і руки не держалися практично тіла. В багатьох трупів не було очей, були повиривані язики..."; "...було багато трупів із відрізаними головами..."; ...Судово-медична експертиза свідчить, що жертви НКВД з Дем'янового Лазу зазнавали від своїх катів нечуваних тортур. Більшість із них загинула від вогнепальних ран у голову. Стріляли, як правило, в потилицю. І не один раз... КОЛОМИЯ, ПЕЧЕНІЖИН, НАДВІРНА, КАЛУШ, ГАЛИЧ, ДОЛИНА РІВНЕ, ДУБНО, ОСТРІГ, САРНИ, КОСТОПІЛЬ, НЕТІШИН, ЗДОЛБУНІВ УМАНЬ: До Умані були депортовані 1500 в'язнів із Чорткова чортківським еНКаВеДе. "На всіх виднілися сліди катування: виколоті очі, відрізані вуха, розбиті голови, зламані в ліктях руки й шкіра здерта аж до плеча; багато трупів мали постріли в потилицю."; "Ніколи не забуду того, як одна жінка, пізнавши свого чоловіка з перерізаним горлом, схопила його за голову. Голова відірвалася і вона, з головою в руках, почала бігати й несамовито кричати."
Спільним методом убивств для усіх управлінь НКВД є постріли в голову і відрізування голів.
ЛЬВІВ в 1941 році: Управління НКВД закатувало 6850 людей. Епіцентром діяльності армії диявола в червні 1941р. були тюрми та управління НКВД у Львові. За номенклатурою їх було чотири: №1 - на вул. Лонцького (у той час це найбільший комплекс НКВД - на перехресті колишніх вулиць Сапєги, Коперніка i Лонцького); №2 - відома ще як Замарстинiвська тюрма - на вул. Замарстинiвськiй; №3 - тюрма НКВД у м. Золочеві; №4 - „Бригiдки“ на колишній вул. Казимирській (сьогодні вул. Городоцька).
ТЕРНОПІЛЬ в 1941 році: Управління НКВД закатувало 3250 людей. Останки 1200 мучеників, захоронені на Микулинецькому цвинтарі. Решта, через велику ступінь розкладу в'язнів, були залишені у підвалах тюрми НКВД. Їх останки знаходяться і до нині в районі бульвару Тараса Шевченка та вул.Музейної.
Подвір'я тюрми НКВД в м.Тернополі, тіла закатованих і розстріляних еНКаВеДистами тернополян, липень 1941р.
Закатовані НКВД люди в Тернопільській тюрмі, липень 1941р.

ЧОРТКІВ в 1941 році: Управління НКВД в Чорткові закатувало 2680 людей. Останки 1000 мучеників були захоронені у спільній могилі і в 1942 році поставлений кам'яний хрест. Решту, через велику ступінь розкладу в'язнів, були залишені у підвалах тюрми НКВД, де їхні останки знаходяться і до сьогодні.
Чортківська тюрма НКВД. Тут жахливо загинули тисячі людей в 1941р.
Могила некаведистських жертв в м.Чорткові.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК в 1941 році: Управління НКВД в Станиславові закатувало 4760 людей. Близько 1000 останків людей енкаведисти таємно заховали поблизу міста в міцевості Дем'янів Лаз у кількох, наперед викопаних, ямах. Ці могили досліджені і вивчені судмед експертами. Решта людей поховані у спільній могилі на цвинтарі та в інших невідомих місцях.
Дем'янів Лаз - судово-медичні дослідження на місці етнічних чисток здійснених московськими окупантами.

БЕРЕЖАНИ в 1941 році: Управління НКВД в Бережанах закатувало 1250 людей. Останки 157 мучеників на сьогодні відомі і захоронені родичами та у декількох спільних могилах. Решта вивезені енкаведистами у невідомі місця.
Колишній будинок НКВД і меморіальний знак, який засвідчує про цю жахливу подію. Двір тюрми НКВД, де відбувалися ці пекельні події.
 

R_

R_

Мокшане - это и есть москали

Как вы думаете, откуда взялось слово «москали»? Это название великороссов (ставшее по непонятным причинам «пренебрежительным») обычно производят от слова «Москва» и связывают с термином «московиты» – так себя до времен Петра Первого именовали жители Московии. Однако это неверно, потому что слово «москали» существовало ЗАДОЛГО до того, как возвысилась Москва.

[ открыть ]

ugraina.org/monographics/2057.html

Кого в сучасній Україні називають "москалями"?

Зараз на сайті www.i.ua неодноразово виникають суперечки навколо терміну "москаль".

Кого, на вашу думку, в сучасній Україні називають "москалями"?
Сторінки:
1
4
5
6
7
8
9
10
11
попередня
наступна