23. світанок в степу.

а у степу волевольному
три стежини
три біди -
як одна веде до берега джерельцевої води
до журби до калинової друга впала у полин
в різноквітах третя схована  стежка від усіх стежин

третя - там кохання згублене заблукало в забуття
друга - доля
доля страчена пролягає в небуття
а над першою - спів жайвора безупинний в дивосвіт
спів про річку-сум джерельную
про сльозу вербову з віт

а по степу волевольному
не серпанок не туман -
павутинним стелить саваном
день у долі назаклан -
в перехресті у стежинному три пороги без доріг
і над обрій сонцесяяння в саван скутий переліг...

20. туман у розсвіт.

туман як сон у загадковості
світань лютневої зорі
і білий іней ажуровистий
на гілках гОйдають вітри

і білосивий у прозорості
сумний приблудою в добу
схилився стомлений у сонності
хвилерухливо у степу...

блідочервона риска обрію -
над ним рожеві тіні хмар
під ними в сніг і лід охоплені
руїн ряди кривих примар -

з яких радіє так і тішиться
чумний злодюжка у кремлі...
а тьмяним сонцем в небі діється
на розпач день в моїй землі -

що там заховано туманами?..
про що кричить той чорний птах?..
якою ще уп"юсь оманою
в своїх відчуджених віршах?.. -

спитав себе у цій буденності...
з морозу щулиться туман,
туман у лютій повсякденності
мовчить під сонцем на заклан...

С

Скіфська баба, стоячи на вулиці біля музею в селі Кочережки, спостерігає за поведінкою людей, які йдуть повз неї......

Про все, що побачить, доповідає Космосу.

СКІФСЬКА  БАБА

Мені здається, що я розумію цих двох жінок: Ліну Костенко і її героїню... Розуміючи, співчуваю їм і сама собі....

Ти, скіфська баба, кам'яна незграба,
стоїш в степах... Курай і бугила...
Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?!
За сто віків дитя не привела!
Були б у нього кремінь-ноженята,
ото вже б гупотіло по ланах!
Чого смієшся? Космос нежонатий,
а ти стоїш одна у полинах.
Невже ж таки ніхто не женихався?
А висить же в музеях твій портрет.
Тобі козацький череп усміхався,
та це — минуле. Ти дивись вперед.
Ти звикла — коні, гаківниці, стріли,
врадецькі хани з профілем шулік...
Та це забудь. Усе це застаріле.
Поглянь навколо. Це — двадцятий вік.
А ти стоїш. Звітріли коси й руки.
Скришились плечі,— може, скажеш, ні?
Були б у тебе кам'яні онуки.
Ти розумієш, бабо? Кам'яні!
Ото — літак, а не якась дараба.
Це все — прогрес. А ти стара як світ...
Сміється баба, клята скіфська баба,
сміється» ухопившись за живіт.

 

В кожного є свої місця, з якими пов'язані певні спогади. І ці фотографії, які викладені тут, напевно, нікому не здадуться такими рідними, як мені. Та все ж намагаюся передати красу того місця. Це типовий степ - з його трав'яною буйністю, з ароматами квітів та гудінням комах і співом птахів. В цю травневу мить розумію, що я дитина степу - з його мовчазною таємничістю. І мене постійно тягне в ті місця, де проводив свою юність - в ярах та балках. Так розлогі простори не можуть нічого не приховувати. Вихід на поверхню кристалічного щита, різноманітні трави, серед яких чарівна ковила, поодинокі дерева - все це робить степ неповторним... Щоразу хочеться сюди повертатися - на окраїни Запоріжжя...

Все ли мы знаем о женских ножках?

Заповідний південь - Херсон
Заповідний південь - Арабатська стрілка та Бірючий острів

В Асканії-Новій протягом туру з "Унікальною Україною", ми теж побували двічі. У перший день ми мали екскурсію по зоопарку та дендропарку, у останній - нас возили в степ на машинах. Тобто, у склад заповідника Асканія, окрім самого заповідного степу зі стадами тварин, входить ще чимала територія дендропарку та вольєри з тваринами та птахами.
Дендропарк був закладений ще засновником Асканії Фрідріхом Фальц-Фейном на цих посушливих землях у далекому 1898 році. Він розробив унікальну систему поливу, яка з незначними змінами працює і досі, хіба що замість водонапірних башень використовуються насоси, що качають воду з артезіанських свердловин; зібрав неймовірну колекцію рослин, які є зовсім нетиповими для степової зони. Зараз відбудовують житло великого німця, що зберіг для України і Європи частинку первозданного степу, у дворі встановили йому пам"ятник.
Основу зоопарку складають представники копитних тварин з різних континентів нашої планети. Тут і українські буйволи, і індійські гаяли, і американські бізони, і африканські антилопи, європейські косулі, а також коні Прежевальського, зебри, лами, поні, кози, верблюди і олені... Назви всіх тварин я зараз вже і не згадаю.
Багато тут і птахів. Особливо вразили павліни, які тут ходять просто по доріжках серед туристів, хизуються перед сірими непоказними самками...
Багато різних водоплавних різновидів гусей, качок, лебедів, є журавлі та фламінго. Для птахів тут зроблено кілька штучних озер.
Місцеві кажуть, що зараз багато з пернатих вже лінуються літати далеко на південь і лишаються зимувати у заповіднику.  У вольєрах кілька різновидів курей, цесарок та фазанів. До чого ж  ці фазани різні за окрасою!.. Є клітка з папугами... Тут не менш гамірно, ніж у Верховній Раді, і культура на тому ж рівні...
В окремих клітках знаходяться великі пернаті хижаки: орли, орлани, грифи.
Але найцікавішою була подорож на мікроавтобусі у сам степ... Мушу зазначити, степ я уявляв зовсім не так.  Тут не було ні трави в пояс, ні хвиль квітучого ковилу... Навіть не зустріли жодного ховраха. Дорога проходила через велике поле з зеленою травою, що ледь сягала кісточок на нозі...
По дорозі нам зустрівся скіфський тюльпан та валер"яна. Взагалі тут кілька тисяч представників степової рослинності, багато, на жаль, вже занесені до Червоної книги.
Спочатку ми проїхали великі корівники, де зимують теплолюбні представники африканських саван. Першими нас зустріли віслюки та зебри...
Віслюки дозволили себе гладити і з задоволенням ласували хлібом, зебри мирно паслися метрів за 50 від дороги, не тікали, але і ближче не підходили... Як виявилося, якась частина заповідника розділена на великі сектори  сіткою-рабіцею. Це дозволяє працівникам контролювати випас тварин, їх народжуваність і кількість на одиницю площі. Справа в тому, що у заповіднику практично нема природніх ворогів у великих представників травоїдних, тому кількість тварин на одиницю площі тут відбувається шляхом контролю за народжуваністю. Часто самки та самці живуть у різних секторах, це також робиться і для збереження породи, бо спарювання між найближчими родичами призводить до виродження виду. Іноді проводиться єгерський відстріл чи продаж певної кількості тварин іншим заповідникам чи зоопаркам. Машини часто зупинялися, коли ми під'їжджали до якогось стада. Спостерігати таку кількість тварин навіть через крупнозернисту сітку дуже цікаво. Бізонів
і коней Прежевальського,
так само як і зебр, ми бачили практично поряд.
Стадо гаялів, европейських косуль та антилоп Гну виднілися десь метрів за 500-700.

Благо 10-ти кратний зум фотоапарата дозволяв зробити досить пристойні знімки. Але навіть при такому наближенні нам не вдалося побачити сайгаків.  За словами екскурсовода вони пішли на дальні кордони. Закінчилася екскурсія у дендропарку. По дорозі на галявині я помітив ще один вид тюльпанів, тож прийшлося повертатися кількасот метрів і, каюсь, пройтись по газону, щоб сфотографувати галявину з дикорослими тюльпанами...

Основні фото тут

Обідали ми в кафе "Уют", що хоч і знаходиться трохи далі від входу до заповідника, але там готують на багато смачніше. Взагалі-то, готелю-кафе "Канна" (назва на честь однієї з найкорисніших антилоп) я дуже вдячний за дуже інформативний сайт, але в самому кафе панує атмосфера забігайлівки і, знову ж таки, не варять каву і подають гидкий чай... Якби не подорож з "Унікальною Україною", то були наміри зупинитися тут, тоді б  оцінили і номери готелю...
Після обіду ми накупили сувенірів...
і з новими враженнями поїхали в Херсон...
Взагалі, всі запрошували приїздити до них ще і восени, коли тварини вже не будуть линяти, у них з"явиться молодняк, на озера прилетять дикі качки, гусі та лебеді, а дендропарк заграє новими строкатими кольорами...
Що ж, може бути... Мене таки не полишає надія побачити саме той, козацький, гоголівський, степ...

P.S. А пісенька Петра Наліча і тут в тему

P.P.S. Читаємо тут слухаємо серце і думаємо про добро http://blog.i.ua/user/347293/723747/

Присоединиться к событию

Суд захистив пороги Південного Бугу та скасував рішення уряду

9 листопада 2010 р. колегія суддів Окружного адміністративного
суду м. Києва винесла рішення у справі МБО «Екологія-Право-Людина»
(ЕПЛ) проти Кабінету Міністрів України щодо оскарження Постанови № 841
«Про надання земельних ділянок у постійне користування». Судді
задоволили позовні вимоги ЕПЛ та визнали нечинною постанову уряду.

Нагадаємо, що вказаним рішенням уряд передав у постійне
користування особливо цінні землі вздовж русла р. Південний Буг НАЕК
«Енергоатом». Дані 27 га земель відводилися НАЕК зі складу
регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», що на
Миколаївщині, під Олександрівське водосховище на р. Південний Буг.
Таке водосховище, на думку атомників, необхідне для нормальної
експлуатації Ташлицької ГАЕС. Проте ціна такого затопленні - це не
тільки поховані унікальні бузькі пороги, затоплення історичної
козацької пам'ятки - острову Гард, а й знищення унікальних
червонокнижних рослин.

Справа із 2006 року безрезультатно перебувала на розгляді в
судах різних інстанцій, і лише після рішення Вищого адміністративного
суду її повернуто на новий розгляд. Судді Окружного адміністративного
суду надали об'єктивну оцінку всіх доводів ЕПЛ про порушення численних
норм Земельного кодексу при наданні НАЕК «Енергоатом» цих земель в
постійне користування. Тепер справа за апеляційним судом. Чи
наважиться він залишити в силі рішення суду першої інстанції і воно
набере законної сили?

За більш детальною інформацією звертайтесь:

Ольга Мелень - Забрамна, керівник юридичного відділу МБО «Екологія -
Право - Людина»

Тел.: (032) 225 - 76 - 82; e-mail: [email protected]; [email protected]

Вирішив до дня незалежності виставити тематичну фотопідбірку степи України :)
[ Читать дальше ]

Ми йдемо степом. Свіжий нічний вітер приємно обдуває обличчя, розвиваюче моє неслухняне довге волосся. Небо усіяне зірками, але ми в них майже не орієнтуємося. А якщо є лише широкий степ і лише зоряне небо, то куди і за якими орієнтирами ми йдемо? Та просто напростець блукаємо просто неба.

Аж раптом застигаємо. Я ніби скам'яніла, настільки жахнулась побаченого. Десь вдалині посеред степу маячили турбини ГАЕС, освітлені мільярдами вогнів.

Одна з турбин мала чіткі обриси хреста. Хреста, на якому була розіп'ята Природа. Природа - жінка без віку, гарна до нестями, була розіп'ята на хресті цивілізації і стікала кров'ю гліду і шипшини, яка заливала її білосніжну зимову сукню. Зелені очі були байдуже прикриті. Свіжий нічний вітер розмітав її неслухняне довге волосся кольору вечірнього сонця.