В кожного є свої місця, з якими пов'язані певні спогади. І ці фотографії, які викладені тут, напевно, нікому не здадуться такими рідними, як мені. Та все ж намагаюся передати красу того місця. Це типовий степ - з його трав'яною буйністю, з ароматами квітів та гудінням комах і співом птахів. В цю травневу мить розумію, що я дитина степу - з його мовчазною таємничістю. І мене постійно тягне в ті місця, де проводив свою юність - в ярах та балках. Так розлогі простори не можуть нічого не приховувати. Вихід на поверхню кристалічного щита, різноманітні трави, серед яких чарівна ковила, поодинокі дерева - все це робить степ неповторним... Щоразу хочеться сюди повертатися - на окраїни Запоріжжя...
У мого степового розволля
Честь – найперше, не шати й клейноди…
Я – з колишнього Дикого поля,
Де раби не водилися зроду.