Комітет порятунку Нацзаповідника у Лаврі продовжує свою роботу! Нарешті Майдан переміг і можна розпочати процес очищення держави від ставлеників голубої влади, які цілеспрямовано нищать національну святиню світового рівня - Лавру!

З наших джерел у Мінкульті, ми отримали копію листа, яку захисники Заповідника власноруч вручили новому Міністру культури Є.Нищуку. Представники колективу коротко розповіли про правовий нігілізм кількох директорів, внаслідок чого, без роботи брутально залишили понад сто досвідчених музейників! Просто Лаврська сотня звільнених! Чимало потерпілих повернулися за рішенням суду, отримавши чималенькі компенсації. Однак, нинішня адміністрація розгорнула проти них справжній терор! Звільнення з жахливими порушеннями закону продовжуються! Цю ганьбу Міністерство повинне негайно припинити, звільнивши вірних Януковича і його кліки, та призначивши патріотичних професіоналів!

Ми розуміємо заклопотаність Міністра, який доручив вивчення ситуації Першому заступнику Л.Островській-Лютій. Однак, у нас склалося враження, що ця пані, що багато років вірно служила спонсору Януковича Р.Ахметову, більше зацікавлена керуванням фінансових потоків Мінкульту, ніж встановленням істини. Ми не розуміємо, як така заплямована співпрацею з злочинним режимом діячка могла очолити процес національного культурного відродження? Самі почитайте її "трудовий шлях"! Жодного дня роботи у системі Мінкульту, немає реального державного керівного досвіду! Людина абсолютно не розуміє проблем і завдань музеїв! Як і Мінкульту взагалі! Якщо найближчими днями ця пані, як і Мінкульт в цілому, не розберуться у ситуації в Лаврі, не звільнять корупційну керівну трійцю Заповідника, колектив залишає право на публічні акції протесту проти некомпетентності Міністра і його Першого заступника. Скандальну ганьбу довкола духовної святині - Лаври, відданої на відкуп торгашам слід негайно закінчувати!

Текст листа: Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику не потрібні потрясіння, а потрібний звичайний робочий ритм, щоб зберігати, вивчати та популяризувати культурні та духовні надбання української нації. На превеликий жаль, останні 4 роки, у зв’язку із направленням фінансових потоків у сферу культури та необхідністю їх перерозподілу між владними «кланами», в Києво-Печерському історико-культурному заповіднику було змінено кількох генеральних директорів та їх заступників. Не лояльний до тодішньої влади генеральний директор Кролевець С.П. у 2010 році був змінений шляхом не законного звільнення більш лояльними Громовою М.Е., а потім Лісничою В.М. та Михайлиною Л.П.

З кожною зміною керівництва, останнє першочерговим завданням бачило звільнення працівників. Це зруйнувало колектив Заповідника та, на нашу думку, підривало його фінансову стабільність. Під виглядом реорганізації Заповідника було звільнено більше сотні кваліфікованих працівників, які, в переважній більшості, мали стажу роботи в Заповіднику від 10 до 40 років. Так, у 2011 році, коли генеральним директором стала Громова М.Е., " одна частина наукових співробітників та екскурсоводів були звільнені, а іншій частині під тиском та умовляннями змінили умови праці та перевели на строкові трудові договори, примусивши написати відповідні заяви. При цьому працівники втратили можливість отримати матеріальну допомогу на оздоровлення до щорічної відпустки, а також можливість оскаржити такі дії до суду (адже працівники власноручно писали заяви на переведення). Пізніше, коли на зміну Громовій М.Е. прийшли інші керівники, без будь-яких пояснень та розгляду кандидатур, звільняли працівників, при цьому приймаючи на посади інших працівників на умовах безстрокових трудових договорів (часто таких, що не мають підходящої кваліфікації у сфері культури). Всі звернення працівників щодо зловживань з боку керівництва Заповідника до Адміністрації Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України та до Міністрів культури (спочатку до Кулиняка, а потім і до Новохатька) з проханням звернути увагу на ситуацію та припинити подібну практику звільнень працівників отримували формальні відписки: «Звертатися до суду».

Працівників, які звертаються до суду для захисту своїх трудових прав, керівництво (адміністрація) Заповідника намагається «відговорити» від цього. Натякаючи та прямо говорячи, що ці справи будь-якою ціною і у будь-якому випадку будуть вирішені судом на користь Заповідника.

Звернення працівників до правоохоронних органів, зокрема до прокуратури, та до контролюючих адміністративних органів завершувалось перевірками, які проводили «свої» і не знаходили порушень, а там де порушення були очевидними - підроблювалися та пере підписувалися «потрібні» документи (прикладом фальшування документів може бути судова справа Крохи Т.Д.). З працівниками, які, писали такі звернення або який підозрювали, що вони писали ці звернення, «розправлялися». Зокрема, заступники генерального директора та керівники структурних підрозділів - відділу кадрів, юридичного відділу викликали «на допит», погрожували звільненням та відповідальністю, позбавленням премій, примушували писати заяви на звільнення або ж просто «стравлювали» людей, які не витримуючи тиску - йшли добровільно. Особливо страшно, що допомагають в руйнації колективу і деякі члени цього колективу, отримуючи власні зиски - або гарантію «недоторканості» або ж різного роду грошові «підкупи». Так, само призначена в.о. голови профспілки Каневська О.О., будь-які рішення щодо звільнень адміністрації заповідника «підстраховує» протоколами засідання профспілки.

Після скандального звільнення кардіолога пані Лісничої В.М. з посади генерального директора Заповідника та призначення на цю посаду Михайлини Л.П., фактичне керівництво у Заповіднику здійснює його заступник - Панченко В.В. Генеральний директор Михайлина Л.П. нічого не вирішує і не бажає вирішити та навести лад у Заповіднику, оскільки практично самоусунувся від керівництва, займається лише своєю творчою та науковою діяльністю. Його заступники, на нашу думку, не гідні займати керівні посади у будь-яких закладах культури, а тим більше у Заповіднику, що має національний статус, адже не мають уявлення про управління у музейній сфері та мають заплямовану» репутацію. Так, перший заступник генерального директора Заповідника Панченко В.В. не має відповідної освіти (закінчив, за нашими даними, Уманський аграрний навчальний заклад заочно), за заступником генерального директора з фінансово-економічних питань Стиренко Л.М. шириться «слава» як про ту, що розробляла потрібні «фінансові схеми» у бюджетних установах (наприклад, у Міністерстві освіти) і продовжує це робити у Заповіднику. Зокрема, у колі співробітників Заповідника поширюються розмови про те, що роботи з реставрації пам’яток архітектури виконуються фірмою, де-факто першого заступника генерального директора Заповідника

Панченка В.В. з величезними «відкатами» та групою осіб, які не мають спеціальної підготовки реставраторів (кажуть, що 42 млн гривень, які були виділені державою для реставрації об’єктів архітертури, 29 мільйонів були освоєні особисто ГІанченком В.В.); що 2% від квитків, які оплачують туристи йдуть до кишень керівництва заповідника; що з підприємців, які здійснюють торгівлю сувенірною продукцією на

території заповідника щомісячно вимагають плати за можливість продовжувати цю діяльність; про «мертві душі», які входять до штату працівників, яким нараховується заробітна плата, премії, але яких ніхто ніколи не бачив. Останнє особливо цинічно і несправедливо виглядає в очах співробітників, яких приводом «скорочення» звільняли і казали, що немає вільних посад.

Генеральний директор Михайлина Л.П. байдуже спостерігає над самоуправством Панченка В.В. та інших своїх заступників. Вони ж своє нахабство не прикривали ба, навпа ки, хизувалися зв’язками з Льовочкіним, потім з Клюєвим. Щоб пустити кінці у воду та «очиститися» від цих зв’язків, у лютому, коли заповідник був закритий для відвідувачів, кілька днів працівників не допускали до робочих місць. Окремі ж працівники адміністрації заповідника здійснили «чистку» - частина документів з бухгалтерії та архіву була спалена. Тепер думаємо, що не допускали для того, щоб вони не стали очевидцями.

Може здатися, що ображені працівники бажають розправи над кривдниками. Але, як відомо, немає диму без вогню. А щоб підтвердити чи спростувати окремі наші підозри слід провести незалежний аудит діяльності заповідника хоча б за останні 2 роки, при цьому на час її проведення слід тимчасово відсторонивши усіх керівників заповідника та керівників структурних підрозділів від виконання їх обов’язків. Інакше аудит не дасть об’єктивних даних.

Маємо надію, що в цей непростий і відповідальний для українського суспільства час, справедливість буде відновлена. Просимо ще раз перевірити діяльність керівництва Заповідника. Відомо, що тепер воно шукає підтримки в особі нового керівництва держави, і зокрема, Міністерства культури, а може вже й знайшло.

Рятуймо музей разом.

Співробітники. Підписи.

Просимо незалежні засоби масової інформації поширити це звернення і донести його до нового керівництва Держави!

Підготовлено до друку Комітетом порятунку Нацзаповідника.

http://md-eksperiment.org/etv_page.php?page_id=196

С 1 мая вход на территорию Киево-Печерской лавры существенно подорожал

19 февраля 2012 г. одновременно в 4 странах стартует II Международная фотовыставка «Агапит Печерский. За единство и дружбу!». Эта выставка уже прошла в 7 городах разных стран (Чехия, Словакия, Германия, Македония, Россия, Украина) и оставила после себя много позитивных, теплых и добрых отзывов. Выставка «Агапит Печерский. За единство и дружбу!» начинается в 12:00 в Киеве (Украина) и Минске (Беларусь), а в 14:00 Кишинёв (Молдова), Ижевск (Россия). Подробнее о фотовыставке: http://lagoda.org/ru/projects/photo-exhibitions, http://www.youtube.com/watch?v=THMxizdb9WY&feature=player_embedded

Вход свободный

II Международная фотовыставка «Агапит Печерский. За единство и дружбу!» - уникальная возможность познакомиться с объектом всемирного историко-культурного наследия ЮНЕСКО – Киево-Печерской Лаврой, которая находится в столице Украины, городе Киеве. Это не просто архитектурный ансамбль, который привлекает внимание людей со всего мира, но и объект, хранящий многие тайны прошлого, духовное наследие Киевской Руси.

Вы узнаете об исторической личности Агапита Печерского – первого лекаря Киевской Руси, чудотворные мощи которого по сей день хранятся в Ближних пещерах Киево-Печерской Лавры. Ведь уже тысячу лет люди приходят в это место к Святому вне зависимости от национальности, социального статуса за целительной помощью от разных недугов, как телесных, так и душевных.

Это встреча с миром настоящего искусства, на которой будут представлены материалы выставки уникальной картины «Агапит Печерский» кисти художницы, популярной писательницы Анастасии Новых, состоявшейся 16 января 2011 года в знаменитом, старинном особняке в центре Киева. Портрет «Агапит Печерский» удивительным образом объединил людей, разных возрастов, социального положения и даже вероисповедания.

В программе открытия фотовыставки состоится удивительный рассказ о символе Женского начала и о его значении в современном мире, о пересечении реалий прошлого и настоящего.

Фотовыставка ознакомит гостей с лучшими работами участников Международного фотоконкурса «Агапэ» на тему доброты и человечности – вечными ценностями этого мира. Программа открытия будет наполнена необычными сюрпризами и потрясающими видеоматериалами, среди которых социальные ролики нового формата, принявшие участие в I Международном конкурсе социальных роликов «ДоброТы», а также видео-презентация молодёжного театра «Лагода» с необычной постановкой «Притча о Совести».

II Международная фотовыставка «Агапит Печерский. За единство и дружбу!» с 12 февраля 2012 г. откроет свою гостеприимную дверь в таких городах и странах: Прага (Чехия), Братислава, Банска Быстрица (Словакия), Берлин (Германия), Скопье (Македония), Кишинёв (Молдова), Минск (Беларусь), Москва, Ижевск (Россия); Киев, Львов, Харьков, Полтава (Украина).

Международная общественная организация «Лагода» (г. Киев, Украина), Издательский дом «Лотос» (г. Киев, Украина), Издательский дом «Ибис» (г. Прага, Чехия), Всеукраинская газета «Пантелеймон-целитель», приглашают всех желающих посетить этот незабываемый праздник культуры и искусства, который подарит каждому участнику частичку своей доброты.

Более подробную информацию, а также расписание фотовыставок Вы найдёте на странице: http://lagoda.org/ru/projects/photo-exhibitions

В Тернопольской области священники Украинской православной церкви Московского патриархата проводят сбор подписей за приватизацию Почаевской лавры, вводя в заблуждение верующих.

«Священники Московского патриархата во время проповеди говорят верующим, что якобы националисты хотят закрыть Почаевскую лавру, сделать из нее архитектурный памятник, после чего там прекратят богослужение. А затем предлагают людям подписываться против запрещения богослужений в Лавре. Тогда как сверху на документе, который подписывали люди, написано «Сбор подписей за приватизацию Почаевской Свято-Успенской лавры», – рассказал Мандзий.

По его данным, такие факты зафиксированы в Кременецком районе, в частности в селах Крыжи, Ледыхов, Бережцы.

Лавра преображается . Ремонт. Бульдозер , кран , рабочие – все кипит.

Спилены старые деревья .Их мощные стволы разделывает мужик с бензопилой . Ландшафтный дизайн рулит.

Везде снуют озабоченные дядьки в рясах с мобильниками , на ходу договариваясь с кем-то . Толстый батюшка на дорогом фургончике повез упакованную утварь . Сытого вида продавщицы в церковных лавках  озабоченно подсчитывают доходы в тетрадках .

Везде таблички – «Склад-магазин» , «церковная лавка» , просто «магазин». Хамовитая бабка продает в киоске чай с пряниками и иконами . Бизнес процветает.

Хорошие авто деловито разъезжают по новенькому асфальту мимо офисного вида строений .

Але , ребята , здесь кто-нибудь молится ?

Где монахи ? Здесь же Киево-Печерская Лавра!!!

Даже прихожан не видно ! Куда подевались паломники ? – Вместо них немногочисленные экскурсанты .

Дух Лавры смущенно покидает это место .

Некогда мощнейший Духовный центр превращен в учреждение по продаже утвари , складскую базу с торговой сетью .

Где монашеское делание ? Где духовные подвиги ? Где старцы , духовники , исповедники?  Куда подевались искренние послушники , годами смиренно несущие послушание ?  Где духовные искания и жажда богообщения? Почему нет голосистых дьяконов? – Их всех теперь заменили семинаристы , мечтающие о карьере .

Вечернее богослужение ведется только в одном полупустом храме . Рядом стоят отличные отреставрированные церкви , но в них некому зажечь свечу , ударить в колокол и произнести молитву!!!

18.00 Лавра пустеет. Ее покидают все те , кто суетился здесь днем. Они приезжают сюда на работу! Дико . Святое место стало прибежищем корыстных мирян. Учреждением по приему и перераспределению доходов.

Если все пойдет такими темпами, то через пару лет  кроме туристов сюда никто не станет приходить.

Приветик. Наконец-то я вырвалась. Никак не могла посидеть по-нормальному, так, на скорую руку. К олимпиадам готовилась... Ладно, об этом потом, а пока открою наконец-то тайну о моём лете 2010. Я была в Святогорске. Тут фоток не так много, но они тоже кайфовые.

Ну, как вам? Такую басту устроили, теперь заценивайте. Не розы, конечно, но тоже прикольно. Это в парке пансионата имени Засядько, он находится недалеко от того домика, что мы снимали. Я частенько там гуляла. Любила кататься на качелях "ракетах". Клёво так. Я их не фоткала, они немного ободранные, даже не немного.

А это столовка, на старинный замок похожа. Ну, не совсем замок, но всё равно красиво.

Один из корпусов пансионата. Я фоткала вечером, поэтому плохо видно.

Река Северский Донец. Я купалась в ней. Я по-разному развлекалась, нашла себе кучу друзей, разгонялась и скользила по матрасу, прыгала с тарзанки, плавала на лодке, ныряла бомбочкой... Вобщем, что только не вытворяла, и мне было в кайф.

Это в монастыре, точнее, не в самом монастыре, а на территории монастыря. Не помню, как он называется, но фотки красивые получились.

Это зверинец около монастыря. Правда, его надо было назвать "птичник", потому что там почти одни только птицы, а из млекопитающих одна носуха. Нет, ну курочка такая милашка.  Да они все супер. Но курочка просто бомба.  Она даже была не в клетке а свободно бегала за маленьким заборчиком. Я даже хотела поймать её и потрогать. Но во первых, я не хотела выглядеть, как дебилка, во вторых, она могла меня клюнуть. Ладно, поехали дальше.

А вот это уже зто уже за территорией монастыря. Здесь находится статую Девы Марии. А эти двое в мои планы не входили.  Погнали дальше.

Это памятник Артёма. Мы даже туда поднимались. Только фоток у меня оттуда нет.

Ну вот и всё. Это все мои фотки 2010. Надеюсь, претензий никаких не будет.  Пока.

Києво-Печерська Лавра як чоловічий монастир за часів Радянської влади двічі припиняла свою діяльність. Перший раз монастир закрили у 1930 році, одночасно пройшов погром і по Києво-Печерському заповіднику (створеному у 1926 році), керівництво якого було репресовано. Тоді ченці і науковці заповідника були по один бік барикад, вони протистояли владі. Як не дивно, але відновилися богослужіння під час німецької окупації у 1941 року. Вже вдруге комуністична влада закрила Лавру на початку 1960-х. Духовну семінарію розігнали. Значна кількість ченців перейшла працювати в музеї на території заповідника на різні посади, навіть прості господарські, аби тільки залишитись у Лаврі. І тільки 1988 року з нагоди святкування 1000-річчя Хрещення Русі діяльність монастиря було відновлено. З розвалом Союзу в Україні створюються “національні версії” православних церков, але з часом - у 1992 році -  одна з найбільших православних святинь України відходить саме УПЦ Московського патріархату. Чому так історично склалося і чи міг бути інший розвиток подій, ми запитали у експертів.

Єпископ Євстратій (Зоря), Речник Української православної церкви Київського патріархату

ЯКБИ ВЛАДА НЕ СТАЛА НА СТОРОНУ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ, ТО ЛАВРА МОГЛА Б ЗАЛИШИТИСЯ ЗА ФІЛАРЕТОМ

У 1992 році митрополит Філарет був священноархімандритом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. У нього досі зберігаються всі оригінали документів про передачу у користування корпусів Києво-Печерської лаври у 1988 році (на той час в Україні існувала лише одна православна церква – Авт.). І корпус митрополичий – це була його офіційна резиденція.  А напередодні приїзду митрополита Володимира до Києва після Харківського собору УПЦ за розпорядженнями Івана Салія (тодішній голова Київської міської держадміністрації – Авт.) охоронців резиденції митрополита було викинуто. Насправді, це було захопленням Лаври з боку Московського патріархату. Це був бунт проти митрополита Філарета як проти священноархімандрита Лаври.

Я думаю, не Іван Салія приймав це рішення, його приймали десь вище, але він був посередником-виконавцем, і він дав розпорядження надіслати ОМОН, який став на захист Московського патріархату, а прихильників митрополита Філарета звідти вигнали. Якби влада тоді не стала на сторону Московського патріархату, то цілком можливо, що Лавра залишилася за митрополитом Філаретом і зараз належала б Київському патріархату. 

Іван Салій, голова Київської міської держадміністрації (1992-1993 рр.)

ФІЛАРЕТУ МИ ДОСТАТНЬО ПЕРЕДАЛИ  

Після розпаду Радянського Союзу відбувався релігійний ренесанс. З’являлися різні церкви. Але одночасно у релігійних громад виникли бажання підпорядкувати собі ті чи інші культові і не культові заклади, які колись належали їм. На Подолі в окремих церквах були склади з цукром, у Покровській церкві була автогосподарська контора, а у дзвіниці сиділа бухгалтерія, у Фроловському монастирі розмістилася ціла фабрика “Юність”…

 Біля Софії віруючі Філарета поставили намети і оголосили голодування. А у самій Софії віруючі прикували себе ланцюгами до ліхтарів і теж голодують, щоб приміщення було передане у користування їхній конфесії. Уцей час вчені звернулися до Президента Кравчука з офіційним листом: що це за неподобство, там голодують, треба щось вирішувати.

Дізналися, що прибуває Володимир Сабодан. Довго радилися і прийняли рішення, що Володимирський собор, апартаменти митрополита на Пушкінський, Андріївську церкву залишаємо за Філаретом, Софія не повинна належати ніякій конфесії (якщо хочете – по черзі можете проводити богослужіння), а у Лавру поселили Сабодана і РПЦ. А наші тодішні демократи, прихильники Філарета почали перелазити через мури з якимись залізками, щоб вигнати звідти російську православну церкву. Ми це рішуче зупинили.

Ми надали обом конфесіям можливість розміститися. І Філарету ми достатньо передали.   

Дмитро Степовик, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ, доктор філософії, мистецтвознавства, богослов’я

1992 РОКУ КЕРІВНИЦТВО УКРАЇНИ ПУСТИЛО ЦІЛИЙ ПОЇЗД МОСКОВСЬКИХ ПОПІВ ДО КИЄВА І ВОНИ РЕЙДЕРСЬКИМИ МЕТОДАМИ ЗАХОПИЛИ ЛАВРУ

1988 року за клопотанням тодішнього керівника київської митрополії Блаженнішого митрополита Філарета (Денисенка) тодішня влада у зв’язку з 1000-літтям Хрещення Русі дозволила відновити монастирське життя у Лаврі. І це, звичайно, було українське православне життя. Хоча тодішня митрополія перебувала у зв’язках із Москвою, але йшлося вже про відродження справжньої української автокефальної церкви. І це закінчилося у 1990-му році у червні місяці проголошенням автокефальної церкви Київського Патріархату і обранням Мстислава Скрипника Патріархом. Спочатку співіснували дві церкви, між ними був діалог, який закінчився об’єднанням у червні 1992 року Української православної церкви на чолі з Патріархом митрополитом Філаретом з українською автокефальною православною церквою Патріарха Мстислава. Утворилася єдина УПЦ КП.

Тож в Лаврі було українське монастирське православне життя, до вторгнення з Москви у 1992 році під залякуванням тодішнього президента Єльцина – “перекроем краник”. Тоді Кравчук здався під тиском деяких міністрів, голови СБУ і т.д. і вирішив їх пустити, мовляв, хай церковники самі розбираються. Якби вони знали, чим це все закінчиться, вони б цього необачного кроку не зробили. Тож 1992 року тодішнє політичне керівництво України пустило цілий поїзд московських попів до Києва, багато з них були на службі РФ і вони рейдерськими методами захопили Лавру, Покровський жіночий монастир і Флорівський жіночий монастир на Подолі, багато церков. Вони провели у Харкові церковний псевдособор, без згоди і без присутності тодішнього керівника української православної церкви Філарета, усунули його від влади і поставили свого ставленика, нинішнього митрополита Володимира Сабодана, досить старенького і хворого. І з того часу у Лаврі запанував Московський Патріархат і сьогодні вони приймають лютого ненависника України Кирила, який має при собі кілька сотень особистої охорони. Він навіть говорить не як духовний пастор, а як залякуючий лідер, якого наставили політики в Москві: “Раскольники, присоединяйтесь к кораблю спасения”.  І його колючий погляд, і його оточення – це відродження порядків, які існували навіть не за Брежнєва, а за Сталіна.

Відомо, як Кирило був введений у лоно РПЦ. Коли він ставав єпископом у 1976 році, то одним з тих, хто висвячував його, був нинішній Патріарх Київський Філарет. І він йому сказав: “Ви не по божому благословенню стали єпископом, а по настоюванню влади і КДБ”. І тому Кирило до цього часу його ненавидить.

Мене дивує наша влада на периферії і в центрі, яка нині влаштовує відвертому неприятелеві України майже царський прийом. Була у нас державний секретар США, все пройшло тихо, приїхала-поїхала. А тут ледь не паради роблять, ледь не квіти йому під ноги кидають. Це дуже небезпечний симптом з боку нашої влади. Раз вони так його зустрічають, значить влада чимось завинила перед Москвою і  розплачується такими діями, які викликають неприязнь і огиду з боку українського народу. 

Любов Ліщина