Навпроти мене сиділа душа, котра випромінює любов
- 30.05.25, 17:30
Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?
Ви чyли, раз я завела жалі та голосіння, — то ж
була буря весняна, а не сльота осіння.
А восени… Яка журба, чи хто цвіте, чи в’яне,
тоді й плакучая верба злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима покриє барви й квіти —
на гробі їх вона сама розсипле самоцвіти.
Леся Українка
Любов Свіріденко — поетеса, голова ГО «Чернівецьке товариство людей з інвалідністю «Мрія»
Маленька затишна вулиця, котра веде до будинку поетеси Любові Свіріденко, тільки-но її припорошив зимовий сніг, одразу перетворилася на ковзанку, котру ми все ж таки зуміли подолати. Нас зустрів теплий будинок, по-материнськи красивий погляд господині і філіжанка запашної кави.
Поетеса? Так! Людина, котра творить вірші. Людина, котра своїм дотиком дарує словам ритм і рифми, а вони їй вдячно за це співають про життя, любов та віру. Про цю справжню українську берегиню написана вже сила силенна статей, дописів, відгуків. Це легендарна постать як на Буковині, так і за її межами.
Та в нас відбувся інакший діалог. В нас відбулася «Сповідь». Навпроти мене сиділа ДУША. Душа, котра випромінює любов. Котра всім своїм єством прагне до сонця. Я зачаровано слухав, заворожений тим, яка неймовірна сила та ніжність сповнюють серце цієї жінки. Я попросив її прочитати вірш про любов. Якби я заново вчився жити, я б попросився до неї на урок. Яка чиста та невтомна душа! Якої сили досягає людина, котра так ніжно любить Господа.
Той день видався важким для нашої знімальної групи — зранку ми зняли декілька «Сповідей», а потім на нас чекали інші герої… Та я абсолютно забув про це, повністю розчинившись в неймовірному моменті спілкування душ.
Красиві очі з українською величчю гідно та вільно дивилися на світ. Красива душа жовто-синім двоколором рідного прапору огортала кожну Матір, котра втратила сина, і плакала разом з нею. Красива жінка, донька України, своїми материнськими руками обіймала усіх тих, хто потребував її допомоги і по-материнськи міцно тримала біль цих душ, аби вони тільки вірили, аби не втрачали віру.
Красива українська МАМА, посміхаючись і радісно мружачись від яскравого сонця, звертається до Господа і щодня просить миру та щастя для своєї Нації. І лише потім просить за себе. Мужньо та сильно.
Душа має свій тембр. Вона, наче дзвін весняного струмочку, може закликати жити, а може заколисати немовля. Є душі, котрі кличуть та закликають. Є душі тиші. А є душі-сонця. Вони зігрівають і пробуджують життя. Ми часто не цінуємо все те, що дарує нам Господь. Звикли сприймати це все як даність. Та ким була дана ця даність? Про це ми не замислюємося. Нам це не потрібно. Доки не настане час випробування.
І лише тоді ми починаємо усвідомлювати хто ми і навіщо прийшли на цю землю. Для того, щоб почути, необхідно молитися. Не просто повторювати слова і машинально хреститися, а щиро говорити з Небесним Отцем.
Ця «Сповідь» промайнула наче мить. Нам не вистачало часу, щоб наговоритися. Я раптом схвильовано і трохи зніяковіло промовив: «Я дуже сильно молюся!». Пані Любов дивилася на мене, як на людину, котра почула її незадане запитання, і схвально прикрила очі, в знак того, що почула відповідь.
Я дивився на свою співрозмовницю і розумів, що ми не просто почули, а відчули одне одного. Є розмова двох незнайомих людей. Є розмова двох людей, котрі спілкуються та сповідуються на очах у Нації і Бога. А є розмова двох душ…
Я щиро дякую Господу за кожну даровану Ним зустріч. І тепер часто в молитві прошу у Нього щастя якомога частіше зустрічати настільки красиві душі, в яких я чую відлуння нашої країни, нашої Нації і Бога. Красиві та сильні душі.
Молитва до Матері Божої Белзької
О Пресвята Мати і Володарко наша! З хорами Ангелів і святих нашого Народу в глибокій покорі встаємо на коліна перед Твоїм престолом! Ти здавна славишся незліченними чудами і щедротами в Твоїй Белзькій чудотворній іконі. Споглянь сьогодні на серця вірних, які з пошаною і відданістю, любов’ю і величанням скоряються перед Тобою. Поглянь своїм милостивим оком на нас, Твоїх підданих, і визволи нас від нікчемності і ганебності гріхів наших, наших сімей і нашого Народу. Відверни від нас невіру, а милосердним Твоїм плащем охорони нас від слушної кари Творця. Оживи в нашому Народі, що віддає себе Твоєму володарству, щирих любителів Святої Віри. Зроби нас вірними і сталими синами Вселенської Церкви.
Надихай єпископів, допомагай священикам і Твоїм вірним. Бережи від злого молодь, випрошуй благодаті нових святих покликань до служіння Богові, наверни грішників, врятуй помираючих, додай витривалості справедливим, спаси душі в чистилищі. Будь для усіх притулком і захистом. Просимо також: випроси у Сина Твого миру для цілого світу, захищай Святішого Отця, видиму главу Церкви, надихай керуючих народами, а особливо нашим Народом. Зволь дарувати нам благодать, про яку Тебе просимо…. О Пресвята Мати і Володарко наша! Будь для нас новою надією, Матір’ю Милосердя і Небесною Брамою, через яку ми зможемо увійти туди, де Ти царюєш, щоб разом з Тобою величати і прославляти Твого Сина Ісуса Христа, котрий живе і царює з Богом Отцем в єдності Святого Духа, Бог на віки вічні. Амінь.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — поетеса, голова ГО «Чернівецьке товариство людей з інвалідністю «Мрія» Любов Свіріденко
Допоміжним завдання сайту є висвітлення діяльності ВБФ ГГ.
Надідеєю і завданням проекту ВБФ ГГ і цього сайту є розвиток і поширення всього українського, що було, що є і що буде!
Автор проекту і виконавець - син письменниці Богдан Гордасевич
Слава Україні! Героям слава!
Бог! Україна! Свобода!
Будьмо!
ГОРДАСЕВИЧ ГАЛИНА ЛЕОНІДІВНА
(нар. 31.03. 1935, м. Кременець Тернопільської обл. – 11.03. 2001, м. Львів).
Репресована за безпідставним звинуваченням у звязках з повстанським
підпіллям. Поетеса, учасниця руху шістдесятників, громадська діячка.
Мати Г. закінчила учительську, а батько духовну семінарію в Кременці.
Батько мав парафію в с. Язвенки, потім у с. Парахонськ на Пінщині,
відтак у Дібровиці на Рівненщині. Уникаючи переслідувань німців, потім
більшовиків, перебрався в с. Городець, потім Кричильськ, де за відмову
порушити таємницю сповіді був у липні 1946 р. заарештований і увязнений за ст. 54-1"а" у Сибіру на 10 р.. Повернувся в Україну аж 1959 р. Помер 15.09. 1990 р., похований у с. Михайлівка під Черкасами біля церкви.
Г. 1950 р. з похвальною грамотою закінчила сьомий клас у с. Кричільськ і без екзаменів вступили в Острозьке педучилище. Як така, що приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВД у звязках з підпіллям. Жила впроголодь, лише на стипендію. Щоб бути ближче до бабусі, на другий курс перевелася в педучилище у м. Костопіль. 13.03. 1952 була затримана міліцією на три доби за провокативним звинуваченням у крадіжці. При обшуку виявили щоденник і вірші, справу передали до Рівненського обласного управління КГБ, де від 16-літньої дівчинки домагалися зізнання в антирадянських настроях. Єдину з групи її не приймали до комсомолу.
Щоб виправдати марні витрати на дворічне стеження, 20.06 1952 Г.
заарештували. Слідчий Шустов розумів безпідставність звинувачень,
співчував підслідній, навіть підгодовував її, але справу про “антирадянську агітацію” за ст. 54-10 таки сфабрикував. У справі фіґурувала єдина листівка, яку Г. спровокувала написати подруга, та вірші типу "Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі". Радянські люди знають, що треба йти до комунізму. 31.07. 1952 Рівненський обласний суд присудив Г. 10 р. увязнення. Коли Г. зачитали вирок, вона подякувала, що не 25.
Як неповнолітню,її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У звязку з беріївською амністією звільнені були
майже всі жінки – карні вязні, тому дівчат, яким виповнилося 18 р., 29.04. 1953 перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 перевели в Куйбишев, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Г. доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг).
За Указом 1954 р. Г. як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну.
Звільнена 24.12. 1954 р. Оскільки мати і сестра поїхали на Сибір (м. Сусуман, Колима) до батька, який став вільнонаємним на золотих копальнях після відбування там терміну ув'язнення, Г. не було куди повертатися. У Рівному її не прописали. Зупинилася в Костополі в бабусі, а через кілька днів завербувалася на Донбас, у Сталіно (теп. Донецьк). Працювала різноробочою на будівництві, жила в гуртожитку, пішла у вечірню школу, щоб
поступити згодом на фізичний факультет політехнічного інституту. Але оскільки паспорт був виданий на підставі довідки про звільнення, то звернулася до Верховної Ради України з проханням зняти судимість. Виявилося, що судимість уже знята Верховним Судом. Одержала новий паспорт. Однак увага КГБ до Г. не слабла. Вчилася, працювала в друкарні. Одружилася, перша дитина померла. 1961 р. народила сина Богдана. З чоловіком, чужим по духу, розлучилася.
З вересня 1963 р. відвідувала літературне об'єднання "Обрій" при газеті
"Комсомолец Донбасса", яким керував Йосип Курлат. Там познайомилася з
Василем СТУСОМ, Василем Захарченком, Володимиром Міщенком, Леонідом Талалаєм, Анатолієм Гарматюком. У тюрмі не написала жодного вірша, а тут вони пішли потоком. Г. зрозуміла, що її покликання – література, а
не фізика. Що розмовляла з сином українською мовою, то 1965 року біля
експериментальної школи на неї звернули увагу художники, які створювали мозаїчні панно, зокрема, Григорій Синиця, Алла ГОРСЬКА, Віктор Зарецький, Надія СВІТЛИЧНА, з якою Г. подружилась.
1965 р. Г. вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М.Горького У звязку з підготовкою до друку книжки віршів "Веселки на тротуарах" (ред. Володимир Підпалий) 13.12. 1965 Г. приїхала до Києва, і
Н.СВІТЛИЧНА познайомила її з Олесем Сергієнком, Оксаною МЕШКО, Вячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іваном СВІТЛИЧНИМ та Євгеном СВЕРСТЮКОМ на його дні народження, потім з Іваном ДЗЮБОЮ. Прочитала працю І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”..
Кагебісти робили спробу завербувати Г., щоб доносила на своїх нових друзів, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася. 1968 року у видавництві “Донбас” знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві “Молодь” знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію “затятій націоналістці і бандерівці”: до Спілки письменників її прийняли аж через 17 років.
У 80-х роках Г. писала листи В. ЧОРНОВОЛУ на заслання та в якутській табір.
1988 р. Г. включилася в громадську діяльність: була одним з організаторів Товариства української мови на Донеччині, НРУ, “Меморіалу”, ДемПУ.
1990 р. переїхала до Львова. Виступала як публіцист, повістяр, поетеса, вела передачі на радіо, кандидувала до Верховної Ради. Тричі була лауреатом літературного конкурсу “Шістдесятники”, лауреат премії ім. Олександра Білецького, премії ім. В. Марченка.
Вийшло понад 30 її книжок, зокрема, “Степан Бандера – людина і міф”, “Нескорені берегині” – про українських жінок-героїнь, політвзенок. Працювала натхненно, до знемоги. Задумала видати 15 збірочок поезії, та встигла видати лине 7, решту готує син Богдан – філолог.
