хочу сюди!
 

Лариса

52 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 38-57 років

Замітки з міткою «майдан»

Події у ВРУ

Сьогодні у ВРУ був прийнятий бюджет, як завжди з бійками, криками, блокуванням загалом з усім тим, без чого не може жити наш парламент. Мені здається, що я вже й не згадаю, коли бюджет приймався тихо, спокійно і без бійки.


Все вийшло надзвичайно швидко, поки заблокований жінками з опозиції Рибак, був у себе в кабінеті, Калєтнік, проявивши швидкість достойну супермена відкрив голосування провів його, зробив кілька важливих рішень, і ухвалив бюджет країни за 5 хвилин. Що й казати, швидкість прийняття документа, за яким буде жити вся країна рік просто вражає(.

Тепер, що робила опозиція? Питання саме по собі дуже важливе, оскільки, опозиція більше всіх кричала, про те, що бюджет поганий(що в принципі відповідає дійсності, про це навіть комуністи говорили), але нічого не спромоглися зробити, для того щоб попередити його прийняття!


На місці опозиції потрібно робити щось більш радикальне ніж просте блокування Рибака, при чому його заблокували а віце-спікера ні, невже не знали, що він також може відкрити засідання? Тут можна сказати про 2 речі, або дійсно не знали, або блокування проводилося спонтанно і не сплановано.

Також мене цікавить, чому опозиція не проводила громадських слухань, або не розробила свого проекту бюджету, вона ж опозиція вона має бути альтернативою уряду, тому в неї, має бути альтернативний проект бюджету. Але чомусь цього я не помітив і заяв з цього приводу у опозиції не було.


Можна як завгодно довго лаяти регіоналів(оскільки є за що), але при такій пасивній опозиції, ми будемо боротися за Вітчизну ще не відомо скільки, і таке враження що стоятимемо на місці.

Де той лідер, що приїхав би до ВРУ на білому коні і сказав: «Хлопці, пішли громить!». Такого лідера немає, і ще невідомо скільки не буде, а тому, і боротиметься український народ сам з собою.


Из ненапечатанного вовремя , "Нет, не бомбист..."

Нет , не бомбист,- профессорский сынок.

Столыпин? Может быть, но- бритый.

Полёт яйца. Бессмысленный хлопок...

Ропщите петухи: оно разбито!

Подкошен, мощно валится Премьер-

его охранники берут под спину...

Какой для Запада чудовищный пример!

Позор! Кошмар! Порнуха! ХреновИна!....

Евромайдановец Кожушко Николай просит арестовать Вилкула


  • Президенту Украины Порошенко П о преступлении Рината Ахметова и Народного депутата Украины Александра Юрьевича Вилкула которые поддерживали режим Януковича,причастны к избиению активистов Днепропетровского евромайдана ,по сегодняшний день продолжают грабить любимую Украину и Украинский народ..
№22/031683-еп
Президенту Украины Порошенко П о преступлении Рината Ахметова и Народного депутата Украины Александра Юрьевича Вилкула которые поддерживали режим Януковича,причастны к избиению активистов Днепропетровского евромайдана ,по сегодняшний день продолжают грабить любимую Украину и Украинский народ..
Автор (ініціатор): Кожушко Микола Миколайович
Дата оприлюднення: 13 грудня 2016
заявления в Генпрокуратуру, Президенту Украины Порошенко П о преступлении Рината Ахметова.
Обращения мне стало известно от жителей Донецкой области, из выступлений народных депутатов и видеообращения так называемого народного мэра Славянска — Пономарева, что украинский олигарх Ринат Ахметов прямо причастен к поддержке сепаратистов так называемой Донецкой народной республики и их финансированию. Также Понамарев прямо указывает на финансирование Ахметовым чеченских боевиков, воюющих против украинской армии в Донецкой области.


«Ахметов лишь имитирует поддержку украинской власти жалкими митингами „поддержки“ целостности Украины в 150 человек на стадионе „Шахтер“ в Донецке и смешным гудением принадлежащих ему заводов (!), на которых работает до 300 000 человек. Он не смог сформировать никакого батальона самообороны Донецке от сепаратистов, ни копейки не дал национальной гвардии и вооруженным силам, и все это на фоне его многомиллиардных долларовых состояний и многочисленных примеров помощи Родине другими богатыми предпринимателями Украины (например Коломойским, Тарутой, Ляшко)», — говорится в обращении.
«Также все граждане Украины видят, что как бы ни свирепствовали боевики с сепаратистами в Донбассе, грабили, насиловали людей, убивали детей, нападали на заводы, магазины, АЗС, банки, но они никогда не трогают предприятия своего хозяина — Ахметова (!). Хватит водить за нос всю страну, мы не дураки, не пушечное мясо для плохого олигарха».Прошу арестовать Ахметова Рината Леонидовича и нардепа Украины Александра Вилкула их всё имущества арестовать в пользу государства.Президенту Украины Порошенко о преступлении Рината Ахметова и Народного депутата Украины Александра Юрьевича Вилкула? которые поддерживали режим Януковича,причастны к избиению активистов Днепропетровского евромайдана ,по сегодняшний день продолжают грабить любимую Украину и Украинский народ,напрямую причастны к сепаратистскому захвату Донбасса..https://petition.president.gov.ua/petition/31683 . Правозащитник Кожушко требует ареста Ахметова https://youtu.be/lvvslXLwfMA Просим поддержать петицию -https://petition.president.gov.ua/petition/31683.

На цьому тижні- злива в Мозамбіці...

На цьому тижні-злива в Мозамбіці.

Козаки мертві лізуть із курганів.

Ще не кінець, і не таке насниться:

Вкраїну ділять москалі погані.

.

А ті, раби, підніжки миють бакси,

а інші- крихти смокчуть - і радіють.

Реве та стогне Лімпопо як вакса.

А бегемоти владу матом криють.

.

В садках цеце грушки повижерали.

Від горя чорні люде побіліли.

Омонівці ловили депутатів,

а прокурори журналістів їли.

Чому ми програли Майдан? ч. 3

Зрештою, другим з-посеред її позитивних наслідків було названо "підвищення рівня національної свідомості (згуртованості та патріотизму)".

Проте серед її передумов сюжети, пов’язані з розвитком української політичної нації: "конфлікт між різними регіонами України", "нищення національної самобутності" та "незавершеність процесів попередніх революцій", – посіли лише 5-е, 9-е та 10-е місця.

Відповідно лише шостою з версій суті подій Революції виявилася "боротьба між Сходом і Заходом країни".

А як провідні ідеї Музею Майдану так само далекі 7-у, 9-у та 10-у позиції посіли "погляд на події з різних боків барикад", "примирення і консолідація української нації" та "Майдан як національна революція".

Отже, і економічні, і зовнішньополітичні, і національні мотиви, на думку українців, відігравали лише другорядну роль у подіях Революції Гідності.

Як не дивно це звучить для тверезих аналітиків, однак, у сприйнятті Майдану домінують мотиви етичного характеру, пов’язані з проблемами створення справедливого суспільства, визначенням долі та місця в ньому пересічної людини, стосунками між владою і людьми та людей між собою.

Так, 1-ю, 3-ю, 4-ю та 6-ю з передумов Революції опитані вважають "спробу узурпації влади командою В. Януковича", "посилення корупції", "посилення влади олігархів" та "системне порушення громадянських прав і свобод".

 

Першою та третьою причинами виходу людей на Майдан було названо "побиття студентів напередодні" та "бажання усунути В. Януковича і його команду", а найпершою версією суті подій Революції опитані визначили "усвідомлену боротьбу за захист прав".

Відповідно, 1-а, 2-а, 3-а, 6-а і 8-а з бажаних центральних ідей Музею Майдану – це "важливість демократії і прав людини", "героїзм майданівців, зокрема Небесної Сотні", "сила громадянського суспільства", "персональний вибір і соціальна відповідальність" та "важливість набутого досвіду і соціальних практик".

Однак, серед позитивних наслідків Революції з цими мотивами пов’язаний лише один, четвертий – "втеча В. Януковича та розпад його "команди"", відтак Майдан вирішив лише одну, найпростішу з проблем, що зумовили Революцію.

Натомість він приніс і великі негаразди у цьому плані, адже п’ятим негативним наслідком визначено "велику кількість вбитих українців на війні".

Щоб собі не гадали політики та аналітики, Революція Гідності, як й усі попередні Майдани, була рухом за встановлення справедливості у суспільних відносинах та захист базових прав людини – права на життя та гідне існування.

Адже найперший Майдан – Революція на граніті – був виступом проти Радянського Союзу – самого уособлення узурпації влади, офіційної брехні та підміни цінностей.

Другий – акція "Україна без Кучми!" – став відповіддю на безкарне вбивство відомого журналіста, третій – Помаранчеву Революцію – спровокувала спроба фальшувати результати президентських виборів.

Нарешті, на останній Майдан люди вийшли після того, як їх спочатку надурили з підписанням Асоціації з Євросоюзом, а потім брутально відгамселили.

На жаль, наслідком Революції Гідності, так само як і попередніх Майданів, встановлення справедливості не стало.

За такого порядку денного утримання гривні та відновлення армії, очищення банківської системи та отримання безвізу, створення Помісної Церкви та декомунізація, – усе це та безліч інших справжніх досягнень "колективного Порошенка" не мали в очах більшості українців аніякої ваги.

Адже годі пропонувати реформи людям, які прагнуть самої справедливості.

Встановлення справедливості, насамперед, очікують люди й від Володимира Зеленського.

Це переконливо доводять результати опитування, проведеного КМІС напередодні другого туру виборів.

Ось перелік десяти позицій, які набрали понад 5% відповідей на питання про невідкладні кроки, які має зробити наступний Президент у свої перші 100 днів:

–      знизити тарифи на комунальні послуги;

–      подати до парламенту законопроекти про зняття недоторканості з депутатів, суддів, Президента;

–      розпочати або пришвидшити розслідування найбільш резонансних корупційних злочинів;

–      розпочати переговори з Росією;

–      знизити зарплату топ-чиновникам;

–      розпочати переговори з ЄС та США щодо Донбасу і Криму;

–      пришвидшити розслідування злочинів проти Майдану;

–      ініціювати зміну системи парламентських виборів – скасування мажоритарних виборів і перехід до пропорційної системи з відкритими списками;

–      виставити на продаж приміщення, автівки та інші активи Державного управління справами, яке займається забезпеченням Президента;

–      ініціювати перезапуск антикорупційних органів (НАБУ, САП).

Усе це лише про справедливість і людське життя.

 

Адже і комунальні тарифи люди розглядають, насамперед, як "несправедливі", і відкриті списки ввижаються запобіжником від потрапляння до Ради недоброчесних політиків, і переговори з Росією та західними союзниками потрібні для того, щоб на Сході припинили гинути "наші діти, брати та чоловіки".

Таке беззастережне прагнення до справедливості здається наївним у наш раціональний час.

Але свята Тора вчить нас, що всі народи світу мають дотримуватися лише семи заповідей, три з яких стосуються суспільного ладу: не вбивати, не грабувати та встановити справедливий суд.

І душа кожної людини підсвідомо несе в собі це знання, отримане безпосередньо від її вищого джерела.

Однак, аби створити таке суспільство, треба, насамперед, виконувати найпершу заповідь – вірити в єдиного Бога.

Не просто носити хреста, кіпи чи хіджаба, ходити до церкви, синагоги чи мечеті, палко молитися, суворо постувати та справляти численні свята. А повсякчасно пам’ятати про Того, Хто створив цей світ, встановив йому закони та доручив нам його доглядати і виправляти. Не лише президентам – кожному.

Чому ми програли Майдан? ч. 2

Ця цифра, практично, збігається з відсотком тих, хто, попри все, досі підтримує Революцію Гідності.

Навряд чи хтось вважає, що участь у виборах двох останніх лідерів Майдану змінило би ситуацію.

Рейтинг Яценюка знаходиться поза зоною видимості, а Кличка на виборах мера сьогодні готові підтримати лише 18% киян.

Але і в опонентів ситуація не краща. Згаданих під час опитування двох лідерів Антимайдану – Віктора Януковича і Миколу Азарова – на виборах умовно репрезентували Юрій Бойко та Олександр Вілкул, які спільно отримали в першому турі 16%.

Решту майже 48% зібрали ті, кого можна назвати "обличчями Не Майдану" – Володимир Зеленський, Анатолій Гриценко, Ігор Смешко та інші знані, малознані та зовсім не знані діячі, які грали на цих виборах політичну масовку.

Отже, не випадає розглядати виграш Зеленського як перемогу реакції. Антимайдан програв так само, як і Майдан. Перемогу святкував Не Майдан. Але чого він хоче?

У лютому цього року Центр Разумкова провів опитування, під час якого намагався з’ясувати, як ставиться населення, зокрема прихильники провідних на той час кандидатів в Президенти, до 15 нагальних питань розвитку України. Виявилося, що ставлення це досить амбівалентне.

Так, жодна з запропонованих альтернатив не набрала більше 50% прихильників по семи проблемах:

- обмеження повноважень Президента,

- ринок і конкуренція або державне регулювання;

- залучення іноземних виробників та інвесторів або протекціонізм;

- індивідуальні пенсії або солідарна пенсійна система;

- приватизація або державне господарство;

- реформа освіти;

- співпраця з МФВ.

Ще по шести питаннях частка прихильників однієї з альтернатив ледь перевищує 50%:

- мир на українських, а не російських умовах;

- інтеграція до ЄС та НАТО;

- підтримка української мови;

- жорстка політика стосовно Росії;

- скасування медичної реформи;

- заборона продажу землі.

І лише два питання набрали абсолютну більшість голосів: 65% опитаних виступають за децентралізацію та понад 70% вимагають знизити комунальні тарифи.

 

Цікаво відзначити, що прихильники лише двох кандидатів мали яскраво виражені політичні переконання.

Так, Порошенка підтримували "реформатори", які прагнули продовження чинної політики, а Бойка – "реакціонери", які прагнули повернути все так, як було навіть не за Януковича, а за "дорогого Леоніда Ілліча".

Натомість показники прихильників Зеленського були практично тотожні середнім показникам серед усіх опитаних. Тобто виборцем Зеленського відпочатку був "пересічний українець" без вираженого політичного обличчя.

Найпростіше назвати прихильників Зеленського "інфантильними дебілами", які самі не знають чого прагнуть і очікують від свого обранця дива на будь-який смак.

Але демократія, за всіх вад, має щонайменше одну чесноту – вимагає поваги до "маленької людини", яка здатна в одну мить скинути з владного Олімпу будь-якого зарозумілого представника "еліти".

Тому краще все ж таки з’ясувати, чого насправді хоче "маленький українець". І в цьому нам знов-таки стануть у нагоді камертони Майдану.

Згадане опитування "Соціоінформу" містило низку запитань, порівняння відповідей на які дає змогу отримати чітке уявлення про очікування українців від Майдану та, відповідно, про причини сьогоднішнього розчарування.

Це питання про:

–    передумови Революції Гідності,

–    причини виходу людей на Майдан,

–    суть подій Революції Гідності,

–    5 основних позитивних та

–    5 основних негативних наслідків Революції,

–    а також про бажану центральну ідею Музею Майдану (відзначимо, що, попри все розчарування, дві третини опитаних вважають потрібним створення такого музею).

Людям, які вчилися за часів марксизму-ленінізму й до сьогодні чують звідусіль мантри про економічний занепад, першими на думку спадають, звісно, економічні мотиви будь-яких подій.

Дійсно, за результатами опитування другою з передумов Революції було названо "погіршення економічної ситуації".

Проте, ця тема не знаходить подальшого розвитку ані у розумінні суті подій Майдану, ані у баченні центральної ідеї Музею.

 

Єдине, де про неї знову згадується, це при визначенні негативних наслідків Революції, третім з яких названо "економічну кризу та безвладдя".

Насправді, ми маємо справу з класичною "відповіддю з телевізора", адже економічного погіршення не було перед Революцією, так само як не сталося кризи після неї.

Досліджуючи події, які від самого початку отримали назву Євромайдану, природно очікуєш домінування у них зовнішньополітичних мотивів, насамперед, європейського фактору.

Адже, другою з причин виходу людей на Майдан опитані обрали "відмову підписати асоціацію з ЄС".

Так само першим і третім з-посеред позитивних наслідків Революції було названо "підписання Асоціації з ЄС" та "набуття чинності безвізового режиму та біопаспортів".

Однак, як центральна ідея Музею Майдану "боротьба за європейський вибір" посіла лише п’яте місце.

Ба більше, четвертим варіантом суті подій Революції опитані назвали "переворот за підтримки Заходу", а восьмим фактором серед її передумов визначили "спробу країн Заходу посилити контроль над Україною".

 

Не дає задовільного пояснення і спроба звернутися до протилежного зовнішньополітичного фактора – російського.

Так, другою версією суті подій Революції було обрано "боротьбу за незалежність України".

Але при цьому серед її передумов "проросійська політика влади" посіла лише сьому позицію, а "визволення України з-під впливу Росії та боротьба за незалежність" було визначено лише останнім, п’ятим серед основних позитивних наслідків Революції.

Натомість, першим, другим та четвертим серед наслідків негативних було названо "війну з РФ", "АТО" та "втрату територій (окупація АРК та Донбасу)".

Не випадково, за такої контраверсійної оцінки російського вектору подій останніх років, ідея "Геть від Москви!" як провідна для Музею Майдану отримала схвалення лише 3% опитаних і посіла 11-у позицію.

Передостанньою версією є національні мотиви Революції.

 

Чому ми програли Майдан?

Чому ми програли Майдан?
Віталій Нахманович _ Середа, 24 квітня 2019, 13:53
Версія для друку
Віталій Нахманович
Історик і етнополітолог (Київ).
Науковий співробітник Музею історії Києва

Господи, як же помирати набридло!

к/ф "Той самий Мюнхгаузен"

У минулу неділю Президентом України з трикратною перевагою голосів була обрана людина, чий політичний досвід обмежується багаторічним глузуванням з усіх провідних політиків країни, а політичний образ тотожний обличчю гротескного кіногероя.

При цьому переможець нікого не надурив, адже він не обіцяв геть нічого.

Якщо хтось вважає, що Україна вчергове перемогла у національному виді спорту – бігу по граблях, – він глибоко помиляється.

Чи не вперше у новітній історії Україна опинилася на самому вістрі світового політичного тренду.

Адже протягом останніх п’яти років найбільші демократичні країни послідовно очолили антисистемні популісти: Нарендра Моді в Індії та Джоко Відодо в Індонезії (2014), Родріго Дуерте на Філіппінах (2016) та Дональд Трамп у США (2017), Андрес Мануель Лопес Обрадор у Мексиці (2018) та Жаїр Болсонару в Бразилії (2019).

І в Європі Україна не пасе задніх.

Згідно з великим дослідженням, оприлюдненого у листопаді 2018 року британською "Гардіан", за останні 20 років сукупна частка голосів, відданих за популістські партії різного спрямування у 31 європейській країні, зросла з 7% до 25%.

Кількість європейців, які живуть в країнах, до уряду яких входить хоча б один міністр-популіст, збільшилася з 12,5 млн у 1998 до 170,2 млн у 2018 році, тобто – до третини населення Євросоюзу.

Зрештою, комедійний актор з дипломом криворізького юриста на чолі держави – це ще не найгірший варіант, порівняно з багатостраждальною Венесуелою, яку вже вдруге поспіль очолює водій автобуса з атестатом середньої школи з околиці Каракаса.

Біда в тому, що у Венесуели, на відміну від нас, багато нафти, натомість у нас, на відміну від Венесуели, навколо забагато Росії.

Це означає, що жартувати часу немає.

Отже, чим швидше ми визнаємо, що поразки зазнав не особисто Петро Порошенко, а всі ті, хто ототожнює себе з Майданом – тим більше в нас шансів утримати Україну від чергової втрати державності.

І соціологія, якою останніми місяцями наповнений інформаційний простір, дає нам достатньо матеріалу для тверезого аналізу.

Першим і, можливо, найболючішим фактом є те, що Євромайдан не лише не став об’єднавчою цінністю, а й взагалі припинив бути цінністю для більшості українців.

Щойно 16 квітня було презентовано результати масштабного всеукраїнського дослідження, проведеного львівським "Соціоінформом" на замовлення Національного Музею Революції Гідності.

Згідно з ним, за минулі 5 років ставлення до Майдану змінилося кардинально.

Якщо під час подій його підтримували 58% опитаних, а не підтримували 32%, то наразі підтримують лише 35%, а не підтримують, відповідно, 55%.

При цьому частка тих, хто за цей час змінив своє ставлення до Майдану на позитивне, є незначною в усіх регіонах і становить у середньому 4% опитаних.

Натомість втратив Майдан за минулі п’ять років майже половину прихильників, адже якщо 31% опитаних підтримували його тоді й підтримують зараз, то 27% тоді підтримували, але зараз не впевнені, що він був потрібний.

 

На пряме запитання лише 48% відповіли, що, на їх думку, Майдан об’єднав Україну, натомість, 36% – що він її розколов.

І, можливо, найстрашніше: лише 5% опитаних вважають, що примирення і консолідація української нації має бути центральною ідеєю майбутнього Музею Майдану.

Сучасне ставлення до Майдану має своїм наслідком відповідне ставлення до його лідерів.

Так, вісім політиків найчастіше асоціювалися в опитаних з Майданом: Арсеній Яценюк, Петро Порошенко, Віталій Кличко, Юлія Тимошенко, Олег Тягнибок, Дмитро Ярош, Ольга Богомолець та Олег Ляшко. Їх згадували від 1% (Ляшко і Богомолець) до 26% (Яценюк) опитаних. Порошенка згадали 20%.

У першому турі президентських виборів "обличчя Майдану" (Порошенко, Тимошенко, Ляшко, Богомолець і Руслан Кошулинський, який офіційно репрезентував Тягнибока і Яроша) разом отримали менше 37% голосів.


Питомник черных лебедей - правда о майдане

http://ua24ua.net/pitomnik_chernih_lebedey_pravda_o_maydane/

ПИТОМНИК ЧЕРНЫХ ЛЕБЕДЕЙ - ПРАВДА О МАЙДАНЕ
ПИТОМНИК ЧЕРНЫХ ЛЕБЕДЕЙ - ПРАВДА О МАЙДАНЕ

Уже три года подряд, в годовщину восстания на Майдане, я пишу правду о Майдане. С каждым годом, мы узнаем все больше о тех секретах, что прятались под двойным дном этого восстания

Уже три года подряд, в годовщину восстания на Майдане, я пишу правду о Майдане. С каждым годом, даже без официальных расследований, мы узнаем все больше о тех секретах, что прятались под двойным дном этого восстания. В этом году я решила зайти с другой стороны. Мне кажется, чтобы понять Майдан, его причины и последствия, нам надо оглянуться на собственную историю…

Нассим Талеб ввел в наш обиход такое интригующее понятие, как «черный лебедь». Это событие, которое может изменить ход истории одной страны или мира в целом. «Черного лебедя» можно предсказать, но нельзя точно спрогнозировать – он всегда прилетает, когда его меньше всего ждешь. Нашел, чем удивить Украину! У нас каждый президент – «черный лебедь»! У нас вся история – это один «черный лебедь» за другим. Мы уже научились их прикармливать и разводить. Мы смотрим на весь этот питомник "черных лебедей" с тоской, но что, поделаешь, все они наши.

Бросим быстрый взгляд на нашу историю, где, во времена самых переломных моментов, практически всегда царил хаос, с которым хорошо справлялись внешние организованные силы.

Начнем с Киевской Руси. Мы хорошо начали. Великий князь Владимир, креститель Руси, женился на Анне Византийской. Дочь Ярослава Мудрого, Анна Ярославовна, вышла замуж за короля Франции Генриха I. Вторая дочь, Елизавета Ярославовна, вышла замуж за короля Норвегии Харальда III Сигурдарсона. Еще одна дочь, Анастасия Ярославовна, вышла замуж за короля Венгрии Андраша I. Не будем забывать, что их отец, сам Великий князь Ярослав Мудрый, был женат на Ингигерде Швецкой, дочери первого христианского короля Швеции Олафа. Ну, есть же чем гордиться! В период раннего Средневековья, европейские страны вырастали в сильные государства, если могли породниться с главами других государств, если имели сильную армию и, если уделяли достойное внимание дипломатии, чью миссию на себя частенько брали высшие церковные чины. Еще немного, и Киевская Русь могла бы превратиться в процветающую европейскую державу с торговыми путями и брачным материалом для европейских монарших домов. Но, вместо славы и величия, история прислала нам «черного лебедя». Монгольская империя, одолевшая Киевских князей, погрязших в междоусобицах, стержнем своей организованной силы имела «Ясу» - закон великой власти, составленный Чингисханом. Уложение этого великого правителя регулировало все стороны жизни – от поведения монгола в быту, до его обязанностей на поле боя. Таким образом, раздробленность и междоусобицы Киевской Руси были подчинены организованности внешнего фактора, а четыреста лет ига – это не шутка… Такой период меняет мировоззрение и характер тех, кто веками вынужден жить под иноземным игом.

Далее переходим к позднему Средневековью. В XV – XVI веках войско татар, назвавшееся казацким, собралось за Волгой и двинулось через Днепр к Подолии. В течение некоторого времени, азовские казаки опустошали своими набегами караваны Московского царства и Порты. По этой причине, они были оттеснены в нижнее Поднепровье, где, объединившись с белгородскими казаками и получив земли от польской короны, они стали служить польскому королю Сигизмунду I Августу. Перетянуть на свою сторону «гулящих людей» старались также Великое княжество Литовское и Московское царство. В первой половине XVI в., так и случилось – казацкие ватаги распределились по службам этим трем организованным европейским силам. Однако уже в XVII в., возникает напряжение между казаками и администрацией Речи Посполитой, результатом которого стало лишение казаков (реестровцев) юрисдикций и привилегий, а также создание Никитинской Сечи, откуда началось восстание, изменившее судьбу Восточной Европы.

В декабре 1647 года, Богдан Хмельницкий со своим сыном Тимофеем прибывает в Сечь. Против поляков Хмельницкий задумывает восстание, а помощи решает искать у москалей и татар. В период с 1648 – 1654гг., предпринимаются попытки приобщения казаков к Османской империи и Московскому царству. Причем речь идет не о союзе равноправных партнеров, а всегда о переходе в подданство. В конце 1650 года, Мехмед IV берет Богдана Хмельницкого «под крыло», но Хмельницкий отказывается и пишет письмо Московскому царю «а ми зо всiм Войском Запорозьким услужить вашей царской вельможности готовимо…» Такие письма посылались Алексею Михайловичу вплоть до 1653 года, когда Земский Собор постановил принять «Богдана Хмельницкого и все Войско Запорожское с городами и землями их» под «высокую царскую руку». В то же время, Хмельницкий заключает тайный договор со Швецией, по которому Швеция получает значительную часть польских земель, а Богдан Хмельницкий независимое княжество по двум сторонам Днепра. Однако, такой расклад не выпадает и Богдан Хмельницкий снова вступает в тайные сношения с Казимиром и одновременно уверяет Москву в своей преданности. Это был период, когда Украина искала себе господина и, судя по «воссоединению», подписанному в Переяславле в 1654 году, нашла.

Тем не менее, после смерти Богдана Хмельницкого, стремление сохранить хотя бы частичную независимость сохраняется, но это стремление «съедает» период «ярмарки тщеславий», или «самопожирающих драконов» (Дмитрий Яворивский). Именно в этот период происходит раскол Гетманщины. В то время, как Юрий Хмельницкий подписывает с Польшей мирный договор, Неженский, Переяславский и Черниговский полки заявляют о своей верности Московскому Царству и избирают своим гетманом Якима Сомко. Происходит приобщение к Московскому царству Левобережной Украины с одновременным подписанием знаменитых Московских статей, в которых первым положением закрепляется приобщение «Малороссии» к Московскому Царству. Кроме того, по Андрусовскому мирному договору, который Москва заключает с поляками в 1667 году, ей отходят Смоленское воеводство, воеводство Черниговское и часть Украины от Путивля до Днепра. Речь Посполитая возвращает себе Витебск и Полоцк, а также Правобережную Украину. Киев с окружностью в одну милю, до 1669 года, оставался под властью Москвы. Окончательный раскол Гетманщины был закреплен в 1686 году. Причины? Период хаоса, интриг и распрей. Юрий Хмельницкий отрекается от булавы, после него выбирают Петра Дорошенко, затем следует сближение с Османской империей, потом, в связи с тем, что Правобережную Украину опустошают набеги крымско-турецких войск, авторитет Дорошенко падает и он решает перейти под протекторат Московского царства. Московское царство не принимает присяги Дорошенко, захватывает в 1676 году Чигирин и вынуждает Дорошенко отказаться от булавы.

Период, последовавший после смерти Богдана Хмельницкого, называется «Руина». Вот как его описывал Сергей Соловьев: «Эта страна, с переворота, произведенного в ней Богданом Хмельницким, находилась в долгом междоумочном, переходном состоянии, условливавшем, как обычно бывает, сильные смуты. Не могши быть самостоятельною, она хотела поддержать свою полусамостоятельность: но эти полусостояния, ни то, ни сё, приводят всегда к печальным явлениям… Все были недовольны и действительно имели причины на то, но не умели осознать, что эти причины были внутри, во внутреннем хаосе, в кулачном праве, искали улучшения во внешних условиях; поддавшись русскому государю, бросались то к полякам, то к Туркам; это колебание, шатость, междуумочность вредно действовали на характер народонаселения, особенно высших слоев. После Богдана Хмельницкого не было гетмана, который бы не изменил или не был обвинен в измене своим же: интригам, доносам не было конца».

Результатом этого периода в истории Украины становится «Вечный мир» (1686 год), заключенный между Речью Посполитой и Московским Царством, закрепивший раздел Украины. Другими словами, опять организованность и сила одержали вверх над хаосом и полусамостоятельностью.

Переходим к событиям столетней давности. Времена УНР 1918-1921 гг.– полный разброд народных устремлений, ошибочные кадровые назначения, неразбериха, царившая в государственных учреждениях только что родившейся республики, пригласившей немцев и австрийцев защитить ее от большевистских банд. Местные крестьяне не колеблясь, убивают своих защитников - австро-немецких солдат и гетманских вартовых. После падения Украинской Державы гетмана Скоропадьского и окончания периода «Украина между Москвой и Берлином», на сцене появляется Симон Петлюра со своей 100-тысячной армией крестьян. Оказавшись в июне 1919 года, в «треугольнике смерти», он встает под красно-белые стяги, закрепив свои действия Варшавским договором, по которому Речи Посполитой отходит часть Восточной Галиции и большая часть Волыни. Нестор Махно со своей 20-тысячной армией сначала пробует подчиняться Харьковскому направлению Украинского фронта, потом входит в состав Заднепровской Украинской советской дивизии, а потом плюет на диктатуру какой бы то ни было партии и объявляет себя свободным от «комиссародержавия». После очередной кратковременной дружбы с большевиками, Махно пал от их же руки. Этот период украинской истории закончился победой организованной массы большевиков и Рижским мирным договором 1921 года.

Несколько слов об организованной массе большевиков. Кто такие большевики? Прекрасно организованная сила, состоявшая из недовольных и, по большому счету, неграмотных крестьян, солдат, рабочих и узников царской охранки, которых большевики выпустили на свободу. Кто организовал эту массу? Щепетильный вопрос. Если взять во внимание тот факт, что на первом съезде РСДРП в Минске, среди девяти делегатов, пять были евреями, то вполне можно предположить, что кровавый переворот 1917 года был хорошо подготовленной местью за еврейские погромы и притеснения еврейского населения в Российской империи. Думаю, что сейчас уже никто не будет утверждать, что большевики боролись за светлое будущие простого человека, которому они обещали мир, землю и фабрики. Странность ситуации заключается в том, что переворот был осуществлен, в большой степени, на немецкие деньги. Другими словами, кайзер, Парвус и остальные финансируют газету «Правду», листовки, явочные квартиры, а также предоставляют бронированный вагон для большевистских лидеров. Но, что делает Украина? После того, как большевики захватывают власть в Петербурге, молодая Украинская республика приглашает себе в защитники от красных банд ту же самую Германию, которая помогла большевикам взять власть. Германия Украину благополучно сдает. Этот идиотизм перекликается с современными событиями в Украине, когда, пытаясь защитить свою независимость от путинского нападения, Украина ищет поддержки у Германии и Франции, являющимися союзниками России в гораздо большей степени, чем защитниками Украины.

Это к тому, что, на протяжении всей нашей истории, мы сами не только прикармливали «черных лебедей», но и указывали им дорогу в питомник под названием «Украина».

Продолжим. После образования СССР в 1922 году, Украина становится одной из самых богатых колоний Советской империи. Сначала, правда, Сталин проводит ее через сто кругов ада. В том числе, через Голодомор, коллективизацию, индустриализацию, раскулачивание, принудительное выселение украинцев за пределы Украины, а также заселение в страну представителей других национальностей. Но, пройдя все круги Ада, перемоловшись и изменившись, Украина, все-таки, смогла стать индустриально развитой державой с собственным ядерным арсеналом. И тут бы нам, после обретения независимости, сохранить все то богатство, что было приобретено и создано во время колониального периода, но мы все опять просрали.

Почему? Потому что все наши президенты были для Украины и его народа "черными лебедями". Каждый по-своему, обдиравший и обкрадывавший Украину, пока наша держава не откатилась на самые нижние ступени всех возможных рейтингов, кроме коррупции…

Но самая большая вина «независимых президентов» состояла в том, что они не видели очевидного. Украина не Польша. Украина – это тело между двумя глыбами – Европой и Россией. Украина – это тело с несколькими центрами тяжести. И, вместо того, чтобы соединять и накрепко связывать эти центры тяжести понятными для всех ценностями, они, попеременно, прославляли и возносили те провинции, откуда сами были родом, таким образом, раскалывая и ослабляя Украину.

Воистину, актеры смертны, но представление вечно…

После краткого исторического курса, у меня к вам вопрос: стоит ли винить стороны организованности и порядка в том, что на протяжении столетий, они завоевывали и колонизировали Украину, лишая ее права на самостоятельную жизнь? Внешние силы – большевики, «московиты», «ляхи» и монголы оказывались сильней и организованней нас. Разве можно винить голодного льва в том, что его охота на хромую антилопу каждый раз оказывалась успешной? Тем более, что из-под копыта этой хромой антилопы брызжут золотые монеты в виде тех богатств, которыми все еще обладает Украина!

Наше неумение организоваться в единую дисциплинированную и монолитную силу, несмотря на идеологические и бытовые различия, обусловленные историческим развитием Украины, превращает нас в перманентную хромую антилопу или корм для более организованных сил, неважно каких – современных, олигархических или архаических.

И тут мы подошли к прилету еще одного «черного лебедя», отличающегося от предыдущих огромным размахом крыльев – к народному восстанию 2013-2014 гг. на Майдане. Майдане, где народ столкнулся с двумя организованными силами, направленными против него – внешней и внутренней. Олигархи, сумевшие сначала спровоцировать, потом организовать, а потом и подчинить себе народное восстание, действовали как внутренняя сила. Кремль, начавший смуту в Украине для того, чтобы оправдать начало своей агрессии, выступил как организованная внешняя сила.

Продолжение следует…

 

Olena Ksantopulos