_                 ---                _

Проходять дні, минають ночі.

Терпить Іван, і жде Іван...

Коли вже з нього врешті вийде

Той справжній український пан.

Та скільки б часу не минало

І скільки б зим не перейшло,

Щось не стає з Івана пана...

Один бур`ян, ну, як на зло!

Там, у сусідів, квітнуть вишні

І зеленіють пшениці...

То нашому Івану лишнє,

Чекає він у самоті...

Бо обіцяли ж ті міністри:

"Ще потерпіть хоч трохи часу

Ми проведем реформи хитрі

Й саме прийде до вас багатство!"

То що ж, він так чекає й досі,

А у сусідів вже жнива...

І без родючих чорноземів,

А на полях творять дива!

Дитячий сміх, веселий гомін,

Зітха на це наш друг Іван...

Щось не стає з Івана пана,

Довкола лиш один бур`ян...

...

_    -    _    -    _    -    _

Вона зросла, вона розквітла...

І сонце, й вітер пестили її...

" Яка краса є на Землі!"

Хтось скаже зрідка,

Помітивши її крізь будні дні.

Та все ж, як не зросте вона високо,

Як не розпустить ніжні пелюстки...

На все те із землі бере всі соки

Й сама невдовзі вернеться туди...

 

 

Давай  с  тобой  поговорим
О  том,  что  мы  в  душе  храним.
О  чем  мы  думаем  ночами
В  порыве  страсти  и  признаний.
И  есть  ли  жизнь  за  облаками.
В  чем  суть  твоих  слепых  желаний.

Зачем  судьбу  свою  хоронишь?  –
В  свои  столь  юные  года.
Зачем  все  светлое  ты  гонишь?  –
Идешь  дорогой  в  никуда.

Ты  посмотри  вокруг  себя,
Живешь  ты  в  мире  не  одна.
Ты  расскажи,  что  беспокоит
И  чувств  своих  скрывать  не  стоит.

                                         Лёлик

 

 

Андре Жід

                                 (французький  письменник)

"Все давно вже сказано, але оскільки ніхто не слухає, доводиться постійно повертатися назад і повторювати все спочатку"

"І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, - і збагнув я, що й це все - то ловлення вітру!..

Бо при многості мудрості множиться клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує біль!..."

"... усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!..."

              давньоримський філософ

Природа обшукує нас і біля входу, і біля виходу. Голими прийшли, голими йдемо. І неможливо забрати звідси більше, ніж приніс