[ те, що вирізали зі вчорашнього виступу Тимошенко. відео ]

яник кинув йулю. але так їй і надо! :)
Бог вже не допоможе.

Ложь.
как многолика, приукрашена, вычурна... иногда даже кажется красивой и так часто
похожа на правду. Ложь... наверное она нужна, раз уж существует. Но это я оставлю
на суд философов. Просто мысли вслух, размышления, рассуждения. А если точно, то
своеобразная попытка вытащить еще одну крохотную иголочку лжи, занозившую сердце.
Ложь во спасение - не знаю, встречала в кино и книгах.
Я не хотел(а) тебе говорить, чтобы не расстраивать - это ложь на доверии.
Болезненная штука, оставляет за собой очень странный след, как царапина на крышке
рояля.
Наглая ложь - часто возмущает, но бывает, что вызывает откровенный смех.
Шутливая ложь - лично у меня вызывает смущение, какая то индивидуальная реакция.
Откровенная ложь - ну... само название абсурдно, ясно, что это ложь неумелая.
Патологическая ложь, а вернее лживость - это заболевание, тут уж остается только
отнестись с пониманием.
Наивная ложь... наверное это удел тех, кто так и не освоил это искусство.
Да, ложь еще и искусство и пусть в этой области она и развивает свое мастерство.
Это наверное самый приемлемый вид лжи. Мы все лжем, в разной степени, каждый в меру
своего умения. Хочу пожелать всем: Пусть ваша ложь не приносит боли никому, раз уж
она существует в природе.

 

Есть правда, мудрая, седая, Через насилие она Проходит, облик не меняя, Самой себе всегда верна. Она доказывает: "Честно, Мой друг, ты прожил жизнь свою, А ложь и ловкость, как известно, Я, истина, не признаю". Незрима пусть твоя награда, Но право получают с ней Спокойным и открытым взглядом Всегда смотреть в глаза людей.

 

 

(отрывок из моей книги Брендовэра)

Нет правды. Да и зачем ее искать, если ее не существует. В мире лжи существует закон лжи и бессовестности. Нас запросто заманивают ложью с экрана телевизора, в наши уши проникают тысячи километров вранья по поводу и без. Ненадежными становятся даже близкие знакомые нам люди. Даже текстовый редактор в компьютере подчеркивает просторечные слова как неподходящие для данного текста. Мол, неофициальный тон – будьте добры солгать. Всюду учат политкорректности. Даже компьютер уже хорошо знает это слово. А я хочу быть естественным. И если это дерьмо – значит это дерьмо. И по-другому его не назовешь. Зачем кривить душой?

Врать человек начинает маме, скрывая от нее двойку в дневнике. Потом, вечером на лавочке шепчет ей слова вечной любви, чтобы наконец освободить свой неудержимый интерес и отметить первую победу на поприще сексуальных баталий. Хуже, конечно, когда это не происходит и мужчина погружается в стакан или становится пожизненным неудачником. Работать ему на постной государственной службе, окруженным женщинами преклонного возраста. Они будут его боготворить как единственного и неповторимого козла отпущения в их коллективе.

Період "В". Це той, що йде після періода "ПЕРЕД". 

У мене він був жахливим, бридким і огидним. Якими б очима не дивитись - він у мене таким і був. Бо замість любові я розвинув в собі ненавість. Ненавість до себе.

Все починається з людини. Кожний живе в своєму власному світі. Хтось в щасливому, хтось в жорстокому. Хтось в голодному та холодному, а хтось в настільки переповненому благами, що його аж нудить від цього. Але в першу чергу - це особисто його світ.

Я жив в недовірі та ненависті до всесвіту (тобто, до самого себе). Я не хочу звинувачувати батька в своїх невдачах, хоча він і міг стати найвіроємнішою причиною моєї психологічної травми з самого дитинства. Я не хочу звинувачувати матір або брата... Взагалі, зараз розумію, що це не має сенсу когось звинувачувати в своєму стані окрім самого себе. 

Люди мене не розуміли не тому, що я такий унікальний, чи ні у кого не було схожих проблем. Скоріш я сам заважав їм це зробити. Я брехав на кожному кроці. Всім хто мені траплявся. Брехав і на користь собі і на шкоду... Чому? Не знаю. Мабуть, мені не хотілось жити тим життям, яким я жив на той час, а як змінити його я ще не знав, і робив все по-дитячому.  Знаєте, як дитина заплющує собі очі, щоб її ніхто не бачив? Ось приблизно так я всім брехав про своє життя для того, щоб змінити свою реальність. 

Якщо розкласти це лайно по полицях, то смердіти буде довго і неприємно... але розібране, відсортоване та перероблене лайно обов'язково стає корисним здобрювачем, навіть якщо глибоко закопати - то просто перетвориться на перегній, торф або копалини. З переробленого культивованого лайна як не вертись, виходить щось корисне.

Якщо ж не розкладати, не роздивлятись, і взагалі не звертати увагу на той фекальний прошарок, яким обростаєш під час життя в брехні та ненависті, то починаються величезні неприємнощі.. Воно вживляється в шкіру та тіло, стає часткою тебе самого, невід'ємним атрибутом життя та всього світу навколо. Яким бачиться світ, якщо дивитись на нього очіма, що заліплені лайном? Відповім - світу неможливо роздивитись, бо бачиш лише те саме лайно.

Я покрився прищами... Я став багато пиячити. В 18 років з завзятого агітатора проти паління я перетворився на нікотино-залежну людину... Я набрав за 2 роки більше 30 кіло зайвої ваги... Я став таким, яким я себе уявляв - бридким, огидним, мерзотним... Я не вірив самому собі, і не вірив нікому навколо.. І кожного дня я робив щось таке, щоб зробити своє життя кращим... щоб впевнитись в тому, що життя - саме таке лайно, яким я його бачу. 

Хмм... тоді у мене був штик-ніж, автомат... тоді я писав вірші про смерть... і думав про смерть... і пів сотні разів ледь не загинув від нещасних випадків... я командував собою, і дозволяв це робити іншим людям навколо себе... Я хотів перетворитись на бездумного безрадісного робота, підкоритись програмі та плисти по течії життя в маріхуановому дурмані на зважаючи ні на що навколо... Все було заліплено лайном...

А іноді лайно підсихало та відлущувалось... І я бачив проблиски світла... Справжнього, незвичного, примарливого... Давно забутого світла, про яке я так мріяв, я віра в яке всеж зберігалась десь в куточках моєї душі... І тоді я намагався вибратись з того бруду, що мене обліпив з усіх боків, і ... вмазувався в той, який ще раніше разкидував навколо... Світло знову зникало.

Я мабуть і одружився для того, щоб впевнитись, що щастя не буває навіть в родинному союзі... Що все-одно буде зрада.. Підсвідомо я завжди на це очикував... Не від себе чекав, а від свого батька своєї дружини. Сам собі я не міг дозволити зраду. Зрадити мене міг хто завгодно, окрім мене самого. Бо якби це зробив я, то я б дізнався правду. Я б дізнався правду про себе та про своє лайно, про ті вонючі маси, які я розповсюджував навколо себе. Правду знати боляче... Правду взагалі мало хто хоче знати... 

Мало хто хоче змінити свої думки щоб позбутись постійних головних болів та депресій. Простіше купити таблетки в аптеці. Мало хто хоче знати правду про свої думки, про їх природу, про причини та наслідки... Це боляче. Ніколи не хочеться звинувачувати самого себе у всіх своїх негараздах. Не хочеться брати на себе біль та відповідальність. Простіше зкинути на когось... бажано - стороннього, але можна і на близьку людину - вона теж зтерпить... якщо помітить... бо близькі так само нічого не бачать через власний прошарок фекалій - так само зайняті захистом самих себе від проблем, болю та неприємнощів.

Дружина мені зрадила... У неї не було іншого вибору. Вона чесно намагалась не робити цього, але я завжди досягаю своєї мети. Якщо я поставив собі за мету довести всьому світові, що всі і все - непотріб, сміття та лайно, то я це зроблю. Справ-то - просто самому в це повірити... А якщо ще хтось таку ідею підтримає - то це вже його власні таргани та проблеми. Мене вони не стосуються.

Я довів себе... остаточно... я вбив себе, потім почав заражати всіх навколо... Я вбив свого батька свєю глухістю та черствістю.. Я зізнаю свою долю провини в його долі. Я потягнув за собою сестру та брата... Іноді намагався туди ж і свою матусю втрутити. Але моя мати світла. Світла і добра. Я б не зміг їй нічого зробити. Лайно тільки до лайна прилипає... А на чисте та захищене - не зможе.

Я загубив друзів. Частина відгорнулась від мене самостійно, інших я сам послав куди далі через абміції ненависть дурість. Практично - залишився сам на сам... і обізвався жьівотньім... І став жити за правилами тварини - "не гадь там де живеш", "не ламай гілку, на який сидиш", "розвивайся, бо виживають лише найміцніші та найжвавіші". Прийшлось відтряхувати лайно з очей та інших частин тіла... Почав вчитись жити по-новому... По-доброму. Не знищуючи самого себе та світ навколо себе

Не знаю, чи врятувало це мене від загибелі, чи не врятувало, а просто захистило... Але я досі живий.

Рік тому, 7 серпня, цей період "В" у мене закінчився, і почався новий період "ПІСЛЯ".

про цей період напишу потім... не знаю коли.. коли відійду від шоку з тієї правди, яку сам про своє минуле наколупав )-:

---

Щастя вам, любі друзі!

І хай вам ваше правда ніколи не стане смертельно болючою. 

Живіть чесно та відверто.

Я люблю себе вас, люди!

---

Этап первый: РОМАНТИЧЕСКИЙ

Первые недели совместного проживания характеризуются повышенной аккуратностью обоих сторон, частым сексом на кухне, в ванной, в кровати, на стене, на люстре и Бог знает где ещё.

Тётка ежедневно бреет ноги и одевает красивые трусы даже под джинсы, сама находится в шоке от своих кулинарных талантов, вся квартира в восковых подтёках от романтических свечей. Мужчина тоже всегда гладко выбрит, носки аккуратно прячет в неизвестное место, моет посуду, безропотно выносит мусор, таскает дорогие продукты, варит кофе по утрам и приносит его в постель.

НО: реально паришься по поводу того, как бы незаметно покакать. Пукнуть и пахнуть в тубзике романтической красотке никак невозможно. Не желающая уплывать какашка превращается в проблему вселенского масштаба.

Этап второй: ПРИВЫКАТЕЛЬНЫЙ

Первые полгода совместного проживания характеризуются постепенным устаканиванием. Туалетная проблема отпала, красные трусы из натирающего анус тюля уступили место спортивному белью, подтёки от свечей отскоблены. Секс регулярный, но всё чаще традиционный. Ноги бреются ежедневно, но можно уже себе позволить шататься в квартире в старой растянутой футболке с большой надписью Ж..ПА (подарок друзей на 18-летие).

Тётка переходит на традиционное меню, а то и вовсе на Макдональдс или крабовые палочки. Мужчина перестаёт мыть посуду, но мусор и собака всё ещё за ним. В общем, всё хорошо.

НО: в этот период начинаются первые ссоры про разбросанную одежду, нанесённую ботинками грязь и прочую ерунду – чушь, канэшна, но тёткинская натура таких вещей простить не могет! Тяжёлое время, выживают сильнейшие!

Этап третий: МОЛОДОСЕМЕЙНЫЙ.

Первые полтора-два года совместного проживания – это уже сурьёзные отношения. Мамы и папы уже Вас поженили, ждут – не дождутся, когда можно будет позвать родственников с Украины, пожрать салатиков на Вашей свадьбе. В этот период устанавливаются роли, распределяются обязанности – кто-то занимается распределением бюджета, кто-то хозяйственными проблемами и т.д.(причём в последнее время я всё чаще встречаю пары, где первым занимаются тётки, а последним – мужчины, так что эти роли не аксиоматичны).

Секс – по желанию, измордованные офисной жизнью пары всё реже находят в себе силы на этот физкультурный подвиг. Тётка ложится спать в байковой ночнушке в уточках и забивает на ежедневное бритьё ног, мужчина по утрам чешет яйца и шастает по квартире в растянутых семейниках. Пукание в туалете и непотопляемые говняшки – повод для семейной ржачки, разбросанная одежда – повод для пиления, мусор и собака – по настроению.

Этап четвёртый: СЕМЕЙНЫЙ.

Три – пять лет совместного проживания, есть ли штамп в паспорте – абсолютно неважно. О, это замечательное время! Тётка и мужчина настолько сроднились, что без проблем занимаются такими замечательными вещами, как выдавливание прыщей друг у друга на спине, изучение и лечение болячек друг друга, шатание по квартире в небритых ногах и подмышках, в тяжёлых случаях – в бигуди и грязных халатах. Бюджет общий, посуду моёт слабый, собака сдохла, мусорное ведро выносится после продолжительной психологической обработки.

Говорят, на этот период приходится самый большой процент разводов – как любая рутина, семейная жизнь может надоесть: прыщи на спине запросто могут проиграть красным тюлевым трусам другой тётки.

До попередньої теми маю продовження..

Знов про слова.

Тепер про слова "правда" та "ложь", "обман", "долг" (особливо про "долг")

Маю невеличку передмову. Все частіше і все більшу увагу я приділяю словам. Бо слова - це вираз думок людини. А думки людини - це те, що впливає на все її життя. І часто відповідь в бідах людини - постійні невдачі, негаразди, нещастя, (ох, здається, народжується і четверта тема для розмислень...), криється в її думках, в її світогляді, ставленні до життя, в оцінці та сприйнятті світа і таке інше.

Через слова, при розмові, чи при написанні тексту, людина розкриває свої думки. Незалежно від того, чи бажає цього людина, чи не бажає - розкривається практично повністю. Слова, їх порядок в реченні, логічний наголос, інтонація та інші характеристики придають їм зміст. Утаювання цього змісту - дуже складна, практично неможлива робота. Наприклад, коли людина мерзне - її тіло починає тремтіти, а коли спекотно - пітніє. Коли відчувається жага чи зголоднілість - людина налаштовує свої думки на пошук їжі, і навіть її розмови стають або з використанням слів про щось їстівне, або із натяками на харчі та поживні страви. Коли людина боїться або радіє - у неї починає частіше битись серце, з'являються рум'янці... Такі прояви неможливо приховати (ну, тобто ДУЖЕ-ДУЖЕ-ДУЖЕ складно це зробити... бо без самоконтролю це відбудеться природнім шляхом, а для отримання контролю потрібна очикуваність чи спланованість події, а постійно передбачити, планувати та контролювати все, що відбувається та буде відбуватись навколо - дуже-дуже........)

Так само, на мою думку, та за моїми спостереженнями, видають себе і думки людини про неї саму, і про її позіціювання в соціуму та світі вцілому. ("правда","обман", "ложь", "долг" - ці терміни мають значення лише в людському соціумі. Соціальні "вказівники").

Людина, використовуючи ці слова, передає із ними контекстну інформацію про себе.

Візьмемо для прикладу слово "долг" (розглядаю це слово, бо українсьий "аналог" - "повинність" має інші коріння та зміст, і синонім саме терміна слова "долг" я поки що не знайшов). 

Люди кажуть "я должен". Постійно кажуть. І навіть не замислюються над тим, що ж вони насправді кажуть..

Наприклад, вони кажуть: "Я должен учиться на отлично". Це добрий вираз, нас всіх навчають саме так і мислити... Але що ж він означає? Що людина ЗОБОВ'ЯЗАНА це робити.. а якщо не стане - то її покарають. А хто покарає? Звісно-ж, ті хто перший помітить відхилення від обов'язку, той і покарає. І зробить це настільки жорстоко, наскільки це буде продиктоване його власною мірою дозволу. Хтось скаже: "хей, вчись краще! Ти ж маєш вчитись на відмінно!!!", та відпустить. А хтось ще відлупцує... А хтось ще й вижене з навчального закладу... Останнє - взагалі дурість. Кому ж людина ВИННА навчатись, як не тім, хто її виженяє з навчального закладу?! Навіщо накладати цю неволю на людину, і потім виженяти її?

Я вже мовчу про те, що ВСІ ЛЮДИ В СВІТІ ВЧАТЬСЯ НА ВІДМІННО!!!!! Просто тому, що кожен вчиться "відмінно" від іншої. "Все люди учатся по-разному. Я учусь не так, как учишься ты. Моё обучение другое (отличнное от твоего). Те знания, которые я получу - отличаются от твоих". А англійці навчаються не на "відмінно", а на "Ace", тобто на "майстер-клас", на "Ас", на "100%"... бо їх оцінювання йде у відсотках від можливого отриманого результата. І женяться там не за тим, щоб вчитись "не так як всі", а за тим, щоб навчання надало найбільшого показника.

Продовжуємо тему "должен": "Я должен платить налоги государству", - як вам цей вираз? Знайомо?

Ну... про те, що "государ-ство" - це просто спілка государів, я всеж напишу. Коли у тебе є один брат - це просто брат. Коли братів багато - то це вже "братство". Коли у тебе є один государ (цар, керівник)- то він просто государ (цар, керівник), а коли їх стає багато - вони перетворюються на государства, царства, керівництва... Все те ж саме, просто замість однієї людини ви вже працюєте на велику кількість... і кількість ця нічим не обмежена (-: (А зараз модно ховати царства, государства та керівництва під модними назвами "рес-публіка", "корп-орація", "край-іна").

Але ж повертаюсь до основної теми. "ДОЛЖЕН" - "ДО - ЛЖЕН".. Нічого не нагадує? "ПОВИНЕН" - "ПО - ВИНЕН"

короткий словник-тлумачник:

"долг" - "доведение ложью"

"повина" - "зобов'язання неіснуючою провиною, виною"

"Ты должен работать на работе" = "Ты доведен ложью до необходимости "раб-бот-ать" (відкладаю це слово на ваш власний розсуд) на "раб-бот-е"

"Я должен быть примерным гражданином" - "Я доведен ложью до необходимости соблюдать кодекс "примерного поведения гражданина", диктуемый текущим социальным устроем"...

"Долг перед государством" "Долг крови (я должен любить родных)", і так само "Я повинен працювати, бути люб'язним (люде-боязним - боятись людей, яким я винен), дотримуватись закон (ЗАКрытыйОбмаН) - все це доведення обманом...

пропущені літерки, недосказані слова... 

"правда" = "правления узда" (TRUE = "TO RULE", тобто, інформація для тих, хто керує)

"обман" = "обратная манипуляция" (FALSE = "FOR ELSE", тобто, інформація для всіх інших)

... можливо про останні слова я потім напишу більш розвернуто... але зараз не стану.

---

трішки сумно стало після того, як все це виклав в вигляді тексту, випустив з думок та дозволив відтворитись в словах, реченнях та змістовому тексті врешті...

але і спокійніше теж стало. Таке враження, що гора з плеч зпала...

Бажаю вам бути щасливими!

Ваш, Калакуцький Микола.

---

 

---

P.S. А продовженя теми розмислення над словами та життям ще обов'язково буде... і точно не один запис, а ще багато. 

Шлях тільки-но розпочався 

Всем известно, что лгать плохо, что нет ничего тайного, что бы не стало явным...и когда человеку кажется, что ложь - это самозащита, то такая самозащита становится саморазрушением...

Но всегда ли стоит наивно говорить правду? Наверняка не всем нужна наша правда. И нам решать отвечать ее спрашивающему или нет. Это ведь наша правда.

Правда - величайшая драгоценность, нужно ее экономить, сказал Марк Твен.  Нужно ли ее экономить?