хочу сюди!
 

Людмила

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Замітки з міткою «я»

Наливай!...)))

Потемнело за окошком,
Вечер снова у дверей.
Я сегодня пью немножко,
Ну ка, в кружечку налей!
Подогретое вино,
Красной капелькой кровавой...
Захмелеть немного, право,
Мне сегодня не грешно.
Позабудется печаль,
Засияет лампы лучик,
День ушедший мне чуть жаль,
Ну а завтра - будет
Лучше...

Ох и злая я, товарищи!!!!

Ох и злая я, товарищи!!!!

Никогда не думала что во мне может уместиться столько злости!!! Сначала завели меня в универе.. дома долили масла в огонь. пережила. но добили меня уже сдесь, на блогах...

сначала какая-то курица решила устроить межрасовые разборки и задела меня, причем основательно! потом задели мою творческую душу за живое... теперь еще некто хочет испробовать мой характер на своей шкуре!

до разборок с помощью рейтинга я не опущусь. не дождетесь. есть средства и пострашнее.

Берегитесь, те кто против меня!! я особа амбициозная и прямая! способна на многое, особенно если меня хорошо задеть!!!

Бытовой фетишизм

Речь не о неопредолимой тяге к вещам, а-ля трусики, туфельки и т.д. а о более обыденном.

Как-то переезжая в очередной раз, обнаружил, что есть у меня куча вещей нефункциональных и ненужных, но милых сердцу и памяти. Типа разные там сувениры, подарочки, мелочевка, фотографии людей когда-то важных, но давно ушедших из твоей жизни. Что со всем этим делать?

Я решил вопрос радикально - просто выбросил. Чувство было такое, что переврнул лист жизни и что-то ушло. В первый раз было даже больно (если можно это так назвать), потом привык. Так я делал уже несколько раз, опять же при переездах в основном. Видимо я все-таки не фетишист (по крайней мере не бытовой).

Когда эти вещи просто есть в доме, они мне не мешают, и я вполне могу просто забыть, что у меня на полке стоит фотография прежней девушки, и случайно натолкнувшись на нее взглядом просто задуматься. Надолго. Но мне и в голову не приходит мысль убрать ее, просто потому что мы расстались - стоит и стоит себе. 

Есть правда одна вещь, которую я не выбросил вот уже два переезда. Это камушек из Освенцима. Но это уже жуки в моей голове, к фетишизму никакого отношения не имеющие.

Рейтинг блогов

ура, товарищи!!!!

Уррррррраааааааааа!!!!!!!!!!!!!!!!
чемоданы еще не собраны а настроение уже супер-пупер-экстра-мега-позитивное!!!!!! хоть бы обуздать свою энергию. надо ж выспаться перед поездом. там-то спать я не собираюсь точно

ТАвАриСЧи!!!! я еду на отдых!!!! наконец-то я смогу насладиться южным солнцем!!!

Поэтому хочу сразу попрощаться со всеми, а с моими читателями особенно)) мне вас всех будет не хватать...
Ждите мну и я вернусь!!!!

Пы.Сы. кому что я должна - напоминайте! заявки принимаются до 24-00))

Лиличка Прости!!!!!!!!!!

   Лиля, прости меня! Я был не прав. Не знаю, что на меня нашло, тогда, два года назад. Я был не прав, что подумал на Тебя, что ты клон Lord1,  в дальнейшем Граф1, теперь он уже Killer1 и вообще не известно кто! Слишком много гадости от одного и того же человека. Кстати ещё один близнец появился Vik09. Прости меня. Два года прошло, а я только теперь, понял, что ошибся. Ну не могу я с таким грузом жить! Прости....

Жизнь…

 

 

Как всё же наша Жизнь непредсказуема,

Но Спасителем от неверного шага именно ЖИЗНЬ именуема.

Мне было так плохо недавно

И жить я не хотела явно.

Поверила я в искреннею чуткость человека…

Вернулась я в начало прошлого своего века:

Он освещал так Жизнь свою,

Что, умирая каждый день в бою,

Мне говорил, что «я такую боль никому другому не даю…»

Но… дал,

Догнал и сверх додал…

Потом он снова побежал,

Тогда он именно меня догнал

И мне всю эту боль по эстафете передал.

И я спросить осмелилась его:

За что ты мне-то эту боль отдал?

Ведь я же лично ни чем не виновата пред тобой.

За то, что женщиной я родилась?!

 

 

В его глазах одна слеза лишь пролилась…

А боль свою он мне отдал,

Лишь потому, что знал,

Что я одна смогу так выстоять весь этот бой.

И не склонюсь я пред тобой!

В ответ я правильное решенье приняла:

Ты мне звонил, но трубку я не подняла.

Я боль твою всем Сердцем приняла,

Собой, прикрыв, тебя спасла

От бумеранга, что в 100000 раз сильней,

Но постоянно так нельзя, подумай ты о ней…

Нельзя так с Жизнью поступать,

Не каждая умеет такую силу бумеранга брать…

Я долго боль его терпела

Пока всем Сердцем и Душой окоченела…

Зато его Душа, лишь танцевала и пела…

Ушёл он в прошлое за ней…

От Жизни он отстал не менее чем на 2555 дней.

А я была готова умереть,

Из этой Жизни себя совсем стереть.

Вернуться в прошлое так легко,

А вот идти вперёд это всегда так трудно… так тяжело…

Он знал, что я не вернусь назад,

Пусть даже впереди меня ждёт лишь Ад.

Я говорю всегда правдивые слова

И ныне в одной жизни открыта новая глава…

 

 

Не зря я в Киев приезжала,

Приоритеты Жизни человека я сломала,

Хотя не так и много я ему сказала:

Ребёнок – это Жизни чистое начало,

Простил её, умей простить его,

Что он не рода твоего…

Взорвала Жизнь его, в ответ прощенье попросила,

Что я его заранее не предупредила…

Он принял моё простое «прости»,

Ему теперь по новому пути идти…

И в правду я такая…

И никогда не буду я другая!

Только слабые духом смотрят назад,

Только они принимают Рай за Ад…

Я всегда верна своим словам,

Я шокирую, я умираю, но я не вру вам.

Я живу, иду вперёд,

Хотя меня давно Ад зовёт…

Но я живу и умираю,

Свою я Душу отдаю,

А Жизнь другого я спасаю.

И нет прощенья мне в этом мире, я это знаю.

Я Душу и Судьбу другого через себя всю пропускаю,

Я слишком много негатива внутрь принимаю…

Я Жизнь… я Смерть другого человека понимаю.

Сама была я там… поэтому другого я туда не пускаю,

Ту боль забвения я очень знаю…

Когда мне больно,

Когда я умираю…

 

 

Себе кричу я «всё! довольно!»

Я Смерть других собой воспринимаю,

И что там будет с ними после меня, я тоже знаю.

Я знаю, как будут они без меня жить

И именно поэтому я Жизни не даю себя убить!

В ответ она меня ведением спасает…

И то, что я вижу себя со стороны, она знает.

Я человека так любила…

Любовь, к которому меня почти убила…

Когда поверила ему, поверила его силе…

Но трудности Жизни его сломили.

Я не хотела жить,

А Жизнь мне показала, каким он может быть!

Я помню, я слышу, что я говорила,

Когда всю Душу с Сердцем я ему излила.

Я больше не хотела жить,

Но жить сама Жизнь меня заставляет…

Она сказала мне, что я обязана здесь быть!

Я не имею права о других забыть.

И если я умру,

Я Жизнь другого отберу!

Кого? Она уже и ныне знает…

Лишь Смерть ко мне подступает,

Ей Жизнь дорогу преграждает.

Когда я отправляюсь в беспредел…

Она показывает мне такое множество тел!

Таких, как он Душой…

Один, второй, другой…

 

 

И понимаю я, что мне не нужен такой.

Его Жизнь – каракатица,

Его Жизнь только назад катится…

Он слаб… И ныне видно Души его вой.

А я однажды говорила,

Словами я такими его предупредила:

Не делай в жизни ты такого,

Чего не хочешь ощутить в ответ снова…

Всю боль, что ты другому человеку доставляешь

Себе ты эту боль в десятикратном размере бумеранга возвращаешь.

И с каждым разом эта обратная боль возрастает согласно прогрессии,

В итоге, поглощён весь ты в ней… твоя агония порождает защиту агрессии…

Не мы, - мы просто люди,

Нам БОГ всё возвращает на огромном блюде.

Не каждый человек готов принять ту боль…

Ту боль, что другой, опуская себя в ноль…

На себя принимает

И тебя этим спасает,

Терпя эту боль больше, чем его нынешний век.

Это только может с огромным Сердцем человек…

Сердце Любви всегда собой мы прикрываем.

Итог Любви всегда мы знаем!

Ответно боль Любви мы принимаем…

  

 

 P.S. Я в этом стихотворении показала Жизнь с разных сторон, затронув Судьбу не одного человека, здесь разные люди, чьи жизни были или постоянно связаны со мной…

 

 

SexyLove rose 

Мир сошел с ума?


Мир потихонечку сходит с ума,
что то меняется неуловимо,
что происходит не вижу сама,
но это есть, хоть оно и незримо,
мир человеческий сходит с ума.
Это к чему то его приведет,
может быть к раю, а может и аду,
новое Солнце над миром взойдет,
только вот этого точно, не надо.
Я человечества малая часть,
я для природы пылинка и точка,
но  не могу я смотреть безучастно,
жизнь - я твоя непутевая дочка.
Нет, так нельзя, наблюдать и молчать,
надо хоть малость спасти для начала,
радуга чтобы над миром сияла,
краски душевной отдай свою часть.

напишу просто....

писать не говорить
продуманно и точно
чего слова таить
и обсуждать заочно
все в строки умещу
и мысли и желания
сама себя прощу
найду все оправдания
и просто без прикрас
на уровне признаний
я расскажу сейчас
или смолчу заранее
таков простой мотив
и рифма незатейлива
о чем ни говори
а все давно пристреляно
и стрелы слов моих
летят в мишени разные
и пониманья миг
осознан но неясен
зачем мне это всё
кому нужны наборы
слов вычурный разлив
ночного разговора.

В голове пусто,
В мыслях - каша.
Я сижу грустно,
Не смешно даже.
Напишу строчку,
А вторая прочь...
Ну,хоть не скучно
Впереди ночь...

ні-па-нят-на

  • 07.11.07, 18:13
  • я

відчуваю себе порожньою кімнатою, в котру всі так і прагнуть поселитись...


звідкись з*являються шпалери... лінолеум... килим... меблі... світло...


...і головне - люди... яких раніше навіть близько не було

ті, які оминали мене все існування...

Мої "ЗАМОРОЧІ"

ті хто знають мене давно, вже не дивуються, коли мені спадає на думку якась "замороч" - і я випробую її на собі.

наприклад, піст для більшості моїх знайомих - це замороч... відмова від алкоголю - замороч... спілкування українською - замороч, пробіжки вранці - замороч... ведення блогу - теж замороч...

а мені подобається.. я бачу у всьому цьому сенс як для себе, так і для майбутнього... мені недостатньо теорії в тих питаннях, які мої знайомі називають "заморочами".

ось... вигадав собі ще 2:

- відмова від перегляду порно... і думаю що зможу прожити все подальше життя без самозадоволення плоті.

Соромно такі слова писати в блозі, який повністю відкритий для всіх бажаючих... але... Щось ніяк думка не йде, як би це висловити... дуже хочеться написати якесь виправдання собі та своїм діям... як минулим так і майбутнім). Корочше. Хочу спробувати зовім без маструбації жити... Не знаю, хто там як, а у мене без цього раніше не проходило практично жодного дня... Заспокоював себе, що більшість людей цим займається, і що це природньо та нормально.. але тепер більше не хочу я таої "природності та нормальності". Не знаю, як це у мене вийде... на спогади спадає кіно "40 дней, 40 ночей"...  і справа не тільки в тому, що я цього буду уникати зовні... я хочу позбутись навіть думок та намірів подібної втіхи. Мабуть, з думками буде складніше... 

чому я це роблю? набридло в дівчатах бачити лише сексуальні об'єкти (ну, може не ЛИШЕ і не ВИКЛЮЧНО ТАК, але ПЕРЕВАЖНО і ЗАВЖДИ В ПЕРШУ ЧЕРГУ чергу дівчата мною оцінювались саме так - "чи підходить вона мені для того, щоб зайнятись із нею сексом"). Хочу дивитись на світ по-іншому... Хоча б спробувати.

Хмм... досить інтимні речі пишу... ну, вибачайте хто читатиме... мені це правда важливо, навіть якщо для вас всіх це просто наступна "типова замороч"

і ще одна замороч:

- спробувати почиститись голодуванням... в планах поступове підготування себе до початку... десь за тиждень. Потім перехід на відмову від їжі (тільки вода) на протязі одного (не знаю, можливо і до двох зможу) тижнів. Далі - поступове повернення до звичайного режиму харчування.

Навіщо?

1) Хочу просто випробувати на собі, що таке справжній голод... Бо здається, я цього не знаю взагалі

2) Оцінити власну силу волі та витримки

3) Кажуть що це корисно, якщо все робити вірно, тому ще чекаю якусь користь для організму

... По всіх парметрах - типова "замороч"... Як то кажуть "тобі просто нема чим зайнятись - жиру бісишся"... Можливо... Не стану сперечетась... Просто не хочу сперечатись на цю тему до тих пір, доки не зроблю все що задумав...


На цьому, мабуть, все... більше нічого писати не хочеться... В житті багато чого відбувається, і начебто можна було б казати про якісь певні події... але це зараз події, що тривають в справжньому часі (present continious), і я не люблю казати про справу, яку ще не завершено, про думки, які ще не сформовані остаточно, і про враження, які ще не прожиті...

Скоро , сподіваюсь, буде про що написати... а зараз тільки констатація факту - в моєму житті відбуваються певні зміни. В першу чергу - переосмислення взагалі всього мого минулого, роздуми над сучасним та майбутнім. Як довго це триватиме - не знаю... Практично всі "бізнесові" справи відклав "на другий план"... багато чого з категорії "важливе" та "першочергове" переходить до "другорядного" та "непотріб"...

Ніяк не можу пригадати, щоб колись раніше зі мною подібні зміни відбувались... Можливо в дитинстві таке було? Але тоді я цьому зовім не придавав значення.. Тепер відчуваю цей процес кожною фіброю...

Цікаво... що в мені залишиться з минулого мене, і що з'явиться нового?


Всім удачі, успіхів, здоров'я!

Я люблю вас, люди!

Особливо вдячний моїм друзям, які мене терплять із усіма моїми "заморочами"