Гей, карафо товстопуза гідна хоч тримати свічку

і молозистою жовчю геть навкрУги поливати

і у злиднях сих кобзАря надихнути до співання!

Вік не бачив бОдай`м шага, вже аж місяць не до пИтва.

.

Королівство за цигарку! Видму хмариво біляве

химеричне...Дзуськи! Вітер свище в вікна,

нявкають коти на дасі. Гиндики, гребІнці сині

зосереджено надворі медитуючи гуляють.

.

Уф! Ну й холод...пар із носа. Натягну чимдуж на вуха

смУшковий ковпак. Як цИган із мешка з самой мережі

пальцем мацає погоду, мовить "До весни відлЕжусь"-

так і я мабуть діждуся доки мине завірюха.

.

Чом не миш я, Боже правий: в мишок з міху оболоні.

Харчувався би книжками, жив тихесенько, не мерзнув,

вигриз би, поласувавши, найсмачніший шмат Гомера,

мав палац би- дірку в стІні, і невісту як ікону.

.

На стіні спорохнівілій з довгим пасмом павутини

клопівня заворушилась дочекавшись тихой нОчі!

Важко гризти мою шкуру: як прокусять- ніц не всмокчуть,

геть не виссати не краплі. Ба, ходА на шпАцір лине

.

Розтягнувшись в пів-аршина ...як зворушливо гуляють!

Найстарішенька клопиха шкандибає шкандибає ледве-годи.

Кавалір...гарячий легінь...франкомовить ведлє моди?

Романтичненька клопиха чимчикує боком-краєм.

.

Бр-р-р-р. Замерз! упав на рУку чорний клоп...Вологим пальцем

послиню лишЕ...спіймаю...Та облиш його , бідаче!

 ЯкбИ жінка придавила- взнав би пестощі чортячі!

Як на мене ж, він-"особа": нащо бідненького мацать?

.

Ще он кіт, лежить на пічці,колом скручений.Котяро,

підійди, поговорімо, мій єдиний пан-друзяко.

Де повіт кошачий в світі, там би тЕбе у подяку

посадив війтОм. Боярство ти збагнув би, чуєш, драний?

.

Що наснилося хітрюзі? Он, як вправно закрутився.

Мабуть, мрії розум застять ,думки матрімоніяльні?

Жде невісту в білій шубці, ладну ніжно покохати,

рандеву здійснивши в ночвах чи в сараї, ба під тином?

.

А чи був би я поетом серед кішочок? Та звісно ж!

Нявкав б оди театральні, трагедійні, ніби Гарик,

грівся б дрІмлючи опівдні, ввечір мишок полював би,

уночф на дасі-стрісі гайнезуючи на Місяць.

.

Чи -філософом? сумлінню моєму блага несмАчні:

популярно викладав би незбагнені ідеали

молодицям емоційним, і поважним, зрілим дамам:

світ, наводив би- навіга, прісна маячея котяча.

.

Ніби піп у храмі того, хто, як вірують, всесилий,

хто створив був ваше плем`я й образ свій кота надав вам,

заволав би`м :"Горе, кішки, вам, нещасні, о стидайтесь!

Зневажаєте бо, кішки, найсвятіший піст великий!

.

Ах! Є спосред вас такі, що божим регулам не вірять,

подумки ринають вгору, ніби небо є порожнім,

ніби розум тайни світу підкорити сОбі може,

не лякаються кажАнів, духів ада чорной прірви!

.

АнатЕма вам! Най чує кожен кіт благочестивий-

чи ж не є пак розуміння вашим тушкам притаманне?

Кігтями оздобив Боже лапи вам, бездушним тварям,

під нОси вам вуса встрОмив: нАщо пала лабой тикать?

.

Ой! За мить вкінець погасне коротесенька свічина.

Гей, старий, пора вкладатись: звечоріло, чи не віриш?

Ще й побачмо славу й грОшву: ти -в кубелці, я -у ліжку.

Все не спати під парканом. Сон -для розуму спочинок.

.

Володшй мистецтвом пОсту, о гармоніє котяча!

Прийде сон чи смерть настане- а мені усе єдине:

чи коти мишей ковтають, чи косарка всіх поглине.

Що там станеться? МарнОта: віршування- путь бідача.

 

12

Той Дванадцятий Ангел у білому впаде додолу (а довкіл тільки ніч, а довкіл порожнеча…), і сам Полама собі крила, аби вже ніяк і ніколи Не здійматися в вись, і Йому не співати осанн. Той Дванадцятий скрутить мотузку із променів повні, Зробить зашморг, зійде на потертий, кульгавий стілець. Той Дванадцятий вирветься з себе за межі, назовні Десь опівночі, в мить, коли Перший одягне вінець.

*
Розприндилася дуже Єва
Немов би справжня королева.
Кричить:-Важке в раю життя.
Не відпочинеш допуття.

А благодать - лише омана,
Немає, навіть, ресторана...
Кричить, що дуже хоче їсти
Що, навіть, ніде тут присісти.

Кохана Єва схитрувала
Адама в райський сад послала.
По яблука Адам пішов,
Під деревом їх не знайшов.

Стоїть Адам і хоче їсти,
Та лінь на дерево залізти.
Геть облінився, божий сину!
Тому придумав він драбину.

Він мудре рішення знайшов
І відтоді прогрес пішов...
Про цей прогрес як Бог узнав,
То враз на землю їх прогнав.

А на землі потрібна хата,
То ж довелося будувати.
Що б тепло в ній було всю нічь
Ще й довелось зробити пічь.

Чи не забули ви бува,
Що в піч потрібні ще й дрова.
Так не хотілось працювати,
То ж довелося мудрувати.

Спочатку сам тягав він воза
Придумав, згодом, паровоза.
Що б знов по дрова не ходити
Електропіч він зміг зробити.

Щоб воду з річки не тягати,
То водогона треба мати.
А водогін - це мудра штука
І вже порібна тут наука.

Тому з’вилися навколо
Підручники і вища школа.
Сказав, що сам все буде знати
І діточок своїх навчати.

А згодом так вже облінився,
Як телевізора дивився,
Що не хотілося вставати
Канали що б перемикати.

То ж довелось попрацювати,
Що б з ліжка все перемикати.
Отак з’вилось навіка
Для всіх лінивих ПДК.

Ось так жіноча хитрість мила
На всій землі прогрес зробила.
Адама працювать послала-
І ера техніки настала.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Коли ніч синім обрусом стіл твій застелить стиха,
І нікого не буде поруч і взагалі,
Не кричи, не зови, не шепчи, і, мабуть, не дихай,
І ногами двома водночас не торкай землі.
То є знак – синій обрус на темне посохле древо.
Захитаються тіні на мертво-блідій стіні.
В спорожнілому місті ожиють камінні леви,
Щоб побачити бога в прочиненому вікні.

Маю таке невеличке хоббі. По інтернет-пейджеру відшукую по всьому світу наших українських жінок
і розпитую, як їм живеться на чужині. Пишу і присвячую їм вірші. Одного разу познайомився з Марічкою з Естонії,
і вона розповіла мені свою історію. Написав і їй кілька віршів, а потім об’єднав їх у невеличку поему. Що з цього
вийшло - зараз перед вами.

   Марічка.
Закинула злая доля далеко від дома.
Навіть дітям рідна мова майже не знайома.
Та коли хоч раз почуєш українську мову,
Повернутися додому так хочеться знову.

Тільки там, на батьківщині, лихі дії стались.
Там від тебе батько й мати змалку відцурались.
Не від примусу й нещастя - із своєї волі
Прирекли маленьку доньку до лихої долі.

То й пішла мала Марічка щастя в світ шукати,
І сирітського гіркого хліба добувати.
Повернутись в Закарпаття нІ до кого нині,
Тож знайшла собі домівку тільки на чужині.

Довго лихо веселилось,потім притомилось,
І Марічка на чужині зараз оселилась.
Має там свою домівку, синок підростає.
Наче добре все, а щастя знов чомусь немає.

Вже синочок величенький - щастя і надія.
Про його щасливу долю знов Марічка мріє.
Що  він виросте щасливим і багатим буде.
І ніколи свою неньку рідну не забуде.

Всю любов свою вкладаєш ти у свого сина,
Бо для тебе твій синочок надія єдина.
Чоловіки то тікають, то знову приходять.
Тільки рідний твій синочок тебе не підводить.

Ти люби його безмежно, так, як серце радить.
Зрадить може хто завгодно, лиш синок не зрадить.
Тільки двом вам в цьому світі разом виживати.
Знову лиху прокидатись разом не давати.

Дуже добре, що Марічка мову не забула.
І до рідного до слова сина навернула.
Ти візьми свого синочка, з’їздіть у Карпати.
Не біда, що там немає навіть рідной хати.

Там зосталась Батьківщина, у світі єдина,
А щоб стала вона рідной і для твого сина,
Покажи йому Карпати, гори й полонину,
Може там він собі знайде кохану дівчину.

Життя летить, життя триває.
Що буде завтра ніхто не знає.
Чи може щастя безмежне море,
Чи увірветься зненацька горе.

Не треба тільки складати руки,
І не боятись ні зла, ні муки.
Завжди сміятись в лице негоді,
Чекати завжди змін у погоді.

Тоді і щастя тобі посміхнеться.
Кохання й радість в душі озветься.
Весь білий світ тобі засяє.
Так дуже часто в житті буває.

2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Прочитав вірша у блозі ГлюкКозочки
http://blog.i.ua/user/890347/168967/?p=0#comments
та й заходився написати листа своїй Швейцарській знайомій.
Звісно жартівливого.

Пишу тобі, ГлюкКозочка,
В далекії края.
Далеко ж тебе чорт заніс,
Коханая моя.

Чи то сама заїхала,
Чи вітром занесло,
В далеке закордоннеє
Швейцарськеє село.

Там мати тебе виростила,
Там навчала жити.
І там же ти гарнесенько
Навчилась жати жито.

Скількох перекалічила
Сусідів, парубків.
Навряд чи перечислити
Усіх з покон віків.

Сусідці і кумі своїй -
Всім надала турбти.
Ще й головному лікарю
Ти придала роботи.

Такі осьо новиночки
З листа твого я взнав.
За це тебе,ГлюкКозочка,
Ще більше покохав.

Лишалась мені вірною
І в тридцять, й в п’ятдесят.
Такою і залишилась ти
Майже в сімдесят.

То ж почекай ще трішечки,
На пенсію піду,
Приїду у Швейцарію,
І там тебе знайду.

Листа свого закінчую,
Бо буков вже багато.
Чекаю з тобой зустрічі
У новорічні свята.

9 жовтня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Сонце за хмари надовго сховалося,
Осінь на землю прийшла.
Та почуття несподіване й радісне
З ранку мені принесла.

М’яко повітря ранкове насичує
Смаком таким запашним.
Лагідно душу стражденну порадує
Видом своїм чарівним .

Знову закоханий в чари осіннії,
Листя останній політ.
Зникла без сліду в казкових видовищах
Втома від прожитих літ.

2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Уві сні прийшла вона,

Погляд щирий, хоч сумна.

Оченята - діаманти,

У волоссі пишні банти.

Носик, губки, щічки, брови

Хочу бачити я знову.

Але сонечко зійшло -

Геть усе розтануло!

(вірш і малюнок: _A-S_)

Хочу її!

.

 

Представлені у хронологічному порядку знайомства.




LANA
http://photo.i.ua/user/968877/52233/1124756/
В блогах і в "асі" мене зустрічає
І дуже привітно завжди привічає.
У відповідь має від мене дарунок
Червоную квітку, та ще й поцілунок.
*




puritanka
http://photo.i.ua/user/937880/57647/1262735/
Хоча лиш портрета весільного маю
Та, все ж, діфірабми і їй проспіваю.
Хоч інколи фотки у друзів вкрадає,
Їх потім з віршами назад повертає.
*

[ Читати далі ]

Представлені у хронологічному порядку знайомства.



Хуліганка
http://photo.i.ua/user/567984/24236/640821/?p=5#comments
Кохання й добро в її серці вирує.
Чудові плейкасти всім людям дарує.
Із серцем відкритим всіх друзів вітає,
Гостинной хазяйкою в блозі чекає.
*




Ми-шутка.
http://photo.i.ua/user/677370/1/1393970/
Є тепле слово й філософія життя
Про осінь,небо і про небуття
І про крота, і про сіреньку мишу...
Про все Ми-шутка в своїм блозі пише.
*


[ Читати далі ]